1.Суть понять “організація праці”, “наукова організація праці”.
Наукова організація праці(НОП)- це така організація праці, яка основана на досягненнях науки передовому досвіду, які систем. впровадження в виробничу діяльність, сприяє підвищення продуктивності праці, створює комфортні умови для працівника, немає негативних наслідків на здоров я працівника істворює високу працездатність. Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. І організ-я праці і НОП вирішує одні і тіж питання виробничого процесу, а різниця є в методі рішення цього питання ступінь науково-обгрунтованих конкретних рішень.
2.Зміст організації праці.
-Розробка і впровадження рац. форм і кооперації праці. -Організація колективних форм праці -Орг-ія багатоверст. обслугов-я -Орг-ія суміщення проф. посад, функцій. -Поділ праці ( проф.-кавліф.поділ і технологічний) -Орг-ія підбору, відбору, підготовки кадрів, підвищ. кваліф., перепідготовка -Орг-ія робочих місць всіх категорій працівників і орг. обслугов. роб. місць. -Аналіз і раціоналізіція труд. процесів, розробка і впровадження передових прийомів і методі праці. -Аналіз і вдосконалення нормув. праці.- Покращення умов праці :робота з скороченням важкої ручної праці шляхом автоматизації, механізації; розробка, впровадження рац-их режимів праці і відпочинку; впровадження вирб-ої естетики.; Зміцнення диципл. праці, підвищення творчої активності персоналу; Розробка і впровадження ефект. форм і методів матер-го і морального стимулюв. до праці, розробка ефективних мотивацій праці ;Гуманізіція праці.
3.Мета і завдання організації праці на різних рівнях економічної діяльності.
Орг-ія праці на підпр-ві охоплює такі основні напрями:
-поділ і кооперація праці, що передбачають обгрунтований розподіл прцв-ів за певними труд-ми функціями, робочими місцями, а також об”єднання праців-ів у виробничі колективи;
-орг-ія і обслугв. роб. місць, що сприяють рац-му використ. роб. часу;
-нормув. праці, що передбачає визначення норм затрат праці на вир-во продукції і надання послуг як основу для орг-ії праці і визначення ефект-ті вир-ва;
-орг-ія підбору персоналу та його розвиток, тобто- планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар”єри тощо;
- оптимізація режимів праці і відпочинку, встновл. Найбільш рац-го чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця;
-раціоналіз. трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Рац-им вважається такий досвід роботи, який забеспечує мінім. затрати часу ;
-поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості вир-ва, важких фізичних, психолг-х навантажень, а також формув-я системи охорони і безпеки праці;
-зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності праців-ів; -мотивація і оплата праці.
4.Принципи організації праці.
Організація праці на під-ві має здійснюватись на таких загальних принципах:
Принцип планомірності вимагає, що усі організаційні заходи на під-ві відбувалиьс нна планомірній основі, скоординовано і синхронно.
Принцип економічної ефективності вимагає ретельного обґрунтування інвестиційу розвиток персоналу, витрат на оплату праці й утримання робочих місць, інших напрямах і непрямих витрат з огляду на їхню віддачу, окупність.
Принцип економічної заінтересованості полягає в неохідності створення гнучкої системи стимулів, яка спонукала б керівників і весь персонал працювати з повною віддачею творчого потенціалу на благо організації, а отже кожного працівника й суспільства.
Принцип соціальної доцільності доповнює принцип економічної заінтересованості. Це означає,що будь-які заходи, дії керівників, умови праці персоналу мають бути соціально виправлені та обґрунтовані. Дуже важливим для організації є принцип системності, який обумовлює необхідність реалізації системного підходу в організаційному забезпеченні та підтримці усіх трудових процесів, що відбуваються на під-ві.
5.Закони організації праці.
Організація праці на будь-якому підприємстві має здійснюватись відповідно до об'єктивних економічних законів, які виявляють свою дію через певні принципи, тобто систему вимог, норм, які служать керівництвом для вирішення на практиці організаційних питань.
Безпосередньо ОП на під-ві стосуються закони:
Закон синергії. В ОП синергетичний ефект виявляється тоді,коли всі суб’єкти організаційних дій розуміють спільну мету, об’єднують зусилля та наявні ресурси і досягають певних позитивних результатів.
Закон розвитку. В ОП на під-ві закон розвитку вимагає безперевного удосконалення всіх складових цього організованого процесу. Цетральним завдання розвитку організації має бути всебічний професійний, культурний, духовний, соціальний розвиток персоналу.
Законкомпозиції та пропорційності. Дія цього закону тісно пов’язана з дією закону синергії. Тобто всі чинники організаційного процесу мають бути об’єднані спільною метою та спільними завданнями. Вимагається чітка координація дій усіх суб’єктів ОП.
Закон поінформованості та упорядкованості. Організаційний процес неможливий без надійного інформаційного забезпечення. Кожен суб’єкт ОП ефективно виконуватиме свої обов’язки лише за умови наявності необхідних для роботи інформаційних ресурсів. Інформація організаційного забезпечення маж бути своєчасною, повною, достовірною, стислою.
Закон єдності аналізу та синтезу. Цей закон проголошує, що завдяки використанню у процесах управління та організації процедур аналізу та синтезу забезпечується налаштування організаційної системи на оптимальний варіант лосягнення поставленої мети.
6.Нормативні основи організації праці.
Нормативна база –це нормативні матеріалиі документи, що використ. в орг-ії праці. Наприклад: типове пложення про безперервнц та ек-ну освіту кадрів н\г, нормат. документ щодо визначення умов праці на роб місці.
Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різних нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі й трудові процеси, економіку та управління виробництвом.
7.Правові основи організації праці.
Правові основи наукової організації праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.
Правові основи орг-ії праці – це закони і правові норми, правила, положення які регулюють питання праці.Конституція Укр., Закон Укр. про охорону праці, про підприємство, КЗПпП, закон Укр про освіту, про зайнятість нас-ня.
До осн. Нормат-правових актів, що суттєво впливають на х-р і зміст відносин у сфері праці слід віднести ті, що регламентують порядок розробки, затвердження та механізм запровадження державних соц..гарантій та держ.соц.стандартів
8.Зміст і сутність школи Ф. Тейлора.
Наукове управління найбільш тісне зв'язано з роботами Ф.У. Тейлора,
Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Ганта. Ці творці школи наукового управління
думали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз можна
удосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання. Засновником класичної школи управління вважається Фредерик Уінслоу Тейлор. До Тейлора двигуном підвищення продуктивності праці був принцип «пряника» - скільки зробиш, стільки й отримаєш. Тейлор розчленував усю роботу виконавця на складові частини. Окремі
рухи були ним прохронометровані, а робочий день розписаний по секундах.
Однак не варто думати, начебто хронометраж приводив лише до більш точного визначення можливості усього в результаті раціоналізації самої роботи і, зокрема, запровадження доцільних режимів змін праці і відпочинку.
Таким чином, Тейлор на практиці в ряді випадків відшукав той обсяг роботи, відповідним чином виконуючи який робітник найбільше раціонально може віддавати свою робочу силу протягом тривалого часу.
Теоретичні роботи Тейлора були обґрунтовані німецьким соціологом Максом Вебером, що і висунув передумови, що твердий порядок, підкріплений відповідними (розробленими Тейлором) правилами, є найбільш ефективним методом роботи.
9.Поняття економічної та соціальної ефективності організації праці.
Соціально-економічна ефективність характеризується мірою задоволення потреб суспільства у продукції, на випуску якої спеціалізується дане підприємство.Економічна ефектив-ність праці полягає у визначенні доцільності заходів щодо вдоскона-лення ОП. При визначенні доцільності розраховуються такі показники:
1) зниж-ня втрат роб.часу внаслідок покращення організації роб. місця і ведення ефективних систем обслуговування;2) приріст ПП, зниження трудомісткості продукції;
3) додатковий випуск продукції; 4) зниження собівартості продукції за елементами собівартості; 5) абсолют- не та відносне зниження чисельності;
6) річний економічний ефект.
Показники економ. Ефективності вдосконалення організації праці, а саме підвищення продуктивності праці зменьшення витрат роб. часу та інші досягаються за допомогою соціальних показників вдосконалення орг. праці(таких як: забезпечення безпеки та охорони праці, поліпшення психо-фізіологічних факторів пов’язаних з змістом праці, вдосконалення мотивації та оплати праці)
10. Система показників економічної ефективності організації праці та методика їх розрахунку.
Екон.ефективність заходів полягає у визначені їх доцільності чи недоцільності.До показників відносять:1.зменшення втрат роб.часу в наслідок покращення організації роб. місця і введення ефект. систем обслуговування .2.приріст продуктиності праці .3.зниження трудомісткості продукції.4.додатковий випуск продукції .5.додатковий прибуток.6.зниження собівартості продукції за елементами собівартості.7.абсолютне і відносне зменшення чисельності працюючих.8.визначають одноразові витрати на запровадження заходу.9.визначають строк окупності цих витрат.10.річний економічний ефект. Існують такі рекомендації щодо визначення екон.ефект.: 1.Методические рекомендации определения экономической эффективности мероприятия НОТ. 2.Галузеві методики визначення економ. Ефективності
11.Показники соціальної ефективності організації праці
Передбачається створення таких умов праці,які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Соціальна ефективність вдосконалення організації праці впливає таким чином: Забезпечення безпеки та охорони праці(законодавчі документи); механізація та автоматизація важких та трудомістких робіт; скорочення важкої ручної праці; створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов; поліпшення психо-фізіологічних факторів пов’язаних з змістом праці; розробка і впровадження раціональних режимів праці і відпочинку; створення сприятливого соці.-псих клімату в колективі; дотримання естетики праці.
.
12.Організація праці і прибутковість підприємства.
Організація праці – це спосіб поєбнання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соц.-економічних результатів.Ефективна організація праці дає підвищену продуктивність праці, підвищує працездатність працівника , повне використання роб.часу , обладнання, сприяє підвищенню майстерності ї кваліфікації працівника ,що приводить до більш творчої та активної діяльності і всі ці показники сприяють збільшенню прибутку підприємства.
Більш детальне вивчення дохідності підприємства полягає в комплексному підході до оцінки впливу факторів на прибутковість підприємства, розробці алгоритму аналізу дохідності та моделюванні з використанням сучасних комп'ютерних технологій. Теоретико – методологічною базою дослідження є сучасна економічна теорія, дослідження українських та зарубіжних вчених з проблем формування валового доходу та прибутку підприємства, законодавчі акти та з питань організації праці на п-стві
13.Виробничий процес: сутність, класифікація та складові.
