Поняття Дисциплінарне провадження
Принципи дисциплінарного провадження
Суб’єкти та стадії дисциплінарного провадження
Службове розслідування підстави і процедури
Співвідношення службового розслідування і дисциплінарного провадження.
Поняття, мета і умови проф. Підготовки держ служб
Проф підгот ДС вперше прийнята на службу
Підвищення каліф та проф. Перепідготовка
Поняття припинення ДС підстави припинення та їх види
Відсторонення ДС та відставка
1 Поняття Дисциплінарне провадження
Дисциплінарне провадження - процес встановлення Дисциплінарною колегією (або Радою Асоціації за апеляцією) факту одного чи більше порушень Статуту Асоціації, положень чи правил; положень чинного законодавства про цінні папери і винесення рішення з цього питання.
АСОЦІАЦІЯ "ПЕРША ФОНДОВА ТОРГОВЕЛЬНА СИСТЕМА" Дисциплінарний кодекс (п.1.5) N 6 від 07.02.97 м.Київ (див. текст)
Дисциплінарне провадження - процедура розгляду в Дисциплінарній комісії АПУ фактів неналежного виконання аудитором (аудиторською фірмою) професійних обов'язків, та вибір заходів впливу на аудитора (аудиторську фірму) у формі стягнення.
АУДИТОРСЬКА ПАЛАТА УКРАЇНИ Р І Ш Е Н Н Я Про затвердження Порядку застосування до аудиторів (аудиторських фірм) стягнень за неналежне виконання професійних обов'язків (Порядок, п.1) 15.11.2007 N 184/4
2 принципи дисциплінарного провадження
3. суб’єкти та стадії дисциплінарного провадження
Стаття 39. Стадії дисциплінарного провадження
Дисциплінарне провадження включає такі стадії:
1) перевірка даних про дисциплінарний проступок;
2) відкриття дисциплінарного провадження;
3) розгляд дисциплінарної справи;
4) прийняття рішення.
За наслідками перевірки складається висновок з викладенням фактів і обставин, виявлених під час перевірки, і пропозицій.
4. службове розслідування підстави і процедури
ПОРЯДОКпроведення службового розслідування стосовно державних службовців
1. Відповідно до цього Порядку стосовно державних службовців може бути проведено службове розслідування:
у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
у разі недодержання ними законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки;
на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться.
2. Рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду державного службовця, стосовно якого має проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює державний службовець.
Головдержслужбаможе проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем'єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення до Головдержслужби державного службовця рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Головдержслужби.
3. Рішенням щодо проведення службового розслідування визначається голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
У разі коли рішення щодо проведення службового розслідування прийнято вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, склад комісії з проведення службового розслідування, мета і дата початку та закінчення службового розслідування визначаються керівником державного органу, якому доручено проведення службового розслідування. Службове розслідування у цьому випадку повинне бути проведено у термін, визначений посадовою особою, яка прийняла рішення про його проведення.
Період проведення службового розслідування не включає час тимчасової втрати працездатності державним службовцем, стосовно якого воно проводиться, час його перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин, а також час ознайомлення таким державним службовцем та керівником органу, в якому він працює, з актом службового розслідування.
(пункт 3 доповнено новим абзацом третім згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623,у зв'язку з цим абзаци третій і четвертий вважати відповідно абзацами четвертим і п'ятим)
У разі потреби до проведення службового розслідування можуть залучатися вчені, працівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками).
До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи державного органу, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування.
4. Службове розслідування проводиться з відстороненням державного службовця від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником державного органу, в якому працює службовець.
За державним службовцем на час відсторонення від виконання повноважень за посадою зберігається заробітна плата.
5. Керівник державного органу (посадова особа), за рішенням якого затверджено склад комісії з проведення службового розслідування, контролює роботу цієї комісії і у разі потреби дає обов'язкові для виконання доручення.
6. Члени комісії з проведення службового розслідування несуть персональну відповідальність згідно із законодавством за повноту, всебічність і об'єктивність висновків службового розслідування та нерозголошення інформації, що стосується цього розслідування.
Членам комісії надається право:
отримувати від державних службовців, інших працівників державного органу, в якому працює державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;
(абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування;
отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника державного органу (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, або керівника державного органу, якому доручено проведення службового розслідування;
(абзац п'ятий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
використовувати за погодженням з особами, які опитуються (надають пояснення, консультації) з питань службового розслідування, аудіозасоби з метою фіксації їх пояснень та свідчень;
(пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
вести протокол засідання комісії.
(пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
У разі відмови державного службовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, надати пояснення члени комісії складають відповідний акт.
(пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
7. Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
1) отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;
2) надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;
3) звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування;
4) подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять;
5) звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника державного органу, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється державний службовець.
(пункт 7 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
8. За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються:
факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у державному органі і перебування на займаній посаді державного службовця, стосовно якого проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань);
(абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945,від 24.06.2009 р. N 623)
заяви, клопотання, пояснення та зауваження державного службовця, стосовно якого проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;
(пункт 8 доповнено новим абзацом третім згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623,у зв'язку з цим абзаци третій - восьмий вважати відповідно абзацами четвертим - дев'ятим)
висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з державного службовця безпідставні звинувачення або підозру.
обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.
(пункт 8 доповнено новим абзацом п'ятим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945)
У разі прийняття рішення щодо притягнення державного службовця до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду, догана, звільнення.
(пункт 8 доповнено абзацом шостим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945)
Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
(пункт 8 доповнено абзацом сьомим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945)
У разі виявлення ознак корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, комісія вносить пропозицію щодо надіслання акта службового розслідування до правоохоронних органів.
(пункт 8 доповнено абзацом восьмим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945, у зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом дев'ятим)
Члени комісії мають право викласти свою окрему думку, про що до акта додається відповідний документ.
9. Акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника державного органу (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в одному примірнику.
Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються державний службовець, стосовно якого проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому він працює.
Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення.
Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта.
У разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень, про що складається відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.
Державний службовець, стосовно якого проведено службове розслідування, повинен підписати акт службового розслідування, а у разі відмови його підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.
У разі відсутності під час підписання акта службового розслідування члена комісії причина його відсутності зазначається в акті.
Знімати копії з акта службового розслідування до подання його на розгляд керівника державного органу (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, забороняється.
(пункт 9 із змінами, внесеними згідно з постановоюКабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945,у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
10. На вимогу керівника державного органу (посадової особи), якому доручено проведення службового розслідування, голови або членів комісії чи державного службовця, стосовно якого проводилося службове розслідування, акт повинен розглядатися в їх присутності.
(абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
За результатами розгляду керівник державного органу (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється державний службовець.
(абзац другий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
У разі коли службове розслідування проводилося стосовно державного службовця, призначення (або погодження призначення) якого здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України, керівник державного органу, у якому працює державний службовець (або посадова особа, яка спрямовує і координує діяльність цього органу), вносить пропозиції разом з проектом відповідного акта щодо притягнення державного службовця до відповідальності.
(пункт 10 доповнено новим абзацом третім згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 945, у зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим)
За матеріалами службового розслідування державний службовець може бути притягнутий до відповідальності згідно із законодавством.
11. Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено державним службовцем згідно із законодавством.
12. Акт службового розслідування з відповідними документами зберігається в державному органі, якому доручено проведення службового розслідування.
У разі коли рішення про проведення службового розслідування прийнято особами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, акт службового розслідування складається у двох примірниках, один з яких надсилається керівникові державного органу (посадовій особі), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, другий залишається в державному органі, якому доручено проведення службового розслідування.
Копії акта службового розслідування за зверненням державного службовця, стосовно якого проведено службове розслідування, державних органів надаються за рішенням керівника державного органу (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування.
У разі коли службове розслідування проводилося на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри, за його зверненням керівником державного органу (посадовою особою), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, державному службовцю надається копія акта службового розслідування.
Якщо службове розслідування проводилося за рішенням Начальника Головдержслужби, копія акта службового розслідування надсилається керівникові органу, в якому працює державний службовець, стосовно якого проведено службове розслідування.
(пункт 12 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. N 623)
5. співвідношення службового розслідування і дисциплінарного провадження.
6. поняття, мета і умови проф. підготовки держ служб
7 проф підгот ДС вперше прийнята на службу
8 підвищення каліф та проф. перепідготовка (ці 3 пит є відпов нижче)
підготовки державних службовців
Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство, проведення адміністративної реформи, зокрема реформи системи державної служби, передбачають підготовку висококваліфікованих управлінців, розширення професійної підготовки фахівців, кандидатів, докторів наук у галузі державного управління для заміщення посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також формування кадрового резерву на ці посади.
Комплексна програма підготовки державних службовців (далі - Програма) та заходи на її виконання (додаються) визначають цілі та завдання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у справі розвитку професійного кадрового потенціалу державного управління та місцевого самоврядування шляхом якісного вдосконалення функціонування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для професійної діяльності у цих органах (далі - державні службовці).
Програма грунтується на положеннях Конституції України ( 254к/96-ВР ), Законах України "Про державну службу" ( 3723-12 ), "Про освіту" ( 1060-12 ) та "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), Указах Президента України від 23 лютого 2000 року N 276 ( 276/2000 ) "Про першочергові заходи щодо реалізації Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки" ( 276а/2000 ) та від 14 квітня 2000 року N 599 ( 599/2000 ) "Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні", а також на інших нормативно-правових актах з питань державної служби і професійного навчання державних службовців.
Основними передумовами розроблення Програми є сучасні процеси становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство, проведення адміністративної реформи, зокрема реформування державної служби, спрямованого на вдосконалення державного управління.
В Україні державне управління офіційно визнано одним з основних видів професійної діяльності. У сфері державного управління працюють близько 319 тис. керівників і спеціалістів, посади яких віднесено до певних категорій посад державних службовців. З них близько третини обіймають посади керівників.
З метою професіоналізації цього виду діяльності сформовано освітню та наукову галузі "Державне управління". Утворено Українську Академію державного управління при Президентові України та її філіали. До професійної підготовки державних службовців залучено провідні вищі навчальні заклади України. Функціонує механізм акредитації та ліцензування навчальних закладів в освітній галузі "Державне управління", розгорнуто мережу закладів підвищення кваліфікації державних службовців, здійснюється підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру, докторантуру, захист дисертацій у спеціалізованих учених радах за спеціальностями галузі науки "Державне управління".
Багатоаспектність функцій і завдань, що реалізуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування у різноманітних сферах, актуалізують необхідність отримання професійної підготовки та її постійного оновлення відповідно до потреб економічного та соціального розвитку країни, становлення громадянського суспільства. Особливо це стосується керівних посад. Сьогодні освітньо-кваліфікаційна структура кадрів ще не відповідає вимогам професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. Недостатніми є обсяги та якість підготовки фахівців у освітній галузі "Державне управління".
Сучасні потреби державотворення, процеси професіоналізації державного управління і місцевого самоврядування викликають необхідність вирішення низки проблем, серед яких:
- визнання професійного навчання як обов'язкової невід'ємної складової професійної діяльності державних службовців та осіб з кадрового резерву і роботи з персоналом та розвиток гарантованих державою умов для такого навчання;
- формування змісту професійного навчання та організація навчального процесу відповідно до потреб економічного і соціального розвитку держави на основі впровадження сучасних наукових досліджень та широкого використання вітчизняного і іноземного досвіду у сфері державного управління та державної служби;
- удосконалення мережі навчальних закладів професійної підготовки персоналу державної служби на конкурсній основі та їх функціонування переважно на основі державного замовлення;
- розширення професійної підготовки фахівців за іншими освітніми і науковими галузями та спеціальностями відповідно до потреб професіоналізації персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- залучення науково-педагогічного та наукового потенціалу вищої школи, академічної та галузевої науки до підготовки фахівців та науковців для професійної діяльності у сфері державного управління та місцевого самоврядування;
