ВСТУП
Перехід української економіки до ринкових відносин пов’язаний зі становленням і розвитком підприємництва. Підприємництво є невід’ємною складовою економічної діяльності. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, надання послуг і торгівлі з метою отримання прибутку. Підприємництво є особливим фактором виробництва. Саме людську здатність до підприємництва в сучасному виробництві вважають четвертим видом ресурсів. У Законі України „Про підприємство” зазначається: підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.
Поняття "Менеджмент" останнім часом усе частіше й частіше вживається в нашому лексиконі. Відкриваються "школи менеджерів", створюються "клуби менеджерів", проводяться "семінари менеджерів", але рідко люди усвідомлюють, що ж саме ховається за цим красивим словом.
Слова "менеджер" і "менеджмент" вживалися в англійській мові ще в минулому сторіччі. Але лише до другої чверті XX століття вони поступово починають здобувати визначене значення, відповідно до якого менеджером є людина, що організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами.
У літературі менеджмент визначається як керування виробництвом, система методів, принципів, засобів і форм керування, розроблених і застосовуваних у розвитих країнах для підвищення ефективності чи виробництва іншої суспільної діяльності. У зв'язку з цим виникає питання: чи є для нас необхідність не тільки вивчати, але і узагалі вживати поняття "менеджмент", якщо в українській мові існує термін "керування", а проблеми керування виробництвом досить повно розкриті у вітчизняній літературі. Дійсно, ці поняття здаються ідентичними, але в силу історичних, політичних і ряду інших причин їхня сутність далеко неоднакова.
1. ВИБІР ОРГАНІЗАЦІЙНО ПРАВОВОЇ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВА
Будівельне підприємство що буде досліджуватися в даній курсовій роботі носитиме назву „Мегаполіс-Буд”
Судячи з високої трудомісткості одиниці продукції був зроблений висновок, що підприємство належить до підприємств великої ланки бізнесу.
Основною ціллю організації є будівництво нового житла та ремонт будівль та споруд міста
З огляду на стратегію найкращою правовою формою цього підприємства є господарське товариство, а саме відкрите акціонерне товариство.
Акціонерним товариством визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше — несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.
Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.
Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.
По закінченні фінансового року акціонерні товариства зобов’язані публікувати річні звіти про свою діяльність (звіт правління, баланси й рахунки прибутків і збитків).
Акціонерні товариства створюються на основі статуту розробленого засновниками товариства й узаконеного урядовими органами. Статутом передбачено максимальну суму, на яку можуть бути випущені акції (статутний капітал), а також їхня номінальна вартість.
Статутний фонд — одна з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. І з цією метою ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості.
Основними нормативно – правовими актами, які регулюють діяльність даного підприємства є:
Господарський кодекс;
Цивільний кодекс України: „Загальні положення про юридичну особу”;
Закон України "Про акціонерні товариства";
Закон України "Про господарські товариства"(визначають права та обов’язки акціонерів);
Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".
Конвенція „Про техніку безпеки в будівельній промисловості”
Рекомендація щодо професійної підготовки в будівельній промисловості
Таблиця 1.1
Загальна характеристика підприємства „Мегаполіс-Буд”
№ п/п
Параметр, який характеризується
Зміст та особливості

1
Форма підприємства
Відкрите акціонерне товариство





2
Профіль
Будівництво

3
Види діяльності
Надання послуг з ремонту будівель та будівництва житла

4
Форма власності
Колективна


В основі системи управління акціонерного товариства. лежить така схема:
вищій орган влади в товаристві, який представляє власника об’єднаного капіталу - загальні збори акціонерів;
орган, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу - рада акціонерного товариства (спостережна рада);
глава товариства, керуючий діяльністю товариства, що обирається загальними зборами акціонерів - генеральний директор (президент) товариства;
орган управління оперативною діяльністю, до якого входять управлінці та менеджери вищої ланки - правління товариства.
2. ОЦІНКА ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ „МЕГАПОЛІС-БУД”
2.1. Внутрішнє середовище: сильні та слабкі сторони
Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища. Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення – політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися.
Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації.
Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб.
До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.
Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом.
Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки.
Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації. Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.
Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію.
Люди організації – це персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації.
Внутрішнє середовище підприємства залежить від таких факторів:
достатній розмір капіталу;
впорядкована організаційна структура управління;
досвід та компетентність працівників;
сучасний техніко-організаційний і економічний рівень виробництва.
Структура організації:
Аналіз існуючої структури організації. Процес прийняття рішень на підприємстві є централізованим. Ця функція належить виключно вищій ланці управління – директору. Він встановлює пріоритетні завдання та вимагає від керівників двох структурних підрозділів що є на підприємстві (див. вихідні дані), стратегію спрямовану на вирішення поставлених задач. Кожен із керівників підрозділу, скликає провідних спеціалістів свого відділу і вимагає від них пропозицій щодо реалізацій такої стратегії. Таким чином для директора формується два плани, по одному з кожного відділу, щодо досягнення поставлених завдань. Його задача полягає в узгодженні усіх планів між собою, та видача вже скоригованих до керівників підрозділами. Також до директора встановлюється вимога звітуватись перед зборами акціонерів та надавати контрольно ревізійній комісії усю необхідну інформацію.
Організація структурована за функціональним принципом. На ній виділяють 6 відділів: а) відділ розробки проектів будівництва, б) економічний відділ, в) відділ будівництва та ремонту; г) відділ управління ресурсами та постачанням, д) відділ кадрів, е) відділ маркетингу.
Відсутність складних вертикальних ієрархій та наявність зв’язку між підрозділами забезпечує простоту розуміння структури підприємства.
Організаційна структура підприємства побудована на одній з моделей управління, що має назву «управління за цілями». ЇЇ суть полягає у розподілі управлінської функції за напрямками та встановлення пріоритетних цілей за кожним напрямком, які підпорядковані загально корпоративній цілі. Обираючи таку управлінську схему, ми спрямовувались на сам перед максимізацією узгодженості між підрозділами та швидкої реакції й мобільності управління, для забезпечення якнайшвидшого реагування на зрушеннях у потребах споживачів.
Ресурси та сфера діяльності організації:
Працівники:
Основною з проблем що стосується працівників на підприємстві є плинність кадрів
Плинність кадрів має дуже негативний вплив на діяльність ВАТ „Мегаполіс-Буд” Це можна пояснити наступним: встановлена стратегія управління персоналом полягає на сам перед у налагоджені взаємної довіри та відданості, а тому, якщо робітник звільняється це означає, що встановлена система управління функціонує невірно. Звідси випливає, що пріоритетною задачею в організації є зведення плинності кадрів до мінімуму. Для цього використовується ретельний добір персоналу, на основі на сам перед бажання працювати і постійно вчитись щодо обраної посади. Необхідність впровадження системи підготовки не тягне за собою негативних наслідків, адже від підвищення кваліфікації робітників якість продукції тільки покращиться, якщо звісно, діятиме умова збереження сталості у штаті. Отже, плинність кадрів для цієї організації є досить важливою проблемою.
Роль лінійного менеджера полягає у допомозі та спрямуванні виробничого персоналу. Його завдання полягає у активації творчого потенціалу кожного робітника, забезпечення зв’язків з вищим керівництвом і тільки на останок перевірка виконання плану, що встановлений із залученням думки робітників.
Тепер проведемо аналіз системи управління персоналом за допомогою таблиці 2.1
Таблиця 2.1
Аналіз системи управління персоналом
Проблемні запитання
Можливі варіанти


1
2
3
4
5

1.Чи доведені цілі організації до працівників?
Ні
Мало ймовірно
Частково
Добре
В повному обсязі

2.Чи приймають працівники організації участь при розподілі прибутку за підсумками року?
Ні
Інколи
До 5% прибутку
До 15 % прибутку
Весь розпо-діляється між працівни ками

3.Як в організації розподі-ляються повноваження та визначається відповіда-льність за виконання посадових обов”язків?
Не розподіляється
Нечітко
Інколи
Задовільно
Добре

4.Як організація визначає необхідність в людських ресурсах на перспективу?
Не виз-начає
Через виробничу програму
На рин-ковій ко-н’юнктурі
Базується на тактиці
Базується на стратегії

5.Яка кількість праці-вників виконує подібну роботу, як 5 років тому?
90
70
60
40
20

6.Яка процедура прийому на роботу в організацію?
Проста
Через не формальні стосунки
Не регламентована
Формалі-зована
Складна

7.Яка частина персоналу не пройшла навчання за останні 2 роки?
90
80
60
40
20

8.Чи змінився рівень травматизму і прогулів по хворобі?
Зріс на 20%
Зріс на 10%
Не змінився
Зменшивсяна 10%
Зменшивяна 20%

9.Чи оцінюється робота з регулювання оплати праці в організації?
Не оцінюється
Погано
Інколи
Періодичо
Постійно

10.Який рівень розуміння юридичних зобов’язань організації?
Нульовий
Дуже низький
Низький
Високий
Дуже високий

Отже, як видно із таблиці, діяльність організації у сфері управління персоналом має як позитивні, так і негативні сторони.
Позитивним є те, що працівники організації приймають участь при розподілі прибутку, розподіляються повноваження, проста процедура прийому на роботу, високий рівень розуміння юридичних зобов’язань організації.
Негативним є те, що тільки частково доведені цілі організації до працівників, організація не визначає необхідність в людських ресурсах на перспективу, значна частина персоналу не пройшла навчання за останні роки, не зменшився рівень травматизму і прогулів від хвороби, тільки періодично оцінюється робота з регулювання оплати праці в організації, низький рівень розуміння юридичних зобов’язань організації.
Організація в регіоні має дуже багато конкурентів, оскільки нині спостерігається тенденція по зростанню попиту на продукцію будівельних підприємств, що звичайно є передумовою для створення великої кількості підприємств даного профілю. До основних конкурентів підприємства можна віднести такі підприємства: „Prior Іnvest”, „Інтеграл-Буд”, ТОВ „Гаразд-Україна”, „СІБ”.
Таблиця 2.2
Сильні і слабкі сторони організації у порівнянні з ТОВ „Гаразд-Україна”
СИЛЬНІ
СЛАБКІ

1.Посилення конкуренції спонукає ВАТ “Мегаполіс-Буд” розширювати клієнтурну базу
2.Працівники організації приймають участь при розподілі прибутку, розподіляються повноваження та визначається відповідальність за виконання посадових обов’язків, високий рівень розуміння юридичних зобов’язань організації
3. Висока кваліфікація управлінського персоналу
1.Потужності фірми-конкурента більші, ніж у „Мегаполіс-Буд”
2.Значна частина персоналу не пройшла навчання за останні роки, тільки періодично оцінюється робота з регулювання оплати праці в організації.


2. Фінанси:
На даному етапі, підприємство проводить політику збільшення обсягів виготовлення своєї продукції, що безумовно призведе до збільшення обсягів реалізації продукції, оскільки на ринку спостерігається збільшення попиту на продукцію підприємства. Також на ринку спостерігається тенденція постійного зростання цін на житло, отже основною задачею підприємства є в найкоротші строки розпочати реалізацію декількох проектів житлового будівництва, оскільки тривалість реалізації проекту становить 2-3 роки це в майбутньому дозволить отримати високі прибутки від реалізації своєї продукції.
3. Маркетинг
Продукцією організації можна назвати нові житлові будинки та відремонтовані споруди. Конкурентними перевагами житлових будинків побудованих організацією є: а) висока якість будівельних робіт; б) можливість розроблення дизайну майбутньої квартири професійним дизайнером; в) здача будинку без запізнень. До конкурентних переваг споруд що відремонтовані організацією можна віднести: а) точне визначення строків закінчення робіт; б) вчасне закінчення робіт згадно визначених строків; в) висока якість ремонтних робіт; г) помірні ціни; д) можливість художнього оздоблення будь якої споруди.
Споживачами продукції підприємства є як юридичні особи, приватні замовники спорудження та ремонту будівель, а також фізичні особи, що мають потребу в новому житлі та можливість його придбати.
Організація рекламує себе використовуючи інтернет та газети, зовнішню рекламу та місцеве телебачення. Ціль реклами полягає у інформуванні населення про нові проекти підприємства, зокрема в житловому будівництві.
Відділ управління ресурсами та постачанням функціонує на низькому рівні. Ця проблема зумовлена тим, що незважаючи на необхідність закупки нового устаткування для підвищення якості своєї продукції, зниження собівартості та скорочення строків будівництва у підприємства не вистачає на це коштів. Хоча вартість продукції постійно зростає, але через малу кількість діючих проектів прибутки підприємства не є високими і невикористаного власного прибутку не вистачає для самостійної закупки необхідного обладнання.
Таблиця 2.3
Аналіз системи маркетингу
Група факторів
Оцінка

Умови маркетингу
1
2
3
4
5

Продукт :






асортимент
Спеціалізація *

Багато продуктів

модифікації
Мало
*


Багато

чутливість попиту до змін економічних умов
Низька


*
висока

Ціноутворення:






стратегія
Преміальна
*
Проникнення

еластичність попиту
Низька


*
Висока

Розподіл продукту:






відносини з дистриб’ютором
Виключне право *

Диверсифікація

перевага каналів розподілу
Франчайзинг
Гурт
Ро
Різні *

територія
Місцевий *
Регіо-ний
Націо-ний
Міжнародний

засоби транспортування
Власні *



Контракт

Просування:






головний акцент
Ціна і продукт
*

Імідж

реклама
Відсутня

*

Широка

гарантії якості
Відсутні

Значний строк *


Проаналізувавши таблицю робимо висновки що: організація спеціалізована, асортимент продукції низький, чутливість попиту до зміни економічних умов – висока, адже продукція підприємства має високу ціну і не відноситься до першочергових потреб людини, стратегія ціноутворення направлена на отримання прибутку, попит на продукцію еластичний.
Визначаємо сильні і слабкі сторони в плані маркетингу ВАТ „Мегаполіс-Буд” в порівнянні з конкурентом ТОВ „Гаразд Україна”
Таблиця 2.4
Оцінка сильних і слабких сторін ВАТ “ Мегаполіс-Буд ” в управлінні маркетингом порівняно з конкурентом ТОВ „Гаразд Україна”
СИЛЬНІ
СЛАБКІ

1. Хороша якість продукції;
2.Гнучкість ціноутварення;
3. Надання додаткових послуг клієнтам;
4. Якісно продумана реклама.
1. Малі обсяги будівництва;
2.Мала частка ринку.


4. Виробництво:
Як зазначалося вище завданням організації – є будівництво нового житла та ремонт вже існуючих будівель.
Для досягнення поставленої мети необхідно:
Провести розробку нових проектів житлового керівництва;
Знайти інвесторів для закупки нового обладнання метою якого є підвищення ефективності роботи підприємства;
Серед основних факторів мезосередовища найважливішими є економічний стан регіону. Економічний стан регіону, впливає на попит продукції підприємства, що в свою чергу відбивається на прибутковості підприємства.
Існує два технологічних процеси для виконання різних видів робіт на підприємстві.
Для побудови нового житлового будинку на підприємстві складений технологічний процес будівництва який складається з таких основних етапів.
Пошук території під будівництво та отримання дозволу на будівництво в даному місці;
Розробка архітектурного проекту будинку, та його погодження з управлінням містобудування та архітектури;
Розробка проекту будівництва з описанням всіх потрібних для виконання робіт, домовленості з постачальниками будматеріалів, визначення попередньої собівартості будівництва, попередніх строків закінчення робіт та прогнозування прибутку від реалізації проекту;
Початок будівництва, визначення ціни м. кв. житла для інвесторів, початок маркетингової та рекламної компанії по проекту;
Повномасштабне будівництво, продовження маркетингової та рекламної компанії;
Закінчення будівництва, визначення нової ціни на житло;
Здача будинку в експлуатацію, остаточний підрахунок прибутків від реалізації проекту.
До основних етапів технологічного процесу з ремонту будівель та споруд можна віднести:
Отримання замовлення від фізичної чи юридичної особи на ремонт певної будівлі;
Ознайомлення з архітектурними планами даної будівлі, складання проекту реконструкції, при потребі розробка нового архітектурного проекту будівлі і його погодження з управлінням містобудування та архітектури, визначення вартості робіт;
Погодження форм оплати вартості робіт та строків виконання;
Безпосереднє виконання робіт;
Здача реконструйованої споруди в експлуатацію
Організація використовує приблизно 50% механічної праці та 50% - фізичної.
2.2 Зовнішнє середовище, вплив та можливості
Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї.
Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації.
Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.
До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать:.
Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.
Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку.
Постачальники – це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи.
Закони і державні установи – це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами. 
До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо.
Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, ставки банківського процента, рівень безробіття та ін.
Науково-технічний прогрес – це розвиток технологічного процесу у конкурентів.
Політичні зміни – це тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики, державного регулювання тощо.
Соціально-культурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконання, поведінки тощо.
Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних грошей, конкуренцію тощо.
Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість.
Зовнішнє середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей. Для визначення майбутньої поведінки організації її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовища, їх потенціали і тенденції розвитку, а також знати місце своєї організації в середовищі.
1. Ринкові фактори:
До споживацького сектору відноситься населення, що бажає придбати нову квартиру в місті де функціонує підприємство.
Оскільки зараз на ринку спостерігається стабільно високий попит на житло то темпи росту ринку залежатимуть від кількості розроблених проектів будівництва, які в майбутньому будуть реалізовуватися. Тому можна стверджувати, що темпи росту ринку є високими оскільки підприємства намагаються розпочати як найбільше проектів, щоб за стабільно високого попиту не мати проблем з реалізацією свого продукту..
Циклічність попиту – низька. Оскільки попит є стабільним.
На підприємстві диференціація продукції низька. Організація – вузькоспеціалізована. Це є проблемою, оскільки така форма встановлює критичну залежність від прибутковості організації від реалізації лише одного продукту.
2. Конкуренція:
Конкуренція в галузі – досить висока. Оскільки попит на продукцію високий то велика кількість підприємств намагається виготовляти продукт даного типу. Вхід у галузь – вільний, але потребує великої кількості затрат.
До основних конкурентів підприємства можна віднести такі підприємства: „Prior Іnvest”, „Інтеграл-Буд”, ТОВ „Гаразд-Україна”, „СІБ”. Товари замінники відсутні.
3. Бар’єри входу в галузь:
Ефект масштабу малий оскільки, основні фонди підприємства різноманітні за своїм призначенням.
Підприємство має велику потребу в інвестиціях – його організаційно правова форма (відкрите акціонерне товариство) передбачає, що частка засновників у статутному капіталі підприємства повинна складати не менше ніж 25%, саме вона підлягає залученню інвестицій.
4. Бар’єри виходу з галузі:
Вихід підприємства з галузі вважається вільним, але це призведе до багатьох негативних чинників. Зокрема підприємство реалізує свої проекти за допомогою інвестицій, отже неповернення інвестицій інвестору, внаслідок виходу підприємства, з галузі призведе до судової тяганини і можливо навіть арешту керівництва організації.
5. Взаємовідносини з постачальниками:
Підприємство має велику потребу у закупці нового обладнання. Потенційні партнери знаходяться за межами країни, а це означає додаткові витрати на організацію транспортування.
Також підприємство співпрацює з заводами будівельних матеріалів, які знаходяться неподалік від міста.
6. Макроекономічні фактори:
В країні за останні роки спостерігається високі інфляційні тенденції(5-15% у рік), що пов’язано із нестабільною політичною ситуацією.
Також вже на протязі декількох років спостерігається значне зростання ринку, і цін на ньому.
Кваліфікація робочої сили знаходиться на достатньому рівні. Крім того на підприємстві організовуються курси підвищення кваліфікації та постійного навчання і перенавчання персоналу.
7. Соціальні фактори:
Дисципліна працівників, завдяки вдалій організації менеджменту знаходиться у доброму стані. Кожен працює гранично ефективно, оскільки встановлена можливість підвищення заробітної плати і кар’єрного росту, виключений елемент страху, робітникам забезпечена можливість пишатися результатами своєї праці.
Побудовані відносини взаємної довіри між працівниками та керівництвом. Підприємство прагне піклуватися про своїх робітників та їх сім’ї надаючи соціальний захист, страхування, достатню винагороду за їх роботу.
Таблиця 2.5
Сильні та слабкі сторони ВАТ „Мегаполіс-Буд”
Номер факторів
Переваги
Недоліки

1
Проста та ефективна структура управління
Плинність кадрів має дуже негативний вплив на роботу підприємства

2
Сформовані добрі відносини між працівниками та керівництвом
Висока конкуренція

3
Великі темпи росту ринку
Вузький асортимент продукції

4
Добра дисципліна працівників
Проблеми при закупці нового обладнання

5
Високий попит на продукцію
Присутні проблеми при виході з галузі

6
Значне зростання цін на продукт підприємства при порівняно незначному зростанні собівартості
Значні затрати на виготовлення продукту

7
Переважно всі партнери підприємства знаходяться неподалік
підприємство не визначає необхідність в людських ресурсах на перспективу, адже планується розширення підприємства, а організація не враховує цей аспект.


3. ТРЕНДОВІ ФУНКЦІЇ ЗБУТУ І ЖИТТЄВИХ ЦІКЛІВ ПРОДУКЦІЇ
Аналіз життєвого циклу продукту виявляє, що продукти і ринки розвиваються. В міру того, як розвивається життєвий цикл продукту, змінюється прибутковість продукту. Тому компаніям потрібно управляти своїми продуктами по-різному в різний час. Потрібно використовувати грошові кошти, які надходять від зрілих продуктів для покриття витрат підприємства і фінансування нових продуктів. Найскладнішим завданням для будь-якого керівництва є забезпечення найбільшої частки ринку за найнижчою ціною протягом життєвих циклів всіх продуктів підприємства.
Вся продукція переживає певний цикл свого існування. Цей цикл характеризується чотирма етапами:
Етап I. Розроблення товару. Активно досліджується ринок. Згідно з аналізом досліджень розробляється товар. Починається розроблення з ідеї товару. Ідея товару - загальне уявлення про можливий товар, який фірма могла б запропонувати на ринок (наприклад, простора, порівняно недорога, в тихому районі з розвинутою інфраструктурою, квартира). Після сформування ідеї товару виникає задум щодо товару, тобто опрацьовується варіант ідеї, що виражається значущими для споживача поняттями (трикімнатна квартира по вулиці Відінській). На цій стадії ідея немов би матеріалізується.
Після цього настає стадія розробки товару — зображення товару, коли створюються конкретні креслення, моделі товару. На цій стадії на ринку ще немає інформації про новий товар. Тому завданнями маркетингу є:
проінформувати споживача про товар, що готується до випуску;
викласти переваги товару порівняно з товарами конкурентів;
проаналізувати і зорієнтувати фірму на певне коло споживачів, певну ціну, сервіс, можливе місце продажу.
Етап II. Виведення товару на ринок. На цьому етапі ринок уже має певне уявлення про новий товар. Найзацікавленіші споживачі відвідали підготовлені фірмою виставки та презентації, пересвідчившись у перевагах нового товару. У них виникло бажання купити його. Так народжується попит. Проте і конкуренти відвідали виставки та презентації і почали шукати резерви для розробки товару якщо не кращого, то хоча б аналогічного.
Завдання маркетингу на даному етапі:
максимально поінформувати про новинку;
спонукати споживачів до апробації товару;
забезпечити розповсюдження товару через роздрібну торгівлю.
Етап III. Зростання товару. Товар заявив про себе. Про нього знають, його хочуть купити. Проте конкуренти запропонували перші, ще недосконалі аналоги нового товару.
Завдання маркетингу:
підвищити якість новинки, надати їй додаткових властивостей,
випустити нові моделі;
проникнути на нові сегменти ринку;
віднайти нові канали розподілу;
переорієнтувати частину реклами на стимулювання споживання товару;
своєчасно знизити ціну з метою залучення нових споживачів.
Етап IV. Зрілість товару. Продукцію всі знають. Товар фірми продається в кожному магазині. Проте з’являються перші тривожні симптоми: товаром уже не цікавляться; немає додаткових замовлень; немає черги. З’явився аналогічний товар, дещо вищої якості або за нижчою ціною. Завдання маркетингу:
зменшити обсяги виробництва товару;
модифікувати ринок (шукати нові сегменти, нових споживачів);
модифікувати товар (поліпшити якість, властивості, зовнішнє
оформлення);
модифікувати комплекс маркетингу (сервіс, гарантії, систему знижок і пільг).
Етап V. Спад товару. Першою й очевидною ознакою є затоварювання. Товар певний час не користується попитом. Споживачі купують продукцію з новими властивостями інших фірм.
Завдання маркетингу:
різко зменшити витрати на виробництво товару;
творчо переосмислити ідею товару;
проаналізувати ринок; у разі негативного результату зняти товар з виробництва і переорієнтувати фірму на випуск нового товару.
Очікуваний час життя продукту має великий вплив на стратегію та складові маркетингу. Класичний погляд полягає у тому, що всі продукти мають свій життєвий цикл, маючи на увазі, що кожен з них зрештою буде заміщений іншим і назавжди зникне. Але є й інша думка: продукт може мати життєвий цикл без занепаду і зникнення, видозмінюючись внаслідок постійного процесу модифікації і вдосконалення. По суті, з такою ж метою конкуренти пропонують споживачам продукцію з дедалі кращими характеристиками.
На даний час підприємство закінчує розробку декількох проектів по житловому будівництву і майбутньому планує їх реалізовувати. Також підприємство займається реконструкцією декількох споруд в місті.
Замовники є задоволеними наданням послуг підприємства, адже вся продукція підприємства є якісною. Тому клієнти є постійними, а завдяки їхнім відгукам про підприємство, кількість замовлень не зменшується. На наступні роки прогнозується підвищення обсягів виробництва за чим послідує і збільшення прибутку.
4. ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНІЗАЦІЇ
Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відособлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Функції менеджменту виникли в результаті поділу і спеціалізації праці. Однією з найважливіших категорій менеджменту є процес управління. Він здійснюється саме шляхом реалізації певних функцій.
Місія – це чітко виражена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація).
Управління за цілями – це підхід, згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечать досягнення цілей керівників вищого рівня.
Цілі організації формуються згідно схеми 1.

Рис 4.1 Формування цілей організації
4.1. Обґрунтування стратегії підприємства та стратегічних цілей його підрозділів.
При формуванні системи цілей слід пам’ятати, що вони повинні бути:
Конкретними і підлягати вимірюванню;
Охоплювати всі рівні організації;
Різної тривалості: довгострокові – 5 років і більше; середньострокові – 1-5 років; короткострокові – до 1 року;
Такими, які можна досягнути;
Такі, які доведенні на принципах взаємного доповнення
Організаційна структура ВАТ “Мегаполіс-Буд” характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління, і, як наслідок, весь комплекс функцій управління концентрується в одній ланці.
Тобто кожен виробничий підрозділ очолює керівник, який здійснює всі функції управління. Кожен керівник підрозділу безпосередньо підпорядковується цьому керівнику, вони виконують лише його вказівки – існує єдність керівництва. Це дає змогу уникнути “плутанини” у виконанні вказівок. Накази виконуються від керівника по ступенях ієрархії знизу – вверх.
Суттєвим недоліком лінійного управління є те, що керівник повинен мати різнобічні знання, необхідні при керівництві відповідним об’єктом.
Метою стратегічного планування є вибір серед багатьох альтернатив тієї, яка дасть змогу максимально підвищити ефективність діяльності організації.
На підприємстві стратегічне управління проходить за такою схемою:
Аби вижити у світі бізнесу необхідно завжди: спостерігати за змінами середовища, бачити, що роблять інші, та у разі необхідності вміти пристосуватися до змін. Чим частіше відбуваються зміни у зовнішньому середовищі організації, тим нагальнішою є потреба у розробці стратегії. Якщо в організації за таких умов відсутня єдина стратегія, не виключено, що різні підрозділи організації прийматимуть суперечливі та неефективні рішення. Щоб уникнути такої ситуації і опрацьовується стратегія.
Основними елементами, з яких складається стратегія є: сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.
Сфера стратегії – це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які враховували би як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього; дозволяли би організації досягати за таких умов своїх цілей.
Розподіл ресурсів – це вказівка на спосіб розподілу обмежених ресурсів організації поміж окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні підрозділи). Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.
Конкурентні переваги – це визначення переваг організації порівняно з її конкурентами. Це означає, що стратегія має містити відомості щодо сильних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації. Планується активно виходити на зовнішні ринки, такі як інші області, а не зосереджувати основні об’єми продажу на ринку одного міста, активно проводити рекламну діяльність. Відомо, що одним із способів досягнення “конкурентної переваги” є запровадження нових технологій у виробництво..
Синергія – це ефект цілісності. Синергія як елемент стратегії означає, що стратегія повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів стратегії.
Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, початих керівництвом, що ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.
Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміни в організації в достатньому ступені.
ВАТ „Мегаполіс-Буд” створений з метою задоволення потреб жителів міста в житлових і нежитлових приміщеннях. Основний напрям діяльності – житлове будівництво. Основним завданням даного підприємства є задоволення потреб споживачів.
Звичайно, як і в кожного підприємства, основною метою ВАТ „Мегаполіс-Буд” є:
стабільний дохід;
стабільність на ринку;
стабільні споживачі;
Звичайно щоб досягнути даних цілей підприємству необхідно пройти чималий шлях. Заключити договори з вигідними постачальниками, які надаватимуть продукцію за нижчими цінами ніж на рину, що дасть змогу безпосередньо знизити ціни на продукцію. Підібрати висококваліфікований персонал, що допоможе швидко та високоякісно підприємству виконувати свої функції. Забезпечити конкурентоспроможність на рину, тобто постійно йти в ногу з часом, а саме слідкувати за тенденціями ринку та спостерігати за потребами споживачів, так як потреби постійно зростають. Стабільність підприємства забезпечують лише клієнти, адже їхня наявність проносить дохід підприємству.
ВАТ „Мегаполіс-Буд” порівняно нове підприємство і ще не завоювала належним чином довіри у потенційних клієнтів. На даному етапі підприємство планує зробити акцент на завоювання своїх клієнтів, шляхом виготовлення якісної продукції . А основною метою підприємства є не лише стабільність, а й поширеність на ринку, тобто розробити і реалізувати в найближчому часі декілька проектів житлового будівництва.
Стратегія визначає шляхи пристосування організації до умов зовнішнього середовища і використання свого внутрішнього потенціалу та дії які необхідно застосувати для одержання значних конкурентних переваг.
Метою стратегічного планування є вибір серед багатьох альтернатив тієї, яка дасть змогу максимально підвищити ефективність діяльності організацій.
До основної стратегічної альтернативи ВАТ „Мегаполіс-Буд” можна віднести стратегію зростання підприємства. Оскільки підприємство тільки встановлюється на ринку то іншої альтернативи крім зростання бути не може. Підприємство панує значно збільшувати обсяги виробництва шляхом залучення інвестицій.
4.2. Організація взаємодії як функція менеджменту
Організація взаємодії — це процес створення структури підприємства, яка у свою чергу, дозволяє можливість колективу ефективно працювати над досягненням спільної мети.
Організація взаємодії людей має бути гнучкою, оперативною, надійною, економічною і самокеруючою. Ключовим моментом організації на ВАТ „Мегаполіс-Буд” являється вибір способів обєднання людей у злагоджену єдину систему. Це досягається на основі єдності інтересів і результатів спільної діяльності.
4.2.1. Визначення виробничої програми організації
Спискову чисельність промислово–виробничого персоналу (ПВП) визначимо як функцію трудомісткості продукції (Тn), корисного фонду робочого часу працівника (Фр.ч.), що становить 251 днів/рік (2008 год./рік) і середньозваженого коефіцієнта використання основного обладнання, машин та механізмів (Кі) за наступною формулою:
, людей
Трудомісткість n–го виду продукції визначаємо наступним чином:

де:
tn — трудомісткість одиниці продукції n–го виду;
О(n)p.p. — річний обсяг реалізації продукції певного виду, одиниць.

Таблиця 4.1.
Плановий бюджет робочого часу працівника.
№ п/п
Види витрат і витрат робочого часу в плановому році
Фонд робочого часу



днях
Годинах
% до робочого часу

1
2
3
4
5

1.
Календарна кількість днів у році
365



2.
Неробочі дні в т. ч.:
а) вихідні
б) святкові
114
104
10
912
832
80
45
41
4

3.
Робочий час
251
2008
100

4.

Невиходи на роботу, простої в т.ч.:
а) чергові відпустки
б) відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами
в) виконання державних обов’язків
г) у зв’язку з хворобою
27,61
15,06
2,51
1,255
8,785
220,88
120,48
20,08
10,04
70,28
11
6
1
0,5
3,5

5.
Явочний робочий час
223,39
1787,12
89

6.
Додаткові витрати робочого часу робітниками в т.ч.:
а) перерви на годування дітей
б) скорочення робочого часу для підлітків і працівників із шкідливими умовами праці
22,59
13,805
8,785
180,72
110,44
70,28
9
5,5
3,5

7.
Ефективний фонд робочого часу робітника

200,8

1606,4

80


Отже ефективний фонд робочого часу 1-го працівника становитиме 201дні/рік або 1606 год./рік.
Середня тривалість робочого дня=2001/251=7.98(год).
Ч ПВП = T n*K i / Ф р.ч. T n = t n* O n
t n = Ч ПВП* Ф р.ч. / O n* K i
Ч ДП = ? Ч ПВП *5%
Ч АУП = ? Ч ПВП *22%
Ч ІТР = ? Ч ПВП *13%
Ч ЦЕХ = ? Ч ПВП *9%
Ч АУД = Ч АУП + Ч ІТР + Ч ЦЕХ
Загальна чисельність працюючих = Ч АУД + Ч ДП + ? Ч ПВП
Ф р.ч. =1606,4
O n 1 = 80000
O n 2 =10000
K і 1 =0,60
K і 2 =0,60
? Ч ПВП = Ч ПВП 1+ Ч ПВП 2
Т n 1 = 65*80000=5200000
Т n 2 = 5,5*10000=55000
Ч ПВП 1 = (5200000/1606)*0,60=1943 (чол.)
Ч ПВП 2 = (55000/1606)*0,60=21 (чол.)
Ч ДП = (1943+21)*0,08=157 (чол.)
Ч пвп = 1943+21+157=2121 (чол)
Отже ефективний фонд робочого часу 1-го працівника становитиме 201дні/рік або 1606 год./рік.
Чисельність основного ПВП для що спеціалізується будівництві житла 1943 чоловік, а ПВП з ремонту будівель – 21 чол. В сумі чисельність основного ПВП становитиме 1964 чол. Чисельність допоміжного ПВП ставить 157 чол. Таким чином загальна чисельність ПВП становить 2121 чол.
Чисельність АУП становить 13 чол.
4.2.2. Проектування виробничо–управлінської структури ВАТ „Мегаполіс-Буд”
Перевагами даної організаційно – правової форми є ефективність управління, зокрема, компетентність, тобто професіоналізм управління, надзвичайно добрий психологічний клімат у трудовому колективі, відсутність конфліктності.
Організація взаємодій здійснюється за допомогою повноважень, делегування відповідальності, влади, погоджень, принципів єдиноначальності, апарата. Делегування – це передача повноважень і відповідальності за виконання задачі. Відповідальність – це обов'язковість виконання задачі, закріплена документально і передбачаюча санкції за прорахунки і помилки. Повноваження – це обмежені права використання п'яти видів ресурсів відповідно до документальних норм. Влада – реальна здатність діяти і впливати на ситуацію. Можна мати влада, але не мати повноважень. Єдиноначальність – один начальник на n підлеглих.

Рис. 3.3 Організаційна структура підприємства.
Типи повноважень:
Апаратні (штабні) – зв'язані з рішеннями штабу якого-небудь апарата, звичайно обмежені консультативно;
Рекомендаційні – повноваження експертів, аналітиків, помічників і т.п.;
Обов'язкове узгодження штабу з лінійними керівниками;
Рівнобіжні – із правом відхилення рішення лінійного керівництва, служать для зрівноважування влади і виключення помилок;
Функціональні – чи пропонують забороняють які-небудь дії;
Лінійні – усередині апарата.
Основними є лінійні повноваження.
Найвищим органом ВАТ є голова правління, який керує лінійними керівниками – начальниками відповідних відділів і має чотири заступники – заступника:з економічних питань, заступник з виробничих питань,заступник з питань маркетингу. Перед лінійними керівниками поставлені чітко визначені задачі управління своїм підрозділом, вони зобов’язані організовувати ефективну роботу підпорядкованих ним підрозділів відповідно до поставлених перед підприємством цілей та задач, відповідно до стратегії розвитку.
Після відокремлення окремих підрозділів здійснюється наступний етап організаційного процесу.
Делегування повноважень – це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання. За допомогою делегування повноважень встановлюються формальні відносини та посадові зв`язки працівників в організації. Саме вони слугують основою для упорядкування спільної діяльності підрозділів і забезпечують можливості координувати роботу організації.
Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника ( одна людина не спроможна виконувати весь комплекс робіт по управлінню всією організацією) та необхідності спеціалізації в управлінні.
Делегування повноважень охоплює:
передавання повноважень (надання підлеглому обмеженого права приймати рішення, використовувати ресурси і спрямовувати зусилля підлеглих на виконання поставлених завдань);
прийняття відповідальності (прийняття підлеглим зобов’язань виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх задовільне вирішення);
підзвітність (це вимога до підлеглого, який, використовуючи свої повноваження, має усвідомлювати наслідки своїх дій і повідомляти про них своєму безпосередньому начальнику).
Відповідальність та повноваження мають бути збалансованими з підзвітністю:
а) за допомогою заохочення у випадках позитивного результату виконання завдання;
б) за допомогою покарання – у випадках негативного результату виконання завдання.
Разом з тим слід зауважити, що підлеглий ніколи не буде нести повної відповідальності за результати дорученої справи, оскільки за неї в цілому відповідає той, хто передає свої повноваження.
Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються від начальника безпосередньо йому підлеглому і далі іншим підлеглим. Делегування лінійних повноважень утворює ієрархію рівнів управління в організації. Така ієрархічна побудова називається "скалярним принципом організації". Отже, повноваження лінійного керівника знаходяться у прямому ланцюгу команд від вищого керівника до виконавця.
4.2.3. Централізація й децентралізація управління в ВАТ „Мегаполіс-Буд”
Для порівняно невеликих організацій при стабільній економічній ситуації слід надавати перевагу централізованій структурі управління, за якої має місце більш ефективне використання людського фактора. Централізація – це випадок, коли відповідальність зберігається за підрозділами, які відносяться до центрального апарату управління. Децентралізація, на противагу, передбачає передачу повноважень.
При високому рівні централізації, розпорядження, проходячи через різні ланки управління, не підлягають ніяким доповненням та роз’ясненням. Розпорядження доходять до нижчих ланок у тому ж виді, в якому воно було подану зверху. При цьому лінійні керівники виконують роль “папуг”. При децентралізації розпорядження зазнають певних змін, уточнюються, доповнюються, коректуються на кожному з рівнів управління. Таким чином лінійні керівники отримують можливість самостійно приймати деякі рішення, керуючись настановами зверху. Децентралізація значно може підвищити ефективність управління на місцевому (цеховому) рівні, так як вищі керівники не володіють тією інформацією, якою володіють лінійні керівники, які безпосередньо працюють “на місці”, таким чином вищі керівники не зможуть забезпечити необхідну ефективність управління при централізованій структурі управління.
Підприємство є децентралізованим, коли в його структурі мають місце комерційна, фінансова, виробнича, маркетингова та інші служби.
При виборі децентралізованої структури управління необхідно врахувати наступні фактори:
Розміри підприємства.
Положення виробничих підрозділів та цехів по відношенню до центрального апарату управління.
Динамічність організаційної структури.
Децентралізована структура управління при правильній організації може значно підвищити ефективність управління підприємством, отже дозволить досягнути значних економічних показників діяльності підприємства, наприклад, таких як зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Децентралізація має наступні переваги:
Швидкість та оперативність у прийнятті та реалізації управлінських рішень.
Гнучкість системи управління при прийнятті важливих рішень на низових рівнях управління.
Зручність управління, яка передбачає можливість тимчасової передачі повноважень при відсутності керівника певного рівня.
Правильність прийняття рішення може визначатися тільки на “місцевому” рівні управління, де краще розуміють суть проблеми.
При децентралізованому управлінні зменшуються затрати часу на прийняття та реалізацію рішень і відповідно зменшуються матеріальні витрати.
Моральний фактор, що передбачає розвиток ініціативи серед підлеглих.
При цьому децентралізована система має певні недоліки, які теж потрібно враховувати при виборі даної системи:
Висока ймовірність прийняття неправильних рішень.
Відсутність єдності у прийнятих рішеннях керівниками різних служб.
Відсутність необхідного рішення при тимчасовій відсутності структурного керівника.
Утрата контролю за правильністю прийнятих рішень може негативно позначитись на роботі підприємства.
Враховуючи вищенаведені фактори на ВАТ “Мегаполіс-Буд” доцільним буде організувати децентралізовану структуру управління, це дозволяє значно підвищити ефективність управління і дозволяє підприємству розвиватися відповідно поставленим перед ним задачам та цілям.

4.3. Матеріальне й моральне стимулювання працівників
Привести у дію організовану систему для отримання необхідного результату можливо лише шляхом певного впливу на неї управляючого органу або особи. Необхідні певні інструменти впливу на елементи системи, щоб вона почала своє функціонування. Одним із таких інструментів є мотивація. Для того, щоб ефективно рухатися назустріч меті, керівник має не тільки спланувати і організовувати роботу, але й примусити людей виконувати її згідно до опрацьованого плану.
Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:
усвідомлення того, що спонукає робітника до праці;
розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.
Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. При цьому потреби поділяють на:
потреби першого роду, які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні тощо);
потреби другого роду, які носять соціально-психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо).
Потреби викликають у людини бажання (прагнення) до їх задоволення. Тому сутність мотивації зводиться до створення умов, що дозволяють робітникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації.
Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагородження:
1) внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність,
значущість тощо;
2) зовнішнє – його робітник отримує від організації (зарплата, просування за службою, пільги, привілеї тощо).
Враховуючи вищенаведені моменти на підприємстві «Мегаполіс-Буд» доцільним буде ввести в дію комплекс мотиваційних заходів, таких як премії, доплати, підвищення по службі, належна оплата праці, визнання добре виконаної роботи, грамоти, похвали та інші. Планується щомісячно виділяти до 15% фонду оплати праці на мотиваційні заходи.
Таблиця 4.2.
Аналіз мотиваційних факторів за 10-бальною шкалою
№ п/п
Фактори підвищення продуктивності праці
Спонукають працювати інтенсивніше
Створюють привабливі умови для роботи
Сума балів

1
Добрі шанси просування по службі
8
5
13

2
Високий заробіток
7
8
15

3
Оплата праці за її результатами
9
7
16

4
Визнання добре виконаної роботи
7
6
13

5
Робота, що стимулює розвиток здібностей працівників
6
5
11

6
Складна і важка робота
3
2
5

7
Робота, що спонукає до самостійного прийняття рішень
7
5
12

8
Високий ступінь відповідальності
3
2
5

9
Цікава робота
7
6
13

10
Творча робота
6
7
13


Таблиця 4.3.
Оцінка привабливості робочого місця

1
Робота без значного напруження та стресів
5
6
11

2
Вигідне місце розташування
5
6
11

3
Робоче місце захищене від шуму та забруднення з середовища
4
6
10

4
Робота з людьми, які подобаються
6
6
12

5
Гарні стосунки з безпосереднім керівником
6
5
11

6
Відповідний обсяг інформації про діяльність фірми
4
4
8

7
Гнучкий графік роботи
5
6
11

8
Вільний темп роботи
5
7
12

9
Наявність додаткових пільг
7
6
13

10
Справедливий розподіл об’ємів роботи
4
6
10


Отже, як видно з таблиці аналізу мотиваційних факторів на першому місці знаходиться фактор високого заробітку, добрий вплив на працівників мають такі фактори як добрі шанси просування по службі, оплата праці за її результатами, визнання добре виконаної роботи. На противагу такі фактори як важка праця і високий ступінь відповідальності мають негативне значення, таким чином для обов’язково необхідно застосовувати стимулювання працівників, які працюють у таких умовах. На даному підприємстві розвинена система мотиваційних факторів. Підприємство застосовує різноманітні засоби мотивації працівників до роботи.
4.4. Система контролю виробничих процесів.
Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведення коректувань у тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від установлених стандартів.
Контроль - це критично важлива і складна функція керування. Одна з особливостей контролю, яку варто враховувати в першу чергу, полягає в тому, що контроль повинний бути всеосяжним. Кожен керівник, незалежно від свого рангу, повинний здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.
Контроль є фундаментальним елементом процесу керування. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати цілком у відриві від контролю. Дійсно, фактично усі вони є невід'ємними частинами загальної системи контролю в даній організації. Ця обставина стане більш зрозумілим після того, як ми познайомимося з трьома основними видами контролю: попереднім, поточним і заключної. За формою здійснення всі ці види контролю схожі, тому що мають ту саму мету: сприяти тому, щоб фактично одержувані результати минулого якнайближче до необхідного. Розрізняються вони тільки часом здійснення.
Попередній контроль звичайно реалізується у формі визначеної політики, процедур і правил. Насамперед він застосовується стосовно трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виробляється у виді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена чи минуло відведене для неї час.
Поточний і заключний контроль ґрунтується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнутий зворотний зв'язок, тому що керівник, що є стосовно системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і мети системи, і характер її роботи.
Люди є невід'ємним елементом контролю, як, утім, і всіх інших стадій керування. Тому при розробці процедури контролю менеджер повинний брати до уваги поводження людей.
Звичайно, та обставина, що контроль робить сильний і безпосередній вплив на поводження, не повинне викликати ніякого подиву. Менеджери часто навмисно роблять процес контролю нарочито видимим, щоб уплинути на поводження співробітників і змусити їх направити свої зусилля на досягнення цілей організації.
На жаль, хоча більшість менеджерів добре знають про те, що процес контролю може бути використаний для надання позитивного впливу на поводження співробітників, деякі забувають про можливості контролю викликати ненавмисні зриви в поводженні людей. Ці негативні явища часто є побічними результатами наочності дії системи контролю.
Проблем, що виникають унаслідок впливу системи контролю, можна уникнути, задаючи осмислені прийнятні стандарти контролю, установлюючи двосторонній зв'язок, задаючи напружені, але досяжні стандарти контролю, уникаючи зайвого контролю, а також винагороджуючи за досягнення заданих стандартів контролю.
Поводження людей, природно, не єдиний фактор, що визначає ефективність контролю. Для того щоб контроль міг виконати свою щиру задачу, тобто забезпечити досягнення цілей організації, він повинний володіти декількома важливими властивостями.
Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, своєчасний, гнучкий, простий і економічний.
Коли організації здійснюють свій бізнес на закордонних ринках, функція контролю здобуває додатковий ступінь складності.
Контроль на міжнародному масштабі є особливо важкою справою через велике число різних областей діяльності і комунікаційних бар'єрів. Результативність контролю можна поліпшити, якщо періодично проводити зустрічі відповідальних керівників у штаб-квартирі організації і за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керуючих відповідальність за рішення тих проблем, що від них не залежать.
Виходячи з вищенаведеного, на підприємстві „Мегаполіс-Буд” доцільно буде застосувати розгалужену систему контролю, яка включатиме в себе попередній, поточний та підсумковий контроль. Значну частину функцій контролю планується делегувати лінійним керівникам, які у свою чергу нестимуть повну відповідальність за проведення контролю, і відповідно за прийняття коригуючих дій. Лінійні керівники по результатам проведеного контролю зобов’язані звітувати головному менеджеру, а той в свою чергу, проаналізувавши отриману інформацію, зобов’язаний вносити коригуючі дії з метою досягнення задач та цілей, що поставлені перед підприємством, з метою максимального наближення реальний результатів до очікуваних. Передбачається, що контроль повинен значно підвищити ефективність управління, дозволить своєчасно виявити прогалини в управлінській діяльності, а також контроль дасть змогу не допустити фатальних помилок, і відповідно фатальних наслідків.
5. ОСНОВИ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Основне призначення операційної системи полягає у виробництві продукції або наданні послуг для задоволення конкретних потреб. Виробничий процес слід розглядати як операційну систему по схемі “виробництво операції”.
5.1. Розробка структури функціональних служб
З метою отримання продукції, гідної європейських вимог та стандартів, постійно ведеться робота над вдосконаленням умов праці, налагодженні зв’язків та партнерських стосунків з метою популяризації своєї продукції. Завдяки обраній стратегії керівництва, перепідготовці та підвищенню кваліфікації працівників колективу продукція підприємства вже здобула прихильність споживачів.
Будь-яке підприємство, яке зацікавлене у процвітанні своєї діяльності, повинно постійно слідкувати за попитом та уподобаннями споживачів, які постійно змінюються. У відповідності до різних смаків постійно розвивати та удосконалювати асортимент товарів і відповідно - широту товарного асортименту, насиченість, глибину та гармонійність товарної номенклатури так, щоб задовольнити потреби найвибагливішого споживача.
Для оцінки ефективності операційної системи необхідно враховувати такі фактори як ціни на матеріали і сировину, затрати на зберігання матеріалів до моменту їх використання, вартість замовлення і вартість отриманих матеріалів, величину та розмір затрат при нестачі матеріалів, додаткові витрати через низьку якість сировини та матеріалів. Також необхідно провести аналіз затрат на трудові ресурси при цьому врахувавши затрати на оплату праці, затрати на додаткову оплату праці висококваліфікованим працівникам, додаткові затрати, пов’язані з плинністю кадрів та недоліками в роботі персоналу. Ефективність операційної системи залежить від взаємодії операційних функцій з іншими функціями управління виробництвом, такими як інженерної функції, функції маркетингу, фінансової функції та функції трудових ресурсів.
ВАТ „Мегаполіс-Буд” працює на ринку житлового будівництва і задля зміцнення своєї позиції на цьому ринку підприємство притримується стратегії розвитку політики впровадження нових технологій.
Отже, щоб утриматись на ринку, підприємству потрібно, звернути увагу на такі сегменти просування продукції, як:
сувенірна продукція;
спонсорська підтримка;
участь у радіопередачах, телепередачах на будівельну тематику.
5.2. Розробка посадових інструкцій службовців
Посадова інструкція являється основним регламентуючим документом особи, що займає певну посаду. В посадовій інструкції викладено права, обов’язки та відповідальність особи, що займає відповідну посаду, а також кому вона підпорядкована і хто підпорядкований цій особі. Посадова інструкція детально і всебічно характеризує й регламентує основні моменти, пов’язані з роботою особи на даній посаді.
На кожен вид робіт розроблена посадова інструкція інженером по охороні праці разом з начальником цеху, і затверджена директором. Всю відповідальність несе директор.
Повторний інструктаж проводиться не рідше одного разу в квартал. Проводиться також цільовий інструктаж при роботі особливої уважності.
6. ОРГАНІЗАЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Комунікація — це обмін інформацією, її змістом між двома і декілька людьми. Комунікації є процесами зв'язку працівників, підрозділів, організацій тощо.
Соціологічні опитування показують, що неефективні комунікації одна з головних причин виникнення виробничих проблем. Ці дослідження підтверджують, що багато менеджерів рахують неефективні комунікації головною перепоною на шляху ефективної роботи організації. Ефективно працюючі керівники – це ті, які ефективні в комунікаціях, вони володіють вмінням ефективно використовувати комунікативний процес, а також умінням усного й письмового спілкування.
У сучасних умовах інформаційне забезпечення, що складається із збирання і переробки інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, стало важливою галуззю. На основі сучасної електронно-обчислювальної техніки та інших технічних засобів зв'язку здійснюється передача інформації про стан і діяльність фірми на вищий рівень управління і взаємний обмін інформацією між усіма підрозділами фірми.
Мескон, Альберт та Хедоурі підкреслюють, що комунікації виникають:
між організацією і зовнішнім середовищем. Наприклад, обмінінформацією зі споживачами йде через рекламу, з державою — череззвіти, з політичною системою — шляхом створення лобі в парламенті.Під дією зовнішнього оточення відбуваються наради, обговорення, телефонні переговори, готуються службові записки, звіти та ін;
між рівнями, підрозділами та працівниками організації. Комунікації можуть здійснюватися:
від вищих рівнів управління до нижчих, тобто «зверху донизу».Наприклад, начальник сповіщає підлеглим про додаткові завдання,зміну технології роботи, нові пріоритети та ін.;
від нижчих рівнів до вищих. Найчастіше так надходить інформаціяпро недоліки, покращення, страйкову ситуацію та ін., тобто спрацьовуєпринцип «знизу доверху»;
між різними підрозділами (відділами, цехами тощо);
між менеджером (керівником) і його робочою групою (апаратом);
через неформальні комунікації (здебільшого шляхом розповсюдження чуток).
Комунікаційний процес — це процес обміну інформацією між двома і декількома людьми, працівниками з метою розв'язання певної проблеми. Виділяють такі складові елементи процесу комунікацій:
- відправник джерела — той, хто генерує ідеї, збирає інформацію і передає її;
- повідомлення - інформаційна ідея, яка закодована за допомогою символів;
- канал - засіб передачі інформації;
- отримувач (споживач) - особа, для якої призначена інформація.
З моделі процесу комунікацій видно, що комунікаційний процес складається з: формування або вибору ідеї (зародження ідеї); кодуваннях вибору каналу (перетворення ідеї на повідомлення за допомогою слів, жестів, інтонації, вибір способу передачі за допомогою телефонного чи електронного зв'язку, відео стрічок тощо); передачі ідеї; декодування (переклад символів відправника в думки отримувача); здійснення зворотною зв'язку (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями).
У комунікаційних процесах постійно виникають шуми. Шум — це те, що деформує зміст (відхилення, помилки тощо). Отже, слід враховувати можливі неточності при передачі інформації. Доцільно пам'ятати також про те, що часто комунікаційний процес триває лише кілька секунд, тобто практично миттєво.
Передача інформації — першочерговий і неодмінний фактор нормального функціонування підприємства.
Особливого значення при цьому набуває забезпечення оперативності й достовірності відомостей. Для багатьох фірм внутрішньофірмова система інформації має виробничий характер і вирішує завдання організації технологічного процесу.
Передовсім це стосується процесів забезпечення підприємств кооперованою продукцією, що по внутрішньо-фірмових каналах надходить від спеціалізованих підприємств. У цьому випадку інформація є одним із факторів, що забезпечує показ значення витрат виробництва й підвищення його ефективності, і відіграє важливу роль у наданні відомостей для прийняття управлінських рішень.
Особливе значення належить прогнозуванню ринкових процесів. Важливою є також інформація про виникнення в процесі виробництва відхилень від планових показників, що потребують прийняття оперативних рішень.
Науково-технічна інформація, що містить наукові знання, відомості про винаходи, технічні новинки своєї фірми і фірм-конкурентів, відіграє істотну роль у прийнятті рішень.
Високий рівень конкурентоспроможності фірмі забезпечує практичне і вчасне використання загального фонду, що безперервно поповнюється, а також потенціалу знань і технічних рішень. Інформація — основа для підготовки пропозицій щодо вироблення і прийняття управлінських рішень, доповідей, звітів.
Таким чином , доцільним буде впровадити на ВАТ “Мегаполіс-Буд” сучасні комунікаційні системи, такі як комп’ютерні системи, сучасні системи зв’язку, в тому числі мобільні системи, які дозволять оперативно обмінюватись інформацією, а отже дозволять значно підвищити ефективність системи менеджменту підприємства, що у свою чергу дасть змогу максимально досягнути поставлених задач та цілей, забезпечити економічне зростання та процвітання підприємства.
Якщо конкретно розглядати систему комунікацій на ВАТ „Мегаполіс-Буд ”, необхідно зазначити, що:
на підприємстві постійно проводяться культурно-масові заходи, дні здоров’я.
штаб цивільного захисту підприємства регулярно проводять тренувальні заходи із працівниками різних структурних підрозділів для ознайомлення працівників з діями у випадках виникнення надзвичайної ситуації. На кожному поверсі підприємства вивішені номери телефонів екстрених служб, а також план евакуації.
щотижневе проведення планових нарад з інженерно-технічними працівниками ВАТ.
проводяться семінари з працівниками ВАТ інженерно-технічними працівниками, інженером з охорони праці.
проводяться різноманітні дослідження – соціологічні, планові.
підприємство оснащене новітньою технологією радіо оповіщення.
Сучасні комунікаційні системи (комп’ютерні, мобільні) дозволять швидко і оперативно обмінюватись інформацією, що значно підвищить ефективність функціонування системи менеджменту підприємства забезпечить економічне процвітання на ринку житлового будівництва та ремонту будівель.
7. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ.
Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер – керівник, який керує організацією, якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. Від його трудової діяльності залежить нормальна робота всього підприємства, підрозділу, бригади, тощо. Для забезпечення нормальної трудової діяльності керівника необхідна наявність відповідно зручного та обладнаного робочого місця.
Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.
Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв’язків між ними, норми взаємовідносин усередині апарату управління, форми впливу на діяльність об’єкта управління, способи контактів з навколишнім середовищем.
7.1. Організація робочого місця працівника апарату управління.
Вимоги до організації робочих місць можна згрупувати таким чином: інформаційні, економічні, енергомічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні.
Інформаційні вимоги охоплюють комплекс заходів з інформаційного забезпечення робочого місця. До них відносять: визначення обсягів і структури інформації, яка надходить на робоче місце, обробляється на ньому, створюється і передається на інші робочі місця; проектування інформаційних потоків, у систему яких включене робоче місце та ін.
Інформація, яка концентрується на певному робочому місці, повинна відповідати загальним принципам наукової організації управлінської інформації та бути достатньою для виконання службових обов’язків працівником. Наприклад, у відділі економічної аналітики, на комп’ютерах встановлена спеціальна програма, яка відслідковує усю потрібну зовнішньо-економічну(статистичні дані, новини фондової біржі, законодавчі зміни, курс валют і т.п).
Економічні вимоги передбачають таку організацію робочого місця в апараті, управління, при якій витрати на утримання робочого місця мінімальні, проте достатні для його функціонування. Доцільно також перевірити робоче місце за критерієм оптимальності: ефект від діяльності працівника на робочому місці повинен перевищувати витрати на утримання робочого місця і працівника. Ця умова забезпечується на підприємстві у повній мірі.
Ергономічні вимоги вивчаються та формулюються новою галуззю науки, з’явилася порівняно недавно у зв’язку з новими вимогами виробництва та управління – ергономікою.
Ергономіка виникла на межі технічних наук, психології, фізіології, гігієни. Ця наукова дисципліна використовує також дані анатомії, антропометрії, біофізики, токсикології. Ергономіка – галузь науки, яка вивчає функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення для неї оптимальних умов праці, які, роблячи її високопродуктивною та надійною, разом з тим забезпечують людині необхідні зручності та зберігають її сили, здоров’я та працездатність. Отже, все що оточує працюючу людину, створюючи її робоче середовище, - меблі, приміщення, устаткування, машини, механізми та інші знаряддя праці, - повинно відповідати вимогам ергономіки та бути максимально пристосованими до людини, до її фізичної, фізіологічної, естетичної природи.
Гігієнічні вимоги – це вимоги до освітлення робочих місць, повітрообміну, температурного режиму, вологості, шуму та інших факторів середовища, які впливають на здоров’я і працездатність людини. Оскільки ці вимоги відносять у цілому до виробничого середовища працівників апарату управління, а не тільки до окремого робочого місця, то вони розглядаються далі окремо.
Естетичні вимоги. Продуктивність праці людини значною мірою залежить від елементів зовнішнього оформлення середовища, в якому вона працює. Отже, такі елементи естетичного оформлення виробничого середовища, як зовнішній вигляд приміщення і знарядь праці, їх кольорова гама, наявність квітів в інтер’єрі та ін. також потрібно враховувати при організації робочого місця.
Технічні вимоги. Для будь-якої праці, в тому числі для праці службовця, насамперед необхідний певний простір. Це площа, на якій встановлюють необхідні меблі та устаткування, яку займає сам працівник. а також площа проходів до столу, устаткування, іншого робочого місця та ін.
Робоче місце в апаратурі управління повинно також відповідати організаційним вимогам, тобто потрібно визначити сферу компетенції працівника на певному робочому місці, його права, обов’язки, підпорядкованість, вертикальні і горизонтальні зв’язки з іншими робочими місцями, форми і методи стимулювання ефективної праці. Ці питання вирішують розробкою положень про структурні підрозділи апарату управління та посадових інструкцій працівників.
7.2. Забезпечення умов техніки безпеки та охорони праці на робочому місті
Забезпечення умов техніки безпеки та охорони праці – це один із пріоритетних напрямків, якого необхідно дотримуватися в процесі розвитку підприємства.
Персонал є головною цінністю організації. На будь-якому підприємстві конче необхідні заходи, пов’язані з охороною праці та техніки безпеки, такі, як регулярні проведення семінарів по техніці безпеки, постійний інструктаж працівників виробничих цехів, забезпечення належного стану обладнання, обов’язково застрахувати всіх працівників на випадки, пов’язані з небезпекою для їхнього життя та здоров’я в процесі виробництва. Необхідно призначити відповідальних за забезпечення техніки безпеки та охорони праці на робочому місці з числа лінійних керівників
7.3. Механізація та автоматизація управлінської праці
Механізація і автоматизація управлінської праці на підприємстві здійснюється у двох напрямках. Перший, - впровадження сучасної обчислювальної техніки і сучасних інформаційно-комунікативних систем, другий – впровадження засобів оргтехніки та оперативної поліграфії. Найбільший ефект досягається при спільному застосуванні засобів обчислювальної техніки та оргтехніки.
Всі засоби оргтехніки можна поділити на такі класи: складання документів; копіювання та оперативного розмноження документів; обробки документів; зберігання, пошуку та транспортування документів; технічні засоби зв’язку.
До засобів складання документів відносять усі види друкарських машин. письмові автомати, диктофонну техніку.
Новим напрямом автоматизації підготовки документів є використання сучасних комп’ютерів, обладнаних відео термінальними пристроями, призначеними для показу на екрані текстів, що вводяться з клавіатури або спеціальних магнітних носіїв інформації.
Спеціальні програми дають змогу здійснювати редагування тексту: виправити помилку, замінити те чи інше слово, виключити непотрібні частини тексту, змінити розміщення речень, абзаців, графічно вирівняти текст. Складений документ зберігається у пам’яті комп’ютера, може буди у будь-який час роздрукований у необхідній кількості копій чи перенесений на магнітну дискету. На сучасному етапі широко використовуються локальні та глобальні комп’ютерні мережі, що дозволяють в долі секунди передавати необхідний документ, дані на будь-яку відстань.
Впровадження диктофонної техніки дало змогу уникнути непродуктивних витрат часу управлінських працівників на підготовку документів, оскільки запис здійснюється з голосу.
Засоби копіювання та оперативного розмноження документів (засоби репрографії) включають засоби фотокопіювання, діазокопіювання, мікро копіювання, електрографії, термокопіювання, електронографії, оперативної поліграфії.
До складу засобів обробки документів входять фальцювальні, аркушепідбиральні, паперознищувальні машини, ламінатори, зшивачі, нумератори, конвертовідкривачі та ін.
До самостійної групи засобів зберігання, пошуку та транспортування документів відносять лотки та ящики для оперативної роботи з документами та карточками, устаткування для обладнання бібліотек та архівів, папки для зберігання документів, шафи для сортування кореспонденції. На сучасному етапі створюються спеціальні комп’ютерні системи та бази даних які дозволяють автоматизувати процес пошуку в електронних архівах документів.
До технічних засобів зв’язку, які використовуються у повсякденній роботі керівників та фахівців, належить мобільний телефонний зв’язок. На сучасному етапі розвитку мобільних комунікаційних технологій можливі усі раніше винайдені засоби передачі інформації: графічні, тексові, голосові записи і т.п. Можливий доступ до будь-якого інформаційного ресурсу опублікованого в Інтернеті, також застосовується технології відео конференцій.