1.Предмет, мета і види ФА
Аналіз-метод наукового дослідження, суть якого в уявному або практичному розчленуванні цілого на складові,вивчення його у взаємозв’язках. Предметом ФА є фінансові ресурси підприємства і їх потоки. Фінансовий аналіз – це процес дослідження фін-го стану й основних результатів фін.діяльності під-ва з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості і підвищення ефективності розвитку. Метою ФА є одержання невеликого числа ключових показників , що дають об’єктивну і точну картину фін-го стану під-ва фін-х результатів його д-ті.Мета ФА досягається шляхом розв’язання певних аналітичних задач.
Об’єктом ФА є конкретне під-во чи фін-ва операція цього під-ва. Цілі ФА залежать від цілей суб’єктів ФА.Суб’єкти ФА: 1.менеджери 2.власники 3.кредитори 4.інвестори 5.партнери 6.конкуренти
Види ФА: 1.за організаційними формами проведення:
-внутрішній ФА- проводиться фін.менеджерами або власниками; -зовнішній-проводять зовн.користувачі-партнери,конкуренти,держ.органи. 2.за обсягом дослідження: -повний-вив-ся всі аспекти; -тематичний-вив.окремі аспекти залежно від мети аналізу. 3.за об’єктами: -аналіз фін.д-ті в цілому -аналіз фін.д-ті структурних одиниць і підрозділів; -аналіз окремих фін.операцій. 4.за періодом проведення: -попередній ФА-вив.умови д-ті в минулому або перед початком д-ті; -поточний-провод-ся в процесі реалізації проектів чи планів; -ретроспективний(наступний)-здійснюється за певний період часу. 5.за швидкістю проведення: -експрес-аналіз -поглиблений аналіз.
2. методи ФА та взаємозв’язки з іншими дисциплінами
ФА тісно пов’язаний з:
конкретно економічними науками:ЕП,економіка галузі,економіка країни;
економікою особливих екон.форм і організацій:фінанси,маркетинг,менеджмент;
історико-економічними науками;
загальною економічною теорією:мікро-,макро-,політ економіка;
інформаційно-аналітичними науками:бух.облік,статистика,економіко-математичні методи.
ФА викор.всі методи екон.аналізу,але серед них можна виділити 6 основних: 1.горизонтальний-порівняння наступного з попереднім,вив-ня динаміки; 2.вертикальний-порівняння по вертикалі або вив. структури; 3.перспективний(прогнозний)-на основі набору попередніх показників прогнозується розвиток явища в часі;графічно у вигляді тренда; 4.аналіз відносних показників або аналіз коефіцієнтів-осн.групи пок-в: -коеф.ліквідності; -коеф.фін.стійкості; -коеф.ділової активності; -коеф. рентабельності. 5.порівняльний аналіз 6.факторний аналіз-досл.впливу факторів на результуючий показник.Основні способи обчислення: -прийоми елімінування (ланцюгових підстановок,абсол.і відносних різниць) -індексний метод
-логарифмічний метод -інтегральний метод
В ФА є особливі методи факторного аналізу- каскадний метод або Дюпон-Каскад.
3.Основні етапи,можливості і значення ФА.
ФА дає змогу вирішувати такі завдання: пошук резервів поліпшення фін.стану під-ва; об’єктивна оцінка раціональності використання усіх видів фін.ресурсів; своєчасне застосування заходів щодо підвищення платоспроможності під-ва; забезпечення оптимального виробничого та соц-го розвитку колективу за рахунок використання виявлених у ході аналізу резервів; забезпечення розроблення плану фін-го оздоровлення під-ва.
Виділяють наступні етапи проведення ФА:
1.Відбір і підготовка необхідної інформації. 2.Аналітична обробка відібраної інформації. 3.Інтерпретація отриманої аналітичної інформації. 4.Формулювання висновків і рекомендацій за результатами аналізу.
5. Пок-ки, що характ-ть кон’юнктуру фін-го ринку
Система пок-ків даної групи служить для прийняття управл рішень в області формування портфеля довгострокових фін-вих інвестицій, здійснення короткострокових фін-вих вкладень та для окремих аспектів фін-го менеджменту:
1) пок-ки, що характ-ть кон’юнктуру фондового ринку: -види осн інструментів фондового ринку, що обертаються на біржовому та позабіржовому ринках; -ціни попиту та пропозиції на осн інструменти фондового ринку; -ціни та обсяги угод по інструментах фондового ринк; -зведений індекс динаміки цін на фондовому ринку; 2)Пок-ки, що характ-ть кон’юнктуру грош ринку: -депозитна ставка окремих комерц банків; -кредитна ставка окремих комерц банків; -офіц курс валют; -курс куп-прод окремих видів валют на укр. Міжбанківській валютній біржі.

6. Поняття майна та його види.
Для здійснення господарської д-ті кожне під-во мусить мати певне майно , яке належить йому на правах власності чи володіння.Усе майно, яке належить під-ву і яке відображено в його балансі, називається його активами. Насамперед активи діляться на 2 групи: 1.необоротні; 2.оборотні.Аналіз майна розпочинається із розрахунку співвідношення оборотних і необоротних активів.Дослідження цього показника в динаміці характеризує напрямки використання коштів під-ва. Також приріст (зменшення) активу свідчить про розширення (звуження) д-ті під-ва. Аналіз доцільно виконати в таблиці наступної форми.
Аналіз структури активів
Таким чином,в активі балансу відображаються з одного боку,виробничий потенціал,який забезпечує можливості для здійснення операційної д-ті під-ва, а з ін.- активи , які створюють умови для здійснення інвестиційної і фін.д-ті.Тому після заг-ї оцінки динаміки обсягу та структури майна необхідно детально оцінити стан, рух і причини зміни кожного виду майна під-ва.
7.Структурно-динамічний аналіз майна під-ва.
Структурно-динамічний аналіз майна під-ва проводиться за видами майна (активів) в залежності від класифікаційної ознаки та мети (цілей) аналізу: -за видами д-ті: а).активи,які приймають участь в операційному циклі; б).активи,які обслуговують фін.д-ть; в).активи,що обслуг. вироб.д-ть; г).активи,які обслугов.інвестиційну д-ть. -за формою функціонування: а).матеріальні активи; б).нематеріальні а. в).фін-ві. -за ступенем ліквідності: а).швидкореалізовані активи; б).активи,які реалізуються повільніше; в).повільно реалізовані активи; г).активи утрудненої ліквідності.
Аналіз динаміки складу і структури майна дає можливість встановити розмір абсолютного та відносного приросту чи зменшення всього майна під-ва і окремих його видів.Показники структурної динаміки відображають частку участі кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів,їх аналіз дає змогу зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фін.ресурси чи які активи зменшились за рахунок відпливу фін.ресурсів.
8. Аналіз необоротних активів
Необоротні активи характеризують майнові цінності підприємства, що не мають натурально речової форми, але беруть участь у господарській діяльності і впливають на фінансовий результат. Необоротні активи включають:
- нематеріальні активи (патенти ,авторські права, ліцензії., торговельні марки, гудвіл та інші цінні, але не упредметнені активи., контрольовані підприємством);
- основні кошти (майно, будинки, устаткування, земля й інші матеріальні активи з відносно тривалим терміном корисної служби);
- капіталовкладення (незавершене будівництво, довгострокові фінансові вкладення й ін.)
Всі необоротні активи відображаються в першому розділі активу балансу: нематеріальні активи, незаверш. Будівництво, довгострок. фін. інвестиції
9. Аналіз оборотних активів.
Оборотні активи - запаси товарно-матеріальних цінностей і витрати (сукупність статей, що характеризують майно, яке зберігається для реалізації, що перебуває в процесі виробництва для реалізації і постійно витрачається на виробництво продукції)
Особливістю цієї форми майна є те, що оборотні активи змінюють свою матеріально-речову форму протягом одного операційного циклу. Аналіз оборотних активів розпочинається з структурно-динамічного аналізу за різними класифікаційними ознаками. За видами: 1)сировина, матеріали, напівфабрикати характеризують вхідний матеріальний потік підприємства; 2)запаси готової продукції – вид оборотних активів, який характеризує вихідний матеріальний потік підприємства; 3)дебіторська заборгованість – характеризує суму фінансових зобов’язань перед підприємством. Представлено заборгованість фізичних і юридичних осіб; 4)грошові активи – найбільш ліквідна частина всіх активів підприємства; 5)інші види оборотних активів. За характером участі в операційному процесі: 1)оборотні активи, які обслуговують операційний цикл; 2)оборотні активи, які обслуговують виробничий цикл; 3)оборотні активи, які обслуговують фінансовий цикл підприємства. За характером фінансових джерел формування: 1)валові оборотні активи – всі оборотні активи; 2)чисті оборотні активи (функціонуючий капітал, робочий капітал); 3)власні оборотні активи.
Чистий оборотний капітал = оборотні активи – поточні зобов’язання.
Власний оборотний капітал = власний капітал – необоротні активи.

