МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра теоретичної та прикладної економіки

РЕФЕРАТ
з дисципліни:
«Історія економіки та економічної думки»
на тему:
«Економічне вчення Томаса Мальтуса»

Зміст:
Вступ……………………………………………………………………….…3
Біографія Томаса Роберта Мальтуса ………………………………………....4
Економічні вчення Томаса Мальтуса………………………………………….5
Теорія народонаселення
Економічні цикли за Мальтусом
Теорія розподілу
Теорія заробітної плати
Земельна рента
Теорія ефективного попиту
Міжнародна торгівля
Висновки…………………………………………………………………...…14
Список використаної літератури………………………………...……………15
Вступ
Якби тільки праці Мальтуса, а не Рікардо стали початковим пунктом розвитку економічної науки ХІХ ст., настільки мудріше та багатше був би світ сьогодні.
(Джон Мейнард Кейнс)


Початок XIX ст. був пов’язаний з розгалуженням, поділом класичної політичної економії на окремі течії, адаптацією ідей класиків до нових реалій соціально-економічного розвитку, виникненнями нових поглядів на розвиток економічних процесів та явищ, формуванням критичного напряму політичної економії. Збагативши класичну політичну економію новими підходами до вирішення економічних проблем, Мальтус залишив помітний слід в історії економічної думки.
Трансформація класичної політекономії у кінці XVIII – першій половині XIX ст. була зумовлена:
новою економічною ситуацією, пов’язаною із завершенням процесу первісного нагромадження капіталу та промисловою революцією, яка сприяла розвитку машинного виробництва та піднесенню економіки розвинутих країн.
утвердженням системи вільної конкуренції на основі визнання свободи підприємницької діяльності, скасування цехів, гільдій та інших феодальних обмежень господарської діяльності.
демографічними зрушеннями, швидким зростанням кількості населення, його майновим розшаруванням, загостренням соціальних суперечностей, розвитком робітничого руху;
формуваннями національних ринків, періодичними кризовими потрясіннями економік розвинених країн, загостреннями боротьби за зовнішні джерела збуту тощо.
Нова економічна та політична ситуація, пов’язана з піднесеннями економіки та ускладненнями механізмів функціонування ринку, знайшла відображення у творах Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Дж.С. Мілля, Г.Ч. Кері та інших економістів нової хвилі, які не лише зберегли класичну традицію, Але і збагатили її новими ідеями, продовживши започаткований А.Смітом багатофакторний, різнобічний та ґрунтовний аналіз економічних явищ та процесів. Не зачіпаючи засадних принципів економічних досліджень, започаткованих А.Смітом, економісти-класики стали першовідкривачами теорій, які пізніше були покладені в основу неокласичного напрямку в економічній науці.
Видатним представником економічної думки в Англії на початку XIX ст. був Томас Мальтус (1766—1834), який на відміну від Дж. Мілля та Дж. Мак-Куллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях "Дослідження про закон народонаселення" (1798), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії" (1820) та ін.
Біографія Томаса Роберта Мальтуса
Відомий англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766-1834) народився поблизу Лондона у сім’ї англійського дворянина. Томас був молодшим сином і за звичаєм його чекала духовна кар’єра, оскільки він не міг претендувати на спадок.
Закінчивши Кембриджський університет, Т. Мальтус став англіканським пастором в Олбері. У 1796р. Він написав невеликий твір „Криза”, В якому відстоював ідеї соціальної справедливості та допомоги злиденним. Здібний до науки, англійський дослідник багато читав і проводив свій вільний час у дискусіях на філософські, економічні та політичні теми зі своїм батьком, який був високоосвіченою людиною і, на відміну від сина, з оптимізмом дивився на майбутнє людства. Не залишаючи обов’язків священика, у 1793р. Т. Мальтус став працювати викладачем у коледжу.
У 1798р. Вчений анонімно опублікував невеликий памфлет під заголовком „Дослідження про закон народонаселення, або Погляд на його вплив на щастя суспільства у минулому і теперішньому, а крім того вивчення наскільки ґрунтовні наші очікування щодо знищення або пом’якшення тих злигоднів, які він породжує”. Незважаючи на те, що головною метою свого твору Т. Мальтус проголосив визначення шляхів поліпшення становища бідних верств населення, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803р. Вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх ,який принесла публікація твору, спонукав автора до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у Трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів що разу більшим тиражем.
У 1805р. Т. Мальтус прийняв запропоновану йому кафедру професора сучасної історії і політекономії у коледжі Ост-Індської компанії. Результати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815р. Праці „Дослідження про природу і збільшення земельної ренти”.