- запровадження відбору талановитої молоді для навчання, професійно спрямованого до роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
- забезпечення єдності і дієвості управління та регулювання діяльності всіх елементів системи навчання державно-управлінських кадрів.
Комплексна програма передбачає підготовку державних службовців, які відзначатимуться:
- здатністю запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права і свободи людини і громадянина;
- професійними уміннями і навичками, що грунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях та майстерності застосування засобів і методів управлінської науки;
- стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.
1. Основні цілі та завдання
Програма призначена для забезпечення потреб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших органів та організацій, на які поширюється чинність Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ), у працівниках з високим рівнем професіоналізму та культури, здатних компетентне і відповідально виконувати завдання та функції держави, впроваджувати новітні соціальні технології, сприяти інноваційним процесам.
Програма визначає основні завдання щодо вдосконалення професійного навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування з урахуванням прогнозів соціально-економічного та політичного розвитку держави, запровадження адміністративно-процесуальних механізмів виконання Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, освітньо-кваліфікаційних характеристик підготовки і професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, інших нормативно-правових актів.
Має бути чітко визначено особливості навчання та залучення фахівців до державного управління як виду діяльності в цілому, так і для окремих його напрямів - у соціальній, гуманітарній, економічній, оборонній, міжнародній тощо сферах.
Водночас потребують наукового обгрунтування вимоги до навчання фахівців для роботи на різних категоріях посад державних службовців, зокрема тих, хто здійснює керівні функції на вищих посадах (управлінська еліта), а також значної за чисельністю частки спеціалістів.
Результати навчання державних службовців, осіб з їх кадрового резерву мають стати однією з найважливіших умов прийому на державну службу, просування по службі, в тому числі присвоєння чергового рангу тощо.
Необхідно забезпечити поступовий перехід до заміщення посад державних службовців, насамперед керівних, фахівцями, які здобули вищу освіту в освітній галузі "Державне управління" та за спеціальностями інших галузей освіти, зокрема права, економіки, спрямованими на професійну діяльність на державній службі.
Професійне навчання має цілеспрямовано формувати здатність державних службовців до здійснення нормативно-проектних, аналітичних, організаційно-розпорядчих, консультативно-дорадчих та контрольних функцій.
Серед завдань, що мають бути вирішені Програмою, основними є:
- приведення обсягів та змісту підготовки державних службовців та їх кадрового резерву у відповідність із поточними та перспективними потребами органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- визначення освітньо-кваліфікаційної структури підготовки фахівців в освітній та науковій галузях "Державне управління", оптимізація переліку напрямів, спеціальностей і спеціалізацій цієї підготовки фахівців, зокрема для потреб формування управлінської еліти;
- формування змісту навчання, виходячи з його цільового спрямування, завдань і функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових обов'язків державних службовців, попередньо здобутої ними освіти, досвіду управлінської діяльності, інтересів і потреб особистості;
- застосування сучасних технологій реалізації змісту навчання, що передбачає його диференціацію, індивідуалізацію, запровадження дистанційної, очно-заочної та екстернатної форм підготовки;
- вироблення та постійна актуалізація освітніх стандартів у галузі "Державне управління";
- оптимізація мережі навчальних закладів системи на засадах поточного та стратегічного планування потреб у професійному навчанні працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- залучення провідних, у першу чергу національних, вищих навчальних закладів України до підготовки фахівців за спеціальностями, орієнтованими на професійну діяльність в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, насамперед з економіки, права, політології, соціології, менеджменту тощо;
- вирішення проблем ресурсного, зокрема нормативно-правового і кадрового, забезпечення системи підготовки державних службовців на рівні, достатньому для якісного і своєчасного виконання завдань Програми.
Реалізація завдань Програми має супроводжуватися просвітою широких верств населення з питань державного будівництва, державного управління, державної служби. Процедури залучення до державної служби, відбору на навчання мають сприяти омолодженню управлінських кадрів через пошук і навчання талановитої молоді, стимулювання участі її в справах управління державою.
Особливої уваги потребує дальший розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, уточнення її завдань з урахуванням необхідності формування керівної еліти, а також забезпечення розширення навчання фахівців. Для цього має бути запроваджено новітні технології навчання, що дасть змогу прискорити виконання завдань Програми.
Важливим є вирішення питань раціонального використання на державній службі професійно підготовлених фахівців, посилення відповідальності за це керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Забезпечення ефективності та результативності професійного навчання державних службовців потребує постійної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з навчальними закладами та учасниками навчального процесу.
Програма має здійснюватися на основі вдосконаленої нормативно-правової бази функціонування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
2. Концептуальні засади підготовки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні
Підготовка фахівців для професійної діяльності в державному управлінні здійснюється шляхом:
професійного навчання із здобуттям вищої освіти в освітній галузі "Державне управління" та підвищення кваліфікації в цій галузі;
функціональної спеціалізації підготовки фахівців інших освітніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне управління, передусім з економіки, права, політології, соціології, менеджменту.
Зміст професійного навчання державних службовців повинен формуватися з урахуванням прогнозів соціально-економічного та політичного розвитку держави, запровадження адміністративно-процесуальних механізмів виконання Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, освітньо-кваліфікаційних характеристик підготовки і професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, інших нормативно-правових актів і реалізуватися через сукупність освітньо-професійних і професійних програм.
Сукупність освітньо-професійних і професійних програм підвищення кваліфікації має забезпечувати багатопрофільне професійне навчання та орієнтацію на підготовку управлінців і включати: освітньо-професійні програми в освітній галузі "Державне управління"; освітньо-професійні програми у сфері управлінських технологій та за напрямами державної служби; професійні програми функціональної спеціалізації "Державна служба"; професійні програми підвищення кваліфікації державних службовців; програми тематичних короткотермінових і постійно діючих семінарів, а також стажування державних службовців.
Зміст навчання за освітньо-професійними програмами підготовки фахівців в освітній галузі "Державне управління" має міждисциплінарний характер із спрямуванням на опанування знань, вмінь, цінностей, необхідних для професійної діяльності в цій галузі.
Зміст навчання за освітньо-професійними програмами у сфері управлінських технологій державної служби (зокрема, підготовка магістрів за спеціальністю "Державна служба") має включати практичні аспекти діяльності працівників державного апарату щодо виконання та забезпечення реалізації завдань і функцій держави; розроблення та впровадження економічної, соціальної, гуманітарної політики; забезпечення соціального партнерства; технологію державного управління; організацію та функціонування державної служби тощо.
Освітньо-професійні програми підготовки магістрів в освітній галузі "Державне управління" передбачають опанування інформаційних технологій, державної та однієї з іноземних мов.
Зміст навчання за професійними програмами функціональної спеціалізації "Державна служба" в межах спеціальностей вищої освіти забезпечує поглиблену правову, економічну, політологічну, управлінську підготовку та засвоєння досвіду управлінської діяльності. Необхідно визначити перелік таких напрямів підготовки фахівців із вищою освітою, де доцільно запровадження зазначеної функціональної спеціалізації.
