Питання до державного екзамену з дисципліни „Історія економічних вчень”
1. Зародження економічної думки в країнах Стародавнього Сходу:
a. перші пам'ятки економічної думки Єгипту і Месопотамії;
b. Біблія як джерело економічних знань;
c. розвиток економічної думки Стародавньої Індії;
d. економічні ідеї конфуціанства, легізму і даоцизму в Стародавньому Китаї.
Економічні погляди давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона і Аристотеля.
Особливості економічної думки Стародавнього Риму:
a. погляди Катона Старшого, Варрона і Колумелли на організацію рабовласницького господарства;
b. економічні ідеї раннього християнства.
4.Особливості економічної думки середньовічного Сходу:
a. економічні погляди китайських мислителів;
b. економічні ідеї Корану;
с. соціально-економічні погляди Ібн Халдуна;
d. економічні ідеї Ібн Сіни.
5. Економічна думка феодальної Європи:
a. пам'ятки економічної думки раннього середньовіччя;
b. економічні погляди каноністів (Тома Авкінат і Н. Орем).
6. Меркантилізм як перша школа політичної економії:
a. економічні ідеї раннього меркантилізму (монетаризму);
b. економічні ідеї, зрілого меркантилізму.
В. Петті - родоначальник класичної політичної економії в Англії.
Економічні погляди П. Буагільбера - засновника класичної політичної економії у Франції.
Економічна школа фізіократів:
a. економічні погляди Ф. Кене та їх значення для розвитку економічної науки;
b. економічні погляди А. Тюрго.
10.Економічне вчення Адама Сміта:
a. методологічні основи поглядів Сміта;
b. вчення про об'єктивні і економічні закони;
c. Сміт про предмет економічної теорії та його дві сторони.
11 .Економічна система Д.Рікардо:
a. методологічні основи поглядів Рікардо.
b. теорія вартості і грошей,
12.Економічні погляди Ж.Б.Сея та їх значення:
a. визначення предмету і методу політичної економії;
b. теорія розподілу Сея.
13.Економічні теорії Т. Мальтуса.
14.Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму (Т. Мюнцер, Т. Мор, Т. Кампанелла, Дж. Уїнстенлі).
15. Пізній утопічний соціалізм (К.Сен-Сімон, Ш. Фур'є; Р.Оуен).
16. Система марксизму:
а. Підготовча робота до створення „Капіталу” – головної економічної праці марксизму;
b. проблеми 1-го тому "Капіталу";
17.Економічна система марксизму:
а. підготовча робота до створення "Капіталу" - головної економічної праці марксизму;
b. проблеми 3-го тому "Капіталу",
18.Економічна система марксизму:
а. підготовча робота до створення "Капіталу" - головної економічної праці марксизму;
b. проблеми 2-го тому "Капіталу",
19.Економічна думка Київської Русі.
20. Особливості економічної думки України у 14 – 15 ст.
21. Економічна думка періоду Козаччини.
22. Економічна думка України кінця 18 – початку 19 століть:
a. основні напрями економічної думки цього періоду;
b. економічні погляди Г.Сковорода;
с. економічні погляди А. Алейникова і Я. Козельського;
23. Розвиток ідей класичної політичної економії в працях українських економістів (Т.Степанов, В. Каразін, Г. Цехановецький, І. Вернадський);
а. економічні ідеї в творах Т.Г.Шевченка.
24-Економічна думка України у 60-90-х роках 19 століття:
a. економічні погляди радикальних демократів (М.Драгоманов, С.Подолинський, В.Навроцький, І.Франко та ін.).
b. ліберально-народницький напрям економічної думки України;
c. розвиток питань економічної теорії в працях М.Вольського, М.Бунге, М.Косовського, М.Зібера.
25.Економічна думка України кінця 19 - початку 20 століть:
a. економічні погляди М. Туган-Барановського;
b. економічна концепція. Є. Слуцького;
c. економічні погляди П.Струве.
26.Розвиток і особливості економічної думки України в радянський період.27.Теоретична система Дж.М.Кейнса:
а. теорія мультиплікатора інвестицій і зайнятості;
28.Неокейнсіанство:
а. теорії акселератора економічного зростання;
29.Характеристики лібералізму як течії економічної думки.
30. Основні методологічні принципи інституціоналізму.

1. Зародження економічної думки в країнах Стародавнього Сходу
Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку Стародавнього Сходу – це зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори, присвячені управлінню державою і державним господарством.
Чи не найперші пам’ятки економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, уявлення стародавніх Єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Ст. Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли „Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара”, „Пророчення Іпусера”, „Пророцтво Неферті”, „Повчання Ахтоя, сина Дуала, своєму синові Піопі”, різні адміністративно-господарські та юридичні документи.
Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів тощо.
Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія. Відомою пам’яткою економічної думки є Закони царя Хаммурапі – система правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18 ст. до н.е. Основна мета законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів.
Важливою історичною пам’яткою став Старий Завіт Біблії, який є збіркою книг. Основний мотив – засудження лихварства і боргового рабства. Автори Біблії виступали проти відчуження земельних наділів за борги, засуджували будь-яке гноблення, хабарництво, несправедливий суд, надмірне нагромадження багатства.
Економічна думка Ст. Індії була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувались. В основу староіндійського суспільства було покладено концепцію станової (варнової) ієрархії та кастової визначеності професійних занять. Писемними джерелами середини 1 тис. до н.е. є переважно релігійні трактати – буддійські та брахманістські (індуїстські).
Буддійські тексти оцінюють людей за їх відношення до власності. В основу буддизму закладено ідею про те, що будь-яка світська діяльність, в т.ч. й господарська, приносить страждання і особисту залежність. Щоб звільнити свою особистість, потрібно відмовитись від сім’ї і майна.
Література індуїзму містить концепцію трьох цілей життя: релігійного обов’язку, матеріальної вигоди і чуттєвої насолоди; дві перших відбивають погляди на економічні (господарські) процеси.
Найвідомішим джерелом індуїзму є „Закони Ману” – книга про релігійний обов’язок (драхму). Тут відображено соціальну структуру індійського суспільства, ставлення брахманізму до власності, багатства, мети і організації виробництва. Індійське суспільство поділялось на чотири касти (Варни): брахмани (управителі), кшатрії (воїни), вайші (господарники), шудри (недоторкані) – безправні члени суспільства. В „Законах Ману” прослідковується ставлення до різних сфер економіки. Найбільш почесним заняттями вважались землеробство, скотарство та деякі види ремесел.
Найважливішим джерелом староіндійської економічної думки є трактат „Артхашастра”, написаний в кінці 4 ст. до н.е. радником правителя Гуптської держави царя Чандрагупти Каутілья Вішнугупта. Основна ідея трактату – показати, що основну роль в економіці відіграє держава. Каутілья виклав свої погляди на роль державних фінансів і податків. Доходну частину казни повинні складати натуральні податки з населення, прибутки державних господарств і митні платежі.
„Артхашастра” розглядає гроші засобом існування, однак засуджує приватне нагромадження в грошовій формі.
Старокитайські ідеї формувались у межах основних течій суспільної і релігійної думки: конфуціанства, легізму і даосизму.
Основні положення конфуціанства викладені його засновником Кун Фу-цзи (Конфуцієм) у збірці праць „Бесіди і роздуми”. В ньому висунув теорію природного права, в якій стверджував, що першопричиною світу є Бог, який, створивши людей, більше не втручається, людське суспільство розвивається за власними законами.економічні погляди Конфуція ґрунтуються на морально-етичному принципі гуманізму і вченні про ідеали. Ідеальне – суспільство, основу якого складає сім’я, яка живе за китайськими традиціями. Ці принципи лягли в основу управління державою. Держава – сім’я, правитель – батько народу. Багатство має розподілятися рівномірно між всіма, але у відповідності із соціальним станом людей. Поділ суспільства на благородних і простих, рабовласників і рабів вважав природнім і закономірним. Послідовники: Мен-цзи, доводив закономірність поділу людей на управителів і підлеглих; вважав вічним поділ праці на розумову і фізичну; Сюнь-цзи вважав, що людина набуває доброчинності тільки в праці і через відповідне виховання. Його вчення сформувалось під впливом легізму.
Легісти обґрунтували необхідність державного управління не на традиціях, а на досконалому законодавстві і реформуванні економіки. Представником легізму був Лі Куй, який висунув ідею державного регулювання товарних цін на продукцію сільського господарства через збільшення пропозиції на ринку продовольства за фіксованими державними цінами. Гуньсунь Ян у своїй концепції виходив із того, що в основі процвітання країни знаходиться розвиток землеробства, яке утримує всю економіку. Виступав проти освіти і культури.
Критиком конфуціанства був Мо-цзи вчення якого базувалися на рівності всіх людей від народження. Вимагав рівноправності всіх в управлінні державою.
Основоположником даосизму став Лао-цзи, який виклав суть вчення в книзі „Дао де цзин”. Багатство вважав грабунком, а правителя країни головним злодієм. Даосизм – це перша в історії людства соціальна утопія, мрія про справедливий суспільний устрій.
2 Економічні погляди давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля.
Ксенофонт свої економічні погляди виклав у праці „Економікос”. визначав економікос (домоводство) як науку, що навчає людей господарювати. Господарство – управління майном, майно – все, що корисне для людини. Домоводство – це наука про управління натуральним господарством, яке Ксенофонт вважав найдоцільнішим устроєм госп життя. Під багатством розумів блага, які можна нажити, якщо споживати так, щоб мати лишки. Основноє сферою економіки вважав с/г. Розвиток землеробства визначає стан решти в-ва. Зневажливо ставився до заняття ремеслом, торгівлею, лихварством. Рабство – природний стан речей, раби – живі знаряддя в-ва. В праці „Про доходи” роздумує над важливими теоретичними проблемами екон ролі держави. Твір пронизує думка про те, що держава повинна збагачуватись тими ж способами, що й приватні особи – рабовласники і підприємці. Держ казна повинна викор для підтримки повноправних громадян полісу. Здійснив важливий аналіз деяких явищ товарного в-ва. Протиставив розумову працю фізичній, звернув увагу на більшу розвиненість поділу праці в великих полісах і на його залежність від розмірів ринку, цінність життєвих благ визначав їх корисністю. Гроші розглядав засобом обігу товарів і засобом нагромадження багатства. Справжніми грошима вважав тільки срібло, яке на його думку є грошима за своєю природою і на відміну від золота не піддається ринковим коливанням.
Платон свої економічні погляди виклав у творах „Держава” і „Закон”. Осн темою досліджень за умов кризи полісного госп-ва були пошуки досконалого держ устрою, концепцію якого побудував на основі поділу праці. Кожна людина народжується із тільки їй притаманними здібностями. Потреби кожної людини різноманітні і задовільнити їх можна тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей. Поділ праці об’єктивно об’єднує людей в державу, яка вирішує суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами. Недоліком б-я держави є пост боротьба громадян за свої екон інтереси і матер блага, що призводить до її розколу на 2 держави – держава багат і держава бідних. Модель „ідеальної держави” він запропонував у праці „Держава”, виходячи з принципу майнової рівності і поділу праці. Повноправне н-ня ідеальної держави поділив на 3 стани: філософи (правителі), стражі і інші – землероби, ремісники, дрібні торговці. Інший трактат ідеальної держави виклав у праці „Закони”. Він ґрунтується на принципах рівності і повноправної госп самостійності сімейних госп-в. Платон поставив питання про рівність і співмірність товарів. Спів мірними стають товари в процесі обміну. Досліджуючи суть грошей визначив такі їх ф-ї: міра вартості, засіб обігу товарів і засіб нагромадження. Вперше виділив повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (внутрішні, місцеві) гроші. Був прихильником натурального госп-ва. Засуджував торгівлю, лихварство і кредит, грошові доходи які призводять до майнової нерівності соц несправедливості. Рабство вважав природним явищем.
Аристотель екон погляди виклав у працях „Етика”, „Політика”, „Афінська політія”. Вважав, що сусп-во розвивається за природними законами, одним з яких є закон панування і підкорення. З цих позицій він пояснював існування рабства, а рабів розглядав живим майном, яке покликане приносити користь. Пояснював існування рабства з позицій поділу праці на розумову і фізичну. Був прихильником ліберального рабства. Утворення держави пояснював природним прагненням до спілкування. Держава досягає найвищого розвитку за умов, коли її громадяни не мають надлишку багатства, але і не є бідними. Земля повинна ділитися на приватну і державну. Державою управляють вільні громадяни. Досліджуючи природу багатства і закономірностей його нагромадження вводить поняття „економіка” і „хрематистика”. „Економіка” – створює справжнє багатство, тобто сук-ть життєвих благ, необх для громадян і держави. Джерелом багатства виступає в-во. „Хрематистика” – надмірне нагромадження багатства в грошовій формі, яке не має меж, тому є протиприродним. З цих позицій засуджується заняття торгівлею і лихварство. Визначив, що товарний обмін породжується поділом праці. Життєві блага з одного боку використовуються для споживання, а з іншого – для обміну на інші блага. Так він підходить до розуміння мінової і споживної вартості. Мінова вартість є зародковою формою товарних цін. Вивчав розвиток форм обміну починаючи з простого обміну товару на товар (Т – Т), а потім і обмін товарів з посередництвом грошей (Т – Г – Т). із появою грошей метою торгівлі стає нагромадження багатства в грошовій формі (Г – Т – Г’, де Г’ – гроші з торговим прибутком). Розглядає 2 форми грошей – як простий засіб обігу товарів і як засіб обігу в якості грошового капіталу.
