План
Вступ
Розділ 1. Виховання духовності молодших школярів у сучасній
українській сім’ї та школі.
1.1. Психолого-педагогічні основи духовності дитини.
1.2. Особливості формування духовності у молодших школярів.
1.3. Духовні цінності сучасної української сім’ї.
1.4. Роль родинних традицій у формуванні духовності у молодших
школярів.
1.5. Методи виховання духовності у молодших школярів в сім’ї та
школі.
Розділ 2. Методологічні основи.
2.1. Експериментальна методика вивчення матеріалу.
2.2. Аналіз результатів дослідного навчання.
Методичні рекомендації.
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Людство у процесі свого розвитку проходить складний і часто трагічний шлях. Змінюються звичаї, культура народів… Незмінним залишається прагнення людей пізнати істину, зрозуміти життя і своє місце в ньому. Разом з появою людини, а точніше з того часу, коли людина поставила собі запитання: «Хто я така?», «У чому моє призначення?», і виникла духовність.
У тлумачному словнику написано, що «духовність – це стремління людини в першу чергу до внутрішньої досконалості, висоти духу».
Духовність є визначальною ознакою людства.
Майбутнє кожного суспільства, його моральний клімат визначається тим, що відбувається в душах молодого покоління. Найбільш відповідальну місію – виховання молодих поколінь – покладено на освітян.
Ще з сивої давнини школа вважалася тим осередком, де навчали читати, писати, думати і, найголовніше, виховувати і прищеплювати високі духовні та моральні якості. Саме на освітян покладено завдання дати дітям, за словами філософа Генрі Сідгвіка, «моральний компас у сучасному світі».
Відповідь на багато одвічних запитань дає християнство. Воно дарує людям розуміння суті їхнього існування, виступає неперевершеними зразком психологічного захисту особистості, допомагає кожній людині знаходити радість у повсякденному житті, з вірою і надією вирішувати всі проблеми. Християнство є завершеною, цілісною системою поглядів, дотримання яких дозволяє достойно прожити і один день, і все життя. Основою християнства, як врешті і моралі, є ідея любові і поваги до інших людей.
Чіткою, доступною є програма християнського самовдосконалення. Людська цивілізація не знає більш лаконічної і глибшої програми розвитку особистості, як десять Божих заповідей.
Мабуть, тому однією з характерних ознак становлення України як незалежної держави є повернення до християнства. Не стала винятком і система освіти. Релігійне виховання є складовою частиною національного виховання в школі. Роль релігії у розвитку духовності не викликає сумніву.
На ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти Міністр освіти і науки України (2004 р.) В.Г. Кремень підкреслив, що «найважливішими цінностями у школі є не тільки педагог, а й дитина. Тому пріоритетними завданнями нинішньої системи освіти повинно стати формування особистості, здатної будувати свої взаємини з суспільством і природою на засадах високої морально-етичної культури, духовності».
Актуальність даної проблеми можна підтвердити словами Є. Сверстюка про те, що «криза людини, духовна криза людства – нині найбільша тривога людства. Людина змаліла і заплуталася у над продукції речей і свої витвори почала ставити понад свого Творця».
Багаторічний педагогічний досвід і спостереження переконують, що молоде покоління у плані морального самовдосконалення і духовного відродження в основній своїй масі не стає кращим.
Мета офіційних освітянських документів 60-90 рр. минулого століття – «Виховати всебічно розвинену особистість» – так і залишилася лише закликом. Такої особистості, принаймні в реальному житті, ніхто не бачив, хоча весь освітній процес, зокрема в початковій школі, був насичений різними аспектами морального виховання через змістові компоненти навчальних предметів і вчителі докладали чимало сил і вмінь для їх реалізації.
П’ятий рік школа працює в нових умовах модернізації освіти – переходу на 12-річну загальну середню освіту. Затверджено Державні стандарти початкової загальної освіти, оновлено зміст освіти через нові навчальні програми і предмети. Вчителі отримали реальну можливість вибору підручників і навчальних посібників.
Все це спонукало до переосмислення, частково, можливо, узагальнення досвіду роботи і нових пошуків.
Взяти поняття «освіта». У цьому слові можна відшукати принаймні ще два своєрідні поняття. Очевидним є слово «світ». Тому навчально-виховний процес допомагає дитині ознайомлюватися із навколишнім світом, розумно жити в ньому.
Менш очевидним у слові «освіта», але більш, на мою думку, важливим є слово «світло».
Розумно побудована система освіти має сприяти просвітленню душі людини. У народі кажуть, що світяться обличчя лише малих дітей і людей похилого віку, які достойно, по-християнські прожили життя.
Не може не дивувати те, що слово «світло» зустрічається на першій сторінці «Біблії» п’ять разів і далі воно повторюється багато разів аж до останньої сторінки. Апостолів Ісус називає «Світлом для світу». Апостол Павло у посланні до Єфесян пояснює, що «… плід світла знаходиться в кожній добрості, праведності і правді (Єф. 5:9).
Виховання духовності в молодших школярах має великий виховний потенціал для розвитку дитини, допомагає поступово повертати втрачену гармонію душі і тіла, сіє в душах дітей зерна доброти, виховуючи їх на християнських цінностях.
Розділ 1. Виховання духовності молодших школярів у сім’ї та школі.
1.1. Психолого-педагогічні основи духовності дитини
Введення поняття духовності необхідне під час розгляду життєдайних проблем, важливих для кожної людини у системі вічних питань людського буття, тобто її призначення, пошуках сенсу життя, визначенні мети і змісту своєї діяльності, орієнтації на якість, зразки, цінності у виборі життєвого шляху, прийнятті рішень тощо.
Духовність не належить до іманентних ознак людини, оскільки, народжуючись, людина має тільки нахили і здібності, що становлять її особистісний духовний потенціал, який реалізується залежно від середовища, обставин і виховання. Характеристикою також слугує волевиявлення і здатність особистості до розвитку власної духовності. Сама ж людська духовність не є чимось сталим і незмінним. Вона формується і змінюється впродовж життя, тобто шлях до духовності у кожної людини суто індивідуальний і залежить від впливу соціуму, родини, оточення, а також від бажання індивіда поліпшити себе, а через себе і довкілля.
Духовність є складним полісемантичним поняттям, яке можна розглядати одночасно як процес і як утворення. Духовність як реальний динамічний процес, залежно від зовнішніх і внутрішніх впливів (суспільства, школи, родини, конкретно-історичного часу і обставин, а також особистостей психіки, унікальної природи індивіда), забезпечує життєстворення і само творення особистісної системи, ієрархії вищих життєвих цілей, цінностей та ідеалів, які зіставляються з абсолютними цінностями й універсаліями, загальнолюдської культури, шліфуються і вдосконалюються впродовж життя людини.
Духовність як утворення фіксує особливий зріз кількісно-якісного переходу знань, прагнень, орієнтирів, творчих пошуків у конкретні переконання, ідеали, цінності, цілі, якості, норми поведінки, які найбільше відповідатимуть уявленню індивіда про сучасну гармонійну і досконалу людину та рівень духовності особистості на даний момент.
Духовність особистості характеризується внутрішньою структурою і набором властивих тільки їй компонентів. Тут можна виділити: емпіричний компонент (чуттєве осягнення дитиною світу), когнітивний компонент (інтелектуальне засвоєння дійсності), суспільно-комунікативний компонент (спілкування з близькими, життя у соціумі), самовиховний компонент (критичне оцінювання, розвиток власних здібностей і потенцій), діяльнісно-регулятивний компонент (внутрішня робота, творчість).
Структура духовності особистості визначає зміст і структуру сучасного виховання і дає можливість стверджувати, що «зміст сучасного виховання зумовлюється характером та організацією життя суспільства» і полягає у передачі та засвоєння досвіду попередніх поколінь, формуванні духовності особистості, вихованні й розвитку гуманістичних якостей.
Батьки завжди повинні виховувати найважливіші духовні якості у своєї дитини. А всі негативні якості потрібно подолати або гальмувати, щоб дитина не змогла реалізуватись як особистість.
Важлива роль у цьому належить також і вихователю. Він повинен знати, що використання педагогічної ситуації доцільне під час закріплення матеріалу з метою активізації батьків у висловленні власної позиції щодо виховної проблеми, обміну досвідом в організації виховання.
Педагогічні ситуації дають можливість розглянути проблему з різних боків, проаналізувати можливі варіанти рішення і недоліків, спроектувати шляхи їх уникнення, а також скоригувати виховний процес у родині.