Виробничий процес (ВП) – це сукупність взаємопов`язних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основним елементом виробничого процесу є процес праці як відома діяльність людей, предмети та засобі праці. Це ресурсні складові ВП , які потребують певної витраті коштів.
Головною складовою ВП є технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. За призначенням ВП поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі процеси. 1) основні – процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок, як товар для продажу.
2) до допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів ( ремонтне, інструментальне, енергетичне виробництво).
3) обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних ( складські, транспортні процеси).
За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на перервні (дискретні) та безперервні. Перервним процесам притаманна циклічність, пов’язана з виготовленням виробів певної форми. Безперервні процеси притаманні виробництву праці, яка не має сталого об’єму і форми і тому їх перебіг не потребує циклічності. За ступенем автоматизації розрізняють:
Ручні процеси – здійснюються робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії;
Механізовані – виконуються робітником за допомогою машини;
Автоматизовані – виконуються машинами під наглядом виробника;
Автоматичні – здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.
Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція – це закінчена частина
14.Технологічний процес: сутність, та вимоги до проектування технологічний процесів.
Технологічний процес – це послідовна зміна форми, розмірів, властивостей матеріалів і напівфабрикатів з метою отримання деталі або виробу у відповідності з Зініними технічними вимогами. Технологічні процеси складаються з ряду фізичних, хімічних, механічних явищ, які відрізняються характером якісних змін і перетворень. Часто самі процеси називають фізичними, хімічними, механічними або фізико-хімічними тощо. Кожен технологічний процес може бути поділений на окремі технологічні ланки (операції) і зображений у вигляді технологічної схеми.
Технологічні процеси є основні і допоміжні. Ті процеси, які забезпечують перетворення сировини і матеріалів в готову продукцію, називаються основними. Наприклад, виготовлення заготовок литтям, куванням, штампуванням, механічна обробка різанням, складання виробів та ін. Допоміжні процеси забезпечують виготовлення продукції, що використовується для обслуговування основного виробництва. Любий технологічний процес може протікати лише в певному технологічному режимі, який визначається сукупністю основних параметрів. Вони впливають на швидкість процесу, на вихід і якість готового продукту та інші показники. Кожному технологічному процесу властиві свої параметри. Для хіміко-технологічних процесів це температура, тиск, концентрація реагуючих речовин, каталізаторі його активність, спосіб і ступінь перемішування реагентів та ін.
15.Трудовий процес як складова виробничого процесу.
Трудовий процес — це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів в потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною.
Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та iн.
Структурно будь-який трудовий процес складається з технологічних операцій. Технологічна операція — це частина трудового процесу, що виконується одним або групою працівників на одному робочому місці й над одним предметом праці. Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується незмінністю робочого місця, предмету праці й виконавця. Зміна хоча б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і початок іншої або про завершення роботи.
В структурі операції для цілей аналізу і нормування праці прийнято виділяти трудові прийоми, дії і рухи.
Трудовий рух — це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії (наприклад, "взяти інструмент", "натиснути кнопку" тощо).
Трудова дія — це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини при незмінних предметах і засоби праці (наприклад, дія "вимкнути персональний комп'ютер" виконується очима і руками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох трудових рухів натиснення та кнопки).
Трудовий прийом — це певна сукупність трудових дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що послідовно виконуються одна за одною і мають конкретне цільове призначення. Прийом — це, як правило, завершена елементарна робота (наприклад, "зробити копію документа" за допомогою розмножувальної техніки).
16.Класифікація трудових процесів та особливості їх організації.
Трудові процеси розрізняються за такими ознаками: за характером предмета і продукту праці, за функціями працівників, за мірою механізації праці, за мірою тяжкості і шкідливості умов праці та iн.
За характером предмета і продукту праці розрізняють матеріально енергетичні та інформаційні трудові процеси. Матеріально-енергетичні трудові процеси характерні для робітників, оскільки предметом та продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини тощо) або енергія. Для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців) характерні інформаційні трудові процеси, в яких основним предметом і продуктом праці є інформація.
За функціями трудові процеси класифікуються відповідно до функціонального поділу праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі на: а) трудові процеси робітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників; б) основні трудові процеси (що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляють продукцію) і допоміжні (які створюють необхідні умови для ефективного здійснення основних).
За мірою механізації праці трудові процеси поділяються наручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.
17.Структура трудового процесу.
Розглядаючи структуру трудового процесу слід відзначити, що трудовий процес – складний та багатомірний. В його структурі представлена низка факторів. Всі фактори спочатку можна розбити на дві великі групи –виробничі (які встановлюють вимоги) та соціальні (які повинні зазначеним вимогам відповідати). До складу виробничих факторів слід відносити ті які виникають внаслідок певних особливостей (умов) виробничої діяльності і є об’єктивними для даного виробничого процесу. До виробничих факторів , на нашу думку можна віднести: техніко-технологічні; психофізіологічні.
Віднесення психофізіологічних факторів до виробничих ми вважаємо за доцільне через те, що саме виробництво висуває до психофізіологічних характеристик персоналу певних вимог.
Серед техніко-технологічних. На нашу думку слід визначити у першу чергу наступні:
- рівень шкідливого впливу на організм (екологічні фактори);
- характер робочого місця (стаціонарне, пересувне);
- тип та характер використовуваного устаткування (розміри, складність, умови використання);
- рівень механізації та автоматизації праці;
- ступень оснащеності робочих місць виробничим інвентарем;
- місце розташування робочого місця (віддаленість);
- характер технологічного процесу (перервний, безперервний);
- характер участі працівника у виробничому процесі (спостерігач, оператор, безпосередній виконавець);
- прийнятий на підприємстві режим праці та відпочинку.
До психофізіологічних можна віднести фактори, запропоновані в Російській енциклопедії по охороні праці фактори: вага праці і напруженість праці.
18.Виробнича операція: поняття, характерні ознаки, класифікація виробничих операцій.
Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.
Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.
Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).
Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь).
Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).
19.Структура і зміст виробничої операції.
Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.
Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.
Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).
Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь).
Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).
20.Аналіз виробничих операцій: методи та технічні засоби проектування трудових операцій.
На практиці поширені дві групи методів вивчення трудових прийомів:
- Спостереження за роботою працівників
- Опитування працівників
Вибір технічних засобів у кожному конкретному випадку визначається орг.-тех. умовами. У малосерійному виробництві застосовуються хронометражні та фотохронометражні спостереження, у великосерійному, де багато простих і коротких операцій застосовують фотоапарати, відеокамери, моментографи. Кінознімання та відеозапис дозволяють зафіксувати будь-які дії працівника.Реєстрація труд. Процесу з використ. Осцилографічної установки здійснюється для вивчення одночасно роботи працівника та машини. Для кращого аналізу трудових процесів доцільно розкладати їх на елементарні рухи для наступ. аналізу.
При проектуванні вироб. Процесів потрібно дотримуватися принципів: економії рухів, суміщення та паралельності рухів, безперервності рухів, природномсті простоти рухів, відповідності умов праці, підвищення змістовності роботи, відповідності працівника роботі.
21.Карти організації трудових процесів, їх зміст та призначення.
Технологічні карти розробляються по єдиній схемі. У них висвітлюються питання технології і організації будівельного процесу, потреби в матеріально-технічних ресурсах, а також вимоги до якості робіт.
За останніми рекомендаціями технологічна карта повинна складатися з шести розділів:
1. "Область застосування". 2."Технологія і організація виконання будівельного процесу".3. "Вимоги до якості і приймання робіт".4. "Техніка безпеки і охорона праці, екологічна і пожежна безпека". 5."Потреба в ресурсах". 6."Техніко-економічні показники".
Графік проведення робіт розробляється на підставі визначених в калькуляції витрат праці і часу роботи машин.
У картах трудових процесів (КТП) приводяться основні відомості про організацію праці робітників з ілюстрацією виконання окремих операцій. Типові карти трудових процесів складаються з чотирьох розділів:
"Область і ефективність застосування карти"; "Умови і підготовка виконання процесу"; "Виконавці, предмети і знаряддя праці"; "Технологія процесу і організація праці".
22.Поділ праці на підприємстві, в організації.
Відповідно до того, за якою ознакою відокремлюють різні види трудової діял-ті існують такі форми поділу праці (ПП):
-Технологічна
-Поопераційна
-Функціональна
-Професійна
-кваліфікаційна
Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.
Поопераційний ПП означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Професійний ПП відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.
Кваліфікаційний ПП зумовлений різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. ПП на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці.
Поділ праці на підприємстві відбувається: між його окремими підрозділами і між працівниками всередині підрозділу. Поділ праці між підрозділами виражається у спеціалізації робіт і засобів праці. Відповідно до цього підрозділи господарства відрізняються один від одного за видами вироблювальної продукції (буряківнича бригада, молочна ферма та ін.) і за родом занять (загін по внесенню добрив, ремонтна майстерня тощо).
23.Технологічний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
Технологічний поділ праці – це відокремлення різних робіт за ознакою іх технологічної однорідності. Наприклад, на машинобудівному заводі виокремлюють заготівельні, ковальські, механічні, складські роботи. Технологічний ПП обумовлює спеціалізацію структурних підрозділів (на прикладі в-ва цехів,дільниць, бригад).На основі технологічного ПП визначають потребу в робітниках за професією і спеціальністю і кваліфікації. Технологічний ПП буває:1)предметним або подетальним – це коли предмет проходить весь цикл обробки на одному робочому місці і виконує один робітник; 2)поопераційний – ситуація коли процес виготовлення вироба розчленовується на окремі операції і кожний з яких виконує окремий виконавець. Негативні явища при поопераційному ПП:-присутня монотонність праці, яка призводить до втоми. Позитивні: -виконуючи 2-3 операції робітник спеціалізується на виконані вузького кола робіт, а це скорочує термін професійної підготовки (вузька спеціалізація);-спеціалізація сприяє чіткому ритму робот, росту майстерності;-створює передумови механізації і автоматизації вироблених процесів;-дає можливість застосовувати спеціалізовані інструменти, оснащення, тобто створюється спеціалізоване робоче місце, а це забезпечує економію затрат праці.
24.Функціональний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи. Поділ праці передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Виділяють такі види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний. Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками. Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукцій.Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.
25.Поопераційний поділ праці, його позитивні і негативні моменти.
У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи. Поділ праці передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Виділяють такі види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний. Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу. Негативні моменти: виникає монотонність праці і внаслідок швидка фізична втома. Позитивні м.: виконуючи дві три операції робітник спеціалізується на виконанні робіт, це скорочує термін професійної підготовки (вузька спеціалізація). Спеціалізація в свою чергуспирається чіткомуритму роботи, росту майстерності, створює передумови механізації та автоматизації виробничих процесів. Отже поопераційний поділ праці дає можливість застосувати інструменти, оснащення, дає можливість створити спеціалізовані місця внаслідок цього – економія затрат праці.