11. Аналіз ефективності використання оборотних активів
Ефективність використання Оа характ-ся такими пок-ми: 1)випередження темпів росту обсягів прод-ї над темпами росту сер залишків ОА; 2)збільшення реаліз-ї прод-ї в розрах-ку на 1грн ОА; 3)прискорення оборотності ОА.
Для визначення оборотності ОА використовують пок-ки: 1)коеф оборотності – показує к-ть оборотів, які здійснили Оа за період: Ко=Виручка від реаліз-ї/Сер залишки ОА; 2)тривалість 1 обороту – к-ть днів впродовж яких ОА здійсн 1 оберт: То=Сер залишки ОА*К-ть днів у періоді/Виручка від реаліз-ї.
Вивчення оборотності ОА не лише в цілому, а й за окремими фазами кругообороту дає можл-ть прослідкувати на яких саме фазах відбулося прискорення чи сповільнення оборотності. Аналіз передбачає вивчення і оцінку змін, що відбулися в оборотності ОА у хвт періоді, факторів які впливають на відхилення оборотності, заходи щодо прискорення оборотності. Якість ОА, ефективність його використання характ=ть пок-ки прибутковості. Коеф прибутковості ОА = Чистий прибуток / Сер сума ОА. Він характ-є суму прибутку в розрах-ку на 1 грн ОА.
13. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.
Система аналізу та управління дебіторською заборгованістю вимагає постійного контролю за рядом параметрів: час обороту дебіторської заборгованості; структура дебіторів за різними ознаками; схеми розрахунків з покупцями і можливість їх уніфікації; схема контролю за виконанням дебіторами своїх зобов'язань; схема контролю і принципи резервування сумнівних боргів; система заходів, яка стосується несумлінних :' покупців тощо.
Зміст аналізу та управління дебіторською заборгованістю полягає в наступному: її рівень визначається підприємством враховуючи умови розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, то зменшується обсяг продажу продукції так як покупці не мають можливості придбати товар в кредит і, відповідно, зменшується величина дебіторської заборгованості клієнтів.
Кредиторська заборгованість постачальникам може розглядатись як безкоштовна позика підприємству. Для сплати боргів постачальникам коли в обігу підприємства немає коштів, підприємству довелося б брати позику в банку або використовувати свій власний капітал. Вигідність кредиторської заборгованості підприємства полягає в тому, що заощаджуються кошти на сплату процентів банку у випадку, коли постачальники одразу вимагають гроші за товар. Проте підприємство не завжди зацікавлене в одержанні такого кредиту та оперуванні рахунками кредиторів. Оскільки постачальники, як правило, пропонують значні знижки, коли розрахунки за товар здійснюються одразу або через декілька днів після одержання рахунку-фактури. У такому випадку найважливіше вирішити: чи скористатися знижкою і оплатити рахунки одразу, чи придбати товари в кредит і обліковувати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатися знижкою, то підприємство виграє на сумі самої знижки, але програє на відсотках, які треба сплатити банку за надану позику для розрахунків з постачальниками, а також втратить можливість мати безпроцентний кредит.
Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованостей, проводиться за даними аналітичного обліку по рахунках третього і шостого класів, та передбачає: – оцінку розміру і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості, порівнюючи її розмір на початок і кінець звітного періоду або за декілька звітних періодів; – вивчення структури дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами виникнення з метою з'ясування стану розрахунково-платіжної дисципліни.
Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості доцільно проводити за двома напрямами: – аналіз контрагента (покупця, постачальника) - для визначення його плато- та кредитоспроможності; – аналіз на власному підприємстві - для з'ясування можливості щодо надання комерційних позик та дотримання ліквідності.
Аналіз дебіторської заборгованості обов'язково повинен бути доповнений аналізом кредиторської заборгованості, методика аналізу якого аналогічна до методики аналізу дебіторської заборгованості.
Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей.
Аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості передбачає вивчення причин виникнення заборгованості.


14.Аналіз структури пасивів.
Структуру пасиві х-ть коеф автономії, який розрах як відношення реального власного капіталу до заг. величини джерел засобів п-ва. Для розрахунку реального власного капіталу необхідно суму відображену в 1-му розділі пасиву Балансу збільшити на суму відображ в 5-му розділі пасиву Балансу- „Доходи майбутніх періодів” і відняти ряд 370 „Вилучений капітал”.
Коеф співвідношення позичених і власних засобів розрах як відношення скоригованих Довгострокових зобов’язань і скориг Поточних зобов’язань до реального власного капіталу. Скориговані позикові засоби розрах шляхом збільшення суми 3-го і 4-го розділу Балансу на величину статті „Цільове фінансування” та зменшення на суму „Доходи майб періодів” (р.630). Структурно-динамічний аналіз доцільно розпочати в таблиці.
15.Аналіз структури позикових засобів.
Аналіз структури позикових коштів доцільно виконати в таб наступної форми
Поряд із вище наведеними коеф розрах коеф співвідношення коротко строк. зобов’язань і перманентного капіталу, як відношення скоригованих короткострок зобов’язань до суми реального власного капіталу і скоригованих довгострокових зобов’язань.
17. Аналіз наявності і достатності реального власного капіталу
Для оцінювання фін-вої стійкості п-ва розрах-ть пок-к чистих активів – як різниця суми активів, взятих до розрах-ку, і суми зобов’язань, взятих до разрах-ку. Активи п-ва, взяті до розрах-в = 1й розділ балансу + 2й розділ балансу – вартість власних акцій, викуплених в акціонерів (р.045) – вартість створених резервів за сумнівними боргами (р.162). Зобов’язання п-ва, взяті до розрахунку = 3й розділ пасиву + 4й розділ пасиву + цільове фін-ня (р.420) – доходи майб періодів (р.630).
Якщо по закінченню фін-го року у АТ вартість чистих активів менша за статутний к-л п-ва, п-во зобов’язане поінформувати відповідні органи і акціонерів про зменшення свого стат к-лу, який не повинен перевищувати вартість його чстих активів. Тому різниця реального власного і статутного к-лів є вихідним пок-ком фін-вої стійкості п-ва.
Реальний власний к-л – Стат к-л = Стат к-л + Додатк к-л + Резервний + Пайовий + Ін додатковий + Нерозподілений прибуток + Доходи майб періодів – Непокритий збиток – Вилучений к-л – Стат к-л
Позит складові(+) умовно можна назвати приростом к-лу, а від’ємні складові (-) – вилученням власного к-лу.
Якщо зростання власного к-лу перевищує його вилучення (або =), то різниця реального власного к-лу додатня (або =0), в т.ч. виконується min умова фін-вої стійкості п-ва.
Аналіз різниці реального власного і статутного к-лів проводиться в таблиці. У разі нестачі реального власного к-лу управлінню п-ва необхідно працювати в напрямку зростання рентабельності, погашення заборгованості учасників за внесками у стат фонд, спрямувати свою д-ть на зменшення витрат з метою збільшення прибутковості п-ва. До аналізу пасивів п-ва віднос пок-ки ефект-ті викор-ня джерел засобів п-ва або активів: пок-ки рентаб-ті, доходності, оборотності.

10. Аналіз структури оборотних активів.
Оборотний капітал займає велику питому вагу в заг.сумі майна підпр-ва. Від раціональності його розміщення й ефект-ті використання залежить успіх підпр-ва. Тому в процесі аналізу вивчається структура оборотного капіталу:
- розміщення його в сферах вир-ва й обігу;
- ефективність використання.
Насамперед робимо заг. оцінку змін у наявності й структурі оборотного капіталу по найважливіших його групах

18. поняття грошового потоку та його значення для фінансової діяльності підприємства
Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових коштів – їх надходження (приплив) і витрачання (вибуття), забезпечення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.
Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їхню динаміку, визначити суму перевищення надходжень над витратами (сплатами), виявити можливості внутрішнього самофінансування.
Сутність грошового потоку визначається по-різному: як рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання у процесі господарської діяльності; як міра ліквідності підприємства, що складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань; як рух грошей у процесі господарської діяльності.
Згідно з П(С)БО 4 ”Звіт про рух грошових коштів” грошові потоки – це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
За П(С)БО 4 грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці.
Необхідність аналізу грошового потоку пояснюється тим, що він дає відповіді на такі питання: 1. Чи створює підприємство кошти, необхідні для придбання додаткових засобів з метою подальшого розвитку? 2. Чи має підприємство наявні кошти для погашення боргів? 3. Чи достатньо у підприємства власних коштів для фінансування своєї діяльності?
Наявність грошових коштів тісно пов’язана з прибутком і рухом оборотного капіталу. Аналізуючи грошові потоки, слід виходити з того, що готівкові кошти, з одного боку, є складовою оборотних коштів, а з іншого – їх обсяги, шляхи надходження та вибуття залежать насамперед від зміни обсягів виробничих запасів, стану дебіторської та кредиторської заборгованості, платежів до бюджету тощо.
25. Ліквідність балансу.
Ліквідність балансу підприємства – це характеристика балансу підприємства, яка показує теоретичну облікову можливість підприємства перетворити активи в готівку і погасити свої зобов’язання, а також ступінь покриття зобов’язань активами на різних платіжних горизонтах.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів активу згрупованих за ступенем ліквідності із зобов’язуваннями по пасиву згрупованими за ступенем зменшення термінів погашення і розташованих в порядку зростання цих термінів.
Пасив балансу групується за ступенем настання терміну їхньої сплати. Але за даними балансу достовірно таке групування зробити неможливо. Уточнити його можна користуючись формою №5.
При проведенні внутрішнього аналізу таке групування можна зробити дуже точно:
В першу групу попадають активи, термін оплати яких вже наступив.
Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами, віднесення до 2 і 3 групи, викон за даними БО. Якщо у розпорядженні аналітика є тільки баланс використовується більш стандартний підхід і зобов’язання групуються відповідно до прогнозів термінів погашення, використовуючи загально визнані уявлення про терміновість того чи іншого виду зобов’язання. Використовуючи такий підхід пасиви групуються: П1 – найбільш термінові зобов’язання представлені рядочком 530 кредит. заборгованість за товари, роботи, послуги. П2 – короткострокові пасиви – відносяться короткострокові поточні зобов’язання, за «-» 530 рядка. Крім того сюди відносять забезпеченість майбутніх витрат і платежів та доходів майбутніх періодів у частині сум планованих до виплати протягом 12 місяців. П3 – Довгострокові пасиви – це група пасивів представлена довгостроковими відображеннями в 3-му розділі пасиву + 2-й і 5-й розділ в частині сум до виплати терміном більше 12 місяців. П4 – Постійні пасиви відображені в 1-му розділі пасиву балансу.
Для визначення ліквідності балансу необхідно співставити відповідні групи активів і пасивів:
П1<А1 П2<А2 П3<А3 П4>А4 Б=Б