Педагогічна ситуація охоплює: інструктаж учителя, ознайомлення із проблемою, пошук найкращого рішення, педагогічний аналіз запропонованих варіантів.
Рольова гра «застосовується з метою корекції стосунків між батьками і дітьми, забезпечує активну участь батьків у процесі оволодіння психолого-педагогічними знаннями, їх колективний і самостійний пошук рішень, адекватних пропонованим ситуаціям».
Учасники рольової гри уявляють себе на місці тих людей, про яких ідеться в навчальній ситуації, мотивують свою поведінку і обґрунтовують її доцільність.
Проведення рольової гри включає: визначення теми і мети заняття, актуалізацію знань, інструктаж педагога чи психолога, ознайомлення із сюжетом гри, розподіл ролей, безпосередньо рольова гра, аналіз гри, підбиття підсумків.
І для прикладу можна взяти таку педагогічну ситуацію.
Педагогічна ситуація
Ваш син провів перший день у новій школі та із задоволенням ділиться враженнями про своїх нових друзів. Він розповів, що Славко із сім’ї віруючих, його батьки протестанти і він уже подарував вашому синові брошурку, де висвітлюються питання віри. Петрик відвідує спортивну секцію і мріє досягти фізичної досконалості. Миколка продає газети і громадянському транспорті вже вважає себе бізнесменом. Аліна ходить до драматичного гуртка, знає безліч ролей напам’ять. Хлопчик боїться помилитись у виборі друга, йому хочеться, щоб це був друг на все життя.
1. Якою буде ваша порада? Чим ви керуватиметесь у пораді синові?
2. Якими б ви хотіли бачити друзів сина?
3. Якими у дітей мають бути погляди на життя?
4. Чого вони мають прагнути у житті?
5. Як ви сподіваєтеся допомогти дітям у виробленні правильної життєвої позиції?
Як видно з цього, на духовне виховання дитини мають вплив не тільки батьки, але й вихователі. Тому не є дивним те, що батьки співпрацюють з педагогами для кращого виховання духовності у молодих школярів.
1.2. Особливості формування духовності у молодших школярів.
У молодших школярів закладаються основи духовності, активно формуються духовні якості, світоглядні позиції, уся система цінностей та ідеалів, визначаються основні життєві координати і напрямки само творення.
Основною особливістю цього віку є зміна серйозної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломлений момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.
Варто зауважити, що цілі та зміст не є чимось остаточним, раз і назавжди визначеним, тому і специфічні особливості молодшого шкільного віку як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати остаточним. На сьогодні доцільно говорити лише про найхарактерніші та відносно сталі риси цього віку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей та ролі початкової освіти приведе і до зміни його місця та значення у психічному й особистісному розвитку дитини.
Нагадаємо, що розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу.
Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності.
Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.
Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають вмінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженішими.
Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, перегляд телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).
Емоційну сферу молодших школярів складають нові переживання: здивування, сумніви, радощі пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.
Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх вияву іншими людьми (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон). Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які мають місце, є передусім розходження між претензіями і можливостями їх задовольнити, прагненням отримати вищу оцінку своїх особистісних якостей і реальними взаєминами з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.
Молоді школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.
Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Взаємини у класі виступають фактором формування у дітей моральних почуттів, зокрема, почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком діти стають самокритичнішими.
Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.
Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатною довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.
Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, упевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.
Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, прилегливість, упертість спостерігаються досить часто. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Водночас більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів.
Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім унаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів, і подібну ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості у собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.
Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особистостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.
У таких родинах діти оточені теплом та любов’ю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються в безпеці і впевнені, що їх люблять.
І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.
1.3. Духовні цінності сучасної української сім’ї.
Сучасна українська сім’я стоїть у центрі глобальних економічних, політичних та культурних перетворень і є тією клітиною у життя суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову виявляє духовну суверенність і власну самобутність у вирішенні таких завдань як:
– виживання (своєчасне реагування сім’ї на суспільні зміни і їх коригування з тим, щоб не стати жертвою того чи тою суспільного устрою);
– регулювання (політична активність із метою забезпечення функціонування тих основних державних законів, які повинні відстоювати і захищати основні права й обов’язки сім’ї);
– виховання юного покоління;
– передача історичного і життєвого досвіду;
– забезпечення засвоєння і функціонування основних духовних цінностей родини, що виявляється у життєтворчості, альтруїзмі, світоглядних позиціях і моральності членів сім’ї.
По-справжньому суверенний і духовний народ складається із сильних сімей, свідомих свого покликання, для яких стрижневими у суспільному житті є такі основні духовні елементи, як:
– закон вірності;
– обов’язок дружини (чоловіка) доглядати хворого члена сім’ї;
– допомога старим членам сім’ї;
– піклування про потомство;
– забезпечення прав та інтересів дітей і умов їхнього для їхнього розвитку;
– виконання обов’язків перед сім’єю і суспільством;
– творчий пошук, самовдосконалення і самотворення;
– взаємо підтримка і суспільне долання труднощів;
– збереження цінності сім’ї і гармонійних стосунків.
Ці елементи є важливою складовою частиною системи, у якій формується особистість, активність і спрямованість на майбутню діяльність.
Духовні цінності є свідомим вибором особистості, що визначають її піднесені почуття, позитивне ставлення до життя людей, довкілля, впливають на мотивацію дій і виступають у ролі регулятора поведінки і стимулятора самотворення.
Оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б. Гудзяк відзначає, що християнство Постало головним джерелом фундаментальних, етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу [3]. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо.
Є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім’ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе, окрім того родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею традицій.
Нині сім’я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, – подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини.
Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень , кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 раза [5], хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: «Що Бог з’єднав, людина того не розрушить». Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю.
У давніх сім’ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбом, а часто і церковним, не надається особливого значення. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини – діти.
Наступною проблемою сучасної християнської сім’ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім – народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, що здебільшого сім’ї наших предків були багатодітними. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя – це спільнота, пов’язана любов’ю, і є одним цілим.
Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім’ї у вихованні. Ця проблема виникає як через економічні фактори, так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей.
У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов – найвища ознака злагоди й довіри. За І.Огієнком, стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:
1. Навчити дітей Віри Православної, молитви, любити Церкву і ходити на Богослужіння.
2. Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.
3. Підготувати дітей до самостійного життя.
4. Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.
5. Виховувати обов’язковість.
6. Прищеплювати почуття правдивості.
7. Виховувати послух.
8. Розвивати почуття любові до всього народу, до Батьківщини.
9. Виховувати працьовитість [4].
На мій погляд, релігійне виховання в сім’ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво тощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви «Отче наш», домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого Спасителя, тобто через віру.
І насамкінець хотілося б налагодити слова видатного класика вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинського, який у статтю «Про народність в суспільному вихованні» сказав про християнство так: «Є лише один ідеал досконалості, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, який подає нам християнство. Все, чим людина, як людина, може і повинна бути, передається цілковито в божественному вченні, і вихованню залишається лише, передусім всього і в основу всього укорінити вічні істини християнства» [7].
Ця теза є абсолютним підтвердженням того, що християнська мораль – надійний і правильний дороговказ у вихованні сучасних дітей.
1.4. Роль родинних традицій у формуванні духовності у молодших школярів.
Відчуття приналежності до своєї родини, зв’язок поколінь, освоєння і збереження духовних основ праці, а також формування суспільної і родинної моралі забезпечується насамперед родинними традиціями. Тобто такими історично зумовленими формами людської діяльності та поведінки із супутніми їм звичаями, обрядами, правилами, уявленнями, цінностями, що передаються із покоління в покоління і формуються на основі тих видів діяльності людського досвіду, які неодноразово доводили свою суспільну значущість і особистісну цінність як у житті всього українського народу, так і окремої родини.
Традиційним стало святкування особистих дат членів сім’ї (днів народження, подружніх ювілеїв, повноліття, весілля. Сюди також належать дати смерті близьких людей).
Родинні традиції, спільні переживання, турбота про іншого, радість за близьких дають дітям заряд позитивних емоцій, залучають до творчої співпраці, створюють неповторну атмосферу родинного вогнища, близькості, довіри, сприяють духовній єдності членів сім’ї.
Комунікативні традиції (спілкування у родинному колі). До них належать традиції сімейного обіду, зустрічі, зібрання, коли збирається не тільки одна сім’я, а ціла родина (кілька поколінь, рідні і двоюрідні брати й сестри і т. д) для повноцінного спілкування, відпочинку, вирішення питань.
