ТЕМА 2. Операційна система організації: структурно-процесна характеристика 2.1. Операційна система організації: загальна та структурна характеристика Будь-яка бізнесова організація здійснює принаймні три ключові функції і має у своєму складі три ключові системи (рис.2.1) – маркетингову, фінансову та операційну (щодо останньої - для промислових підприємств частіше використовується більш звична назва – “виробнича”). Рис.2.1. Ключові функції та системи бізнесової організації Операції або ж операційна функція - це діяльність підприємства виробництву продукції, наданню послуг чи виконанню робіт у певній сфері. Надавати визначення сутності та характеризувати складові елементи операційної системи організації можна лише виходячи з базових положень системного підходу - всеохоплюючого комплексного підходу, що передбачає врахування специфічних характеристик відповідного об’єкта, які визначають його структуру і, відповідно, організацію. Кожна система має свої, властиві їй особливості, свою реакцію на управління, свої форми можливого відхилення від програми, свою здатність реагувати на різноманітні впливи. В основу системного підходу як методу наукового дослідження покладено поняття системи. Під системою розуміється сукупність взаємопов’язаних в єдине ціле елементів, а діяльність цього єдиного цілого спрямована на досягнення конкретної мети. Елемент системи – це об’єкт, явище або процес, який є частиною цілого і який при такому розгляданні не треба роз’єднувати на складові частини. З наведених визначень системи та елемента системи можливо зробити наступні висновки: будь-яка система складається з двох або більше елементів; елементи системи мають характерні лише для себе властивості (тільки тоді їх можна відрізнити від інших елементів); між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких елементи системи впливають один на одного; система має свою часову визначеність, тобто її склад можна визначити у кожний даний момент часу; система має свою просторову визначеність, тобто будь-яка система має свої межі; це означає, що система має своє зовнішнє середовище, з яким вона певним чином пов’язана. Необхідною передумовою існування будь-якої системи є певна упорядкованість елементів, з яких вона складається, певна її структура. Структура системи – це сукупність та характер зв’язків між її елементами. Зі змістовного наповнення наведених визначень понять “система”, “елемент системи” та “структура системи” можна зробити наступні висновки: будь-які реальні або абстрактні об’єкти, явища і процеси можна представити як системи; будь-яку систему можна розглядати також і як елемент іншої системи більш високого рівня. Виходячи з цих фундаментальних положень системного підходу операційну систему можна визначити як одну з систем організації, в рамках якої здійснюється реалізація операційної функції, що включає в себе дії, в результаті яких виробляються товари, надаються послуги, виконуються роботи для задоволення запитів зовнішніх споживачів. Операційна система займає центральне місце в структурі організації, оскільки діяльність по створенню товарів та послуг існує у всіх без винятку організаціях, і саме операційна діяльність (наприклад, це діяльність, яка здійснюється на виробничому підприємстві, у банку, офісі авіалінії або навчальному закладі) приносить організації дохід та виправдовує її суспільне та економічне призначення. Операційну систему, як і будь-яку іншу систему з точки зору системного підходу, можна представити “чорну скриньку”, котра має три основні компоненти: вхід, процесор і вихід (рис. 2.2.). ПРОЦЕСОР ВХІД ВИХІД Рис.2.2. Операційна система як “чорна скринька” Аналогом процесора у представленні операційної системи як “чорної скриньки” є операційна функція. Операційна функція включає в себе дії, у результаті яких виробляється продукція та послуги, котрі поставляються організацією зовнішньому споживачеві. Функцію «операції» виконують усі без винятку організації, інакше вони просто не можуть існувати. Терміни «операції» і «виробництво» можна розглядати як взаємозамінні, однак під «виробництвом» найчастіше розуміють переробку сировини та створення і випуск матеріальної продукції, тоді як термін «операції» за змістом ширший — він включає не лише виробництво товарів, а й надання послуг. Сутність операційної функції полягає в процесі конверсії (трансформації, перетворення), тобто в послідовній низці дій, завдяки яким входи операційної системи (зокрема ресурси) перетворюються на певні кінцеві результати, що можуть набувати вигляду матеріальної продукції чи послуги. Мета операційної функції (інакше — операційної діяльності) полягає у створенні будь-якої корисності. Корисність, зазвичай, трактується як властивість продукції чи послуги задовольняти певні потреби споживачів. Операційна функція являє собою процес створення корисності шляхом перетворення (трансформації) входів (усіх видів ресурсів, що надходять до операційної системи)у виходи (кінцеві результати операційної діяльності). З цієї точки зору виділяється декілька типів корисності (див. рис.2.3): корисність форми – створюється в процесі перетворення складу, структури, властивостей, зовнішнього вигляду початкових (вихідних) матеріальних ресурсів так, щоб матеріальний результат, що буде отримано, характеризувався властивістю задовольняти конкретні потреби споживачів у відповідності з призначенням; цей тип корисності як основний створюється у виробничій сфері; корисність місця - створюється не в процесі перетворення або трансформації вихідних ресурсів, а в результаті транспортування (переміщення), тобто стосується зміни місцезнаходження споживача або матеріальної власності, що йому належить; цей тип корисності як основний створюють організації, що займаються перевезеннями; корисність придбання – у цьому випадку трансформація торкається лише сфери власників тих чи інших товарів; такий тип корисності створюється переважно у сфері торгівлі; корисність стану – створюється шляхом трансформацій, які здійснюються безпосередньо - в клієнті, чи опосередковано - шляхом операцій із власністю клієнта; на створення корисності стану працюють усі організації сфери послуг (бізнесових або тих, що надаються індивідуальним споживачам); корисність часу – створюється завдяки своєчасній пропозиції товару чи послуги або завдяки економії часу споживача в ході отримання послуги чи споживання продукту; цей тип корисності має характер додаткового до попередніх чотирьох основних і в чистому вигляді не існує.
Рис. 2.3. Тетраедр корисності (тетраедр операцій) Армістеда-Кіллея На практиці результати діяльності конкретних операційних систем являють собою, як правило, комбінацію, декількох (двох - трьох) або усіх п’яти видів корисності. До складу входів операційної системи належать: об’єкти операційної діяльності, на які спрямовані зусилля в процесі трансформації, зокрема: матеріально-сировинні ресурси; інформаційні ресурси; клієнти; власність, що належить клієнтам; засоби операційної діяльності, за допомогою яких здійснюються трансформації об’єктів операційної діяльності, зокрема: устаткування, інструмент, обладнання; будівлі, споруди; технології, керівництва, інструкції по застосуванню та здійсненню тих чи інших прийомів та методів роботи тощо; працівники операційної системи, які власне здійснюють трансформації об’єктів операційної діяльності або керують цими процесами. До складу виходів операційної системи належать: основні: виготовлена продукція; клієнт, стан якого було піддано змінам у процесі надання послуги; власність клієнта, що була піддана змінам у процесі надання послуги; побічні: матеріальні; енергетичні; інформаційні. Таким чином з’являється можливість ідентифікувати основні елементи операційної системи. Якщо розглядати операційну систему у статиці, то ними будуть: люди; матеріальні об’єкти; енергія; інформація. Якщо ж брати динаміку операційної системи, то до зазначених елементів додаються ще два: операційні процеси; управлінські процеси. Як найкраще це викладено у концепції 5 “P” операційного менеджменту (Р.Чейз, Н.Еквілейн, Р.Якобс), відповідно до якої ключовими складовими операційної системи є: people – персонал; plants – заводи; parts – матеріали та комплектуючі; processes – процеси; planning and control systems – системи планування та управління.