У 1820р. Вчений опублікував важливу наукову працю „Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування”. Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі його завзятим опонентом, висловлюючи власні міркування щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації. Помер вчений від хвороби серця.
Економічні вчення Томаса Мальтуса

Беззастережно приймаючи ідею економічного лібералізму та примноження багатства суспільства за рахунок розвитку сфери виробництва, вчений намагався виявити фактори і передумови економічного зростання, взаємозв'язок між темпами зростання економіки та народонаселення, можливості протидії кризам надвиробництва. Його заслугою стало збагачення класичної економічної теорії новими науковими підходами та ідеями. Переслідуючи практичну мету, "покращання участі та збільшення щастя нижчих класів суспільства", Т. Мальтус:
Виклав своє розуміння проблем економічного зростання на основі дослідження взаємозалежності економічних та позаекономічних (демографічних) чинників. У населення, його праця викликала дискусії, критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. Його працю «Нарис про закон народонаселення...» було присвячено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних та демографічних процесів.
Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючого впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки економічних та соціальних доктрин.
Мальтуса слід вважати творцем демографії, водночас впровадження в пояснення економічних феноменів нового, запозиченого із біології фактора, іншого інстинкту замість особистого інтересу або прагнення прибутку розширило горизонт політичної економії, віщуючи зародження соціології. За зізнанням самого Дарвіна, як відомо, книзі Мальтуса зобов'язана своїм походженням знаменита наукова доктрина XIX століття — учення про боротьбу за існування як рушій прогресу.
(Ш. Жід, Ш. Ріст)

Допускаючи, з одного боку, поневолення людини невблаганними законами природи, перед якими безсилий геній її розуму, Мальтус водночас вважав, що силою волі, передбачливістю, людина в змозі регулювати на свій розсуд потужний природний інстинкт відтворення! Яка суперечливість! Однією ногою Мальтус стояв на педалі XIX ст., а другу все ще не міг витягнути із ґрунту раціоналізму минулого століття, яке піднесло людину майже до божества.
(А. Еспінас)

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабільність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємозалежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумовлюють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаючи його, як один із природних ресурсів—факторів розвитку.
Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.
Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення — одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосовно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здорове населення» .
Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народонаселення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні». Жорстка залежність суспільства від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є факторами, які, на його думку, стримують можливість вільного зростання населення.
Вчений звернув увагу на проблему обмеженості природних ресурсів та неминуче зменшення віддачі від додаткових вкладень праці та капіталу внаслідок залучення в обіг земель гіршої якості. Це зниження, на думку вченого, не в змозі компенсувати технічний прогрес) та зміни в технології, які здійснюються у сільському господарстві занадто повільно. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону "спадну родючості ґрунтів", який став праобразом фундаментального економічної закону спадної граничної продуктивності.
Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється передовсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте — зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної природи, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.
Головне, до чого вчений мав намір привернути увагу, полягало в тому, що "якщо зростання населення не затримується якими-небудь перешкодами, то це населення подвоюється кожні 25 років і, отже, зростає у кожний наступний двадцятип'ятирічний період у геометричній прогресії"1. Водної час "засоби існування за найбільш сприятливих умов застосування людської праці ніколи не можуть зростати швидше ніж у арифметичній прогресії".
Цю об'єктивну тенденцію вчений продемонстрував на умовному прикладі, "Припустимо, що сучасне населення земної кулі становить 1 мільярд, — тис. Мальтус, — тоді людство розмножується як: 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 25(1 водночас засоби існування зростають як: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. По завершенні двох століть кількість населення відносилась би до засобів існувані як 256 до 9; після закінчення трьох століть як 4096 до 13, а по завершені 2000 років це відношення було б безмежним і незліченним".
Прагнення Мальтуса до того, щоб його краще зрозуміли, примусило вченого, за словами Ватера, "занадто різко підкреслити значення своєї доктрини і сформулювати її вкрай абсолютно". Наприклад, він стверджував, що виробництво може зростати в арифметичній прогресії, і багато авторів вважали, що він надавав цим словам абсолютного значення, тоді як насправді це був лише спосіб коротко викласти... думку. В дійсності ж у перекладі сучасною мовою він мав на увазі те, що тенденція спадної віддачі, на якій заснована система його доказів, починає діяти різко після того, як продукт острова подвоюється. Подвійна кількість праці може дати подвійний продукт, але кількість праці, збільшена у чотири рази, навряд чи збільшить продукт у три рази; кількість праці, збільшена у вісім разів, не приведе до чотирикратного зростання продукту.