26.Кваліфікаційний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
Кваліфікаційний поділ праці враховує рівень професійної підготовки працівників, їх знання, вміння, навички. Залежно від цього формується кваліфікаційний склад працівників господарства та його підрозділів.
Економіка та організація праці на підприємстві вивчає лише одиничний поділ, в якому виділяють три форми: функціональний, технологічний і кваліфікаційний поділ праці.
кваліфікаційний поділ праці - здійснюється у робітників виходячи зі складності виконання ними трудових функцій, у ІнженерТехнічПрацівників і службовців - зі складності та відповідальності функцій і робіт, які вони виконують. Рівень кваліфікації робітників встановлюється на основі присвоєння їм кваліфікаційних розрядів.
Кв.ПП – це процес відокремлення складних робіт від простих, осн ф-цій від допоміжних; розподілення завдань і обов’язків між працівниками з урахуванням їхньої кваліфікації.
27.Кооперація праці на підприємстві, її сутність, значення та форми.
Зворотною стороною поділу праці є її кооперація, як сумісна участь людей в одному або різних, однак пов'язаних між собою процесах праці. Розрізняють дві основні форми кооперації: проста і складна. За простої кооперації група працівників сумісно зайнята на виконанні однорідних операцій. Ця форма кооперації переважає при виконанні кінно-ручних робіт. При складній кооперації працівники виконують неоднорідні операції одного процесу. Вона застосовується при виконанні робіт із використанням технічних засобів.
Виходячи з конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на підприємстві використовуються такі основні форми кооперації праці: міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична.
Міжцехова кооперація пов’язана з розділенням виробничого процесу між цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загальному для підприємства процесі праці з виготовлення продукції. Внутрішньоцехова кооперація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць. Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих працівників у процесі праці.
На підприємстві кооперування праці може здійснюватись шляхом індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи
28.Суміщення професій, функцій: сутність, види, умови введення та соціально-економічне значення.
Суміщення- це вид труд.діяльності за якої робітники, спеціалісти поряд із своєю основною роботою, функціями виконують за їх згодоюдодаткову роботу з іншої професії або посади на одному і тому ж підприємстві (установі) протягом робочого дня встановл. Тривалості для даного підприємства.
Суміщення дозволяє тільки зі згоди працівника (письмово), оформлення наказом, розпорядженням адміністрації, узгоджується з профспілками, повинна бути зазначена професія, обсяг додатково-виконуваних функцій або роботи і розмір доплати. Соціально-економічне значення суміщення полягає в тому, що найбільш раціонольно використовуються трудові ресурси; більш ущільнено використовується робочий час; ефективно завантажити матеріальні ресурси.Суміщення може змінити вузьку спеціалізацію робітника, підвищити його заробіток, також покращити умови праці.Ефективність впровадження суміщення визначається за показниками використання фонду робочого часу, за тривалістю робосого циклу, за ниженням повної трудомісткості продукції на одиницю продукції.При розробці і впровадженні суміщення враховують форми та методи суміщення.
29.Проектування та впровадження суміщення.
Під суміщенням професій розуміють виконання працівником упродовж нормальної тривалості робочого дня поряд із своею осн. Роботою додаткових ф-цій за інш проф., спец чи посадою
Проектування суміщ.проф відбуваеться за наявності таких умов: резерву вільного часу, готовністю працівника до розширення його звичайних ф-цій; матеріальна і моральна заінтересованість у суміщенні проф..
Ознаками С.П. є : форми ОП; категорії робітників, що суміщ проф.; к-сть суміщуваних проф.; повнота, порядок і стабільність суміщення; складність суміщуваних робіт порівняно з роботами за осн.проф.
Суміщ.проф і трудових ф-цій – ефективний засіб подолання чи запобігання монотонності праці.
30.Багатоверстатне обслуговування: умови введення, особливості організації праці. Ефективність багатоверстатного обслуговування.
Багатоверстатним обслуговуванням називають таку форму організаціїпраці, коли один робітник виробляє прод-ю одночасно на кількох верстатах.БО впроваджується на великосерійному і массовому вир-ві завдяки глибокій диференціації праці, спеціаліз-ї робочих місць та автоматизації технологічного устаткування .При організації БО необхідно вивчити ступінь зайнятості робітника і ступінь використання обладнання .Вивчення зайнятості роб-ка проводиться шляхом фотохронометражних спостережень.При орг-ї БО важливо правильно розмістити обладнання на робочих місцях , для того щоб забезпечити мінімальні переходи від станка до станка.
Напрямки: 1)Визначають кількість і тип обладнання яке може бути закріплене за одним робітником; 1)Визначають маршрут обслуговування;
Розрахунки: 1)Зайнятість робітника на 1-му верстаті ; 2)Час повного циклу обслуговування ;3) Час роботи обслуговування; 5)Час маршруту.
31.Чинники, що впливають на вибір форм поділу і кооперації праці.
У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.
В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.
Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції, яка випускається, її складності та ін. Тому їх пошук припускає обов'язковий аналіз цих факторів і обґрунтування оптимальної межі поділу праці. Кожна форма поділу праці має свої розумні межі. Із соціальної точки зору надмірний поділ праці збіднює його зміст, перетворює працівників у вузькопрофільних фахівців. З фізіологічної точки зору надмірний поділ праці призводить до його монотонності, викликає підвищену стомлюваність і, як наслідок, високу плинність працівників.
32.Поняття робочого місця, робочої зони. Роль робочого місця в організації праці.
Робоче місце – це сфера трудової діяльності одного або групи працівників, обладнана і оснащена всім необхідним для викоання виробничого завдання. Раціональна організація роб місць – одне з важливих і першочергових завдань ОП. Раціональна організація роб місця забезпечує:1) сприятливі, безпечні, комфортні умови праці(високу працездатність(збереження здоров”я; 2) безперервний хід виробничого процесу; 3) повне використання робочого часу і повне завантаження обладнання; 4) раціональне роб місце забезпечує використання кваліфікованої праці за призначенням.
Не завжди можна чітко визначити межу робочог місця. Наприклад: зборка великогабаритних конструкцій, будівництво цегляних стін, всі фарбувальні роботи. В цих випадках поняття робоче місце трансформується в поняття робоча зона трудових дій робітника.
33.Класифікація робочих місць і особливості їх організації.
РМ – це сфера труд діяльності 1 або групи працівників, обладнена і оснащена всім необхідним для виконання виробничого завдання.
1. За рівнем механізації праці виконавці виконавців розрізняють такі роб. місця (РМ): *роб місця ручної праці (де виконавець виконує осн. і допоміжні операції за допомогою ручних знарядь праці); *РМ механізовані, де трудові процеси, основні функції здійснюються при допомозі механізованого інструменту або машин. 2. За ознакою поділу праці: *індивідуальні (1 виконавець, незалежно від того, яку кількість обладнання обслуговує); *колективні (бригадні). 3. Залежно від кількості механізмів на РМ: *одноверстатні (одноагрегатні); *багатоверстатні (багатоагрегатні: - однорідні, - різнотипні). 4. Залежно від типу виробництва робочого місця: *однорідного; *серійного, *масового. 5. За рівнем спеціалізації: *спец-ні; *універсальні. 6. За умовами праці: *нормальні; * шкідливі (важкою фізичною працею); * особливо шкідливими умовами праці. 7. За стабільністю: *стандартні р.м.; *пересувні (водії). 8. Робочі місця з обладнанням та без обладнання. 9. За категорією працюючих: *РМ осн. робітників; *РМ спеціалістів та керівників; *РМ допоміжних робітників.
34.Обладнання на робочому місці, вимоги до нього.
Робоче місце – це частина простору, пристосована для виконання працівником (групою працівників") свого виробничого завдання, первісна ланка будь-якого підприємства. У загальному плані щодо сфери матеріального виробництва робоче місце включає: основне і допоміжне виробниче обладнання (верстати; механізми; агрегати; засоби, що забезпечують бс.чпеку праці; захисні прилади, які поліпшують санітарно-гігієнічні умови праці; енергетичні установки; комунікації); технологічне і організаційне оснащення (установочні та інші пристосування, інст- румент, контрольно-вимірювальні пристрої, столи, верстати, інструментальні тумбочки, стелажі, шафи, стільці, крісла). Залежно від кількості обслуговуваного обладнання робочі місця можуть бути одноверстеатні (одноагрегатні, одноапарат-ні) та багатоверстатні (багатоагрегатні, багатоапаратні). На спеціалізованих робочих місцях у серійному виробництві повторюваність виробничих операцій значно вища, тому тут застосовується в основному спеціалізоване обладнання, котре агре-гується в короткозамкнені поточні лінії. У масовому виробництві повторюваність операцій дуже значна. У зв'язку з цим робочі місця оснащуються тут вузькоспе-ціалізованим обладнанням, пристосуваннями для виконання якоїсь однієї операції. Такі робочі місця забезпечуються обмеженою кількістю видів інструменту при його високій спеціалізації, тому відпадає необхідність в інструментальних шафах.
35.Технологічне оснащення на робочому місці, вимоги до нього.
Оснащення робочого місця - це сукупність розміщеного тут основного й допоміжного устаткування, технологічного та організаційного оснащення. технологічне оснащення - робочі та вимірювальні інструменти, пристосування, запасні частини, канцелярське приладдя та ін.; Технологічне оснащення - засоби технологічного спорядження, які доповнюють технологічне устаткування під час виконання певної частини технологічного процесу (різальний, контрольно-вимірювальний інструмент, штампи, пристрої, прес-форми, ливарні форми тощо).
Технологічне оснащення включає оснащення загальнопромислового призначення і спеціальне оснащення (долота і шарошки верстатів бурових, графіторізи, прокатні валки, матриці, пуансони, молотки дробарок, стержні подрібнювальні тощо). Технологічне оснащення - засоби технологічного спорядження, які доповнюють технологічне устаткування під час виконання певної частини технологічного процесу (різальний, контрольновимірювальний інструмент, штампи, пристрої, прес-форми, ливарні форми тощо).
Технологічне оснащення включає оснащення загальнопромислового призначення і спеціальне оснащення (графіторізи, молотки дробарок тощо).
36.Організаційне оснащення робочого місця, вимоги до нього.
Оснащення РМ буває технологічним та організаційним. До організ-го оснащення відносять засоби зберігання, схову і розміщення інструменту, допоміжних матеріалів та різних запасних частин: стелажі, виробнича тара, … засоби сигналізації та зв’язку, засоби для схову і розміщення документації… засоби догляду за обладнанням… захисні засоби, екрани, распіратори, окуляри. Виробничі меблі мають враховувати зміст роботи. Вимоги до організації оснастки: щоб виконувати своє функціональне призначення. Конструкція оснащення і меблі повинні враховувати антропометричні хар-ки людини. Забезпечувати правильну роб. зону і зону огляду. Оснащення має бути єститично привабливе і в достатній кількості.