3. Особливості економічної думки Стародавнього Риму
В ІІ – І ст. до н.е. в ек-ці Ст. Риму, який став світовою імперією, відбувались процеси переходу від дрібного товарного в-ва до великих госп-в рабовласницького типу – латифундій (сіль госп-в) і ергастерій (рабовласницьких ремісничих майстерень), в яких використовувалась праця рабів і наймана. Більшість з них працювали на ринок і залежали від попиту на товари. Розпочався занепад рабовласницького госп-ва. За цих умов зароджується нова с-ма екон відносин, що проявилась у виникненні колонату. В центрі уваги знаходились питання орг-ї рабської праці, управління нею, а також великої приватної власності. Вони знайшли відбиття у працях Катона Старшого, Варрона і Колумелли.
Марк Порцій Катон Старший в праці „Землеробство” розглядав працю в с/г найбільш почесним і вигідним заняттям для вільного громадянина, хоча не заперечував корисності інших галузей в-ва. Перевагу надавав госп-ву середнього розміру. Прибутковість – честь і слава господаря. Рекомендував більше продавати і менше купувати в період зростання цін. Багато уваги приділяв характеристиці рабів, праця яких на його думку повинна бути максимально інтенсивною.
Марк Теренцій варрон в праці „Про с/г” розкривав напрями раціоналізації і інтенсифікації с/г в-ва, показував розвиток товарного госп-ва. Доводив, що інтенсифікувати в-во можна тільки на наукових засадах. Критерієм прибутковості латифундій вважав вигідний вивіз продукції у сусідні регіони і закупівлю необхідних товарів. Радив стимулювати рабську працю більш вільним режимом, поліпшеним харчуванням, зменшенням обсягу роботи. Принцип матер заінтересованості має застос як до найманої, так і до рабської праці.
Луцій Юній Модерат Колумелла в творі „Трактат про с/г” виявляв занепокоєння занепадом землеробства у зв’язку із зменшенням вільних селян і поширенням колонату. Він виклав програму інтенсифікації с/г за такими осн критеріями:
Впровадження у в-во науки (агрономія, селекція), збільшення витрат на неї.
Зростання обсягу товарного в-ва (на ринок).
Підвищення продуктивності праці рабів шляхом їх матеріального стимулювання та орг-ї змагання між ними.
Рац розміщення рабів на робочих місцях (групами не більше 10).
Звільнення від рабства і відпущення на волю найбільш старанних рабинь.
Підбір наглядачів за здібностями і моральними людськими якостями.
Передача землі в оренду та вільним селянам.
За умов екон., політ і моральної кризи рабовласницького ладу в І ст. н.е. в Римській імперії виникло християнство, яке стало релігією пригноблених і принижених. Віровчення християнства викладено в Новому Завіті Біблії, створеному в І – ІІ ст. н.е.. Тут можна знайти уявлення християн про екон проблеми того часу, шляхи їх вирішення. Раннє християнство морально засуджувало майнову нерівність, поділ людей на бідних і багатих. Багатство розглядалось як уособлення всілякого зла. Християнство визнавало працю основою людського життя і проголошувало принцип всезагальності праці і рівну оплату за рівну працю. Уявлення про екон погляди раннього християнства, яке швидко розповсюджувалось по території Римської імперії, дає також християнська релігійна література того періоду.
Августин Блаженний розвивав ідею християнської рівності всіх людей, яка заперечувала висновки античних мислителів про природність поділу людей на панів і рабів. Це був новий погляд на соц-екон відносини – відносини рівних суб’єктів. Найпочеснішим заняттям визнавав землеробство, засуджував торгівлю заради наживи та позику під процент. Доводив, що фізична праця не менш почесна ніж розумова.
4.Особливості економічної думки середньовічного Сходу
Відмітна риса екон думки Сходу в середні віки полягала в тому, що вона приділяла увагу власне тим самим проблемам, що і в давні часи, насамперед питанням управління країною, орг-ї с/г як головної галузі ек-ки, ремесла й торгівлі як допоміжних. Великий вплив на розвиток екон думки Бл. Сходу справив іслам.
На Далекому Сході найбільш помітною була екон думка Китаю, де продовжувались традиції конфуціанства і легізму. У добу феодалізму екон думка Китаю розвивалась насамперед держ чиновниками, серед яких варто відмітити Лі Гоу і Вана Аньсні. Вони будували свої концепції на ґрунті конфуціанського методу виділення основного і другорядного, проявляючи інтерес передусім до методів держ управління економікою і збагачення держви. В трактаті Лі Гоу „План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу” осн. засобами зростання багатства держави вважаються фінанси, які формуються через податки, а осн. джерелом багатства – землеробство. С/г є „стовбуром” ек-ки (головне), а торгівля і ремесло – її гілками (другорядні). Метою ДРЕ вважав забезпечення екон рівноваги, якої можна досягти, встановивши держ контроль над ринком і цінами.
Ідеї ДРЕ продовжував розвивати Ван Аньсні, який виклав проект її реформування під назвою „Новий закон”. Осн ідеї проекту були такі:
Стимулювання праці селян через заміну натурального податку грошовим.
Захист селян від гніту лихварів шляхом надання їм державою кредиту під заставу майна і 20% р.
Надання кредиту дрібним торговцям під невеликий %, щоб вони могли витримати конкуренцію з великою торгівлею.
Створення держ апарату управління торгівлею.
Екон погляди арабів відбито в Корані, який складено на основі проповідей і висловлювань пророка Мухамеда, що стали основою для розробки екон концепцій в мусульманському світі. Санкціонував божественне походження майнової і соц нерівності, переваги одних людей над іншими. Коран вимагає безумовної покори існуючій владі, засуджує скупість, марнотратство, розкішне життя, нагромадження багатства. Нормальне ставлення до торгівлі, торг прибуток – нормальне явище. Іслам захищає приватну власність і строго карає зазіхання на неї.
Ібн Сіна (Авіценна) основою існування сусп-ва вважав ремесла, які розділяв на розумні (політика, ек-ка, управл) , ремесла високого мистецтва (літ-ра, астрономія, медицина тощо) і художні ремесла. „Сконструював” модель ідеальної утопічної держави, в якій всі працюють, одержують однакові і рівні блага, немає політ суперечностей, відсутні війни і ворожнеча між людьми. Висловлював міркування стосовно ролі праці і потреб в матер в-ві, необхідності збалансування доходів і витрат держави.
В основі вчення Ібн Халдуна знах теорія соц прогресу, або соц фізики. В ній стверджується, що обєднання людей в сусп-во об’єктивно зумовлено виробн потребою – необхідністю добування життєвих благ. В залежності від способу добування виділив 3 етапи еволюції людського сус-ва: 1) дикість (існування людей в стаді); 2) „сільський” примітивний етап; 3) „міський”, цивілізований етап. Велике значення має тлумачення двоїстої природи товару – споживної вартості (корисності) і вартості (цінності). Вартість розумів як сук-ть витрат праці і сировини. Ціну товару визначав як грошовий вираз його вартості. Коливання товарних цін пояснював впливом ринкового попиту і пропозиції. Грошима називав золото і срібло. Багатство розглядав сук-тю життєвих благ, створених працею, а торг прибуток – різницею між купівельною і продажною ціною товару.
5. Економічна думка феодальної Європи
В період становлення феодальних відносин європейська екон думка хар-сь примітивізмом, знаходилась під значним впливом церкви. У літ-рі країн Зх. Європи в добу раннього середньовіччя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність людей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необхідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком. Проблеми общини знайшли відображення у збірці законів салічних (пн.) франків – „Салічній правді” зробленій з розпорядження короля Хлодвіга, в якій визнається рівне право всіх общинників на землю сільської общини, рівність вільних франків перед законом, захищається недоторканість общинного майна. Водночас зустрічаються статті, які стають на захист індивід приватної власності.
Важливим джерелом феод екон думки є „Капітулярій про вілли” (Закон про маєтки), виданий королем Карлом Великим. Цей документ дає уявлення про екон політику феод держави. Визнає натуральне госп-во ідеальною формою екон відносин і рекомендує створювати в феод помісті все необхідне, щоб не залежати від ринку.
Екон думка розвинутого феодалізму перебувала під цілковитим впливом католицької церкви. Найбільший вплив мала канонічна доктрина, яка трактувала всі госп процеси з т.з. християнства і античної екон думки, які були приведені у відповідність згідно з церковними догмами. Загальні положення каноні стичної течії були викладені монахом Граціаном в трактаті „Кодекс каноні стичного права”. Центр місце у вченні кантоністів займає положення про справедливу „ціну”, під якою розуміли обсяг труд витрат на од продукції. Держ власність вважалась ідеальною. Справжні фактори в-ва – земля і праця, найважливіші сфери в-ва – землеробство і ремесло. Засуджували торг прибуток і лихварський %.
Тома Аквінський свою концепцію виклав у трактаті „Сума теології”. Майже всі екон явища розглядав поєднанням суперечностей. З одного боку всі життєві блага оголошувались спільними, створеними Богом, а з іншого – природною вважав приватну вл-ть, яка є необхідною. Госп ідеалом було натуральне госп-во, водночас допускав існування товарного обміну на ґрунті „справедливої ціни”, яку розглядав з одного боку сумою рівних витрат в-ва, а з іншого – включав до неї і прибуток. Визнавав необхідність грошей як „міри матер життя в торгівлі і обороті”. Засуджував нагромадження багатства, вважаючи, що гроші створено лише як засіб обміну товарів. Допускав необх-ть існування торгівлі як засобу до життя і форми обміну товарів, але засуджував її як засіб наживи. Лихварство вважав смертним гріхом, але допускав існування невисокого % як винагороди власникові грошей за ризик, що виникає при позиці. Доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їх землях і як плати землевласнику за управління своїм помістям.
Нікола Орем, один з фундаторів металі стичної теорії грошей, свої погляди на суть і екон природу грошей виклав у праці „Трактат про походження, природу, юрид основу і зміст грошей”. Стверджував, що в до монетний період золото і срібло обертались як звичайні овари, але коли виявилась незручність прямого товарообміну, люди домовились використовувати золото і срібло як „штучний інструмент обміну природних благ”. Доводив, що благородні метали стали грошима завдяки своїм природним властивостям, високій вартості і транспортабельності. Гроші належать реально тому, хто володіє реальним багатством, тоді як гроші є штучним багатством і служать для виміру реального.
6. Меркантилізм як перша школа політичної економії
Меркантилізм (від італ – „купець”) – 1-ша в історії екон думки спроба теоретично обґрунтувати необх напрям нац екон політики. Виник у Зх. Європі в 15 ст., але великого поширення набув у 17 ст. Меркантилізм є 1-шою теорем спробою пояснити суть капіталістичного способу в-ва на підставі узаг-ня досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практ питання прискорення цього процесу. Предметом дослідження є сфера обігу. 1) Об’єктом дослідження є торгівля і грош обіг; 2) багатство ототожнюється з золотими і срібними грошима та скарбами; 3) безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовн торгівлі, хоч його передумови створ-ся у в-ві; 4) нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної екон політики держави, яка бере під контроль зовн торгівлю. Меркантелісти прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження б-я науки.
Ранній мерк-зм виник ще до епохи Великих геогр. Відкриттів. Це с-ма монетарних ек поглядів,яка ґрунтувалась на теорії грошового балансу. Ця теорія мала 2 завдання: 1) залучити в країну якомога більше грошей із закордону; 2) зберегти гроші у самій цій країні. Найб відомими представниками були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Теор дослідження і ек політика держави, які були спрямовані на нагромадження грошей у нац масштабі шляхом держ регул-нія грош обігу і зовн торгівлі одержав назву монетаризму. Рівень внутр торгівлі: торг зв’язки між країнами розвинуті слабо, носять епізодичний х-р; Шляхи досягення акт торг балансу: встановлення Макс високих цін на експорт; обмеження імпорту; заборона вивозу із країни золота і срібла. Позиції в області теорії грошей: уряд як правило зймається псуванням нац монети, понижує її цінність і вагу; встановлюється фіксоване відношення в обігу золотих і срібних грошей; констатація грош сутності золота і срібла в силу їх природних властивостей; в якості ф-цій грошей визнаються міра вартості , формування скарбів і світові гроші. Монетаристські позиції: переважає ідея грошового балансу.