19. класифікація грошових потоків підприємства та їх характеристика і аналіз . аналіз грошових потоків від основної , інвестиційної і фінансової діяльності
Згідно з П(С)БО 4 ”Звіт про рух грошових коштів” грошові потоки – це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
На нашу думку, таке визначення є найбільш точним і повним.
За П(С)БО 4 грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці.
Рух коштів у ”Звіті про рух грошових коштів” відображається в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової
1. Операційна діяльність
Надходження коштів Надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг). Надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії тощо). Аванси, отримані від покупців і замовників. Надходження від погашення дебіторської заборгованості за реалізацію продукції. Цільове фінансування та надходження. Повернення сум від підзвітних осіб. Витрачання коштів Платежі постачальника. Виплати працівникам зарплати. Відрахування в бюджет та з позабюджетних розрахунків. Виплата підзвітних сум. Витрачання коштів в результаті надзвичайних подій, пов’язаних з операційною діяльністю.
2. Iнвестиційна діяльність
Надходження коштів Надходження коштів від продажу необоротних активів. Надходження коштів від фінансових інвестицій. Повернення довгострокових фінансових вкладень. Надходження коштів у результаті надзвичайних подій, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. Витрачання коштів Здійснення фінансових вкладень. Видача авансів підрядникам. Платежі, пов’язані з придбанням основних засобів та нематеріальних активів. Надання позик іншим підприємствам. Сплата дольової участі в будівництві об’єктів. Витрачання коштів у результаті надзвичайних подій, пов’язаних з інвестиційною діяльністю.
3. Фінансова діяльність
Надходження коштів Отримання позик. Випуск акцій. Надходження коштів у результаті надзвичайних подій, пов’язаних з фінансовою діяльністю. Витрачання коштів Погашення позик. Викуп акцій. Виплати дивідендів. Витрачання коштів у результаті надзвичайних подій, пов’язаних з фінансовою діяльністю.
Аналіз, проведений за такою схемою руху, допоможе об’єктивно оцінити надходження та вибуття грошових коштів підприємства, можливості його внутрішнього самофінансування, перспективну платоспроможність і ступінь ризику укладення договорів, контрактів та угод. Здійснюється зовнішній та внутрішній аналіз грошових потоків
24. Ліквідність активів.
Ліквідність активів підприємства – це комплексна, аналітична категорія, яка характеризує здатність кожного конкретного активу трансформуватись в грошові засоби при цьому ступінь ліквідності визначається 2-ма факторами:
- швидкістю трансформації;
- затратами власника від зниження вартості активу в результаті екстреної її продажі.
У залежності від ступеню ліквідності активи поділяються на наступні групи:
А1 – найбільш ліквідні активи – всі статті гроші підприємства і поточні фінансові інвестиції. Розраховується в такий спосіб: А1=Р220+230+240.
А2 – швидко реалізовані активи до цієї групи відносять активи для перетворення яких у грошову форму потрібно більш тривалий час, готова продукція, товари, векселі отримані, дебіт. заборгов. До цієї групи відносять наступні рядки: А2=130+…+210
А3 – Повільно реалізовані активи. До цієї групи належать виробничі запаси і витрати майбутніх періодів і оборотні активи, які не ввійшли до перших 2-х груп. А3=100+110+120+250+270
А4 – важко реалізовані активи – до цієї групи відносять необоротні активи підприємства, вартість яких відображена в рядку А4=080



20 Коефіцієнтний аналіз грошових потоків
Для проведення коефіцієнтного аналізу руху грош. коштів розраховують 4 групи коеф:
Коеф. грошового покриття – показують здатність п-ва покрити постійні боргові зобов’язання (% за довгострокові і короткострокові кредити, зобов”яз.) і виплатити дивіденди власникам.
Коеф. гр. покриття % за кредит – віднош. гр. потоку від осн. д-ті + % сплачені +податки сплачені до % сплачених. (?1).
Коеф. гр. покриття довгострок. зобов’язань – віднош. гр. потоку від операц. (осн.) д-ті до довгострок. зобов’язань.
Коеф. гр. покриття дивідендних виплат – віднош. чистого гр. потоку від операц. д-ті за мінусом довгострокових зобов’язань до виплачених дивідендів.
Коеф. гр. покриття прибутку – показують ступінь розбіжності між отриманим в грошах прибутком і нарахованим, який відображений у «Звіті про фін. результ.». показник прибутку, нарахований методом нарахувань, вважається більш суб’єктивною оцінкою, ніж грош. прибуток.
Коеф.гр. покриття виручки – розрах. як віднош. виручки, що надійшла, до виручки нарахованої (ціна, укладена в угоду).
Коеф. гр. покриття прибутку – віднош. суми (чистого гр. потоку від осн. д-ті + % сплачені + податки сплачені) до суми (ЧП + податки нараховані + амортизація).
Коеф. гр. покриття капітальних затрат – допомагають оцінити можливості п-ва в фінансуванні капітальних вкладень в свій розвиток, тобто переобладнання в-ва, придбання нових технологій тощо.
Коеф. гр. покриття кап. затрат – віднош. чистого гр. потоку від осн. д-ті за мінусом виплачених дивідендів до кап. грошових витрат в активи ін. технологій.
Коеф. інвест. Притоку – розрах. як віднош. чистого гр. притоку від інвест. д-ті до суми чистих гр. потоків від інвест. і фін. д-ті.
Коеф. фін. притоку – віднош. чистого гр. притоку від фін. д-ті до суми чистих гр. потоків від інвест. та фін. д-ті.
Коеф. рентабельності гр. потоків – оцінюють здатність п-ва створювати гр. потоки, як сьогодні, так і в майб.
Коеф. рентаб. активів по гр. потоку – розрах. як віднош. суми чистого гр.. потоку від осн. д-ті + % і податки сплачені до середньорічного значення рівня активів.
Коеф. рентаб. власного капіталу за грошовим потоком – розрах. як віднош. чистого гр.. потоку від операц. д-ті + % + податки сплачені до середнього за період розміру власного капіталу.
21 Аналіз взаємозв’язку руху коштів і прибутку.
Після проведення структурного і коефіцієнтного аналізу встановлюють взаємозв’язок отриманого п-вом за звітний період чистого нерозподіленого прибутку і зміни залишку коштів. Таке питання цікавить керівництво п-ва, оскільки показує у які кошти вкладений нерозподілений прибуток і, які фактори впливають на зміну залишку гр. потоків.
Для відповіді на це питання скористаємося моделлю бухгалтерського балансу:
(МА - А) + З +ДЗ + КФВ( коротко строк. фін. вкладення) + Г = ВК + ДПК (довгострок. позикові кошти) + ПЗ
Г = ВК + ДПК + ПЗ – ((МА-А) + З + ДЗ + КФВ).
Збільш. залишку коштів за звітний період: EMBED Equation.3
?Г = ?ВК +?ДПК +?ПЗ – ((?МА - ?А) + ?З +?ДЗ + ?КФВ ).
Приріст власного капіталу можна представити у вигляді : чистого нерозподіленого прибутку , ?ВК = Пр + ? отриманого за період і збільш. (зміна) власного капіталу за рах. ін факторів.
?Г = Пр + ?+?ДПК +?ПЗ – ((?МА - ?А) + ?З +?ДЗ + ?КФВ ).