З точки зору ж класичного політекономічного підходу склад елементів операційної системи можна і визначити дещо інакше, а саме це: праця; засоби праці; предмети праці; а також технологія і організація виробництва, що поєднують в єдине ціле елементи зазначеної тріади. Структура операційної системи – це сукупність елементів і зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи, тобто збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Структура операційної системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками із зовнішнім середовищем. На самому загальному рівні в складі операційної системи можна виділити три підсистеми (рис. 2.4). Даючи характеристику кожної з підсистем операційної системи, для наочності скористаємося прикладом навчального закладу — університету: Рис. 2.4. Узагальнена структуризація операційної системи
підсистема перетворення (або – основна підсистема, підсистема трансформації, переробки, конверсії тощо), яка виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням об’єктів операційної діяльності, що присутні на вході в операційну систему у кінцеві результати; у рамках саме цієї підсистеми відбувається процес безпосереднього створення корисності. Для університету основними результатами діяльності є створення та розповсюдження знань. А ось входи підсистеми є вкрай різноманітними. Критичним ресурсом виступає персонал; основна роль цього фактора виявляється саме у створенні результатів через науково-дослідну і педагогічну діяльність професорсько-викладацького складу. Матеріальні ресурси, у тому числі папір і канцелярське приладдя, також споживаються підсистемою переробки. Є вкрай необхідними капіталовкладення у створення лекційних аудиторій, лабораторій, кабінетів, придбання меблів та обладнання. Для нормальної роботи операційної системи необхідно також отримувати інформацію про досягнення в різноманітних галузях науки з книг та періодичних видань або з Інтернету, а також шляхом проведення засідань кафедр, нарад, конференцій, підтримання професійних контактів з колегами з інших наукових та навчальних закладів, підприємств, установ. Потрібна подача енергії від комунальних служб для освітлення, опалення і кондиціювання університетських приміщень, а також енергія для роботи ЕОМ, поліграфічного й іншого обладнання. Аналогом підсистеми перетворення у структурі операційної системи промислового підприємства є цехи основного виробництва; підсистема забезпечення (або – допоміжна підсистема, підсистема підтримки, обслуговування тощо), яка прямо не пов’язана з виробництвом кінцевої продукції або наданням послуг, але виконує необхідні функції забезпечення ефективної роботи підсистеми перетворення; основні результати її діяльності споживаються підсистемою трансформації, а побічні надходять у зовнішнє середовище. Так, в університеті підсистема забезпечення має у своєму складі бібліотеку, обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційну службу, книжкові кіоски, кафетерії, друкарню тощо. Досить часто функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення в одній організації, в іншій може виступати складовою переробної підсистеми. В університеті, наприклад, друкарня виконує функції, що відносяться до забезпечуючих видів діяльності, а в комерційному підприємстві друкарня може виступати складовою основної переробної підсистеми. Аналогом підсистеми забезпечення у структурі операційної системи промислового підприємства є цехи допоміжного виробництва та обслуговуючі господарства; підсистема управління (або – керівна підсистема, підсистема планування і контролю, підсистема операційного менеджменту тощо), яка отримує інформацію від підсистем перетворення та забезпечення про наявний стан справ і характер поточного функціонування. Інформація про мету, політику, основні напрямки діяльності, ключові параметри надходить з внутрішнього середовища організації, тобто від інших структурних підрозділів організації (маркетингового, фінансового, адміністративного тощо). Також у підсистему планування та контролю операцій надходить інформація щодо стану зовнішнього оточення організації: інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, урядові акти та про інші фактори. Підсистема планування і контролю повинна обробити весь цей великий обсяг даних і видати рішення: яким чином повинні функціонувати підсистеми перетворень та забезпечення. Конкретні питання, що підлягають розв’язанню, як правило, включають планування завантаження виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-виробничими запасами, контроль якості. В університеті функції планування та контролю виконують адміністрація навчального закладу, у тому числі й деканати, приймальна комісія, навчальний, науковий, плановий відділи. Розклад занять формується, ураховуючи склад та структуру навчальних планів і програм, наявний професорсько-викладацький склад, наявність аудиторій. Якість навчального процесу та наукової діяльності може контролюватися за допомогою аналізу, здійснюваного силами власного професорсько-викладацького складу, оцінок зовнішніх експертів, шляхом використання оцінок, даних студентами під час проведення анонімних анкетувань тощо. Постійна увага приділяється підвищенню кваліфікації викладацьких кадрів та придбанню відповідних засобів (наприклад, комп’ютерної техніки та необхідного програмного забезпечення). Крім того розрізняють також просторову (розташування елементів системи у просторі) і часову (послідовність зміни стану елементів і системи в цілому) структури операційної системи. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні. Сукупність суто виробничих підрозділів (цехів, ділянок, обслуговуючих господарств та служб), які прямо чи непрямо беруть участь в операційному (виробничому) процесі, їхня кількість і склад, та зв’язки між ними визначають виробничу структуру. До чинників, що визначають виробничу структуру, відносяться: характер продукції; технологія; масштаб виробництва; ступінь спеціалізації; ступінь кооперування з іншими підприємствами; ступінь спеціалізації в середині підприємства. В залежності від того, який підрозділ є основною структурною одиницею підприємства виділяють наступні види структур: цехова; безцехова; корпусна; комбінатська. При цеховій структурі основним виробничим підрозділом є цех. Цех – це виробничо, територіально і адміністративно відділена частина підприємства, в якій виконується визначений комплекс робіт у відповідності з внутрішньою спеціалізацією. За характером діяльності цехи поділяються на: основні, допоміжні, обслуговуючі, експериментальні. При безцеховій структурі виробничим підрозділом є виробнича ділянка - група територіально виділених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота чи різні операції по виготовленню однотипної продукції. Така структура є характерною для невеликих підприємств. При корпусній структурі основним підрозділом є корпус – сукупність кількох однорідних цехів. Така структура використовується на великих підприємствах, для яких характерна наявність різних виробництв. При комбінатській структурі створюються підрозділи, які об’єднують певну частину виробничого процесу, де виготовляється завершена частина готового продукту. Така структура використовується на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва. В залежності від форми спеціалізації цехів на виконанні певної частини технологічного процесу, виділяють наступні види структур: технологічна; предметна; змішана. При технологічній структурі цехи спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу (наприклад механічні, термічні цехи та ін.). Така структура застосовується на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва, які виготовляють різноманітну і нестійку номенклатуру виробів. Така структура