Зміст
Вступ……………………………………………………………………
"Відчужена праця" за Марксом. Сучасна трактовка………………..
Основні шляхи подолання “відчуження праці”……………………..
Висновки………………………………………………………………
Вступ
Українська економіка переживає довготривалу формаційну кризу, у зв’язку з чим об’єктивно закономірними є процеси системної трансформації, які обумовлюють суттєві зміни в трудових відносинах, в тому числі в таких їх ланках, як відносини відчуженої і вільної праці. Трансформаційні процеси у своїй основі мають забезпечити новий характер трудових відносин, який відповідав би сучасному рівневі розвитку продуктивних сил та їх провідної складової – людини. Перебудовні процеси мають забезпечити цивілізовані соціально-економічні і правові умови для поступової еволюції людської праці від переважно відчуженої, якою вона є в Україні на рубежі ХХІ ст., до не відчуженої, вільної праці.
Перехід до нової якості відтворення робочої сили і соціально-економічних трудових відносин є складним і багатогранним процесом, що передбачає глибокі перетворення в усій системі економічних відносин – відносинах власності, розподілі і споживанні, на ринках праці, між керівниками і підлеглими. Передумовою успішного вирішення цієї доленосної для країни перехідного періоду проблеми є наукові дослідження, в яких розкриваються шляхи здійснення реформ, зорієнтованих на реалізацію інтересів людини праці, піднесення її соціально-економічного статусу в суспільному відтворенні. З огляду на це об’єктивно необхідним стає пошук теоретичних розробок щодо особливостей і глибини відчуження праці і українській економіці, його негативного впливу на продуктивність і якість праці, а також визначення науково обґрунтованих шляхів поступового послаблення цього явища у найближчій перспективі.
Дослідження сутності, місця і ролі відчуження праці в системі трудових відносин, представленні роботами К.Маркса, Ф.Енгельса, М.Туган-Барановського та інших визначених вчених, слугують методологічною основою подальшої розробки даної проблеми. В працях вітчизняних економістів Д.Богині, О.Богуцького, В.Врублевського, А.Гальчинського, В.Геєця, О.Гоша, В.Корнієнка, К.Кривенка, З.Лазового, С.Мочерного, В.Рибалкіна, П.Томчука та інших знайшли відображення ряд проблем, пов’язаних з відчуженням праці в перехідній економіці.
Теоретико-методологічні питання відчуження праці в перехідній економіці досить плідно досліджують такі російські вчені, як А.Бузгалін, В.Зав’ялов, Я.Кузьмінов, К.Мостова, Е.Набиулліна, В.Радаєв, Т.Суботіна та ряд інших.
Окремі проблеми, що стосуються відчуження праці в сучасній капіталістичній економіці, досліджуються в працях Дж.Гелбрейта, Д.Белли, П.Самуельсона, Дж.Коммонса, К.Макконнелла та інших західних економістів. Проте термін “відчуження праці” вони не вживають.
При всій значимості доробку вітчизняних і зарубіжних авторів і певному рівні теоретичного опрацювання даної проблеми, поки що відсутні фундаментальні розробки, які б ґрунтовно висвітлили чинники відчуження праці в перехідній економіці, основні форми його прояву, специфічні особливості в Україні та шляхи поступового зняття відчуження праці, формування її нового соціально-економічного змісту. Враховуючи актуальність і велике значення для успішного завершення трансформаційного процесу взагалі і в системі трудових відносин зокрема, ми спрямували свою роботу на дослідження саме його аспекту економічних відносин, що й зумовило вибір докладу.
"Відчужена праця" за Марксом. Сучасна трактовка
Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.
Про людину як про людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.
Що означає поняття «відчужена праця»? Чи може взагалі праця як життєдіяльність, як виробниче життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття «праці». Справа в тім, що праця є не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.
Через відсутність у німецькій мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного розуміння.
Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі.
Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, проти природньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?
Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.
Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.
Коли власник продукту відчужує його від себе без якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.
Слід зазначити, що в даний час сутність людини — суспільні відносини в цілому відчужені від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих країнах відсутній класичний спосіб виробництва, заснований на приватній власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди.
Коли фізичні і розумові здібності (виробниче життя) стають усього лише засобом задоволення тільки однієї біологічної потреби чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність людини — працювати, створювати і т.д. відчужена від своєї дійсної сутності. У першому випадку (задоволення біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої роботи (кінцевого результату), і в обох випадках цей приватновласницький дух, що змушує одних відчужуватися від результату своєї роботи, а інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб для підтримки індивідуального життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї роботи, від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під «відчуженою працею» (як «відчуженим процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника і привласнюється іншим.
Розуміння Марксом категорії відчуження відкриває можливість одержати на її основі всі категорії політичної економії. "Як з поняття відчуженої праці ми одержали шляхом аналізу поняття приватної власності, точно так само можна за допомогою цих двох факторів розвити всі економічні категорії, причому в кожній з цих категорій, наприклад, торгівлі, конкуренції, капіталі, грошах, ми знайдемо лише те чи інше визначене і розгорнуте вираження цих перших основ".
Однак, перш ніж виводити категорії політекономії з відчуження як сутності приватної власності, Маркс вважає за необхідне порушити питання про сутність самого відчуження. "Ми прийняли, як факт, відчуження праці, і цей факт ми піддали аналізу. Запитується тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці? Як обґрунтоване це відчуження в сутності людського розвитку? Для розв'язку цієї задачі нами вже достатньо отримано, оскільки питання про походження приватної власності зведений нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства".
Маркс, крім загального методологічного каркаса для здійснення подібної роботи залишив нам і ключ до послідовності етапів. У рукописах 1844 р. міститься геніальний здогад про те, що "зняття самовідчуження проходить той же шлях, що і самовідчуження".
Це означає, що практично задача знищення приватної власності полягає в оволодінні виробничими відносинами – а тим самим у присвоєнні відчужених продуктивних сил – у порядку, зворотному тому, у якому відбувалося їхнє відчуження. Теоретично ж задача зведена до встановлення послідовності якісних етапів процесу відчуження, а потім – до її обернення, відображення щодо історичної "осі симетрії", що розділяє період становлення відчуження й епоху його подолання, епоху комуністичних способів виробництва.
"Як поступив зрілий Маркс із проблемою відчуження"?
Розкривши загалом сутність знищення приватної власності, Маркс потім (по цілком зрозумілим конкретним політичним, а також і теоретичним причинам) повинний був сконцентрувати усю свою увагу на першому етапі її знищення.
Це означало, тим самим, що Маркс-теоретик зосередив свої зусилля на дослідженні не всіх етапів процесу розвитку відчуження, а тільки одного, але зате найважливішого, заключного етапу, і відповідно – на вивченні не усіх форм розвитку приватної власності, а тільки вищої її форми, капіталу.
У 1844 р. Маркс-філософ за допомогою категорії "відчуження праці" уперше відповів на три названих вище основних питання марксизму. Ці відповіді зробили його революціонером-комуністом. Відтепер головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті – аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, – Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.
Однак ці три проблеми, принциповий шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського змісту, вони придбали величезне політичне значення.
Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.
Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму – перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.
Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної власності, дорівнює питанню про те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.
Ознаки відчуження продукту праці від виробника найбільше явно виражаються коли людина виконує нудотну, не цікаву, монотонну роботу, тобто робота не задовольняє людину ні духовно ні фізично. Коли людина -- робітник виключає себе з реальності настільки, що перестає бути присутнім у даний момент у даному місці, не стежить за реальністю. Це приводить до невиконання робітником своєї роботи чи до браку. Якщо ж робота забезпечує робітника, забезпечує його елементарні потреби, то він узагалі перестає за роботою думати про інше, змушуючи зосереджуватися себе на предметі праці.
У сучасних умовах не можна категорично заявляти що предмет праці настільки відчужується від робітника, що стає його ворогом. Скоріше навіть навпаки- якщо робітник може вільно придбати результат своєї діяльності, те це додатковий стимул для підвищення якість роботи, а значить і якість продукту праці. Але якщо робітник не має можливості користатися продуктом своєї праці, то якість продукту падає настільки, що створюється враження, що робітник як би спеціально не хоче надати йому споживчої форми, товарного вигляду.
“Чим більше робітник працює на капітал, тим менше залишається засобів для фізичного існування робітника“- тут заховано така людська риса, що особливо сильно виявляється при відрядній оплаті праці. Робітник намагається заробити по максимуму, прирікаючи тим самим себе на ще більшу працю, за ще меншу плату.
“Відчуження людини від людини“. Відчужена праця відчужує людину в відносинах на виробництві від його природної, дійсної сутності. Усі загальнолюдські відносини тут проходять через призму відчуженої виробничої діяльності. Наприклад, навіть якщо підприємство не приватне , а, припустимо, колективне або державне, то якщо поза виробництвом відношення між двома людьми дружнє чи сусідське, якщо вони сусіди по місцю проживання, то на виробництві це відношення начальника і підлеглого. І якщо ці суб'єкти тільки вживаються в роль, те ще важко помітити цю відмінність на роботі і поза роботою. Але згодом начальник починає відноситься до себе як до начальника, а підлеглий починає відноситься до себе як до підлеглого. А так як відношення до себе виявляються у відношенні до інших, то порушуються природні дружні відносини, і ці відносини виявляються як відносини начальника до підлеглого, а в умовах приватної власності - у відношенні між експлуататором і експлуатованим.
Основні шляхи подолання “відчуження праці”
Позитивний вплив на послаблення відчуження найманої праці від власності як в приватно-капіталістичному, так і в державному секторах економіки таких інструментів, як колективний трудовий договір, об’єднання людей праці в профспілки, що захищають їхні інтереси перед роботодавцями і перед державою, захист державою інтересів людей праці.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони і однією або кількома профспілками чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а в разі відсутності таких органів – представниками трудящих обраними і уповноваженими трудовим колективом. Колективний договір дає можливість, по-перше, позбавити підприємців монопольної влади над робітниками, по-друге, забезпечити досягнення “конкурентної заробітної плати”, по-третє, вирішувати на користь трудящих ряд соціальних питань за рахунок коштів роботодавця. Це сприяє послабленню відчуження праці. Проте в Україні, як показують дослідження, роль колективних договорів у регулюванні трудових відносин ще незначна. Так у 1999 р. не мали колективних договорів майже половина підприємств недержавної форми власності і новостворених підприємств.
Профспілки, їх об’єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів та угод. Вони мають захищати право громадян на працю, брати участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту, в розробленні державної політики зайнятості.
Отже, з урахуванням функцій, які повинні виконувати професійні спілки, формула найму робочої сили має такий вигляд: Рс–Нс.к–Пс, де Рс – наймана робоча сила, організована в професійні спілки; Нс.к – найм робочої сили через посередництво профспілки, яка від імені трудового колективу укладає колективний договір з наймачем; Пс – підприємство, на якому діє професійна спілка.
Професійні спілки, об’єднуючи робітників галузі, створюють монополію на ринку праці, отже мають можливість установлювати ціну пропозиції робочої сили.
Доводиться, що за організації робітників у професійну спілку вони спроможні економічну ренту, яку присвоюють підприємці галузі за системи неорганізованого ринку праці, перетворювати (трансформувати) у заробітну плату, а ставки заробітної плати підняти до альтернативної (суспільно необхідної) вартості робочої сили.
Таким чином, створення і посилення ролі професійних спілок та колективних договорів є необхідним інструментом підвищення ролі трудящих у трудових відносинах, їх гуманізації, що є надійним шляхом послаблення відчуження праці.
Виявлені напрями посилення ролі заробітної плати у подоланні відчуження праці в Україні. В розділі досліджується діалектика еволюції відчуження праці в контексті системи “праця–предмет–присвоєння”, де “предмет” виступає як граничний продукт праці.
Праця, відчужена як реалізація трудових здібностей людини, втілюється у своєму продукті. Продукт же праці може бути:
- відчуженим на користь іншого суб’єкта без будь-якого відшкодування. Називаємо його абсолютним відчуженням праці в опредмеченому продукті;
- відчуженим на користь іншого суб’єкта неповністю. У даному випадку продукт праці частково повертається її творцеві, тому таке відчуження праці буде частковим. Цей тип відчуження праці є характерні для перехідної економіки України;
Висновки
У докладі зроблено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо сутності і форм соціально-економічного відчуження праці в перехідній економіці, шляхів його поступового послаблення , що є важливою умовою розкриття творчих сил людей праці, підвищення їх ролі в новій економіці. можна зробити такі висновки і пропозиції:
Відчуження праці розглядається як особливий елемент взаємодії сторін протиріччя в системі трудових відносин з приводу здійснення праці, коли одна з них (приватна власність, адміністративно-командна бюрократія тощо) справляє на іншу зворотно пригнічуюче, деформуюче, а іноді й руйнуючий вплив.
Поряд із закономірними формами відчуження праці в економіці функціонують і аномальні його форми. Під аномальним відчуженням праці рможна зрозуміти такий рівень загострення його (відчуження) закономірних форм, який спонукає людей праці до дій, з метою змінити економічні порядки в суспільстві на їх користь, з урахуванням їхніх інтересів. Основні ознаки цього типу відчуження такі:
одержавлення власності на робочу силу і результати праці;
суттєве скорочення зайнятості робочої сили та формування обширного за масштабами хронічного безробіття;
зниження заробітної плати до фізіологічного рівня вартості робочої сили;
систематична затримка виплати заробітної плати працюючим;
присвоєнням номенклатурно-капіталістичною верствою економічної ренти шляхом зниження заробітної плати нижче конкурентного рівня;
різке порушення балансу інтересів між найманою працею і власниками (керівниками) підприємств на користь останніх.
Досліджено позитивний вплив на послаблення відчуження праці в перехідній економіці України колективних трудових договорів, об’єднання людей праці в професійні спілки, активний захист державою інтересів трудящих. Показано, що професійні спілки, об’єднуючи робітників галузі, створюють монополію на ринку праці, завдяки чому мають можливість економічну ренту, яку присвоюють підприємці, перетворювати (трансформувати) у заробітну плату, а за ставки заробітної плати підняти до альтернативної (суспільно необхідної) вартості робочої сили.
Виявлені напрями посилення ролі заробітної плати в подоланні відчуження праці, критикується відома позиція Карла Маркса з цього питання. Доводиться, що підвищення реальної заробітної плати є важливим напрямком подолання відчуження праці, розглядуваного в контексті “праця–предмет–присвоєння” тільки тоді, коли в Україні ставки заробітної плати будуть відповідати суспільній вартості робочої сили, а продукт праці буде повністю присвоюватися його творцями.
Форму власності на засоби виробництва характеризує її ядро – спосіб поєднання робочої сили з речовими факторами виробництва. Саме власність дозволяє людині існувати як суб’єкту з самовизнанням. Основу ринкової економіки складають капіталістичні підприємства. Вони не можуть функціонувати без праці найманих працівників, які відчужені від засобів виробництва (капіталу). Роз’єднання праці і власності на засоби виробництва характеризує дію закону відчуження праці як за капіталізму, так і в перехідній економіці, що обрала капіталістичний шлях розвитку. Найом відчуженої робочої сили як необхідне, стійке і повторювальне явище виступає законом капіталістичної системи господарювання.
Ступінь відчуження найманої праці для різних прошарків найманого персоналу є неоднаковим: для звичайних робітників – суттєвим, для вищого найманого персоналу (менеджерів, спеціалістів вищої кваліфікації) – незначним. Саме через вищий найманий персонал капіталіст-підприємець організовує злагоджену, впорядковану, дисципліновану і ефективну працю всієї сукупної робочої сили підприємства. З іншого боку, через вищий найманий персонал представники робітничого класу можуть дещо впливати на дії власника підприємства, спонукати його схильність до демократизму і лібералізму. Тим самим забезпечується певне послаблення відчуженості праці.
Розроблені заходи щодо поступового послаблення відчуження праці в Україні:
удосконалення і посилення ролі колективних трудових договорів;
підвищення заробітної плати і удосконалення систем заробітної плати;
ліквідація економічної ренти в усіх галузях народного господарства та економічних укладів, шляхом підвищення заробітної плати людей праці до конкурентного (суспільно необхідного) рівня;
посилення ролі трудового колективу в акціонерному товаристві завдяки обов’язковій участі його представників у спостережних та інших радах;
перехід України від практики побудови номенклатурно-капіталістичного ладу до стратегії будівництва соціально-орієнтованого економічного ладу, який представляє собою адекватну сучасним продуктивним силам соціально-економічну форму.