Курсова робота “Обгрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства” План Вступ………………………………………………………………………………3 1.Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства: 1.1. Поняття виробничі фонди, їх структура ………………………………5 1.2. Поняття ефективності господарської діяльності підприємства…….. 9 1.3. Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники якими вона вимірюється …………………………………………...10 1.4. Шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів………………………………………………………………13 2. Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності: . Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства …………………………………………………………16 2.2. Визначення показників ефективності виробництва…………………..19 2.3. Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства…………..20 3. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства: 3.1. Методичні рекомендації з економічного обгрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі …………………………………………………………….25 3.2. Методичні рекомендації по обгрунтуванню прискорення оборот- ності оборотних коштів підприємства …………………………………………27 3.3. Методичні рекомендації з обгрунтування зниження матеріаломісткості продукції …………………………………………………..28 3.4. Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності………………………..29 Висновки…………………………………………………………………………32 Список використаної літератури………………………………………………34 Вступ Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих ОВФ підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання ОВФ підприємства можна умовно побілити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження. Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту. Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи інших професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо. До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску – у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину. Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання ОВФ можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і навіть швидше. РОЗДІЛ І. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства 1.1 Поняття виробничі фонди, їх структура До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів праці. Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів. Основні виробничі фонди підприємства – це засоби праці, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування. Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).[3;101] До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять: житлово-комунальні помешкання; побутові, спортивні приміщення; будинки та устаткування медичних закладів; дитячі дошкільні заклади; багаторічні насадження та ін. Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів. До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства Рис. 1.1. Структура основних фондів підприємства. Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини. До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.). До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо). Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників: виробничо-технологічних особливостей підприємства; науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва; ступеня розвитку різних форм організації виробництва; відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів; вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування; територіального розміщення підприємства та ін. [3;105] Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види. За принципом матеріально-натурального, складу і виробничого призначення основні фонди підрозділяються на: 1. Будівлі. До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративної будинку підприємств. 2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди. 3. Передавальні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання. 4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи: а) силові машини й устаткування; б) робочі машини й устаткування. До першої підгрупи відносять парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього паління й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування. 5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д. 6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.). По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані. Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до, договору оренди використовуються на даному підприємстві. Основні виробничі фонди з залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні. До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина, включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти. Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо, не впливають на предмет праці, а створюють – необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.