Монетаризм як суто амін с-ма накопичення грош багатства з середини 16 ст у більшості європ країн породив глибоку ек кризу, що зумовив необх-ть перегляду теорем основ мерк-му. Після епохи Великих геогр. Відкриттів у Європі докорінно змінилась екон ситуація – ринув справжній потік заморського золота, що призвело до його здешевлення і революції цін. Грош голод було ліквідовано, що спряло швидкому зростанню торгівлі і грош обігу. За цих екон умов нові ідеологи меркантилізму висунули більш зрілу теорію – теорію активного торг балансу. Осн представники – Томас Мен в Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Рівень внутр торгівлі: торгівля між країнами досить розвинута, носить регулярний х-р. Шляхи досягення акт торг балансу: допустимі відносно низькі ціни на експорт, в т.ч. при перепродажі товарів інших країн закордон; допустимий імпорт товарів (крім предметів розкоші) при умові позитивного сальдо в зовн торгівлі; вивіз грошей допускається з метою вигідних торг угод і посередництва і збереження акт торг балансу. Позиції в області теорії грошей: „революція цін” 16 ст. зумовила перехід до кількісної теорії грошей (цінність грошей обернено пропорційна їх к-ті і рівень цін прямо пропорційний к-ті грошей, ріст пропозиції грошей, збільшуючи попит на них стимулює торгівлю); встановлюється с-ма монометалізму; констатація товарної сутності грошей, але як і раніше в силу нібито дійсних властивостей золота і срібла; із числа відомих ф-цій грошей провідною визнається уже не ф-я накопичення, а ф-я засобу обігу. Монетаристські позиції: переважає положення про „торговий баланс”.
7. В. Петті - родоначальник класичної політичної економії в Англії
Вільям Петті – основоположник класичної п/е Англії. Лікар за освітою. Наукові твори: „Трактат про податки і збори”, „Слово мудрим”, „Політична анатомія Ірландії”, „Політична арифметика”, „Різне про гроші”. У своїх працях виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихильник втручання держави в екон життя. Розглядає екон лад країни як живий організм „політичне тіло”. Розвиває нову науку (політичну арифметику, анатомію). Її завдання вбачає в необхідності полегшити суть екон процесів. Заклав новий метод дослідження екон явищ – основи абстрактного методу. Багатство бачить як суму рухомого і нерухомого майна. У своїй праці „Слово мудрим” дає перелік предметів, що становлять багатство: сук-ть земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної монети, посуд із золота і срібла. Визначає й загальне (абстрактне) поняття багатства – прибуток нації від зовн торгівлі. Джерело багатства є праця, в-во.
Теорія вартості. Засновник труд теорії вартості. Вартість створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. Решта продуктів – це спож вартості, які лише в обміні стають міновими вартостями. Земля також стає фактором вартості. Вводить ще одне визначення вартості – вартість створена землею і працею або її природна ціна. Її Петті визначив як середній щоденний прожиток дорослої людини.
Зарплату розуміє як ціну праці. Її величину визначає вартістю засобів існування. Висновок, що робітник одержує не всю створену ним вартість, а лише мінімум засобі існування привів Петті до розгляду питання про додатковий продукт, що його власники одержують на свою користь. Осн формою дод продукту в Петті є земельна рента. Рента – є також продуктом праці. Її величина – різниця між вартістю с/г продуктів, витратами в-ва, до яких відносить зарплату і витрати на насіння. Отже рента – це результат неоплаченої праці робітника. Також аналізує і суто земельну ренту, зокрема дає досить глибокий як на той час аналіз диференційної ренти. Ціна землі = певній к-ті річних рент.
Теорія %. % називає грошовою рентою і розглядає його як щось подібне до ренти. Величина % залежить від розмірів земельної ренти і к-ті грошей в обігу.
8. Економічні погляди П. Буагільбера - засновника класичної політичної економії у Франції
П’єр де Буагільбер – засновник класичної п/е у Франції. Праці „Докладний опис становища Франції”, „Роздрібна торгівля Франції”, „Міркування про природу багатства, грошей та податків”. Джерелом багатства вважає не обіг, а в-во, зокрема с/г. Виступає за реформування податкової с-ми, проти держ регулювання цін на зерно.
Розуміє об’єктивну суть екон законів, які діють як закони природи, природу ототожнює з Богом, виступає проти втручання держави в екон життя. Природа сама встановить порядок, пропорційність цін, відновить торгівлю. Багатством вважає різні корисні речі, а передовсім продукти землеробства, джерелом багатства є праця.
Теорія вартості. Виділяє ринк ціну і істинну або справедливу вартість товару. Величину останньої визначає витратами праці. Виходить з того, що всі екон зв’язки між людьми ґрунтуються на обміні продуктами праці. Цей обмін має відбуватися згідно з витратами праці, а це озн, що він стоїть на позиціях еквівалентного обміну. Для нормального екон розвитку країни потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішеня міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час, який припадає на од товару за умов такого поділу і становить на його думку „істинну вартість”. Метою товарного в-ва вважає споживання. Осн увагу звертає на спож вартість. Дотримується думки про рівновагу в ринк ек-ці. Порушення рівноваги – задушить все в державі.
Теорія грошей. Відсутність чіткого розуміння природи товарного в-ва, у трактуванні ним самого поняття гроші. За основу бере прямий товарообмін. Вважає, що гроші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до „істинної вартості”. Вважав, що гроші є джерелом всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна ф-я грошей – полегшення обміну. Саме тому немає значення який товар виконує ф-ю засобу обігу. Отже. Золото і срібло можн замінити паперовими знаками.
Його екон погляди розвинули фізіократи.
9. Економічна школа фізіократів
Фізіократи (від слів природа і влада) – це франц економісти 2-ї пол 18 ст., представники класичної п/е. поява школи фізіократів зумовлена соц-екон проблемами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У 2-ій пол. 18 ст. країна наближалась до революції. А в ек політиці Франції неподільно панував мерк-зм. Фізіократи виступали проти мерк-зму, на 1-ий план висували агр. проблему. На відм від меркантилістів фізіократи були прихильниками екон лібералізму. Вони розробили основи хоча й суперечливої проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорг-ї с/г. Утвор школа фізіократів напр. 50-х рр. 18 ст.
Голова школи Ф.Кене. праці: „Економічна таблиця”, „Заг принципи екон політики дерави”, „Про торгівлю”, „Аналіз екон таблиці” тощо. Основою екон с-ми є вчення про „чистий продукт” – надлишок прод-ї над витратами в-ва, створ лише с/г, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. Чистий продукт ототожнюється із земельною рентою. Виступав за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним – поземельним. Поділяв с-во на класи: продуктивний – землероби, непродуктивний – виробники і власники. Капітал фізіократи розглядають в уречевленій формі. Бачимо розуміння поділу капіталу на основний і оборотнй. Гроші не мають товарного походження. Це лише засіб, що полегшує обмін проти їх нагромадження відтворення і обіг суп капіталу Кене виклав у своїй „Економічній таблиці”. У ній знайшли відображення усі сторони екон вчення Кене: „чистий продукт”, капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. Показано як річний суспільний продукт у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. За вихідний момент відтворення бере кінець с/г року, закінчення збирання урожаю.
Анн Роберт Жан Тюрго продовжував розглядати ідею фізіократизму, чистий продукт є результатом більшої продуктивності праці робітника в с/г. Цінність пов’язує з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. В процесі обміну кожна із сторін виходить із власної оцінки „цінності значення”. Суб’єктивно кожний із учасників обміну отримує більше, ніж віддає. Об’єктивно – відбувається обмін рівновеликими цінностями. Коли мінове співвідношення мвж речами, що обмінюються установилось, це озн рівновагу або рівність інтенсивностей „цінності значення” обох сторін. Розрізняє цінність і ціну, хоч часом розглядає їх як синоніми. Ціна залежить від попиту і пропозиції. Одним з елементів ціни є рідкісність речі. Капітал визначає як нагромаджену цінність. Прибуток розглядає як самостійний вид доходу, називає правомірним прибуток промислового і капіталіста торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу неможливе жодне в-во. % він трактує як „ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Величину % узалежнював від наявності капіталу, від попиту і пропозиції. %, як і прибуток – це частина чистого прибутку. Гроші розглядає як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші. Цю думку підтверджує тим, що кожний товар вимірює цінність іншого.
10. Економічне вчення Адама Сміта
Екон вчення А.Смітта, представника клас школи п/е стало узагальненням мануфактурного періоду розвитку капіталізму в Англії. Працею всього життя стала книга „Дослідження про природу та причини багатства народів”. С-во розглядає як сук-ть індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їхню екон поведінку. Головними є такі як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси – намагання поліпшити своє становище. Вважав що екон життя людей підпорядковане об’єктивним закономірностям, які залежать від волі і свідомих прагнень людей. Свій внесок в теорію вартості почав із розмежування двох аспектів товару: товарної та мінової вартості. Ідею природного порядку поширює і на д-ть держави, виступає за держ невтручання в економіку. Водночас визнає роль держави у вик-ні таких ф-цій як оборона, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ. Першоджерелом багатства називав працю, фактором зростання – поділ праці. Головна ф-я грошей – засіб обігу.
Теорія вартості. Мінову, або природну, цінність товару визначає через працю. Цінність у Сміта – це сума первинних доходів: зароб плати, прибутку і ренти. Усі вони мають єдину ціннісну субстанцію – працю, уречевлену в товарах, які одерж через обмін. З’ясовує і причини відхилення ринкової ціни від природної, факторами, що впливають є попит і пропозиція. Відп до перв доходів виділ 3 класи с-ва: найманих робітників, землевласників, капіталістів-підприємців. Зар.пл – це продуктивність праці, природна винагорода за неї. Нормальний рівень з.пл підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Прибуток – це різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою, результат неоплаченої праці. Земельна рента – це плата за користування землею. Її причиною називає приватну власність на землю. Вважає с/г працю продуктивною. Бачив різницю в родючості і місцезнаходженні земельної ділянки і її вплив на величину ренти. Розглядає залежність ренти від капіталовкладень. Не розрізняв дифернц і абсол ренти.
Вчення про продуктивну і непрод працю. Працю поділяє на продуктивну і непродуктивну. Прод – створює цінність, непродуктивна - Цінності не створює. Вся сфера непродуктивного в-ва оголошувалась непродуктивною.
Капітал – це головна рушійна сила екон прогресу. Під капіталом розуміє запас продукції, що дає прибуток або за допомогою якого працею створ-ся нові блага. Поділ. на осн і обор. Нагром капіталу є результат ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує фонд, призначений для утрим продукт робітників, зрост-я яких і підвищує продукт їхньої праці, збільшує річний продукт нації.
Чітко розрізняє валовий і чистий дохід нації. Під валовим доходом розуміє весь річний продукт країни. Чистий дохід – нова цінність.
Виступає за свободу міжнар торгівлі. Обґрунтовує теорію абсолютних переваг. Відп до якої поділ праці також у сфері між нар обміну є важливою передумовою підвишення прод-ті та прибутк-ті в-ва. Існує природний розподіл в-ва між різними країнама, що відповідає їхнім взаємним інтересам.
11. Економічна система Рікардо
Давид Рікардо – видатний представник п/е. Його 1-ші ек праці було присвячено проблемам грошового обігу. У 1817 р було опубліковано його головну працю „Основи п/е та оп-ня”. У цій праці, як і в інших виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє екон програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь в боротьбі буржуазії із землевласниками. Осн завдання п/е вбачає у відкритті законів, які управляють розподілом доходів. Головною умовою примноження багатства країни вважав вільну конкуренцію та інші принципи екон лібералізму: вільне підприємництво, вільну торгівлю та ін. „екон свободи”. Найбільш досконалим с-вом вважав с-во, де реалізуються принципи вільної конкуренції і вільного п-цтва, тобто капіталістичне і ринкове.
Теорія вартості. Розрізняє споживну і мінову вартість. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, монети). Цінність цих товарів не обмежується к-тю праці, витраченої на їх виготовлення. Мінова цінність переважної більшості товарів визн-ся тільки працею. Запроваджує поняття абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Проте сам він зосереджує увагу тільки на міновій цінності. Ототожнює капітал із засобами в-ва, все, що бере участь у в-ві, навіть знаряддя первісної людини стає капіталом. Капітал – нагромаджена праця. До вартості товару включав вартість капіталу, зайнятого у його в-ві. Від цього залежить і ціна товару. На ціну товару може впливати попит і пропозиція на ринку, але цей вплив має тимчасових х-р, тому в кінц рахунку ціна визн витратами в-ва (витратами живої і уречевленої праці).
Теорія грошей. У своїх 1-ших працях трактував гроші із позиції товарної теорії. Вартість грошей (золота і срібла) визначав затратами праці на їх в-во, виділяв специфіку грошей як особливого товару, який є мірою вартості всіх інших товарів і засобів їх обігу. Визначав що к-ть паперових грошей в обігу повинна визначатись вартістю товарної маси на ринку. Два положення грошової теорії: 1) гроші як товари при зменшенні своєї вартості зумовлюють необхідність зростання з/пл., що в свою чергу неминуче супроводжується зростанням цін на товари; 2) гроші як заг засіб обміну між цивілізованими країнами розподіляються між ними в пропорціях, які змінюються із кожним удосконаленням у торгівлі і машинах, з кожним утрудненням в добуванні харчів та інших предметів життєвої необхідності для зростаючого н-ня.