має певні переваги, оскільки забезпечується більш повне завантаження устаткування; більш повним є і використання матеріалів; більшими є можливості застосування нових технологій. У той же час суттєвими є і вади цієї структури: через багатономенклатурність виробництва великими є втрати часу на переналагоджування оснащення; відповідальність за якість продукту в цілому відсутня; нераціональною є планування виробничих приміщень через розміщення обладнання по однотипних групах; міжцехове планування є вельми ускладненим. При предметній структурі основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні певного виробу, групи виробів, вузлів, деталей та ін. Така структура застосовується на підприємствах великосерійного та масового виробництва, які виготовляють обмежену номенклатуру виробів у великій кількості. Вона також має свої “плюси” та “мінуси”, зокрема позитивом є те, що кожний цех несе відповідальність відповідає за випуск своєї продукції; розташування обладнання дає змогу застосовувати потокову організацію виробництва, що є вкрай ефективним; спрощується міжцехове планування. Недоліками цього виду виробничої структури є: необхідність мати для кожного цеху повний набір обладнання; висока ймовірність неповного використання потужностей через невеликі обсяги робіт; ускладненість внутрішньоцехового управління. На практиці частіше застосовується змішаний тип структури, при якій на підприємстві присутні основні цехи, організовані як за тим, так і за іншим принципом. В залежності від наявності і повноти основних та допоміжних процесів вирізняють наступні структури: комплексні; спеціалізовані. Комплексна структура характеризується наявністю комплексу основних та допоміжних цехів. Спеціалізована структура характеризується наявністю частини основних та допоміжних цехів. Зовнішнє оточення операційної системи - це сукупність змінних, що знаходяться поза її межами. Зовнішнє оточення операційної системи організації складається з: найближчого оточення, що утворюється іншими системами даної організації, такими як фінансова та маркетингова системи, системи еккаунтінгу, управління персоналом, НДДКР, система загального та стратегічного управління тощо. Конкретний склад цих систем визначається набором функцій конкретної організації, оскільки для виробничої, агропромислової, транспортної, торгівельної, сервісної, консалтингової фірми притаманні свої специфічні функції та склад відповідних систем; зовнішнього оточення організації, операційна система якої розглядається. Зовнішнє оточення організації характеризується як сукупність змінних, які знаходяться поза межами організації, та не є сферою безпосереднього впливу з боку її менеджменту. Цими змінними є перш за все ті організації та люди, які пов’язані з даним підприємством в силу цілей та задач, які ними виконуються: постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, профспілки, торгові організації та ін. Крім того є й інший ряд чинників зовнішнього оточення, що не здійснюють прямого впливу на операційну діяльність організації, але визначають стратегічно важливі рішення, що приймаються її менеджментом. Важливіша роль серед них належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним чинникам і змінним. Взаємини між операційної системою організації та її зовнішнім оточення можуть будуватися у двох варіантах: 1-а модель – операційна система являє собою центр організації; перший шар її зовнішнього оточення складає своєрідний “буфер”, до складу якого входять інші системи організації; другий шар зовнішнього оточення операційної системи складає зовнішнє середовище організації. Рис. 2.5. 1-а модель взаємин між операційною системою (ОС) організації та її зовнішнім оточенням
З іншими системами організації (фінанси, маркетинг тощо) операційна система взаємодіє прямо і безпосередньо, а ось із зовнішнім оточенням організації – опосередковано, через зазначений “буфер”. Саме завдяки наявності “буферу” забезпечується стабільність функціонування операційної системи (що є великим позитивом), оскільки бурхливі зміни, що відбуваються ззовні, торкаються операційної діяльності лише частково і виключно через управлінські рішення, прийняті в середині організації. Суттєвим недоліком такого роду взаємодії між операційною системою та її зовнішнім оточенням є: велика тривалість періоду надходження інформації про зміни у зовнішньому оточенні та реагування на них; інерційність (уповільненість реагування) та низька адаптивність операційної системи до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі організації. Такого роду тип взаємовідносин між операційною системою та її зовнішнім оточенням є характерним для великих промислових підприємств із жорсткою бюрократичною організаційною структурою. 2-а модель – операційна система являє собою одну з рівноправних складових організації, оскільки а ні “центру” організації, а ні “буферу” як таких не існує. Рис. 2.5. 2-а модель взаємин між операційною системою організації та її зовнішнім оточенням
Має місце накладання та взаємосплетіння систем внутрішнього середовища організації одна з одною та з зовнішнім оточенням близької взаємодії. Особливістю даного типу взаємин операційної системи із зовнішнім середовищем є безпосередній контакт із її оточенням, в першу чергу – зі споживачем. Для операційної системи характерна спрямованість на безперервне вдосконалення операційної діяльності (що є великим позитивом), але це має і зворотній бік - низький рівень стабільності функціонування операційної системи. Необхідність швидкої адаптації до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі, супроводжується високим рівнем стресовості у роботі менеджерів. Такий тип взаємовідносин між операційною системою та зовнішнім оточенням є характерним для малих сервісних та інноваційних підприємств із гнучкою органічною організаційною структурою. Операційна система організації належить до класу економічних систем, яким притаманна низка загальних характеристик та специфічних особливостей (табл. 2.1), зокрема: відкритість і гомеостатичність; складність і поліструктурність; нестаціонарність окремих параметрів системи; унікальність поведінки системи в конкретних умовах; здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки; здатність протистояти ентропійним тенденціям; здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища; здатність та прагнення до ціле встановлення. Таблиця 2.1 Характеристики та властивості операційної системи Характеристика / властивість Інтерпретація
Цілісність наявність у системи властивостей, які не є простою механічною сумою властивостей її елементів
Комунікативність взаємозалежність системи і середовища
Ієрархічність кожен компонент системи може розглядатися як окрема система, а досліджувана у даному випадку система є одним із компонентів системи більш високого рівня
Структурність можливість описати систему через встановлення її структури, тобто мережі зв’язків і відносин системи, обумовленість поведінки системи поведінкою її окремих елементів і властивостей її структури
Цілеспрямованість здатність та прагнення до цілевстановлення, тобто до формування цілей всередині системи
Поліструктурність одночасне існування в ній підсистем, кожен елемент яких одночасно входить у декілька підсистем і функціонує відповідно до їхніх вимог
Відкритість наявність матеріального, енергетичного, інформаційного обміну із зовнішнім середовищем
Складність обумовлена її основними елементами (працівники, засоби і предмети праці), цілеспрямованістю, поліструктурністю, відкритістю, альтернативністю зв’язків, великою кількістю здійснюваних у системі процесів
Продовження табл.2.1 Характеристика / властивість Інтерпретація