[1;68] У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки використання й вартості. До матеріальних оборотних засобів відносять виробничі запаси, витрати на незавершене виробництво, готову продукцію, товари, тварини на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношуючі предмети. Готова продукція становить фактичні витрати на готові до реалізації вироби, що знаходяться на складах та в інших місцях зберігання. Готова продукція і товари, включаючи товари відвантажені, - частина матеріальних оборотних засобів яка найлегше реалізується, тобто перетворюється в гроші. Кошти в поточних розрахунках – це заборгованість фізичних та юридичних підприємств. Короткострокові фінансові вкладення – витрати підприємства на придбання акцій і облігацій на термін до одного року, короткострокові позики, в тому числі під векселі, грошові кошти на строкових депозитних розрахунків банків, інші фінансові вкладення, інвестовані для одержання доходів у вигляді відсотків, дивідендів. Переважно фінансові вкладення короткострокового характеру швидко перетворюються у грошові кошти, їх навіть називають „майже гроші”. Грошові кошти – це сума грошей у касі, а розрахункових, поточних та інших розрахунках у банках, грошові перекази, інші наявні грошові кошти, готові для подальшого обороту. Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технічному циклі виготовлення продукції і повністю переносять свою вартість на вартість цієї продукції. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість, меншу, ніж сто одиниць національної валюти або термін служби менше одного року). Оборотні фонди поділяються на ряд груп: Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів). Незавершене виробництво (продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки). Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашенні в майбутньому). Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До них відносяться: Готова продукція на складах підприємствах. Готова продукція яка відвантажена і знаходиться в дорозі. Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках. Грошові кошти у незавершених розрахунках. Готівка в касі. Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби (або оборотні кошти). Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належить всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства. Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів – це оборотні фонди, а 1/3 – фонди обігу. Джерелом формування оборотних засобів підприємство є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів). Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів. Значна частина оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.[8;65] 1.2 Поняття ефективності господарської діяльності підприємства Економічна ефективність виробництва – це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об’єму продукції, яка випускається. Економічна ефективність суспільного виробництва вимірюється шляхом співставлення результатів виробництва з витратами чи застосовуваними ресурсами. ЇЇ рівень оцінюється на основі єдиного народногосподарського критерію – максимізації росту національного доходу (чистої продукції по відношенню до витрат чи до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні росту фондів споживання і накопичення. Підвищення інтенсивності використання виробничих фондів пов’язане з рішенням двох важливих взаємопов’язаних проблем. Одна з них полягає в раціональному використанні капітальних вкладень на створення нових потужностей, більш ефективних засобів праці, їх обновлення і технічне переозброєння. Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об’єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.[2;75] 1.3 Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники, якими вона вимірюється Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Економічна ефективність виробничих фондів – це комплексне поняття. Воно виражається сукупно декількома усуспільнюючими показниками ефективності: зростанням якісних і кількісних характеристик засобів праці, зниженням капітальних і поточних витрат на процес відтворення основних фондів, підвищення інтенсивності їх використання, зростанням фондовіддачі та ін. В роботі використовуються поняття “ефективність виробничих фондів”. Вони виражають загальну суть і тісно взаємопов’язані. Економічна ефективність виробничих фондів – це більш ширше поняття, яке передбачає перш за все їх потенційну можливість та інші якісні та кількісні зміни їх характеристик. Найбільш важливими показниками ефективності виробничих фондів являється: фондоозброєність праці одного працюючого, фондоємкість продукції, питомі капітальні вкладення на одиницю потужності і на 1 грн. приросту продукції. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність ОВФ, охоплює два блоки: перший - показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання ОВФ у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці. Чинна система показників ефективності відтворення ОВФ в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Визначення коефіцієнтів відтворення ОВФ за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним. Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих ОВФ. Інтенсивне оновлення передбачає зміну діючих ОВФ новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих ОВФ не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення ОВФ доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття ОВФ (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного). Показники, що характеризують рівень ефективності використання ОВФ, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже з самої назви. Пояснень потребують лише деякі , а саме: Коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування; Напруженість використання устаткування (виробничих площ) – випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі); Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування. Рис.1.3. Система показників ефективності основних фондів З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).