Осн проблемою п/е назвав розподіл. Саме тому основою його с-ми є теорія з/пл., прибутку і ренти. Зарплата – це дохід робітника, плата за працю. Прибуток – це перевищення над зарплатою. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж отримує у вигляді з/пл.. земельна рента – частка продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковим і таким, що не руйнуються силами ґрунту. Виникнення ренти пов’язує з утвердженням приватної власності на землю.
Головну причину застою торгівлі у окремі періоди вбачав тільки у прорахунках підприємців щодо в-ва товарів, але це вирішується завдяки переходу на в-во інших товарів. Одним з перших розробив теорію між нар торгівлі і показав чим вона відрізняється від внутр торгівлі.
12.Економічні погляди Ж.Б.Сея та їх значення
Ж.Б. Сей свої погляди виклав у працях „Трактат п/е або простий виклад способу, яким утворюються, розподіляються і споживаються багатства”, „Катехізис п/е”, „Повний курс практичної п/е”.
П/е – це наука виключно про спонтанний (стихійний) і об’єктивний ек устрій, про закони, які управляють багатством. Вона є простим викладом способу, яким утворюються, розподіляються і споживаються багатства. Тому ек науку потрібно відділити від ек політики і статистики. П/е наука чисто теоретична і описова. Ек закони подібні до прир законів – їх не встановлюють, не творять і не відкривають люди, вони самі випливають із природи речей, управляють законодавцями і державами, не знають кордонів і суворо карають тих, хто діє всупереч законам. Заявив, що у своїй д-ті по створенню життєвих благ у будь-якій формі людина повинна співпрацювати у згоді з природою. Власне дослідження будує за схемою: в-во – розподіл – споживання.
Допускав можливість виміру вартості не тільки к-тю витраченої праці, але і мірою корисності праці. Цим положенням продовжив розвиток теорії корисності. Згідно з нею у в-ві створюється спож вартість, а остання надає благам цінності. Цінність продукту складає суть багатства.
Помітне місце у дослідженнях Сея зайняла концепція розподілу, яку він побудував на ґрунті теорії витрат в-ва, я яка нині відома під назвою теорії „трьох факторів в-ва”. Праця, капітал і земля розглядались ним як осн фактори в-ва, кожен із яких створює свою частку цінності продукту: наймані робітники одержують з/пл., капіталісти %, землевласники ренту, а підприємці – підприємницький дохід. Концепція розподілу сприяла розвитку макроек-ки.
13.Економічні теорії Т. Мальтуса
Томас Мальтус свої погляди виклав у працях: „Дослід про закон народонаселення”, „Дослідження про природу і зростання земельної ренти”, „Принципи п/е, які розглядаються в розрахунку на їх застосування”.
В 1-ій праці виходив з таких осн положень: 1) с-во знах в рівноважному стані, коли виробляє достатню к-ть продовольства для споживання відповідно чисельності н-ня; 2) при порушенні цієї рівноваги у с-ві виникають сили, які повертають його до рівноважного стану; 3) ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції; 4) існує закон народонаселення згідно з яким і н-ня і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але швидкість зростання н-ня вища ніж продуктів харч-ня. За сприятливих обставин н-ня буде зростати у геометр прогресії, а в-во продовольства в арифметичній. І з цього випливає що к-ть н-ня подвоюється кожні 20-25 років, а в-во продуктів харч-ня за цей же період зростає значно меншими темпами. Осн причину перенаселення вбачав у зростанні розпусти, хвороб, злиднів, голоду і безробіття. На його думку народ сам винен у власних стражданнях, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження. Він бачив лише 2 способи встановлення рівноваги: 1) різного роду нещастя (війни, епідемії т.д., які сприяють смертності людей і тому є благом для с-ва; 2) моральне стримування, під яким розумів свідому відмову бідного н-ня від народження дітей. Держава повинна втручатися в процес відтворення н-ня викор, як екон важелі, спрямовані на стимулювання його зростання, так і різном превентивні заходи.
Теорія розподілу. У центрі лежить вартість, створеного продукту, яку він визначив через к-ть праці, яку поділяв на продуктивну і непродуктивну. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигляді заробітної плати, яка = затраченій праці. Дохід капіталіста виступає у формі прибутку.
Теорія ефективного попиту. Прибуток є мотивом капіталістичного в-ва. Джерелом його розвитку і запорукою врівноваження ек-ки. Умовою зростання попиту є високий рівень споживання, що забезпечується за рах зростання зайнятості н-ня, зростання з/пл. та інших доходів, тобто платоспроможності н-ня.
Закон спадної родючості ґрунтів. Оскільки к-ть земельних ділянок із достатнім рівнем родючості ґрунту є обмеженою, то через збільшення к-ті н-ня в госп оборот вимушено включають землі із низьким рівнем віддачі. Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капіали, але отримано не однакову к-ть продукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої.
14.Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму (Т. Мюнцер, Т. Мор, Т. Кампанелла, Дж. Уїнстенлі)
Людство завжди мріяло про знищення експлуатації, про створення справедливого с-ва, проте шляхи досягнення такого с-ва пропонувались різні: від релігійних проповідей до революції. Усі ці різноманітні погляди об’єднувала критика пануючого ладу і несприйняття його основи – приватної власності. У 16 – 17 ст. у період первісного нагромадження капіталу у Зх. Європі зявляються фантастичні проекти комуністичного с-ва. Утопічні ідеї мають тисячолітню історію. У досить виразній формі вони представлені у релігійних вченнях, викладені у працях Платона, де він описує модель ідеальної держави, побудованої на суспільному інтересі та рівності.
Представником раннього утопічного соціалізму був Томас Мюнцер. Він був лідером реформації, виступав проти катол церкви. У роки Селянської війни в Німеччині (1525) очолив бунт селян за що його було страчено. Він критикував феодалізм, закликав до бунту, соціалним ідеалом на його думку було с-во без класів. Був прихильником спільного майна.
Томас Мор видатний мислитель-гуманіст, політ діяч Англії. Саме він придумав слово „утопія” (місце якого немає). У 1516 році опублікував свою працю „Утопія”, де виступав як один з 1-их критиків капіталізму. Виступав проти приватної власності. Виступав проти обезземелення селян, причиною всіх бід вважав приватну власність. Змалював наївну фантастичну картину ідеального устрою на острові Утопія. У цій державі немає грошей, приватної власності. Всі продукти праці утопійці одержують порівну, працюють по 6 годин. Управління в такому с-ві здійснюється обраними народом представниками.
Ранні ідеї утопічного соціалізму поділяв італ мислитель Томазо Кампанелла. Осн праця „Місто сонця” (1623), яку він написав у тюрмі, де просидів 28 років. Засуджував приватну власність, несправедливому с-ву протиставляв комуністичний устрій, де описував типовий казармовий комунізм з примусовим щастям. В основі цієї держави він бачить загальнонародну власність на майно та госп-во натурального типу. Його с-во – це конгломерат с/г общин, до роботи в яких залучаються всі громадяни. Відносини між людьми ґрунтуються на принципах дружби, взаєморозуміння, товариського співробітництва.
Ні Т.Мор, ні Т.Кампанелла не ставили собі завдання знайти шлях до побудови такого с-ва.
В період англ. буржуазної революції розповсюджувалися ідеї левеллевів (зрівняльників) і дигерів (копачів). Дигери очол Джерард Уїнстенлі. У праці „Закон свободи” зявляються нові мотиви – ідеться про „принцип екон свободи”. Автор захищає приватну власність, вважаючи, що причиною негативних явищ у с-ві є нееквівалентний обмін. Він пропонує позбутись торговців, здійснюючи натуральний обмін і розподіл під контролем с-ва.
15. Пізній утопічний соціалізм (К.Сен-Сімон, Ш. Фур'є; Р.Оуен)
Створені Сен-Сімоном, Фур’є та Оуеном моделі „справедливого с-ва” різнились між собою.
Сен-Сімон в своїх працях „Про промислову с-му”, „Нове християнство” рушійною силою с-ва оголосив освіченість людей. Майбутнє справедливе с-во назвав індустріальною с-мою, де описує риси сучасного постіндустр с-ва. Центр місце в його дослідженнях займає обов’язковість праці для всіх. На його думку с-во буде об’єднуватися новою релігією, яку він назвав „новим християнством”. За Сімоном соціалізм передбачає соціалізацію сусп відносин (утворення асоціацій держ масштабу) через одержавлення, націоналізацію власності, залучення до колективної орг-ї всіх членів с-ва (пізніше це був комунізм). Вимагає щоб минуле людства і сучасне вивчалися як єдиний безперервний процес прогресивного людства і с-ва. С-во у своєму розвитку проходить 3 формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Пр ивладі перебуває клас, який відіграє найважл госп роль в даний період. Критикує буржуазне с-во. Екон формою нового с-ва стане асоціація, у якій приватна власність трансформується у колективну. Держава повинна взяти на себе ф-ю організатора асоціацій та ф-ю духовного перевиховання членів с-ва, має сприяти відновленню сусп моралі.
Шарль Фур’є у своїх працях „Теорія 4 рухів”, „Новий світ” і т.д. виступив з критикою капіталізму і розробив програму створення с-ва соціальної справедливості. Вихідним пунктом його вчення є теорія пристрастей, де він вважав, що людина створена Богом для добра, а погані нахили вона бере із с-ва, тому завдання поляг у зміні умов життя, щоб зробити можливим гармонійний розвиток усіх здібностей людини. Це стане основою гармонійного с-ва або асціації вільних працівників. Негативно ставився до революцій, робить висновок, що в кожному с-ві існують риси запозичені з минулих або майб періодів. Тому комбінуючи їх можна свідомо формувати с-во. Асоціації – єдиний суспільний лад, для якого створено людину. Зберігається приватна власність. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами – фалангами – це сприятливе середовище, де люди зможуть мати сі умови для праці і всебічного розвитку.
Роберт Оуен його праці „Зауваження про вплив промислової с-ми”, „Книга про мови й моральний світ”. Причину зла вбачав у приватній власності, релігії і шлюбі з розрахунку. Він висунув ряд пропозицій по поліпшенню умов праці робітників. Вірив у реальність соціалізму, сформулював принцип розподілу соціалізму: „Від кожного по здібностях кожному по праці”. Функції з формування нового середовища має взяти на себе держава. В нього кооперація будується на корпоративних началах, зберігається приватна власність, хоча й обмежуються її ф-ї в сфері розподілу. Доходи формуються за суспільною вартістю фондів та через суспільні фонди споживання. В нього кооперація базується на сусп формі власності, передбачає розподіл за працею і також через суспільні фонди споживання.
Асоціалізм, індивідуальний за своєю природою, передбачає добровільне обєднання самост агентів і зберігає цю самостійність. Вони намагаються створити нове сусп середовище. Саме тому їхній соціалізм назив утопічним.
16. Система марксизму: а. Підготовча робота до створення „Капіталу” – головної економічної праці марксизму; b. проблеми 1-го тому "Капіталу".
Праця над цим фундаментальним твором тривала понад 15 років. Її було задумано як крит огляд поширених у ті часи екон теорій. Кілька рукописних варіантів „Капіталу” (1857 -1865) („Критика п/е”, „До критики п/е”, 2-й та 3-й попередні варіанти „Капіталу”) у вигляді нарисів та закінчених теорем викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьму творові х-ру вичерпної, логічно завершеної теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса було відкриття екон закону руху суч с-ва.
Однак вихід у світ одночасно всіх томів „Капіталу” не пощастило забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих матеріалів зростали. Було прийнято рішення про видання 1-шої, в цілому завершеної частини.
1-й том „Капіталу” (1867) „Процес в-ва капіталу”. Головною проблемою цього твору є проблема в-ва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом і працею. Доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного в-ва і торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу. Звертає увагу на те, що товар має 2 властивості: споживну й мінову. Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівняння їхньої вартості показує розвиток обміну і виникнення грошей. Гроші – це такий товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набирає форму ціни, яка може = вартості, а може від неї відрізнятись. Визначає 5 ф-цій грошей: 1) міри вартості; 2) засобу обігу; 3) засобу створення скарбів та засобу нагромадження; 4) засобу платежу; 5) світових грошей. Головна ідея 1-го тому – проблеми перетворення простого товарного в-ва на капіталістичне. Не ототожнює гроші і капітал. Різниця між грошима за простого товарного в-ва та капітального поляг в тому, що за капіталізму гроші виконують ф-ю посередника в процесі еквівалентного обміну і перебувають у процесі обігу, само зростають, причиною цього є особливі виробн відносини, побудовані на експлуатації. З виникненням капіталізм призводить до розширення кола товарів, з’являється новий товар – робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Робоча сила має вартість – сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримати своє життя, і споживну вартість – створює додаткову вартість. Особливу увагу приділяє ролі факторів в-ва, досліджує постійний і змінний капітал. Додаткова вартість – це надлишок вартості товару над вартістю спожитих засобів в-ва й робочої сили. На відтворення власної вартості робітник витрачає лише частину робочого часу, інша йде на відновлення засобів в-ва та на створення додаткової вартості. Норма додаткової вартості – відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили. Марксу належить визначення капіталу як вартості, що самозростає. Заробітна плата. Вартість товару „робоча сила” виступає у формі ціни, яка підлягає тим самим ринковим законам, що й ціна будь-якого іншого товару. Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетворення її на капітал, є процесом капіталістичного нагромадження, який здійснюється під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів в-ва і прибутку. Для подальшого аналізу Маркс запроваджує поняття органічної будови капіталу – співвіднош пост і змін капіталу. Концентрація капіталу – зростання індивід-го капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Централізація капіталу – об’єднання кількох індивідуальних капіталів в один. За визначенням самого Маркса найкращим у 1томі є те, що в ньому закладено основи підходів до аналізу в-ва за капіталізму.