(А. Маршал)

Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений стверджував, що у всіх людських суспільствах існують природні перешкоди до розмноження населення, здатні утримати його кількість на рівні існуючих засобів існування. Ці перешкоди Мальтус поділив на дві групи:
перешкоди, які попереджують розмноження населення і є "добровільними, заснованими на здатності... передбачати і оцінювати віддалені наслідки" (моральне стримування, відмова від шлюбу, вдівство, пізні бездітні шлюби, добровільна відмова від народжування дітей тощо);
перешкоди, які скорочують населення, "в міру його надмірного зростання і є "перешкодами руйнівними" (шкідливі для здоров'я заняття, важка надмірна праця, крайня злиденність, погане харчування дітей, шкідливі умови великих міст, різного роду надмірності, хвороби, епідемії, війни, голод тощо).
Трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Зазначаючи, що "народ повинен звинувачувати головним чином самого себе у власних стражданнях", вчений підкреслював, що бідність є наслідком "легковажності і неосвіченості". У перших виданнях "Закону про народонаселения" Т. Мальтус категорично стверджував, що людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо батьки не здатні прогодувати її або якщо суспільство не спроможне використати її працю, не має права вимагати будь-якої їжі, вона зайва на землі. На великому життєвому банкеті для неї немає місця. Природа наказує її віддалитись і не зволікає привести свою ухвалу до виконання.
Наголошуючи на тому, що ніякі соціально-економічні перетворення не в змозі відмінити дію природного закону народонаселення, вчений засуджував спроби подолати бідність за допомогою приватної доброчинності або державного втручання у процес розподілу доходів. "Ніякі пожертвування з боку багатих, особливо грошові, — писав вчений, — не в змозі ліквідувати серед нижчих класів злидні або попередити їх повернення на тривалий час". Водночас вчений був переконаний, що "Головна і постійна причина бідності мало або зовсім не залежить від способу правління або від нерівномірного розподілу майна. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері...".
У зв'язку з цим Т. Мальтус, як і Д. Рікардо, виступав проти "Законів про бідних", зазначаючи, що останні "По-перше, ...заохочують розмноження населення, не збільшуючи при цьому кількість продуктів споживання. ...По-друге, кількість продовольства, яка споживається у парафіянських робітничих будинках злидарями, яких не можна вважати корисними членами суспільства, настільки ж зменшує частку робітників, тобто людей, більш корисних для країни". Виходячи з того, що ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення і втручання держави у розподільчі процеси зруйнує основи природного саморегулювання, призвівши до катастрофічних наслідків, Т. Мальтус стверджував, що "Суспільний добробут має випливати із добробуту окремих осіб і для досягнення його кожний повинен турбуватися насамперед про самого себе".
Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встановлення такого співвідношення між населенням і засобами його існування, "яке б не викликало боротьби міме ними". Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.
Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втручатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.
Наголошуючи на тому, що для збереження природної рівноваги "необхідно, щоб розмноження населення постійно затримувалось", Т. Мальтус виступав за обмеження народжуваності шляхом неухильного дотримання моральних принципів, добровільного самообмеження, утримання від ранніх шлюбів тощо. Водночас вчений обстоював необхідність нарощування виробництва зростання доходів та збільшення на цій основі частки середнього класу. "Не надмірна розкіш невеликої кількості людей, — писав вчений, — але помірне багатство всіх класів суспільства становить добробут і процвітання народу" Водночас він розумів, що "Вищі та нижчі верстви неминучі і корисні. Якщо відібрати у людини надію на підвищення і побоювання пониження, то н було б тієї старанності, яка спонукає кожну людину до поліпшення свого становища, виступаючи головним рушієм суспільного добробуту".
Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, викладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці:
провокує війни за додаткові території і додаткові блага;
скупченість населення сприяє виникненню епідемій;
надлишок працездатного населення
породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.
Отже, теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачування Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до відкриття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного напрямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус розглядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.
Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв 'язана із його теорією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економічного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.
Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічності економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визначає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.
Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших економістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім розвитком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва можлива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У «Принципах політичної економії» він аналізує причини, що зумовлюють проблему реалізації, і серед них називає недостатній платоспроможний попит на вироблені товари.
Обґрунтував теорію розподілу, засновану на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну теорію ренти. Виступивши з критикою трудової теорії вартості Д. Рікардо та вказавши на її суперечливість вчений поклав в основу власного підходу ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т. Мальтус ототожнював останню з працею, витраченою на виробництво товарів. Відтак він зводив вартість до витрат виробництва, зараховуючи до останніх живу та уречевлену працю і прибуток на авансований капітал.