Гомеостатичність спроможність підтримувати стан внутрішньої рівноваги при змінах параметрів зовнішнього середовища (здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки, здатність протистояти ентропійним тенденціям, здатність адаптуватися до змінних умов)
Результативність здатність створювати продукцію чи послуги, необхідні народному господарству та населенню
Надійність усталеність функціонування, здатність локалізувати у порівняно невеликих частинах системи негативні наслідки стохастичних впливів, що мають місце як всередині системи, так і в зовнішньому середовищі
Гнучкість можливість пристосовуватися до змінних умов зовнішнього середовища, у першу чергу, шляхом покращення якості продукції, що випускається та послуг, що надаються
Керованість припустимість тимчасової зміни процесу функціонування у бажаному напрямку під впливом керівних дій
Довготривалість здатність протягом тривалого часу зберігати результативність
2.2. Ресурси, процеси, продукти До складу ресурсів, що споживаються операційною системою належать: технічні ресурси - виробниче устаткування, основні та допоміжні матеріали; технологічні ресурси - гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоспроможних ідей; кадрові ресурси - кваліфікаційний та демографічний склад працівників, їх спроможність адаптуватись до зміни цілей операційної системи; просторові ресурси - характер виробничих приміщень, територія підприємства, комунікації тощо; ресурси організаційної структури системи управління - характер і гнучкість керованої підсистеми, швидкість проходження управлінських рішень тощо; інформаційні ресурси - можливість розширення та підвищення вірогідності інформації як про зовнішнє середовище, так і про саму операційну систему. Дискусійним є питання віднесення фінансових ресурсів до складу ресурсів, що споживаються операційною системою. На думку одних науковців, вони надходять до системи у перетвореному вигляді, тобто як сировина, матеріали, устаткування тощо, які як ресурси вже враховані, і тому не можуть бути віднесеними до ресурсів операційної системи. За підходом інших спеціалістів, фінансові ресурси слід відносити до ресурсів операційної системи поряд з іншими ресурсами тому, що стан фінансів (стан активів, ліквідність тощо) напряму впливає на стан та характер операційної діяльності. Критичний ресурс – це один або декілька нечисленних ресурсів, наявність та якість яких, а також ефективність використання мають життєво важливе значення для успішного здійснення операційної діяльності та функціонування організації в цілому. Для організацій різних типів критичний ресурс (ресурси) суттєво відрізняються – для промислового підприємства з масовим типом виробництва це технічні та технологічні ресурси; для навчального чи науково-дослідного закладу це кадрові ресурси; для консалтингових фірм це інформаційні ресурси. Слід зауважити, що поняття “входи до операційної системи” та “ресурси, що споживаються операційною системою” не є тотожними, на відміну від понять “виходи з операційної системи” та “результати операційної діяльності”, між якими можна поставити знак рівності. До складу результатів операційної діяльності належать: основні: готова продукція (у вигляді матеріального чи інформаційного продукту); клієнт, стан якого було піддано змінам внаслідок надання послуг; власність клієнта, що була піддана змінам у процесі її трансформацій; побічні: матеріальні; енергетичні; інформаційні. Продукт, продукція (product – англ.) – це результат цілеспрямованої діяльності або ж виробничого процесу (це визначення запозичене з проекту міжнародного стандарту ISO/ТК 176/ПК 1). Відповідно до цього ж проекту міжнародного стандарту вводиться поняття 4-х узагальнених категорії продуктів, а саме: продукція виробничо-технічного призначення – продукція, що призначена для виробничого споживання або для надання послуг як в сфері матеріального виробництва, так і в сфері обслуговування (до цієї категорії продукції відносяться сировина, матеріали, паливо, інструменти, машини, устаткування тощо); вироби народного споживання – продукція, що призначається для задоволення особистих потреб індивідуальних споживачів (до цієї категорії продукції відносяться продукти харчування, одяг, ліки, побутова техніка тощо); інтелектуальна продукція – продукція, що складається з записаної в тому чи іншому вигляді на матеріальних носіях інформації (до цієї категорії продукції відносяться комп’ютерні програми, результати НДДКР тощо); послуги – особливий вид споживацької вартості, що задовольняє виробничі та особисті потреби споживачів (до цієї категорії продукції відносяться комерційні, консалтингові, посередницькі, побутові, освітні, транспортні послуги тощо). Визначення поняття “продукт”, що надається Ф.Котлером, має такий зміст: “реальна пропозиція компанії ринку, яка включає в себе якість продукту, його дизайн, характеристики, маркування та упаковку”, тобто – тут йдеться вже не стільки про продукт, як результат операційної діяльності, скільки про товар, що його організація пропонує ринкові. Загальна класифікація товарів за Ф.Котлером включає 6 груп, а саме: матеріальні продукти; послуги; індивідуальності; географічні пам’ятки; організації; ідеї. Крім наведених класифікацій виділяють також наступні типи продуктів / товарів: за ступенем матеріальності: речовинні (уречевлені, матеріальні) і неречовинні (неуречевлені, нематеріальні) товари; за типом споживача: товари для інституціональних та індивідуальних споживачів; за тривалістю використання товару: товари короткострокового (навіть – одноразового) споживання та тривалого терміну користування; за ступенем індивідуалізації: стандартні та кастомізовані (індивідуалізовані) товари; за сферою застосування: споживацькі товари (повсякденного попиту, особливого попиту) та товари промислового призначення (основні матеріали, деталі, напівфабрикати, комплектуючі, допоміжні матеріали та послуги). При розгляді класифікацій продуктів має сенс приділити поглиблену увагу послугам. Послугу можна охарактеризувати як будь-який захід чи вигоду, яку одна сторона може запропонувати іншій і які, в основному, невідчутні на дотик та не приводять до заволодіння чим-небудь. Послуги можна диференціювати за різними критеріями. Виділяють такі види послуг: за ступенем контакту зі споживачем в процесі надання послуги: висококонтактні послуги; низькоконтактні послуги; за характером доставки: доставлені – послуги, надані там та тоді, коли того вимагає споживач (доставка замовлень на дім, пошта тощо); надані – клієнти звертаються за обслуговуванням безпосередньо до фірми і отримують послуги на місці (пральня, перукарня тощо); за джерелами їхнього виникнення: джерело – людина (послуги лікаря, юридичне консультування, ремонт автомобілів); джерело – машина (автоматична телефонна довідкова служба); за обов’язковістю присутності клієнта при наданні послуги: обов’язково необхідний клієнт (робити зачіску); необов’язково необхідний клієнт (ремонт машини); за мотивами придбання послуги: задоволення особистих потреб; задоволенні бізнесових потреб; за мотивами постачальника послуг: комерційна діяльність; некомерційна діяльність;
за формою представлення послуг: обслуговування окремих осіб; послуги суспільного характеру; за ступенем матеріальності послуг: матеріальні послуги (будівництво); нематеріальні послуги (освіта, відпочинок). Операційний процес являє собою комплекс завершених взаємопов’язаних дій, які в сукупності створюють будь-яку корисність, що має споживацьку цінність для клієнта. У найбільш широкому сенсі операційний процес складається з завдань: забезпечення; складування; виготовлення продукції; збуту; навчання персоналу; застосування нових технологій; управління. У вузькому сенсі операційний процес розв’язує лише одну задачу – виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Операційні (виробничі) процеси класифікуються за різними ознаками - тип обладнання, що використовується, спосіб впливу на предмети праці, призначення та мета здійснення процесів тощо (див. табл. 2.2). Таблиця 2.2. Види операційних процесів Класифікаційна ознака Різновиди операційних процесів