Зміст навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців має бути спрямований на оновлення та поглиблення соціально-гуманітарних, політично-правових, економічних, управлінських та спеціальних фахових знань і умінь, включаючи вивчення вітчизняного та іноземного досвіду з державного управління та державної служби, фахового досвіду, необхідного для осіб, які займають посади певної категорії державних службовців. Навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців є основною формою підвищення кваліфікації.
Програми тематичних семінарів передбачають вивчення сучасних питань державного будівництва, державного управління, місцевого самоврядування, державної служби, соціального партнерства, нових законодавчих та інших нормативно-правових актів, актуальних правових, економічних, соціальних, політологічних питань, вітчизняного та іноземного досвіду державного управління, стратегічного менеджменту тощо.
Тематичні постійно діючі семінари організовуються для комплексного вивчення проблем державного управління, правових, економічних, соціальних, політологічних питань, обміну передовим досвідом, підвищення рівня професійної та мовної культури державних службовців.
Тематичні короткотермінові семінари проводяться з метою вивчення актуальних питань державного управління, нових законодавчих і нормативно-правових актів, передового вітчизняного та іноземного досвіду тощо. До них також належить участь державних службовців у конференціях, симпозіумах, виставках тощо (у тому числі за кордоном).
Зміст програми стажування державних службовців у центральних і місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування спрямовано на здобуття досвіду управлінської діяльності, оволодіння організаційними навичками та уміннями.
Тематика дисертаційних досліджень з підготовки вищих управлінських кадрів, науково-педагогічних і наукових працівників у галузі "Державне управління" в аспірантурі та докторантурі Української Академії державного управління при Президентові України та інших провідних наукових установ і вищих навчальних закладів України має бути спрямована на розв'язання актуальних проблем сучасного державотворення, державного управління, державної служби, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та їх кадрового і наукового забезпечення.
Концептуальні засади змісту формування професійного навчання державних службовців мають застосовуватися вищими навчальними закладами, що здійснюють підготовку працівників для роботи в органах державної влади, а також при спеціалізації підготовки фахівців, зокрема державних службовців, в інших навчальних закладах у межах інших спеціальностей, професійно спрямованих на діяльність в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Вимоги до змісту підготовки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні визначає Головне управління державної служби України за участю Української Академії державного управління при Президентові України та інших державних замовників цього навчання.
3. Удосконалення загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців
Професійна підготовка державних службовців передбачає здобуття вищої освіти за спеціальностями освітньої галузі "Державне управління"; навчання за програмами функціональної спеціалізації "Державна служба" спеціальностей інших галузей, спрямованих на діяльність у певній сфері державного управління, а також навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації; в аспірантурі та докторантурі.
Професійна підготовка управлінських кадрів для зайняття посад, віднесених до вищих категорій (управлінської еліти), забезпечується Українською Академією державного управління при Президентові України, її філіалами та вищими навчальними закладами, в першу чергу національними, а також шляхом захисту наукових дисертацій з проблематики державного управління та державної служби.
Підготовка осіб керівного складу та спеціалістів для зайняття посад державної служби інших категорій за спеціальностями освітньої галузі "Державне управління" здійснюється вищими навчальними закладами IV рівня акредитації.
Навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців має здійснюватися в разі: зарахування до кадрового резерву; прийняття на державну службу; зайняття посади вищої категорії (протягом першого року); перед черговою атестацією державного службовця; наявності виробничих потреб.
Крім того, до основних видів підвищення кваліфікації державних службовців, що мають забезпечити його безперервність, належить навчання:
за програмами тематичних постійно діючих та короткотермінових семінарів, що проводяться з урахуванням потреб у підвищенні ефективності виконання посадових обов'язків і результатів щорічного проведення оцінки професійної діяльності державних службовців;
за програмами стажування державних службовців в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також за кордоном;
шляхом самоосвіти за річними програмами, а також участі у наукових дослідженнях з проблематики державного управління.
Тематичні постійно діючі семінари організовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням навчальних закладів, освітню діяльність яких ліцензовано або акредитовано у галузі "Державне управління".
З метою розширення обсягів професійного навчання державних службовців доцільно запроваджувати очно-заочну, дистанційну та екстернатну форми навчання за умови належного організаційного, навчально-методичного та інформаційного забезпечення.
Мережа навчальних закладів системи професійного навчання державних службовців має формуватися на конкурсних засадах із запровадженням удосконалених і прозорих механізмів ліцензування та акредитації навчальних закладів.
Конкурсний відбір навчальних закладів для реалізації державного замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які обіймають посади V - VII категорій, здійснюється державними замовниками у порядку, визначеному Міністерством економіки України та Головним управлінням державної служби України.
До пріоритетних напрямів реалізації Програми слід віднести забезпечення безперервного навчання широких верств населення країни з питань державного будівництва, державного управління, державної служби, а також пошук талановитої молоді, залучення її до справ управління державою.
Парадигмою просвіти широких верств населення, професійного навчання державних службовців є розгляд держави, державного управління, державної служби як позитивних цінностей та вищого досягнення розвитку демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства.
З цією метою необхідно поширити управлінську підготовку в навчальних закладах середньої, вищої та післядипломної освіти, здійснити комплекс заходів щодо пошуку талановитої молоді для дальшого професійного навчання та залучення її до державної служби.
Залучення талановитої молоді до державного управління має бути прозорим, постійним, гарантованим державою для відібраних за конкурсом студентів, випускників вищих навчальних закладів, молодих учених і фахівців за участю молодіжних організацій.
Основними критеріями відбору талановитої молоді є результати навчання та професійні досягнення, творчі та розумові здібності, моральні якості і бажання працювати у системі державної служби. Критерії та умови відбору визначаються вищими навчальними закладами за погодженням з Головним управлінням державної служби України.
Студентам (слухачам) вищих навчальних закладів необхідно створити умови для навчання за державним замовленням, зарахування на час навчання до кадрового резерву органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відбору для продовження навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів в освітній галузі "Державне управління".
Слухачі, які пройшли підготовку за професійними програмами функціональної спеціалізації "Державна служба", повинні мати переваги щодо направлення їх на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів в освітній галузі "Державне управління" за державним замовленням до Української Академії державного управління при Президентові України та інших вищих навчальних закладів, акредитованих в освітній галузі "Державне управління".
9 Поняття припинення ДС підстави припинення та їх види
10 Відсторонення ДС та відставка (відпов нижче на 2 пит)
Припинення державно – службових відносин це закінчення дії трудових правовідносин за ініціативою однієї зі сторін , яке оформляється наказом (розпорядженням) державного органу.