[3;116] Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві. 1.4.Шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів Однієї з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності. Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок: 1) введення в дію основних фондів і виробничих потужностей; 2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей. Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств. Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, приходячи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат. Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у декілька разів перевищують щорічні нові фонди і потужності. Діючі промислові підприємства нашої країни мають у своєму розпорядженні основні виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. гр. Показники використання основних фондів, виражені в натуральних одиницях, можуть бути розраховані по фактичному випуску продукції, а також по можливому технічно розрахунковому випуску. До системи взаємозалежних показників (коефіцієнтів), що безпосередньо характеризують рівень використання основних фондів і виробничих потужностей, а також що розкривають резерви подальшого поліпшення їхній використання, відносять: використання в часу (коефіцієнт екстенсивного навантаження); використання в одиницю часу (коефіцієнт інтенсивного навантаження); загальне використання (коефіцієнт інтегрального навантаження). Перший показник (Кэкст) визначається шляхом розподілу часу фактичного використання на максимально можливий час використання основних фондів. Другий показник (Кинт) утворюється в результаті розподілу фактичної кількості продукції, зробленого в одиницю часу роботи устаткування, на максимальний випуск цієї продукції, що можна зробити за участю даних основних фондів у ту ж одиницю часу. Третій показник (Кинтегр) розраховується шляхом перемножування перших двох показників. До числа показників екстенсивного використання основних фондів на підприємстві відноситься коефіцієнт змінності. Він характеризує час цілозмінного використання встановленого устаткування, що працює на багатозмінному режимі. Коефіцієнт змінності розраховується по окремих групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у цілому по підприємству. Він показує, скільки змін у середньому протягом доби працювалася встановлене устаткування. Роль показника використання, що узагальнює, основних фондів може деякою мірою виконувати показник випуску продукції на одиницю виробничого майдану. Цей показник виражається, як правило, у натуральних одиницях. Одним із найбільше загальних показників використання виробничої потужності є коефіцієнт її фактичного використання, що розраховується шляхом розподілу продукції, виготовленої за певний проміжок часу (звичайно за рік), на величину виробничої потужності. Для підприємств, знову введених в експлуатацію, звичайно визначається коефіцієнт використання проектної потужності, що подає собою частка від розподілу фактичного випуску продукції на величину потужності підприємства по проекті. Цей показник характеризує рівень освоєння проектної потужності. Натуральні показники використання основних фондів, використовувані при аналізі сучасного стана і планування виробничих потужностей, при упорядкуванні балансу устаткування і т.д. усе ж не розкривають загальної картини ефективності використання всієї сукупності основних фондів підприємства, галузі, промисловості в цілому. Для загального аналізу господарської діяльності, планування капітальних вкладень, введення в дію основних фондів і виробничих потужностей усіх ланок промисловості усе більше значення набуває такий показник ефективності виробництва, як випуск продукції на 1 гр. основних фондів, що звичайно називають показником фондовіддачі. Застосовується також показник, зворотний фондовіддачі, - фондоємність. При визначенні показника фондовіддачі застосовуються як вартісні, так і натуральні одиниці виміру. Показник фондовіддачі (як вартісний показник використання усієї сукупності основних фондів підприємства) визначається шляхом розподілу продукції на середньорічну вартість виробничих фондів. При цьому валова продукція враховується в незмінних цінах, а основні фонди - по повної початкової (або відбудовної) оцінці. Однієї з головних причин, що погіршують показник фондовіддачі, є повільне освоєння введених у дію підприємств. Однієї з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим уповільнити наступ морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому. Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки: 1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів; 2) підвищенню екстенсивності їхній навантаження. Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх. Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості що випускається продукції; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничого майдану. Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливо для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів. Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління промисловістю, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову вводимих у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів. РОЗДІЛ ІІ. Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності. Варіант 12 табл.1 № Обгрунтування підвищення ефективності