Трактуючи прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, англійський дослідник визначав дохід капіталіста як такий, що безпосередньо включається у вартість (ціну) товару поряд з працею і незалежно від неї. Звідси випливав цілком логічний висновок, що праця найманих робітників є джерелом лише однієї частини вартості товару — тієї, яка відповідає заробітній платі. Останню вчений зводив до прожиткового мінімуму — мінімальної кількості життєвих засобів, необхідних для підтримки фізичного існування робітників.
На думку Мальтуса, основна проблема економічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість створеного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював положення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорівнює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що міститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансований капітал.
Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та непродуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи доходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визначається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигляді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.
Дохід капіталіста виступає у формі прибутку, тобто (за Мальтусом) як надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. Він бачить його як породження витрат виробництва, результат продуктивної здатності авансованого капіталу. Капіталіст привласнює прибуток як плату за свій внесок у виробництво.
У суспільстві відбувається еквівалентний обмін вартостями і проблема розподілу зводиться до того, щоб цей обмін відбувся. Процес обміну вартостями є процесом їх реалізації.
Проблема реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вартість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його структуру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвиробництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні форми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.
Капіталісту належить прибуток, який міститься у вартості у вигляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний платоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає передовсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.
Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують «треті особи», до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад землевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання «третім» класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є основою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності економічного розвитку.
Теорія заробітної плати Т. Мальтуса заснована на визначенні оплати праці важливим економічним чинником обмеження приросту населення. Згідно із обґрунтованим ученим "залізним законом заробітної плати" стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітникам фізично необхідний мінімум засобів існування. Т. Мальтус звертав увагу на те, що зростання попиту на працю може спричинити зростання заробітної плати до розміру, який перевищує прожитковий мінімум. Однак, на його думку, "надмірна схильність до розмноження" за цих умов сприятиме зростанню чисельності населення, що в свою чергу призведе до збільшення пропозиції праці, повернувши заробітну плату до вихідної величини. Водночас зменшення заробітної плати обмежуватиме зростання населення в наступний період і т.д.
Як і Д. Рікардо, Т. Мальтус розрізняв номінальну (грошову) та реальну (залежну від ціни засобів існування робітників) заробітну плату. Наголошуючи на тому, що важливе значення має не абсолютна сума грошей, які отримує робітник, а та кількість необхідних засобів існування, яку він може придбати на свою заробітну плату, вчений звертав увагу на те, що за умов, коли відчувається нестача продовольства порівняно з населенням, абсолютно все одно, будуть нижчі верстви отримувати два мільйони чи п'ять.
Заробітна плата потрапляє в центр уваги Мальтуса в ході аналізу попиту як одного зі складових рівноваги. Зазначаючи, що всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, він указує на тісний зворотний зв'язок заробітної плати із розмірами прибутку, отже, з інвестиціями. Одночасне їх зростання, таке, що не призвело б до спаду виробництва, можливе лише за певних умов.
Підвищення ставки реальної заробітної плати передбачає зменшення норми прибутку, капіталіст втрачає стимули до нагромадження, починається спад виробництва, зайнятості й попиту. Відтак Мальтус робить висновок, що заробітна плата має відповідати кільком вимогам: не перешкоджати нагромадженню, забезпечувати реалізацію тієї частини суспільного продукту, що є необхідною для відтворення певної, визначеної обсягами виробництва, кількості робочої сили, сприяти стабілізації відтворювального процесу.
На його думку, сталість процесу зростання попиту можна забезпечити за рахунок стабілізації номінальної заробітної плати, тобто заморожування фонду заробітної плати на «природному рівні». Це дасть змогу стабілізувати інвестиційний процес, який орієнтуватиметься на певний фонд заробітної плати. Природний рівень фонду заробітної плати, на думку Мальтуса, визначається обсягами виробництва, він є сталим для певного проміжку часу, а коливання заробітної плати зв'язані лише з динамікою зайнятості.
За зростання обсягів інвестованого капіталу зростає й попит на робочу силу. Але Мальтус зростання зайнятості не розглядає як чинник збільшення фонду заробітної плати. Зв'язок між ними еластичний. За Мальтусом, збільшення фонду відбувається тоді, коли пропозиція товарів збільшується. При цьому, за відносно сталих розмірів номінальної заробітної плати, реальна заробітна плата зросте, оскільки у грошовому вираженні ціни на товари знизяться. Тобто зміни відбудуться в межах фонду заробітної плати, і не спричинятимуть скорочення виробництва з усіма його негативними наслідками.