Спосіб впливу на предмети праці технологічні - здійснюються при безпосередній участі людини природні - діють виключно природні сили
Характер зв’язку “множина вхідних матеріальних ресурсів – множина кінцевих результатів” аналітичні - з одного єдиного вхідного ресурсу отримують декілька різновидів готової продукції синтетичні - з декількох видів матеріальних ресурсів отримують єдиний кінцевий продукт прямі - з єдиного виду матеріального ресурсу створюється один вид продукції
Тип обладнання, що використовується відкриті апаратурні
Ступінь механізації ручні машинно-ручні частково-автоматизовані комплексно-автоматизовані
Ступінь дискретності безперервні дискретні
Призначення та мета здійснення процесів основні - здійснюється створення продукту, що є метою роботи даного підприємства допоміжні – завдяки ним створюються умови для здійснення основних процесів; для промислового підприємства це заготівельні, обробні, складальні та оздоблювальні процеси; обслуговуючі - пов’язані з розміщенням, збереженням, транспортуванням сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і здійснюються у рамках складського господарства або транспортних підрозділів
Виробничий (операційний) процес здійснюється за допомогою технології, під якою розуміють способи послідовної зміни стану, властивостей, форми, розмірів і інших характеристик предмету праці. Існує і більш широке, узагальнене трактування сутності категорії “технологія”: це вся сукупність ресурсів, що має бути задіяна, щоб здійснити перетворення, співвідношення цих ресурсів та спосіб їх поєднання та впорядкування, тобто спосіб організації процесів перетворення. Люїс Девіс, який вів дослідження у сфері проектування робіт, запропонував таке визначення: «Технологія — це є поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях». Цілі й завдання організації і технології, що застосовуються, тісно пов’язані між собою. Виконання будь-якого завдання включає використання конкретної технології як засобу перетворення ресурсів, що надходять на вхід, у результат, одержуваний на виході. За висловом Віланда й Ульріха, «машини, обладнання і сировину, звичайно, можна розглядати як компоненти технології, але найбільш значущим компонентом, без сумніву, є процес, за допомогою якого первісні матеріали (сировина) перетворюються на бажаний на виході продукт. За своєю сутністю технологія є засобом, який дозволяє здійснити таке перетворення». З усіх відомих класифікацій типів технологій найбільшу популярність має система, запропонована Джоан Вудворд — британською дослідницею управління. Вивчаючи виробничі фірми, вона виявила, що всі технології, що використовувалися, можна поділити на три категорії: Одиничне, дрібносерійне чи індивідуальне виробництво — для нього характерно те, що одночасно виробляється тільки один або мала серія однакових виробів. Часто такий виріб створюється для конкретного покупця за його специфікаціями чи є дослідним зразком. Великі комп’ютери «Ай Бі Ем», літак “Мрія”, унікальне медичне обладнання або космічні кораблі — усі ці види виробів виробляються індивідуально, так само, як і продукція, що виготовляється за індивідуальними замовленнями, наприклад, меблі, одяг тощо. Масове або великосерійне виробництво — застосовується при виготовленні великої кількості виробів, які ідентичні або подібні один до одного. Такий тип виробництва характеризується високим рівнем механізації і використання стандартних деталей, а також застосуванням поточних методів організації діяльності. Майже всі споживчі товари виробляються на базі технологій масового виробництва. Безперервне виробництво — використовується автоматизоване обладнання, яке працює цілодобово для безперервного виготовлення однакового за характеристиками продукту у великих обсягах. Прикладами безперервного виробництва є переробка нафти, сталеливарне і мідеплавильне виробництва, робота електростанцій. Альтернативна, проте в дечому й подібна до наведеної, класифікація була запропонована Дж. Томпсоном. Соціолог і теоретик організації Джеймс Томпсон використав для класифікації технологій підхід, що відрізняється, але не суперечить попередньому. На його думку, технології можна поділити на три такі категорії: 1. Багатоланкові технології — характеризуються рядом взаємопов’язаних задач, що в обов’язковому порядку мають виконуватися послідовно. Складальні лінії масового виробництва є типовим зразком такого виду технологій. Процес складання автомобіля повинен виконуватися в певній послідовності операцій (наприклад, не можна встановити двигун до того, як буде зібрано раму). 2. Посередницькі технології — характеризуються зустрічами груп людей, таких як, наприклад, клієнти чи покупці, які є чи хочуть бути взаємозалежними. Наприклад, банківська справа може розглядатися як посередницька технологія, що пов’язує вкладників і тих, хто бере позику в банку. Телефонні компанії виступають посередниками між людьми, які хочуть зателефонувати самі і які хочуть, щоб їм зателефонували. Бюро з працевлаштування пов’язує продавців та покупців робочої сили. 3. Інтенсивні технології — їм притаманне застосування спеціальних прийомів, навичок чи послуг для того, щоб здійснити певні зміни в конкретному матеріалі, який надходить у виробництво. Прикладом використання такої технології можна вважати монтаж фільму. Категорії, запропоновані Дж. Томпсоном, не вельми відрізняються від категорій Дж. Вудворд. Багатоланкові технології еквівалентні технологіям масового та деяким формам безперервного виробництва. Інтенсивні технології еквівалентні технологіям індивідуального виробництва: їхньою метою є досягнення максимальної гнучкості виробництва. Розглядаючи лікарню як приклад операційної системи, що використовує інтенсивну технологію, Томпсон стверджував: «У будь-який момент може відбутися екстренний прийом хворого, що вимагатиме прийняття рішень щодо його розміщення, забезпечення їжею, рентгеноскопії, лабораторних досліджень, побутових послуг, працетерапії, надання соціальних послуг, а також психологічної підтримки або проведення якихось релігійних обрядів. Що саме може знадобитися, стати в нагоді, можливим буде зрозуміти лише після визначення стану хворого». Посередницькі технології посідають проміжне місце між індивідуальними технологіями і технологіями масового виробництва. До них звертаються здебільшого тоді, коли є можливою та ефективною певна стандартизація, хоча випуск продукції не може бути повністю стандартизованим. Посередницькі технології дозволяють організаціям використовувати численні варіації потреб сторін, що вступають у тимчасові взаємодії. Наприклад, деякі вкладники банків хочуть мати вільний і постійний доступ до своїх вкладів, тоді як інші, бажаючи отримати більш високий відсоток, готові чекати. Банк упорається з усім цим розмаїттям, пропонуючи своїм клієнтам велику кількість типів рахунків, кожний зі специфічними характеристиками; те саме й щодо позик, які можуть бути короткотерміновими або довгостроковими, або такими, що надаються через заставні. Відмінності в підходах до класифікації технологій пояснюються в основному сферами спеціалізації дослідників. Дж. Вудворд аналізувала технології переважно промислових підприємств, тоді як Дж. Томпсона цікавив ширший підхід, що охоплював усі види організацій. У результаті промислові підприємства найліпше описані категоріями Дж. Вудворд, а категорії Дж. Томпсона, як з’ясувалося, краще ніж інші підходять до технологій, що відносяться до невиробничої сфери. Прогрес у