37.Робоча поза, вибір робочої пози.
Робоча поза — це основне положення тіла працівника в просторі. Зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпуса, ніг, рук, голови працівника під час роботи, достатній обзір робочого місця, свободу дій і швидку зміну робочих рухів, зручність для розвитку необхідних м’язових зусиль, мінімальні затрати енергії та максимальну результативність праці. Раціональна робоча поза має важливе значення для збереження здоров’я працівника, оскільки тривале перебування його в незручній і напруженій позі може призвести до таких захворювань, як сколіоз (викривлення хребта), варикозне розширення вен, плоскостопість тощо.
При розв’язанні практичних завдань щодо раціоналізації робочої пози необхідно враховувати такі фізіологічні вимоги:
зменшувати статичні напруження м’язів;
розподіляти статичні напруження так, щоб основна їх частина припадала на потужніші м’язи;
більше використовувати робочі пози сидячи та змінну.
Однак вибір робочої пози залежить від багатьох факторів, врахування яких і визначає її раціональність у конкретних виробничих умовах. Основні з них — маса оброблюваної деталі, зусилля, розміри робочої зони, співвідношення між висотою робочої поверхні і зростом працівника, точність рухів, особливості трудового процесу, які зумовлюють рухливість під час роботи.
38.Мікрокласифікація робочої зони.
Робоча зона трудових дій працівника – це трансформоване поняття роб.місця.Роб.зона – це дільниця тривимірного простору, що обмежена межею досягання рук в горизонтальній і вертикальній площині з урахуванням повороту робітника на 180( і переміщення його вправо і вліво на 1-2 кроки.В цій зоні розсташовані знаряддя праці, що постійно використов. в роботі. Розрізняють зону максимального досягання, це простір, обмежений уявною дугою, що окреслюється кінчиками пальців повністю витягнутої руки приїї оберті в плечовому суставі; і зону оптимального досягання, це простір,що обмежений уявною дугою, окресленою пальцями рук приїї оберті в ліктевому суставі. Як і роб.місця, роб. зони можуть бути: - стаціонарні ( робітники не змінюють зону роб. місця. Напр. робітники верстатники);- пересувні ( робітники періодично міняють зону роб. місця.Напр. сантехніки).
39.Функції обслуговувань робочих місць промислового підприємства та їх зміст.
1)Енергетична- безперебійне забезпеч-ня роб. місць енергією всіх видів. 2)Транспортна, 3)Вантажно- розвантажувальна 4)Складська 5)Інструментальна-забезпечення роб. місць інструментами, оснащенням. 6)Налагоджувальна, 7)Підготовчо- технологічна-комплектування предметів праці, розподіл робіт по дільницям і роб. місцям, видача вир-чих завдань, документів, інстументаж робіт-ків. Роботи виконубть робітники- комплектувальники або розподілювачі або виробничі майстри згідно виробничо- диспетчерського графіку, 8)Міжремонтна-міжремонтне профілактичне обслуговування технологічного обладнання. Виконують працівники по догляду за обладнанням, 9)Контрольна, 10)Ремонтно-будівельна і господарчо- побутова.
40.Форми обслуговування робочих місць, та їх сутність. Чинники, що впливають на вибір форм обслуговування.
За формами виконання ф-цій обслуговування роб. місць можуть бути:-чергове -планово- запобіжне;-стандартне. Чергове- форма обслуг-ня, коли обслуг-ня викон-ся за викликом обслуговуючого персоналу або вик-ть самі робітники. Воно неефективне, бо не гарантує своєчасність, а це призводить до значних простоїв робітників основного вир-ва. Застос-ся в одиничному і дрібносерійному вир-ві. Планово- запобіжне- в основу покладено плани, графіки і розклад обслуг-ня роб. місць за окремими ф-ціями( ремонт, переналадка, інші). Застос-ся в серійному вир-ві, скорочує втрати роб. часу, тому вона більш ефективна. Стандартна(комплексна регламентована форма обслуг-ня роб. місць)-коли в суворо примусовому порядку за розробленими планами, графіками зд-ся обслуг-ня роб. місць за всіма потрібними функціями. Застос-ся у масовому вир-ві, це сама ефективна форма обслуг-ня. Хар-на висока економічність, майже повна ліквідація втрат роб. часу, але вона потребує великої підготовчої роботи.
41.Системи обслуговування робочих місць, їх сутність.
Обслугов. Рорб.місць є важливою частиною виробничого процесу. Ефективність праці допоміжних робітників часто залежить від того, яка с-ма обслугов. Заведена на п-стві. С-ма обслуговування роб.місць базується на функціональному ПП на п-стві, за доп. Якого, напр., осн.робітники максимально звільняються від виконання допоміжних робіт, а кожна ф-ція обслуговування здійснюється окремими проф.-кваліф.групами допом.робітників. Конкретне обслуговування роб.місць може здійснюватись у вигляді однієї з 3-ьох осн.форм: стандартна (регламентованої), планово-запобіжної, чергової.
Мета обслуг.роб місць – забезпечення засобами та предметами праці, які необхідні для в-цтва продукції.
Системи обслуговування: 1.Централізована, 2.Децентралізована, 3.Змішана (комбінована). (1) здійснюється однією функціональною службою виробництва. (2) передбачає, що функції обслуговування виконують або виробничі робітники, або допоміжні робітники, які працюють в даному виробничому підрозділі. (3) – одні функції виконуються централізовано (енергетична, ремонтна), а інші (налагоджування) – децентралізовано. Найбільш ефективна система.
42.Основні принципи проектування організації обслуговування робочих місць.
Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.
Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.
Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).
43.Карти організації праці на робочому місці, їх зміст та призначення.
Конкретизованим викладенням проекту організації трудового процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов'язковим.
Карта організації праці зазвичай містить такі розділи:
1. Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).
2. Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу).
3. Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів).
4. Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв'язку).
5. Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов).
6. Норми затрат праці.
7. Вимоги до виконавця роботи.
8. Режим праці та відпочинку.
9. Загальні техніко-економічні показники. Технологічне планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності:
1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки.
2. Здійснюють прив'язку допоміжного обладнання (підйомно-транспортних засобів тощо), яке постійно використовується для основного технологічного устаткування.
3. Визначають раціональне місцезнаходження працівника відносно основного технологічного устаткування.
4. Визначають найзручніше (на мінімальній відстані від працівника) місце розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією.
5. Оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць.
44.Типові проекти організації робочих місць, їх структура, зміст та ефективність застосування.
Типові проекти – це організаційне рішення роб.місця, яке відтворює саніт.-гігієнічні вимоги, психо-фізіолог.,економ. та соц. вимоги(стандарти) організації трудов процесу для визначеного типу вир-ва і відпов. професії. Це документ передової орг.праці, на науковій основі орг.праці на роб.місці. В практичн. д-сті типов.проекти використ. для орг. нових роб. місць, а також для вдосконал. на науков. основі існуючих роб. місць.
Ефективність впровадж. типов проектів визнач. тим, що в них зосереджено передовий досвід не тільки однієї галузі, а також наукові рекомендації, розробки з орг. роб. місця. Ось чому впровадження тип. проектів дає: - підвищ. прод. праці; - підвищ. працездатності; - сприяє підвищ. майстерності працівників; - сприяє підвищеному використ. роб.часу і обладнання.
Типові проекти мають кілька розділів, які відтвор. осовні напр. ефективної орг. і ослуговув. роб.місця:
1 розділ дає детальне планування роб.місця; 2 розд. вказано яке обладнання і оснащен. доцільо мати на роб. місці, подано перелік з характеристикою технічн. оснащен.; у 3 розд. містятся вимоги до умов праці і техніки безпеки ( яке освітлення повинно бути, температура повітря, темп работи тощо); 4. Розділ містить методи та прийоми виконання роботи, подані за схемами; 5. Вказано за якими функціями повинно обслуговуваьтись роб. місце, в якій формі здійснювати ці функції; 6. Розділ – рекомендвації щодо нормування та оплати праці.
45.Сутність атестації робочих місць. Зміст роботи з проведення атестації робочих місць.
Атестація роб.місць- комплексний аналіз іоцінка кожного роб.місця на його відповідність нормативним вимогам галузі,а також передовому досвіду і вимогам НОТ.Ця робота має такі складові:-облік роб.місць.-атестація.-раціоналізація.-орг-ція роботи з атестацією. Мета і зав-ння:1.економити живу працю і знизити труд-ть робіт. 2.Підвищити фондовіддачу і рентабельність ви-ва,знизитьи с/в прдукції.3. Перевірити обгрунтованість норм матер.витрат і перевірити обгрунтованість норм праці.4. Ліквідувати роб.місця де заст-ся важка фіз.праця. 5. Обгрунтувати застос-ння пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах. Атестація прводиться за такими напрямами:1.техніко-технологічний рівень роб.місця(його оцінка і аналіз)2. Оцінка організаційного рівня. 3.Аналіз, оцінка умов праці і техніки безпеки на роб.місці.
По підсумкам атестації складається наказ ,який визначає:-заг.кіль-ть роб.місць,що підлягають ліквідації -відповідальні за проведення мироприємств по раціоналізації роб місць. –заходи по перепідготовці і використанню прцівників ,звільнених у зв”язку з ліквідацією і раціоналізацією роб.місць.Непотрібне обладнання реалізується у встановленому порядку,а отримані кошти направляються в фонд розвитку ви-ва.
46.Паспорт робочого місця, його зміст та призначення.
Паспорт (типовий проект) робочого місця працівників включає наступні розділи:
призначення і загальні характеристики; планування робочого місця; меблі, обладнання і технічні засоби; функціональні обов’язки (основні елементи роботи); методи і прийоми праці; умови праці; оплата праці; організація обслуговування; регламентуюча документація;
завантаження робочого місця (нормування); охорона праці і техніка безпеки.
Вихідними даними для розробки паспортів робочих місць є: типові паспорти робочих місць;
моделі робочих місць співробітників; штатний розклад підприємства; положення про оплату праці; схема монтажу технічних засобів; інструкції з експлуатації; нормативи праці управлінців; інструкції з техніки безпеки;
робочий проект будівлі (офісу); специфікація на меблі та обладнання; положення про підрозділи;
посадові інструкції; контракти співробітників;
нормативи площі на одного співробітника.
47.Атестація робочих місць: мета, завдання, технологія проведення.
