План
Вступ
Розділ 1. Виробнича потужність та виробнича програма підприємства:
Виробнича потужність підприємства.
Розробка річного плану виробництва на підприємстві.
План організаційно-технічних заходів на підприємстві.
Розділ 2. Використання виробничої потужності підприємства та організація додаткової виробничої продукції.
Розділ 3. Розробка плану організаційно-технічних заходів на підприємстві та їх вплив на показники виробничої діяльності підприємства.
Висновки
Список використаної літератури





Розділ 1. Виробнича потужність та виробнича програма підприємства.
Виробнича потужність підприємства.
Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина – знаряддя праці, треба вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. При цьому зазначимо, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.
Виробнича потужність підприємства (підрозділу) – це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.
Особливістю виробничої потужності є динамічність. Її величина встановлюється тільки на певний момент.
Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов‘язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.
Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов‘язаних факторів. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до оновлених елементів процесу виробництва – засобів праці, предметів праці і самої праці.
Виділяють наступну класифікацію факторів, які впливають на величину та ступінь використання виробничої потужності.
Фактори, від яких залежить величина виробничої потужності, поділяються на дві групи: фактори, які впливають на розширення об‘єму робіт, і фактори, які позначаються на підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.
Розширення об‘єму робіт залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробнищих площ. Їх збільшення створює умови для розширення виробництва у просторі (виробнича потужність залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць структурі трудомісткості виробів, що виготовляються).
Фактори підвищення продуктивності робочих місць пов‘язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність робочих місць і устаткування також залежить від якості предметів праці, від рівня удосконалення технологічного процесу, від досконалості конструкції виробів, які виготовляються та кваліфікації працівнивників.
Отже, фатори збільшення виробничої потужності підприємства пов‘язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв‘язок виявляється у кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею – тільки в якісному.
Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині трудомісткості продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру трудомісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
Особливістю факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства є те, що для здійснення заходів пов‘язаних з ними, потрібні значні капітальні вкладення.
Дещо іншу природу мають фактори , які впливають на ступінь використання виробничої потужності. Заходи, пов‘язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних викладень в основне виробництво.
Фактори, які впливають на ступінь використання виробничої потужності, можна поділити на дві групи: зовнішні, які не залежать від роботи підприємств, і внутрішні, які безпосередньо не залежать від їх роботи.
До зовнішніх факторів відноситься потреба народного господарства в продукції, організація матеріально-технічного забезпечення, введення в дію нових потужностей, забезпеченість трудовими ресурсами.
Внутрішні фактори включають заходи пов‘язані з вдосконаленням організації виробництва, праці та управління.
Оцінка рівня викорстання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.
До показників використання виробничої потужності відносять:
Коефіцієнт використання потужностей, який включає:
коефіцієнт використання проектної потужності – характеризує рівень використання введених в дію нових потужностей, тобто ступінь досягнення випуску продукції обсягом не менше ніж передбачено проектом. Цей коефіцієнт визначається як відношення планового (фактичного) обсягу виробництва продукції до проектної потужності підприємства.
коефіцієнт використання виробничої потужності – характеризує використання діючих виробничих потужностей і визначається як відношення планового (фактичного) обсягу продукції до середньорічної планової (фактичної) виробничої потужності підприємства.
Ступінь прогресивності технологічного процесу – характеризується питомою вагою впроваджених нових технологій.
Ступінь прогресивності обладнання – характеризується рівнем механізації та автоматизації виробництва.
Показники використання обладнання включають:
екстенсивне використання - визначає використання обладнання в часі;
інтенсивне використання - визначає використання обладнання по потужності;
інтегральний показник - визначається як добуток коефіцієнта інтенсивності та екстенсивності використання.
В цехах, де основна робота виконується в ручну, тобто низький рівень механізації робіт використання виробничої потужності визначається на основі використання корисної виробничої площі.
Під час аналізу використання виробничої потужності обов‘язково визначається ступінь використання різних груп обладнання. З цією метою розраховують коефіцієнт завантаженості обладнання (К.зав.), який визначається як відношення виробничої програми певної групи обладнання (О) до пропускної здатності (Р) того ж обладнання за відповідний період часу. Для визначення даного коефіцієнта обсяги робіт обчислюються в одиницях трудомісткості.
В результаті розрахунку можна отримати:
О = Р, К.зав.=1 – ідеальний випадок завантаження обладнання;
О > Р, К.зав.>1 – “вузьке” місце, тобто пропускна здатність обладнання менша за планову завантаженість;
О < Р, К.зав.<1 – “широке” місце – недовантаженість обладнання.
З точки зору завантаження всього обладнання найбільш небезпечним є другий варіант, бо хоча група завантажена повністю, навіть перевантажана, вона “стримує” завантаження всіх суміжних з нею груп устаткування. Тому для раціональної організації виробничого процесу увагу насамперед треба звернути на неї.
Важливою ознакою будь-якого виробництва є його організаційно-технічний рівень, який характеризує прогресивність застосовуваної техніки і технології, раціональність організації виробництва та управління. Організаційно-технічний рівень характеризується показниками, які поділяються на дві групи: показники технічного і організаційного рівнів. До останніх входить три підгрупи: організації виробництва, праці, управління виробництвом. У табл. 1 наведені основні показники, які застосовуються для оцінки організаційно-технічного рівня виробництва.
Для оцінки організаційно-технічного рівня потрібний спеціальний облік деяких величин. За існуючою системою обліку не завжди можна це зробити. Тоді доводиться або налагоджувати спеціальний облік, або вилучати деякі показники, для яких інформаційна база не організована. Але при цьому показники повинні бути оцінені за їхньою значимістю і відкинуті менш важливі з них.
Таблиця 1.
Показники організаційно-технічного рівня виробництва.
Підвищення ефективності виробництва досягається, в першу чергу, зарахунок найбільш повного використання ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємства.
Ресурси підприємства являють собою сукупність матеріальних, технічних, енергетичних та фінансових засобів, а також трудових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємства.
При сучасних умовах розвитку виробництва на підприємствах важливим є вирішення питання раціонального використання трудових та технічних ресурсів, зниження матеріаломісткості, оскільки все це перетворюється в додаткові резерви збільшення випуску продукції при мінімальних капітальних вкладеннях.
Під виробничими ресурсами розуміють не використані у звітному та виникаючі в плановому періоді нові можливості покращення використання ресурсів підприємства в результаті науково-технічного прогресу, введення прогресивних методів організації виробництва і праці, підвищення кваліфікації працівників. Крім того, розрізняють поняття резервів як запасів виробництва (сировини, матеріалів), наявність яких необхідне для безперервного планомірного розвитку підприємства.
Поява нових прогресивних методів організації прці і виробництва, розвиток науки і техніки обумовлюють винекнення нових видів резервів на підприємстві. У зв‘язку з цим великого значення набуває класифікація резервів з метою їх систематизації і визначення шляхів та методів виявлення і використання резервів.
Резерви класифікують за такими основними ознаками:
За місцем винекнення – резерви організацій, підприємств, а також їх виробничих підрозділів – цехів, відділів і робочих місць. Конкретизація резервів за місцем винекнення сприяє більш повному їх виявленню та мобілізації.
За видами використання ресурсів. Виробничі резерви охоплюють всі види ресурсів, які беруть участь в процесі виробництва продукції. Виходячи з цього можна виділити три основні групи резервів:
резерви використання предметів праці (раціональний вибір матеріалів та використання відходів, зменшення понаднормованих запасів, транспортно-заготівельних витрат, введення ресурсозберігаючих та бехвідходних технологій, комплексне використання сировини, покращення використання вторинних ресурсів);
резерви використання трудових ресурсів ( зменшення втрат робочого часу, зниження трудоємності продукції, покращення складу працюючих);
резерви використання засобів праці (технічне вдосконалення і модернізація обладнання, підвищення рівня інтенсивного та екстенсивного використання обладнання, перехід до багатозмінного режиму роботи, зменшення кількості невстановленого обладнання ).
За способом використання резервів. Мобілізація і використання резервів здійснюється в двох напрямках – шляхом вдосконалення техніки, технологічних процесів, організації праці і виробництва та шляхом ліквідації різного роду втрат та нераціональних витрат.
За строками використання резервів виробництва. Резерви, які можна використовувати на протязі порівняно короткого періоду часу даного планового року називають поточними . Резерви, використання яких вимагає багато часу, значних капітальних вкладень, замовлення обладнання і т.д., відносяться до перспективних. Такі види резервів відповідають і двом видам планування – поточному та перспективному.

1.2. Розробка річного плану виробництва на підприємстві.
План виробництва і реалізації продукції є головною складовою виробничо-еконмічного плану підприємтсва. Він предбачає забезпечення виробництва необхідними суспільству продуктами при найкращому використанні виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів підприємства.
План виробництва і реалізації продукції складається з трьох основних частин:
Виробничої програми;
Розрахунку використання виробничої потужності;
Плану реалізації продукції.
Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості, строках і вартості запланованого випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничих потужностей та відповідній структурі робіт.
Виробнича програма є вихідною базою для розрахунку потреби підприємства в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах.
Виробнича програма розраховується з метою:
забпезпечення високих і стійких темпів росту виробництва продукції;
забезпечення максимального використання виробничої потужності підприємтсва;
раціонального використання матеріальних ресурсів та палива;
забезпечення росту продуктивності праці;
оновлення номенклатури та асортименту продукції, підвищення її якості.
Річна виробнича програма підприємства планується поквартально з метою забечпечення ритмічної його роботи. Під час розробки квартального плану передбачається максимальне забезпечення всього обладнання та повне виконання зобов‘язань по поставках продукції у відповідності з підписаними угодами.
Під час розробки виробничої програми вирішуть такі завдання:
визначення планового обсягу і асортименту продукції, яку передбачається виробляти на підприємстві;
визначення шляхів покращення виробничих потужностей та можливості їх раціонального розширення;
строки випуску окремих виробів, які підприємство визначає з розрахунком заключених договорів на поставку продукції;
визначення показників якості продукції.
Порядок розробки проектів, річних планів, який склався на підприємстві надає обмежені можливості для виявлення і мобілізації резервів виробництва. Загальний порядок цього процесу наведений нежче.
Економічна служба підприємства розробляє варіанти плану на рік. Скоригувавши його відповідно до зауважень, економічна служба дає завдання на розробку проекту-плану виробничим підрозділам і службам підприємства. Одержавши від них пропозиції, вона вносить відповідні зміни в свій варіант або повертає їх на доопрацювання.
З точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємтсва є взаємозв‘язок економічної служби, виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту-плану на наступний рік (Рис.1.).
Економічна 1а Технічна
служба 1б служба
1а 1б 2а 2б 2а 2б
Виробничі 2а Служба
підрозділи 2б МТП
Рис.1. Взаємозв‘язок виробничих підрозділів і служб підприємства з розробки проекту плану:
1-зв‘язки першого рівня (прямі і зворотні);
2-зв‘язки другого рівня (прямі і зворотні).
Економічна служба підприємства дає контрольні цифри, завдання на наступний рік виробничим підрозділам і технічній службі підприємства (на рис.1. позначено стрілками 1а). Видача завдання служби МТП на схемі не показана, бо тут більш суттєвими є зв‘язки другого порядку, тобто видача завдань службі МТП виробничим підрозділам і технічною службою (стрілка 2а) і реакція на них з боку служби МТП (стрілки 2б).
Технологічним службам дають завдання щодо забезпечення досягнення запланованих показників виробничих підрозділів, зниження трудомісткості виготовлення продукції, норм витрачання матеріальних ресурсів, нарощування виробничих показників.
Традиційно до виробничих підрозділів відносять основні техніко-економічні показники з обсягу виробництва, праці та собіварості. До показників, які плануються підрозділами підприємства відносять:
Обсяг виробництва, в тому числі виробнича потужність.
Чисельність працюючих.
Фонд заробітної плати.
Зростання продуктивності праці, в тому числі зниження трудомісткості (умовне вивільнення працюючих).
Співвідношення між темпами приросту продуктивності праці і середньою заробітною платою.
Собівартість, в тому числі витрати матеріальних ресурсів.
Фонд матеріального заохочення (преміювання).
Нормативи відрахувань у фонд матеріального заохочення (преміювання за досягнення показників), в тому числі зростання продуктивності праці, зниження запасу матеріальних ресурсів.
Реалізація механізму прийняття планів призводить до необхідності вдосконалення всієї системи планово-економічного регулювання виробництва.
Змістом цього механізму є розробка особистих планів підвищення ефективності виробництва та якості роботи. Особисті плани стали тією ланкою, якої не вистачає між планом виробництва в цілому і виробничим завданням цехів, дільниць і бригад для того щоб план став обгрунтованим документом.