підвищенні швидкодії комп’ютерів та в розширенні сфер їх застосування призвів до революції в проектуванні операційних (виробничих) систем та в управлінні їхнім функціонуванням. Визначну роль у цьому відіграють комп’ютерне проектування і конструювання (Computer-aided design (CAD)), комп’ютеризоване виробництво (Computer-aided manufacturing (CAM)), гнучкі виробничі системи (Flexible Manufacturing), виробництво, інтегроване в комп’ютерну систему (Computer-integrated mаnufacturing (CIM)). Комп’ютерне проектування і конструювання (CAD). Обов’язковою умовою для початку виробництва будь-якого продукту є, природно, наявність його проекту. На стадії проектування продукції комп’ютери відіграють дедалі важливішу роль. Комп’ютерне проектування передбачає використання комп’ютерної графіки в розробці продукції; з ним тісно пов’язаний такий процес, як комп’ютерне конструювання. Створене на комп’ютері тривимірне зображення і виконані комп’ютером розрахунки дозволяють інженерам проводити випробування (тестування) продукції навіть без створення експериментальної моделі. Завдяки комп’ютерним системам проектування й конструювання нові розробки можна випробовувати на стійкість до температурних перепадів, різних видів механічного впливу і навіть до штучно створюваних аварійних ситуацій — і все це з використанням електронних приладів, з величезним заощадженням часу і коштів. Якість продукції також поліпшується. Наприклад, інженери фірми «Боїнг» під час конструювання і виробництва широкофюзеляжного транспортного літака моделі 777 мали змогу піддати критичному аналізу дизайн усіх деталей ще до початку їхнього виготовлення. Тобто недоліки можуть бути усунутими, а нові ідеї — апробованими на комп’ютерних моделях, а не на дослідних зразках реальних літаків. Відтак тепер виріб може бути вдосконалений, а невдалий проект відкинутий — ще до того, як перший дослідний зразок буде запущено у виробництво. Система автоматизованого проектування (САПР) дозволяє конструкторові технічних виробів працювати з терміналом комп’ютера і створювати необхідну документацію, яку раніше доводилося виконувати вручну. Її можна зберігати в пам’яті комп’ютера, легко витягати звідти і вносити до неї необхідні зміни. Коли потрібно, комп’ютер може перенести креслення на паперові носії. Він дозволяє різко прискорити процес розробки і викреслювання проекту і дає більші можливості для опрацювання різноманітних варіантів. Крім того, у ході розробки проекту комп’ютер може здійснювати перевірки на наявність певних видів помилок. Комп’ютеризоване виробництво (CAM). Використання спеціальних технічних засобів (комп’ютерів, роботів, приладів технічного контролю, автоматично керованих транспортних засобів тощо) для здійснення контролю за роботою виробничого обладнання є основою комп’ютеризованого виробництва. Добре організоване комп’ютеризоване виробництво дозволяє піднести продуктивність складальної лінії, швидкість здійснення операцій, точність, а також надійність. Комп’ютерне проектування і регульоване комп’ютерами виробництво швидко стають найважливішими чинниками прискорення процесів створення нових видів продукції в компаніях різних галузей. Автоматизована система управління виробництвом (АСУВ) охоплює цілий ряд технологій, які дозволяють управляти і контролювати роботу виробничого обладнання за допомогою комп’ютера. Ця технологія йде далі звичайної автоматизації головним чином за рахунок забезпечення гнучкості виробничого процесу. Комп’ютер може передати на одиницю обладнання, якою він керує, новий набір команд і змінити виконуване обладнанням завдання. Роботи являють собою програмовані механізми, що маніпулюють матеріалами і робочими інструментами, тобто виконують операції, які раніше доводилося робити людям. Застосування роботів є особливо ефективним на монотонних, утомливих та виснажливих для робітників операціях; під час виконання операцій, де вимагається високий ступінь стабільності, а також під час виконання робіт, небезпечних або незручних для людини. Вельми важливо, що роботів можна перепрограмувати, себто «навчити» новій роботі. Гнучкі виробничі системи (Flexible Manufacturing). Загальною рисою нових технологій є те, що вони підвищують гнучкість виробництва. Виробничі системи, в яких об’єднані всі ці технології, називаються гнучкими виробничими системами (ГВС). Одним із суттєвих останніх нововведень в організації виробничих процесів став розвиток цієї форми виробництва, яка виступає альтернативою до жорстких виробничих систем, що базуються на використанні спеціалізованого виробничого обладнання. Жорсткі виробничі системи асоціюються, як правило, з масовим виробництвом будь-якого товару — від телевізорів до садового реманенту. І справді, у рамках серійного та масового виробництва використання жорстких виробничих систем є виправданим завдяки довгостроковій економії на організаційних витратах, тобто на тих витратах, що несуть виробники кожного разу, коли організують виробництво нового виду продукції. Та все ж, оскільки жорстка виробнича система звичайно передбачає випуск товарів незмінного дизайну й у великих обсягах, їхнє просування на сучасні — досить часто перенасичені ринки — обмежене. Разом з цим створення жорсткої виробничої системи передбачає значні первісні капіталовкладення, бо вона орієнтована на використання спеціалізованого обладнання на кожному етапі виробництва конкретного виробу. Ці капіталовкладення можуть бути компенсованими тільки із закінченням тривалого періоду виробництва продукції у великих масштабах. Повторимо ще раз: альтернативою жорстким виступають гнучкі виробничі системи (інколи вони звуться також м’якими виробничими системами), в яких обладнання, що регулюється комп’ютерами (центри механічної обробки тощо), пристосоване до виконання різноманітних видів однотипних операцій (див. рис. 2.6).
Рис. 2.6. Повністю автоматизована гнучка виробнича система (умовне представлення) Коментарі до рис. 2.6: Гнучка виробнича система (ГВС) передбачає застосування керованих комп’ютерами промислових роботів у ході всього виробничого процесу, що дозволяє здійснювати швидке переналагоджування виробництва з одного виробу на інший. Повністю автоматизована ГВС починається з електронної «креслярської дошки», з якої дані надходять до електронного координатора системи. Менеджери здійснюють спостереження за роботою роботів, отримуючи прямо на монітори щоденні дані щодо випуску продукції. У відповідь на команду комп’ютера автоматизований кар-завантажувальник прямує до складської зони, завантажується і доставляє деталі на складальну лінію. Прокладений під підлогою дріт посилає низькочастотні радіосигнали, що визначають маршрут кара з вантажем. Спеціально запрограмований робот-розвантажувач виймає доставлені деталі, переміщує їх на токарний верстат, а потім — після обробки — на стрічку конвеєра. Використання різноманітних інструментів, необхідних для виконання даної операції, забезпечується за допомогою штатива, що обертається. Керований сигналом з центрального пункту управління токарний верстат «обирає» відповідний інструмент на кожному етапі обробки деталей. Робот складальної лінії здійснює збирання виробу. Оскільки операції, що виконуються на складальній лінії, бувають дуже важкими, тут використовуються роботи складнішої конструкції. Робот, що здійснює зварювальні роботи, є прекрасним прикладом гнучкої автоматизації в дії: робот запрограмований на виконання всіх різноманітних видів зварювальних робіт, котрі є необхідними для виробництва даного виду продукції. Контрольний пристрій — камера, оснащена напівпровідниковою мікросхемою, — звіряє якість готового виробу зі стандартом. Інший робот-розвантажувач переміщує готову продукцію на автоматизований кар, який перевозить її до місця відвантажування.