Атестація роб.місць- комплексний аналіз іоцінка кожного роб.місця на його відповідність нормативним вимогам галузі,а також передовому досвіду і вимогам НОТ.Ця робота має такі складові:-облік роб.місць.-атестація.-раціоналізація.-орг-ція роботи з атестацією. Мета і зав-ння:1.економити живу працю і знизити труд-ть робіт. 2.Підвищити фондовіддачу і рентабельність ви-ва,знизитьи с/в прдукції.3. Перевірити обгрунтованість норм матер.витрат і перевірити обгрунтованість норм праці.4. Ліквідувати роб.місця де заст-ся важка фіз.праця. 5. Обгрунтувати застос-ння пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах. Атестація прводиться за такими напрямами:1.техніко-технологічний рівень роб.місця(його оцінка і аналіз)2. Оцінка організаційного рівня. 3.Аналіз, оцінка умов праці і техніки безпеки на роб.місці.
Тому що за результатами атестації можна: 1.економити живу працю і знизити труд-ть робіт. 2.Підвищити фондовіддачу і рентабельність ви-ва,знизитьи с/в прдукції.3. Перевірити обгрунтованість норм матер.витрат і перевірити обгрунтованість норм праці.4. Ліквідувати роб.місця де заст-ся важка фіз.праця. 5. Обгрунтувати застос-ння пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.
48.Автоматизовані документи, які використовують при проведенні атестації робочих місць.
Атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
2. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
3. Атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджуваними Мінпраці і МОЗ.
4. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з МОЗ.
49.Аналіз і оцінка технічного рівня робочого місця.
Оцінка технічного рівня робочого місця проводиться шляхом аналізу:
відповідності технологічного процесу, будівель і споруд -
проектам, обладнання - нормативно-технічній документації, а також
характеру та обсягу виконаних робіт, оптимальності технологічних
режимів;
технологічної оснащеності робочого місця (наявності
технологічного оснащення та інструменту, контрольно-вимірювальних
приладів і їхнього технічного стану, забезпеченості робочого місця
підіймально-транспортними засобами);
відповідності технологічного процесу, обладнання, оснащення
інструменту і засобів контролю вимогам стандартів безпеки та
нормам охорони праці;
впливу технологічного процесу, що відбувається на інших
робочих місцях.
50.Аналіз і оцінка організаційного рівня робочого місця основні напрямки аналізу.
При оцінці організаційного рівня робочого місця
аналізується:
раціональність планування (відповідність площі робочого місця
нормам технологічного проектування та раціонального розміщення
обладнання і оснащення), а також відповідність його стандартам
безпеки, санітарним нормам та правилам;
забезпеченість працівників спецодягом і спецвзуттям, засобами
індивідуального і колективного захисту та відповідність їх
стандартам безпеки праці і встановленим нормам;
організація роботи захисних споруд, пристроїв, контрольних
приладів.
51.Сутність колективної форми організації праці.
Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.
Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.
Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:
неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;
необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;
необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць; наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці; взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;
відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників та ін.
52.Виробнича бригада основна форма колективної праці. Види виробничих бригад.
ВБ-це первинна ланка трудового колективу підприємства, яка обєднує працівників дл спільного і найбільш ефективного виконання вир-го завдання. Види бригад: 1. Спеціалізовані-Б, які виконують однорідні технологічні роботи, і обєднують роб-ків однієї професії. 2.Комплексні-Б, де виконують технологічно різні роботи, але які взаємоповязані і охоплюють повний цикл вир-ва пр-ції або закінчену її частину. В КБ виділяють: 1)укрупнені КБ-орг-ся там, де потрібно виконати повний комплекс робіт по вигот-ню пр-ції; 2)в залежності від поділу праці: а)Б з повним ПП-кожен роб-к виконує роботу по своїй спец-сті; б)Б з частковим ПП-роб-к може виконувати інші роботи, крім своїх; в)Б з повною взаємозамінністю-роб-ки можуть виконувати різні роботи, що закріплені за Б. 3.Змінні-Б, в які входять роб-ки лише однієї зміни. 4.Наскрізні-Б, в яку входять роб-ки, зайняті в усіх змінах. Можуть бути спеціалізованими і комплексними. 5.Підрядна-в її основу покладено труд. договір між адміністрацією і виробничою Б. В ПБ встановлюється фонд з/пл відповідно до обсягу запланованих робіт.
53.Технологічні, організації та економічні передумови організації виробничих бригад.
Порядок орг бригад – створення групи по впровадженню бригад, проводиться аналіз існуючої орг-ції вир-ва (складність робіт, ступінь неперервності технологічного процесу, хар-к цього процесу). Характер цього процесу потрібно знати для того, щоб визначити форми поділу праці, а це в свою чергу визначить різновид бригади. Проводять аналіз показників з праці, що склалися в цеху за 6-12 місяців (рівень виконання чи невиконання норм праці, продуктивність праці, рівень з/п за професіями, використання робочого часу). Проводять роз”яснювальну роботу, а якщо це колектив – то підбір і відбір кадрів, які будуть спільно працювати. 2. Встановлюють в бригаді робочу зону – закріплюють за бригадою весь технологічний процес або його частину. Закріплюють з а бригадою вир-чу площу, обладнання, засоби вир-ва і всі вир-чі ресурси. 3. Встановлюють в бригаді кінцеву продукцію, яка буде ьзакріплена за бригадою, а саме характеристику продукції, обсяг, норму часу на виконання одиниці продукції, розцінки, т-ть за видами і виз-ть оодиницею обліку роботи бригади. Знати види і розряди робіт, що будуть закріплені за бригадою треба для того, щоб визначити проф-кваліфік склад і чис-ть бригади. Ч= Трудом-ть/Фонд (ОПТИМАЛЬНА) Виз-ти бригадний фонд з/п і методи справедливого розподілу бригадного заробітку між членами колективу з урахуванням їх особистого внеску.
54.Організація праці в бригадах: основні напрямки.
Бригадна форма ОП передбачає створення різних в залежності від вироб.процесу та галузі в-цтва виробничих бригад. Вироб.бригада – первинна ланка в с-мі в-цтва. Бригади є підрядні, творчі, обслуговуючі, комплексні і спеціалізованя. Коли приймається рішення про створення вироб.Б, обов’язково оцінюється ефективність роботи такої Б і результативність. ОП в бригадах починається з уточнення чисельності бригади і її проф-кваліф складу, а саме встановлюється т.з. номінальна чис-ть: Ч=Т/(Ф*Внп) Вибір бригадира бригади. ВИМОГИ: людина, яку поважають в колективі, прац-к високої кваліфікації, який повинен знати питання техніки безпеки, ОП і вир-ва, основи орг-ції з/п, орієнтується в якості продукції, повинен знати правові основи ОП, вміти орг=ти чітку орг-ну роботу.
ОП в бригадах починається з уточнення чисельності бригади і її проф-кваліф складу, а саме встановлюється т.з. номінальна чис-ть: Ч=Т/(Ф*Внп) Вибір бригадира бригади. ВИМОГИ: людина, яку поважають в олективі, прац-к високої кваліфікації, який повинен знати питання техніки безпеки, ОП і вир-ва, основи орг-ції з/п, орієнтується в якості продукції, понен знати правові основи ОП, вміти орг=ти чітку орг-ну роботу.
55.Поняття умов праці. Чинники, які формують умови праці.
Умови праці — не сукупність факторів зовнішнього середовища і виробничих обставин, що впливають на організм людини і визначають її працездатність. Створення сприятливих умов праці на виробництві, які б забезпечили високу працездатність і збереження здоров'я людини, є основним завданням організації праці., Умови праці — це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини, на ефективність праці і інші економічні результати виробництва, на рівень життя і всесторонній розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.
Всі чинники, які формують умови праці, розділені на наступні групи:
Санітарно-гігієнічні умови формуються під впливом на людину навколишнього середовища (шкідливі хімічні речовини, вібрація, освітлення, рівень шуму, електромагнітне поле, мікроклімат, мікроорганізми, біологічні чинники). Сприятливі санітарно-гігієнічні умови праці сприяють збереженню здоров'я людини і підтримці стійкого рівня його працездатності.
Психофізіологічні умови - величина фізичної, динамічної і статичної навантажень, робоча поза, темп роботи, напруженість уваги, напруженість функцій аналізаторів, монотонність, нервово-емоційна напруга.
Естетичні умови (колірне оформлення інтер'єрів приміщень і робочих місць, озеленення виробничих і побутових приміщень, прилеглих територій, забезпечення спецодягом і ін.). Всі ці чинники надають дію на працюючого через створення емоційного виробничого фону.
Cоціально-психологічні чинники, характеризують взаємостосунки в трудовому колективі і створюють у працівників відповідний психологічний настрій.
Виробничі умови праці являють собою набір чинників, пов’язаних з наявним устаткуванням на виробництві, засобами виробництва, їх станом, складністю освоєння та використання.
56.Класифікація умов праці.
Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на чотири класи :
І клас — оптимальні умови — такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу.
ІІ клас — допустимі умови — характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
ІІІ клас — шкідливі умови — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство.
IV клас — небезпечні (екстремальні) умови — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
57.Елементи умов праці, їх сутність. Основні нормативно-правові документи, що регламентують стан умов праці.
Умови праці залежно від кількісних характеристик елементів виробничого середовища можуть бути оптимальними, допустимими, несприятливими та шкідливими. Створення сприятливих умов праці забезпечує збереження високої працездатності і здоров’я працівників, сприяє розвитку творчої ініціативи та підвищенню ефективності праці.
Основними елементами умов праці на виробництві є мікроклімат виробничих приміщень, шум, вібрація, стан повітряного середовища, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання, освітлення тощо.
Закон України „Про охорону праці"
Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю . Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).
58.Санітарно - гігієнічні умови праці.
Сприятливі санітарно-гігієнічні умови праці сприяють збереженню здоров'я людини і підтримці стійкого рівня його працездатності. Робота по поліпшенню умов праці припускає в першу чергу вдосконалення техніки, технології і фізико-хімічних властивостей сировини, а також подальше вдосконалення виробничих процесів з урахуванням комплексу санітарних норм, стандартів і вимог.
Для створення сприятливого мікроклімату на робочих місцях і у виробничих приміщеннях необхідно герметизувати устаткування, укрити і ізолювати поверхню випаровування рідин, теплоізольованість джерела тепла, а також автоматизувати і механізувати процеси з надмірним виділенням тепла і вологи.
Шум і вібрація з фізичної точки зору багато в чому схожі, але один сприймається слухом, інша - дотиком. В даний час шум - один з найпоширеніших чинників зовнішньої, у тому числі виробничого середовища. Шкідлива дія шуму позначається на нервовій і серцевосудинній системах, на роботі органів травлення, підвищує кров'яний тиск, притупляє увагу і приводить до швидкого стомлення. При цьому рівень інтенсивності звуку викликає у людини різні відчуття.