План організаційно-технічних заходів на підприємстві.
В сучасних умовах кожне виробниче підприємство повинно дбати як про випуск необхідної суспільству продукції так і про її якість. Для вирішення цієї задачі підприємство проводить свою виробничо-господарську діяльність в двох головних напрямках:
здійснення виробничого процесу на досягнутому організаційно-технічному рівні;
безперервне покращення всіх елементів виробництва з метою підвищення існуючого рівня і ефективності виробництва.
В сучасних умовах кожне підприємтсво повинне впроваджувати досягнення науки та техніки у виробництво. Ці два напрямки діяльності виробництва тісно пов‘язані між собою, але між ними є суттєва різниця, вони по-різному впливають на економіку виробництва, інколи протиріччять один одному.
Плани технічного і організаційного рівнів направлені на організацію випуску якісної продукції, вдосконалення техніки та технології підприємства, зниження простоїв на підприємстві та раціональне використання всіх видів виробничих ресурсів, а також на вирішення соціальних завдань.
Для планування технічного та організаційного розвитку важливе значення має оцінка досягнутого техніко-економічного рівня виробництва на підприємстві.
Аналіз розвитку технічної бази та організації виробництва на різних підприємствах показує, що комплесна оцінка організаційно-технічного рівня виробництва включає систему показників, які характеризують продукцію, обладнання, технологію, технічне забезпечення праці, механізацію і автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління на підприємстві. Кількісне значення розрахованих показників порівнюють з нормативним рівнем для даної галузі або групи підприємств (при відсутності нормативів – із відповідними показниками, досягнутими на передових підприємствах відповідної газузі).
Результати аналізу служать основою для вибору першочергових об‘єктів і напрямків технічного та організаційного розвитку.
Планування технічного і організаційного розвитку відбувається в декілька етапів.
На першому етапі виділяються головні завдання виробництва на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного і організаційного рівнів виробництва та економічних показників.
На другому етапі виходячи із вивчення прогресивного досвіду інших підприємств галузі, результатів наукового дослідження, досягнення вітчизняної і закордонної практики і результатів першого етапу виявляються можливості розширення впровадження основних напрямків науково-технічного прогресу. На цьому етапі визначаються кількісні задачі для підрозділів виробництва по технічному та організаційному розвитку.
На третьому етапі на основі паспорта підприємтсва та інформації про нього проводяться інженерні та економічні розрахунки, проводиться вибір, техніко-економічна оцінка заходів і формується їх картотека. Для її створення рекомендується використовувати типову форму карти організаційно-технічних заходів, в якій міститься назва заходів, область застосування, трудові матеріальні затрати і економічний ефект при впровадженні.
На четвертому етапі планування формується проект плану по підрозділам і підприємству в цілому і проводиться його оптимізація.
На заключному етапі плани підприємства і його підрозділів співставляються, документально оформляються, затверджуються і доводяться до впровадження.
Систематизацію матеріалів і розробка організаційно-технічних заходів проводяться безперервно напротязі всього планового періоду. Це дозволяє збирати матеріали для складання плану.
По значенню і впливу на ефективність виробництва огранізаційно-технічні заходи можна поділити на три групи:
по завданню вищестоячої організації;
заводського значення;
цехового значення.
В підготовці необхідних матеріалів для складання плану приймають участь всі відділи і служби підприємства.
Усі організаційно-технічні заходи планування варто поділити на дві групи: заходи, що безпосередньо впливають на показники по виготовленню виробів та заходи, що побічно впливають на показники виробів. Це пов‘язано із різними методами розрахунків по цим групах заходів
До першої групи відносять:
Впровадження передової техніки;
Впровадження нових технологічних процесів;
Механізація і автоматизація виробничих процесів;
Заходи щодо нарочування потужностей;
Удосконалення конструкцій виробів;
Застосування нових технологічних ліній;
Використання відходів для подальшого виробництва.
До другої групи відносять наступні заходи:
Наукова організація праці і підвищення культури виробництва;
Заходи щодо охорони праці та техніки безпеки;
Суміщення професій і впровадження багатоверстатного обслуговування;
Удосконалення ремонту машин.












Вихідні дані до курсової роботи
Кількість верстатів згідно паспорта підприємства, шт.
Простоювання обладнання в ремонті, в % від номінального фонду часу
4,5
Виробництво продукції за проектом плану, шт.