Попит – це множина співвідношень цін і відповідних імпульсів товару. Обсяг попиту - конкретна кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни. Нецінові чинники попиту: - Кількість покупців на ринку. - Смаки і уподобання споживачів. - Доходи споживачів: + нормальні товари – це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів; + нижчі товари – це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу; + нейтральні – попит на них не змінюється зі зміною доходів. - Ціни сполучених товарів: + товари-субститути або взаємозамінні товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки; + товари-комплементи або взаємодоповнюючі товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки; + товари незалежні у споживанні. - Очікування покупців.
Пропонування – множина співвідн. цін і відповідних кількостей товару. Обсяг попиту - конкретна кількість товару, яку продавці можуть продати за кожного рівня ціни. Нецінові чинники пропонування: - кількість продавців на ринку; - очікування продавців; - ціни ресурсів; - технології вироб-ва; - зміни цін ін. товарів; - податки на виробника (скорочують пропонування) і субсидії (збільшують).
Цінова еластичність попиту – це процентна зміна обсягу попиту на товар, обумовлена зміною на 1% ціни даного товару.
Еластичність попиту за доходом – це процентна змінна обсягу попиту на товар, спричинена 1% зміною доходу покупця. Перехресна еластичність попиту показує зміну обсягу попиту на 1н товар при зміні ціни ін. товару.
Показник лінійної еластичності показує еластичність у початковій точці зміни і може застосовуватись лише у випадку незначних змін, або для лінійної функції. Показник дугової еластичності визначає процентну зміну в центральній точці інтервалу.
Чинники цінової еластичності попиту виступають: - наявність у товару близьких чи досконалих замінників; - питома вага товару у видатках споживача; - фактор часу у споживанні; - важливість товару для споживача.
Сукупна корисність (ТU) – це загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ. Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .
Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:
Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”. Заг. видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визнач. рівнянням бюджетного обмеження: , де – ціни товарів, - к-сті товарів.
Правило максиміз. корисності: корисність максиміз. вибором такого кошика в границях бюдж. обмеж., для якого віднош. гранич. корисностей остан. одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ: де - граничні корисності ост. спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.
Зміна ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик, спричиняє 2-а ефекти. Ефект заміни – це зміна обсягу попиту на товар внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача. Ефект доходу – це зміна обсягу попиту на товар внаслідок зміни реального доходу споживача за незмінної відносної ціни товару.
Споживчий надлишок – це різниця між максимальною сумою, яку споживач був готовий заплатити за кількість товару, на яку він пред’являє попит, і фактично заплаченою сумою.
Зовн. (явні, бух.) витрати – грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін. Внутрішні (неявні) витрати – витрати на власні ресурси підприємця. Вони = гр. платежам, які міг би одержати власник, якби викор. власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати – фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності.
Бух. прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами:. Екон. прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами: . Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то:. Бух., екон. і нормальний прибутки співвідносяться як:
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. - довгострокова виробнича функція(праця і капітал – змінні). Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), граф. (ізокванта) і аналіт. формах.
Сукуп. фіз.. продукт або сумарна продуктивність змінного фактора – заг. к-сть продукції, виробленої всіма од-ми змін. фактора в умовах незмінності інших факторів. Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора – приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додат. од-ці змін. фактора: . Середній фіз.. продукт або середня продуктивність змін. фактора – к-сть продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .
Короткострок. витрати вироб-ва Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами Вони включають постійні і змінні витрати: . Постійні витрати – витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. Змінні витрати – витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. Витрати на одиницю продукції: середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період : середні постійні витрати: , сер. змінні витрати: , сер. сукупні витрати: , . Граничні витрати – приріст сукуп. витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї дод. одиниці продукції: . У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні. Розріз.: довгострокові сукуп. витрати– витрати на весь обсяг продукції:, довго строк. середні витрати – витрати на од-цю продукції і довгострок. гранич. витрати , тобто приріст сукуп. витрат.
Ізокванта – це крива однакового обсягу випуску, яка показує різні комбінації праці і капіталу, що забезпечують певний рівень випуску. Гранич. норма технологічної заміни показує, від якої к-сті одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у вироб-во дод. од-цю ін. фактора. Звідси гранич. норма технологіч. заміни праці капіталом:
Ізокоста – лінія незмін. витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції ,
Мінімальний ефектив. розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.
Різниця між ринковою ціною і граничними витратами фірми утворює виробничий надлишок фірми. Графічно величину виробничого надлишку фірми визначає площа, розміщена між кривою пропонування і лінією попиту . Додавши величини виробничих надлишків всіх фірм, можна визначити величину виробничого надлишку для ринку.
Сукупний виторг – сума грошей, отриманих від продажу всього обсягу продукції на ринку. . Сер. виторг – виторг від реаліз. од-ці продукції: . Гран. виторг – зміна сукупн. виторгу в результаті продажу дод. од-ці продукції : . Сер. і граничний виторг = ринк. ціні, а їх криві співпадають з кривою попиту на продукцію фірми.
Заг. правило вибору оптим. обсягу вироб-ва, або загальна умова максимізації прибутку: прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг = граничним витратам: .
Приблиз. правило ціноутвор.: . Ліва частина рівнян. показує перевищ. ціни над гран. витратами, виражене в процентах, яке є обернено пропорц. до еластичності попиту на продукцію монополії. Показник „відн. націнки” слугує для вимір. монопольної влади і наз. індексом Лернера :
Цінова дискримінація – продаж одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Види цінової дискримінації: Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – макс., яку кожен покупець погодж. заплатити за кожну придбану одиницю товару. Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове признач. цін залежно від обсягів продажу: чим більша к-сть товару купується, тим нижча ціна. Цінова дискримінація третього ступеня застос., коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту.
Гранична цінність покупки одиниці ресурсу вимірюється показником граничної доходності ресурсу, величина якого залежить від двох змінних: граничної продуктивності змінного ресурсу і граничного виторгу від продажу готової продукції, створеної додатковою одиницею ресурсу . Гранична доходність ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва: ; для конкурентної фірми: , де – приріст сукупного виторгу від продажу продукції, виробленої додатковою одиницею ресурсу.
Осн. правило мініміз. видатків: мін. витрати на будь-який обсяг фірма забезпечує за співвідн. ресурсів, для якого віднош. гран. продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів: .
Правило оптим. співвідн. ресурсів: . За цієї умови фірма досягає макс. можливої величини прибутку з мін. витратами.
Поточна дисконтована вартість – сього. значення суми, яка може бути виплачена в майб., або оцінка вартості майб. доходів через сього. ресурси.
Заг. умова рівноваги екон. с-ми: . Це означає, що конкурентна рівновага у ринк. економіці Парето-ефективна за розподілом ресурсів у сфері споживання, обміну і вироб-ва. Вона забезпечує оптимальність структури економіки, збалансованість інтересів споживачів і виробників. Заг. умови ефективності досконало конкур. економіки опис. системою рівнянь: - рівновага у конкур. економіці ефективна за спож. і обміном, якщо: . - рівновага виробника у конкурентній економіці ефективна за розподілом ресурсів між галузями, якщо: . - рівновага є ефективною за викор. ресурсів у виробництві, якщо: . – заг. рівновага екон. системи Парето-ефективна за розподілом ресурсів в усіх сферах, якщо: .