17.Економічна система марксизму: а. підготовча робота до створення "Капіталу" - головної економічної праці марксизму; b. проблеми 3-го тому "Капіталу",
Праця над цим фундаментальним твором тривала понад 15 років. Її було задумано як крит огляд поширених у ті часи екон теорій. Кілька рукописних варіантів „Капіталу” (1857 -1865) („Критика п/е”, „До критики п/е”, 2-й та 3-й попередні варіанти „Капіталу”) у вигляді нарисів та закінчених теорем викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьму творові х-ру вичерпної, логічно завершеної теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса було відкриття екон закону руху суч с-ва.
Однак вихід у світ одночасно всіх томів „Капіталу” не пощастило забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих матеріалів зростали. Було прийнято рішення про видання 1-шої, в цілому завершеної частини.
В 3-му томі повертається до аналізу процесу капіталістичного в-ва. Намагається знайти і показати ті форми, що виник з процесу руху капіталу, що проявляються на поверхні ек явищ внасл взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними.
В 1-му відділі досліджується проблема перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості в норму прибутку, що є метою і мотивом д-ті капіталіста, показником ефективності розвитку капіталістичного розвитку в-ва.
2-й відділ містить аналіз перетворення прибутку в середній прибуток під дією міжгалузевої конкуренції. В результаті міжгалузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гарантує більший прибуток.
3-й відділ розглядає тенденції норми прибутку до зниження під дією підвищення органічної будови капіталу.
4-й відділ розкриває аналіз утворення середнього прибутку і ціни в-ва.
5-й відділ присвячений аналізу позичкового капіталу і утворення позичкового % і підприємницького доходу. % - це плата за користування грошима, яка залежить від попиту і пропозиції і коливається в межах середньої норми прибутку. Таким чином, відбувається розподіл прибутку на % і підпр дохід.
У 6-му відділі досліджуються проблеми утворення земельної ренти, здійснюється аналіз диференційної, абсолютної, монопольної ренти.
7-й відділ розкриває критику теорії 3-х факторів Сея.
18.Економічна система марксизму: а. підготовча робота до створення "Капіталу" - головної економічної праці марксизму; b. проблеми 2-го тому "Капіталу"
Праця над цим фундаментальним твором тривала понад 15 років. Її було задумано як крит огляд поширених у ті часи екон теорій. Кілька рукописних варіантів „Капіталу” (1857 -1865) („Критика п/е”, „До критики п/е”, 2-й та 3-й попередні варіанти „Капіталу”) у вигляді нарисів та закінчених теорем викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьму творові х-ру вичерпної, логічно завершеної теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса було відкриття екон закону руху суч с-ва.
Однак вихід у світ одночасно всіх томів „Капіталу” не пощастило забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих матеріалів зростали. Було прийнято рішення про видання 1-шої, в цілому завершеної частини.
2-й том „Процес обігу капіталу”. Проблема, що її Маркс намаг вирішити в 2-му томі – це визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму. Вивчаючи сферу обігу капіталу Маркс починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розглядає як суму індивідуальних капіталів. Цей капітал під час під час обігу зазнає низку перетворень. На 1-ій стадії – в грошовій формі, але роб сила, засоби в-ва перебувають на ринку у товарній формі. 2-га стадія – тимчасове припинення процесу обігу, перехід товарного капіталу в виробн, продуктивну форму. Відбув обєднання роб сили та засобів в-ва. 3-тя стадія – відтворення процесу обігу і продаж капіталістом вироблених товарів або зворотний процес перетворення товарної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст у своєму розпорядженні має більшу суму. 1 і 3 стадії руху капіталу належать до сфери обігу, 2 – до в-ва.
В 1-му відділі „Метаморфози капіталу та їх кругообіг” досліджується рух самозростання вартості, дається визначення кругообігу капіталу. робить висновок, що безперервність кругообігу капіталу залежить від виробничого та індивідуального споживання.
2-й відділ присвячено розгляду обороту капіталу, де розглядається осн і обор капітал. час обороту включає час в-ва та час обігу. Швидкість обороту вимір к-тю оборотів за певний проміжок часу. Осн він називає той капітал, що бере участь у в-ві повністю, але свою вартість на вартість товару переносить частками; оборотним – той, вартість якого переносить за один оборот і повністю повертається до власника після закінчення виробн циклу. Матеріальними носіями обор капіталу є предмети праці і робоча сила, а осн – засоби в-ва. детально розглянуто проблему морального та фізичного зношування капіталу.
У 3-му відділі „Відтворення обіг всього сус-го капіталу” розкриваються умови реалізації ССП при простому і розширеному відтворенні. Нормальний процес відтворення сус-го капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошової форми. головна проблема будь-якого товарного в-ва – це перетворення товару на гроші, тому осн умова відтворення сус-го капіталу – вирішення проблеми реалізації ССП, величезної маси різнорідних товарів. Спочатку аналізує умови реалізації сус-го продукту за простого відтворення і лише тоді будує схему обігу за розширеного відтворення.
19. Економічна думка Київської Русі
Літературними джерелами, які дають уявлення про ранньоукраїнську економічну думку, є літописи, князівські грамоти, тексти економічних угод з іншими країнами, акти та інші державні документи Київської Русі — першого державного утворення IX - XII століть на етнічних українських землях та феодальної роздробленості наступного періоду.
Серед них особливе місце займає «Руська правда» — видатна пам'ятка соціально-економічної та юридичної літератури XI - XII століть. Цей документ — кодекс законів, що відбивають соціальні, економічні, суспільно-політичні і правові відносини у Київській Русі, а також містить багаті матеріали про організацію господарського життя того періоду. Статті «Руської правди» особливу увагу приділяють відносинам власності, регулюють майнові права, захищаючи право власності князів і бояр на землю і кріпаків, право на одержання земельної ренти і податків і визначаючи обмеження майнових і особистих прав залежного населення. Окремі статті відбивають соціальну структуру староруського суспільства та організацію вотчинного господарства (дідизни) на основі кріпосної і навіть рабської праці.
«Руська правда» дає достатньо широке уявлення про існуючі у Русі економічні відносини XI - XII століть. Зокрема, тут описується процес захоплення знаттю селянських земель і перетворення вільних смердів у залежних вотчинників, появи відробіткової земельної ренти, її перетворення у продуктову і грошову, під усе це підводиться правова основа. Хоча йдеться про добу панування натурального господарства, поява грошової ренти свідчила про існування певних ознак товарно-грошових відносин. Про це говорить хоча б те, що у цьому кодексі часто зустрічаються поняття, аналогічні нинішнім категоріям товарного виробництва: „товар”, „гроші”, „ринок”, «торгівля» тощо. Окремі статті Руської Правди відрегульовуваи товарний обмін, торгівлю, лихварство, грошовий обіг.
Основною грошовою одиницею Київської Русі була гривня - зливок срібла вагою близько 270 г, від якого відрубували необхідну кількість металу; пізніше гривня модифікувалась у мідні, срібні і золоті монети. Кредит у той час надавався під грошовий процент або натурою із надбавкою.
У другій половині XI століття процес феодалізації Київської Рун прискорився, що посилило соціальні антагонізми. У цей час в економічних пам’ятках набувають поширення погляди суспільного примирення і загальної злагоди. Так, церковний служитель Іоанн в «Ізборнику Святослава» (1076 р.) закликав усіх „сильних і багатих” у всьому дотримуватись міри і здорового глузду, до справедливості у відносинах із залежними і підлеглими. Жадоба влади і наживи повинна поступитися місцем турботі про знедолених.
У період феодальної роздробленості Київської Русі в XII - XIV ст. економічна думка як форма суспільної свідомості у цілому ряді літературних джерел відбивала ідею об'єднання і збереження політичної і економічної цілісності держави. Чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, автор літопису „Повість скороминущих літ” (бл. 1113 р.) виступає захисником феод. землеволодіння, закликає васалів вірно служити своїм боярам за одержану землю, він вимагає суворого покарання за порушення права власності. Закликає бояр і князів до стриманості у накопиченні багатства, стати прикладом працьовитості для народу. Запоруку госп успіху і цілісності Русі вбачає у згоді князів на відновлення єдності держави.
Цінні госп спост-ня та узаг-ня соціального життя КР XII століття містить «Слово», або «Моління Даниїла Заточнчка». Автор — чернець Даниїл, за схимництво прозваний Заточником, виражає виражає князівських дружинників, виступаючи водночас проти боярської знаті, яка прагне обмежити владу великого князя, засуджує прагнення до надмірного збагачення бояр і князів за рахунок захоплення общинних земель і пограбування селян. Тільки смерть звільняє селянина від повинностей і страждань, писав він. Соц суперечності озлоблюють людей, роблять їх жорсткими і безпощадними. Він покладає великі надії на розвиток освіти серед вищих верств населення; освіченість, за його переконаннями, спроможна перевиховати злих панів, зробити їх добрими і благодійними. Через розповсюдження освіти автор «Слова» сподівайся викоренити зло і несправедливість.
20. Особливості економічної думки України у 14 – 15 ст.
У 14-15 ст. КР х-сьфеод роздробленістю, якою скористались сусіди, колись могутня держава була загарбана у середині XIV століття Литою і Польщею, які поділили між собою землі етнічних українців. У період польсько-литовського панування на території України було запроваджено Магдебурзьке право, яке надавало містам право самоврядування. Воно захищало українських міщан від свавілля і зазіхань іноземних і місцевих феодалів, які намагались підкорити міста своїй владі.
Екон відносини у Великому князівстві Литовському регламентував основний кодекс законів — «Литовський статут», який з'явився у 1529 році і переглядався у 1566 і 1580 роках. Він надав великі привілеї шляхті — литовським, польським і українським магнатам, остаточно закріпивши селян за феодальними маєтками. Селянам навіть заборонялось розпоряджатись власними земельними наділами без дозволу панів За порушення панської власності було значно посилено міри покарання Усе це показує, що «Литовський статут» відбивав інтереси литовської, польської і української шляхти.
У 1557 році великий князь литовським затвердив інший спеціальний статут — «Устав на волоки», який зобов'язував державну адміністрацію організовувати всюди, де це можливо, так звані „фільварки” тобто землеробські і скотарські маєтки. За цим статутом земля «фольварків» і селянські наділи проголошувались власністю великого князя і поділялись на так звані волоки. Волокова реформа детально регламентувала панщину, згодом призвела до розкрадання магнатами селянських земель, до масового зубожіння селян, посилила його закріпачення і безправ'я.
У 1569 році за Люблінською унією Литва об’єдналась із Польщею у єдину державу — Річ Посполиту, провідне місце у якій перепиню до Польщі. У 1596 році було укладено Берестецьку церковну унію, яка стала угодою між православною церквою і папським престолом у Ватикані на землях Речі Посполитої. Ідеологічна релігійна боротьба у зв'язку із впровадженням унії і греко-католицької церкви зумовила появу цілої плеяди українських публіцистів, які захищали соц-екон інтереси укр н-ня, сприяли ідейній підготовці визвольної війни українською народу у 1648-1654 роках.
21. Економічна думка періоду Козаччини
Результатом визвольної війни 1648 - 1654 років під проводом Б.Хмельницького стало звільнення селян від кріпосної залежності. Водночас за період так званої Гетьманщини в Укр сформувалась нова панівна верхівка — козацька старшина, яка наполягала на поверненні кріпосного права і відмежування козацтва від селянства. Селянське питання і роль козацької старшини в укр. с-ві стали головними. Навколо них, починаючи із 2-ї пол XVII ст. точилась запекла ідеологічна боротьба,. У поглядах на цю проблему у середовищі освіченої частини українства виділились два напрямки соц-екон думки — прогресивно-патріотичний і консервативний.
Прогресивний х-р екон думки відбиває «Літопис Самовидця» невідомого автора у якому розглянуто найважливіші соц-екон проблеми Укр періоду 1648 - 1703 років. Автор «Літопису» належав до тих нечисленних представників козацької старшини, які під впливом посилення соц антагонізмів у 2 пол 17 ст. виступали за пом'якшення сусп суперечностей і соц злагоду. Він засуджує екон, нац і реліг гноблення укр народу, виступає проти реставрації старих кріпосн порядків на Лівобер Укр (Правобер Укр залишалась під владою Польщі).