23. Поняття ліквідності.
Ліквідність буває: 1. Ліквідність активів; 2. Ліквідність балансу; 3. Ліквідність підприємства.
Розглянемо більш детально кожну з визначених категорій.
Досліджуючи економічну літературу можна виділити наступні види визначень ліквідності активів:
1. Ліквідність активів трактується як аналітична величина, що характеризує розподіл активів на часові осі;Ліквідність активів – величина зворотна часу необхідна для перетворення їх в гроші (Поляк Г. Б. «Фін менеджмент»);
Ліквідність активів – величина зворотна до ліквідності балансу за часом перетворення активів в грошові засоби тобто чим більше часу потрібно щоб даний актив набув грошової форми тим нижча його ліквідність.
2.Ліквідність активів розуміють як внутрішню притаманну активу властивість трансформуватись в грошові засоби.
Ліквідність активу – це здатність його трансформуватись в грошові засоби, а ступінь ліквідності визначається тривалістю грошового періоду.
3.Ліквідність розуміють як характеристику активів, яка визначає незначні затрати при перетворені їх в грошові засоби.
Ліквідні активи – це активи, які можуть швидко перетворюватись в гроші без значного зниження своєї вартості. Таким чином підсумовуючи наведені визначення ліквідності логічно під ліквідністю активів розуміти:
Ліквідність активів підприємства – це комплексна, аналітична категорія, яка характеризує здатність кожного конкретного активу трансформуватись в грошові засоби при цьому ступінь ліквідності визначається 2-ма факторами:
- швидкістю трансформації;
- затратами власника від зниження вартості активу в результаті екстреної її продажі.
2. Ліквідність балансу трактується більш однозначно ніж ліквідність активу. Ліквідність балансу це можливість суб’єкта господарюв. перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов’язання.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами термін перетворення яких в грошову форму відповідає терміну погашення зобов’язання.
Ліквідність балансу підприємства – це характеристика балансу підприємства, яка показує теоретичну облікову можливість підприємства перетворити активи в готівку і погасити свої зобов’язання, а також ступінь покриття зобов’язань активами на різних платіжних горизонтах.
3. Ліквідність підприємства доцільно згуртувати в декілька блоків за визначеннями:
Ліквідність підприємства трактується з точки зору загальної можливості здійснення необхідних витрат.
Ліквідність підприємства – здатність суб’єкта господарства в будь-який момент здійснювати необхідні витрати.
Міжнародні стандарти фін звітності трактують так:
1. Ліквідністю називають наявність грошей в найближчому майбутньому після відрахувань фінансових зобов’язань за період.
2. Дана категорія розглядається як здатність підприємства погашати свої виключно короткострокові зобов’язання. Ліквідність – ступінь готовності компанії погасити свої короткотермінові зобов’язання ліквідними активами.
3. Ліквідність підприємства розуміють як здатність погашати вимоги контрагентів, як за рахунок власних так і за рахунок залучених засобів.
Ліквідність – здатність фірми:
- швидко реагувати на несподівані фінансові проблеми і можливості.
- збільшувати активи при зростанні об’єму реалізації.
- повертати короткострокові борги шляхом перетворення активів в готівку.
На основі наведених визначень сформулюємо: Ліквідність підприємства – це синтетичний, обліково аналітичний показник, який характеризує здатність підприємства погашати установлений час, а в окремих випадках із порушенням термінів сплатити свої зобов’язання, як за рахунок власних, так і за рахунок позикових засобів.
Поняття платоспроможності підприємства є дуже близьке до поняття ліквідності і деякі автори ототожнюють ці поняття, що є не коректним з фінансової точки зору.




26. Ліквідність підприємства.
Ліквідність підприємства – це синтетичний, обліково аналітичний показник, який характеризує здатність підприємства погашати установлений час, а в окремих випадках із порушенням термінів сплатити свої зобов’язання, як за рахунок власних, так і за рахунок позикових засобів.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за допомогою розрахунку насупних коефіцієнтів:
1. коефіцієнт абсолютної ліквідності, характеризує спроможність підприємства погасити свої поточні зобов’язання одно моментно і розрахувати за наступною формулою:
Кабс.л=А1/(П1+П2) (0,2-0,35)
2. коефіцієнт проміжної ліквідності. При визначенні цього коефіцієнта до уваги береться дебіторська заборгованість та інші найбільш ліквідні оборотні активи:
Кпром.л=(А1+А2)/(П1+П2) (0,7-0,8)
3. коефіцієнт покриття, розрах. як віднош. оборот. активів до поточ. зобов’язань:
Кпокр=(А1+А2+А3)/(П1+П2) (1-1,5).
27. Вітчизняна та міжнародна практика розрахунку коефіцієнтів ліквідності.
Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за допомогою розрахунку насупних коефіцієнтів:
1. коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує спроможність підприємства погасити свої поточні зобов’язання одно моментно і розрахувати за наступною формулою: Кабсл=А1/(П1+П2) (0,2-0,35)
2. коефіцієнт проміжної ліквідності – при визначенні цього коефіцієнта до уваги береться дебіторська заборгованість та інші найбільш ліквідні оборотні активи: Кпром.л=(А1+А2)/(П1+П2) (0,7-0,8)
3. коефіцієнт покриття: Кпокр=(А1+А2+А3)/(П1+П2) (1-1,5)
4. коефіцієнт поточної ліквідності дає змогу встановити, якою мірою оборотні активи покривають поточні зобов’язання.
5. коефіцієнт швидкої ліквідності. Цей показник аналогічний коефіцієнту поточної ліквідності, однак розраховується за вужчим колом оборотних активів, оскільки з розрахунку виключаються запаси. Таке виключення пояснюється значно меншою ліквідністю запасів.
28. Суть фінансової стійкості і фінансової стабільності
Фін. стабільність п-ства є однією знайважливіших характеристик фін. стану п-ства. Вона повязана з рівнем його залежності від кредиторів та інвеститорів. За різних умов в яких здійснює свою діяльність п-ство, фін. стабільність проходить різні етапи: 1) ліквідація поточної неплатоспроможності п-ства (оперативний механізм стабільності); 2) відновлення фін. стійкості(фін. рівноваги) у короткостроковому періоді (тактичний механізм фін. стабільності). Кожному етапу фін. ста-льності відповідають певні внутрішні механізми; 3)забезпечення фін. рівноваги у довгостроковому періоді (стратегічний механізм фін. стабільності).
Визначення стандартизованої межі фін. стійкості є складним процесом. Кожне п-во здійснює свою операц. д-ть в умовах певного економ. середовища. Як економ. категорія, фін. стабільність – це сукупн. економ. відносин,які забезпечують умови зберігання п-вом абсол. або нормальної фін. стійкості та одночасно спроможність до стійкого економ. зрост. при врахуванні найбільш вагомих економічних чинників.
Фін. стійкість п-ства – один з головних чиників, що впливає на фін. стабільність п-ства та досягнення п-ством стану фін. рівноваги.
Фін. стійкість - це такий стан фін. ресурсів п-ва, за якого раціональне розпорядженя ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення
29. Підходи до розвязання задачі кількісної оцінки фін. стійкості
Єдиного загальновизнаного підходу до оцінки фін. стійкості п-ва у цифровому вираженні, а також усталених алгоритмів немає.
Існує 2 підходи:
1) При оцінки фін. стійкості п-ва орієнтуються винятково на структуру джерел засобів п-ва, тобто на пасив балансу; 2) Прихильники цього підходу оцінюють фін. стійкість п-ва аналізуючи взаємозвязок між активом і пасивом, тобто відслідковують напрямки використання коштів п-ва. Безумовно показники розраховані за пасивом балансу є основними у цьому блоці фін. аналізу, але характеристика фін. стійкості за допомогою тільки цих показників навряд чи буде повною. Важливо не тільки те звідки залучені засоби, але і те в яку групу активів вони вкладені, тобто дослідження структури вкладень. Інакше кажучи 2-гий підхід доповнює висновки зроблені з розрахунку 1-шої групи коефіцієнтів.
Розрізняють 2-і групи коефіцієнтів: 1) коеф-ти капіталізації; 2) коеф-ти покриття.

30. Коефіцієнти капіталізації
Коефіцієнти капіталізації характеризують фін. стан п-ва з позицій структури, джерел, засобів. Серед коеф, доцільно розглянути наступні:
1) коеф. автонономії(коеф. фін. стійкості) – розрах. як віднош. власного капіталу до валюти балансу і показує, яка частина власних засобів у загальній сумі засобів авансованих в його діяльність. Кавт = Власний к-л (р.0380 / Влюта бал (р.640); Чим вище значення цього коеф., тим стабільніше вважається п-ство. Критичне значення вважається 0,5, оптимальне від 0,5 до 1.
2) коеф. фін. залежності є оберненим до коеф. фін. стійкості, розраховується як відношення валюти балансу до власного капіталу п-ства. Зростання цього показника означає збільшення частки позикових засобів в фінансуванні п-ства.
3) коеф. фін. ризику – розраховується як відношення залучених засобів до власного капіталу і показує скільки одиниць (в грошовому вираженні) залучених засобів припадає на 1 грош. од. власного к-лу. Зростання показника свідчить про посилення залежності п-ства від залученого к-лу
4) коеф. маневрування власного капіталу – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу і показує, яка частина власного капіталу приймає участь в операційному циклі або задіяна в обороті, а яка частина капіталізована. Власний оборотний капітал розраховується як різниця між сумою власного капіталу і необоротних активів. Власний оборотний к-л визнач як різниця: оборот. активи - позикові кошти. Таким чином формула має такий вигляд: К м.в.= Власний обор к-л (380-80) / Вл к-л (380).
5) коеф. забезпечення власними оборотними активами – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до заг. величини оборотного капіталу і показує, яка частина оборотних засобів придбана за рахунок власних коштів: Кз.в.оа= Власний обор к-л (380-080) / Обор к-л (260).
31. Коеф. структури покриття довгострокових вкладень
– логіка розрахунку цього показника грунтується на тому, що довгострокові позики використовуються для фінансування основних засобів і капітальних вкладень. Збільшення показника в динаміці, свідчить про збільшення залежності п-ства від зовнішніх джерел фінансування.
Для власників – може бути індикатором стратегії залучення коштів. Для інвесторів, контрагентів, кредиторів – є негативною ознакою
Коеф. структури довгострокових джерел фінансування:
коеф. довгострокового залучення позикових засобів – розрах., як відношення довгострокових пасивів до суми власного капіталу + довго строк пасиви: К1=ДП/(ВК+ДП); 2)коеф. фін. незалежності капіталізованих джерел. К2=ВК/(ВК+ДП) К1+К2=1. Якщо зростає К2, то п-во більш фінансово стійке.
32. Аналіз типу фін. стійкості за джерелами фінансування матеріальних оборотних активів
Матеріальні оборотні активи п-ства являють собою запаси, вартість, яких відображена в 2-му розділі активу балансу: З = ?р.100-140
Для формування запасів використовуються наступні показники, які характеризують види джерел:
власний оборотний капітал; функціонуючий капітал (читий обор к-л або власні обор засоби + довго строк позик джерела) = Власний обор к-л + зй пасив; загальна величина основних джерел формування запасів = Функціональний к-л + Довго строк кредити. Трьом пок-кам наявності джерел формування запасів відповідає три пок-ка забезпеченості запасів джерелами формування: а) +/- ФВОК = ВОК – 3;
б) +/- ФФК = ФК – 3; в) +/- ФЗВД = ЗВД – 3;
За допомогою вище зазначених показників визначається трьохкомпонентний показник фін. стійкості: S(Ф) = {1, Ф>00, Ф<0
1) Абсолютна фін. стійкість S(1;1;1) – характеризується тим,що всі запаси п-ства придбані за рахунок власних коштів і керівництво не може або не вміє залучити зовн. джерела
2) Нормальна фін. стійкість S(0;1;1) – п-ство викор. Для покриття запасів, крім власного капіталу і довгострокового джерела залучених засобів.
3) Нестійкий S(0;0;1) – п-ству не вистачає „нормальних джерел покриття запасів.
4) Кризовий S(0;0;0).




33. Ділова активність як складова ефекивнсоті господарювання
Засоби господарюючих суб’єктів знаходяться у постійному русі переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругооборот, тим більше п-во може виготовляти та реалізувати прод-ї. При сталому розмірі ресурсів сповільнюються зповільнення оборотності потребує додатк вкладення засобів для досягнення того ж самого рівня реалізації. Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект вираж-ся у збільшенні суми прибутку за рахунок збільшення обсягу реалізації без додатково залучених фін-вих ресурсів. Оцінити на сткільки ефективно п-во використовує свої ресурси дозволяє аналіз діл активності, оскільки саме зміна пок-ків діл активності впливає на інші пок-ки фін-вого стану: платоспроможність, ліквідність, фін стабільність. Діл активність проявляється в динамічності розвитку п-ва.
Критеріями ДА є рівень ефективності використання ресурсів п-ва, стійкість економ зростання. Головним критерієм ефект-ті роботи п-ва є його прибутковість, тому здійснюючи аналіз ДА необхідно досліджувати не тільки рух засобів, але й віддачу від цього руху. Аналіз ДА полягає у дослідженні рівнів і динаміки фін-вих коеф-тів (пок-ків оборотності). Так як розмір річного обороту зал від швидкості оборотності засобів, із оборотністю пов’язана вел-на УПВ – чим швидший кожен оборот, тим менше на цей оборот припадає частина УПВ.
34. Етапи аналізу ділової активності
Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів, які виконуються у певній послідовності:
- заг оцінка ділової активності як за якісними показниками, так і за кількісними; до якісних належать: 1)розмір ринку збуту прод-ї; 2)наявність прод-ї, що експортується; 3)репутація п-ва; кількісні абсол пок-ки діл активності: 1)обсяг реалізованої прод-ї; 2)прибуток; 3)розмір активів, які тісно пов’язані між собою; в процесі дослідження співставляються темпи зміни росту прибутку, обсягу реаліз-ції, активів: ТПР?ТОР?Та?100%; (ТПР=Пр1/Пр0*100) – дане співвідношення має наступне пояснення: 1)якщо темпи зростання обсягу продаж і прибутку більші за темпи зростання активів, то в досліджуваному періоді активи використовуються ефективніше, ніж в попередньому; 2)якщо темпи зростання прибутку вищі за темпи зростання обсягу реалізації, то це може свідчити про зниження собівартості або підвищ рентабельності; 3)якщо темпи зростання прибутку вищі темпів зростання активів, а темпи зростання обсягу продаж менші, то така ситуація свідчить про зростання ціни на прод-ю; 4)якщо темпи зростання прибутку і обсягу продаж бальші за темпи зростання активів, то відбувається підвищення ефект-ті д-ті п-ва, яке характ-ся ефективним використанням ресурсів і якісним менеджментом;
- розрахунок та оцінка пок-ків ефект-ті господ д-ті, які можна оцінювати взявши за пріорітет один із підходів: витратний; ресурсний; доходний;
- комплексна оцінка діл активності.
Пок-ки діл активності дозволяють оцінити ефект-ть використання власних засобів п-ва і виражається в оцінці оборотності активів п-ва. Оборотність активів може оцінюватись: 1)швидкістю обороту – кількістю оборотів, що здійснюють за досліджуваний період активи п-ва або їх складові; 2)періодом обороту – сер строком, за який обертаються активи п-ва або їх складові. На швидкість обороту впливають: 1)обсяги д-ті п-ва; 2)галузь екон д-ті; 3)тривалість технолог процесів; 4)кількість та різноманітність ресурсів, які спож-ся; 5)с-ма розрахунків за прод-ю; 6)місце розташування постачальників; 7)платоспроможність клієнтів; 8)якість банк обслуговування; 9)облікова політика; 10)кваліфікація менеджерів.
45. Політика залучення позикових засобів.
Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової стратегії, яка полягає у забезпечені найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб підприємства.
Процес формування залучених позикових засобів складається з наступних етапів: 1)Аналіз використання та залучення позикових засобів у попередньому періоді. 2)Визначення цілей або мети притягнення чи залучення позикових засобів у майбутньому періоді. 3)Визначення граничного обсягу залучених позикових засобів. 4)Оцінка вартості залученого капіталу з різних джерел. 5)Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко і довгостроковій основі. 6)Визначення форм залучених позикових засобів. 7)Визначення складу дебіторів. 8)Формування ефективних умов залучення кредитів. 9)Забезпечення ефективного використання залучених кредитів. 10) Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.

35. Основні пок-ки ДА та їх оцінка
1)Коефіцієнт оборотності активів розраховується як відношення обсягів реалізації продукції до середнього розміру активів за період. Показує скільки разів за період обертається капітал вкладений в активи.
Ф2 р035/(Ф1 р280 ГЗ + Ф1 р280 ГК)/2
2) Коефіцієнт оборотності оборотних активів відношення обсягу чистого доходу до середньої вартості оборотних активів. Характеризує швидкість обороту ОА або суму доходу яка отримується з кожної 1 грн ОА.
Названі коефіцієнти оборотності прямо пропорційні обсягу реалізації та обернено пропорційно сумі активів що використовується. Очевидно з алгебраїчної точки зору що для покращення показників необхідно зростання обсягу реалізації і зменшення розміру задіяних активів. Прискорення можливе за рахунок: 1)Вдосконалення технології 2)Автоматизації виробництва 3)Налагодження збуту і постачанні 4)Раціона-лізація документообороту
Ф 2 р035/(Ф1 р260ГЗ+ Ф1 Р260ГК)/2
3) Коефіцієнт оборотності запасів розраховується двома способами: + як відношення чистого доходу до середнього розміру запасів +як відношення собівартості реалізації продукції до середнього розміру матеріальних запасів
Ф2 р035/(Ф1?(р100-р140ГЗ) + Ф1?(р100-р140)графа4))/2
4)коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення обсягу до середньорічного розміру власного капіталу і показує швидкість обороту власного капіталу. Збільшення коефіцієнта свідчить про підвищення оборотності зростання ділової активності.
Різке підвищення свідчить про залучення в оборот позик капіталу що в свою чергу послаблює позиції власників і дає змогу брати участь в управління власними позиками капіталу.
Ф2 р035/(Ф1 р380 ПЗ + Ф1 р380 гр4)/2
5) коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках(або дебіторської заборгованості) як відношення чистого доходу до середньорічного розміру дебіторської заборгованості. Характеризує збільшення чи зменшення комерційного кредиту наданого підприємством. Цей показник в умовах неплатежів має низький рівень. Даний показник можна уточнити розрахувавши коефіцієнт оборотності для різних видів дебіторської заборгованості.
Ф2 р035/(Ф1?(р150-120)ГЗ+Ф1?(р150-120)Гр4)/2
6)коефіцієнт оборотності кредитної заборгованості Характеризує зміну комерційного кредиту наданого підприємству Ф2р035(Ф1р260ГЗ+Ф1р260Гр4)/2
7) Коефіцієнт завантаження активів
(Ф1р280ГЗ+Ф1р280Гр4)/2/Ф2р035
8)Коефіцієнт активів в обороті
(Ф1р260ГЗ + Ф1р260Гр4)*0.5/Ф2р035
9)Коефіцієнт власного капіталу є показником оберненим до відповідних коефіцієнтів оборотності і показують відповідно скільки припадає майна, ОА, ВК на 1 грн чистого доходу
(Ф1р380ГЗ + Ф1р380Гр4)*0.5Рф2Р035
Нормативне значення для розрахунку коефіцієнтів не існує позитивним є зростання коефіцієнтів оборотності і зниження коефіцієнта завантаження . Для порівняння беруться середньо галузеві коефіцієнти оборотності
41. Аналіз показників рентабельності
Рентабельність – це показник що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність це відносний показник що порівнює отриманий ефект (прибуток) із витратами чи ресурсами використовуються для досягнення цього ефекту. Існує багато коефіцієнтів рентабельності використання кожного з яких залежить вибір оціночного показника. валовий прибуток, операційний прибуток, чистий прибуток.
В залежності від того з чим порівнюється обраний показник прибутку найчастіше виділяють три групи коефіцієнтів рентабельності: + рентабельність інвестицій + рентабельність продажів + рентабельність виробництва
Рентабельність інвестицій
+ рентабельність сукупного каналу розраховується як відношення прибутку до оподаткування до всіх джерел засобів (170Ф2/640Ф1)
+ рентабельність власного капіталу
Чистий прибуток220Ф2/Влас капіт р380Ф1
Рентабельність продажів
+ валова рентабельність реалізованої продукції (операційна рентабельність)
Вал приб(опер приб) = р50Ф2(р100ф2)
Витрати від реалізації р035ф2
+ чиста рентабельність реалізованої продукції
Чистий прибуток
Витрати від реалізації
Рентабельність виробництва
+ валова(і чиста) рентабельність виробництва
Валовий (або чистий) прибуток
Собі вар реалізованої продукції