Зазначивши, що існує об'єктивно зумовлений фонд заробітної плати, який тісно зв'язаний з обсягами виробництва, з визначеною кількістю засобів існування, що зростають повільніше, ніж населення, Мальтус формулює закон спадання рівня заробітної плати, згідно з яким перенаселення спричиняє зниження заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тобто заробітну плату Мальтус розглядає як економічний чинник, що сприяє обмеженню приросту населення.
На думку Мальтуса, зафіксований фонд заробітної плати визначального впливу на виробництво не матиме, але виступатиме як один із факторів зростання попиту на інвестиції. Він доводить, що рівень зайнятості за умов спаду виробництва не можна регулювати з допомогою заробітної плати (скажімо, знизивши заробітну плату нижче за реально необхідний рівень, забезпечити тим самим зростання попиту на робочу силу в межах фонду), оскільки зменшується не лише постійний капітал, а й фонд заробітної плати разом із ним. З іншого боку, зменшення фонду номінальної заробітної плати, яке завжди супроводжується падінням реальної, призводить до звуження сукупного попиту.
Отже, на думку Мальтуса, стабільне тривале зростання виробництва можна забезпечити, створивши умови для постійного збільшення нагромаджень, що досягається стабілізацією платоспроможного попиту (сталим фондом номінальної заробітної плати).
Земельна рента. У центрі теорії народонаселення Мальтуса була проблема обмежених ресурсів землі. І цілком логічно те, що у зв'язку з вирішенням цієї проблеми він формулює тезу про спадну віддачу цих ресурсів відносно потреб населення, що зростає, та закон спадної родючості грунтів. Саме такий підхід став основою для пояснення Мальтусом природи земельної ренти.
Виходячи з теорії народонаселення, заснованої на ідеї обмеженості природних ресурсів, та закону спадної родючості ґрунтів, згідно з якими існують економічні межі збільшення продуктивності сільськогосподарської праці, вчений прийшов до висновку, що перехід до обробітку гірших земель внаслідок зростання народонаселення є причиною існування додаткового доходу власників більш родючих земельних угідь. Відтак ренту він визначав як додатковий дохід від вкладення капіталу в земельні ділянки кращої якості (диференціальна рента І).
Водночас аналіз ефективності використання капіталів у землеробстві дав Т. Мальтусу підставу дійти висновку про існування ренти, пов'язаної з послідовним вкладенням капіталу в одну і ту ж земельну ділянку (диференційна рента II). На думку вченого, цей додатковий дохід привласнюють власники капіталу, а не землі, відтак він є важливим стимулом капіталовкладень. Водночас Т. Мальтус підкреслював, що необхідно брати до уваги неухильне зниження приросту родючості ґрунтів стосовно приросту інвестицій.
Закон спадної родючості грунтів він формулює в нових виданнях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів споживання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресурсів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господарстві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості народонаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.
Витрати капіталу на обробіток таких земель є менш продуктивними, ніж ті, що зв'язані з обробітком родючих земель, а послідовні додаткові витрати капіталу призводять до зменшення їхньої віддачі, тобто відбувається відносне зниження продуктивності: кожна наступна витрата капіталу в землеробстві буде менш продуктивною, ніж попередня. Отже, на думку Мальтуса, продуктивність праці в сільському господарстві має не тільки фізичні межі (закладений в землі потенціал), а також і економічні. Це призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію.
Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість продукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, Мальтус теорію диференційної ренти формулював на підставі тверджень, що рента виникає тільки у зв'язку з переходом до обробітку гірших земель, який є наслідком зростання народонаселення.
Досліджуючи природу ренти, Мальтус звернув увагу на проблему ефективності використання капіталів у землеробстві. Він зазначає, що за додаткових капіталовкладень з метою штучного поліпшення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого продукту, а отже, рента. Але цей вид ренти зв'язаний з економічною діяльністю, залежить від ефективності додаткових капіталовкладень, яка також має межу, адже будь-яке наступне вкладення капіталу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приросту інвестицій знижується. Ця рента є певним стимулом до інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію.
По-різному відбувається привласнення ренти: у першому випадку вона належить власникові землі, у другому — власнику капіталу. Крім того, землевласник отримує плату за використання землі — ренту, яка, на погляд Мальтуса, відрізняється за природою від ренти, що є похідною від родючості (плати за якість). Аналізуючи умови формування ренти, Мальтус підійшов упритул до визначення абсолютної ренти, яка формується навіть на найгірших грунтах і є похідною права власності на землю.