Підстави припинення державно-службових правовідносин передбачені в статті 30 Закону України «Про державну службу». При цьому слід зазначити, що передбачені підстави можна класифікувати на дві групи:
І) передбачені КЗпП України (статтями 36, 38, 39, 40, 41);
2) передбачені Законом «Про державну службу».
До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтею 36 КЗпП: угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їхнє припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу
(стаття 45); переведення службовця, за його згодою, в інший державний орган, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова службовця від переведення на роботу в іншу місцевість разом з державним органом, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким службовця засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; підстави, передбачені контрактом.
Серед наведених вище підстав, щодо державних службовців найчастіше застосовуються такі, як: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника або державного органу (статті 40, 41).
Припинення службових відносин з ініціативи службовця в юридичній літературі часто іменують звільненням за власним бажанням, з чим можна погодитися. При цьому службовець повинен попередити про свої наміри про звільнення письмово за два тижні. В ряді випадків закон зобов'язує керівника звільнити працівника у такий строк, про який той просить, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку. До таких випадків, згідно зі статтею 38 КЗпП відносяться:
переїзд на нове місце проживання;
переведення одного із подружжя в іншу місцевість
(що підтверджується довідкою про переведення);
вступ до навчального закладу (підтверджується довідкоюнавчального закладу);
неможливість проживання у даній місцевості
(підтверджується медичним висновком);
вагітність (підтверджується медичним висновком);
догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічно-го віку або дитиною-інвалідом (як правило, про це є від-повідний запис в особовій справі працівника, у необхідних випадках повинні бути подані відповідні документи);
догляд за хворим членом сім'ї або інвалідом першої групи(підтверджується медичним висновком);
вихід на пенсію (достатньо перевірити факт призначенняпенсії, представлення документів на призначення пенсіїабо досягнення пенсійного віку).
прийняття на роботу за конкурсом.
Державний службовець має право на звільнення у визначений ним строк у випадку, якщо керівником або органом не виконується законодавство про працю або умови трудового договору із цих питань.
Важливим є те, що у разі відсутності вказаних вище причин керівник не вправі звільнити службовця до закінчення двотижневого строку, якщо він про це не просить. Якщо ж таке звільнення відбудеться, то суд поновить державного службовця на роботі. Водночас службовцю надається право відізвати заяву про звільнення до закінчення двотижневого строку. При цьому необхідно зазначити, що чинне законодавство на передбачає обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому він може бути і в усній формі. Проте, у випадку, коли на дане місце запрошено іншого службовця, якому не може бути відмовлено у прийнятті на роботу (стаття 24 КЗпП), державний службовець втрачає право на відзив заяви про звільнення. Якщо після закінчення двотижневого строку про розірвання трудового договору службовець не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, керівник не має права його звільнити відповідно до раніше поданої заяви.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи керівника або державного органу передбачені в статті 40 КЗпП України.
Важливим є те, що керівник органу на відміну від державного службовця позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. Він вправі лише за своєю ініціативою звільнити його за наявності підстав, передбачених вказаною статтею, або не звільнити.
Такими підставами є:
- зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За даним пунктом розри-вається трудовий договір із працівником, який відмов-ляється укласти договір про повну матеріальну відповідаль-ність;
- виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації бо стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Слід підкреслити, що підставою звільненняза даним пунктом є саме виявлена невідповідність. Якщопрацівник, який не має документа про освіту або трудовудіяльність, передбачених кваліфікаційними характеристи-ками, був прийнятий на роботу, у подальшому він неможе бути, за загальним правилом, звільнений з роботиз причини відсутності документа про освіту і досвідутрудової діяльності, бо про таку невідповідність працівни-ка було відомо і раніше. Виявленою невідповідністю уподібному випадку може бути неякісне виконання робіт;неналежне виконання трудових обов'язків з причин недостатньої кваліфікації. При цьому слід мати на увазі, що у ряді випадків працівник взагалі не може бути допущений до роботи за відсутності у нього при собі відповідного документа. Для звільнення службовця за даним пунктом важливо, щоб неналежне виконання працівником трудових обов'язків було наслідком недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які свідчать про відсутність вини працівника у неналежному виконанні і не можуть бути підставою для його звільнення за п. З статті 40 КЗпП. Якщо ж власник має докази винного неналежного виконання трудових обов'язків працівником, він вправі притягнути його до відповідальності аж до звільнення на підставі п. З статті 40 КЗпП.
- Слід мати на увазі, що звільнення працівника за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи, може мати місце лише за неможливості його переведення на іншу роботу. Неможливість може бути зумовлена як відсутністю вакантного робочого місця, так і відмовою працівника від переведення;
- систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення. Визначальним у даному пункті є термін «систематичне». Систематичним є скоєння двох або більше порушень трудової дисципліни, за які до працівника застосовувалися дисциплінарні стягнення. При цьому важливо, щоб стягнення застосовувалися протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Дисциплінарні стягнення погашаються, якщо протягом року після їх застосування працівник не порушив дисципліну знову.
- прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
- нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Підставою для розірвання трудового договору є нез'явлення на роботі протягом зазначеного строку. Вихід на роботу хоч би на один день перериває цей строк. Подальший чотиримісячний строк повинен обчислюватися заново. Не допускається підсумовування періодів неявки на роботу, тривалістю менше чотирьох місяців. Слід мати на увазі, що для деяких захворювань може бути встановлений законодавством більш тривалий строк збереження за працівником робочого місця. Зокрема, при захворюванні на туберкульоз працівник може бути звільнений з роботи, якщо неявка на роботу продовжувалась протягом 12 місяців. За даним пунктом не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За ними робоче місце (посада) зберігається до поновлення працездатності або встановлення інвалідності;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Згідно з даним пунктом працівник може бути звільнений у разі поновлення на роботі працівника, який раніше займав цю посаду (робоче місце). Слід мати на увазі, що поновлення є підставою для звільнення тільки в разі, якщо воно провадиться відповідно до законодавства, а саме: а) за рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав (стаття 235 КЗпП); б) у разі встановлення факту звільнення працівника без законної підстави (у тому числі без погодження профспілкового органу, якщо одержання такого погодження, відповідно до закону, є необхідним), власник вправі за своєю ініціативою або за вимогою відповідного органу нагляду за законністю поновити працівника на роботі , звільнивши того працівника , який був прийнятий на його місце.
Верховний Суд України визначає, що законодавством України не передбачена можливість припинення трудового договору з працівником за мотивами повернення на попередню роботу після закінчення повноважень за виборною посадою особи, яка раніше була звільнена з цієї роботи внаслідок обрання на таку посаду, якщо тільки працівник не був прийнятий на строк повноважень цієї особи на виборній посаді;