Консервативні екон погляди козацької старшини відображають твори так зв «старшинських літописців», передусім Григорія Грабянки і Самійла Величка. Обидва всіляко намагались довести, що козацька старшина походить із шляхетського староруського войовничого роду і тому у законодавчому порядку повинна бути зрівняна у правах із російським «благородним» дворянством. „Старшинські літописці” виступали за відновлення феодальних відносин та встановлення повної влади укр шляхти над кріпосними селянами.
Помітну роль у розвитку сусп думки та ідей просвітництва в Укр, поч із другої пол XVII ст., відіграла Києво-Могилянська колегія, яка була заснована у 1632 році, а із 1701 року набула статусу академії Її випускником, а із 1704 року й професором і із 1711 року ректором став один із найосвіченіших і визначних вітчизняних мислителів того часу — просвітник, історик, філософ, літератор, політ і реліг діяч Феофан Прокопович (1681 - 1736). Він — палкий і переконаний прихильник принципів та практики абсолютизму — висунув концепцію «божественного» походження необмеженої царської влади та поділу с-ва на стани. В екон поглядах Прокопович був прихильником меркан-му, проповідував політику активного госп і торг балансу, якого можна досягти шляхом розвитку промисловості, с/г, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконалення с-ми держ органів управління і екон протекціонізму. Розвинена економіка, як вважав Прокопович, — запорука загального добробуту і соціальної злагоди.
22. Економічна думка України кінця 18 – початку 19 століть
Екон думка Укр. XVIII ст. розвивалась під значним впливом особливостей соц-ек і політ життя, яке зазнало суттєвої еволюції. Після Переяславської угоди і приєднання Укр до Росії в якості автономії російський уряд невпинно і послідовно обмежував автономію Укр. і у 1764 році ліквідував її повністю. Водночас із посиленням рос абсолютизму і насаджування феод відносин в Укр укр селянство і рядове козацтво поступово перетворились на залежну масу кріпаків. Натомість козацька старшина перетворювалась в укр шляхту. Диференціація і поляризація укр с-ва зумовили зростання соціальної напруги в країні.
Із 70-90-х років XVIII ст. після розділів Польщі між Росією, Австрією і Пруссією уся територія Укр, за винятком Галичини, Буковини і Закарпаття, опинилась у складі Рос імперії. У цей період тут починають зароджуватись ринкові відносини, розвиток яких суттєво гальмувався кріпосницькою с-мою. Звільнення селян із кріпацтва, проблема поміщицького землеволодіння і господ-я стали головними темами публічного обговорення і ідейної боротьби. Результатом чого стало визрівання передової суспільно-політ, філософської і екон думки, яка відбивала життєві інтереси укр народу. Її представники розвивали просвітницькі ідеї, виступали за ліквідацію кріпосн права, змальовували нестерпне становище поневоленого народу, вимагали ліквідації привілеїв родового дворянства.
Найяскр представником прогрес екон думки Укр. цього періоду став філософ і народний просвітитель Яків Козельський. У своїх соц-просвітницьких творах і ідеях вимагав негайного звільнення селян від кріпосного гніту і критикував ліберальних просвітників, які вважали, що цього можна досягти шляхом розвитку і поширення освіти серед поміщиків і селян — щоб перші усвідомили жахливість кріпосництва і соромились свого становища кріпосників, усвідомивши необхідність звільнення селян,а останні зрозуміли усю ганебність становища рабів і доросли до розумним необхідності здобуття свободи. На його думку, не освіта є передумовою свободи народу, а свобода є передумовою розвитку освіти.
Козельський одним із перших в Укр досліджував екон категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів в-во без прибутку, а під другим — розширення ви-ва за рах посилення гноблення кріпосних селян.
Найбільшу увагу у своїх творах він приділив дослідженню проблеми праці, , яку ділив на «урівняну», тобто необхідну, і „дарункову”, або додаткову. Під „дарунком” укр філософ розумів ту частину виробленгою продукту праці, яку виробники — селяни і ремісники — віддавали безоплатно власникові засобів в-ва чи землі. Праця - єдине джерело баг-ва, однак праця кріпака втрачає свою ефективність внаслідок відсутності його заінтересованості у результатах виробництва. Для збільшення сусп баг-ва пропонував запровадити обов'язкову і загальну примусову трудову повинність для усіх працездатних, у тому числі і шляхтичів, а продук-ть праці підвищити на основі методів морального і матеріального заохочення.
Ідеалом для Козельського було с-во рівноправних людей, яке існує на принципах соц, політ, правової і госп свободи. У руслі цієї ідеї він пропонував рівномірно розподілити працю між усіма, щоб в рез-ті кожен пересічно працював менше. Мислитель був переконаний, що рівна праця забезпечить рівне споживання для всіх, життя в достатку і без злиднів.
Ідею рівності Козельський розповсюджував і на власність. Кожна людина має право на власність і продукт своєї праці. Найефективнішою формою власності вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом госп д-ті дрібного власника — особисту вигоду. Найдоцільнішим варіантом вирішення проблеми власності є її рівномірний розподіл між дрібними власниками.
У цей же період надзвичайно своєрідні і цікаві екон ідеї висловлював славетний український поет, народний філософ і просвітник, великий гуманіст і мислитель Г.Сковорода.
Центральне місце в екон поглядах Сковороди займала проблема людини та ролі праці у її житті. Він виходив із того, що кожна людина повинна пізнати власну внутр природу, а природу людини визначає її здатність до праці. Пізнавши свою внутр сутність, людина повинна вибрати собі гідне заняття, до якого вона найбільш схильна, у якому може найповніше розкрити свої здібності. Пізнання людиною своєї внутрішньої природи та вибір роду д-ті за здібностями робить працю радісною, суспільно корисною, а людину — щасливою. У праці Сковорода вбачав основу добробуту, початок і кінець радощів і печалей людини і с-ва
Водночас Сковорода гнівно засуджував і висміював у своїх творах марнотратство і дармоїдство, паразитизм і прагнення непомірного збагачення в укр суспільстві. Ці вади негативно впливають на людину, яка втрачає людську сутність і гідність.
На початку XIX ст кріпосницьку систему Рос імперії охопила глибока криза, яку вона так і не змогла подолати до самого свого кінця. До офіційного оголошення царем і урядом у 1856 році підготовки реформи по ліквідації кріпосництва головним питанням, навколо якого точились запеклі дискусії у всьому суспільстві, були проблеми відміни кріпацтва і подолання його наслідків, взаємовідносин між поміщицьким і селянським господарствами, умов звільнення селян від кріпацької залежності.
23. Розвиток ідей класичної політичної економії в працях українських економістів (Т.Степанов, В. Каразін, Г. Цехановецький, І. Вернадський); а. економічні ідеї в творах Т.Г.Шевченка
Політична економія як наука набула певною розвитку в Укр. на поч XIX ст. Самостійні теорет дослідж укр вчених з'явились у 40-х роках. Розвиток укр п/е XIX ст. відбувався насамперед у сфері впливу класичної школи. У сер XIX ст найбільше відчувався вплив економічного лібералізму класичної політичної економії.
Укр п/е розвивалась передусім на університетських кафедрах в Києві, Харкові і Одесі — в Київському, Харківському і Новоросійському університетах. У наукових працях та лекційних курсах укр професори визначали предмет цієї науки, досліджували економічні категорії, показували значення теорії для пояснення і визначення напрямів розвитку народного господарства. Укр теоретики відзначали, що п/е сприяє правильному й глибокому розумінню суспільних явищ і практичному вирішенню соц-ек проблем. Вони доводили неспроможність і непридатність феод госп форм, реакційність кріпосництва, аргументували необхідність і прогресивність капіталістичних методів госп-ня, розкривали роль ек теорії у реалізації цих процесів.
Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні - до цього користувались підручниками іноземних авторів — став курс, розробленний професором Харківського університету Тихоном Степановим. Степанов не був оригінальним теоретиком, основні економічні категорії він трактував із позицій класичної політичної економії Сміта, Сея, Мальтуса Рікардо, а також Сисмонді. У своїх наукових працях і лекційному курсі Степанои торкався майже усіх проблем, які розглядала класична політична економія Це стос передусім предмету економічної теорії, суті і джерел багатства, проблем праці. економічної природи капіталу, вартості, а також доходів — заробітної пл, прибутку, ренти і процента, національного доходу і кредиту і інших. Степанов не лише аналізував і пояснював класичні економічні ідеї, але й використовував їх для аналізу господарських процесів у російській економіці, з'ясування природи і критики кріпосницької с-ми. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, усі соц групи людей (класи) мають рівне право на його викор-ня; справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності у створенні баг-ва, підкреслював роль праці, капіталу і землі у цьому, водночас наголошуючи на особливому значенні фактора праці, який приводить, у рух всі ін фактори в-ва.
Першим серед українських економістів піддав гострій критиці теорію народонаселення Мальтуса, вважаючи її загрозою для розуміння майбутнього розвитку людської цивілізації. Він вірив у розум людини, у її здатність здолати природні обмеження у виробництві життєвих благ. Перспективи екон розвитку він пов'язував із просвітою і прогресом науки.
Володимир Каразін — відомий вчений-енциклопедист і громадський діяч, засновник Харківського університету, активний реформатор ек-ки. Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Він не був прихильником негайного звільнення селян від кріпацтва, однак із метою викорінення поміщицької сваволі виступав за відміну панщини і заміну її грошовою рентою. Для цього В. Каразін пропонував наділити селян землею у вічне користування, а ту поміщицьку землю, яка залишиться, обробляти найманою працею. При цьому він вимагав вільного продажу державних земель.
Ідеї свого аграрного проекту намагався реалізувати у власному маєтку у селі Кручик Харківської губернії.
Для подолання економічної відсталості розробив також цілий ряд проектів реформ інших галузей економіки, метою яких було прискорення господарського розвитку країни і капіталістичних відносин. Зокрема, він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищення курсу карбованця і ровиткуу вітчизняної промисловості. Каразін вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими, за його переконаннями, можуть бути лише приватні господарства. Тому він розгорнув пропаганду за розвиток підпр-цтва „по-європейськи”.
У політ плані В. Каразін виступав за перетворення абс монархії у конституційну. За свої проекти реформ, практичну реформаторську д-ть і політичні погляди він зазнав репресій з боку царизму, але до кінця життя відстоював свої погляди.
Цікавою і своєрідною була постать професора п/е Київського і Харківського університетів Григорія Цехановецького, який хоча й критично в цілому сприймав Марксистську п/е, однак своїм аналізом ек проблем сприяв її популяризації, часто звертаючись до осн положень вчення Маркса, викор їх в лекційному курсі. У своїх працях „Значення А.Сміта в історії п/е с-м”, „Короткий огляд п/е” виявив себе переконаним прихильником екон лібералізму, тобто вільного п-цтва і невтручання держави в екон життя. Парадоксом стало те, що його який в цілому не поділяв Марксистських поглядів, у 80-х рр. звільнили за їх пропаганду.
Прихильником принципів класичної політичної економії був також професор Київ. університету Іван Вернадський. У своїх наукових працях І Вернадський проповідував доктрину економічного лібералізму на основі принципу вільної конкуренції і вільного підприємництва. Він вважав, що економічний протекціонізм, будь-яке втручання держави у приватну ініціативу суперечить об'єктивній дії екон законів. У своїх працях «Предмет політичної економії», «Курс п/е», «нариси п\е» та ін укр вчений розкривав предмет екон теорії, суть і механізм дії об'єктивних екон законів, роль праці у створенні суспільного багатства та зміну її форм. На його думку завдання п/е полягає у дослідженні природи і механізму дії екон законів, які він трактував природними, універсальними, вічними незмінними; вони не підвладні сваволі влади і, як писав вчений, «проявляються у всій своїй силі скрізь, де існують праця і обмін». Однак об'єктивну дію екон законів він пов'язував виключно із товарним ви-вом, а доринкве госп-во взагалі не вважав об'єктом дослідження ек науки. За йото переконанням, п/е не є наукою про матеріальне багатство взагалі, вона досліджує лише одну його сторону — цінність речей, яка проявляється тільки в обміні і відбиває відношення покупців до речей. Єдиним фактором вартості, джерелом баг-ва і доходів І. Вернадськнй визнавав працю. Через працю, визначаються відношення людини до речового баг-ва і людини до людини. У питанні про продуктивну і непродуктивну працю вчений стояв на позиціях Ж. Б. Сея, тобто продуктивними вважав всі види праці, у тому числі і в сфері нематер в-ва. Він розрізняв корисність, яку називав «придатністю», мінову вар-ть, і вар-ть товару.
Укр економіст багато уваги приділяв дослідженню зміни форм праці на різних етапах сусп розвитку. При цьому він міркував, що у докапіталістичному госп-ві існувала монополія на засоби ви-ва, позаекон примус до праці, хижацька експлуатація працівників, а тому були відсутні будь-які стимули до вільної праці. За умов капіталізму праця набирає іншого змісту стосовно засобів ви-ва, вона перебуває у протиборстві із володінням». Наймана праця має незаперечні переваги перед кріпацькою, а велике ви-во — перед дрібним. Велике підприємницьке ви-во об'єднує продуктивні сили, робить можливим глибший поділ праці, застосування машин, а тому забезпечує більш ефективно, у порівнянні із феодалізмом, госпо-дарювання.
Розуміючи прогресивність ринкової організації виробництва, І. Вернадський був переконаним і послідовним противником соц ідеї — як такої, що не відповідає людській природі, У людині закладено природний потяг до приватного ви-ва і обміну. На переконання вченого, соц ідеї виникають за умов примітивної общинної форми госп-я Із цього приводу він вів тривалу і гостру полеміку з рос соц М. Чернишевським та ін прихильниками соц перетворення сусп-ва.
24-Економічна думка України у 60-90-х роках 19 століття: a. економічні погляди радикальних демократів (М.Драгоманов, С.Подолинський, В.Навроцький, І.Франко та ін.). b. ліберально-народницький напрям економічної думки України; c. розвиток питань економічної теорії в працях М.Вольського, М.Бунге, М.Косовського, М.Зібера.
Укр. народницька ідеологія була породжена тими соц-екон причинами , що й російська. Народники, д-ть яких обмежувалась 60-90 рр. 19 ст, вірили у самобутність соц-екон розвитку своєї країни, ідеалізували селянство, як рушійну революційну силу.
Революційне народництво в Укр. було налаштоване проти експлуатації селянства, національного гніту, на повалення царизму і національне визволення. Теоретичною і політ програмою їх революційної практики, яку вони повязували з особливостями Укр.
М.П.Драгоманов посідав визначне в громадсько-політ та наук житті Укр.. В своїх працях він закликає до обєднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. Велику увагу приділяє проблемам розвитку післяреформених аграрних відносин. Саме відсутність ек літ-ри негативно позначилася на інтелектуальному розвитку молоді. Він писав, що необхідно підвищити з/пл. робітників, поліпшити умови праці. Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності. Майбутнє с-во зв’язував із соціалізмом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб в-ва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітн громадам, а земля і рез-ти с/г в-ва – сільським громадам.
Сергій Подолинський представник револ-демокр напряму. Виступав проти приватної власності на засоби в-ва. „Корінь зла” капіталістичного способу в-ва бачить у приватній власності, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці робітника. На цій підставі він робить висновок про необхідність знищення капіталізму. Капіталізму він протиставляє соціалізм як такий спосіб в-ва, котрий створює найліпші можливості для розвитку продуктивних сил і найбільш відповідає вимогам моралі. Велику увагу приділяє додатковій вартості у праці „Про бідність”. У статті „Праця та її відношення до розподілу енергії” стверджував, що на розподіл енергії має вплив людська праця, яка може довше утримати на поверхні землі і довше примусити діяти сонячну енергію, ніж це було б без неї.
Володимир Навроцький виступає як захисник інтересів селянства про що він прямо заявляв у своїх працях. Великим тягарем на плечі селянства лягали податки. Був прихильником трудової теорії вартості. Вартість за його словами створюється людською працею. Саме з позицій труд вартості він аналізує проблеми експлуатації продуктивної праці. Поділив все с-во на експлуататорів і експлуатованих, підкреслює неможливість спільних інтересів, а тим більше, гармонії.
Іван Франко велику увагу приділяв дослідженню ек-ки Галичини, становищу селянства і робітничого класу. У працях „Земельна власність у Галичині”, „Панщина та її скасування в 1848 р в Галичині” дає глибокий аналіз феод відносин. Причину соц нерівності, експлуатації трудящих бачив у існування приватної власності. Дає визначення предмета п/е. розглядав п/е як науку про „суспільні зв’язки між людьми”, називає її найважл з наук, тому що вона „досліджує причину злиднів і багатства людей”. Високо оцінює марксистську п/е і називає її п/е трудящих класів. Звертає особл увагу на такі категорії: товар, гроші, капітал, рента. Товар створений не для власного споживання, а для обміну. Виділ 2 властивості товару: мінову і споживну вартість. Людська праця є мірою вартості. Він бореться проти соц гноблення н-ня, виступає за встановл справедливого сус-го ладу. Шляхи переходу до соціалізму вбачав в поширенні освіти, науки, нац свідомості.
Ліберальне народництво виходило із необхідності зміни несправедливого сус-го устрою мирним евол шляхом. Вони негат сприймали принципи ринк госп-ва, вваж, що в Укр. не існує бази для розвитку капіталізму, протиставляли йому с-во дрібного кооперативного селянсько-ремісничого госп-ва.
М. Вольський свої погляди виклав у працях „Завдання п/е та відношення її до інших наук”, „Основи п/е”. Стверджував, що для того щоб п/е успішно розвивалась як наука й надалі відігравала належну роль необхідно точно визначити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою. Предмет п/е на його думку, охоплює всі сфери д-ті, як матер так і духовної. У такому розумінні п/е є наукою про людину, її д-ть, спрямована на задоволення матер і дух потреб.
М.Бунге свою теорет концепцію виклав у працях „Основи п/е”, „Нариси політико-екон літ-ри”. П/е визнава як науку, завдання якої поляг в дослідженні сус-ї сторони госп явищ і законів, яким ці явища підпорядковано. Цінність пояснює як властивість чогось, що людина не може придбати безкоштовно. А величина цінності залеж від попиту і пропозиції. Ставить цінність у залежність від сус-ї корисності, проте вважає, що вона може бути відокремлена від праці і саме в цьому поляг її позит значення.
М.Косовський у дослідженні „Цінність і ціна” закон „мінової цінності” називав осн законом п/е. Був прихильником і захисником труд теорії цінності. Бачить нерівності у відносинах між працею і капіталом. Виступає за рівномірний розподіл сили в с-ві, що створить можливість для повної реалізації закону труд вартості. Вважав, що елементом, який визначає цінність благ, може бути тільки суспільно необхідний робочий час, одиницею виміру якого є проста праця.
М.Зібер із марксистських позицій досліджував широке коло ек проблем. Зокрема, у своїй праці „Нариси первісної ек культури” велику увагу приділив вивченню закономірностей ек розвитку первісного с-ва, виникненню і еволюції різних форм власності, великого і дрібного в-ва у землеробстві. Він значну увагу приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Теорію додаткової вартості називає ядром капіталу.
25.Економічна думка України кінця 19 - початку 20 століть: a. економічні погляди М. Туган-Барановського; b. економічна концепція. Є. Слуцького; c. економічні погляди П.Струве.
Ек думка України кінця 19 – початку 20 ст. була представлена дослідженнями М.Туган-Барановського, Є.Слуцького та П.Струве.
М.Туган-Барановський захоплювався марксизмом. Став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Великого значення у проблемі відтворення він надавав виробничому споживанню. Першим сформулював осн закон інвестиційної теорії циклів, відп до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування. Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл відкриває можливості для безмежного розширення капіталістичного в-ва. Джерелом прибутку називає весь капітал. У багатьох дослідженнях „Учення про граничну корисність господарських благ”, „Нариси з новітньої історії п/е і соціалізму”, „Теоретичні основи марксизму”, „Основи п/е” намагався переорієнтувати п/е в Росії і Україні. Великого значення мають теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму. В соціальній теорії з’ясовує частку прибутку в НД. Прибуток розглядається доходом від власності на засоби в-ва. З/п вважав доходом трудовим, а прибуток – нетрудовим, експлуататорським.
Є.Слуцький протягом життя досліджував ек спадщину В.Петті, теоретичні засади суб’єктивної граничної корисності, теорії ек ймовірності і випадковості, проблеми математичної й ек статистики, ек циклів відтворення. Став фундатором сучасної математичної теорії споживання. Дослідження проблеми виклав у статті „До теорії балансу бюджету споживача”. Тут показано зв’язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів н-ня. Виявив умови, за яких ф-я корисності досягає свого максимуму і запропонував способи обчислення її параметрів.
П.Струве – головний представник „легального марксизму”. Спочатку поділяв багато марксистських положень, але поступово почав відходити від них. Згодом у своїх працях він повністю відмежувався від революційного марксизму, різко виступав проти положень про зубожіння пролетаріату як результату капіталістичного нагромадження, про диктатуру пролетаріату і соціалістичну революцію, вважаючи капіталізм прогресивним ладом, який забезпечував гармонію класових інтересів.
26. Розвиток і особливості економічної думки України в радянський період
Цей період охоплює 30-80-ті рр.. XX ст., коли було проголошено закінчення побудови соціалізму і прийнято авантюрний курс до комунізму. Це була доба безроздільного панування командно-адміністративної с-ми, водночас і застою економічної думки України.
На переломі 20-30-х років ще можна було зустріти в ек літ-рі трактування, що якоюсь мірою суперечили офіційній точці зору. Зокрема, певних успіхів було досягнуто в теорет розробках проблем товарно-грошових відносин. І хоча їх автори обстоювали тезу про необхідність застосування цих відносин тільки як обліково-розрахункових чинників планування і впровадження госп розрахунку на держ п-вах, деякі їх узагальнення свідчили, що йшлося про регулюючу роль ринку.
Зустрічались й публікації, де деякі економісти - Я.Дімайштейн, М. Соболєв, Л.Діц та інші - відзначали негат наслідки централіз ціноутворення, диспропорції ек розвитку, товарний дефіцит, неправомірність тотального планування, вказували на можливість кризи збуту за умов монополізованої державою ек-ки тощо. Однак всі ці виступи піддавались нищівній критиці економістів-марксистів.
Особл місце в той період займала критика так званої «волобуєвщини» як прояву укр націоналізму в ек думці. Науковець-економіст М. Волобуєв у 1928 році виступив з публікаціями, у яких розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку Укр. При цьому він вказував на імперську політику Росії, яка сприяла спотворенню природного розвитку укр ек-ки, її пристосуванню до власних потреб. На думку М.Волобуєва, Україна володіє достатнім ек потенціалом, щоб самос інтегруватись до св госп-ва, а не через рос ек-ку За цей виступ його проголосили ворогом соціалізму і Радянської держави і згодом репресували.
Ворожими були визнані «неонародницькі» ек концепції О.Чаянова і О.Челінцева, призупинено реалізацію їх плану аграрних реформ. Згодом «соціально чужими» і ворожими оголосили ек ідеї М Туган-Барановського і Є Слуцького, останньому фактично заборонили займатись теорет проблемами.
Із 30-х років ек думка Укр. практично стала заповідником комуністичного мракобісся і наочництва, догматизму і примітивізму «червоної професури», яка формувалась із не дуже грамотних, але відданих тоталіт режиму представників пролетарських прошарків н-ня. Ек теорія розвивалась за соціальним замовленням, знаходилась в ізоляції від світової ек думки. Усі немарксистські течії оголошуються вульгарними і небезпечними для справи соціалізму, розглядаються віднині тільки з позицій їх нищівної критики як невідпо комуніст канонам. Для вихованців «пролетарської» ідеології незаперечною істиною і дороговказною зіркою ставали ідеї ек праць «вождів» — таких, як книга Й.Сталіна «Ек проблеми соціалізму в СРСР» (1950), де наголос робився на відмові від «чужих» для планового госп-ва тов-грош відносин і проводилась теза про посилення класової боротьби на шляху до комунізму, чим теоретично намагались виправдати репресії і терор влади проти народу.
Певне відродження економічної думки України розпочалось із 60-х рр — років так зв «політ відлиги». Саме тоді з'являються дослідження укр вчених В.Корнієнка, І. Лукінова, Ю. Пахомова, А. Покритана, А. Агафонова, А. Чухна, І. Ястремського та інших економістів, в яких йдеться про зміну орієнтирів ек думки, формуються нові підходи до визначення ролі ек теорії в соц-ек перетвореннях, про шляхи вирішення проблем п/е. Увага акцентується на проблемах впровадження госп розрахунку, місця і ролі тов-грош відносин в ек розвитку.
Однак період піднесення знову змінився періодом застою і відступу на догматичні позиції. Ек теорія знову повернулась до вихідних ідеологічних рубежів - одвічні проблеми п/е соціалізму тепер розглядаються в контексті "розвинутого соціалізму". Відродилось переслідування інакомислячих, авторів творчих ідей. Карали всіх, хто зазіхав на основні засади ф-ня командно-адміністративної системи соціалізму.
Укр економіст професор Василь Корнієнко вперше в ек літ-рі у статті «Основні риси загальнонародної власності» (1966) зробив принципово важливий висновок про те, що існуюча централізована держ власність не збігається з декларованою загальнонародною, що власністю індивіда є тільки робоча сила, яка і при соціалізмі стає товаром. Ці ідеї знайшли своїх послідовників. Однак їх праці, як і праці самого В. Корнієнка були піддані офіційній критиці, а їхні ідеї намагались викреслити з ек теорії. Яскравим свідченням стали репресії щодо книги В. Корнієнка «Особиста власність як соціаліст виробн відношення» (1974), яка могла б стати значною подією в укр ек науці, однак увесь її тираж знищили, а автора відлучили від роботи.
Недоторканість осн засад ф-ня тоталіт моделі вела до підмови навіть від офіційно прийнятих прогресивних рішень. Йдеться про припиненя госпо реформ 60-х рр, фактичне збереження в економіці 70-х фондового постачання засобів в-ва, відсутність довгостр стабільних ек нормативів, зростання дріб'язкової регламентації госп д-ті п-в та їх об'єднань тощо.
Укр ек думка 30-70-х рр так і не змогла подолати меж замкненого простору «п/е соціалізму», що ґрунтувалась на догмах марксистської ортодоксії, яка панувала в науці. Водночас вона знаходилась в стані глибокої кризи, яка все поглиблювалась.
Певне значення для пробудження ек думки мала зміна політ і ек орієнтирів в розвитку СРСР, яка розп в 1982-83 рр і продовжилась в період „перебудови соціалізму”, поч. з квітня 1985 р. програмною в цьому плані стала стаття нового керівника СРСР Ю.Андропова „Теорія К.Маркса і сучасність” (1983), у якій йшлося про перегляд ролі товарно-грошових відносин у соціаліст ек-ці, розширення недерж форм власності, однак не піддавалась сумніву правильність обраного соціалістичного шляху перетворень. Вірність комуністичній ідеї демонструвала і модель «демократичного, гуманного соціалізму», запропонована провідниками «перебудови», насамперед М.Горбачовим і О.Яковлєвим у 1985 р., попри всю її «демократичну начинку». Хоча «перебудова» проводилась з метою „поліпшення” і вдосконалення соціалізму, кінцевим її результатом стали руйнація тоталіт с-ми на переломі 80-90-х рр, розвал СРСР, відмова від соціаліст принципів побудови с-ва і початок переходу на „рейки” ринк ек-ки більшості постсоціалістичних країн.
В ек літ-рі з'явились думки про недосконалість і недостатню зрілість, соціаліст загальнонародної власності. Однак у 80-х рр ці дослідж здійснювались на основі традиційної командно-адміністративної моделі госп-ня. Так, укр науковці Юрій Пахомов і Володимир Черняк висунули принципово нову тезу про багатовимірність і неоднорідність відносин соціаліст власності, про їх постійне оновлення і розвиток. Ці ідеї знайшли втілення в книзі О.Черняка «Структура економічного розвитку» (1981). в 1-му томі монографії І.Лукінова, Ю. Пахомова, В. Черняка, О. Бойка та інших теоретиків «Економічні проблеми розвинутого соціалізму» (1984). Ідеї стос розбіжностей між загальнонародною і держ власністю продовжував розвивати Василь Корнієнко. Такий методологічний підхід поклав початок переосмисленню ек наукою спрощених уявлень про соціаліст власність, як незмінну передумову ф-ня ек відносин соціалізму і сприяв подоланню метафізичного тлумачення її природи.
Важливою стороною ек досліджень 80-х р стали дослідження госп механізму ек с-ми. Вперше про підприємливість як складову соціалістичного госп механізму підняв питання Трохим Ковальчук, яке пізніше широко розгорнув у спільній з Л.Каніщенком праці „Ек управл в с-мі госп-ня” (1979). Згодом проблеми госп механізму і розвитку п-цтва зайняли провідне місце у дослідженнях І.Лукінова, Ю. Пахомова, А.Агафонова, О.Беляєва, В.Боброва, А.Чухна, В.Черняка, А.Покритана, М.Чумаченка, І.Климка, В.Нестеренка, П.Єщенка, В. Панченка та інших.
У цей період відбувалось переосмислення укр теоретиками процесу розвитку ек науки. На думку академіка Івана Лукінова, висловлену ним у 1987 року, економічна теорія виявилась не готовою дати відповідь на актуальні пиіяпіія суспільного розвитку, визнавши кризовий сіші вітчизняної економічної науки. Академік Юрій Пахомов піддав критиці стан всієї с-ми укр п/е, в якій вирізнялась функція апологетики існуючого соціалістичною ладу і придушувалась функція перетворююча, творча.
З програмною статею у 4-му числі московського часопису «Экономические науки» за 1987 р під назвою «Про подолання догматизму в розробці й викладанні п/е соціалізму» виступив укр вчений Володимир Черняк. Ця публікація викликала значний резонанс в наук колах всіх рад республік і започаткувала широку дискусію. Автор справедливо назвав догматичними положення п/е про те, що соціаліст ек відносини відкривають необмежений простір розвитку прод сил, що планомірний х-р розвитку соціаліст ек відносин виключає стихійність, що держ власність — найвища і найефективніша форма власності, що соціалізму невластиве товарне виробниціво, що існує єдність соціаліст ек інтересів і відсутні антагоністичні суперечності тощо. Отже, було поставлено питання про відповідність ек теорії реальним госп процесам.
В укр науці розпоч болісний процес переходу від догматичних марксистських принципів ек досліджень до більш широкого і об'єктивного розуміння ек розвитку з т.з. світових тенденцій. Водночас потрібно зазначити, що до його завершення ще дуже далеко, українська економічна наука ніяк не може вийти із кризового стану.
27.Теоретична система Дж.М.Кейнса: а. теорія мультиплікатора інвестицій і зайнятості
Кейнсіанство – одна з ек. течій, назву якої було дано за іменем засновника англ. економіста Дж. Мейнарда Кейнса. Суть цієї течії було викладено у його праці „Заг теорія зайнятості, % і грошей”. Осн заслуга Кейнса в тому, що він теоретично довів необхідність втручання держави в ек-ку. Мікроек підходу Кейнс протиставив макроек метод, тобто дослідження взаємозв’язків і пропорцій між сукупними народногосподарськими величинами: НД, інвестиціями, заощадженнями, споживанням. Заснував нову наукову дисципліну – макроек-ку.
Особливе значення в кейнсіанській теорії відводиться питанню про ДРЕ. Кейнс обґрунтовано стверджував, що закономірності мікроек-ки не співпадають із закономірностями макроек-ки, а тому виникає потреба активного втручання держави в процеси відтворення, щоб узгодити інтереси с-ва з інтересами фірми.
Важливим елементом концепції кейнсіанства є теорія мультиплікатора, пов’язана з держ інвестиціями, які започатковують ек активність. Кейнс називає мультиплікатором зайнятості відношення приросту всієї зайнятості до приросту початкової зайнятості в галузях, безпосередньо пов’язаних з інвестиціями. Завдяки нерозривному взаємозв’язку галузей приріст первинної зайнятості, зумовлений інвестиціями в будь-яку галузь народного госп-ва, породжує в інших взаємопов’язаних галузях зростання зайнятості у певному співвідношенні до первинної зайнятості. 2-га важлива складова теорії мультиплікатора – залежність доходу від обсягу інвестицій. Він показує кількісну залежність приросту доходу від зростання інвестицій. Зв’язок між двома мультиплікаторами полягає в тому, що приріст зайнятості перебуває у функціональній залежності від приросту інвестицій, а приріст доходу – від приросту зайнятості. Інвестиціями називає виробн і невиробн витрати. Збільшення інвестицій зумовлює зростання зайнятості, а отже і доходу с-ва.
Теорія Кейнса забезпечила ек науку новим теорем інструментом аналізу проблем ринк відтворення. Вона визнала, що ринк відносини значно змінились, вільна конкуренція уступила місце монополіям і обмеженій конкуренції, тому механізм вільної конкуренції втратив гнучкість і рухомість цін.
28.Неокейнсіанство: а. теорії акселератора економічного зростання
Неокейнсіанство – суч модифікований варіант кейнсіанства. У післявоєнні роки на передній план виступають проблеми ек рівноваги за умов стабільного ек зростання. Представниками є Харрод, Гікс, Робінсон, Самуельсон. Вони акцентували увагу на проблемах ек динаміки, відбувся перехід від теорії зайнятості до теорії ек зростання. Доповнили теорію мультиплікатора Кейнса теоріями акселератора зростання. Акселератор – це коефіцієнт, який показує показує відношення приросту інвестицій до приросту НД. Особливістю цього процесу є швидкий приріст (скорочення) інвестицій порівняно з приростом доходів. Представники неокейнсіанства пояснюють кризи передусім внутрішніми факторами, зокрема, вони намагаються показати вплив на цей процес розподілу НД між працею і капіталом, встановити органічний зв’язок між в-вом і розподілом продуктів, а отже необхідністю постійного і безпосереднього регулювання державою всієї ек-ки, зокрема забезпечення темпів її зростання.
29.Характеристики лібералізму як течії економічної думки
Лібералізм (від лат liberalis – вільний) – сук-ть поглядів, які заперечують втручання держави в ек життя, а механізм стих ринку вваж єдиним ефективним регулятором госп процесів. Державі відводиться ф-я охорони існуючої с-ми. Ідеї ек ек лібералізму всебічно розроблені А.Смітом, який виступив проти регламентування державою промисловості і торгівлі, насамперед зовнішньої, проти феодальних порядків і притаманної їм надмірної цехової регламентованості. Найчіткіше ідеї лібералізму були виражені у сформульованому Сеєм законі, згідно з яким капіталізм здатний без втручання держави стихійно і автоматично відновлювати ек рівновагу. Методол основою лібералізму є принцип індивідуалізму, згідно з яким повинна існувати природна свобода людини від с-ва, а відстоювання своїх інтересів окремими індивідами призводить до задоволення суспільних інтересів, до сус-го добробуту. Конкретизацією принципу індивідуалізму був лозунг „Нехай кожний іде своїм шляхом”. Такі погляди значною мірою відображали специфіку капіталізму епохи вільної конкуренції. Ідеї економічного лібералізму панували до кризи 1929 – 33 рр. Їм на зміну прийшло вчення Кейнса про необхідність широкомасштабного втручання держави в ек-ку, неспроможність ринк механізму подолати кризи, безробіття та інші глибинні вади цього ладу і навіть неможливість існування останнього без виконання державою різном соц-ек ф-цій. Суч погляди лібералізму (амер вчені Л.Мізес та Ф.А.Хайєк) виступають проти трудового зак-ва(регул-ня тривалості роб дня, встановлення мінім з/пл. тощо)
30. Основні методологічні принципи інституціоналізму
Інституціоналізм (від лат. Institutium – установа) – один з напрямів за хек думки. Виник напр. 19 – поч. 20 ст. Його засновниками були амер вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, Джон Моріс Кларк, англ. економіст А.Гобсон. Прихильники цього напряму в основу аналізу беруть не тільки ек проблеми, а зв’язують їх з проблемами соціальними, політ., етичними, правовими. Вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаек факторам – соц інститутам (держава, конкуренція, монополія, звичаї). Саме вони, на їх думку регулюють д-ть людей. Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували класиків за те, що останні відмовилися від аналізу поведінки людей як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Інституціоналізм не має заг теорет засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теорет принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють ек процеси від психології, біології, антропології, інші – від права, кон’юнктури або математичних розрахунків. Об’єднує прихильників цього напряму критичне ставлення до класичної і неокласичної ек теорій.
Т.Веблен розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить – як процес відбору і пристосування. Аналогічно відбувається процес природного відбору інститутів, с-ма яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Саме інститути є особливими формами життя (в т.ч. госп-го)., людських зв’язків і відносин, що носять сталий х-р, формують у с-ві духовні якості.
Інституціоналізм стверджував, що класичне с-во вільної конкуренції 19 ст. перестало відповідати реалям сучасності, а ринок перетворився лише в один з ек інститутів. Іншими елементами таких інститутів стали корпорація і держава. Корпорація, в якій відбувається відокремлення власності в управління і здійснюється планомірний розвиток в єдності із стихією дрібного та середнього п-цтва, утворює якісно новий елемент ек інститутів. Але ключ ек інститутом і основою сучасного їм с-ва, нової с-ми представники інституціоналізму вважали державу, яка проводить активну соц політику, застосовує індикативне планування та регулювання госп-го життя, а ідеалом с-ва проголошувалось соц благоденство. Для цього потрібен соц контроль. При аналізі корпорації значну роль відвели процесу відокремлення власності від контролю над в-вом, ввели поняття „абсентеїстської” власності (власності, що відсутня, розсіюється серед акціонерів, які втрачають контроль над засобами в-ва), що призвело до принцип змін в с-мі управління в-вом. Воно здійснюється не підприємцем, а управляючими, які переслідують свої вузько групові інтереси і контролюють корпорації. Таку с-му амер економіст Г.Мінз назвав колективним капіталізмом. Логічне завершення ця ідея отримала в теорії „техноструктури” Дж.Гелбрейта, до якої він відносив проф. Керівників (управляючих), осіб, зайнятих рекламою тощо. Він, як і амер соціолог Д.Белл, запорукою сус-го прогресу вважав впровадження досягень науки і техніки у в-во. Прихильники суч інституціоналізму висувають вимоги про необхідність участі трудящих у власності та управлінні в-вом, про надання соц гарантій.