Творчі традиції: вечори – розповіді бувальщин, пригод, історій, які також включають різноманітну особисту творчість членів сім’ї, домашні концерти, маскаради, придумування загадок, жартів, віршів тощо, випуск сімейних газет, підготовку сюрпризів, подарунків.
Культурні традиції: відвідування музеїв, концертів, театрів, кінотеатрів, опанування правилами шляхетності, законами співжиття у соціумі, культурою поведінки, доброчинності.
Рекреативно-спортивні традиції: туристичні походи і поїздки, прогулянки з метою ознайомлення з історією рідного краю, міста, села, спілкування із природою, заняття спортом, спільні захоплення.
Релігійні традиції: хрестини, причастя, вінчання, Різдво, Водохреща, Пасха, Трійця, Зелені свята тощо.
Громадські і національні (державні) свята: День Незалежності України, День Конституції, день Матері, День сім’ї, День захисту дітей, Новий рік, День Перемоги тощо.
Соціальні: День знань, Свято останнього дзвоника, отримання паспорта, посвята в студенти, проводи до служби у лавах збройних сил України, професійні свята батьків, вихід на пенсію.
Народні: зажинки, обжинки, проводи зими тощо, а також обереги, повір’я, замовлення, прикмети.
Мовні традиції забезпечують функціонування і чистоту рідної мови, спадкоємність і передачу новим поколінням духовних надбань і духовного досвіду людства, української поезії, окремої сім’ї.
Реліктові традиції: культ предків, родинних реліквій, вечори спогадів із переглядом світлин, розповіді про гідні вчинки членів сім’ї, знання і шанування історії України, минулого власної родини, ставлення до життя, життєві правила і закони, якими керується та чи та родина, її інтереси та ідеали.
Суто індивідуальні традиції, які виникли і функціонують тільки в одній сім’ї, якісь особливі свята.
Усі ці традиції дають змогу дитині осягнути їх не тільки на емпіричному рівні, а й задовольняють ще не усвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкування з дорослими «на рівних».
Дитину не направляють на добрий вчинок – лише дають можливість виправлятися в найкращому з правил поведінки – у принесені добра, усмішки, почуття вдячності [6].
1.5. Методи виховання духовності у молодших школярів в сім’ї та школі.
Виховання духовності у молодших школярів вимагають організованих зусиль батьків у сім’ї та вчителів у школі таким чином, щоб на основі близьких особистих контактів, довіри, щирості, чутливої уваги і тактичної турботи стимулювали розвиток духовних якостей особистості кожного, творчу роботу над власним удосконаленням тощо.
Система виховання може діяти тільки тоді, коли батьки й вихователі користуватимуться добре продуманою системою методів і засобів формувального і розвивального впливу на духовний світ молодших школярів.
Головною метою виховання молодших школярів є формування в них високої духовності, системи світоглядних координат, найважливіших гуманних, моральних, інтелектуальних, громадянських якостей, необхідних у самостійному житті, творчості, а також самореалізації.
Методи виховання – це способи систематичного впливу, за допомогою яких батьки і вихователі, відповідно до мети, формують і виховують почуття, ставлення, мотиви, якості, здібності, вміння, навички у дітей.
Методами виховання сім’ї є:
? методи емоційної підтримки (сугестія, довіра, батьківська підтримка, любов, сімейна злагода, заохочення).
? вербальні методи (пояснення, вирішення, переконання, бесіди, поради, настанови, застороги, спільні роздуми, планування майбутнього, аналіз проблемних і випробувальних ситуацій, спільне читання й обговорення книг, теле- і радіопередач). Особистий приклад привчання, вправляння, спільна праця, самовиховання і самовдосконалення.
? чуттєво-емоційні методи (мистецтво, природа, родинні свята, урочисті події, доброчинні секції).
Пріоритетними серед методів навчання у школі є активні та інтерактивні, що спрямовані на самостійний пошук, сприяють розвитку критичного мислення дітей:
? гранування;
? читання з позначками;
? сенкан;
? незакінчені речення;
? аналіз ситуації;
? навчаючи – вчусь тощо.
Значне місце займають ігрові методи і прийоми роботи:
? ситуативно-рольові ігри;
? ігрові методики щодо виявлення самооцінки (анкети, тести тощо);
? ігри-драматизації та інсценування, театр-експромп;
? метод привчань;
? етичні тренінги.
Досить ефективним є метод створення проблемних ситуацій, метод виявлення самооцінки з елементами бесіди та створення ситуацій морального вибору.
Важливо дотримуватися загальнодидактичних вимог до проведення уроків – як традиційних, так і нетрадиційних. Урок-фантазія, урок відкритих думок, урок-взаємонавчання, урок-доступ, урок з казковим сюжетом, урок-дослідження, урок-аукціон знань – нетрадиційні типи уроків.
Але ми знаємо, що молодому школяреві завжди близькою є казка. Так, казка «Пригоди Росинки», в якій Росинка, ознайомлюючись з довкіллям, була дуже допитливою і випробувала себе в різних ситуаціях-умовах: і в пахучих квітах, і на гарячому камені, і в брудній калюжі, легко і в доступній формі показує дітям, що людські стосунки будуються на таких самих принципах: з ким людина спілкуватиметься, такою, ймовірно, вона й стане. Адже один колектив (умови) губить людину, другий робить її «брудною», третій – облагороджує.
Також слід дотримуватися різних засобів і форм виховання.
Засоби виховання - сприяють активнішому опануванню духовними цінностями за допомогою слова, книг, кіно, мистецтва, науки, спорту, віри, мас – медіа.
Форми виховання – це способи організації виховного процесу залежно від взаємодії вихователя й вихованця. Можна виділити пряме виховання – безпосередній вплив (контакт) вихователя на вихованця з метою впливу на його світогляд, мислення, почуття, волю. Опосередковане виховання здійснюється за допомогою спеціально підібраної інформації, літератури, кінострічок, творів мистецтва тощо. У шкільній практиці можна виділити масові, групові та індивідуальні форми виховання.
Отже, з цього видно, що вчителі прислуховуються різноманітними формами навчання і виховання на своїх уроках. Це читання Біблії, слухання духовної музики, поезії, ознайомлення з основами іконографії, малювання, конкурси, вікторини, дискусії, розв’язування кросвордів, інсценізації.
Розділ 2. Методологічні основи
2.1. Експериментальна методика вивчення матеріалу
Світ, у якому ми живемо. Життя серед життя.
1-й клас
Методична порада.
Дану тему варто скерувати в руслі ознайомлення дітей з неоціненним творінням – навколишнім світом. Доцільно також висвітлювати мету даної теми, враховуючи науковий, біблійний, історичний та літературний напрям.
Хід уроку
Вступне слово вчителя.
– Коли я був таким, як ви, то дуже захоплювався колекціонуванням поштових марок. Найбільше мені подобалися марки, що відтворювали рослинний або тваринний світ: квіти й рослини, метеликів і риб, комах і птахів. Це називалося «збирати флору та фауну».
Довідка: флора – рослинний світ, фауна – тваринний світ.
Коли в мене з’являлася нова марка з якоюсь барвистою квіткою чи небаченим досі звіром, я завжди довго захоплено розглядав її. Чому тваринний світ такий різноманітний? Чому в бабки такі великі очі? Хто навчив маленьку пташку водолаза бігати під водою по дну озера чи річки? Я не втомлювався дивуватися: яка різноманітна природа й яка вона таємнича, якщо створити таких звірів та пташок. Моя допитливість не давала мені відповідей на чимало запитань. Наприклад, мені не доводилося чути, щоб на Землі з’явився новий вид рослин чи тварин. Однак за останні роки зникли чи знаходяться на межі вимирання сотні видів фауни та флори… Зникаючі види занесені до Червоної Книги. Звичайно, причина багатьох змін полягає в діяльності людини. Вирубуються ліси, забруднюються повітря та вода… Чому природа перестала створювати нове? Спробуємо розібратися у цьому разом.
Практична робота учнів з Біблією у поєднанні з розповіддю учителя. – Для цього нам потрібно відкрити першу сторінку Біблії. Книга Буття, а саме таку назву має перша книга, з якої починається Біблія, розповідає, що в перший день створення світу Бог створив рослинність. Причитаймо разом, як про це говориться в Біблії: «І сказав Бог: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі». І сталося так… І Бог побачив, що добре воно».
Проблемне запитання.
– Що означає вислів «за родом своїм»? як на вашу думку, хіба тільки те, що ромашку було створено ромашкою, барвінок – барвінком, яблуню – яблунею тощо?!
Продовження практичної роботи і розповіді вчителя.