За використання гнучкої виробничої системи для переходу до виробництва з однієї моделі продукції до іншої потрібно тільки декілька сигналів, що подаються комп’ютером, а не повне переобладнання виробничих цехів. Завдяки такій гнучкості виробники можуть досягти переваги над менш активними конкурентами, швидко переорієнтовуючись на нові прибуткові сфери діяльності (і полишаючи їх, щойно ті припиняють приносити достатньо високі прибутки), а також швидко пристосовуючи нововведення для вдосконалення своєї продукції. Організація гнучкого виробництва особливо бажана для підприємств, що орієнтуються на виконання спеціальних замовлень; підприємств, що виробляють настільки унікальні види продукції чи випускають її настільки нерегулярно, що серійне виробництво для них є неприйнятним. Слід зауважити, що використання гнучких виробничих систем має свої обмеження через те, що створенню такої інтегрованої системи передує тривалий цикл планування й конструкторських розробок, перш ніж будуть отримані якісь результати. Унаслідок цього ті керівники, що схильні до короткострокових ділових проектів і результатів, часто прагнуть уникати капіталовкладень, пов’язаних з впровадженням гнучких виробничих систем. Виробництво, інтегроване в комп’ютерну систему (CIM)). Найбільший рівень комп’ютеризації в управлінні технологічними операціями досягнуто у виробництві, інтегрованому в комп’ютерну систему, в якому всі елементи проектування, конструювання і виробництва об’єднані в єдину комп’ютерну мережу, за допомогою якої всі підрозділи взаємодіють між собою. Для багатьох компаній такий тип виробництва, схоже, більш надійний шлях до перемоги в конкурентній боротьбі, ніж громіздкі схеми автоматизації, що застосовувалися протягом останніх десятиріч. Виробництво, інтегроване в комп’ютерну систему, є ключовою ланкою «фабрики майбутнього», характерною ознакою якої є повна елімінація (виведення) людини з виробничого процесу. Ось, наприклад, як здійснюється виробництво на одному з підприємств японської компанії «Фанук»: автоматичні візки рухаються заздалегідь запрограмованими маршрутами; кілька роботів розвантажують сировину, інші — переробляють її в прості форми, що використовуватимуться далі в комп’ютеризованих центрах механічної обробки, де верстати здатні змінювати свої інструменти, переставляти деталі, що обробляються, і відсікати зайві частини подібно скульпторові, що висікає статую з каменю. За всіма ділянками виробництва спостерігає один-єдиний робітник, який сидить перед моніторами, розміщеними так, що утворюють замкнуте коло; він здатний при потребі втрутитися у виробничий процес, натиснувши кілька кнопок на клавiатурі комп’ютера. Виробництво триває безперервно, причому в денну зміну працює близько 20—30 робітників, що здійснюють функції обслуговування устаткування, вночі ж фабрика безлюдна, однак робота не припиняється ні на хвилину. Сполучення вищезгаданих технологій у системі, що працює під керівництвом інтегрованої інформаційної керуючої системи, має назву інтегрованої автоматизованої системи управління виробництвом. І хоча така система в цілому бачиться доки що лише на рівні концептуальної розробки, необхідні складові її технології вже реально існують. Слід лише здійснити інтеграцію і реалізувати управління всіма цими технологіями в єдиній системі. Багато прогресивних промислових компаній з ентузіазмом працюють над створенням «фабрик майбутнього».
2.3. Життєвий цикл і режими функціонування операційної системи Теорія життєвого циклу ґрунтується на уявленні про те, що кожний об’єкт (продукт, система тощо) проходять у своєму розвитку ряд етапів, при чому деякі з них повторюються неодноразово. Склад і послідовність етапів життєвого циклу визначається особливостями самого об’єкту та характером зовнішніх умов. У загальному вигляді виділяються такі стадії життєвого циклу: зародження; зростання; зрілість; занепад. Склад етапів життєвого циклу операційної системи має деякі особливості, що викликані специфікою функціонування операційних систем (табл. 2.3.). На етапі проектування та створення операційної системи здійснюється аналіз ринку, визначаються технологічні можливості, приймаються рішення відносно того, що буде вироблятись операційною системою, як буде здійснюватись операційна діяльність і розробляється деталізований проект майбутнього виробництва, який впроваджується у життя – тобто відбувається створення операційної системи (будівництво або оренда приміщень, придбання та розміщення устаткування, найом працівників тощо). Цільовим орієнтиром операційного менеджменту на цьому етапі є мінімізація його тривалості, оскільки витрати коштів, необхідних для здійснення робіт зростають прямо пропорційно його довжині - чим більше триває період, тим дорожче це обходиться. Найбільш ефективним є застосування методів проектного менеджменту. Таблиця 2.3. Етапи життєвого циклу операційної системи №№ Найменування Режим функціонування операційної системи
Етап проектування та створення операційної системи операційна система не функціонує, оскільки лише тільки створюється
Етап запуску функціонування операційної системи та виходу на проектну потужність перехідний
Етап стабільного функціонування операційної системи нормативний
Етап виникнення та прояву суперечностей у функціонуванні операційної системи нормативний з відхиленнями
Етап усунення суперечностей у функціонуванні операційної системи та поновлення стабільності її функціонування перехідний
Етап кризи операційної системи як правило операційна система не функціонує
Етап ліквідації операційної системи -
Етап запуску функціонування операційної системи та виходу на проектну потужність характеризується початком роботи операційної системи та освоєння нею проектних показників. Режим функціонування є перехідним, а цільовими орієнтирами для системи управління є максимальне зниження часу засвоєння проектних показників та виходу на проектну потужність операційної системи. На етапі стабільного функціонування операційної системи. який характеризується функціонуванням операційної системи в нормативному режимі, основним цільовим орієнтиром для системи операційного менеджменту є максимізація часу функціонування у нормативному режимі завдяки прогнозуванню і своєчасному прийняттю заходів щодо невиникнення кризових ситуацій і утриманню під контролем усіх імовірних збурюючих чинників. Етап виникнення та прояву суперечностей у функціонуванні операційної системи – на цьому етапі функціонування операційної системи відбувається з відхиленнями та збоями; ці проблеми можуть бути викликаними причинами як внутрішньовиробничого, так і зовнішнього по відношенню до операційної системи походження. Своєчасний вияв цих проблем, якщо вже відвернути їх появу не вдалося, складає цільовий орієнтир для менеджменту. При застосуванні на підприємстві ефективного менеджменту, операційна система може ніколи не виходити за рамки етапу стабільного функціонування. Етап усунення суперечностей у функціонуванні операційної системи та поновлення стабільності її функціонування передбачає активні дії з боку менеджменту по регулюванню операційної діяльності шляхом розробки та реалізації програм оновлення техніко-технологічної бази, зняття з виробництва старих видів продукції та освоєння виробництва нових, перепідготовки персоналу тощо. Цей етап характеризується функціонуванням операційної системи в перехідному режимі. В залежності від масштабу перетворень та успіху їх здійснення операційна система переходить або до 3-го етапу – стабільного функціонування – або до етапу кризи. Етап кризи – характеризується, як правило, зупинкою функціонування операційної системи. Цільовим орієнтиром операційного менеджменту є мінімізація часу перебування у кризовому стані та реорганізації операційної системи задля виводу її з кризи та відновлення стабільності функціонування. В разі якщо антикризові заходи були здійснені успішно (режим функціонування при цьому є перехідним), то операційна система повертається до стабільного функціонування у нормативному режимі на якісно новому рівні. В разі ж, коли антикризові заходи не здійснювалися, або при неможливості усунення кризових явищ чи при наявності невиправдано великих витрат на їх усунення цілком імовірною стає ліквідація операційної системи. У функціонуванні операційної системи виділяють нормативний та перехідний режими. Нормативний режим функціонування є характерним для етапу стабільного (усталеного) функціонування операційної системи на етапі зрілості. Цільовою орієнтацією системи управління при нормативному режимі функціонування є забезпечення усталеності функціонування максимально тривалий час. Основними характеристиками нормативного режиму функціонування є наступні: ступінь ризику і невизначеності є мінімальною; розподіл повноважень у структурі управління є жорстким; результативність управлінських рішень, що приймаються, відчувається у реальному часі; операційні процеси мають стабільний і гармонійний характер. Перехідний режим функціонування є характерним для етапів росту та освоєння проектних показників, та перетворень операційної системи. Цільовою орієнтацією системи управління при перехідному режимі функціонування є забезпечення переводу операційної системи у новий якісний стан з мінімальними витратами коштів та часу. Основними характеристиками перехідного режиму функціонування є наступні: ступінь ризику є пропорційною масштабам перетворень; розподіл повноважень у структурі управління є гнучким; результативність управлінських рішень, що приймаються, відчувається через деякий проміжок часу; операційні процеси мають динамічний характер.