Вібрація супроводжує багато виробничих процесів. Вона викликає захворювання суглобів, може порушити рухові рефлекси людини.
59.Атестація робочих місць за умовами праці: порядок проведення та мета.
Атестація робочих місць за умовами працi проводиться на підприємствах i в організаціях незалежно від форми власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, установки, прилади та апарати, сировина та матеріали є потенційними шкідливими та небезпечними виробничими факторами, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також їхніх нащадків як зараз, так i в майбутньому.
Атестацiя робочих мiсць передбачає:
- виявлення шкідливих та небезпечних факторів i причин формування несприятливих умов працi;
- санітарно-гігієнічне дослідження факторiв виробничого ередовища, важкості й напруженостi трудового процесу на робочому місці;
- визначення ступеню шкідливості і небезпечності працi та її характеру за гігієнічною класифікацією;
- обгрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкiдливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
- визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;
- визначення i реалізацію технічних i організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію умов та характеру працi.
60.Карта умов праці на робочому місці, її зміст та призначення.
Карта умов праці на робочому місці є обєктивною основою розробки організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних заходів, щодо покращення умов праці. За допомогою КУП визначають, які умови шкідливі, важкі, особливо шкідливі і особливо важкі,чи відповідають нормам, умови праці на робочому місці.У змісті КУП вказано назву організації назвацеху,дільниці, тип організації виробництва і праці, пофесія працівника. В КУП вказані всі характеристики для певного робочого місця:санітарно-гігієнічні, психофізіологічні елементи праці. Для кожного елемнта КУП вказується фактичне і нормативне значення.До санітарно-гігієнічних елементів умов праці відносять: шум, вібрацію, освітлення, мікроклімат, стан повітряного сегедовища, ультразвук, токсичні речовини, контакт з водою та інші в залежності від спеціфікуи виробничого процесу. Психофізіологічні елементи умов праці:динамічне фізичне навантаження, фізічне статичне навантаження, поза на робочому місці, напруженістьпраці, емоційний стан, зосередженість, монотонність праці.
61.Завдання організації праці щодо поліпшення умов праці.
Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:
поділ і кооперація праці; організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;
організація підбору персоналу та його розвиток;
оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця.
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;
поліпшення умов;
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
мотивація й оплата праці.
62.Основні напрямки поліпшення умов праці на виробництві.
Поліпшення умов і охорони праці, що відповідає інтересам не тільки безпосередньо працівників, а й підприємців та всього суспільства в цілому, в умовах ринку тісно пов’язано з економічним стимулюванням роботодавців.
Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці. Умови праці — це зовнішнє середовище, що оточує працівника в процесі виробництва,  впливає на його працездатність і продуктивність праці. Якість умов праці в Україні в роботі визначається за допомогою показників, що характеризують стан умов праці та охорони праці на виробництві, які є складовою соціальної захищеності працюючих.  Основним завданням поліпшення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками: - технічний (створення нової техніки, що забезпечує збереження здоров’я і мінімізацію витрат праці); - технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей із робочих зон); - організаційний, психофізіологічний і соціальний напрямки полягають в оздоровленні виробничого середовища,  забезпечення санітарно-гігієнічних умов, які б запобігали професіональним захворюванням, підвищенні інтересу до роботи та її результатів; - естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливає на самопочуття людини на роботі і сприяє підвищенню результативності праці).
63.Економічна та соціальна ефективність заходів щодо поліпшення умов праці.
Ефективність заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюється, в першу чергу, за показниками соціальної ефективності, які передбачають створення умов праці, що відповідають санітарним нормам і вимогам правил безпеки. Соціально-економічна ефективність розраховується з метою:
- економічного обґрунтування планових заходів, необхідних для вибору оптимальних варіантів технологічних, ергономічних та організаційних рішень;
- визначення фактичної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці;
- оцінки результатів управління виробництвом на різних рівнях;
- розрахунку необхідних витрат для приведення умов праці на робочих місцях у відповідність до нормативних вимог;
- визначення раціональних розмірів матеріального стимулювання працівників підприємства, науково-дослідних, конструкторських і проектних організацій за розробку і запровадження працеохоронних заходів.
Оцінювати економічні аспекти охорони праці слід за допомогою методів оцінки соціальної й економічної ефективності заходів по створенню умов праці, що відповідають чинним нормативним актам з охорони праці.
64.Державна статистична звітність з стану умов праці на підприємстві та її зміст.
Найширшу та достовірну інформацію про результати впровадження програм з праці, управління і розвитку персоналу надає державна статистична звітність підприємств з питань праці. Вона формується на основі звітів установлених форм, які підприємства незалежно від форм власності та господарювання зобов'язані подавати в установлені терміни до управління статистики місцевості, де підприємство зареєстроване. У регіональних управліннях статистики ця звітність акумулюється, аналізується і узагальнені результати подаються до Держкомстату України та Міністерства праці та соціальної політики України, яке використовує ці дані для планування і координації роботи з управління соціально-трудовими процесами в країні. Державна статистична звітність підприємств з питань праці складається з статистичної звітності про працю, про стан заборгованості щодо виплати заробітної плати та про використання робочого часу.
Всі перераховані звіти підприємства подають до управління статистики місцевості, де підприємство зареєстроване (головного управління статистики в АР Крим, обласного (районного, міського) органу державної статистики). Ці, а також інші звіти подаються підприємствами для здійснення оперативного управління до органу, до сфери управління якого належать (за його вказівкою).
65.Режими праці та відпочинку, сутність та значення для підвищення ефективності праці.
Раціональне використання робочого часу на підприємств починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий місячний режими. Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток. Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.
Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров’я, надійність і продуктивність праці.
66.Критерії ефективності режимів праці та відпочинку.
Ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і функціонального стану працівників, економічними та соціальними критеріями .
Економічні критерії: продуктивність праці (погодинний виробіток продукції, затрати робочого часу на одиницю продукції);
якість продукції або послуги; використання робочого часу (втрати робочого часу з вини працівника).
Соціальні критерії: кількість і питома вага працівників, задоволених (не задоволених) режимом праці і відпочинку; кількість і питома вага працівників, які жаліються на швидкий розвиток втоми; кількість і питома вага працівників з ознаками перевтоми; показники виробничого травматизму і професійної захворюваності працівників.
Таким чином, режим праці і відпочинку впливає на рівень працездатності та індивідуальну продуктивність праці, використання фонду робочого часу, якісний стан трудового потенціалу організації та ефективність її діяльності в цілому
67.Зміст роботи з проектування режимів праці та відпочинку.
Розробка і впровадження нового режиму праці і відпочинку завершується перевіркою його ефективності за вищенаведеними критеріями. Якщо такий режим відповідає необхідним вимогам, то він може бути рекомендований як типовий.Типовим називається режим праці і відпочинку, встановлений для працівників з різними умовами праці, який забезпечує приблизно однакові зміни в їх працездатності.
Проектування раціональних режимів праці і відпочинку здійснюється за такими методичними принципами:
раціональне чергування роботи з відпочинком для запобігання перевтомі, підвищення працездатності і продуктивності праці є обов’язковим для всіх видів праці;
розробка режимів праці і відпочинку для працівників фізичної, розумової, нервово-напруженої праці базується на єдиній методологічній основі;
обгрунтування кількості і тривалості перерв на відпочинок в умовах різної тривалості робочої зміни базується на однакових принципах і методології;
перерви на відпочинок, крім обідньої, надаються за рахунок робочого часу;
перерви на відпочинок повинні бути регламентованими.
68.Змінний режим праці та відпочинку: сутність та особливості проектування.
Змінний режим праці й відпочинку - порядок чергування часу роботи й відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого змінного режиму праці й відпочинку є динаміка працездатності. При розробці змінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі і їх тривалість), характер відпочинку.
Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви. Тривалість відпочинку в плині зміни ( регламентовані перерви) залежить в основному від ваги праці й умов його здійснення.
Залежно від сили впливу кожного із цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.
Змінний режим праці й відпочинку повинен містити в собі перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, за бажанням працівника.
69.Основні методи встановлення регламентованих перервна відпочинок.
Регламентовані перерви на відпочинок — це перерви за рахунок робочого часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають припинення роботи або підміну працівника.
При встановленні загального часу на регламентовані перерви
реалізується декілька методичних підходів.
Одним з них є встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. На цьому принципі було розроблено методику, згідно з якою час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9% оперативного часу. При зусиллях 31—50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9%. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1—2%, при середньому — 3—4%, а при підвищеному — 5%. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах
70.Зміст відпочинку та умови застосування пасивного та активного відпочинку.
Ефективність відпочинку великою мірою залежить і від його змісту. За змістом відпочинок може бути пасивним і активним.
Пасивний відпочинок в позі сидячи або лежачи застосовується при важких фізичних роботах, а також роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями або позою стоячи. Однак після пасивного відпочинку спостерігається дещо сповільнене впрацювання.
Більш ефективним є активний відпочинок, в основі якого лежить феномен Сєченова. Він забезпечує більш швидке відновлення працездатності. В процесі активного відпочинку навантаження з втомлених нервових центрів і органів переключається на бездіяльні або менш завантажені під час роботи. Активний відпочинок забезпечується:
— зміною форм діяльності;
— впровадженням виробничої гімнастики.
В основному зміна форм діяльності передбачає чергування:
? основних і допоміжних робіт;
? робіт різної складності і рівня монотонності;
? фізичної і розумової праці;
? більш інтенсивної роботи з менш інтенсивною;
? робіт, пов’язаних з навантаженнями на різні аналізатори і м’язові групи;
? робіт, які відрізняються характером робочої пози.

71.Тижневі режими праці і відпочинку: їх сутність вимоги до проектування та основні напрямки їх раціоналізації.
Під режимом праці і відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності і перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Тижневий режим праці і відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи і відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.
Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:
? запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;
? сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;
? забезпечувати високу продуктивність праці;
? сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.
72.Графіки змінності, особливості їх побудови в різних виробництвах. Вимоги до їх проектування.
Тижневий (місячний) режим праці й відпочинку включає графік виходів на роботу (графік змінності). Він визначається кількістю робочих і неробочих днів і годин за тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і днів відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.
Графіки (розклади) виходів робітників та службовців на роботу мають важливе значення для раціональної організації праці, тому що є формою зв'язку спільної праці в часом, а також впливають на ступінь використання встановленого на підприємстві устаткування . Вони мають і важливе соціальне значення, тому що для кожного працюючого визначають режим праці й відпочинку протягом тижня й більш тривалих календарних періодів.
При побудові графіків змінності необхідно враховувати наступні основні вимоги:
- тривалість щоденного відпочинку між закінченням роботи і її початком у наступний день (зміну) не повинна бути менше 12 годин ;
- на змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
- графік виходу на роботу повинен створювати умови для найбільш доцільного використання неробочого часу .
73.Режими праці і відпочинку протягом місяця, року.
Під режимом праці і відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності і перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів
Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:
? запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;
? сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;
? забезпечувати високу продуктивність праці;
? сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.
Річний режим праці і відпочинку передбачає раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Тривалість щорічної відпустки для зняття у працівників накопиченої втоми встановлюється в законодавчому порядку, регулюється колективним договором і враховує важкість, складність та особливості умов роботи.
74.Нестандартні режими праці і відпочинку.
В деяких видах трудової діяльності застосовуються нестандартні режими праці і відпочинку. Одним з таких режимів є 12-годинна робоча зміна при нормальній тривалості робочого тижня. Він застосовується переважно в операторських і диспетчерських професіях, якщо робота триває цілодобово. В цьому випадку після 12-годинної денної зміни працівникові надається добовий, а після такої ж нічної зміни — дводобовий відпочинок. У чотиридобовому циклі має місце одна денна і одна нічна зміна.
Ще одним різновидом нестандартних режимів є добові чергування з правом сну при обслуговуванні автоматичних систем за умови, що воно не вимагає постійної участі працівника.
Для працівників сфери мистецтва застосовуються особливі режими, за якими робочий день складається з двох періодів: основного у вечірні години і підготовчого з 11…12 год до 14…15 год.
Працівники управління мають так званий ненормований робочий день, тривалість якого може перевищувати 8 год.
Незначна частина працівників зайнята виключно в нічні години (ремонтні робітники міських видів транспорту).
75.Режим неповного робочого часу їх сутність та сфера застосування.
Режим неповного робочого часу встановлюється в трьох випадках: коли безробiтний не має змоги влаштуватись на роботу на повний робочий час, вiн погоджується на неповний; коли неповний робочий час вiдповiдає соцiальним потребам деяких категорiй населення (як правило, серед зайнятих неповний робочий час 60 — 75 % становлять замiжнi жiнки); коли в перiоди циклiчного спаду або модернiзацiї виробництва, переходу на новi види продукцiї працiвника переводять на неповний робочий тиждень. Режим неповного робочого часу виявляється вигiдним також i для роботодавцiв, тому що дає змогу зберегти на пiдприємствах квалiфiкований кадровий склад працiвникiв i зекономити на процедурах найму нових працiвникiв у перiод розширення дiлової активностi. На пiдприємствах сфери послуг і торгiвлi з їх нерiвномiрнiстю трудового навантаження протягом робочого дня режим неповного робочого часу виявляється дуже пiдходящим. До того ж i характер роботи в цих галузях, при якому кожний працiвник трудиться самостiйно на своєму робочому мiсцi, дозволяє його застосовувати. У промисловостi таку роботу органiзувати складнiше.
76.Гнучкі режими праці, їх сутність, умови застосування та ефективність.
Гнучкі або нестандартні режими прані характеризуються тим, що в їх основі закладено відхилення від норми (тижня, робочого дня, року) або відхилення від загальноприйнятого внутрішнього трудового розпорядку (початок і кінець робочого дня, тривалість робочого часу). Гнучкі режими праці в бік зменшення робочого часу передбачаються умовами найму в контракті, договорі.
Використання гнучких режимів праці тісно пов'язане з умовами найму працівників залежно від їх значимості для виробництва та із змінами в потребі робочої сили протягом календарного року. Цей механізм кадрової політики дозволяє зберегти контингент працівників в умовах змін у потребі робочої сили, задовольнити інтереси працівників і скоротити плинність кадрів, стабілізувати колектив, підвищити виробіток і чим самим скоротити потребу в робочій силі. Гнучкість в організації праці у випадку як повної, так і неповної зайнятості пов'язана з «плаваючим» початком і закінченням роботи, тривалістю обідньої перерви (початок і кінець). Основне завдання — повне відпрацювання тривалості робочого дня в той самий день або тривалість тижня в той самий тиждень, також можна застосовувати метод сумарного робочого часу.
77.Правові та нормативні документи, що регулюють режими праці та відпочинку.
Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринку праці — це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами.
Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (2005).
78.Організація багатоверстатного обслуговування.
Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада) виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах, агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів буде меншою, ніж кількість одиниць устаткуван.ня, що обслуговуються ними.
Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування полягає в такому підборі операцій, що забезпечує найбільше завантаження устаткування і повну зайнятість робітника-багатоверстатника. На рис. 4.5 видно, що в першому і другому випадках робітник і устаткування повністю завантажені, у третьому випадку частково простоюють верстати, в четвертому випадку є деякий запас часу в робітника, а в п’ятому — частково простоюють і устаткування, і робітник-багатоверстатник.
79.Структурні підрозділи, задіяні в організації праці, їх функції.
Відповідно до Господарського кодексу України, чинного з 1 січня 2004 року, підприємства, установи, організації (далі — установи) є самостійним суб’єктом господарювання, вони визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників і штатний розклад. Згідно із законодавством управління установою здійснюється відповідно до документів та колективного договору, які на тривалі строки закріплюють і регламентують правові основи установи, підприємства, організації, порядок роботи всієї установи, її окремих структурних підрозділів та працівників.
Трудові правовідносини реалізовано в низці організаційних документів — штатному розписі, положенні про структурний підрозділ, посадових інструкціях працівників тощо. Призначення таких документів — визначення статусу організації, її компетенції, структури, штатного і посадового складу, функціонального змісту діяльності, раціонального розподілу праці між підрозділами й працівниками.
КП засвідчує нормативність застосування назв професій пiд час запису про роботу в трудовi книжки працiвникiв, а також забезпечує iнформацiйну пiдтримку щодо ведення розрахункiв чисельностi працiвникiв, облiку складу i розподiлу кадрiв за професiйними угрупованнями рiзних рiвнiв класифікації; планування додаткової потреби в кадрах; пiдготовки, систематизацiї, аналiзу різних статистичних даних із працi за професiйними ознаками тощо.
Структурно КП організовано кодами та назвами класифiкацiйних угруповань (роздiлiв, пiдроздiлiв, класiв, пiдкласiв та груп професій). Професiйні назви робiт за класифiкацiйними угрупованнями та абетковий покажчик професiйних назв робiт уміщено в додатках А i Б.
ДК 003:2005 складено за принципами освітньо-кваліфікаційних рівнів. Професії, пов’язані з виконанням посадових обов’язків адміністративного характеру, внесено до 1–4 розділів КП.
Структурний підрозділ: філіал, відокремлений структурний підрозділ, центр, цех, дільниця, відділ, служба та ін.
80.Аналіз стану (рівня) організації праці: мета, зміст, основні напрямки, методи.
Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями: поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи; організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу; нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва; організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо; оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду.
81.Комплексне проектування і впровадження організації праці.
Проектування організації в-ва – це процес розробки організаційної, технологічної і планово-економічної документації, необхідної для створення і здійснення на практиці виробничої системи.
Підприємство, як виробнича система з своїми підсистемами і службами в якісь мірі складніша ніж любі нові вироби, устаткування і машини. І якщо на підприємстві для створення нової продукції розробляється проект технічної підготовки в-ва, то дуже важливо і складно розробити проект організації в-ва. Ні одне підприємство не займається проектування організації в-ва. Тільки коли будувався Валжський автомобільний завод, то при допомозі італійської фірми ФУАТ вперше були використані і розроблені проекти організації в-ва. Пізніше такі проекти били використані на Камському автомобільному заводі.
Проект організації в-ва включає:
Загальносистемні дані – виробнича структура підприємства, система управління, склад і чисельність кадрів, система оперативно-виробничого планування.
82.Типові організаційні рішення в проектуванні організації праці.
Типовi проекти -органiзацiйне рiшення робочого мiсця, яке вiдтворює санiтарно-гiгiєнiчнi вимоги до його органiзацiї, а також психофiзiологiчнi,ек. та соц. вимоги (стандарти органiзацiї трудового процесу для визначеного типу виробництва i вiдповiдної професiї). Типовий проект- документ передової органiзацiї працi , органiзацiї працi на науковiй основi на робочому мiсцi. Призначення : ТП використовуються в практичнiй дiяльностi для організацiї нових робочих мiсць, а також для вдосконалення на науковiй основi iснуючих робочих мiсць. Структура ТП: 1 роздiл-дає детальне планування робочого мiсця, тобто його просторове розмiщення. 2 роздiл-обладнання i оснащення роб.мiсця , тобто вказане яке доцiльнiше мати обладнання на роб.мiсцi, тип ,розмiр,тут також рекомендують яке технологiчне оснащення повинно бути. Подано перелiк i хар-ку органiзацiйного оснащення. 3 - вимоги до умов працi i технiки безпеки, де вказано яке освiтлення (загальне,мiсцеве), iн.елементи умов працi: t, рух повiтря, рiвень шуму,в якому темпi рекомендується працювати. 4 - методи i прийоми виконання роботи(схеми , креслення) обслуговування робочого мiсця, вказуються за якими функцiями повинно обслуговуватися роб. мiсце, в якiй формi .5)рекомендацiї щодо нормування i оплати працi. ТП розробляються НДI, центрами наукової органiзацiї працi.
83.Використання систем автоматизованого проектування і персональних комп’ютерів для проектування і вдосконалення організації праці.
Застосування сучасних засобів зв’язку та обробки інформації у повсякденній роботі менеджерів дозволяє значно скоротити витрати на рутинну та малоефективну роботу і підвищити результативність ділових переговорів. Застосування інформаційних систем менеджменту надає можливість розглядати проблеми управління організацією у взаємопов’язаному комплексі і підняти ефективність праці менеджерів на якісно новий рівень. Важливе значення в автоматизації менеджменту має передача інформаційних масивів. Передача великих інформаційних потоків на значні відстані здійснюється з допомогою кабельних радіорелейних і супутникових ліній зв’язку. Створюються нові можливості для ефективної співпраці, оскільки з одного боку забезпечуються можливості на якісно вищих рівнях представляти чи передавати інформацію (відеоінформацію, гіпертексти, мультимедіа), а з другого зникають бар’єри віддалі, так, як зникають проблеми з’єднання і передачі інформації без спотворень. Сучасні інформаційні технології дозволяють створити єдине інформаційне середовище, фізичною основою якого є інтегровані комп’ютерні мережі та системи зв’язку, яке дозволяє супроводжувати та координувати як технологічні процеси, так і ділову діяльність будь-якої організації. Зокрема, такий підхід передбачає технічну, організаційну та методологічну інтеграцію таких базових напрямків управлінської діяльності, як виробничий, організаційний, маркетинговий, фінансовий, бухгалтерський, кадровий та проектно-конструкторський. Інформаційні продукти розміщаються в розподілених базах даних.