У дальших дослідженнях Мальтус використає свої підходи до розуміння природи^ренти для вирішення проблеми реалізації суспільного продукту. Його теорія розподілу суспільного продукту поставила землевласника в опозицію до всіх інших класів, які не мають таких виняткових умов для привласнювання частки не створюваних ними продуктів.
Визначення ренти через закон спадної родючості грунтів започаткувало основи теорії граничної продуктивності ресурсів і прямо зв'язане з теорією ефективного попиту.
Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор вирішення проблем реалізації на основі аналізу способу розподілу суспільного продукту та взаємозв'язку між попитом, споживанням і заощадженнями. На відміну від попередників, Т. Мальтус вважав, що у межах суспільства, яке складається лише з капіталістів та найманих робітників, неможливо повністю реалізувати сукупний продукт, оскільки попит завжди буде недостатнім для придбання усієї маси товарів та послуг.
На думку вченого, прагнення капіталістів до нагромадження та розширення виробництва обмежує розміри їх непродуктивного споживання. Водночас робітники на свою заробітну плату можуть придбати лише частину і виробленої продукції. Відтак виникає проблема реалізації тієї частини сукупного продукту, у якій втілено прибуток. На цій підставі Т. Мальтус не І поділяв оптимізму "закону ринків" Ж.Б. Сея і визнавав можливість загальних криз надвиробництва, пов'язуючи їх з труднощами реалізації виготовленого продукту.
Вирішення зазначених проблем англійський дослідник вбачав у додатному невиробничому споживанні "третіх осіб" — соціальних верств, які не І беруть участі у виробництві, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари і послуги. Таким чином, попит державних службовців, землевласників, священиків, військових на предмети І розкоші й послуги невиробничого характеру Т. Мальтус трактував як важливий фактор подолання загрози загальних криз надвиробництва.
Наголошуючи на тому, що землевласники своїм споживання сприяють І вирішенню проблем реалізації, вчений стверджував, що "економічне процвітання залежить від процвітання лендлордів". Відтак він критикував Д. Рікардо, який засуджував паразитизм отримувачів ренти. "Трохи дивно, — писав вчений, — що містер Д. Рікардо, який отримує земельну ренту, так недооцінює її національне значення. Тоді як я, який ренти ніколи не отримував і не сподіваюсь отримувати, можливо буду звинувачений в переоцінці її важливості".
Звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції.
На відміну від попередників, які вважали основною проблемою економіки Я нагромадження як передумову подальшого розширення виробництва, Т. Мальтус звернув увагу на проблему розподілу суспільного продукту як важливого чинника досягнення економічної рівноваги. Вперше в історії економічної думки вчений проаналізував механізм розподілу прибутку підприємців І на споживання та нагромадження. Прагнучи виявити стан економіки, за 1 якого, "враховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули І до зростання багатства будуть найліпшими", Т. Мальтус стверджував, що "жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням".
Водночас він розумів, що "капіталізувати дохід в той час, коли відсутній достатній попит на продукти, так само безглуздо, як безглуздо заохочувати шлюби та розмноження населення, коли не існує попиту на робочі руки і фонду для приросту нового населення". У зв'язку з цим вчений наголошував на тому, що за умов, коли "споживання є більшим за виробництво... капітал в масштабах всієї країни зменшується і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої здатності виробляти". Однак якщо виникає проблема реалізації, то не спрацьовують стимули до нагромадження та виробництва внаслідок "недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів".
Розподіл суспільного продукту на доходи — це лише перший крок на шляху до забезпечення економічної рівноваги. Другим, і, на думку Мальтуса, надзвичайно важливим — є способи використання прибутку. Нагадаємо, що він розглядав прибуток як основний чинник розвитку. Мальтус зазначає, що товар не будуть виробляти доти, доки «внутрішня мінова вартість», тобто те, у що його оцінює суспільство, не покриє всіх затрат праці на його виробництво з додатком такої кількості праці, яка дорівнюватиме прибутку.
Мальтус розвиває цю тезу, наголошуючи, що функції прибутку не обмежуються використанням його для задоволення особистих потреб капіталіста: прибуток є основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого збільшується, та визначальним чинником урівноважування сукупного попиту і пропозиції, досягнення суспільно-економічної рівноваги.
Отже, прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки. Досліджуючи проблему оптимального співвідношення попиту та пропозиції, як основи стабільного поступального економічного розвитку, Мальтус дійшов висновку, що класична політекономія залишає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на споживання та нагромадження, тоді як отриманий прибуток капіталіст розподіляє на дві частини — ту, що є основою дальшого розширення виробництва (заощадження), і ту, що призначається для особистого споживання.