п/п використання виробничих ресурсів Дані
підприємства
1 Проектна потужність підприємства, тис.шт. 510
2 Обсяг виробництва(реалізації), тис.шт. 440
3 Відпускна ціна одиниці виробленої продукції, грн. 23
4 Балансова вартість ОВФ, тис.грн. в т.ч. 5842,2
Будівлі, споруди 2247,0
Передавальні пристрої 494,3
Машини та обладнання 1415,6
Транспортні засоби 1460,6
Інструмент та інвентар 112,4
ЕОМ 112,4
5 Залишкова вартість ОВФ, тис.грн. 4381,7
6 Питома вага активної частини ОВФ, % 74,0
7 Вартість ОВФ, що використовувалися в 2-й і 3-й змінах, тис.грн. 3505,32
8 Чисельність працівників 390
9 Середньодобова потреба в оборотних фондах, тис.грн. 3,42
12 Норматив заробітної плати на одиницю продукції, грн/грн 0,14
13 Корисний фонд часу роботи ОВФ, днів
за планом 265
фактично 220
14 Питома вага нормованих оборотних коштів, % 75,00
2.1Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства 2.1.1. Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою: ОКр=? Рі Тц де ОКр- річна потреба в оборотних коштах Рі - середньодобова витрата оборотних коштів Тц - тривалість періоду, діб (360). Тоді ОКр=3,42*360= 1231,2 тис.грн. Це означає, що на протязі 360 днів для фірми (організації) потрібно оборотних коштів на суму 1231,2 тисяч гривень 2.1.2. Визначення повної собівартості продукції C=Cв+Снв де Св – виробничі витрати, грн.; Снв – невиробничі витрати, грн. (вони становлять 5% від суми виробничих витрат). Св=Спр+Снпр де Спр, Снпр- відповідно – прямі та непрямі витрати, грн. Спр=Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц+Сін де Смв –вартість матеріальних витрат (становлять 50% від річної потреби оборотних коштів) Соп – витрати на оплату праці Сам – амортизаційні відрахування Срем – вартість ремонтних робіт Ссоц – відрахування на соціальні заходи(у %від витрат на оплату праці) Сін – інші виробничі витрати. Соп=О НП де О – обсяг виробництва продукції, тис. грн.; НП - норматив заробітної праці на одиницю продукції. Сам = (?Бві а) / 100 де Бві – балансова вартість ОВФ і – ої групи, тис. грн.; а – норми амортизаційних відрахувань(для нематеріальних активів термін корисного використання становить 3 роки), %. Срем=Сам kрем де kрем – коефіцієнт, який враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт(35% від величини амортизаційних відрахувань). Ссоц=Соп+kсоц де kсоц – коефіцієнт витрат на соціальні заходи Сін=ki (Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц) де ki – коефіцієнт який враховує розмір інших витрат(20%) Снпр=Спр kнпр де kнпр – коефіцієнт непрямих витрат(становить 50% від прямих витрат) Отож, зробимо потрібні розрахунки. Розрахуємо витрати на оплату праці: Соп=440*23*0,14= 1416,8 Витрати на оплату праці характеризуються нормою заробітної плати на одиницю продукції. Обсяг виготовленої продукції виражається в гривнях. Це означає, що кількість виготовленої (реалізованої) продукції потрібно виразити в грошовому виразі, а потім знаходити, яка сума грошей потрібна для оплати праці. Амортизаційні відрахування: Сам= (2247*0,08+494,3*0,08+1415,6*0,24+1460,6*0,4+112,4*0,4+ +112,4*0,6)/100%= 1255,7 тис. грн. Амортизаційні відрахування - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою її повного відшкодування. Для розрахунку амортизаційних відрахувань в бухгалтерському обліку використовується укрупнена класифікація основних фондів. Виходячи з наведених даних - будівлі і споруди, передавальні пристрої відносять до першої групи(2%), транспортні засоби , інструменти та інвентар – другої (6%), машини та обладнання до третьої групи (6%), ЕОМ – четвертої (15%). Обчислюємо вартість ремонтних робіт. Срем= 1255,7 35% = 433,2 тис.грн. Відрахування на соціальні заходи. Ссоц= 1416,8 38% = 538,38 тис.грн. Вартість матеріальних витрат. Смв= 3,42 360*50% = 615,6 тис.грн. Інші виробничі витрати. Сін= 20% (615,6+1416,8+1255,7+439,5+538,38)= 853,19 тис.грн. Прямі витрати. Спр= 1416,8+ 1255,7+ 439,5+ 538,38+ 615,6+ 853,19= =5119,16тис.грн. Непрямі витрати. Снпр= 50% 5119,16= 2559,58 тис.грн. Отож виробничі витрати складають. Св = 5119,16+ 2559,58= 7678,73 тис.грн. Визначаємо невиробничі витрати, які складають 5% від виробничих: Снв = 7678,73 5%= 383,9 тис.грн. Повна собівартість продукції: С = 7678,73+ 383,9= 8062,67 тис.грн. Табл. 2 Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції № п/п Елементи витрат Значення, тис. грн.
1 Прямі витрати на виробництво, в тому числі: 5119,16
Матеріальні витрати 615,6
Витрати на оплату праці 1416,8
Відрахування на соціальні заходи 538,38
Амортизація 1255,7
Інші витрати 853,19
2 Непрямі витрати на виробництво 2559,58
3 Виробнича собівартість виготовленої продукції 7678,73
4 Повна собівартість 8062,67
