20. СТАТИСТИКА РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ
20.1. Статистика доходів населення
Доходи населення — як їх загальний обсяг, так і рівень — являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність процесу «виробництво — споживання — виробництво» зумовлюється, з одного боку, виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення, а з іншого — наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем прибутковості не нижчим за середній. Як відомо, зниження цього рівня зменшує конкурентоспроможність виробника і здебільшого призводить до його банкрутства. Додатковий прибуток за перевищення середнього рівня прибутковості окремим виробником підлягає перерозподілу. Такий перерозподіл згідно з податковим законодавством має на меті забезпечити значну частку загальнодержавних потреб. Але зрозуміло, що в цьому разі не йдеться про вирівнювання доходів того чи іншого підприємства і доходів його працівників, а про забезпечення загальносоціальних потреб суспільства, насамперед за рахунок тих його осіб, які в змозі працювати ефективніше, ніж інші. У такому напрямку діють податкові системи переважної більшості розвинених країн світу, де застосовується прогресивна система оподаткування.
Отже, доходи окремих фізичних осіб (населення) необхідно розглядати з урахуванням розміру сплачуваних податків. Доходи окремих категорій населення істотно різні за структурою, що впливає як на рівень цих доходів, так і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:
1) вік та стать, які визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно — й одержання доходу;
2) робота за наймом чи у власному бізнесі;
3) схильність до ризику.
Зрозуміло, що ці три чинники взаємозв’язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові доходу, які можуть бути об’єднані в такі збільшені групи:
1) зарплата;
2) дохід від підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні того, хто одночасно є власником капіталу та працівником фірми (включаючи фермерів);
3) дохід особи як власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи відповідні фонди (пенсійний, страховий і т. ін.);
4) доходи окремих осіб за рахунок виплат з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та інші);
5) інші доходи.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за виконану роботу.
Номінальна заробітна плата — сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами оплати праці — ставками, окладами, іншими чинними формами та системами.
Залежно від складових частин виокремлюють:
валову заробітну плату (брутто);
чисту заробітну плату (нетто), тобто за відкиданням обов’язкових податків.
Не цитуючи Інструкції про склад коштів, спрямованих на споживання, яка затверджена наказом Мінстату України за № 150 від 27.06.94, достатньо зауважити, що перші 4 наведені групи доходів утворюють фонд споживання, який являє собою головну складову сукупного оподаткованого доходу для нарахування прибуткового податку.
Окремо слід спинитися на останньому пункті цієї структури «Інші доходи». До нього будуть віднесені доходи, які одержуються здебільшого поза контролем з боку держави та податкових служб. Тому, якщо перші 4 складові можуть бути доволі точно розраховані на підставі бухгалтерських та статистичних звітів, то «Інші доходи» обчислюються з допомогою статистичних оцінок та з використанням спеціальних методик для виконання відповідних розрахунків. Це оцінка доходів від незаконної підприємницької діяльності та доходів, одержаних злочинним шляхом. В умовах перехідної економіки, за недосконалості законів та слабкості виконавчих державних структур, ця частина доходів в Україні, за різними оцінками, коливається в межах 30—50% від загальної суми доходів населення, що значно перевищує 10—12%, притаманних розвиненим країнам. Така структура доходів, значна частина яких виведена за межі офіційного обліку та управління, негативно впливає як на прийняття державою управлінських рішень у всіх сферах діяльності, так і на провадження контролю за їх виконанням, а також провокує розвиток криміногенних структур.
У статистиці рівня життя використовують різні показники доходів: номінальні, реальні, кінцеві, сукупні, мобільні й т. ін.
Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН обчислюють:
первинний дохід у розрахунку на годувальника в поточних та незмінних цінах;
наявний факторний дохід на душу населення в поточних та незмінних цінах;
сукупний дохід на душу населення та домогосподарство.
Первинний дохід — це дохід від прямої участі у виробництві чи наданні послуг, і його розрахунок має сенс лише щодо тих членів домогосподарства, які працюють. Наявний факторний дохід — це дохід з урахуванням розрахунків з держбюджетом: сплати податків та надходження з бюджету у вигляді прямої допомоги та пільгових послуг. Показник сукупного доходу являє собою суму всіх доходів, одержаних членами домогосподарства. Діленням цього показника на кількість членів домогосподарства визначають середньодушовий сукупний дохід.
В умовах ринкової економіки одержання будь-яких доходів пов’язане з результатами діяльності — чи підприємницької структури, чи держави, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане з іншим чинником — ризиком. Рівень ризику, а отже, і стабільність (гарантія) отримання доходів, змінюється від першої складової до п’ятої. Отже, прогнозуючи доходи певних категорій населення, слід обов’язково враховувати вплив фактора ризику. Зауважимо, що хоча ризик є об’єктом вивчення спеціальної навчальної дисципліни, але остання неодмінно користується статистичними методами, і тому деякі підходи до визначення та врахування ризику вже розглядалися в попередніх підрозділах підручника. З огляду на це не будемо повертатися до теоретичних і практичних питань, пов’язаних з ризиком, а в разі потреби пропонуємо читачам звернутися до відповідних положень І-ї частини підручника.
Рівень доходів окремих категорій населення для реалізації їх функцій із забезпечення процесу відтворення національного продукту залежить від його грошового (номінального) вираження та рівня цін, який впливає на можливість придбати за ці гроші певну кількість (обсяг) товарів та послуг. У свою чергу, рівень номінальних доходів перебуває під впливом кількісного та якісного факторів: загального обсягу доходів, одержаних певною структурою, та ефективності праці тих, хто працює в цій структурі. Причому йдеться не про ефективність праці окремих працівників, (вона буде врахована при оплаті праці цих працівників), а про ефективність праці колективу працівників, склад і кількість яких визначають розмір одержаного доходу, причому останній буде серед них і розподілений.
І якщо для комерційних структур справді існує прямий зв’язок між кваліфікацією та працевіддачею працівників, то в державних установах такого зв’язку немає. Адже праця всіх державних службовців оплачується за рахунок державного бюджету, формування якого забезпечує лише незначна частина цих службовців. Отже, якщо не виконується бюджет, не виплачується заробітна плата всім державним працівникам і, як наслідок, порушується економічний механізм процесу відтворення національного продукту, потерпає вся країна, а не лише ті службовці, чия неефективна робота призвела до зазначеного стану в економіці.
Інша складова, що використовується для характеристики зміни реальних доходів, тобто купівельної спроможності населення, визначається показником інфляції.
Інфляція — це знецінення паперових грошей та безготівкових грошових коштів, які не обмінюються на золото. Вона зумовлюється комплексом причин, які діють у сфері виробництва, грошового обігу та державних фінансів: монопольне підвищення цін, надрозвиток кредиту, надмірні невиробничі витрати держави і т. ін.
Розрізняють інфляцію відкриту та придушену (приховану). Відкрита інфляція виявляється у хронічному зростанні цін на товари та послуги. Придушена інфляція характерна для економіки, де ціни регулюються, і виявляється в товарному дефіциті, зниженні якості продукції, вимушеному нагромадженні грошей, розвитку тіньової економіки, бартерних розрахунках. Така інфляція розвивається тоді, коли державні ціни підтримуються на рівні, нижчому за точку рівноваги. За темпами розвитку інфляцію поділяють на повзучу, галопуючу та гіперінфляцію. Повзуча має темпи 10—20% на рік; галопуюча характеризується змінними темпами від 10 до 300% на рік; для гіперінфляції характерними є надвисокі темпи — понад 1000% на рік.
Важлива роль у зниженні інфляції належить податковій та кредитній політиці, що має стимулювати виробництво дефіцитних товарів, регулювати надлишок грошових коштів за допомогою державних позик та цільових вкладів до Ощадбанку, розширення торгівлі квартирами, землею, нерухомістю.
Індекс придушеної інфляції обчислюють як відношення загальної суми примусових заощаджень за поточний рік до річного обсягу товарообігу.
Результатом знецінення грошей є падіння їх купівельної спроможності, яка вимірюється індексом купівельної спроможності грошової одиниці (наприклад гривні)

Інфляцію вимірюють за допомогою індексу інфляції:
.
Під потужністю інфляційного зсуву у витратах населення на товари та послуги розуміють абсолютну вартісну оцінку зниження купівельної сили грошей за рахунок інфляційного зростання середніх цін та тарифів, яка може бути обчислена як різниця чисельника та знаменника індексу цін:
,
в якому в практиці міжнародних зіставлень динаміки цін за базовий узято рівень 1967 р. Він ураховує формування надлишкових заощаджень та приховане зростання цін (зниження якості товарів за незмінних цін).
Сума наявних доходів населення складається із суми витрат населення на товари та послуги, а також приросту заощаджень населення.
За допомогою індексу купівельної спроможності обчислюють один з головних показників характеристики доходів населення — індекс реальних доходів
,
де — індекс номінальних доходів.
Реальні доходи являють собою купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи. Індекс номінальних доходів характеризує зміну таких доходів у звітному періоді порівняно з доходами в такому самому за тривалістю попередньому періоді. Індекс реальних доходів характеризує зміну купівельної спроможності населення у звітному періоді порівняно з базовим.
Проте індекс реальних доходів — узагальнюючий. І прямо використовувати його для оцінювання рівня доходів — це те саме, що й визначати середню температуру хворих у лікарні для характеристики стану їхнього здоров’я: при середній температурі 36,6° один уже помер, а в іншого — жар 42°. Аби цього не сталося в нашому випадку, необхідно вимірювати й аналізувати доходи окремих категорій населення.
Усебічна характеристика доходів потребує одночасного аналізу витрат цих окремих категорій населення. Структура витрат та структура споживання населенням конкретних товарів і послуг вивчає статистика бюджетів домогосподарств. Цей розділ статистики дістає потрібну інформацію, аналізуючи результати спеціального вибіркового обстеження. Доведено, що за умови правильного добору статистичної сукупності досить надійні результати можна дістати, обстеживши 0,5% домогосподарств. Їх добирають методом механічної вибірки в межах територій. І хоча згідно з інструкціями, законом та практикою проведення обстежень бюджетів домогосподарств здобута інформація використовується виключно для статистичного аналізу в узагальненому вигляді й не може бути надана нікому — навіть судовим органам, останнім часом постали труднощі як із формуванням самої сукупності, так і з достовірністю збираної інформації.
Одним з важливих показників у статистиці доходів є про-житковий мінімум, який характеризує в грошовому вираженні мінімальний набір споживчих благ, що необхідні для задоволення основних потреб людини. З використанням рядів розподілу населення за розміром доходів обчислюється також частка тих, чий дохід нижчий від прожиткового мінімуму (існує ще менший показник — нижчий від порогу бідності). Це найбідніше населення, яке найбільше потребує соціального захисту. Згідно з методикою Європейської Економічної Комісії ООН до найбідніших належать ті групи населення, середньодушовий дохід у яких не перевищує 2/3 середнього доходу по країні в цілому. Кількісну оцінку диференціації за рівнем доходу можна дістати, обчисливши коефіцієнти диференціації, які характеризують співвідношення доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення. Найчастіше обчислюють децильний та квартильний коефіцієнти диференціації, які встановлюють співвідношення доходів 10% (для децильного коефіцієнта) та 25% (для квартильного коефіцієнта) найбільш і найменш забезпеченого населення.
Графічно диференціацію доходів можна подати за допомогою кривих Лоренца, коли по осі абсцис відкласти кумулятивний ряд чисельності населення, а по осі ординат — кумулятивний ряд доходів. Тоді, чим більше відхилення кривої Лоренца від діагоналі, тим більша нерівномірність розподілу, тобто вища диференціація доходів.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Який взаємозв’язок між різними видами доходів населення?
2. Які доходи, крім грошових, включають до доходів населення?
3. Чим відрізняється структура та рівень доходів окремих категорій населення України і за рахунок чого?
4. Схарактеризувати темпи інфляції в Україні починаючи з 1992 р. Чим вони були зумовлені?
5. Яка різниця структури «відкритих» і «тіньових» доходів?
6. Які завдання розв’язує статистика бюджетів домогосподарств?
7. Що таке прожитковий мінімум та мінімальний споживчий бюджет?
8. Чи можна за рахунок приватних операцій на фондовому ринку підвищити рівень життя тих, хто перебуває за межею бідності?
9. Установіть, як змінилась реальна зарплата, коли відомо, що у звітному періоді порівняно з базовим номінальна зарплата зросла з 90 до 99 грн., а ціни на товари та послуги в середньому підвищилися на 2%.
10. Визначіть індекс реальної зарплати по області, коли відомо, що у звітному періоді порівняно з базовим чисельність зайнятих скоротилась на 10% і фонд номінальної зарплати зріс від 212 до 250 млн грн.; сума сплачених податків збільшилася з 18 до 22 млн грн.; ціни на товари та послуги зросли на 5%; середня тривалість робочого дня скоротилася на 8%.
11. За допомогою коефіцієнта еластичності спрогнозуйте середній рівень споживання населенням фруктів у наступному році, якщо розрахунковий середньодушовий дохід у цьому році очікується на рівні 150 грн. на місяць. Інформацію про доходи та споживання фруктів у два минулі роки містить таблиця:
Показник
В останньому році
У попередньому році

Середньодушовий рівень номінальних доходів, грн.
86
124

Середньодушовий рівень споживання фруктів, кг
77
82

Зробіть висновки.
20.2. Статистика споживання населенням матеріальних благ та послуг
Під споживанням розуміють використання товарів та послуг для задоволення індивідуальних та колективних потреб. Розрізняють виробниче, або споживання засобів виробництва для виготовлення певного продукту та невиробниче споживання, більшу частину якого становить особисте споживання — використання людиною виробленого продукту для забезпечення своєї життєдіяльності.
Особисте споживання виконує економічні та соціальні функції. Економічні функції полягають у відтворенні потреб, регулюванні обсягу та структури виробництва, відтворенні робочої сили; вони є критерієм реалізації суспільного продукту.
Соціальні функції полягають у підвищенні матеріально-го добробуту населення, формуванні всебічно розвиненої особистості.
Статистичний аналіз узагальнює факти, що спостерігаються, виявляє фактори, від яких залежать рівень та структура споживання, будує моделі споживання і на цій основі описує відповідні закономірності й тенденції. Результати статистичного аналізу використовують як для формального описування минулих тенденцій, так і для прогнозування розвитку виробництва з метою задоволення потреб населення.
Система статистичних показників споживання будується згідно із завданням спостереження і регулювання споживання на макро- та мікрорівнях розвитку економіки.
На макроекономічному рівні враховується необхідність узгодження реалій сьогодення стосовно організації виробничих сил, реалізації складових ВВП, у тому числі фонду споживання.
Досвід розвинених країн свідчить, що ринкова економіка досягає розвитку, коли вона спирається на масове споживання, перетворення особистого кінцевого споживання на визначальний елемент ВВП.
Статистичне забезпечення вирішення проблем макроекономічного регулювання споживання включає таку систему показників:
частку кінцевого особистого споживання у ВВП, яке формує платоспроможність населення як базу підприємництва і ринкової трансформації економіки;
співвідношення частки праці і капіталу, або необхідного і додаткового продукту, у тому числі спрямованого на інвестування. Зниження частки праці гальмує попит, а звідси і пропозицію товарів;
рівень рентабельності промислових підприємств, невиправдане зростання якого є передумовою стагнації виробничого попиту, хаосу неплатежів, заборгованості, що у свою чергу гальмує випуск споживчих товарів і вихід із кризи;
розподіл зайнятих за рівнем заробітної плати за галузями та видами діяльності;
розподіл сімей за рівнем середньодушового доходу по соціальних групах населення в цілому (соціально-економічна диференціація);
структура доходів населення;
поділ доходів на платоспроможний попит, нагромадження і т. ін.;
структура платоспроможного попиту на товари та послуги.
Під впливом цих показників формується обсяг і структура фонду споживання населення в цілому та окремих його соціально-економічних груп.
Відповідно до системи національних рахунків витрати домашніх господарств на кінцеве споживання включають:
витрати на купівлю споживчих товарів (крім будинків та квартир) у державній, кооперативній торгівлі, на міських ринках та в неорганізованій торгівлі;
витрати на оплату споживчих послуг;
витрати за рахунок надходжень продуктів у натуральній формі, які вироблені в домашніх господарствах для власного кінцевого споживання;
витрати продуктів, одержаних домашніми господарствами в натуральній формі як оплата праці;
витрати на послуги з помешкання у власному житлі.
Аналізуючи споживання населення, треба виділити складові цієї системи. Це дозволяє врахувати особливості розрахунку показників, вивчити закономірності та тенденції процесу.
У ході аналізу споживання використовують такі групування:
1. За матеріальним складом і формою виявлення благ та послуг:
а) матеріальні продукти (продовольчі, непродовольчі товари, матеріальне споживання в закладах культурно-побутового та соціального обслуговування населення, електроенергія, водо-, газопостачання і теплофікація та ін.);
б) матеріальні послуги — послуги, які створені у сфері матеріального виробництва (оплата виготовлення, ремонту та монтажу споживчих товарів, які оплачуються населенням, утримання та поточний ремонт квартир, обслуговування транспортом і зв’язком, хімчистка);
в) нематеріальні послуги (без зношення житла);
г) послуги в цілому (б + в);
д) зношення житла;
е) загальне споживання населення (а + г + д).
2. За джерелами фінансування:
а) споживання за рахунок особистих доходів (споживання закуплених благ та послуг, включаючи споживання продукції власного виробництва);
б) безоплатне споживання за рахунок суспільних фондів у формі медичного обслуговування, освіти, обслуговування в яслах, дитячих садках, а також у вигляді суспільних дотацій при купівлі медикаментів, харчуванні на підприємствах, користуванні житлом;
в) загальне споживання населенням (а + б).
3. За призначенням матеріальних благ та послуг:
продовольчі товари; напої і тютюнові вироби; взуття та одяг; споживання житла; паливо, освітлення, вода, газ; предмети та послуги для домашнього господарства (побутові товари довгострокового користування, посуд, дрібний домашній інвентар); послуги охорони здоров’я та особиста гігієна; послуги транспорту та зв’язку; послуги освіти, культури, спорту та відпочинку; інші матеріальні блага та послуги.
4. За головними каналами надходження:
роздрібна торгівля, включаючи масове харчування, міські ринки; підприємства, які надають матеріальні послуги; підприємства, які надають нематеріальні послуги; бюджетні та інші установи; зношення житла; споживання продукції власного виробництва.
Використовують також інші групування стосовно суб’єктів споживання. Тут слід мати на увазі ознаки, які визначають рівень, структуру споживання та його джерела, тобто:
соціальну належність населення;
рівень матеріального добробуту населення, який визначається рівнем середньодушового доходу в сім’ї;
територію проживання.
Ураховуючи характер, особливості зміни споживання в перелічених групах у статиці та динаміці, можна встановити закономірності зміни споживання під впливом основних факторів, а також структурні зміни у фонді споживання.
Особливе місце посідає аналіз споживання в натуральній формі як сукупності певних властивостей продукта, завдяки яким він задовольняє ту чи іншу потребу людей. Вирізняють групи натуральних показників споживання, що характеризують такі його аспекти:
1) споживання в натуральних одиницях вимірювання. Вони охоплюють споживання основних продуктів харчування, текстильних товарів та взуття і розраховуються на основі матеріальних натуральних балансів (м’яса, молока, картоплі, тканин, взуття тощо).
2) вміст поживних речовин (білків, жирів, вуглеводнів, калорійність харчування. Ідеться про щоденне середнє споживання речовин, які містяться в окремих видах продуктів харчування);
3) дані про наявність товарів довгострокового користування. Їх отримують шляхом поточного обліку купівлі товарів та оцінки їх вибуття. Використовують також дані вибіркових бюджетних обстежень населення;
4) фізичний обсяг та рівень споживання послуг.
Для аналізу у вартісному вираженні споживання оцінюють у поточних та незмінних цінах. Оцінюючи споживання, застосовують ціни, за якими населення придбало матеріальні блага і послуги: у разі купівлі в роздрібній торгівлі — роздрібні ціни, на ринку — ринкові ціни. Оцінюючи натуральні надходження, використовують роздрібні ціни, а також ціни виробництва; під час вимірювання динаміки фізичного обсягу споживання — незмінні ціни, тобто ціни певного року.
У статистиці використовують три основних джерела інформації для визначення витрат домашніх господарств на придбання споживчих товарів: вибіркові бюджетні обстеження; баланс грошових доходів та витрат населення; торговельна статистика.