Без такого розподілу зростання обсягів виробництва неможливе: «Жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням... Якщо споживання є більшим за виробництво, то капітал в масштабах всієї країни зменшується і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої здатності виробляти; якщо виробництво є більшим за споживання, то не спрацьовує стимул до нагромадження та виробництва внаслідок недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів. Дві крайності очевидні, отже, існує й середина, хоча, можливо, логічний апарат політичної економії не в змозі її визначити, тобто існує стан, за якого, ураховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства будуть найліпшими». Кейнс пізніше зазначив, що існування проблеми оптимального співвідношення заощаджень та інвестицій у цій тезі Мальтус розкрив повністю. Ця теза одночасно характеризує й механізм самоврівноваження економіки: фонд нагромадження динамічно змінюється залежно від рівня прибутковості виробництва.
Основним стимулом до нагромадження (інвестування) Мальтус називав природне тяжіння капіталіста до збільшення прибутку. Зростання прибутку відбуватиметься, якщо зростатиме попит на товари. Високий попит гарантує отримання прибутку і стимулює виробничу діяльність, а отже, зумовлює попит на інвестиції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення виробництва. У свою чергу, умовою зростання попиту є високий рівень споживання, що забезпечується за рахунок зростання зайнятості населення, зростання заробітної плати та інших доходів, тобто платоспроможності населення.
Мальтус розглядає взаємодію цих чинників і вплив кожного на забезпечення економічної рівноваги. Він вказує на те, що, перебуваючи у взаємозалежності, взаємозумовленості, кожен із цих чинників виключає динаміку іншого. Тобто зв'язок між ними має обернений характер.
Наприклад, позитивним наслідком нагромадження він уважає зростання суспільного продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня споживання. Однак, як наслідок дії цих чинників, відбувається «перенагромадження», ринок переповнюється товарами, відносно спадає попит на них. Ціни на товари знижуються, зменшується прибуток, а тому зупиняється виробництво, падає зайнятість і заробітна плата. З іншого боку, зростання заробітної плати призводить до зменшення частки прибутку, що є основою інвестицій, до обмеження їх обсягів, тобто обсягів виробництва, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє циклічність економічного розвитку.
Основний висновок Мальтуса полягає в тім, що для забезпечення рівномірного розвитку виробництва необхідна стабілізація одного з його чинників, тобто попиту. Попит забезпечується за рахунок заробітної плати, ренти, частини прибутку, що йде на задоволення індивідуальних потреб капіталіста, а також частини заощаджень, котрі не знайшли об 'єкта застосування.
Причинами зростання і стабілізації попиту Мальтус уважає також зростання доходів непродуктивних класів, тобто зайнятих у сфері послуг, і землевласників, що беруть участь у перерозподілі суспільного продукту.
Водночас Мальтус доходить висновку, що вирішення проблеми попиту забезпечується як раціональним розподілом доходів, так і розвитком галузей, що надають послуги, а також розвитком внутрішньої та міжнародної торгівлі.
Визначаючи основним стимулом нагромадження прагнення підприємців до отримання прибутку, вчений констатував, що останній забезпечується за рахунок збільшення платоспроможного попиту та досягнення високого рівня зайнятості населення. Слід зазначити, що зростання зайнятості Т. Мальтус не вважав фактором збільшення фонду заробітної плати. Він стверджував, що за сталих розмірів номінальної заробітної плати нарощування обсягів виробництва та зростання пропозиції товарів сприятиме зниженню цін, уможливлюючи зростання реальної заробітної плати. Таким чином, зміни, які відбуваються у межах "природного" рівня фонду заробітної плати не матимуть негативних наслідків і не вплинуть на скорочення у подальшому обсягів виробництва.
Обґрунтував необхідність державного регулювання товарообміну між країнами на основі аналізу впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний розвиток.
Як і його попередники, вчений не заперечував значення міжнародної торгівлі як важливого чинника збільшення можливостей виробництва та вдосконалення структури попиту. Однак він звертав увагу на негативний вплив конкурентоспроможної імпортної продукції на прибутковість національного виробництва, внутрішні ціни та заробітну плату. У зв'язку з цим Т. Мальтус, на відміну від Д. Рікардо, захищав "хлібні закони", які передбачали високе імпортне мито на хліб, та виступав за обмеження ввезення продуктів харчування. На його думку, тільки міжнародна торгівля створює умови для вдосконалення структури попиту й розширює можливості виробництва та межі застосування капіталів. Але, обстоюючи право на вільне підприємництво як основну умову саморегулювання економіки, Мальтус разом з тим був прихильником втручання держави у сферу міжнародної торгівлі. Зокрема він пропонує прийняти обмежувальні закони на ввезення продуктів харчування, пояснюючи це негативним впливом конкуренції іноземних виробників на ціни та заробітну плату, якщо витрати виробництва за кордоном нижчі, чи родючість землі більша. Крім того, він убачає загрозу для усталеної дії механізмів саморегулювання інвестиційних процесів, оскільки приплив товарів негативно впливає на прибутковість національних галузей. Мальтус пропонує контролювати рух товарів між країнами, забезпечуючи розвиток власної економіки, але не стримувати міграції капіталів.