2.1.3. Визначаємо собівартість одиниці продукції Сод = С/О де Сод – повна собівартість виготовленої продукції, тис. грн.. О – обсяг виробництва продукції, шт. Сод = 8062,67тис.грн./440тис.штук = 18,3 грн/шт. ВИСНОВОК: Таким чином, на основі попередніх обчислень знайдено, що річна потреба в оборотних коштах підприємства становила 1231,2 (тис.грн.). Матеріальні витрати на виробництво продукції (вартість сировини, матеріалів, покупних матеріалів, робіт і послуг та ін.) становили 615,6 тис. грн.; витрати на оплату праці – 1416,8 тис. грн. Відрахування на соціальні заходи включають відрахування за встановленими нормами на державне соціальне страхування (1,5%), пенсійний фонд (33,2%), фонд зайнятості населення(1,3%) – вони становлять 538,38 тис. грн. Сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів виходячи із їх балансової вартості і затверджених податковим законодавством норм амортизаційних відрахувань становить 1255,7 тис. грн., що складає приблизно сьому частину їх загальної балансової вартості. Інші витрати підприємства, до яких відносяться витрати на сертифікацію і збут продукції, витрати на відрядження та інше, складають 853,19 тис. грн. Прямі та непрямі витрати становлять відповідно 5119,16 та 2559,58 тис. грн. Виробничі витрати 7678,73 –тис.грн., невиробничі витрати складають 5% виробничих витрат і становлять 383,9 тис. грн. Собівартість за своєю економічною природою виражає поточні витрати на виробництво продукції, а відповідно характеризує ефективність виробництва. В нашому випадку повна собівартість становить 8062,67 тис. грн., а одиниці продукції – 18,3 грн. 2.2. Визначення показників ефективності виробництва. 2.2.1 Валова виручка від реалізації готової продукції В = Цод О Цод - відпускна ціна одиниці продукції; О - обсяг реалізації продукції (в натуральних показниках). В = 23*440 = 10120 (тис. грн.) Грошова виручка характеризує завершення кругообігу засобів підприємства, а її одержання означає, що продукція не тільки вироблена, але й одержана замовником і оплачена ним. Отже за відвантажену продукцію поступило 10120 тис. грн. 2.2.2. Чистий дохід (чиста виручка) від реалізації продукції
де ПДВ - нарахування податку на додану вартість ЧД (ЧВ) = 10120 – 10120 / 6 = 10187,1 – 1697,9 = 8433,33(тис. грн.) Отже, чистий дохід – це дохід за мінусом ПДВ і він складає 8433,33 тис.грн. 2.2.3. Валовий прибуток підприємства де Св - виробнича собівартість реалізованої продукції. Пвал = 8433,33– 7678,73 = 754,6 (тис. грн.) Таким чином, валовий прибуток включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. 2.2.4. Операційний прибуток підприємства (прибуток від оперативної діяльності) де Снв - невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати) Поп = 754,6 –383,9=370,7 (тис. грн.) Операційний прибуток часто називають чистим прибутком, він дорівнює валютному прибутку за мінусом невиробничих витрат, тобто 370,7 тис.грн. 2.2.5. Чистий прибуток (прибуток після оподаткування) де Податок - податок на прибуток (25%) Пч = 370,7– 370,70,25 = 278,0 (тис. грн.) Таким чином, 278 тис.грн. залишається в розпорядженні підприємства. 2.2.6. Рентабельність продукції
де Св – виробнича собівартість реалізованої продукції Рп = 745,6 / 7678,73 100% = 98% Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Як видно, цей показник є досить високим. 2.2.7. Рентабельність виробництва (рентабельність виробничих фондів) де - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства. - річна вартість нормованих оборотних коштів. Рвф= 754,6/ (5842,2 + 1460) = 10,3 Цей показник характеризує ефективність витрат, що акумулюються у виробничих фондах, тобто ефективність окремих витрат виробництва. Рентабельність виробничих фондів є невисокою, а це означає, що вони використовуються нераціонально. 2.3 Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства. 2.3.1. Показники фізичного стану основних виробничих фондів підприємства: коефіцієнт зносу : Кзн= ?Зн / Бвп = ?(Бвп - ЗВ) / Бвп Кзн = (5842,2 – 4381,7) /5842,2 = 0,25 Коефіцієнт зносу основних фондів характеризує ступінь зносу основних фондів. Як видно, основні фонди зношені на 25%. коефіцієнт придатності:
де КПР – коефіцієнт придатності основних фондів, ЗВ– залишкова (балансова) вартість основних фондів. БВ – балансова (первісна) вартість основних фондів Кпр = 4381,7/ 5842,2= 0,75 Кпр = 1 – 0,25 = 0,75 Коефіцієнт придатності основних фондів показує, яку долю складає їх залишкова вартість від первісної вартості. Отже, залишкова вартість основних фондів складає 75% їх первісної вартості. технологічна структура основних виробничих фондів : будівлі і споруди =2247,0 / 5842,2 100% = 38,5% передавальні пристрої = 494,3 / 5842,2 100% = 8,5% машини та обладнання = 1415,6 / 5842,2 100% = 24,2% транспортні засоби = 1460,6/ 5842,2 100% = 25% інструмент та інвентар = 112,4 / 5842,2 100% = 1,9% ЕОМ= 112,4 / 5842,2 100% = 1,9% Отже, звідси видно, що найбільшу частину вартості ОВФ складають будівлі і споруди (38,5%), а найменшу – інструмент, інвентар та ЕОМ (1,9%). 2.3.2 Показники, що характеризують забезпеченість підприємства ОВФ - фондозабезпеченість виробництва:
де ФЗ – фондозабезпеченість; БВ – балансова вартість основних виробничих фондів; О – обсяги виконаних робіт; Фз = 5842,2 / 8433,33 = 0,7 (тис.грн/тис.грн) Отже, потреба підприємства в ОВФ для виготовлення одиниці продукції складає 0,7 тис.грн/тис.грн. -Механозабезпеченість :
де МЗ – механозабезпеченість виробництва; БВА – балансова вартість активної частини (засобів механізації). М з = (5842,2 0,74) / 8433,33 = 0,5 (тис.грн/тис.грн) Отже, потреба підприємства у засобах механізації для виготовлення одиниці продукції складає 0,5 тис.грн/тис.грн. 2.3.3 Показники, що характеризують озброєність працівників ОВФ - Фондоозброєність: , де ФП – фондоозброєність праці робітників; Чр – середньорічна чисельність робітників. Фп = 5842,2 / 390 = 14,98 (тис.грн/люд) Отже, вартість ОВФ, що приходиться на одного робітника, зайнятого у найбільшій зміні, складає 14,95 тис.грн/люд - механоозброєність:
де МП – механоозброєність праці робітників. М П = 5842,2*0,74 / 390 = 11,1 (тис.грн/люд) Отже, вартість активної частини (машин і механізмів), що приходиться на одного робітника, зайнятого у найбільшій зміні, складає 11,1 тис.грн/люд. 2.3.4 Показники що, характеризують використання ОВФ в часі - коефіцієнт використання календарного часу:
де ЧРД – число робочих днів в році. ЧКД – число календарних днів в році ККЧ = 265 / 365 = 0,73 Отже, питома вага числа робочих днів в році становить 73%. - коефіцієнт використання робочого часу:
де ЧФД – число фактично відпрацьованих днів в році. Крч = 220 / 265 = 0,83 Отже, ступінь використання робочого часу в році становить 83%, що свідчить про ефективне використання робочого часу. 2.3.5 Узагальнюючі показники - фондовіддача : ФВ = ЧД / ОВФ, де ЧД – чистий дохід підприємства; ОВФ – середньорічний залишок оборотних фондів; ФВ = 8433,33 / 5842,2 = 1,44 (грн./грн.) Фондовіддача характеризує виробництво продукції (робіт та послуг) на одиницю середньорічної вартості, а також характеризується обсягом продукції, що виробляється на 1 грн.ОВФ. Отже, на 1 тис.грн. ОВФ виробляється 1,44 тис.грн. продукції. Фондовіддача по чистій продукції: Фчп = (ОВП – МВ – Ар)/ БВ , де ОВП – обсяг виробленої продукції МВ – матеріальні витрати Ар – річні амортизаційні відрахування БВ – балансова вартість ОВФ Фчп = (8433,33 – 615,6 – 1255,7) / 5842,2 = 1,12 (тис.грн./тис.грн.) Цей показник визначається, щоб уникнути впливу матеріаломісткості на рівень фондовіддачі ОВФ. Показник чистої продукції відображає реальний вклад підприємства у виготовлення тої чи іншої продукції. Як видно, фондовіддача по чистій продукції менша за фондовіддачу по загальній продукції і становить 1,12 тис.грн./тис.грн. Коефіцієнт віддачі спожитих основних виробничих фондів Кв.с.оз. = ОВП/ Ар Кв.с.оз. =8433,33/1255,7= 6,7 (тис.грн./тис.грн.) Цей показник характеризує коефіцієнт використання основних фондів з врахуванням їх оборотності, а саме обсяг виробленої продукції на одиницю спожитої вартості ОВФ. 2.3.6 Визначення показників ефективності використання оборотних коштів - коефіцієнт оборотності:
де Ок - середньорічний залишок оборотних засобів Ко = 8433,33 / 1460 = 5,8 (грн./грн.) Коефіцієнт оборотності характеризує кількість обертів, які здійснюють оборотні засоби за певний період. Отже, оборотні кошти здійснюють більше 5 обертів. Чим вищий коефіцієнт оборотності, тим ефективніше використовується оборотні засоби, тим ефективніше виробництво. коефіцієнт завантаженості оборотних засобів:
Кз= 1 / 5,8 = 0,17 (грн./грн.) Цей показник характеризує потребу в оборотних засобах на 1 грн. виконуваних робіт (виготовленої продукції). Отже, на 1 тис.грн. виготовленої продукції потрібно 0,17 тис.грн. оборотних засобів. - тривалість одного обороту:
де Д – тривалість періоду, за який визначається оборотність оборотних засобів (рік – 360 днів) То = 360 / 5,8 = 62,3(днів) Отже, час одного обороту, який необхідний для повернення оборотних засобів в результаті реалізації продукції становить 62,3 дні. Чим менше витрачається часу на 1 оборот, тим ефективніше використовуються оборотні засоби. - коефіцієнт ефективності використання оборотних засобів:
Кв = 754,6/ 1460 = 0,5 (грн./грн.) Отже на 1 тис. грн. оборотних засобів припадає 0,5 тис. грн. економічного ефекту (прибутку). - коефіцієнт використання оборотних засобів (окупності матеріальних затрат):
Квк = 8433,3 /615,6= 13,7 (грн./грн.) Цей показник характеризує окупність матеріальних витрат. Як видно, вартість валової продукції в 13,7 разів більша за матеріальні витрати. РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства. 3.1. Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання ОВФ підприємства в часі. 3.1.1. На основі запроектованих заходів визначається величина збільшення річного робочого часу використання основних виробничих фондів (12%)
де - збільшення фонду робочого часу використання ОВФ, днів - фактичний робочий час використання ОВФ у базовому році, днів - величина збільшення робочого часу за рахунок запроектованих заходів у плановому році, % = 220 0,12= 26,4 (днів) Отже, річний робочий час використання ОВФ збільшився на 26 днів. 3.1.2. Визначається коефіцієнт використання робочого часу у плановому році
де - плановий корисний фонд робочого часу використання ОВФ, днів Крч = (220+26,4) / 265 = 0,93 Оскільки цей коефіцієнт є досить високим, то можна сказати, що робочий час в плановому році буде використовуватися ефективно. 3.1.3. Визначається збільшення числа змін використання ОВФ підприємства у плановому році під впливом збільшення робочого часу, при цьому приймається, що в першій зміні використовуються всі основні виробничі фонди підприємства.
де - приріст числа змін використання ОВФ, змін - коефіцієнт змінності використання ОВФ в базовому році Кзм.б. = (3505,32+5842,2) / 5842,2 = 1,6 ?Зм.пл. = 26,4 1,6 = 42,2 (змін) Отже, під впливом збільшення робочого часу число змін використання ОВФ підприємства у плановому році збільшилось на 42,2. 3.1.4. Визначається загальне число змін використання ОВФ при базовому рівні змінності їх використання:
де - величина змін використання ОВФ у плановому році - значення коефіцієнту змінності в базовому році Зм.пл. = 220 1.6 + 42,2 = 394,2 (змін) Отже, загальне число змін використання ОВФ у плановому році становить 394,2 змін. 3.1.5. Визначається приріст обсягу виробництва продукції підприємства за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ.
де обсяг виробництва продукції у базовому році, тис.грн. число змін використання ОВФ у базовому році ?Орч = (8433,33 42,2) / (220 · 1,6) = 1012(тис.грн.) Отже, за рахунок збільшення річного робочого часу використання ОВФ продукції буде виготовлено на на 1012 тис.грн 3.1.6 Визначаються додаткові витрати підприємства пов’язані зі збільшенням величини річного робочого часу, виходячи з нормативу додаткових витрат на одну тисячу грн. Вартість ОВФ - 0,1грн у додаткову зміну
?Д рч = 5842,2 0,0001 42,2 = 24,7(тис.грн.) Отже, додаткові витрати підприємства пов’язані із збільшенням величини річного робочого часу становлять 24,7 тис.грн. 3.1.7 Визначається зниження собівартості продукції, яке відбувається за рахунок зменшення долі річних амортизаційних відрахувань у вартості продукції. Розрахунок ведеться на 1 грн. продукції. Доля річних амортизаційних відрахувань одиниці обсягу продукції становить: ДАВ б = ?(Бві аі) / Об = 1255,7 / 8433,33 = 0,15 ДАВ пл = ? (Бві аі) / (Об+?Орч) = 1255,7 / (8433,33 + 1012) = 0,13 ДАВ – доля амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції (в долях від одиниці); Бві – балансова вартість і-тої групи ОВФ, тис.грн.; аі – норма річних амортизаційних відрахувань і-тої групи ОВФ; О – Обсяг виробництва продукції, тис.грн. 3.1.8. Економія витрат виробництва за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань буде становити:
де - економія річних амортизаційних відрахувань з розрахунку на річний обсяг виробництва продукції річний обсяг виробництва продукції у плановому році, тис. грн. ?В = (0,15 – 0,13) (8433,33 + 1012) = 150,7 (тис. грн.) Отже, економія витрат виробництва становить 150,7 тис.грн. 3.1.9 Економія собівартості продукції підприємства у плановому році становитиме:
зниження собівартості продукції під впливом збільшення річного робочого часу використання ОВФ, тис.грн. ?Срч = 150,7 – 27,7 = 126 (тис.грн.) Отже, під впливом збільшення річного робочого часу використання ОВФ собівартості продукції знизилась на 126 тис. грн. 3.2 Методичні рекомендації по обґрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства 3.2.1 Визначаємо величину вивільнення оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості одного обороту за залежністю:
де обсяг реалізації продукції То – тривалість одного обороту ±?Ок= 8433,33/360 9 = 210,8 (тис.грн.) Отже, величина вивільнення оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості одного обороту становить 210,8 тис. грн. 3.2.2 Визначення обсягу додаткової продукції, яку можна реалізувати за рахунок збільшення коефіцієнту оборотності на плановий рік.