– Створенню тваринного світу Бог присвятив п’ятий день. Прочитаймо, як це було. «І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за родом її. І Бог побачив, що добре воно».
І в шостий день створення світу Бог також створив тварин: «І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазунів, і земну звірину за родом її. І сталося так. … І бачив Бог, що добре воно». Бачите, і тут ті ж самі слова: «за родом її». А це означає, що жирафи були створені жирафами, слони – слонами, а голуби – голубами. Так, за законами спадковості, собаки бувають різних порід, проте ніколи від собаки не народиться кішка.
Звичайно, ви можете сказати: але ж схрещують коней із віслюками! І народжується мул, витривалий, як кінь, і непримхливий, як віслюк. Дійсно, народжується. Але він безплідний. Мули не дають приплоду.
Закони Божого творіння незмінні. Кінь завжди залишається конем, а кіт – котом. І в зайця завжди народжуватимуться зайчатка, а з курячого яйця ніколи не вилупиться індик.
Потяг людини дослідити дивний світ нашого Господа прекрасний. Але втручатися в таїну Божого творення – нерозумно й марно.
Якщо ти любиш природу, прекрасний Божий світ навколо себе, бережи все, що дихає, рухається та росте. Пам’ятай, що все це Творець дав тобі у володіння. Будь дбайливим та розумним господарем того, що довірив тобі Господь.
Обговорення та закріплення.
1. Що й навіщо створив Бог?
2. Для чого живим істотам потрібні світло й темрява?
3. Навіщо потрібна суша?
4. Навіщо потрібна вода?
5. Чого б ми зовсім не мали, коли б не було води та суші?
6. Навіщо потрібні рослини?
7. А що Бог створив далі?
8. А далі?
Запитання для роздумів.
— Які є два джерела пізнання світу, тобто, звідки ми можемо дізнатися про навколишній світ? (Відповідь: 1. Біблія. 2. Спостереження.)
Організація спостереження.
Учитель готує заздалегідь і роздає дітям різні фрукти та овочі: банани, яблука, помідори, груші, апельсини, виноград, фініки, горіхи, кукурудзу, квасолю, огірки, картоплю. Також дає ніж для того, щоб учні могли порізати ці плоди, або розрізає їх сам.
— Як ви гадаєте, навіщо Творець зробив так, щоб всі плоди були вкриті шкуринкою? (Щоб захистити насіння цих плодів.)
— А для чого захищати насіння? (Щоб воно збереглося і дало життя новим рослинам.)
— Розріжте фрукти по одному, зберіть зернятка і порівняйте їх за розміром та кольором. Порівняйте шкуринки цих плодів, скажіть, у чому вони подібні і чим відрізняються.
Коли завдання виконане, можна дозволити учням скуштувати плоди, запитати, які з них ш найбільше сподобалися.
— У Біблії сказано, що, створивши овочі і фрукти, «Бог побачив, що добре воно».
Наприкінці варто разом з дітьми подякувати Богові за те, що він створив для нас такі смачні плоди.

Скерована бесіда-вікторина.
1. З Біблії відомо, що Бог створив особливе світило — Сонце. Поміркуймо разом про користь сонячного світла. Справа в тому, що Бог визначив оптимальну відстань між Сонцем та Землею. А що було б, якби Сонце було розташоване занадто далеко від Землі? (На Землі було б дуже холодно й життя стало б неможливим.)
2. Чому на Землі чергуються день і ніч? (Бо Земля обертається навколо своєї осі. Бог зробив так, щоб чергувалися день і ніч. Далі Бог створив світило і для ночі. Саме вночі можна побачити Місяць. Він великий і красивий. Місяць зумовлює відливи та припливи, а також: впливає на ріст живих організмів.)
3. А що ще можна побачити на нічному небі? (Зірки.)
4. Чи замислювалися ви, як багато зірок можна побачити на нічному небі? На думку вчених, десь біля 2500. Звичайно, це не всі зірки, що їх створив Бог. Існують спеціальні пристрої — телескопи, які допомагають побачити ще дуже і дуже багато зірок. Але навіть найпотужніший телескоп не дає змоги побачити всі зірки, створені Богом.
5. Бог зробив так, що риба дихає під водою. Хто може пояснити, як риба дихає під водою?
6. Для чого жирафі довга шия, а черепасі — панцир? (Бог створив кожну тварину саме так, щоб їй було найкраще вижити. Бог дуже мудрий і люблячий, оскільки Він піклується про свої створіння та умови їх проживання.)
7. Чому комахи, звірі, птахи мають різне забарвлення? (Для маскування.)
8. Чому деякі тварини вкриті густим хутром, а інші зовсім його не мають? (Щоб пристосуватися до навколишнього середовища та клімату.)
Організація експерименту.
— Спершу назвіть птахів, що живуть у нашій місцевості. А зараз я підійду до кожного з вас, щоб кинути пір'їнку. Спробуємо зробити так: ви дмухатиме на пір'їнку знизу і спостерігатимете, втримається вона в повітрі чи ні. А тепер подивіться, будь ласка, на пір'їнку уважно. Бачите: її основа порожня, як соломинка. Бог зробив так, щоб пір'я було зовсім легесеньким, щоб пташки могли вільно літати. Коли пташка опускає крила, пір'ячко накладається одне на одне, втримуючи тим самим повітря, а потім пташка знову підіймає крила, щоб повітря заповнило місце, що вивільнилося. Інколи птахи просто розпрямляють крила й летять. Вчені дуже ретельно вивчали будову пташок, щоб потім використати її особливості для конструкції планерів та літаків.
Закріплення та узагальнення знань.
— Які можна зробити висновки, спостерігаючи тварин? (Бог створив кожну тварину саме так, щоб було найкраще вижити. Він дуже мудрий і люблячий, оскільки піклується про свої створіння та умови їх проживання. Нам, людям, треба постійно дякувати Богові за Його творіння.)
Літературні читання.
Все навколо зеленіє
Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте?..
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».
Олександр Олесь
Ластівка
— Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте, як Божий рай.
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
Хоч літо там і сяє —
Любіше тут мені:
Така квітчасте пишна
Вкраїна по весні,
Така квітчасто люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в'ю.
Борис Грінченко
Хвилинка зосередженого осмислення.
Учитель читає оповідання Вернера Гітта «Хто я?». Учні мають відгадати, про кого в ньому йдеться.
Вернер Гітт
Хто я?
Наш Творець спочатку сконструював мене у вигляді «літака», тому навіть найменша частина мого тіла пристосована для польоту. Моє тіло побудоване з найлегших матеріалів. Майже всі кістки всередині порожнисті й наповнені стиснутим повітрям. Завдяки цьому вони дуже легкі й водночас міцні.
Наш найлютіший ворог – яструб. Своїми гострими кігтями він може схопити нас навіть у найгустішому чагарнику, якщо ми не будемо обачними. Взагалі ми маємо багато ворогів – це ворони, сороки, кішки, люди. І вночі нам не дають спокою. Сови нападають на нас навіть на дереві, де ми спимо.
Ви можете мене впізнати за грудкою та чорною плямою на щоці. За цими прикметами ви легко відрізните мене від мого родича – нахабного й товстого. Ми тримаємося подалі від ваших домівок. Харчуємося здебільшого маленькими комахами, яких ви вважаєте за шкідників, а ми – за делікатес: хрущами, летючими мурашками, попелицею, личинками…
Чи відомо вам, що Творець обдарував мене навдивовижу міцним серцем? Доже воно — одне з найбільш працездатних. У стані спокою моє серце здійснює 460 ударів за хвилину. А коли я намагався втекти від яструба, частота мого пульсу досягла 760 ударів за хвилину!
Мій череп важить менше, ніж обидва моїх очних яблука. Але з цього не варто робити зловтішні умовиводи щодо мого розуму. Мої очі набагато кращі за ваші. У нас, птахів, на одиницю поверхні ока припадає у сім-вісім разів більше зорових клітин, ніж у людей. Завдяки цьому в нашому мозку виникає більш різка картинка побаченого порівняно з картинкою, яку бачите ви. Так воно й має бути, адже на великій швидкості з-під нашої уваги не повинна випасти жодна бодай маленька деталь.
На додаток до гострого зору Бог дав нам іще дуже рухливу шию, тому нашим інструментом — дзьобом — ми легко дотягуємося до будь-якої частини тіла.
Ви, мабуть, уже дивувались із того, що годинами я можу сидіти на одній гілці й навіть спати при цьому. Творець зробив це можливим, вмонтувавши у мене особливий механізм, який автоматично змушує пальці охоплювати гілку й триматися за неї. Варто мені
сісти на гілку, як сухожилля мимоволі напружуються під моєю вагою та стягують пальці.