Проте на основі даної інформації неможливо достатньо точно визначити суму споживчих витрат згідно з основними концепціями СНР. Так, у результаті вибіркових бюджетних обстежень статистичні органи одержують інформацію про обсяг та структуру витрат населення безпосередньо від домашніх господарств. Але в цих даних міститься значна систематична помилка, оскільки там практично відсутні сім’ї з високими доходами. Баланс грошових доходів та витрат населення побудований на інших концептуальних принципах, ніж СНР.
У зв’язку з цим основним джерелом інформації про витрати на купівлю споживчих товарів є дані торговельної статистики про обсяг та структуру роздрібного товарообороту. Крім того, провадяться дорахунки для підприємств, які не звітували, неорганізованої торгівлі, включаючи неорганізоване ввезення товарів із-за кордону, тощо.
Для одержання інформації про витрати населення на оплату послуг використовується статистична звітність закладів та організацій, що надають такі послуги домашнім господарствам. До їх складу включають ринкові споживчі послуги (побутові, житлово-комунальні, транспорту та зв’язку, оздоровчі і т. д.), а також послуги фінансових посередників (банків, страхових компаній, організацій з проведення лотерей).
Вартість послуг із проживання у власному житлі включається в загальну суму кінцевих витрат у розмірі валового випуску, тобто поточних витрат на утримання власного житла та вартості його зношення.
Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств відо-бражає реальну величину кінцевого споживання, яке забезпечується як за рахунок одержаного доходу, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, які надаються населенню органами державного управління та некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства.
Як відзначалося, для більш глибокого та всебічного аналізу рівня життя населення провадяться вибіркові бюджетні обстеження домашніх господарств, що є важливим джерелом статистичної інформації про структуру доходів та споживчих витрат населення. Такі обстеження дозволяють установити залежність між рівнем матеріального добробуту домогосподарств та їх складом, джерелами доходів, зайнятістю членів сім’ї в різних секторах економіки. Цю залежність відображають структурно-функціональні моделі (див. підрозд. 16.5). Прикладом таких моделей є структура споживання в групуванні сімей за рівнем середньодушового доходу в сім’ї. Така інформація є основою для вивчення споживчої поведінки населення, виявлення взаємозв’язку між рівнями споживання, доходів та цін і прогнозування попиту.
Для кількісного відображення залежності між динамікою доходів або цін та рівнем споживання окремих товарів розраховуються коефіцієнти еластичності, які показують, на скільки процентів змінюється рівень споживання за зміни середньодушового доходу або ціни на 1%.
При проведенні вибіркових обстежень регулярно фіксуються як доходи, так і витрати домашніх господарств. Витрати поділяються на дві групи: споживчі витрати, а також витрати, не пов’язані зі споживанням. Споживчі витрати включають усі поточні витрати на придбання товарів та послуг для використання домашнім господарством або його окремими членами.
Аналіз матеріального добробуту заснований не тільки на обліку загальної суми витрат на придбання перелічених товарів та послуг, але й на вивченні їх структури. До найбільш важливих потреб людини, які задовольняються в першу чергу, належить харчування, тому показники частки витрат на харчування використовується як індикатор рівня життя населення.
На основі даних обстежень розраховуються показники середньодушового споживання окремих продуктів харчування, а також рівень забезпеченості населення непродовольчими товарами в розрахунку на 100 сімей або на 1000 осіб.
Одним із найважливіших показників життєвого рівня населення є рівень середньодушового споживання q. Його розраховують як частку від ділення фонду споживання Q на середньорічну чисельність населення N:
.
Динаміку рівня середньодушового споживання аналізують у натуральному та вартісному виразі. У першому випадку за непродовольчими товарами розрахунок проводять: взуття — у парах, тканин — у метрах тощо, а продуктів харчування — у власній масі (м’ясо, молоко — у кілограмах, яйця — у штуках, а також у перерахунку на основний продукт — молоко та молочні продукти — у молоці, м’ясо та м’ясопродукти — у м’ясі).
Динаміку рівня споживання у вартісному виразі розраховують у порівнянних цінах.
Статистика вивчає, як змінюється фонд споживання за рахунок окремих факторів, для чого може бути використаний метод ланцюгових підстановок.
Рівень споживання диференціюється за регіонами, соціальними групами населення, усередині останніх — за групами з різним рівнем середньодушового доходу в сім’ї. Використовуючи ці групування, можна визначити вплив на динаміку рівня споживання зміни його в окремих групах та розподілу населення за вибраною ознакою групування. Цей аналіз проводять за допомогою системи індексів змінного складу, фіксованого складу та структурних зрушень.
При аналізі споживання застосовують такі факторні індекси, коли динаміка підсумкової величини розкладається на динаміку двох або більше факторів. Розрізняють два випадки аналізу динаміки за допомогою цих індексів. Перший — простий, коли фактори є співмножниками без знака суми. Наприклад, динаміка споживання взуття залежно від зміни рівня споживання q, середньої ціни p та чисельності населення N. Індекс загального обсягу споживання
.
Вплив на цю динаміку зміни середньої ціни розраховують за формулою
;
вплив рівня споживання
;
вплив чисельності населення
.
Абсолютний розмір зміни фонду споживання обчислюють як різницю між чисельником та знаменником індексів.
Другий випадок називають складним факторним індексом. У цьому випадку фактори виступають як суми добутків. Прикладом може бути індекс обсягу споживання тканин, які складаються з бавовняних, вовняних та шовкових. Його обчислюють за формулою
.
При аналізі споживання використовують також територіальні індекси, які характеризують співвідношення соціально-економічних явищ у просторі (за економічними районами, областями, містами тощо).
Рівень споживання по регіонах у цілому залежить від рівня споживання в окремих групах населення (міського і сільського залежно від рівня доходу тощо) і поділу населення за цими ознаками. Тому важливо виявити різницю між рівнями споживання в окремих регіонах, елімінуючи вплив цього поділу. Залежно від поставленого завдання при побудові територіальних індексів мають місце різні підходи. Так, при порівнянні рівнів споживання qA, qБ в регіонах А та Б для елімінування впливу, наприклад, розподілу в цих регіонах співвідношення між міським та сільським населенням d як стандартний можна використати або розподіл dA населення регіону А і тоді територіальний індекс
,
або регіону Б dБ і тоді
.
При порівнянні рівнів споживання в регіонах між собою, а також із середнім по сукупності регіонів, у тому числі із середнім по Україні як стандартний може бути використаний розподіл у цілому по країні dK; тоді формула територіального індексу набере вигляду
.
Щойно було розглянуто методи аналізу динаміки споживання в простому групуванні за однією ознакою. Додаткову інформацію можна дістати при використанні комбінаційних групувань. Прикладом може бути групування регіонів, у кожному з яких виокремлені соціальні групи населення (табл. 20.1).
На підставі цієї інформації можна виконати аналіз динаміки рівня споживання (табл. 20.2). Відповідні абсолютні прирости рівня споживання за рахунок окремих факторів розраховують як різницю між чисельником і знаменником формул індексів.
Таблиця 20.1
ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ РОЗРАХУНКУ ІНДЕКСІВ РІВНЯ СПОЖИВАННЯ
Регіон
Соціальні групи населення
Базисний період
Звітний період