¦
- поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Факт появи на роботі у нетверезому стані може встановлюватися не лише спеціальним обстеженням із використанням відповідних технічних засобів, а й будь-якими іншими доказами (наприклад, актом, в якому зазначаються всі ознаки нетверезого стану: різкий запах алкоголю, нестійка хода, безглузді розмови тощо, підписаний свідками), припустимими з точки зору цивільно-процесуального і такими, що стосуються справи. Факт незаконного вживання наркотичних речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп'яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на наявність наркотичної чи психотропної речовини в організмі людини. Але встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря (стаття 12 Закону від 15 лютого 1995 р. «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних речовин, психотропних речовин та прекурсорів і зловживання ними»).
Слід мати на увазі, що у випадку відмови працівника добровільно пройти медичний огляд, за постановою органу внутрішніх справ він може бути підданий примусовому приводу на медичний огляд.
Підставою для звільнення працівника є сам факт появи на роботі у нетверезому стані незалежно від того, чи був він відсторонений від роботи, чи ні. Важливим є те, що поява на роботі у нетверезому стані означає появу у такому вигляді на робочому місці в робочий час. Не може бути підставою для звільнення працівника поява у нетверезому стані на робочому місці у вільний від роботи час, у вихідний день, під час відпустки тощо. Проте, службовці з ненормованим робочим днем можуть бути звільнені за даним пунктом і у тому разі, коли вони перебувають на роботі у нетверезому стані після закінчення робочого часу;
- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Слід мати на увазі, що форма власності та розмір украденого значення не мають. Підставою є тільки той факт крадіжки, який встановлено вироком суду, що набув законної сили, або постановою органу, до компетенції якого належить застосування адміністративного стягнення або заходів громадського впливу.
Важливо зазначити, що статтею 41 КЗпП передбачені додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а саме: одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
СПЕЦІАЛЬНІ ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНО- СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН
Окрім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється також у випадках, передбачених Законом «Про державну службу», зокрема:
- порушення умов реалізації права на державну службу(стаття 4 цього Закону). До таких умов, дотримання якихє обов'язковим, чинне законодавство відносить: грома-дянство України; відповідну освіту і професійну підготовку; проходження встановленого порядку конкурсного відбору або іншої процедури, передбаченої Кабінетом Мі-ністрів України. Слід зазначити, що для реалізації правана державну службу повинні бути витримані всі названіумови в сукупності, а не одна з них;