Ми несемо яйця, тому можемо подарувати життя кільком пташенятам одночасно.
Ми — чудове створіння Бога, який на п'ятий день створив усякого птаха за його родом і наказав літати над землею. І я знаю, що Бог піклується про нас. Про це написано в Біблії!
То хто ж я?
(Відповідь: польовий горобець.)
робота в записниках-порадниках «Визначте порядок».
Завдання учням.
— Виріжте з журналів або намалюйте самі зображення сонця, місяця, зірок, рослин та тварин. Складіть їх за порядком створення, вказаним у Старому Завіті, й наклейте на «Сторінку для роботи в класі».
Учитель обов'язково має надати можливість кожному учневі продемонструвати результати роботи.
Заключне слово вчителя.
— Озирнувшись навкруги, ми бачимо безліч чудес Божого творіння. Спочатку все створене Богом було довершеним, досконалим. Але тепер усе зовсім не так. Змінилася природа і все, що нас оточує, З'явилися отруйні рослини та змії, не завжди середовище сприятливе для рослин та тварин. Але, не зважаючи на все це, навіть у спотвореному світі ми бачимо, що кожне творіння має своє унікальне призначення. Наприклад, Місяць ніколи не стане Сонцем і навпаки. Рік завжди складатиметься з зими, весни, осені та літа. Світ сьогодення зовсім не такий, як його задумав Бог. Хижі тварини стали хижими не тому, що їм схотілося цього, а тому, що щось у цьому світі сталося недобре. Можливо, люди вже замислилися, що саме трапилося з нашим світом, та про це ми поговоримо наступного разу.
ВЗАЄМНА ДОПОМОГА
2-й клас
Методична порада.
Використовуючи художнє читання, варто звертати увагу на характери і переживання героїв творів, спонукати дітей співчувати слабшим і тим, хто потрапив у скрутне становище й потребує допомоги. Значну увагу слід приділяти розв'язанню проблемних запитань, опрацюванню прислів'їв та висловів із Біблії.
Хід уроку
Читання вчителем оповідання Надії Зорі.
Кому говорить Бог?
Віра і Надійка — близнята, їх мама одягала однаково, купувала однакові іграшки, тому, що кожній хотілося мати таку ж, але свою іграшку. А якщо все ж таки з'являлась одна іграшка, то часто гра закінчувалася слізьми чи образою.
- Дівчатка виросли, почали ходити до школи, їм знову купували однакові ручки, олівці, лінійки, фломастери. Але Вірі частенько здавалося, що Надійку мама любить більше: постійно хвалить, бо вона краще вчиться, каже, що вона охайніша.
Якось у суботу, виконавши домашнє завдання, дівчатка вирішили розфарбовувати малюнки у книжці-розмальовці. Віра взяла свою книжку, фломастери, зручно сіла в крісло і почала розфарбовувати Червону Шапочку. Надійка теж взяла свою книжку, фломастери, сіла на диван, ближче до вікна, і почала розфарбовувати Дюймовочку. Надійка, малюючи, помітила, що у неї немає червоного фломастера. Вона звернулась до сестрички:
— Віро, дай мені, будь ласка, червоний фломастер, бо мій загубився.
— Пошукай його краще, бо мені мій може незабаром знадобитися.
— Та я ж швидко, мені тільки розфарбувати шапочку, я одразу поверну тобі.
— Я не_можу дати, — відповіла Віра, — мені треба
горошину на платтячку Дюймовочки зафарбувати. А ти зроби своїй шапочку жовту.
— Але ж тоді вона буде не Червона Шапочка, а Жовта Шапочка?! — сказала Надійка.
— Ну то й що, в жовтій їй теж гарно.
Надійка почала розфарбовувати шапочку жовтим фломастером, а її очі повнилися слізьми від образи. Не минуло й кількох хвилин, як Вірі треба було розфарбувати листочок, на якому Дюймовочка плавала по річці. Дівчинка глянула — а зеленого фломастера у неї немає.
Довго вона прохала у сестри зелений фломастер, але Надійка не дала, сказавши:
— Нехай твій листочок буде синій.
Так і лягли дівчатка спати, ображені одна на одну. Наступного дня у школі вчителька прочитала вірш, у якому були такі слова: «Не про себе повинен кожен турбуватися, але кожен про інших теж». Надійка увесь час повторювала подумки ці слова і непомітно поглядала на сестру, думаючи:
— Чи зрозуміє Віра, що ці слова від Бога? От якби вона зрозуміла, що це Бог їй говорить, щоб вона турбувалася не тільки про себе, а й про неї, про Надійку, тоді б вона не жалкувала фломастера. Та раптом дівчинка згадала про синій листочок для Дюймовочки на малюнку Віри, і враз ш стало соромно. Вона зрозуміла, що Господь і їй теж говорить: «Не тільки про себе думати треба...» Після школи дівчатка повернулися додому й одразу, діставши зі столу фломастери, сказали одна одній.
сказали одна одній:
— Можеш брати будь-який мій фломастер, який тобі знадобиться, і малювати скільки завгодно.
— Ти теж можеш брати не тільки мої фломастери, але й іграшки, — посміхаючись, запевнила Віра. Сестрички радісно подивилися одна на одну і зрозуміли: як це все-таки добре — турбуватися про інших!
Дидактичні практичні завдання.
Розглядання ілюстративних ситуацій.
Розповіді за ілюстраціями про позитивні чи негативні вчинки. Опитувальник.
— Плаче дівчинка. Як ти її втішатимеш?
а) обійму;
б) скажу лагідне слово;
в) запропоную разом погратися;
г) запропоную солодощі;
д) не зверну на неї уваги.
Розповідь учителя.
— Одна християнка розповідала: «Коли я була школяркою, моя мама завжди мені щось радила. Вона часто говорила: «Обов'язково не забудь про ту дівчинку», чи «Попроси свою подругу, щоб допомогла тобі», або «Запроси новеньку ученицю до нас додому». Ці поради мене інколи дратували. Може, мені просто хотілося побути зі своїми друзями, з тими, з ким мені добре? Чому я зобов'язана розважати інших?
Проблемне запитання.
— Яку б ви дали відповідь, уявивши себе матір'ю цієї християнки?
Пояснення вчителя.
— Мати цієї дівчинки привчала свою доньку робити те, що радив нам Павло в посланні до римлян 15:7.
«Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави». (Римлянам 15:7)
Нам необхідно звертати увагу на тих, кому, можливо, не зовсім зручно серед нас.
Нам не повинні бути байдужими інші, бо ми небайдужі Богу.
Виготовлення закладинки-порадки.
Додаткові оповідання світського характеру.
Ланцюжок
Пішли якось діти із вихователькою Ніною Петрівною до річки. Там вони збирали квітки на луках, бавилися. А потім потомилися, захотіли їсти і вже налаштувалися додому.
Саме тоді одна дівчинка, Наталочка, побачила, що загубила хустинку. Мама вранці пов'язала їй голову новою хустинкою, а вона її загубила. Наталочка заплакала і пішла шукати хустинку. Луки були дуже великі. Дівчинка безпорадно озирнулася навкруги і заплакала дужче.
— Нумо, допоможімо Наталочці! — запропонувала Ніна Петрівна. Діти стали оглядатися кругом себе.
Але вони були вже втомлені, хотіли їсти. Хтось нерішуче промовив: «Ми теж, мабуть, не знайдемо, бо луки дуже великі».
— Сама Наталя, звичайно, не знайде, а всі разом ми неодмінно знайдемо! — впевнено відказала Ніна Петрівна. І вона порадила дітям узятися за руки, утворивши ланцюжок. Ланцюжок був довгий-довгий. Діти пішли, тримаючись за руки. Незабаром вони побачили хустинку. Наталочка кинулась до неї, витерла сльози і засміялась. А діти так ланцюжком і додому пішли. І все говорили з Ніною Петрівною про те, як добре кожну справу робити разом, у гурті.
Проблемні запитання до тексту.
1. Чи не краще було б дітям розбігтися по лужку і шукати кожному незалежно від інших? Як ви вважаєте?
2. Чому більшість справ краще робити у гурті?
Мудрослів'я.
Гуртом і каша краще їсться.
Не подарунок дорогий, а дорога увага.
Забуває дати, та не забуває взяти.
Як ви нам, так ми вам.
Дерево міцне корінням, а людина — друзями.
Як ми до людей, так і люди до нас.
ЧИСТОТА ДУМОК І ВЧИНКІВ ЛЮДИНИ
3-й клас
Методична порада.
За змістом оповідань світського характеру, де описані досить знайомі дітям життєві ситуації, можна спланувати ефективну роботу за даною темою. Вислови релігійного характеру варто використовувати під час узагальнення та систематизації знань, а також для зосередженого осмислення.
Хід уроку
Вступне слово вчителя.
— Любі діти! Пригадайте урок читання, на якому ми ознайомилися з оповіданням В.О.Сухомлинського «Краса, натхнення, радість і таємниця».
Де побачив хлопчик красу? (У лісі.)
Пропоную вам здійснити уявну подорож до лісу.
— Чи викликав у вас ліс натхнення, різні думки?
— Чи доводилося вам перегукуватися?
— Що чулося в лісі, коли ви гукали когось?
— Послухайте, яка цікава пригода трапилася з маленьким хлопчиком.
Читання вчителем оповідання.
Луна
Одного разу маленький Сергійко прибіг до мами дуже схвильований.
— Матусю, ми з сестричкою гралися в нашому лісі, бігали, стрибали, а якийсь інший хлопчик насміхався з нас!
— Що ти кажеш, Серпику? — здивовано запитала мама сина.
— Я сказав: «У-у», — а він гукнув: «У». Я запитав: «Хто ти?», і він сказав: «Хто ти?» Я знову запитав: «Як тебе звуть?» А він відповів: «Тебе звуть». Я йому тоді гукнув: «Покажися, дурнику!» А він відповів: «Дурнику!» Тоді я стрибнув у ярок і побіг за ним, але не знайшов його. Опісля я повернувся і крикнув: «Якщо я тебе знайду, то поб'ю!» А він і собі: «Поб'ю!..»
Мати, посміхнувшись, сказала синові...
Створення проблемної ситуації.
— Як ви гадаєте, якою була відповідь мами? Дочитування вчителем оповідання.
— Сергійку, мій любий, повір, якби ти сказав: «Люблю тебе», він відповів би: «Люблю тебе». Якби ти сказав йому: «Ти добрий», він би теж сказав: «Ти добрий»... Адже він з тобою розмовляв так, як ти з ним. Пам'ятай, мій хлопчику, слова Ісуса: «Те, що виходить з вуст — із серця виходить».-
Не злий хлопчисько гукав до тебе, а луна повторювала твої слова. Луна — це не жива істота, а твій власний голос. І якби в твоєму серці не було злості і суворості, ти чув би тільки ласкаві і веселі слова. Піди до лісу знову, поклич луну, тоді почуєш її і радісною, і чистою, і доброю.
Робота в записниках-порадниках.
Запис слів Ісуса: «Те, що виходить з вуст — із серця виходить».
Дидактична гра «Луна».
Діти перегукуються висловами, а інші повторюють закінчення.
Читання вчителем оповідання.
Квітка троянди
Був теплий літній ранок. Вночі пройшов дощ. Сонце весело виглянуло із-за хмари і, зігрівши своїм лагідним теплом землю, покликало на вулицю і дорослих, і дітей.
У повітрі було багато озону. Дихалося легко і глибоко.
Оля прокинулася після солодкого сну. Вона почувалася дуже щасливою. Сьогодні неділя, їй виповнилося 12 років. Мама заздалегідь потурбувалася про це свято. На стільці донечку чекала гарна біла сукня. Оля швиденько встала, поспіхом привела себе в порядок, прибрала постіль, поснідала. Нарвавши великий букет троянд, що росли в саду, іменинниця вирушила з дому. Наспівуючи знайому мелодію, дівчинка не помітила, як пройшла половину дороги. Раптом її погляд впав на бруківку. На відстані десяти кроків вона помітила брудного хлопчика. Замазурі було років чотири. Він з великим задоволенням місив грязюку. Оля не встигла і оком моргнути, як хлопчик набрав повну жменю болота і з усієї сили кинув у неї. Вона відхилилася, та було вже пізно. Багно темною плямою причепилося на край сукні і потім скотилося на новий босоніжок.
Іменинниця спалахнула, зупинилася, їй було дуже прикро, образливо. Вона, було, хотіла закричати, та раптом спам'яталася, посміхнулась. І, вибравши у букеті найгарнішу троянду, кинула її хлопчині, котрий з великою зацікавленістю чекав, що зробить дівчина у відповідь на його злу витівку. Побачивши у своїх руках троянду, хлопчик зніяковів. Він чекав усього на світі, та тільки не цього.
Зараз йому було дуже прикро. Дівчинка пішла з приємним усвідомленням, що заплатила добром за зло, одержавши перемогу над своєю гарячковістю. А хлопчик почувався пригніченим від того, що зробив підлість, а його за це не тільки не насварили, але йому посміхнулися і подарували квітку троянди.
Зосереджене осмислення.
— Дотримуючись якого Божого повчання вчинила дівчинка? («Коли тебе вдарили по одній щоці, підстав другу».)
Робота у записниках-порадниках. Роздуми дітей за змістом даного вислову. «Не будь переможений злом, а перемагай зло до--бром!» (Рим. 12:21)
Хвилинка «вільної творчості».
— Уявіть цю троянду і намалюйте її, виготовляючи закладинку-порадку з написом.
Заключне слово вчителя.
— Любі діти! Намагайтесь квітами доброти, квітами вашої любові і вашого співчуття платити за бруд злоби, заздрощів і ненависті — тоді зло буде переможене.
ПРОЩЕННЯ. ЯК НАВЧИТИСЯ ПРОЩАТИ
Урок духовності. 4-й клас
Мета: продовжувати формування в учнів розуміння сутності поняття «прощення», розпочате на попередніх уроках та в молодших класах. Розглянути, як прощення може поліпшити ситуацію або до яких наслідків може призвести непрощення. Узагальнити розуміння учнями того, якими рисами повинна бути наділена людина, щоб простити кривдника. З'ясувати, коли найкращий час для прощення, а також осмислити дії, скеровані на те, щоб прощати інших і отримувати прощення від них.
Обладнання: картки для групової роботи «Закодований вислів», записники-порадники, лабораторне приладдя (пробірка, барвники, відбілювач, вода), епіграф уроку, малюнок велосипеда на дошці, «Довідкове бюро» (виставка книг).
Хід уроку
Вступне слово вчителя.
— Шановні, дуже рада нашій новій зустрічі на уроці духовності.
— «Прощення. Як навчитися прощати» — такою сьогодні буде тема нашої розмови. Вона вам добре знайома з попереднього уроку. Тому я пропоную опрацювати такі питання:
1.Що означає прощати?
2. Як прощення може поліпшити ситуацію, або до яких наслідків може призвести непрощення?
3. Коли найкращий час для прощення?
4. Якими рисами повинна бути наділена людина, щоб простити кривдника?
5. Як навчитися прощати?
Епіграф уроку: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Матвія 6:12)
— Запишіть тему уроку в свої записники-порадники.
— Любі діти! Пригадайте, чи бувало таке, що якийсь нечема вас ображав, або не хотів віддавати вашу річ, або взагалі її поламав... Я розумію, що про таке вам неприємно згадувати, бо це переживання дуже болісне і образливе. Але хочу вас запевнити, що хоча згадувати й справді гірко, та пам'ятати довгий час ще гірше. Як би це важко не було, кривдника слід простити обов'язково. Чому? Повернімося до казки «Три питання», яку ми читали на минулому занятті.
Скерована розмова.
1. На які три запитання хотів отримати відповідь цар?
2. Як цар поставився до пустельника?
3. Чому вони кинули копати?
4. Що зробили цар та пустельник, коли побачили пораненого незнайомця?
5. Що робив цар, поки тривала кровотеча?
6. Що сказав цареві незнайомець, коли прокинувся вранці?
7. Хто поранив чоловіка?
8. Чому поранений чоловік благав прощення?
9. Як цар реагував, коли чоловік; просив прощення?
10. Які відповіді отримав цар на свої запитання?
11. Що вам найбільше сподобалося у цьому оповіданні?
12. Як просять і отримують прощення герої цього оповідання?
13. Яким персонажем цього оповідання ви хотіли б бути? Чому?
Висновок.
— Нам треба вчитися прощати один одного, як би це важко не було. Бо живемо, вчимося, працюємо ми серед людей. А коли люди прощають один одного, вони розривають хибне коло помсти. Коли людину прощають, вона звільняється від тягара вини і знову стає впевненою в собі. Коли людина відчуває за собою якусь провину, то не так легко їй живеться і працюється. Тоді, як вона отримує прощення, до неї знову повертаються сили і бажання плідно працювати. Коли ми прощаємо, то стаємо і добросердними, і мудрими. Прощаючи інших, ми водночас позбуваємося гніву, почуття образи та бажання помститися. Спробуємо у цьому переконатися на незвичайному досліді.
Дослід «Зникнення».
Матеріал для досліду: скляний посуд з чистою водою, пляшечки з барвниками, піпетки та рідкий відбілювач.
Інструкція до проведення досліду: читаючи дітям кожне твердження, додавайте у воду по одній краплині барвника, попередньо визначивши, який із барвників Означатиме гнів, помсту, незадоволення. Потім, на кожне речення, яке приведе до прощення і яке прийняли діти, додавайте у розчин по краплі відбілювача. Вода знову стане прозорою. Разом з дітьми зробіть висновок з приводу проведеного досліду.
Твердження.
— Сьогодні Іванко обдурив мене. Я не хочу з ним більше гратися.
— Оленка сказала неправду про мене. Я зроблю те саме і подивлюся, чи буде це їй до вподоби.
— Олег викинув моє яблуко. А я кину до смітника його печиво.
Завдання.
— Поділіться думками про те, як прощення може допомогти владнати справу? На кожне своє рішення, яке приведе до прощення, додавайте у воду по одній краплі відбілювача.
Запитання.
— Що відбілювач зробив з водою? (Вода стала прозорою.)
Висновок.
— Так само і в людських стосунках. Гнів, помста, незадоволення, почуття образи заважають добрим стосункам між людьми. А прощення знімає біль, гнів, образу. Тому прощаючи інших людей, ми позбуваємося всього недоброго. Саме це ми побачили і на досліді, коли забруднену барвниками воду змогли очистити відбілювачем.
Фізкультхвилинка.
Групова робота. Оформлення «Стенду цікавих думок».
Прощати — значить:
не звинувачувати того, хто скривдив вас або зашкодив вам;
не чекати, що хтось виправить ситуацію і першим прийде миритися;
не тримати в серці гніву (гнів завжди породжує у відповідь гнів);
не звинувачувати інших у поганих думках чи вчинках;
подолати в собі гнів;
знайти в собі мужність визнати свою помилку;
отримувати радість від спілкування з людьми.
Робота в парах.
— Обміркуйте в парі, якими рисами має бути на-- ділена людина, щоб простити погані вчинки?
Читання вчителем оповідання.
Велосипед
Сергійко, насупившись, сидів на східцях. Його мама стояла біля дверей і спостерігала за сином.
— А чого це ти, синку, нахнюпився у такий прекрасний день? На кого ти образився?
— На Юрка, — сердито відповів хлопчик.
— Чому?
— Ти знаєш, чому. Юрко поламав ланцюг на моєму велосипеді. А мені тепер треба чекати, щоб його перемонтували.
— Сергійку, — мама підійшла ближче до сина. — Юрко вже сказав, що він жалкує, що поламав твій велосипед. Хіба ти не відповів, що готовий йому простити?
— Так, звичайно, — відповів Сергійко. — Але тоді я ще не знав, що мої друзі збираються поїхати до парку покататися на велосипедах. До того ж тато сказав, що зможе перемонтувати ланцюг тільки ввечері. Якби Юрко не зламав його, я міг би сьогодні поїхати з усіма.
— І тому ти вирішив цілий день просидіти вдома, ображаючись? — запитала мама. — Мені здається, ти не зовсім розумієш, що означає прощати.
Сергійко не відповідав. Він і далі розгублено грався своїм черевиком.
— Зачекай, я тобі щось покажу, — сказала мама. Через кілька хвилин вона повернулася. В руках мама несла якусь дощечку, крейду і ганчірку. Потім сіла поруч із сином, поклала ганчірку на східці і почала малювати. Сергійко підсунувся ближче до матусі, щоб спостерігати, що вона малюватиме. Мама часто малювала і в неї це прекрасно виходило. Та на цей раз вона не захотіла, щоб Сергійко бачив, що вона малює. Відвернулася в інший бік і сказала:
— Поки що не дивись.
Сергійко з нетерпінням чекав. Він добре чув скрипіння крейди по дощечці і намагався відгадати, що ж буде на тому загадковому малюнку. Раптом він знову згадав про велосипед і міцно стиснув губи. Тепер хлопцеві спало на думку відомстити Юркові за зламаний ланцюг.
— Готово, — сказала мама.
Сергійко подивився на дощечку і побачив на ній намальований велосипед, що лежав на землі колесами доверху. Зламаний ланцюг звисав з велосипеда. Поряд стояв Юрко і обтрушував грязюку з рук і ніг. Сорочка вилізла з його штанців.
Сергійко посміхнувся. На маминому малюночку все виглядало так, як було насправді.
— Ти пам'ятаєш, що трапилося після того, як Юрко впав з твого велосипеда? — запитала мама. — Він попросив у тебе вибачення?
Сергійко ствердно кивнув головою. Мама взяла крейду і перекреслила малюнок.
— Бачиш, ти ж сам сказав, що ти йому вибачив. Сергійко знову мовчки кивнув. Він і досі не міг
зрозуміти, що хотіла мама сказати цим малюнком.
— Уяви собі: ти повісив цю картину у своїй кімнаті і дивишся на неї щодня. Подумай, чи зміг би ти тоді забути про розірваний ланцюг?
— Ні, — тихо відповів Сергійко.
— Бачиш, точнісінько так і з думками у твоїй голові. Ти не зможеш забути малюнок, поки ти його бачиш. Ось, — мама подала синові ганчірку, — покажи, як ти можеш звільнитися від цього малюнка.
Звичайно, Сергійкові було дуже шкода руйнувати такий вдалий малюнок, але він зробив те, що очікувала від нього мама. Хлопчик взяв ганчірку і просто витер велосипед.
— Тепер ти бачиш, що це не одне і те саме — просто сказати кому-небудь «Прощаю» і справді забути те, що трапилося.
Сергійко довго мовчав, а потім несподівано сказав:
— Я піду в парк. Я й так зможу гратися з друзями, хоч у мене й не буде велосипеда.
Хлопчик справді зрозумів, що саме так йому вдасться якнайшвидше витерти з пам'яті картину з обірваним ланцюгом від власного велосипеда.
Бесіда за змістом прочитаного оповідання.
1. Як мама запропонувала Сергійкові забути неприємність?
2. Яке рішення прийняв Сергійко після обдумування?
Проблемні запитання.
— Чи можна справді простити когось, не бажаючи забути заподіяну прикрість?
— Що означає вислів: «Прощайте і вам прощатимуть»?
Робота в записниках-порадниках.
По-людськи важко прощати образи, а по-християнськи — важко не прощати їх.
Індивідуальна робота.
Запропонуйте дітям написати прикру для них історію, а потім порекомендуйте розірвати цей аркуш і забути заподіяну кимось прикрість.
Довідкова інформація від учнів.
Колективне узагальнення.
Найкращі ліки від ненависті і гніву — це прощення.


2.2. Аналіз результатів дослідного навчання. Методичні рекомендації.
Навчаючи молодших школярів, я на власному досвіді переконалася у справедливості істини про те, що вищі психічні функції дитини, в тому числі мовлення і мислення, розвиваються повноцінно лише тоді, коли розвиток розуму невідривний від розвитку душі. Якщо цього не відбувається, то звужуються інтелектуальні можливості дитини (духовні і розумові). Навчальний матеріал засвоюється повільніше і швидше стирається з пам’яті дитини, як гине насіння, що його висіяли в непридатний ґрунт.
Короткі бесіди, зауваження, уривки із Святого Письма, використані в певний час і на певний випадок, поєднання знань про Божественне з досвідом його використання роблять ці знання, а також засвоєння будь-якого навчального матеріалу, якіснішими. При цьому вражає здатність молодших школярів із деяким відставанням у розвитку адекватно і, можливо, з радістю сприймати окремі повідомлення про життя в Святому Дусі.
Іноді одного уроку, в структурі якого введені такі повідомлення, буває достатньо, щоб діти стали допитливішими, стриманішими, уважнішими, духовно багатшими.
Наведу приклади.
Урок навчання грамоти в 1-му класі. Тема уроку: «Закріплення звукового значення букви «ел». Діти розглядають осінні листочки. Дивляться проти світла, розглядають усі прожилки, красу ліній та порядок їх розміщення. Дізнаються про їх значення для листка та всього дерева.
Запитую дітей:
– Як ви гадаєте, хто створив цей листок?
Вислухавши відповіді всіх бажаючих, повідомляю, що так красиво і мудро його створив Господь. І кожен листок, і дерево, і вест світ – його творіння. З яким бажанням діти добирали до слова «листок» слова – назви ознак! Крім звичних: зелений, гарний, великий, малий тощо, були досконалий, оригінальний, неповторний, життєдайний, потрібний, Божий… Склали невеличкий опис листка.
Під час розглядання, наприклад, овочів, фруктів чи іншої предметної наочності, діти вже самі звертають увагу на красу будови помідора, яблука, помічають такі деталі, на які раніше не звертали уваги.
А під час вправ зі звуковимови стали уважнішими до свого артикуляційного апарату, свідоміше роблять звуковий, звуко-буквений аналіз слів. Тобто, працювати х дітьми, які отримали духовний заряд, легше і цікавіше. Та й учні проявляють більший інтерес до навчання, якщо починають розуміти глибокий сенс предметів та всього, що відбувається навколо.
Помітила, що слухання молодшими школярами невеликих доступних уривків із Свято Письма і Житія Святих дисциплінує їх. Вони ніби дорослішають і розумнішають. Тому доречно нечасто і малими дозами надавати їхнім розуму і душі можливість духовності та культури.
Можливості для цього дає навчальний матеріал усіх навчальних предметів, а особливо читання, «Я і Україна» та основ християнської етики. Причому, чим молодший школяр, тим серйозніше і відповідальніше треба ставитися до формування його духовності, тому що він чистий, довірливий. Будь-який неправильний тон, нюанс може дати хибний напрям розвитку його душі.
Бути високо духовною людиною – це не просто бути людиною релігійною. Духовно багата людина має вміти розрізняти добро і зло, робити добро, приходити на допомогу, прощати, ділитися останнім, бути уважною, шляхетною, турботливою стосовно старших і молодших.
Духовно розвинена особистість прагне жити в злагоді з навколишніми людьми і природою. Вона завжди працює над собою і вдосконалюється, розвиває в собі найкращі риси, намагається виробити таку життєву програму, яка б відповідала її внутрішнім потребам і співвідносилася із загальнолюдськими цінностями.
Працюючи над цією проблемою я не забувала залучити батьків до своєї роботи. Адже батьки також заохочують дитину відчувати близький зв’язок зі своїм призначенням у житті. Батьки заохочують виявлення незвичайних здібностей дітей, їхніх талантів. І коли дозволити дитині відчути свою незвичайність – це означає дати їй можливість відчути, що вона потрібна саме така, яка вона є. мати здібності – це одне, а відчути, що Всесвіт приймає тебе такою, – це зовсім інше.
ВИСНОВКИ
Виховувати морально-етичні якості особистості – означає терпляче викладати і пояснювати багато правил та настанов, які вчать добра. Аристотель наголошував на вирішальному впливі добрих звичок, закладених у юному віці. Стрижневим моментом виховання морально-етичних якостей є сила особистого прикладу. Для того, щоб дитина набула високої моралі, їй необхідно бачити приклади реальних дорослих людей, які проявляють позитивні риси характеру, що, в свою чергу, відбиває глибину їхніх моральних переконань.
Майбутнє українського суспільства, його моральний клімат визначається тим, що відбувається в душах молодого покоління. Пізнання й усвідомлення моральних цінностей у школі не лише доречне, а й необхідне.
Найбільш відповідальну місію – виховання молодих поколінь – покладено на освітян. Ще з сивої давнини школа вважалась осередком, де виховували та прищеплювали високі духовні й моральні засади.
У свідомості людей існують одвічні незаперечні моральні істини: поважати інших й піклуватися про них, бути відповідальною людиною. Благодійність, щедрість, великодушність теж входять до цього ряду. І навпаки, дуже поганими вчинками вважаються брехня, крадіжка, знущання над тваринами, звичка дбати лише про себе або принижувати інших, а також брутальне ставлення до довкілля.
Виховання духовності у молодших школярів має великий виховний потенціал у духовному розвитку особистості. Бо, саме у молодших школярів закладаються основи духовності, формуються духовні якості, світоглядні позиції, визначаються основні життєві координати і напрямки само творення.
Щоб залучити дітей до християнської моралі є кілька шляхів. Але, головна роль у цьому належить сім’ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя. І саме сім’я є фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності.
Духовне виховання в сім’ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, тому що прилучення дитини до християнської моралі запобігає негативним якостям особистості.
Великий вплив на формування емоційно-психічного клімату в сім’ї справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят.
Слід також зазначити, що поняття «духовне виховання» – це не тільки текстове викладення біблійного матеріалу чи Євангельської події, а їх оцінювання з точки зору етичних цінностей, моральної правди і, безперечно, впровадження в життя дитини, класу, родини.
Також не варто забувати про співпрацю батьків і педагогів у вихованні духовності молодших школярів. Вчителі прищеплюють дітям цілу низку добрих почуттів – співчуття, жалості, милосердя, любові. І тим самим, вчитель повинен бути живим прикладом для школярів, носієм високих етичних та моральних якостей.
Батьки ж продовжують розвивати ще більшу низку морально-етичних якостей особистості, бо характер кожної дитини (особистості) відображає її уявлення про навколишній світ та розуміння нею людських стосунків. Батьки заохочують дитину день за днем відчувати близький зв’язок зі своїм призначенням у житті. Заохочують виявлення незвичайних здібностей дітей, їхніх талантів.
Проте буде великою помилкою батьків і педагогів, якщо вони не звертатимуть увагу на дітей, не знаходитимуть часу, щоб їх вислухати і допомогти. Адже, саме діти допомагають нам пережити усі негаразди. Вони піклуються, доглядають і моляться за нас. І саме діти, як сказав Ісус Христос «… увійдуть у Царство Небесне».
ЛІТЕРАТУРА
Біблія, або Книги Святого письма Старого й Нового заповіту. – Об’єднання біблійних товариств, 1980. – 296 с.
Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників молоді і батьків. – 3-тє вид. – Полтава, 1994. – Т. 1. – 138.
Виховання духовності молодших школярів у сім’ї // Шкільний світ. – 2003 – № 37 (213). – С. 9–16.
Гудзяк Б. Українське релігійне життя впродовж перших п’яти років незалежності // Україна і новий світовий порядок, 1991–1996. – Оттава: Оттавський університет. – С. 49–72.
Духовне виховання учнів // Початкова освіта. – 2004. – № 22. – С. 4–29.
Заброзький М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Богдан. 2002. – С. 58–70.
Зеньковский В. В. Педагогика. – Фонд «Христианская жизнь». Клин, 2002.
Ковалів Й. – Вітольд О. Сім’я та суспільство в соціальній науці церкви // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Статті, доповіді, виступи. – острог, 1995. – С. 199-200.
Колиминский Я.Я., Панько І.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М., 1988.
Крайг Г. Психология развития. СПб., 2000, с. 485–486.
Кулашна И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребёнка от рождения до 17 лет). – М., 1997. – Р. ІІ, гл. 5.
Лихачёв Б.Т. Педагогіка. Курс лекций. Учебное пособие для студентов пед. уч. заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Прометей, 1996. – С. 7.
Митрополити Іларіон. Виховуймо родини свої в християнських чеснотах // Віра й культура. – Вінніпег, 1957. – число 3 (39). – С. 5.
Митрополити Іларіон. Мої проповіді. – Вінніпег: Інститут дослідів в
Волині, 1973. – 115 с.
Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Наук. – методичний посібник. – К.: 13МН, 1996. – С. 89.
Православні духовні цінності і сучасність. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. МАІП. – Київ, 2003. – С. 194–197.
Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Подросток в учебнике жизни. – М.: Знание, 1990. – 80 с.
Родинно-сімейна енциклопедія. Авт. кол. К.М. Благінін, Н.І. Бєлкіна та ін. За заг. ред. Ф.С. Арвата та ін. – К.: Богдана, 1996. – 438 с.
Священномученик Владимир Богоявленский. Беседы о православном воспитании детей. – Минак: Свято-Елисаветинский монастирь, 2004.
Соціальні проблеми становища сільської родини в умовах розбудови незалежної України. – К.: Академпрес, 1998. – 152 с.
Ушинський К.Д. Твори: В 6 т. – К.: Рад. шк., 1954. – Т. 2. – 163 с.
Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки: Метод. рекомендацій / Укл С.К. Стефаник. – К.: ІСДО, 1995. – 176 с.
Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. – М., 1981.
Хромова О.Л. , Кравченко Т.В. Виховуємо батьків. – К.: Пед. думка, 1998.