Рівень споживання
Частка чисельності населення
Рівень споживання
Частка чисельності населення




соціальних груп
регіонів

соціальних груп
регіонів

А








Б








Таблиця 20.2
ІНДЕКСИ РІВНЯ СПОЖИВАННЯ
Вид розподілу
Індекс змінного складу
Індекс фіксованого складу
Індекс структурних зрушень

За соціальними групами населення




За регіонами




Соціально-регіональний (комбінаційний)


1-го порядку(вплив зміни соціальної структури населення всередні регіонів)
2-го порядку (вплив зміни регіональної структури населення)


При вивченні взаємозв’язків між споживанням та факторами, що його визначають, значну допомогу надають методи кореляційно-регресійного аналізу, зокрема це побудова моделей у вигляді рівнянь регресії. При виборі виду функції вирізняють основні фактори які впливають на споживання у (рівень виробництва, доходів, продажу тощо).
Найчастіше використовують моделі, які характеризують залежність рівня споживання від рівня доходу населення , а також від інших факторів, які змінюються пропорційно до часу t, тобто функції виду у = f (х t).
Як і в багатьох інших випадках, що стосуються динаміки соціально-економічних явищ, використовують також експоненціальну залежність типу у = e f (x t).
Крім того, по ряду предметів споживання існує граничне значення А, яке визначають фізіологічними нормами споживання для продуктів харчування, раціональними нормами споживання для непродовольчих товарів. Іншими словами, як би не зростали прибутки населення та інші фактори, які визначають зростання споживання, рівень останнього в середньому не перевищить або не повинен перевищити певного граничного значення. Для характеристики цього положення використовуються функції, які виражають логістичну залежність
або .
Важливе місце в статистичному вивченні споживання посідає його регіональний аналіз. Він дозволяє вивчити особливості споживання в регіонах (областях) під впливом розміщення продуктивних сил, рівня і структури доходів населення, співвідношення між окремими його соціально-економічними групами і т. ін. У цьому разі використовують різні статистичні методи і показники. Одним із них є коефіцієнт локалізації Клок, який показує співвідношення частки за окремими регіонами фонду споживання і факторів, які його визначають (обсягу виробництва , доходів населення , чисельності населення dнас та ін.).
Наприклад, для і-ї області Клок, який характеризує співвідношення частки фонду споживання і обсягу виробництва, розраховують за формулою
Клок = .
Він показує частку фонду споживання відносно до пропорційної частки обсягу виробництва, а також як співвідношення по регіону відрізняється від відповідного співвідношення по всій сукупності регіонів у цілому. Коли Клок ( 1, то на цей регіон припадає менший фонд споживання порівняно з пропорційним для нього обсягом факторної ознаки і навпаки.
Вивчають також концентрацію споживання відносно окремих факторів. З цією метою будують криву концентрації (крива Лоренца) (див. підрозд. 16.5). Коефіцієнти концентрації порівнюються в статиці за взаємозв’язком розподілу споживання та сукупності факторів, які його визначають, і в динаміці — для вивчення зміни концентрації взаємозв’язку споживання з конкретним фактором. Чим слабша концентрація, тим менша міжрегіональна диференціація рівня споживання у взаємозв’язку з конкретними факторами.
Загальну характеристику варіації рівня споживання в регіональному аналізі дають показники варіації.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Дайте визначення терміна «споживання».
2. Що таке особисте споживання і які функції воно виконує?
3. Висвітліть склад витрат домашніх господарств, які утворюють обсяг кінцевого споживання.
4. Які групування використовують у ході аналізу споживання?
5. Що розуміється під споживанням у натуральному вираженні і які групи показників використовують при його аналізі?
6. Дайте статистичну характеристику основних методів статистичного аналізу обсягу і рівня споживання.
7. Наведіть формули індексного аналізу обсягу і рівня споживання та відповідну економічну інтерпретацію результатам такого аналізу.
8. Які статистичні моделі використовуються при аналізі взаємозв’язку між споживанням та факторами, що його визначають?
9. Як аналізується варіація споживання?
10. За даними таблиці проаналізуйте динаміку фонду споживання
Показник
Період


базовий
звітний

Рівень споживання яєць на душу населення, шт.
271
280

Середньорічна чисельність населення, тис. чол.
1200
1310


11. Використовуючи дані таблиці, розрахуйте індекси середнього рівня споживання тканин.
Групи сімей за рівнем середньодушового доходу
Базовий період
Звітний період