коефіцієнт оборотності середньорічні залишки оборотних коштів, тис. грн. обсяг реалізації продукції, тис. грн. збільшення обсягу продукції в наслідок збільшення оборотності оборотних коштів, тис. грн. Орпл= 6,751460 = 9856,7(тис. грн.)?Ооб = 9856,7-8433,33 =1423,37 Отже, за рахунок збільшення коефіцієнту оборотності за плановий рік підприємство збільшить випуск додаткової продукції на 1423,37 тис.грн. 3.2.3 Економія собівартості за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань внаслідок збільшення оборотності оборотних коштів буде становити:
де економія річних амортизаційних відрахувань з розрахунку на річний обсяг виробництва продукції річний обсяг виробництва продукції в плановому році, тис. грн. При цьому доля річних амортизаційних відрахувань одиниці обсягу продукції становитиме :
де доля амортизаційних відрахувань в одиниці обсягу продукції балансова вартість і – тої групи ОВФ, тис. грн. норма річних амортизаційних відрахувань і – тої групи ОВФ,% обсяг виробництва продукції ДАВ б= 1255,7 / 8433,33 = 0,15 ДАВ пл= 1255,7 / (8433,33 +1423,37) = 0,13 ?Соб = (0,15-0,13) (8433,33 +1423,37) = 211,9 (тис.грн.) Отже, за рахунок зменшення долі амортизаційних відрахувань собівартість продукції зменшиться на 211,9 тис. грн. 3.3 Методичні рекомендації з обґрунтування зниження матеріаломісткості продукції: 3.3.1 Обчислюємо норму матеріальних витрат в базовому році на 1 гривню товарної продукції:
де МВ – матеріальні витрати, тис. грн. обсяг випуску продукції, тис. грн.Рм = 615,6 /5842,2 =0,11 (тис.грн./ тис.грн.) Отже, в базовому періоді на 1 гривню товарної продукцію матеріальних витрат припадає 0,11гривні. 3.3.2 На плановий рік підприємство планує знизити питомі матеріальні витрати на 3 % . При цьому економія собівартості становить:
?См = (0,11 – (0,11*97)/100) 10868,7 = 34,36( тис.грн.) Отже, в результаті зменшення питомих матеріальних витрат собівартість продукції знизилась на 34,36 тис.грн. 3.4. Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності:
Проектна потужність становить: Пот=510 23=11730(тис.грн.) Чистий дохід в плановому році визначається за формулою: ЧДпл = ЧД б+ Об ЧДпл = 8433,33+1012+1423,37 = 10868,7 (тис.грн.) Повна собівартість виробництва продукції в плановому році становить:
Спл = 0,96· 10868,7-126-211,9-34,36 = 10018,7 (тис.грн.) Фондовіддача в плановому році становитиме:
Отже, розрахувавши необхідні показники, можна зробити висновок, що підвищення ефективності використання матеріальних активів підприємства позитивно вплинуло на результати його господарської діяльності, а саме внаслідок збільшення річного робочого часу використання ОВФ та оборотності оборотних коштів, товарна продукція зросла з 8433,33 до 10868,7 тис.грн., тобто на 28,88%. Одночасно собівартість продукції зростає з 8062,67 до 10018,7 тис.грн., тобто на 24,26%. Фондовіддача зросла на 28,9%, продуктивність праці одного робітника – зросла на 29%. Зростає і середньомісячна заробітна плата одного працівника з 252 до 325 грн. (на 28,97%). В результаті цих заходів рентабельність продукції знизиться на 1,9% і становитиме 19,32%. ВИСНОВКИ Коли розглядаються основні й оборотні фонди, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування. Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів. У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості. При найбільш економічному використанні оборотних коштів, при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективності виробництва.Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу. В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами. Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності). Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку. В умовах ринкової економіки діюча система господарювання система господарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: Бойчин І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства – Львів, 1999 Гордійчук А.С., Стахів О.А. Економіка підприємства, - Навч.посібник. – Рівне, РДТУ, 1999 – 247с. Економіка підприємства. Підручник./За заг. ред. д. е. н., профессора С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001, - 528с, Економічна теорія у 2-х книгах. Кн. 1. Макроекономіка: навчальний посібник (За ред. З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчішина) – К.:Заповіт, 97р. Методичні вказівки Н.М. Бондар. Економіка підприємства – К.:2004 Самуельсон П. Економіка.- Видав-во “Світ” Львів : 1993 р. Т.О.Примак. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. – Київ, “Вікар”, 2001р. Управління виробничою інфраструктурою: Навч посібник / За ред.. Бєлова М.А. – К.: КНЕУ, 1997. – 207 с. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 3-тє вид. – К.: Кавалера, 2006. – 584 с. Цал-Цалко Витрати підприємства: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2002. – 647 с. Фінанси підприємства: Підручник / Наук. ред. Поддєрьогін А.М. – К.: МАУП, 1999. – 384 с.