недотримання пов'язаних із проходженням державноїслужби вимог, передбачених статтею 16 даного Закону.У свою чергу вказаною статтею передбачається, що дер-жавний службовець не має права вчиняти дії, передбаче-ні статтями 1 і 5 Закону «Про боротьбу з корупцією».У статті 1 вказаного Закону дається визначення корупції,яка являє собою діяльність осіб, спрямовану на проти-правне використання наданих їм повноважень для одер-жання матеріальних благ, послуг, пільг або інших пере-ваг.
Окрім корупції, чинне законодавство передбачає ко-рупційні діяння, вчинення яких є підставою для припи-нення державно-службових відносин. Такими корупційни-ми діяннями згідно із Законом «Про боротьбу з коруп-цією» є: незаконне одержання особою, уповноваженоюна виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або іншихпереваг, у тому числі прийняття або одержання предме-тів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом),яка є істотно нижчою за їхню фактичну (дійсну) вартість; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством.
Статтею 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбачаються спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції. Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:
сприяти, використовуючи своє службове становище, фізич-ним і юридичним особам у здійсненні ними підприємниць-кої діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій,дотацій, кредитів або пільг з метою незаконного одержанняза це матеріальних благ, послуг, пільг або переваг;
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників , бути повіреним третіх осіб у справах державно-го органу, в якому він працює, а також виконувати
роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладаць-кої, творчої діяльності, а також медичної практики);
- входити самостійно (крім випадків, коли державний служ-бовець здійснює функції з управління акціями (частками,паями), що належать державі, та прдставляє інтереси дер-жави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійнійкомісії господарського товариства), через представника абопідставних осіб до складу правління чи інших виконавчихорганів підприємств, кредитно-фінансових установ, госпо-дарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань,кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
Державний службовець, який є посадовою особою, не має права:
а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадовестановище, у діяльність інших державних органів або посадовихосіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу,діяльність якого він контролює;
г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичнимособам під час підготовки і прийняття нормативно-правовихактів або рішень.
Важливо відмітити, що цей перелік не є вичерпним а, отже, інші закони, що регулюють особливості проходження державної служби в окремих державних органах, можуть передбачати окрім названих, інші обставини:
відмова державного службовця від прийняття або пору-шення Присяги. Статтею 17 Закону передбачається, щогромадяни, які вперше зараховуються на державну служ-бу, приймають Присягу.