Частка сімей, %
Рівень споживання на рік, м
Частка сімей, %
Рівень споживання на рік, м

I
13,7
4,2
2,8
4,5

II
22,1
5,1
8,6
5,4

III
21,9
5,2
14,5
5,3

IV
16,6
7,4
16,7
8,7

V
10,9
8,3
15,6
9,1

VI
6,4
9,2
12,4
9,8

VII
5,8
10,9
16,2
11,5

VIII
2,6
17,0
13,3
16,5


12. У звітному періоді порівняно з базовим доходи населення зросли на 25%, чисельність населення — на 5% а рівень середньодушового споживання цукру — на 15%. Розрахуйте коефіцієнт еластичності споживання цукру залежно від рівня доходу.
13. Використовуючи дані про поділ фонду споживання продуктів харчування і чисельності населення по регіонах, розрахуйте коефіцієнти локалізації та концентрації, що характеризують взаємозв’язок цих поділів.
Регіон
Частка чисельності населення
Частка фонду споживання

І
0,24
0,21

ІІ
0,15
0,17

ІІІ
0,31
0,29

IV
0,14
0,16

V
0,16
0,17

Разом
1,00
1,00


20.3. Статистика соціального обслуговування
Рівень життя населення розглядають у вузькому та широкому розумінні слова. Рівень життя у вузькому розумінні — досягнутий рівень споживання населенням матеріальних благ та послуг, що обумовлюється відповідними рівнями та структурою доходів. Напрямки статистичного вивчення цих аспектів рівня життя нами розглянуті у двох попередніх підрозділах.
Рівень життя в широкому розумінні слова включає в себе весь комплекс соціально-економічних умов життя. І якщо вивченню економічних умов виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ присвячені майже всі попередні розділи II частини підручника, то деякі аспекти статистики соціальних умов життя ми вперше розглянемо зараз.
Надання соціальних послуг як і оцінка рівня їх розвитку та ступеню впливу на рівень життя у зв’язку з численними видами цих послуг потребують специфічного підходу до розрахунку статистичних показників та їх аналізу. При цьому виходять з того, що послуга — це корисна діяльність чи корисний ефект, що створюється у ході цілеспрямованої діяльності, яка направлена на задоволення певних потреб. Послуги відбиваються в особливих споживчих вартостях, які можуть задовольнити потреби тільки в процесі створення послуг, коли витрачається праця для надання послуг.
У свою чергу соціальні показники визначаються з урахуванням конкретних галузей і повинні бути спрямовані на одержання інформації, необхідної для прийняття фактичних заходів для задоволення соціальних потреб.
У практиці розроблені і використовуються різні системи соціальних показників. Структура такої системи визначається її призначенням. Базовою для інших систем є система для соціальної та демографічної статистики (ССДС), яка була розроблена Статистичним бюро ООН у 1975 році та організована за принципом життєвого циклу. Поширений в Європі Перелік соціальних показників (ОЕРС) побудований за принципом соціальних цілей, а Система основних соціальних показників (РЕВ), яка використовується з невеликими вдосконаленнями і в нашій країні, — за принципом програмного розвитку. Відмінності в принципах побудови породжують, у свою чергу, і відмінності в змісті конкретних підсистем або блоків соціальних показників.
ССДС як базова пропонує розподіл показників на такі підсистеми:
1. Чисельність та склад населення, народжуваність, смертність та міграція.
2. Сім’ї та домогосподарства.
3. Соціальні класи.
4. Розподіл доходів, споживання та нагромадження.
5. Житловий фонд.
6. Розподіл часу та використання дозвілля.
7. Соціальне забезпечення та соціальна допомога.
8. Освіта.
9. Зайнятість та безробіття.
10. Охорона здоров’я та медичне обслуговування.
11. Громадський порядок: безпека та правопорушення.
Показники перших чотирьох підсистем були розглянуті вище.
Статистика житлового фонду повинна розглядатися ширше, ніж тільки статистика наявності та змін, які відбуваються в забезпеченні населення помешканнями для проживання. Для оцінки задоволення життєво-побутових потреб населення та створення необхідних умов для повноцінного відпочинку людей слід виділити розділ, який можна назвати статистикою житлово-комунального господарства (ЖКГ), а показники його умовно можуть бути віднесені до таких груп:
житловий фонд, нове будівництво, реконструкція та знесення;
житлові умови проживання;
обслуговування та фінансування житлового фонду.
Джерелами статистичного вивчення житлового фонду є: звіти житлових організацій, інвентаризація та переписи (або одночасні обліки) житлового фонду. Інвентаризацію проводять спеціальні організації (бюро технічної інвентаризації), що знаходяться в складі житлових та комунальних організацій місцевих адміністрацій. При цьому одержують дані про місцезнаходження, призначення, належність та оцінку будови, її головні будівельні ознаки, дату спорудження будови та її технічний стан. Для характеристики житлового фонду за окремими ознаками провадять його статистичне групування. Типи групувань при цьому такі:
1) за призначенням приміщень — житлові, нежитлові;
2) за правом власності — місцевих адміністрацій, кооперативних підприємств, в особистій власності;
3) за типом будови — щодо матеріалу стін та перекрить;
4) за поверховістю — мало- (1—2), середньо- (3—5), багато- (6—15) та високоповерхові (вище 15 поверхів);
5) за внутрішнім благоустроєм — електричне освітлення, вода, газ, каналізація, сміттєпровід та ін.;
6) за технічним станом — показники рівня зносу.
Підтримання в постійно справному стані самої будівлі та створення необхідних умов мешканцям, що в них живуть, визначають завдання статистики експлуатації. Господарсько-фінансові плани та річні бухгалтерські звіти будинкоуправлінь містять необхідну інформацію для вивчення експлуатаційної діяльності житлового господарства. Її аналіз виявляє структуру доходів та витрат житлового господарства, середні їх рівні на одиницю площі, дозволяють побудувати ряди динаміки, а також вивчити фактори, що впливають на зміну доходів та витрат житлового господарства.
Вивчення житлових умов має важливе значення для визначення розмірів, розміщення, структури житлового будівництва, для визначення типів будинків та типів квартир. При цьому вивчення житлових умов провадиться в трьох напрямках: кількісна та якісна характеристика житлових умов, економічні умови користування житлом.
Кількісна характеристика житлових умов дозволяє визначити рівень забезпеченості населення житлом. Щільність заселення характеризується середньодушовою забезпеченістю житловою площею. Показник ізольованості житла залежно від завдань дослідження може бути виражений у вигляді процентного співвідношення чисельності сімей та одинаків, що мають окрему квартиру, до загальної кількості сімей та одинаків (коефіцієнт посімейного розселення), або у вигляді відношення квартир, що заселені однією сім’єю до загальної кількості заселених квартир (коефіцієнт ізольованості жител).
Для повноти характеристики житлових умов населення необхідно оцінити економічні умови користування житлом, тобто визначити витрати населення, пов’язані з користуванням квартирою. Поряд з абсолютним показником житлових витрат та їх питомою вагою в доходах сім’ї, обчислюють відносний показник — коефіцієнт житлових витрат — в якому береться до уваги чисельність сімей.
Піклування про благоустрій населених місць покладається на комунальне господарство, що має забезпечити найбільш зручні умови проживання населення в даному населеному пункті та створювати нормальні умови діяльності підприємствам та організаціям шляхом розвитку, експлуатації та підтримання в належному стані його технічного, інженерного обладнання та інших видів благоустрою.
Комунальне господарство складається з великої кількості різних за призначенням і технологією виробництва підприємств та господарств. Їх можна розділити на такі групи:
а) санітарно-технічні підприємства — водогін та каналізація;
б) енергетичні підприємства — міські електромережі, газове господарство, підприємства об’єднаних котелень та теплових мереж.
Основними показниками, що наведені в річному статистичному техніко-експлуаційному звіті про роботу водопроводу, є:
кількість водозаборних вузлів, артезіанських свердловин та насосних станцій, а також установлена потужність насосних станцій першого підняття (м3/добу);
підняття води на певну висоту або дотримання в трубопроводах відповідного тиску; продуктивність, тобто кількість води, яка надається в мережу за одиницю часу; різниця між піднятою водою та наданою в мережу (споживання води для своїх потреб);
різниця між наданою та реалізованою водою (втрати в мережі та неураховані витрати води для гасіння пожеж, поливання вулиць та зелених насаджень).
Робота каналізації, що являє собою транспортування (видалення) забруднених вод з території населеного пункту, знешкодження, очищення цих вод та спуск очищених вод у водойми, характеризується обсягом вод, що пропущені через очисні споруди, та якістю цих вод, що скидаються у водойми.
Головним завданням комунальної статистики в галузі енергопостачання є вивчення обслуговування цими видами послуг населення та організацій місцевого та комунального господарства. Обслуговування поселень та територій характеризується охопленням їх мережами енергетичних підприємств у вигляді процента населених місць, що ними обслуговуються, а в містах — часткою жителів, що користуються цими видами благоустрою, у загальному числі жителів, і показниками рівня споживання електроенергії, газу, тепла, гарячої води.
Статистика бюджету часу населення узагальнює та аналізує інформацію:
про те, як люди проводять свій час;
про основні способи використання дозвілля і про час, що відводиться на кожний з цих способів різними групами населення;
про засоби та устаткування для використання дозвілля і про рівень збільшення можливостей організувати дозвілля завдяки державним та приватним витратам.
Основними показниками використання часу є показники структури витраченого часу на різні види діяльності, у тому числі — і в час дозвілля, відносно до різних статево-вікових груп населення та сімей з різним рівнем доходів.
Вивчення бюджету часу населення спрямоване на вирішення задач статистичного аналізу показників добового фонду часу та, особливо, позаробочого часу населення. При цьому слід навчитися досліджувати вплив соціально-економічних та демографічних факторів на структуру позаробочого часу, відмінності цих структур у мешканців міста та села, сімей різного типу, представників соціально-економічних груп населення. Окремого вивчення потребує вільний час та дозвілля, що пов’язане з аналізом задоволення потреб населення у відпочинку та культурному розвиткові. Ці питання вивчає статистика культури та мистецтва.
Головне завдання статистики культури та мистецтва пов’язане з необхідністю характеризувати діяльність установ культури та мистецтва, хоча не менш важливе місце при цьому займає оцінка впливу зростання культурного рівня населення на підйом продуктивних сил, прогрес науки та техніки та інші явища, що мають місце у сфері матеріального виробництва.
Ознайомитись з досягненнями світової та вітчизняної культури можна в закладах культури, більшість яких створена та фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Основними серед них є музеї, бібліотеки, клубні установи, ботанічні сади та інше. В установах культури населення може ознайомитись із творами мистецтва, що мають матеріальний характер (книжки, скульптури, картини). Для знайомства з творами таких мистецтв, як музика, кіно, театр та ін. необхідне відвідування установ мистецтва: театрів, кінотеатрів, концертних залів, цирків тощо.
Відносно бібліотек, то їх можливості щодо обслуговування читачів оцінюють залежно від технічного стану приміщень, їх площі, кількості відділів, кількості місць у читальних залах та руху бібліотечного фонду. Характеристику їх роботи проводять за допомогою показників:
1) кількість книговидач — кількість книжок, виданих одному читачу;
2) доступність бібліотечної мережі — кількість бібліотек у розрахунку на 1000 км2 або 10000 осіб;
3) книгозабезпеченість населення — кількість книжок та журналів у бібліотечних фондах на 1 жителя (читача).
Специфічними показниками у звіті про роботу музеїв є ті, що характеризують їх фонди у співвідношенні до площі залів. Рівень науково-освітньої діяльності оцінюють за кількістю відвідувань, екскурсій та прочитаних лекцій. Організації, що здійснюють редакційно-видавничу діяльність, відносять до сфери виробництва, але показники їх діяльності розглядають як показники закладів культури. Пов’язане це з тим, що продукція цих організацій має освітній характер (книжки, брошури, журнали, газети) і сприяє ознайомленню населення з досягненнями культури. Облік цієї продукції ведуть як за кількістю друкованих аркушів, так і за накладом. На підставі цих даних установлюють обсяг назви як відношення суми всіх аркушів до загальної кількості назв.
Найбільш тісний контакт з глядачем серед усіх закладів мистецтва забезпечує театр. Про роботу театру слід судити з двох точок зору: кількісної та якісної. До кількісної відносять такі показники, як кількість заходів, глядачів та сума зборів. Оцінити добір репертуару та постановку конкретних вистав дозволяють показники, за допомогою яких характеризують оновлення репертуару, заповненість глядачевого залу та ін.
За даними про відвідування кіносеансів обчислюють:
1) доступність кіномережі — кількість кіноустановок у розрахунку на 10000 осіб населення;
2) забезпеченість населення місцями в кінотеатрах — кількість місць у стаціонарних кінотеатрах у розрахунку на 1000 жителів;
3) середня кількість відвідувань кіносеансів.
Можливості показу кінофільмів забезпечуються також кіностудіями, де ці фільми знімають. Тому як редакції та видавництва, так і кіностудії хоч і відносять до сфери виробництва, але показники їх роботи є показниками закладів мистецтва, головним серед яких є випуск фільмів.
Доповненням статистики доходів є показники статистики соціального забезпечення. Соціальний захист населення — це система державних та громадських заходів щодо впровадження матеріального забезпечення громадян похилого віку, а також у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності або годувальника, або в разі безробіття.
Основна задача статистики соціального забезпечення та соціальної допомоги — це вивчення видів і способів соціального захисту та соціальних гарантій, що передбачені законодавчими та нормативними актами, за їх цільовим призначенням, напрямками, групами населення, джерелами фінансування та ін. До показників, які характеризують використання та масштаби захисту, належать:
за видами програм, середнім розміром допомоги та іншими класифікаційними ознаками
;
у розподілі за секторами економіки:
загальні та середньодушові витрати;
витрати на соціальне страхування;
за групами за доходами та типами домогосподарств
;
загальні витрати по системі соціального забезпечення в розрахунку на душу в поточних і незмінних цінах.
Статистика освіти узагальнює й аналізує статистичну інформацію про систему освіти, навчальні заклади, учнів та викладачів, витрати на освіту, характеристики рівня освіти населення. Згідно з Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО) є 5 ступенів, 6 рівнів та 7 категорій освіти. У нашій країні прийнятий такий розподіл освітніх рівнів:
рівень І — початкова освіта;
рівень ІІ — першого ступеня: неповна середня;
другого ступеня: середня;
рівень ІІІ — першого ступеня: молодші спеціалісти;
другого ступеня: бакалаври;
третього ступеня: спеціалісти, магістри.
Показники, що характеризують освіту, відносять до таких груп.
1. Показники рівня освіти і грамотності:
;
середнє число років навчання в розрахунку на одну особу;
освітній потенціал, який дорівнює кількості часу, витраченого населенням на навчання, та ін.
2. Показники контингенту осіб, що навчаються, і тих, які завершили освіту:
брутто-коефіцієнт охоплення освітою з виділенням ступенів освіти в групуванні за статтю, категоріями населення та регіонами:

та інші.
3. Показники системи освіти та професійної підготовки з виділенням та аналізом джерел фінансування освіти.
4. Показники педагогічних кадрів порівняно з кількістю учнів.
Статистика охорони здоров’я та медичного обслуговування об’єднані в одному підрозділі. Оскільки стан здоров’я людини залежить від таких факторів, як: стан навколишнього середовища та економічні умови життя; статура людини, спадковість та перенесені хвороби; розвиток медичної допомоги й доступність медичного обслуговування, показники статистики охорони здоров’я можуть бути віднесені до таких груп:
1. Показники здоров’я (захворюваності) та тривалість життя:
;
поширеність захворюваності (хворобливість) — обчислюється аналогічно коефіцієнту захворюваності, але за окремими видами захворювань;
частота вперше виявлених під час медичного огляду захворювань;
структура захворювань;
тривалість захворювання.
2. Показники стану медичного обслуговування та використання медичних закладів. До цієї групи включають показники, які характеризують відвідування населенням медичних закладів та використання різних видів послуг системи охорони здоров’я:
кількість відвідувань у розрахунку на одного лікаря;
чисельність осіб, що пройшли вакцинацію в розрахунку на 1000 осіб населення;
кількість відвідувань амбулаторій і т. ін.
3. Показники засобів медичного обслуговування:
кількість лікарів різних спеціальностей та молодшого медичного персоналу в розрахунку на 10 тис. осіб населення;
місткість медичних установ (кількість лікарняних ліжок на 1000 осіб населення).
4. Доходи та витрати, пов’язані з медичним обслуговуванням:
частка ВВП, що направлена на охорону здоров’я;
рівень та індекс урядових та приватних витрат на медичне обслуговування в поточних та незмінних цінах;
загальні та середньодушові споживацькі витрати на охорону здоров’я.
Статистика громадського порядку і безпеки є розділом соціальної статистики, який вивчає стан громадського порядку і рівень правового захисту законних прав та інтересів населення, і використовує для цього такі показники:
частота окремих правопорушень і кількість жертв;
характеристика правопорушників і поводження з ними, що характеризує стан і діяльність правоохоронних органів.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Що розуміють під соціальним обслуговуванням?
2. Які види послуг ви знаєте?
3. Обґрунтувати включення окремих підсистем до ССДС.
4. Обґрунтуйте взаємозв’язок житлових умов і якості праці.
5. Яка різниця між вільним часом і позаробочим часом?
6. Які зміни сталися в останній час у діяльності установ культури і мистецтва України?
7. Який рівень соціальної допомоги в Україні? Чи достатній він для розв’язання задач соціального забезпечення?
8. Відмінності між структурою освіти в Україні за часів радянської влади і в період ринкової перебудови.
9. За наведеними даними визначіть індекси загальних видатків на освіту окремих категорій учнів. Обчисліть, на скільки процентів змінилися загальні видатки на освіту за рахунок зміни видатків на одного учня та структури учнів за категоріями.
Категорія учнів
Чисельність учнів, тис. осіб
Видатки на утримання одного учня, грн./рік


Базовий період
Звітний період
Базовий період
Звітний період

Студент технікуму
5,1
5,0
1220
2552

Учень коледжу
4,5
4,4
780
1915

Учень ПТУ
4,2
4,0
760
1865

Усього
13,8
13,4
*
*

10. За наведеними даними проаналізуйте різницю в розподілі молодих сімей за умовами проживання.
Умови проживання
Частка молодих сімей, які мешкають


з батьками
окремо від батьків

В окремих багатокімнатних квартирах
0,959
0,012

В окремих малокімнатних квартирах
0,024
0,264

У комунальних квартирах
0,017
0,724

12. За наведеними даними проаналізуйте динаміку засуджених у абсолютних та відносних величинах з урахуванням їхнього віку.
Вік, років
Чисельність населення, тис. осіб
Чисельність засуджених, осіб


1985
1990
1995
1985
1990
1995

14—19
79,1
79,9
80,6
456
292
421

20—29
125,7
126,9
128,1
522
329
479

30—39
140,5
141,9
143,2
229
155
219

40—49
108,9
109,9
111,0
146
95
145

Усього
454,2
457,6
462,3
1353
871
1364