Висновок:
Мальтус був прихильником класичної течії в політичній економії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 p. завідував кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.
Отже, збагативши класичну політичну економію новими підходами до вирішення багатьох економічних проблем, Т. Мальтус залишив помітний слід в історії економічної думки. Його роботи сприяли розробці цілої низки економічних та соціальних доктрин, заклавши методологічні основи багатьох подальших наукових досліджень. Визнаючи об'єктивний характер впливу економічних законів на розвиток суспільства та його стабільність, Мальтус указував на необхідність урахування впливу природних та економічних факторів. І хоч докази його були не завжди переконливі і недостатньо обґрунтовані, не завжди підтверджуюються практикою або статистикою, проте вони сприяли збільшенню популярності політичної економії, оскільки один із її авторів зміг вдало поєднати абстрактність висновків з реальною економічною практикою. Він збагатив політичну економію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем. Визнаючи об'єктивний характер впливу економічних законів на розвиток суспільства та його стабільність, Мальтус указує на необхідність урахування дестабілізуючого впливу природних та економічних факторів.
У сучасній західній економічній літературі Мальтуса називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефективного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспільстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. «Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основоположником політичної економії XIX століття, — писав Кейнс, — наскільки мудрішим та багатшим був би зараз світ».
Помітний вплив на економічну науку справили:
Теорія нагромадження, у якій Мальтусу вдалося поєднати абстрактність висновків економічної науки з реаліями економічної практики на основі врахування взаємозв'язку і взаємовпливу природних та економічних факторів при вирішенні проблем стабілізації суспільного розвитку.
Теорія народонаселення, яка сприяла виникненню та поширенню нового напряму в соціально-економічних дослідженнях — мальтузіанства, прихильники якого вбачають причини бідності у перенаселенні. Принагідно зазначимо, що на сьогоднішній день у більшості країн, що розвиваються, високі темпи зростання населення породжують значні економічні проблеми та спроби обмеження народжуваності як важливого напряму державної політики зайнятості.
Теорія реалізації (недоспоживання) та дослідження проблем ефективного попиту, які сприяли розвиткові макроекономічних досліджень відтворювального процесу. Відомий англійський економіст XX ст. Дж. М. Кейнс високо оцінив ідею ефективного попиту Т. Мальтуса та започаткований вченим аналіз оптимального співвідношення споживання та нагромадження, заощаджень та інвестицій тощо.
Водночас незаперечною на сьогодні є наукова заслуга Т. Мальтуса у виявленні взаємозв'язку соціально-економічних і демографічних процесів, у постановці проблеми стабілізації людського розвитку з урахуванням обмеженості ресурсів Землі, позаяк сучасні тенденції глобалізації економіки та нарощування антропогенного навантаження на довкілля наближають світове співтовариство до критичної межі, вимагаючи об'єднання зусиль та ресурсів людства на шляху сталого розвитку.
Тому, без сумніву можна твердити, що подальший розвиток економічної думки був пов'язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса, оскільки, на думку більшості дослідників, учений:
наводив некоректні, з наукового погляду, докази, використовуючи розрахунки, засновані на статистичних даних, які не враховували, що зростання населення у Північній Америці у XVI—XVIII ст. відбувалось не стільки за рахунок природних чинників, скільки за рахунок міграції європейців;
ігнорував той факт, що фізіологічна плодючість людей як біологічних істот зовсім не визначає реальні темпи зростання населення, оскільки тенденція до збільшення народжуваності у відповідь на поліпшення умов життя не є абсолютною і на певній стадії розвитку суспільства поступається прямо протилежній, пов'язаній зі скороченням народжуваності у розвинутих країнах .
Список використаної літератури:
Історія економічних учень: Підручник: У 2-х ч. Ч.2. / За ред. В.Д. Базилевича. - 3-е вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 575 с.
Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін., За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 2005. - 564 с
История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой: Учеб. пособие.- М.: ИНФРА-М, 2001.
Електронний ресурс доступу: http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/history-of-economic/history-of-economic_10186.php