неподання або подання державним службовцем неправ-дивих відомостей щодо його доходів, передбачених стат-тею 13 цього Закону.
Чинне законодавство про державну службу передбачає ряд гарантій щодо підстав звільнення державних службовців. Зокрема, зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.
Порядок припинення повноважень окремих категорій державних службовців
Назви посад
Порядок звільнення
Акт законодавства

Органи виконавчої влади

Заступники голів обласних державних адміністрацій
звільняються на посади головами обласних державних адміністрацій за погодженням з Кабінетом Міністрів України
порядок призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999р. №1369

Голови районних державних адміністрацій
Звільняються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
стаття 106 Конституції України ; статті 9, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», , Порядок розгляду питань щодо призначення на посади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. № 1658

Перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій
Звільняються з посади головами районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - за погодженням з відповідними посадовими особами Ради Міністрів Автономної Республіки Крим
статті 10, 46 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999 р. № 1369 порядок призначення розробляється головами обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрації

Керівники апаратів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій
Звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з Кабінетом Міністрів України
стаття 44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»; Порядок призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999 р. № 1369

Керівники апаратів районних державних адміністрацій
Звільняються з посади головами відповідних адміністрацій
стаття 44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999 р. № 1369 порядок призначення розробляється головами обласних, Київської міських державних адміністрацій

Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій
Звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади
стаття 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»; порядок призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999р. № 1374

Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районних, у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій
Звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями
стаття 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»; порядок призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
29 липня 1999р. № 1374

Керівники структурних підрозділів районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим
призначаються на посади головами відповідних районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними особами Ради Міністрів Автономної Республіки Крим
стаття 46 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»

Керівники кадрових служб центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
призначення здійснюється керівником органу за наявності висновку Головдержслужби
постанова Кабінету Міністрів України від
2 серпня 1996 р. № 912 з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від
30 грудня 1998 р.

Посади патронатної служби

Посади патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій: помічник, радник, керівник прес-служби або інші, передбачені штатним розписом посади
Можуть бути звільнені у разі зміни керівника або складу державного органу У цьому випадку в трудовій книжці робиться запис з посиланням на п.1 ст.40 КЗпП України.
Ст.15 Закону України „Про державну службу”, Порядок перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року .№ 851

Окремі категорії посад державних службовців

- керівники, які згідно із законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом;
- керівники, які
призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з керівниками місцевих органів виконавчої влади;

За рішенням керівника відповідного державного органу.
Звільняються міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з керівниками місцевих органів виконавчої

статті 4, 15, 27 Закону України „Про державну службу”; постанова Кабінету Міністрів України від
30 серпня 1995 р. № 694


ВІДСТАВКА ЯК ПРИПИНЕННЯ
ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН
Право на відставку державного службовця передбачено в статті 31 Закону «Про державну службу». Виходячи із змісту названої статті можна визначити, що
Відставка — це припинення державно-службових відносин за письмовою заявою державного службовця, який займає посади першої або другої категорії, за наявності підстав, передбачених чинним законодавством.


Тобто, відставка має місце за наявності наступних умов:
державний службовець займає посади, які відносяться допершої або другої категорій;
письмова заява про припинення службових відносин;
підставами для припинення службових відносин є тількиті підстави, які визначені в статті 31 Закону .
Важливо зазначити, що «право державного службовця на відставку» є «усіченим», тобто державний службовець має, власне кажучи, право на подання письмової заяви на відставку. Однак, така заява ще не гарантує державному службовцю розірвання державно-службових відносин саме на підставі відставки. Стаття 31 Закону передбачає, що відставка може бути прийнята, або ж у ній дається мотивована відмова державним органом чи посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.
Питання про відставку державного службовця вирішується протягом місяця з дня подання заяви.
У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконувати службові обов'язки і має право на звільнення у порядку, передбаченому КЗпП України.
У названій статті не передбачається право державного службовця, якому відмовлено у відставці, на оскарження даного рішення. Однак, виходячи зі статті 55 Конституції України, яка є статтею прямої дії, у державного службовця таке право є.
Підстави припинення державної служби

загальні
передбачені КЗпП України



спеціальні
(передбачені Законом України
«Про державну службу»)


ст. 36 КЗпП:
угода сторін; закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про припинення; призов або вступ призовника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу); розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи керівника державного органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого органу; переведення службовця за його згодою в інший державний орган, в установу, в іншу місцевість разом з державним органом, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироку суду, яким службовця засуджено до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; підстави, передбачені контрактом


недотримання умов реалізації прав на державну службу (ст.4 Закону)



недотримання пов’язаних з проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 Закону

ст. 38 КЗпП: за власним бажанням

відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (ст. 31 Закону)

виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 Закону)

відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону

неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених ст. 13 Закону

ст. 40 КЗпП:
змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штатупрацівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; появи на роботів нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що на брав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу

досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (ст. 23 Закону)


примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної моральної або матеріальної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину



Підстави відставки
державного
службовця
Стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень
(за наявності медичного висновку)


Принципова незгода з рішеннями державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі