Загальна характеристика відповідальності державних службовців
Кримінальна адміністративна цивільно-правова та матеріальна відповідальність державних службовців
Поняття корупції та корупційних діянь
Основні прояви корупції в системі державної служби
Державних службовців та інші особи що виконують функції держави як суб’єкти адмін проступків і злочинів пов’язаних з корупцією
Система державних органів діяльність яких спрямована на боротьбу з корупцією
Особливості адміністративної відповідальності за корупцію і корупційні діяння
Характеристика складів корупційних діянь
Основні напрями боротьби з корупцією
Поняття і ознаки дисциплінарного примусу
Дисциплін відповідальність і дисциплін проступок державних службовців
Загальна характеристика відповідальності державних службовців
Законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної відповідальності державних службовців, а
саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної1.
Відповідальність державних службовців настає за порушення законності та службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання ними посадових обов'язків.
Вона полягає в застосуванні до державних службовців тих чи інших покарань, стягнень, передбачених законодавством, за винне вчинення ними правопорушень, тобто за провини та дії, що юридично визнані протиправними. Як відомо, правопорушення поділяються на злочини та провини (делікти).
Протиправне винне невиконання чи неналежне виконання державним службовцем покладених на нього обов'язків (порушення трудової дисципліни), яке не тягне за собою кримінальної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплінарною) провиною. Та чи інша дія (чи бездіяльність) працівника є порушенням трудової дисципліни лише за наявності одночасно трьох умов:
якщо дія (бездіяльність) є протиправною, тобто порушується певна вимога чи положення нормативно-правового акта;
якщо протиправна дія (бездіяльність) є винною, тобто вчинена навмисно або через необережність (іншими словами, невиконання працівником службових обов'язків з причин, що від нього не залежать: недостатня кваліфікація або працездатність, відсутність належних умов роботи, неотримання службовцем інформації й матеріалів, потрібних для виконання посадових обов'язків і т. д., — така дія не може розглядатись як невиконання службових обов'язків, бо в цьому разі працівник не винний у її невиконанні);
якщо не виконано саме посадові обов'язки, тобто обов'язок, що випливає з певних державно-службових відносин (прикладами таких порушень посадових обов'язків, зокрема, є недотримання державної та іншої таємниці, що охороняється законом, розголошення відомостей, які стали відомі державному службовцеві у зв'язку з виконанням посадових обов'язків і стосуються приватного життя, честі та гідності громадян).
Дисциплінарна відповідальність — це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію кримінальної відповідальності. Вона визначена на загальних засадах для всіх громадян. Поряд з цим характер професійної діяльності державних службовців передбачає певні особливості регулювання їх відповідальності. Для державних службовців установлено підвищену відповідальність, домірність відповідальності обійманій посаді, санкції, що можуть бути застосовані тільки до них (наприклад: попередження про неповну службову відповідність, затримання присвоєння чергового рангу).
Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на державного службовця за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарну відповідальність може бути накладено і на тих державних службовців, хто надав інформацію, що спонукала до незаконних дій.
Найбільш серйозними посадовими провинами є ті, що призводять до порушення або невиконання законів, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, встановлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, у виконанні норм та доручень не в повному обсязі або перекрученні їх змісту.
Крім перелічених, можуть бути й інші випадки невиконання або неналежного виконання державним службовцем посадових обов'язків, що розцінюються як посадова провина.
Видами дисциплінарних стягнень є зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення.
Варто зазначити, що звільнення як міра дисциплінарного покарання державного службовця допускається лише за наявності підстав, зазначених у Законі України «Про державну службу» та Законі України «Про боротьбу з корупцією».
Дисциплінарне стягнення накладається органом державної влади або його керівником, які мають право на призначення державного службовця на посаду. Це правило зумовлене характером стягнень. Право попереджати про неповну службову відповідність і вирішувати питання про звільнення з посади надається тим органам і керівникам, які мають право призначати на посаду. Державний службовець, який скоїв службову провину, може бути тимчасово (не
більше місяця), до вирішення питання про його дисциплінарну відповідальність, відсторонений від виконання службових обов'язків зі збереженням заробітної плати.
Порядок проведення службових розслідувань, застосування та оскарження дисциплінарного стягнення визначається законодавством і відповідними нормативно-правовими актами.
Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від адміністративної відповідальності.
Як правило, державні службовці (посадові особи) є спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності посадових осіб є порушення загальнообов'язкових правил, передбачених законами України прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено за посадовий обов'язок державного службовця. Підставою для адміністративної відповідальності службовців є діяння, яке водночас може бути як адміністративною, так і посадовою провиною. До державних службовців застосовуються лише два види адміністративних покарань — попередження і штраф, які накладаються суб'єктами функціональної влади (представниками влади, посадовими особами контрольно-наглядових органів).
Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими порушник не пов'язаний відносинами підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суддями, державними інспекторами з охорони праці, інспекторами державної протипожежної служби, головними санітарними лікарями та ін.).
Чинним законодавством передбачено кримінальну відповідальність посадових осіб за зловживання посадовими повноваженнями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової особи, незаконну участь у підприємницькій діяльності, одержання хабара, дачу хабара, службовий підлог і халатність. Залежно від характеру цих суспільно небезпечних дій суд призначає різні міри кримінального покарання, у тому числі позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
До державних службовців має також застосовуватися матеріальна відповідальність. Вона виконує правовідновну функцію та настає за посадовий проступок, який завдав матеріальних збитків державній організації (органу державної влади). Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування винним службовцем завданих ним збитків.