1.Суть понять “організація праці”, “наукова організація праці”.
2.Зміст організації праці.
3.Мета і завдання організації праці на різних рівнях економічної діяльності.
4.Принципи організації праці.
5.Закони організації праці.
6.Нормативні основи організації праці.
7.Правові основи організації праці.
8.Зміст і сутність школи Ф. Тейлора.
9.Поняття економічної та соціальної ефективності організації праці.
10.Система показників економічної ефективності організації праці та методика їх розрахунку.
11.Показники соціальної ефективності організації праці
12.Організація праці і прибутковість підприємства.
13.Виробничий процес: сутність, класифікація та складові.
14.Технологічний процес: сутність, та вимоги до проектування технологічний процесів.
15.Трудовий процес як складова виробничого процесу.
16.Класифікація трудових процесів та особливості їх організації.
17.Структура трудового процесу.
18.Виробнича операція: поняття, характерні ознаки, класифікація виробничих операцій.
19.Структура і зміст виробничої операції.
20.Аналіз виробничих операцій: методи та технічні засоби проектування трудових операцій.
21.Карти організації трудових процесів, їх зміст та призначення.
22.Поділ праці на підприємстві, в організації.
23.Технологічний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
24.Функціональний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
25.Поопераційний поділ праці, його позитивні і негативні моменти.
26.Кваліфікаційний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
27.Кооперація праці на підприємстві, її сутність, значення та форми.
28.Суміщення професій, функцій: сутність, види, умови введення та соціально-економічне значення.
29.Проектування та впровадження суміщення.
30.Багатоверстатне обслуговування: умови введення, особливості організації праці. Ефективність багатоверстатного обслуговування.
31.Чинники, що впливають на вибір форм поділу і кооперації праці.
32.Поняття робочого місця, робочої зони. Роль робочого місця в організації праці.
33.Класифікація робочих місць і особливості їх організації.
34.Обладнання на робочому місці, вимоги до нього.
35.Технологічне оснащення на робочому місці, вимоги до нього.
36.Організаційне оснащення робочого місця, вимоги до нього.
37.Робоча поза, вибір робочої пози.
38.Мікро класифікація робочої зони.
39.Функції обслуговувань робочих місць промислового підприємства та їх зміст.
40.Форми обслуговування робочих місць, та їх сутність. Чинники, що впливають на вибір форм обслуговування.
41.Системи обслуговування робочих місць, їх сутність.
42.Основні принципи проектування організації обслуговування робочих місць.
43.Карти організації праці на робочому місці, їх зміст та призначення.
44.Типові проекти організації робочих місць, їх структура, зміст та ефективність застосування.
45.Сутність атестації робочих місць. Зміст роботи з проведення атестації робочих місць.
46.Паспорт робочого місця, його зміст та призначення.
47.Атестація робочих місць: мета, завдання, технологія проведення.
48.Автоматизовані документи, які використовують при проведенні атестації робочих місць.
49.Аналіз і оцінка технічного рівня робочого місця.
50.Аналіз і оцінка організаційного рівня робочого місця основні напрямки аналізу.
51.Сутність колективної форми організації праці.
52.Виробнича бригада основна форма колективної праці. Види виробничих бригад.
53.Технологічні, організації та економічні передумови організації виробничих бригад.
54.Організація праці в бригадах: основні напрямки.
55.Поняття умов праці. Чинники, які формують умови праці.
56.Класифікація умов праці.
57.Елементи умов праці, їх сутність. Основні нормативно-правові документи, що регламентують стан умов праці.
58.Санітарно - гігієнічні умови праці.
59.Атестація робочих місць за умовами праці: порядок проведення та мета.
60.Карта умов праці на робочому місці, її зміст та призначення.
61.Завдання організації праці щодо поліпшення умов праці.
62.Основні напрямки поліпшення умов праці на виробництві.
63.Економічна та соціальна ефективність заходів щодо поліпшення умов праці.
64.Державна статистична звітність з стану умов праці на підприємстві та її зміст.
65.Режими праці та відпочинку, сутність та значення для підвищення ефективності праці.
66.Критерії ефективності режимів праці та відпочинку.
67.Зміст роботи з проектування режимів праці та відпочинку.
68.Змінний режим праці та відпочинку: сутність та особливості проектування.
69.Основні методи встановлення регламентованих перервна відпочинок.
70.Зміст відпочинку та умови застосування пасивного та активного відпочинку.
71.Тижневі режими праці і відпочинку: їх сутність вимоги до проектування та основні напрямки їх раціоналізації.
72.Графіки змінності, особливості їх побудови в різних виробництвах. Вимоги до їх проектування.
73.Режими праці і відпочинку протягом місяця, року.
74.Нестандартні режими праці і відпочинку, їх сутність та сфера застосування.
75.Режим неповного робочого часу їх сутність та сфера застосування.
76.Гнучкі режими праці, їх сутність, умови застосування та ефективність.
77.Правові та нормативні документи, що регулюють режими праці та відпочинку.
78.Організація багатоверстатного обслуговування.
79.Структурні підрозділи, задіяні в організації праці, їх функції.
80.Аналіз стану (рівня) організації праці: мета, зміст, основні напрямки, методи.
81.Комплексне проектування і впровадження організації праці.
82.Типові організаційні рішення в проектуванні організації праці.
83.Використання систем автоматизованого проектування і персональних комп’ютерів для проектування і вдосконалення організації праці.
Автоматизовані документи, які використовують при проведенні атестації робочих місць.
Аналіз виробничих операцій: методи та технічні засоби проектування трудових операцій.
Аналіз і оцінка організаційного рівня робочого місця основні напрямки аналізу.
Аналіз і оцінка технічного рівня робочого місця.
Аналіз стану (рівня) організації праці: мета, зміст, основні напрямки, методи.
Атестація робочих місць за умовами праці: порядок проведення та мета.
Атестація робочих місць: мета, завдання, технологія проведення.
Багатоверстатне обслуговування: умови введення, особливості організації праці. Ефективність багатоверстатного обслуговування.
Використання систем автоматизованого проектування і персональних комп’ютерів для проектування і вдосконалення організації праці.
Виробнича бригада основна форма колективної праці. Види виробничих бригад.
Виробнича операція: поняття, характерні ознаки, класифікація виробничих операцій.
Виробничий процес: сутність, класифікація та складові.
Гнучкі режими праці, їх сутність, умови застосування та ефективність.
Графіки змінності, особливості їх побудови в різних виробництвах. Вимоги до їх проектування.
Державна статистична звітність з стану умов праці на підприємстві та її зміст.
Економічна та соціальна ефективність заходів щодо поліпшення умов праці.
Елементи умов праці, їх сутність. Основні нормативно-правові документи, що регламентують стан умов праці.
Завдання організації праці щодо поліпшення умов праці.
Закони організації праці.
Змінний режим праці та відпочинку: сутність та особливості проектування.
Зміст відпочинку та умови застосування пасивного та активного відпочинку.
Зміст і сутність школи Ф. Тейлора.
Зміст організації праці.
Зміст роботи з проектування режимів праці та відпочинку.
Карта умов праці на робочому місці, її зміст та призначення.
Карти організації праці на робочому місці, їх зміст та призначення.
Карти організації трудових процесів, їх зміст та призначення.
Кваліфікаційний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
Класифікація робочих місць і особливості їх організації.
Класифікація трудових процесів та особливості їх організації.
Класифікація умов праці.
Комплексне проектування і впровадження організації праці.
Кооперація праці на підприємстві, її сутність, значення та форми.
Критерії ефективності режимів праці та відпочинку.
Мета і завдання організації праці на різних рівнях економічної діяльності.
Мікро класифікація робочої зони.
Нестандартні режими праці і відпочинку, їх сутність та сфера застосування.
Нормативні основи організації праці.
Обладнання на робочому місці, вимоги до нього.
Організаційне оснащення робочого місця, вимоги до нього.
Організація багатоверстатного обслуговування.
Організація праці в бригадах: основні напрямки.
Організація праці і прибутковість підприємства.
Основні методи встановлення регламентованих перервна відпочинок.
Основні напрямки поліпшення умов праці на виробництві.
Основні принципи проектування організації обслуговування робочих місць.
Паспорт робочого місця, його зміст та призначення.
Поділ праці на підприємстві, в організації.
Показники соціальної ефективності організації праці
Поняття економічної та соціальної ефективності організації праці.
Поняття робочого місця, робочої зони. Роль робочого місця в організації праці.
Поняття умов праці. Чинники, які формують умови праці.
Поопераційний поділ праці, його позитивні і негативні моменти.
Правові основи організації праці.
Правові та нормативні документи, що регулюють режими праці та відпочинку.
Принципи організації праці.
Проектування та впровадження суміщення.
Режим неповного робочого часу їх сутність та сфера застосування.
Режими праці і відпочинку протягом місяця, року.
Режими праці та відпочинку, сутність та значення для підвищення ефективності праці.
Робоча поза, вибір робочої пози.
Санітарно - гігієнічні умови праці.
Система показників економічної ефективності організації праці та методика їх розрахунку.
Системи обслуговування робочих місць, їх сутність.
Структура і зміст виробничої операції.
Структура трудового процесу.
Структурні підрозділи, задіяні в організації праці, їх функції.
Суміщення професій, функцій: сутність, види, умови введення та соціально-економічне значення.
Сутність атестації робочих місць. Зміст роботи з проведення атестації робочих місць.
Сутність колективної форми організації праці.
Суть понять “організація праці”, “наукова організація праці”.
Технологічне оснащення на робочому місці, вимоги до нього.
Технологічний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
Технологічний процес: сутність, та вимоги до проектування технологічний процесів.
Технологічні, організації та економічні передумови організації виробничих бригад.
Тижневі режими праці і відпочинку: їх сутність вимоги до проектування та основні напрямки їх раціоналізації.
Типові організаційні рішення в проектуванні організації праці.
Типові проекти організації робочих місць, їх структура, зміст та ефективність застосування.
Трудовий процес як складова виробничого процесу.
Форми обслуговування робочих місць, та їх сутність. Чинники, що впливають на вибір форм обслуговування.
Функції обслуговувань робочих місць промислового підприємства та їх зміст.
Функціональний поділ праці, основні напрямки його вдосконалення.
Чинники, що впливають на вибір форм поділу і кооперації праці.