37. Аналіз операційного циклу, як пок-ка ДА
Операційний цикл являє собою період повного обороту всієї суми ОА в процесі якого відбувається зміна окремих їх видів.
Для обчислення тривалості обороту необхідно обчислити тривалість обороту різних видів активів які розраховується як
Відношення тривалості дослідженого періоду в днях на відповідний коефіцієнт оборотності
В процесі операційного циклу рух активів проходить 4 стадії
Формула для розрахунку тривалості операційного циклц:
EMBED Equation.3
Тгк – тривалість обороту грошових коштів
Тмз – тривалість обороту матеріальних запасів
Тгп – тривалість обороту готової продукції
Тдз – тривалість обороту дебіторської заборгованості
Дану формулу можна уточнити якщо процес виробництва тривалий і велика частка незавершеного виробництва
Тгп = Тгот.прод. + Т нез вир
Якщо підприємство багато профільне то можливе включення тривалості обороту товару.
Виробничий цикл підприємства виділяється у складі операційного циклу і характеризує період повного обертання складових ОА, що використовуються для обслуговування виробничого процесу починається з моменту надходження сировини матеріалів, вхідний матеріальний потік) і закінчуючи відвантаженням готової продукції (вихідний матеріальний потік)
Твир циклу = Топер циклу – Тдз
Фінансові цикли або цикли грошового обертання який являє собою період повного обертання грошових засобів інвестованих в оборотні активи починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості.
ФЦ = ОЦ – Тоб. кр. заборг.
За участю в операційному циклі оборотні активи групують таким чином
Тривалість операційного циклу: - період обороту середнього залишку грошових активів;
тривалість обороту запасів сировини і матеріалів;
тривалість обороту запасів готової продукції ;
тривалість обороту дебіторської заборгованості.
Тривалість виробничого циклу:
тривалість обороту сировини, матеріалів, напівфабрикатів;
тривалість обороту незавершеного виробництва;
тривалість обороту готової продукції;
тривалість фінансового циклу:
тривалість виробничого циклу;
тривалість обороту дебіторської заборгованості
38. Завдання та джерела інформації аналізу фінансових результатів
Прибуток – це додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва понад вартості виробничих спожитих ресурсів і робочої сили.
Величина прибутку, рівень рентабельності залежить від обсягу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Ці показники характеризують всі напрями господарювання.
На основі результатів аналізу прибутковості приймаються управлінські фінансові рішення, направлені на підвищення ефективності функцій, що виконує прибуток: оціночної, розподільчої, стимулюючої.
1. Оціночна. Використовується як показник, що характеризує ефект господарської діяльності підприємства. Реалізація у повному обсязі можливе тільки за умов ринкової економіки.
2. Розподільча. Зміст її полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства
3. Стимулююча. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд накопичення, фонд виробничого і соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, фонд споживання та ін.).
Головними завданнями аналізу фінансових результатів підприємства є:
- систематичний контроль за рівнем прибутку та його лановим завданням;
- виявлення факторів впливу на формування прибутку та розрахунки їхнього впливу;
- вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;
- виявлення резервів збільшення прибутку;
- розробка заходів по впровадженню виявлених резервів.
Джерелами аналітичної інформації є: виробнича програма підприємства, фінансовий план, різні види операційних бюджетів – бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджети витрат, бюджет прибутків і збитків, бізнес–план, форми фінансової звітності № 1 ”Баланс підприємства”, № 2 ”Звіт про фінансові результати”, декларація про прибуток підприємства, матеріали маркетингових досліджень.

40. Факторний аналіз прибутку
Факторний аналіз – це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативних показників.
Одним із прийомів проведення факторного аналізу є прийоми елімінірування. Елімінірувати – це значить усунути, виключити вплив всіх факторів на величину результативного показника, крім одного.
Вплив факторних показників на прибуток можна представити у вигляді аддитивної моделі: П = В – С – АР – СР – ДОР + ФД – ФР – ННП, де В – виручка від реалізації продукції; С – собівартість реалізованої продукції; АВ – адміністративні витрати; ВЗ – витрати на збут; IОВ – інші операційні витрати; ФД – фінансові доходи; ФВ – фінансові витрати; ПП – податок на прибуток; ЧП – чистий прибуток.
Розмір виручки від реалізації можна представити наступною формулою:В = N . УД . Ц, де УД – показник структури реалізованої продукції;N – обсяг реалізованої продукції;Ц – ціна продукції.
Факторну модель собівартості реалізованої продукції можна представити таким чином: С = N . УД . Вз, де УД – показник структури виробленої продукції;N – обсяг виробництва продукції, Вз – змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці).
Загальну зміну виручки від реалізації знаходимо за формулою: ? Взаг. = В1 – В0, де: ? Взаг. – зміна виручки за звітний період; В1 – виручка за звітний період; В0 – виручка за базовий період.
Вплив двох факторів: ціни реалізації і обсягу реалізованої продукції:? ВЦ = В1 – В1 : Іц , ? ВNУД = В1 : Іц – В0 , де: Іц – індекс цін.
Вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:? Сзаг. = С1 – С0, де: ? С – зміна собівартості; С1 – собівартість у звітному періоді; С0 – собівартість у базовому періоді.
Допустимо, що собівартість одиниці продукції змінилася лише за рахунок зовнішніх факторів, а саме за рахунок загальної зміни цін, тоді:? С(Nз пер.) = C1 – С1 : Iц , ? СNИУД = C1 : Iц = ? С(Nз пер.) = Cзаг. – ? С(ц з пер.)
Вплив зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити таким чином:? Пц = ? Вц – ? Сц (з пер.).
Розрахуємо вплив інших факторів на зміну розміру чистого прибутку –Вплив зміни розмірів адміністративних витрат, витрат на збут і інших операційних витрат:? Пр =-[/АР1 + СР1 + ДОР1 – /АРо + СР0 +СР0 + ДОРо /],де Пр – зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини вказаних витрат.
Вплив зміни величини фінансових доходів:? П(Ф = ФД1 – ФД0 де ? ПФД – зміна чистого прибутку за рахунок зміни суми фінансових доходів;ФД1 – фінансовий дохід звітного періоду;ФД0 – фінансовий дохід базового періоду.
Вплив зміни величини фінансових витрат: ? ПФР = –/ФВ1 – ФВ0, де ? ПФВ – зміна чистого прибутку за рахунок зміни розміру фінансових витрат;ФВ1 – фінансові витрати у звітному році;ФВ0 – фінансові витрати у базовому році.
Впливу суми сплаченого податку на чистий прибуток можна визначити за такою формулою: ? ППП = –/ПП1 – ПП0/, де ? ППП – зміна чистого прибутку за рахунок змін величини сплаченого податку на прибуток.
43. Аналіз впливу факторів на рент-сть власного капіталу за формою DuPoint
Показник рентабельність характеризує економічну ефективність, тобто порівнює отриманий ефект із витратами чи ресурсами, що використовуються для досягнення цього ефекту. Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання тільки власних джерел фінансування під-ва.при розрахунку цього показника використовується чистий прибуток п-ва в сполученні з величиною власного капіталу п- ва.
При аналізі впливу факторів на рентабельність власного капіталу найбільшого розповсюдження отримала факторна модель фірми DuPoint. Призначення цієї моделі – визначити фактори, які впливають на ефективність роботи і оцінюють цей вплив.
ЧП
Рентабельність
продажу
ЧД(вир.від реал.)
ЧД
Ресурсовіддача Рентабельність власного капіталу
Активи
Сукупний капітал
Коефіцієнт фін.залежн.
Власний капітал
EMBED Equation.3


44. Аналіз за системою “директ-костинг”
Даний метод ( так званої, урізаної с/в) вперше був запропонований в 1953р. в США і отримав в Європі назву маржинальної бухгалтерії. В його основу покладено класифікацію витрат на постійні і змінні, а також те, що с/в пром.прод. враховується і планується в частині змінних витрат. ПВ накопичуються на окремому рахунку і списуються на фін.рез. При використанні сист. “директ-костинг” система побудови звітів багатоступенева. Вони вкл. 2 показники фін.рез.: 1)марж.дохід, як різницю виручки від реаліз. і ЗВ;
2)прибуток, як різницю МД і ПВ. У світовій практиці існує 2 види “директ-костинга” : 1.Метод змінної с/в або простий “директ-костинг” 2.Метод змінної та прямої с/в або розвинутий “директ-костинг”
Принципи простого“директ-костинга”: 1)викор. для аналізу витрат випуску і рез. вцілому по п-ву; 2)прийнятий критерій вибору витрат, що вкл. до с/в є їх змінність.
Принципи розвинутого“директ-костинга”: 1)витр., реалізація і рез. врах-ся за сегментамидіяльності; 2)витр., які можливо прямо віднести на сегмент розподіляють на нього прямо без використання методів непрямого розподілу; 3)визначається кілька різниць по мірі обліку змінних і прямих пост.витрат.
Недоліки: 1)в разі зниження цін з метою покращ. конкурентоспроможності прод на ринку за окремими виробами виникає небезпека того, що маса нерозподіл. пост. витрат не буде покрита маржою; 2)в числі ПВ є такі, які можуть бути безпосередньо віднесені на певні вироби.
46. Аналіз внутрішньої кредитоспроможності.
При розширені господарської діяльності підприємства дуже часто використовують банківські кредити. Характерною особливістю в кредиті є те, що кредит має цільову спрямованістю, отримується на засадах платності і повернення. На сучасному етапі використовують наступні види кредиту: 1.Бланковий. 2. Сезонний. 3. Відкриття 4.Кредитної лінії. 5. Револьверний. (автоматично поновлювальний) 6.Контокоректний 7.Онкольний. 8.Ломбардний. 9.Іпотечний. 10.Роллеверний. 11Консорціумний.
Для оцінки внутрішньої кредитоспроможності використовуються звичайний аналіз фінансового стану, досліджується рівень залучення кредитів в минулому, наявність прострочених або невчасно повернених кредитів, які отримані раніше.
Під час прийняття рішення про отримання кредиту вивчається наступні умови: 1.Граничний розмір кредиту. 2. Граничний термін кредиту. 3.Валюта кредиту. 4. Рівень кредитної ставки. 5.Форма кредитної ставки. 6.Вид кредитної ставки. 7.Умова виплати процента. 8.Умова погашення боргу. 9.Форми забезпечення кредиту.
47. Методика оцінки кредитоспроможності позичальника банку (за постановою правління Національного банку України №279).
Національним банком встановлюється порядок формування та використання резервів кожного банку для відшкодування неповернених кредитів, тому банки дотримуються методики оцінювання фінансового стану позичальника, запропонованого національним банком, але кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінювання кредитоспроможності з врахуванням вимог положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит отриманий банку.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3.Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2. Залежність від структурних змін в економіці. 3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.
48. Основні показники, що характеризують фінансовий стан позичальника.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3. Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2.Залежність від структурних змін в економіці.3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.

49. Критерії віднесення позичальника банку до певного класу фін.стану.
За результатами фін.аналізу позичальників класифікують за наступними классами:
Клас А: немає жодних свідчень можливих затримок з повернення боргу. Фін.діяльн. провод. На найвищому рівні.
Клас Б: фін.діяльн. близька до класу А.
Клас В: рентаб-ть нижча ніж сер.-галузева, фін.діяльн.-задовільна.
Клас Г: фін.діяльн. незадов., багато ек. показників не відповідають установленим значенням.
Клас Д: фін.д. незадов.,п-во має збитки. Практично всі показники не відповідають встановл.значенню.
50. Завдання і вимоги до рейтингового оцінювання.
Існують різні методи для визначення рейтингового оцінювання. Спільним у них насамперед є те, що визначається перелік фінансових показників як чинників, що формують узагальнюючу оцінку, тому що багато користувачів фінансового аналізу хочуть мати оцінку, яка забезпечить порівнювальність фінансового стану підприємств незалежно від виду діяльності, місця розташування, форми власності, розміру тощо. Зрозуміло що мова йде про якийсь узагальнюючий показник за яким можна проводити ранжування. Вихідні дані для розрахунку цього показника необхідно обирати за однаковими правилами. Найкраще таким вимогам відповідають аналітичні показники фінансового стану.
51. Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості підприємств та організацій.
В Україні розроблена і діє методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, що затверджена наказом агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.1998р.
Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в 1-му показнику різні за змістом, за одиницями вимірювання та з іншими різними характеристиками показників фінансового стану.
Розглядаються основні групи показників: 1.Показники оцінювання майнового стану; 2.Показники оцінювання фінансової стійкості (платоспроможності);
Показники оцінювання ліквідності активів;
Показники оцінювання прибутковості;
Показники оцінювання ділової активності;
Показники оцінювання ринкової активності.
Експертним оцінюванням визначають вагомість груп показників і для розрахунку інтегрального показника використання програмного комплексу Integral на основі розрахованих показників фіксують мінімальне і максимальне значення і виводять інтегральний показник фінансового стану підприємства в балах. Рейтинг підприємств визначається в порядку спадання результатів.
52. Визначення узагальнюючого показника фінансового стану.
Послідовність визначення показника:
1) Для кожного показника (aij) наводяться його найкращі значення (aij).
2) Обчислюється ступінь відхилення показника від найкращого значення для групи підприємств.
EMBED Equation.3
3) Визначення узагальнюючого показник методом відстаней.
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
53. Визначення рейтингу підприємства за критерієм суми місць.
Це найпростіший спосіб визначення рейтингу підприємств. Для вибірки підприємств береться набір показників і окремо по кожному показнику для кожного підприємства визначається його місце, сумуємо місця і визначається найкраще підприємство по його місцю у вибірці.




55. Методика прогнозування банкрутства згідно з наказом Мінекономіки України №10 від 17.01.2001
Економічним показником ознак поточної платоспроможності (П) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових потоків, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань що визначаються за формулою:
Пп=А040+А045+А220+А230+А240-П620
де А040, А045, А220, А240, А230 – відповідні рядки активу балансу;
П620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.
Від’ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу про поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності. Ознаки критичної неплатоспроможність, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.
Коефіцієнт покриття визначається за формулою:
Кп=А260/П620;
де А260 – підсумок II розділу активу балансу.
Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається так:
Кз=(П380-А080)/А260;
де П380 – підсумок І розділу пасиву балансу;
А080, А260 – підсумки І і ІІ розділів активу балансу відповідно 080 і 260.
З метою своєчасного виявлення тенденції формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності застосовується коефіцієнт Бівера, який розраховується так:
Кб=(Ф220-Ф260)/(П480+П620) ;
де Ф220, Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми №2 відповідно;
П480, П620 – довгострокові і поточні зобов’язання.
















18. поняття грошового потоку та його значення для фінансової діяльності підприємства
Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за умов здійснення безперервного руху грошових коштів – їх надходження (приплив) і витрачання (вибуття), забезпечення наявності певного вільного залишку на рахунках банку.
Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їхню динаміку, визначити суму перевищення надходжень над витратами (сплатами), виявити можливості внутрішнього самофінансування.
Сутність грошового потоку визначається по-різному: як рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження і витрачання у процесі господарської діяльності; як міра ліквідності підприємства, що складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань; як рух грошей у процесі господарської діяльності.
Згідно з П(С)БО 4 ”Звіт про рух грошових коштів” грошові потоки – це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
За П(С)БО 4 грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці.
Необхідність аналізу грошового потоку пояснюється тим, що він дає відповіді на такі питання: 1. Чи створює підприємство кошти, необхідні для придбання додаткових засобів з метою подальшого розвитку? 2. Чи має підприємство наявні кошти для погашення боргів? 3. Чи достатньо у підприємства власних коштів для фінансування своєї діяльності?
Наявність грошових коштів тісно пов’язана з прибутком і рухом оборотного капіталу. Аналізуючи грошові потоки, слід виходити з того, що готівкові кошти, з одного боку, є складовою оборотних коштів, а з іншого – їх обсяги, шляхи надходження та вибуття залежать насамперед від зміни обсягів виробничих запасів, стану дебіторської та кредиторської заборгованості, платежів до бюджету тощо.
25. Ліквідність балансу.
Ліквідність балансу підприємства – це характеристика балансу підприємства, яка показує теоретичну облікову можливість підприємства перетворити активи в готівку і погасити свої зобов’язання, а також ступінь покриття зобов’язань активами на різних платіжних горизонтах.
Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів активу згрупованих за ступенем ліквідності із зобов’язуваннями по пасиву згрупованими за ступенем зменшення термінів погашення і розташованих в порядку зростання цих термінів.
Пасив балансу групується за ступенем настання терміну їхньої сплати. Але за даними балансу достовірно таке групування зробити неможливо. Уточнити його можна користуючись формою №5.
При проведенні внутрішнього аналізу таке групування можна зробити дуже точно:
В першу групу попадають активи, термін оплати яких вже наступив.
Четверта група буде представлена довгостроковими пасивами, віднесення до 2 і 3 групи, викон за даними БО. Якщо у розпорядженні аналітика є тільки баланс використовується більш стандартний підхід і зобов’язання групуються відповідно до прогнозів термінів погашення, використовуючи загально визнані уявлення про терміновість того чи іншого виду зобов’язання. Використовуючи такий підхід пасиви групуються: П1 – найбільш термінові зобов’язання представлені рядочком 530 кредит. заборгованість за товари, роботи, послуги. П2 – короткострокові пасиви – відносяться короткострокові поточні зобов’язання, за «-» 530 рядка. Крім того сюди відносять забезпеченість майбутніх витрат і платежів та доходів майбутніх періодів у частині сум планованих до виплати протягом 12 місяців. П3 – Довгострокові пасиви – це група пасивів представлена довгостроковими відображеннями в 3-му розділі пасиву + 2-й і 5-й розділ в частині сум до виплати терміном більше 12 місяців. П4 – Постійні пасиви відображені в 1-му розділі пасиву балансу.
Для визначення ліквідності балансу необхідно співставити відповідні групи активів і пасивів:
П1<А1 П2<А2 П3<А3 П4>А4 Б=Б


30. Коефіцієнти капіталізації
Коефіцієнти капіталізації характеризують фін. стан п-ва з позицій структури, джерел, засобів. Серед коеф, доцільно розглянути наступні:
1) коеф. автонономії(коеф. фін. стійкості) – розрах. як віднош. власного капіталу до валюти балансу і показує, яка частина власних засобів у загальній сумі засобів авансованих в його діяльність. Кавт = Власний к-л (р.0380 / Влюта бал (р.640); Чим вище значення цього коеф., тим стабільніше вважається п-ство. Критичне значення вважається 0,5, оптимальне від 0,5 до 1.
2) коеф. фін. залежності є оберненим до коеф. фін. стійкості, розраховується як відношення валюти балансу до власного капіталу п-ства. Зростання цього показника означає збільшення частки позикових засобів в фінансуванні п-ства.
3) коеф. фін. ризику – розраховується як відношення залучених засобів до власного капіталу і показує скільки одиниць (в грошовому вираженні) залучених засобів припадає на 1 грош. од. власного к-лу. Зростання показника свідчить про посилення залежності п-ства від залученого к-лу
4) коеф. маневрування власного капіталу – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу і показує, яка частина власного капіталу приймає участь в операційному циклі або задіяна в обороті, а яка частина капіталізована. Власний оборотний капітал розраховується як різниця між сумою власного капіталу і необоротних активів. Власний оборотний к-л визнач як різниця: оборот. активи - позикові кошти. Таким чином формула має такий вигляд: К м.в.= Власний обор к-л (380-80) / Вл к-л (380).
5) коеф. забезпечення власними оборотними активами – розрах. як відношення власного оборотного капіталу до заг. величини оборотного капіталу і показує, яка частина оборотних засобів придбана за рахунок власних коштів: Кз.в.оа= Власний обор к-л (380-080) / Обор к-л (260).
31. Коеф. структури покриття довгострокових вкладень
– логіка розрахунку цього показника грунтується на тому, що довгострокові позики використовуються для фінансування основних засобів і капітальних вкладень. Збільшення показника в динаміці, свідчить про збільшення залежності п-ства від зовнішніх джерел фінансування.
Для власників – може бути індикатором стратегії залучення коштів. Для інвесторів, контрагентів, кредиторів – є негативною ознакою
Коеф. структури довгострокових джерел фінансування:
коеф. довгострокового залучення позикових засобів – розрах., як відношення довгострокових пасивів до суми власного капіталу + довго строк пасиви: К1=ДП/(ВК+ДП); 2)коеф. фін. незалежності капіталізованих джерел. К2=ВК/(ВК+ДП) К1+К2=1. Якщо зростає К2, то п-во більш фінансово стійке.
32. Аналіз типу фін. стійкості за джерелами фінансування матеріальних оборотних активів
Матеріальні оборотні активи п-ства являють собою запаси, вартість, яких відображена в 2-му розділі активу балансу: З = ?р.100-140
Для формування запасів використовуються наступні показники, які характеризують види джерел:
власний оборотний капітал; функціонуючий капітал (читий обор к-л або власні обор засоби + довго строк позик джерела) = Власний обор к-л + зй пасив; загальна величина основних джерел формування запасів = Функціональний к-л + Довго строк кредити. Трьом пок-кам наявності джерел формування запасів відповідає три пок-ка забезпеченості запасів джерелами формування: а) +/- ФВОК = ВОК – 3;
б) +/- ФФК = ФК – 3; в) +/- ФЗВД = ЗВД – 3;
За допомогою вище зазначених показників визначається трьохкомпонентний показник фін. стійкості: S(Ф) = {1, Ф>00, Ф<0
1) Абсолютна фін. стійкість S(1;1;1) – характеризується тим,що всі запаси п-ства придбані за рахунок власних коштів і керівництво не може або не вміє залучити зовн. джерела
2) Нормальна фін. стійкість S(0;1;1) – п-ство викор. Для покриття запасів, крім власного капіталу і довгострокового джерела залучених засобів.
3) Нестійкий S(0;0;1) – п-ству не вистачає „нормальних джерел покриття запасів.
4) Кризовий S(0;0;0).




44. Аналіз за системою “директ-костинг”
Даний метод ( так званої, урізаної с/в) вперше був запропонований в 1953р. в США і отримав в Європі назву маржинальної бухгалтерії. В його основу покладено класифікацію витрат на постійні і змінні, а також те, що с/в пром.прод. враховується і планується в частині змінних витрат. ПВ накопичуються на окремому рахунку і списуються на фін.рез. При використанні сист. “директ-костинг” система побудови звітів багатоступенева. Вони вкл. 2 показники фін.рез.: 1)марж.дохід, як різницю виручки від реаліз. і ЗВ;
2)прибуток, як різницю МД і ПВ. У світовій практиці існує 2 види “директ-костинга” : 1.Метод змінної с/в або простий “директ-костинг” 2.Метод змінної та прямої с/в або розвинутий “директ-костинг”
Принципи простого“директ-костинга”: 1)викор. для аналізу витрат випуску і рез. вцілому по п-ву; 2)прийнятий критерій вибору витрат, що вкл. до с/в є їх змінність.
Принципи розвинутого“директ-костинга”: 1)витр., реалізація і рез. врах-ся за сегментамидіяльності; 2)витр., які можливо прямо віднести на сегмент розподіляють на нього прямо без використання методів непрямого розподілу; 3)визначається кілька різниць по мірі обліку змінних і прямих пост.витрат.
Недоліки: 1)в разі зниження цін з метою покращ. конкурентоспроможності прод на ринку за окремими виробами виникає небезпека того, що маса нерозподіл. пост. витрат не буде покрита маржою; 2)в числі ПВ є такі, які можуть бути безпосередньо віднесені на певні вироби.
46. Аналіз внутрішньої кредитоспроможності.
При розширені господарської діяльності підприємства дуже часто використовують банківські кредити. Характерною особливістю в кредиті є те, що кредит має цільову спрямованістю, отримується на засадах платності і повернення. На сучасному етапі використовують наступні види кредиту: 1.Бланковий. 2. Сезонний. 3. Відкриття 4.Кредитної лінії. 5. Револьверний. (автоматично поновлювальний) 6.Контокоректний 7.Онкольний. 8.Ломбардний. 9.Іпотечний. 10.Роллеверний. 11Консорціумний.
Для оцінки внутрішньої кредитоспроможності використовуються звичайний аналіз фінансового стану, досліджується рівень залучення кредитів в минулому, наявність прострочених або невчасно повернених кредитів, які отримані раніше.
Під час прийняття рішення про отримання кредиту вивчається наступні умови: 1.Граничний розмір кредиту. 2. Граничний термін кредиту. 3.Валюта кредиту. 4. Рівень кредитної ставки. 5.Форма кредитної ставки. 6.Вид кредитної ставки. 7.Умова виплати процента. 8.Умова погашення боргу. 9.Форми забезпечення кредиту.
47. Методика оцінки кредитоспроможності позичальника банку (за постановою правління Національного банку України №279).
Національним банком встановлюється порядок формування та використання резервів кожного банку для відшкодування неповернених кредитів, тому банки дотримуються методики оцінювання фінансового стану позичальника, запропонованого національним банком, але кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінювання кредитоспроможності з врахуванням вимог положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредит отриманий банку.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3.Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2. Залежність від структурних змін в економіці. 3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.
48. Основні показники, що характеризують фінансовий стан позичальника.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника юридичної особи банк має врахувати такі основні економічні показники економічної діяльності: 1.Платоспроможність (ліквідність). 2.Фінансова стійкість. 3. Обсяг реалізації. 4.Обороти за рахунками. 5.Наявність рахунків інших банків. 6.Собівартість продукції в динаміці. 7.Прибутки та збитки в динаміці. 8.Рентабельність в динаміці. 9.Кредитна історія. 10.Погашена кредиторська заборгованість в минулому.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники: 1.Ринкова позиція позичальника. 2.Залежність від структурних змін в економіці.3.Наявність державної підтримки. 4.Інше.