Орган державної влади (посадова особа), який застосував покарання, може зняти його до закінчення року за власною ініціативою, за клопотанням безпосереднього керівника чи трудового колективу, якщо покараний не вчинив нового проступку й виявив себе як сумлінний працівник.
Протягом терміну дії дисциплінарного покарання міри заохочення до державного службовця не застосовуються.
В умовах зміни парадигми суспільства, трансформаційного періоду розвитку держави найактуальнішим питанням є реальне запровадження обов'язку державних службовців визнавати, дотримуватися та захищати права й свободи людини і громадянина.
У цьому аспекті рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств та їх об'єднань, громадських об'єднань чи посадових осіб, державних службовців можуть бути оскаржені через суд, якщо внаслідок цих дій:
порушено права й свободи громадян;
створено перепони для реалізації громадянином його прав і свобод;
незаконно накладено на громадянина будь-який обов'язок або він незаконно притягнений до будь-якої відповідальності.
Треба зазначити, що вказані дії можуть мати як колегіальний, так і особистий характер.
Громадянин має право оскаржити також бездіяльність посадових осіб, державних службовців, якщо це призвело до названих вище наслідків. Кожний громадянин має право одержати, а посадові особи, державні службовці зобов'язані надати йому можливість ознайомитися з документами та матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо немає передбачених законом обмежень на інформацію, що міститься в цих документах і матеріалах.
Суд, встановивши обґрунтованість скарги громадянина, визначає відповідальність посадової особи, державного службовця за рішення, що спричинили порушення прав і свобод громадянина. Щодо державних службовців, які прийняли рішення, що визнані незаконними, суд визначає передбачену законом міру відповідальності, аж до подання про звільнення. Відповідальність може бути накладена як на тих, чиї рішення визнано незаконними, так і на тих, хто надав інформацію для незаконних дій.
Розвиток адміністративної юстиції має в законодавчому порядку визначити порядок розгляду скарг державних службовців. Окрім адміністративного порядку розгляду скарг, можливий також судовий порядок оскарження дій керівників органів державної влади, посадових осіб, державних службовців.
Кримінальна адміністративна, цивільно-правова та матеріальна відповідальність державних службовців
1.Дисциплінарна відповідальність
Згідно Статті 14, Закону України "Про державну службу" до державних службовців застосовуються дисциплінарні стягнення за: "… невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює". До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду тощо.
Заходи службової дисципліни розраховано на тих, хто перебуває на службі - особливому трудовому, службовому відношенні службовця до держави (власника), що витікає з факту перебування на службі, виконання обов’язків служби. Службові особи, що не мають начальства по службі (відсутнє владовідношення), наприклад, депутати Рад, не підпорядковуючись у виконанні посади нічиєму впливові, крім власної правосвідомостів, правообов’язків, що витікають із законодавчих актів, не підлягають і дисциплінарній відповідальності.
Особливість дисциплінарної відповідальності у тому, що підстави (конкретні склади) застосування дисциплінарної відповідальності не можуть бути точно визначені у законі, тому залишається широкий простір начальницькому розсудові (адміністративної дискреції).
Законодавча база дисциплінарної відповідальності така: типові правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих галузей управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, Внутрішніх справ, транспорту, зв’язку, судді, прокурори тощо).
Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборних працівників.
На підставі правил внутрішнього трудового розпорядку несуть відповідальність більшість службовців державних органів та недержавних структур. Згідно з чинним законодавством, до цих порушників застосовуються догана або звільнення. Лише у випадках укладення з працівниками контрактів останніми може бути передбачено застосування інших видів дисциплінарних стягнень - зменшення посадового окладу, встановленого штатним розкладом, тарифного розряду та ін.
На підставі спеціальних положень і статутів про дисципліну службовців специфічних галузей державного управління, де вона відіграє особливу роль, дисциплінарні стягнення більш суворі і численні. Так, починаючи з зауваження, догани, Дисциплінарний статут Збройних Сил передбачає також і арешт з утриманням на гауптвахті до 15 діб або пониження у військовому званні на один ступінь.
Дисциплінарна відповідальність за підлеглістю поширюється на службових осіб керівного складу і таких, що зайняли посади за виборами. Тут також формами відповідальності є догана і звільнення. Службові особи, що служать за виборами, можуть бути звільнені лише у формі відкликання, а якщо їх призначено звільняються у загальному порядку.
Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою (органом), від якої залежить призначення (звільнення) службовця на посаду, або службовою особою (органом), вищестоящим щодо вказаних осіб (органів). Стягнення накладаються за власною ініціативою службових осіб (органів) або на пропозицію осіб (органів), які повноважні робити обов’язкові пропозиції щодо накладання дисциплінарних стягнень.
Якщо дисциплінарною провиною завдано збитків майну юридичної чи фізичної особи, винуватці, крім дисциплінарної відповідальності, можуть відповідати у позовному порядку. Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня провини. Строк давності - шість місяців з дня вчинення.
Відповідно до загального порядку, трудові спори цієї категорії вирішуються судами після їх попереднього розгляду у комісіях з трудових спорів (КТС), профспілкових комітетах. Порядок оскарження дисциплінарних стягнень, що накладаються на службових осіб у порядку підлеглості, передбачений у конкретних законодавчих актах, статутах, положеннях (наприклад, Закон України "Про прокуратуру", Дисциплінарний статут Збройних Сил, "Про статус суддів" та ін.).
2.Кримінальна відповідальність
Кримінальна відповідальність службових осіб настає за так звані службові злочини (ст.ст. 165-171 Кримінального Кодексу України), які за характером та проявом порушень поділяються на три види:
порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, "бездіяльність влади")(ст. 167 КК України);
перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноособове вирішення справи, яка має вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо( ст. 166 КК України);
вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем (ст. 165 КК України), хабарництво (ст. 168 КК), посадовий підлог (ст. 172 КК).
Всі вони є загальними злочинами, оскільки можуть бути вчинені у будь-якій галузі державного апарату, в об’єднаннях громадян, у приватних структурах. До того ж в окрему групу ці злочини виділяються не за об’єктом посягання а за суб’єктом такого.
Якщо підставою для відповідальності є злочин у сфері виконання загальнообов’язкових правил та обов’язків державної служби, то суб’єктом є службова особа з особливим юридичним статусом, що суміщає службові владні повноваження, покладені на неї законним порядком, і статус управомочної сторони у владовідношеннях (так зване "діяння за посадою"). Відсутність зв’язку між службовим повноваженням конкретних осіб та їхніми діями стосовно іншого суб’єкта управлінських відносин (зокрема, потерпілого), їхніми шкідливими наслідками свідчить про відсутність службового злочину.
Важливий кваліфікуючий момент у правопорушеннях - істотна шкода, якою може визнаватися прямий матеріальний збиток, завдано фізичним та юридичним особам, упущена вигода, порушення політичних, трудових, житлових, особистих майнових прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підрив престижу представників влади, створення обстановки, що утруднює державному органу здійснення його основних функцій.
Отже відповідальність за службові злочини, що передбачені у Кримінальному Кодексі, настає лише у відношенні до службових осіб, а інші службовці (функціональний, адміністративно-допоміжний склад) держави не представляють, не виражають її волі, проте виражають власну волю, яка має проявлятися в межах і формах, встановлених законом, тож реалізація їхньої волі призводить до певних публічно-правових наслідків, тому злочини цієї категорії службовців тягнуть за собою відповідальність за іншими статтями кримінального законодавства. Так, кримінальним законодавством (ст. 1922 КК України) переслідується незаконне одержання працівником (не службовою особою) держустанови чи організації у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі за виконання (невиконання) будь-яких дій з використанням службового становища.
3.Адміністративна відповідальність
Поняття адміністративно-службового правопорушення (проступку) властиве й такому видові відповідальності як адміністративна відповідальність.
Особливості підстав адміністративної відповідальністі службових осіб у тому, що вони несуть таку за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, підпорядковані їм службовці, інші працівники порушують встановлені правила. Службові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невживання заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих службових осіб.
Отже, йдеться про проступки, скоєні з власної вини та з вини "службової". В останньому випадку може наставати й подвійна відповідальність - адміністративна та дисциплінарна, адміністративна й цивільна - за одне й те саме діяння.
Припустимо є субтитутна відповідальність окремих категорій державних службовців, а саме військовослужбовців та прирівнених до них осіб, батьків та ін.
Адміністративні стягнення накладаються не безпосереднім начальством винних осіб, а спеціальними органами колегіально або одноособово їхніми представниками.
Не є суб’єктами адміністративних правопорушень ті працівники державних органів, об’єднань громадян, приватних структур, які виконують суто професійні або технічні обов’язки (службовці функціональні, основний склад).
4.Відповідальність за заподіяну шкоду
Відповідальність за шкоду, заподіяну службовою особою у галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обов’язковому відшкодуванні збитків державними органами, від імені, за дорученням котрих службова особа вчиняє службові дії. Цей обов’язок державного органу випливає з того, що підбір, професійна підготовка кадрів, наділення службової особи часткою компетенції органу (владне повноваження), функції контролю за її діями, матеріальне стимулювання та ін. Має здійснюватися цим органом, чим і пояснюється обов’язок відповідальності за дії свого представника.
За шкоду, спричинену діями службовців, що не є службовими особами, державний орган відповідальності не несе, а збитки стягуються потерпілою фізичною чи юридичною особою у загальному порядку.
Службовими діями, які слід кваліфікувати як неправильні (неправомірні, незаконні) і якими завдано шкоди, є:
1) невиконання службових обов’язків (або неналежне їх виконання);
2) виконання таких обов’язків неналежним чином (помилкові рішення);
3) перевищення службових повноважень;
4) зловживання такими повноваженнями.
Збитки при цьому мають бути реальні та прямі.
Реальний збиток - збиток, що вже народився, існує або може статися у майбутньому. Прямий, індивідуальний збиток має зачіпати одну особу або певну групу осіб, але не весь колектив. Збиток має завдаватися юридично регламентованим та захищеним відносинам (не відшкодовується, наприклад, збиток, завданий нелегалам-підприємцям). Збиток повинен мати оцінене грошове вираження. Збиток, що завданий репутації, естетичному виглядові, як і моральні страждання, фізичний біль також може мати грошове вираження.
Відповідальність за шкоду, завдану службовою особою, що діє в галузі управління, державний орган несе лише у разі, коли такі дії є діями службового характеру, до того ж входять до функцій цього службовця, неналежне (неправильне) виконання яких призвело до шкоди.
Шкода ж, яка завдана службовою особою навіть і в робочий час, але не в зв’язку з виконанням службових обов’язків, відшкодовується не органом, а безпосередньо винною особою.
Державний орган не відповідає також за так звані "особисті акти" тих, хто їх вчинив: ці дії супроводжують службовий акт, але від нього можуть бути відокремлені, оскільки службова особа, яка має бути стороннім виконавцем державної волі, проявляє себе як людина із своїми особистими симпатіями, антипатіями, емоціями, пристрастями, громадською позицією. Вони виникають під час виконання службових обов’язків, але сторонні щодо них, звідси наслідки службової дії можуть нести на собі відтінок злості, шовінізму тощо.
Державний орган, який відшкодував збитки потерпілій особі, вправі звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, що винна у заподіянні шкоди. Конкретні обсяги регресних вимог визначаються у нормах трудового законодавства.
Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державного управління, які заподіяли шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи у стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику. Це. Наприклад, працівники оперативних підрозділів МВС, СБУ, Прикордонних військ.
Невід’ємним компонентом управління державою є державна служба і її суб’єкти державні службовці. Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління та реалізації управлінських рішень в порядку службових завдань.
Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу", а також інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін.
Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій. Виходячи із змісту діяльності у сфері управління, у кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої влади, "Єдина номенклатура посад службовців" (1967 р.) пропонує поділ службовців на три групи. Це - керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції.
Основними обов’язками службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі тощо. Права державних службовців регламентовано як у Конституції, так і в багатьох законах - про державну службу, статус суддів, адвокатуру, прокуратуру, освіту, міліцію, митну справу, охорону здоров’я, про підприємства і т. п.
Невиконання державним службовцем своїх обов’язків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її видів. Це: дисциплінарна відповідальність, кримінальна відповідальність, адміністративна відповідальність та відповідальність за заподіяну шкоду тощо.
Законодавство, що регламентує діяльність державних службовців потребу удосконалення. Ґрунтовної реорганізації потребує державна служба, оскільки у спадок від СРСР Україні дісталась громіздка неповоротка "бюрократична машина" яка є тягарем для бюджету, а також суттєвою проблемою сьогодення є нестача професійних кадрів - осіб з адміністративно-управлінською освітою тощо.
5. Відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією
Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави.
Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої Ради народних депутатів тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади.
Рішення про дачу згоди на притягнення їх до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади приймається відповідною Радою на пленарному засіданні.
Порядок притягнення народного депутата України до відповідальності у цих випадках визначається Законом України "Про статус народного депутата України". Таким особам забороняється балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи протягом п'яти років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади та займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади.
Під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби).
Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.
Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцятип'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.
Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених чинним законодавством, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення відповідних державних органів. Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених чинним законодавством, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до стане оподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.
Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених Законом по боротьбі з корупцією.
Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, складається відповідними органами, а у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, - також слідчим або прокурором. Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією. Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, зобов'язаний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, до відповідного органу.
Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, здійснюється районним (міським) судом у п’ятиденний строк з моменту надходження протоколу. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про звільнення особи з посади або інше усунення від виконання нею функцій держави згідно з чинним законодавством.
Поняття корупції та корупційних діянь
Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь
Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на
протиправне використання наданих їм повноважень для одержання
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Корупційними діяннями є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних
благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи
одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною
(тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної)
вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів,
нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи
переваг, не передбачених чинним законодавством.
Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за
обставин, передбачених пунктом "а" частини другої цієї статті, у
тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість
незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в
доход держави.
___________
Примітка. Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання
функцій держави, слід розуміти і діяльність посадових осіб
місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень
місцевого самоврядування.
( Статтю 1 доповнено приміткою згідно із Законом N 90-IV ( 90-15 )
від 11.07.2002 )
Основні прояви корупції в системі державної служби
класифікацію корупційних дій та діянь, пов’язаних з корупцією, дає Закон України “Про боротьбу з корупцією” [50].
Цей Закон передбачає такі види корупційних діянь та інші правопорушення, пов’язані з корупцією:
- ст. 1 п. “а”: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
- ст. 1 п. “б”: одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.
Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або іншим способом. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих.
Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається;
- ст. 5 ч. 1 п. “а”: сприяння державним службовцем, використовуючи своє державне становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката поза встановленим законодавством порядком, у наданні допомоги в реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, з організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку і т.ін.), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг;
- ст. 5 ч. 1 п. “б”: заборона займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
Визначаючи відповідальність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за заняття підприємницькою діяльністю (п. “б” ч. 1 ст. 5 Закону) слід враховувати, що згідно зі ст. 1 Закону України від 07.02.1991 р. “Про підприємництво” [36] під нею розуміється офіційно визнана, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею з метою одержання прибутків. Тому заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягневідповідальність не за Законом України “Про боротьбу з корупцією” [50], а за ст. 164 Кодексу України “Про адміністративні правопорушення”, а в разі вчинення таких дій протягом року після накладення адміністративного стягнення - за ст. 202 Кримінального кодексу України (Порушення порядку заняття підприємницькою та банківською діяльністю) [98];
- ст. 5 ч. 1 п. “в”: входити - самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Тобто, особам, уповноваженим на виконання функцій держави забороняється входити як самостійно, так і через представників чи підставних осіб до складу правлінь чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність. Проте входження таких осіб (крім зазначених у ст. 120 Конституції України [92]) до спостережної ради, створеної на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 р. “Про корпоратизацію підприємств” [160] і Положення про спостережну раду (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556) [141], не утворює складу правопорушення, передбаченого п. “в” ч. 1 ст. 5 Закону, оскільки ця рада за своєю суттю не є виконавчим органом. Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, також входження такої особи до редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови, що ця особа одержує за цю діяльність винагороду, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.
Згідно з п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону особа не має права відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію. Особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, коли вона:
- є державною таємницею; - є конфіденційною; - стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов; - є власністю організації; - коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.
Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави, допустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння є корупційним, його необхідно розглядати за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону;
- ст. 5 ч. 3 п. “а”: сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Як сприяння зовнішньоекономічній діяльності слід розглядати, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необґрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів.
Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань.
Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, що не пов’язане з використанням свого посадового становища, наприклад шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч. І чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону;
- ст. 5 ч. 3 п. “б”: неправомірне втручання, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконання ними своїх повноважень;
- ст. 5 ч. 3 п. “в”: бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;
- ст. 5 ч. 3. п. “г”: надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і приймання нормативно-правових актів чи рішень;
- ст. 9 ч. 1: порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру);
- ст. 9 ч. 2: неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, повідомлення про відкриття валютного рахунку в іноземному банку;
- ст. 10 ч. 2: умисне невжиття керівниками міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів заходів щодо припинення корупційних діянь та негайного повідомлення про їх вчинення.
Корупційне діяння вважається закінченим із моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень, тобто з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності.
Висвітлюючи процес збирання, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь, необхідно визначити, ким вони можуть бути вчинені, тобто хто є суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією.
Можливі й інші класифікації, оскільки Закон може не враховувати всі види корупційних діянь, які існують на практиці. Крім того, життя не стоїть на місці - з’являються нові види злочинних дій, які можуть бути віднесені до корупції, але вони ще не враховані законодавством.
Державних службовців та інші особи що виконують функції держави, як суб’єкти адміністративних проступків і злочинів пов’язаних з корупцією
Стаття 2. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення
1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем'єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
д) судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні
е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
є) посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) члени окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій;
в) керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
г) помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
ґ) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи);
д) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);
е) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені);
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичні особи - підприємці;
4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними в пунктах 1-2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;
5) юридичні особи - у визначених законом випадках.
Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією
За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:
а) державні службовці;
б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри;
в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).


Система державних органів діяльність яких спрямована на боротьбу з корупцією
Стаття 3. Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції
1. Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами.
2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні в межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.
3. Координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції здійснює Кабінет Міністрів України.
Формування державної антикорупційної політики, реалізацію антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснює спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики.
4. Спеціально уповноважені суб'єкти, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції), визначаються законом.
Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.
Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
5. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:
1) уповноважені підрозділи органів державної влади;
2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;
3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.
6. Керівники органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, юридичних осіб зобов'язані в межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією
Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:
а) Міністерства внутрішніх справ України;
а-1) податкової міліції;
б) Служби безпеки України;
в) органів прокуратури України;
г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.


Особливості адміністративної відповідальності за корупцію і корупційні діяння
За вчинення корупційних діянь можливе притягнення до наступних видів юридичної відповідальності. Дисциплінарні заходи включають усне чи письмове попередження, але можуть також означати зняття привілей, ненадання можливостей просування по службі або пониження в посаді.
Адміністративна відповідальність в найгіршому випадку може привести до 15 діб адміністративного арешту, а в більшості випадків тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п'яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Кримінальна відповідальність включає різні санкції, включаючи тривалий термін ув’язнення.
Встановлюючи заходи адміністративно-правової відповідальності, держава захищає існуючий правопорядок і певні суспільні цінності серед яких належне, на основі закону здійснення завдань і функцій державної влади її представниками (народними депутатами України, сільськими, селищними і міськими головами, депутатами місцевих рад) та працівниками її апарату (державними та комунальними службовцями).
Порушення державним службовцем або іншою посадовою особою будь- якого з вказаних у ст. 2 Закону України "Про боротьбу з корупцією" обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а повторне, протягом року порушення цих обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.
Вчинення державним службовцем будь-якого з корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Скоєння корупційних діянь народним депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої ради тягне за собою також адміністративну відповідальність і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади. Рішення про дачу згоди на притягнення їх до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади приймається відповідною Радою на пленарному засіданні. Порядок притягнення народного депутата України до відповідальності у цих випадках визначається Законом України "Про статус народного депутата України". Таким особам забороняється балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи протягом п'яти років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади та займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня припинення депутатських повноважень або звільнення з посади.
Під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби). (див. ст. 7 Закону про боротьбу з корупцією)
Порушення державними службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, зазначених у статті 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, спеціальних обмежень (перелічені в другому питанні лекції) якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року порушення будь-якого із обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави. (див. ст. 8 Закону) Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.
Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави. (див. ст. 9 Закону)
Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення уповноважені державні органи.
Умисне ж невжиття такими керівниками заходів, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави. (див. ст. 11 Закону)
Характеристика складів корупційних діянь
Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти діяльність осіб, вказаних в статті 2 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, здійснювану в межах, визначених для них повноважень, і спрямовану на практичне виконання завдань і функцій, які стоять перед органами, де працюють такі особи. Повноваження, надані особам, уповноваженим на виконання функцій держави, – це ті конкретні обов'язки, які, відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, вони повинні виконувати, а також права, надані їм для повного і ефективного виконання своїх обов'язків. Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень вважається перевищенням ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, умисне невиконання покладених на них обов'язків.[38][16]
Отже, можна зробити висновок, що об'єктивно корупційні правопорушення полягають у дії (наприклад, отримання винагороди в обмін на певні привілеї для фізичної чи юридичної особи) або у бездіяльності (наприклад, ненадання інформації юридичним чи фізичним особам, якщо надання такої інформації передбачене законом).
Об’єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризується дією чи бездіяльністю (прикладом бездіяльності може бути не складення протоколу про вчинення корупційного діяння).
Що стосується інших складових частин об'єктивної сторони таких, як шкідливі наслідки та місце вчинення правопорушення, слід зазначити, що вони не передбачені в диспозиціях конкретних норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” і значення для кваліфікації корупційних правопорушень, як правило, не мають.
Разом з тим, деякі норми чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, які можуть бути віднесені до корупційних діянь, передбачають певний розмір шкоди. Так, стаття 1841 “Неправомірне використання державного майна” передбачає можливість завдання державі шкоди на суму, що не перевищує п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[124][17]
Крім того, для корупційних правопорушень є характерною така ознака об’єктивної сторони, як спосіб його вчинення (наприклад, отримання кредиту шляхом використання пільг, які не передбачені чинним законодавством).
Наступним елементом і, з нашої точки зору, найважливішим є розуміння суб'єкта корупційного правопорушення. Організація ефективної протидії та боротьби з корупційними проявами передусім вимагає правильного і чіткого визначення кола суб’єктів, які можуть вчиняти корупційні правопорушення.
У статті 2 Закону України “Про боротьбу з корупцією” наведений перелік суб’єктів корупційних діянь, а саме: "за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:
а) державні службовці;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад;
в) посадові особи місцевого самоврядування".[143][18]
Фактично Закон України “Про боротьбу з корупцією” визначив дві групи суб’єктів корупційних правопорушень: перша група – це державні службовці, тобто особи, які підпадають під дію Закону України “Про державну службу”, оскільки даний Закон України визначає загальні засади діяльності осіб, а також статус службовців, які працюють в державних органах та їх апараті; по-друге - це депутати Верховної Ради України, рад всіх рівнів, голів рад відповідних рівнів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Однак, аналізуючи сам Закон України “Про боротьбу з корупцією” та чинне законодавство України, яке регулює питання боротьби з корупцією, можна стверджувати, що воно не тільки не визначає поняття суб’єкта корупції та корупційних діянь, але й не дає повного переліку осіб, які належать до категорії державних службовців та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що значною мірою негативно впливає на стан боротьби з корупцією в Україні.
Розкриваючи поняття державний службовець та коло суб’єктів, які входять в це поняття, в першу чергу слід виходити з нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють питання організації та проходження державної служби в Україні.
Основоположним Законом, який регулює питання організації та проходження державної служби в Україні, є Закон України “Про державну службу”. В статті 1 даного Закону України визначено, що державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань та функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповіді службові повноваження.[139][19]
Основні напрями боротьби з корупцією
Правовою базою боротьби з корупцією в Україні є Закон України від 5 жовтня 1995 року "Про боротьбу з корупцією", відповідно до якого розроблені Концепція боротьби з корупцією на 19S8-2005 роки та План заходів організаційного забезпечення реалізації Національної програми боротьби з корупцією, затверджені Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98 та Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.1997 року № 388 відповідно.
Напрямками запобігання корупційним діянням мають стати: розвиток лібералізації та дерегуляції економіки, розширення законодавчої основи, прискорення практичної реалізації адміністративної реформи, неухильне додержання принципів рівності та справедливості у реагуванні на факти корупційних діянь та інших зловживань посадовим становищем, зокрема ретельна перевірка та гласна правова оцінка всіх (незалежно від часу) фактів створення приватного капіталу шляхом використання (відкрито або завуальовано) державної власності.
Стаття 1 Закону України від 5 жовтня 1995 року "Про боротьбу з корупцією" визначає, що корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання їх повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг.
Суб'єктами відповідальності за вчинення корупційних діянь згідно статті 2 Закону є державні службовці, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільські, селищні, міські голови та голови районних, обласних рад.
Діяльність щодо боротьби з корупцією ще не стала пріоритетною для багатьох державних органів. Вона здійснюється, на жаль, без певної системи і належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, додержання принципу розподілу функцій та відповідальності.
Стаття 4 Закону покладає обов'язок боротьби з корупцією на Міністерство внутрішніх справ України, Службу безпеки України, органи прокуратури України, інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.
Аналіз діяльності вказаних органів по боротьбі з корупцією свідчить однак про їх невисоку результативність та ефективність вказаної роботи, наслідком чого є зростання кількості правопорушень такого характеру та значне поширення корупційних діянь.
Корупцію перемогти лише одними адміністративно-правовими, та й взагалі, правовими методами, неможливо. Для цього потрібно змінити зміст і характер самих суспільних відносин. Економічний і соціальний розвиток і стабільність політики і суспільних відносин, як і законодавства в цілому – ось ті головні чинники, які позитивно впливають на зменшення рівня корупції в суспільстві.
Поняття і ознаки дисциплінарного примусу
Поняття і ознаки дисциплінарно-правового примусу в адміністративному праві.
Поняття, особливості і підстави дисциплінарної відповідальності в адміністративному праві.
Дисциплінарне провадження в адміністративному праві.
При вивченні даної теми слід мати на увазі, що дисциплінарна відповідальність регулюється нормами як трудового, так і адміністративного права. У відношенні до деяких категорій працівників тільки норми трудового права встановлюють дисциплінарну відповідальність, стосовно такої категорії, як державні службовці — норми і трудового, і адміністративного права, а щодо військовослужбовців, працівників міліції, СБУ та ін. — тільки норми адміністративного права.
Підставою для настання дисциплінарної відповідальності може бути дисциплінарний проступок, тобто шкідливе протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником своїх службових обов'язків, а рівно іншому порушенні службової дисципліни, за які законом передбачена дисциплінарна відповідальність; адміністративний проступок (див. Закон "Про боротьбу з корупцією") або порушення морального характеру (див. статтю 14 Закону "Про державну службу").
Слід звернути увагу на те, що дисциплінарна відповідальність за нормами адміністративного права настає: — у порядку, встановленому законами України (див. закони "Про державну службу", "Про боротьбу з корупцією", "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та ін.);
- відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку (див. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів);
- на підставі дисциплінарних статутів та спеціальних положень, чинних в окремих галузях і сферах державного управління (див. Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, Дисциплінарний статут прокуратури України, Дисциплінраний статут органів внутрішніх справ та ін.).
Дисциплінарне провадження являє собою врегульовану законодавством діяльність уповноважених суб'єктів щодо застосування дисциплінарних стягнень при дотриманні прав і законних інтересів винних осіб.
Слід мати на увазі, що дисциплінарне провадження характеризується наступними принципами: законності, гласності, об'єктивної істини, демократизму, рівності всіх перед законом, економічності, оперативності, доцільності та ін.
У дисциплінарному провадженні виділяють наступні стадії:
порушення дисциплінарного провадження;
дисциплінарне розслідування;
розгляд дисциплінарної справи і винесення рішення;
виконання прийнятого рішення;
перегляд рішення за скаргою;
перегляд рішення в порядку нагляду.
При вивченні даної теми слід звернутися до дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук І. О. Картузо-вої "Дисциплінарна відповідальність державних службовців", яка є в читальному залі бібліотеки академії.
Дисциплінарна відповідальність і дисциплінарний проступок державних службовців
Дисциплінарна відповідальність державного
службовця є різновидом юридичної відповідальності, що полягає в накладенні передбачених законом дисциплінарних стягнень на державного службовця за порушення ним службової дисципліни. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком є протиправне порушення державним службовцем норм законодавства та покладених на нього службових повноважень.
Керівники зобов'язані своєчасно реагувати на вчинення державними службовцями дисциплінарних проступків та застосовувати до винних осіб заходи дисциплінарного стягнення.
Мета дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має на меті поновлення порушених державних службових відносин та уникнення негативних наслідків вчиненого правопорушення, виховання державного службовця у дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання новим право пору шен ням.
Види дисциплінарних стягнень. Видами
дисциплінарних стягнень, що накладаються на державного службовця є:
- догана;
- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу та підвищенні в посаді;
- попередження про неповну службову відповідність;
- звільнення з посади.
Попередження про неповну службову відповідність застосовується до державного службовця тільки за систематичне неналежне виконання службових повноважень або одноразове грубе порушення службової дисципліни. Звільнення державного службовця з посади застосовується у випадках, передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України "Про державну службу".
Під час визначення виду дисциплінарних стягнень беруться до уваги характер дисциплінарного проступку, його наслідки, обставини, за яких його вчинено, попередня поведінка винної особи, її ставлення до виконання службових повноважень, стаж державної служби.
Керівник, уповноважений накладати дисциплінарні стягнення, може обмежитись усним зауваженням за вчинення державним службовцем незначного дисциплінарного проступку. Застосування дисциплінарних стягнень здійснюється керівником на підставі норм адміністративного права, що регулюють правила провадження у справах про дисциплінарні проступки державного службовця.
Завданнями провадження у справах про дисциплінарні проступки державного службовця є: своєчасне і всебічне з'ясування, згідно із законодавством, обставин вчинення дисциплінарного проступку, виявлення причин та умов, що призводять до порушень службової дисципліни, незабезпечення належного виконання державним службовцем своїх повноважень.
Стадії проваджень у справах про дисциплінарні правопорушення. Провадження в справах про дисциплінарні правопорушення має певні стадії. До них відносяться: порушення дисциплінарної справи, службове розслідування, прийняття рішення, оскарження рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, виконання рішення.
Дисциплінарна справа (справа про дисциплінарний
проступок) порушується рішенням керівника,
уповноваженого накладати дисциплінарні стягнення.
Матеріали дисциплінарної справи містять:
- рішення керівника про порушення дисциплінарної
справи;
- письмове пояснення державного службовця щодо своїх
протиправних діянь;
письмове пояснення керівника структурного підрозділу, в якому працює державний службовець;
- письмові пояснення інших осіб, причетних до справи;
- висновок (акт) дисциплінарної комісії про результати службового розслідування у випадках, коли таке розслідування передбачено законодавством;
- подання керівника структурного підрозділу, в якому
працює державний службовець, з пропозиціями щодо
накладення дисциплінарного стягнення;
- рішення керівника про притягнення державного
службовця до дисциплінарної відповідальності;
- інші матеріали у справі.
Підготовка матеріалів дисциплінарної справи для їх розгляду керівником, уповноваженим накладати дисциплінарні стягнення, здійснюється керівником структурного підрозділу, в якому працює державний службовець, за участю відділу (управління) кадрів відповідного державного органу.
Проведення службового розслідування. Стосовно діяння державного службовця може бути проведене службове розслідування. Воно проводиться за рішенням керівника державного органу:
у разі невиконання державним службовцем повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяння значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
- на вимогу державного службовця щодо проведення службового розслідування з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;
- у випадку розголошення державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також за втрату носіїв такої інформації.
Рішенням керівника державного органу для проведення службового розслідування створюється дисциплінарна комісія, визначаються мета і строк проведення службового розслідування.
Строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. На час розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання службових обов'язків із збереженням на цей час заробітної плати. Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право у будь-який момент узяти в ньому участь, давати пояснення, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотання про витребування і залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень причетних осіб.
Зміст акта за результатами службового розслідування. За результатами службового розслідування дисциплінарна комісія складає акт, у якому зазначаються: підстави проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, строк служби у державному органі і перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; висновки службового розслідування, що містять визначення обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають з державного службовця звинувачення або підозру, причин та умов, що призвели до правопорушення, вжитих або запропонованих до вжиття заходів щодо їх усунення.
Члени дисциплінарної комісії мають право викласти окрему думку щодо висновків службового розслідування.
Акт службового розслідування розглядається керівником державного органу, який призначив це розслідування, в межах строку службового розслідування.
Порядок накладення дисциплінарного стягнення. Дисциплінарні стягнення накладаються керівниками у межах наданих йому повноважень.
Керівник державного органу має право розглядати дисциплінарні справи стосовно державних службовців і накладати дисциплінарні стягнення, передбачені Законом України "Про державну службу" у повному обсязі.
Керівник структурного підрозділу має право розглядати дисциплінарні справи і накладати дисциплінарні стягнення в межах повноважень, наданих йому керівником державного органу.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення керівник державного органу повинен витребувати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. У разі відмови державного службовця дати письмове пояснення, це зазначається в поясненні керівника структурного підрозділу, в якому працює державний службовець.
Права державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності. Державний службовець, який притягається до дисциплінарної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання. Дисциплінарне стягнення на державного службовця може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення дисциплінарного проступку, а у випадках проведення службового розслідування - десяти днів після його закінчення, не враховуючи часу звільнення державного службовця від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці.
Рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності. Розглянувши справу про дисциплінарний проступок, керівник, уповноважений накладати дисциплінарне стягнення, приймає рішення.
Рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності повинно містити найменування державного органу, дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа, виклад обставин, з'ясованих у результаті службового розслідування і розгляду справи, посилання на положення нормативного акта або посадової інструкції, які були порушені; визначення одного з передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України "Про державну службу" видів дисциплінарних стягнень.
Якщо під час розгляду справи у діянні державного службовця не виявлено складу дисциплінарного проступку, керівник приймає рішення про закриття дисциплінарної справи.
Рішення в дисциплінарній справі підписується керівником, уповноваженим накладати дисциплінарне стягнення, і зберігається за місцем роботи державного службовця.
Керівник, який перевищив надані йому права щодо притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності або застосував вид дисциплінарних стягнень, не передбачений Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України, несе за це дисциплінарну відповідальність, а накладене ним стягнення вважається нечинним.
Рішення керівника про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено в органах виконавчої влади.
Скарга на рішення про дисциплінарне стягнення. Подання скарги на рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності призупиняє виконання цього рішення.
Скарга на рішення керівника структурного підрозділу про накладення дисциплінарного стягнення подається державним службовцем керівнику державного органу.
Скарга на рішення керівника державного органу може бути подана державним службовцем вищій за посадою особі, якій керівник цього органу підпорядкований. Оскарження вищій за посадою особі рішення керівника про притягнення до дисциплінарної відповідальності не обмежує права державного службовця подати скаргу до суду у встановленому чинним законодавством порядку.
Скаргу на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути подано протягом місяця з дня ознайомлення з ним державного службовця, що притягається до дисциплінарної відповідальності.
Розгляд скарги державного службовця здійснюється невідкладно, а у випадках, які потребують додаткового вивчення дисциплінарної справи, - у строк до тридцяти днів з дня надходження скарги.
Розглядаючи скаргу на рішення про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, керівник державного органу перевіряє законність та обгрунтованість рішення у дисциплінарній справі та приймає одне з таких рішень:
1) скасовує попереднє рішення повністю або в окремій
його частині та закриває дисциплінарну справу;
2) змінює вид дисциплінарного стягнення в межах,
передбачених Кодексом законів про працю України та
Законом України "Про державну службу";
3) залишає попереднє рішення без змін, а скаргу - без
задоволення.
Копія рішення за скаргою державного службовця вручається йому протягом трьох днів з дня реєстрації в установленому законодавством порядку.
Контроль щодо виконання рішення за скаргою державного службовця покладається на керівника, який прийняв це рішення.