2.4. Типологія операційних систем Існує велика кількість різновидів операційних систем. Класифікація операційних систем за різними ознаками представлена в таблиці 2.4. Таблиця 2.4 Види операційних систем Класифікаційна ознака Операційні системи (ОС)
Тип кінцевого результату операційної діяльності ОС, що зайняті виробництвом матеріальної продукції (виробничі) ОС, що зайняті наданням послуг (сервісні) ОС, що зайняті виконанням робіт
Широта номенклатури та асортименту кінцевого результату операційної діяльності монопродуктові диверсіфіковані
Ступінь гнучкості операційної системи гнучкі жорсткі
Ступінь дискретності ходу операційного процесу дискретні безперервні
Обсяг випуску та стабільність номенклатури та асортименту (послуг) ОС масового типу ОС одиничного типу
Орієнтація (фокусування) операційної діяльності процесно-зорієнтовані продуктово-зорієнтовані
Продовження табл. 2.4 Класифікаційна ознака Операційні системи (ОС)
Метод організації виробництва ОС, що застосовують потоковий метод організації виробництва (операцій) ОС, що застосовують непотоковий метод організації виробництва (операцій)
Спосіб управління запасами готової продукції або запасами сировини ОС, що працюють на склад / зі складу ОС, що працюють на замовлення / з колес
Підхід до встановлення потужності потужність встановлюється на рівні середнього за певний період попиту потужність встановлюється на рівні максимального за певний період попиту
Нижче наведено невеличкий коментар стосовно операційних систем, що застосовують потоковий або непотоковий метод виробництва. Непотоковому виробництву характерні такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією та технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них не є великою та достатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій; предмети праці переміщуються в процесі обробки складними маршрутами, внаслідок чого наявні великі перерви між операціями. Непотоковий метод організації виробництва застосовується переважно у одиничному і дрібносерійному виробництві.
Потоковому виробництву властиві такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу; технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій; предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та неперервності процесу. Потоковий метод організації виробництва застосовується переважно у масовому і великосерійному виробництві. У табл. 2.5. представлений двомірний підхід до класифікації, оснований на використанні таких критеріїв, як характер виходу та тип переробної системи. Таблиця 2.5 Двовимірна класифікація операційних систем Тип переробної системи Характер виходу (кінцевого результату)
матеріальний (продукція) нематеріальний (послуги)
Проектний Будівельна фірма Консалтінгова організація
Дрібносерійний Друкарня Авторемонтна майстерня
Масовий Автоскладальний завод Станція з миття автомобілів
Характерними ознаками операційних систем проектного типу є те, що кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, задачами, що розв’язуються, розташуванням чи за будь-якими іншими важливими ознаками. Процес виробництва при цьому має одиничний, неповторний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час: зазвичай це кілька тижнів, місяців або навіть років. Усі ресурси операційної системи в даний конкретний момент часу спрямовуються на реалізацію саме цього єдиного чи, можливо, декількох нечисленних проектів водночас. В операційній системі дрібносерійного типу виробництва окремі підрозділи, цехи чи дільниці спеціалізуються на виконанні різноманітних операцій. Об’єкти переробки, що представлені, скажімо, виробами, що обробляються, чи клієнтами, що обслуговуються, проходять крізь систему по одному або невеликими групами. Оскільки вимоги до трансформації кожного об’єкта можуть бути різними, то вони прямують різними маршрутами з необов’язковим проходженням усіма наявними дільницями. Операційна система масового виробництва видає великі обсяги відносно стандартизованих виходів. Окремі одиниці продукції, що випускаються, чи послуг, що надаються, не можна відрізнити одну від одної, хоча в певних випадках і можуть мати місце незначні відмінності у характеристиках або комплектації. Тривалість проходження одиниці продукції в процесі виробництва чи клієнта крізь систему відносно мала: зазвичай вона вимірюється у хвилинах або годинах. Виробничі ресурси системи впорядковуються в певній послідовності й утворюють поточну лінію. Операційна система з безперервним процесом виробляє значні обсяги однорідного виходу. Єдиний засіб розрізнити окремі одиниці створюваної продукції полягає у вимірі продукту в якихось довільних одиницях за обсягом, довжиною, площею, вагою або часом. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком проходять крізь неї, перетворюючись на кінцевий продукт. Для наочності можна застосувати цю двомірну схему класифікації до так званої сфери «громадського харчування». За поодинокими винятками ресторани самі й виробляють продукцію, і надають послуги. Їжу готують кухарі, а офіціанти здійснюють обслуговування. Наведені нижче різноманітні способи організації приготування їжі та різні методи її доставки ілюструють три з чотирьох типів переробних систем. Основна частина ресторанів являє собою підприємства з дрібносерійним виробництвом. Клієнти проходять крізь систему невеликими групами чи поодинці, одержуючи конкретні види продукції та бажані послуги. Кожна група (кожен клієнт) обслуговується окремо, з використанням виробничих ресурсів для задоволення потреб саме цієї групи (клієнта). Тим часом кафетерії являють собою приклад підприємств з масовим поточним виробництвом. Їжу готують не для окремого клієнта. Споживачі по черзі проходять крізь систему, обираючи потрібні їм стандартні блюда. Нарешті, фірми, що обслуговують бенкети чи інші офіційні заходи, організують свою роботу, беручи за взірець проектні системи. Кожен бенкет планується залежно від дати, замовлених блюд, обсягу та характеру замовлених послуг; підготовка до нього повинна починатися заздалегідь. Така операційна система може водночас обслуговувати лише один чи обмежену кількість подібних заходів. Основними тенденціями у розвитку сучасних операцій є: прагнення до диференціації продукції на якомога пізнішій стадії виробництва; намагання виробляти максимально різнотипні продукти на базі використання максимально однотипних комплектуючих; використання переваг масового виробництва вже не на кінцевих стадіях виробничого процесу, а ще на стадії виробництва комплектуючих виробів; прагнення до максимального задоволення потреб клієнта вже на етапі вибору продукції для виробництва; стандартизація робочих прийомів. Сучасний період розвитку виробництва / операцій характеризується високим ступенем динамічності об’єкту операційної діяльності – тобто в усіх випадках об’єкт є більш динамічним, ніж умови операційної діяльності. Операційна система з урахуванням сучасних тенденцій та перспектив розвитку в умовах ринку, повинна бути: високоефективною, тобто такою, що має високу продуктивність при низьких виробничих витратах; високоадаптивною, тобто такою, що має високий рівень гнучкості техніки та технології, який забезпечує мінімум втрат при зміні (оновленні) об’єктів виробництва; стабільною, тобто такою, що має постійний склад та структуру технічних засобів, технологічного процесу та організації операційної діяльності протягом тривалого часу.
