Особливості розвитку цивілізацій Сходу
Під терміном «Схід» в історичній науці прийнято розуміти суспільства не лише Азії, а й Африки та Океанії. У цьому розділі ми ознайомимося з найтиповішими цивілізаціями Сходу, які фактично визначали та й далі визначають його обличчя. У даному періоді вчені вирізняють три основні цивілізації Сходу: близькосхідно-мусульманську, індійсько-південно-азійську та китайсько-далекосхідну (вживаються й інші назви). Вони різняться за багатьма параметрами, але мають і спільні риси, що дає підстави стверджувати про їхню причетність до східної моделі розвитку суспільства. Усім їм притаманний феномен влади державної бюрократії як над безпосередньо підпорядкованими їй селянськими громадами, так і над приватними власниками (торгівцями, лихварями, ремісниками). Державну структуру очолює правитель, влада якого «дана від Бога» та освячена церквою. Цей феномен притаманний майже всім цивілізаціям Сходу. Така держава не знала внутрішніх протиріч, що зумовлювало її стабільність. Єдиною противагою державі-власнику могла стати лише приватна власність, але вона цілковито підпорядковувалася державі.Проникнення європейців після великих географічних відкриттів на Схід і початок формування колоніальних імперій стали зовнішнім вторгненням приватної власності, яка руйнувала відносини, що склалися традиційно. Але тоді європейці ще тільки шукали підходів до проникнення на Схід, до його багатств. За жадані для європейців прянощі та інші товари (посуд, шовк та ін.) Європа змушена була платити золотом і сріблом, що викачувалось із Латинської Америки, а не власними товарами, яких у європейців просто не було і яких Схід не потребував. Злам у цій торгівлі настав лише в XIX ст. Тим часом Схід жив самодостатнім життям, а за прибутками на душу населення випереджав Захід. Так, 1800 р. прибуток на душу населення в Китаї в цінах 1960 р. дорівнював 228 $, тоді як у Західній Європі — 213 $.В усіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Кожен, хто обробляв землю, мав гарантоване право та обов'язок обробляти її і використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, пасовища, ліс і т. ін. Водночас право володіти й розпоряджатися землею та її ресурсами знаходилося в руках відірваного від виробництва апарату влади. Визнаючи владу державного апарату, виробники (громада селян) віддавали в різній формі (відробіток, частина врожаю) надлишковий продукт. Цей своєрідний податок розподілявся пізніше на утримання владних структур. Отже, той, хто володів владою в державі, мав доступ до розподілу вироблених продуктів. Отримавши їх, він ставав їхнім власником, тому ми кажемо, що особливістю східної цивілізації була наявність влади власника.Міць і могутність держави залежали від сильної влади та ефективності роботи державного механізму (чиновників), а в кінцевому підсумку — від регулярності та обсягу податків. Своєю чергою, обсяг податків залежав від ефективності сільського господарства і продуктивності праці ремісників. Тут починав діяти зворотний механізм: держава була зацікавлена у розвитку сільського господарства, тому праця індійського чи китайського селянина була продуктивнішою від праці селянина європейського.Характерною особливістю східних цивілізацій було збереження сільської громади як основи суспільно-державної організації.Громади, зазвичай, були схожими і складалися з мешканців одного села. Більшість сіл мали однаковий вигляд: у центрі знаходився храм, навколо — будинки селян. Кожна громада користувалася протягом століть певними землями, лісом, пасовищами і т. д. Розміри ділянок кожної родини або члена громади через певний час змінювалися залежно від кількості родичів або працездатних. Це забезпечувало приблизно рівний матеріальний стан членів громади. Крім селян, до громади входили ремісники, які задовольняли потреби громади в ремісничих виробах. На їх утримання виділялася певна частина врожаю. На чолі громади стояв староста, якого обирали або призначали.Найбільш стійкими і сильними були індійські громади з повністю натуральним господарством. Рівень самоорганізації в них був настільки високим, що зі зміною держави, влади і т. ін. вони залишалися непорушними, а держава навіть не робила спроб втручатися в їхнє життя.Отже, сільська громада була тим підґрунтям східної цивілізації, яке робило Ті стабільною, консервативною і такою, що мало піддавалася зовнішнім впливам.Цілковитий контроль держави над суспільним життям не виключав існування приватної власності, але, на відміну від Європи, вона відігравала другорядну роль. Приватній власності, як і ринковій, було визначено чітке місце а державній структурі. Приватний власник обслуговував, в основному, зовнішню і транзитну торгівлю. Він міг мати величезне майно, але його недоторканність і цілісність не були гарантованими — будь-коли правитель міг відібрати його у власника. Єдиним більш-менш гарантованим способом захистити свою власність було здобуття престижу, тобто пристойної посади в державній структурі влади. Така посада забезпечувала і певне багатство, і власність. Якщо власник не належав до державного апарату, то він намагався вкласти свої багатства в землю, хоча вона й не приносила доходу і теж не давала гарантій недоторканності. Але самої лише землі для престижу було недостатньо. Необхідні були солідний будинок, слуги, раби, виїзди.Зростання кількості власників землі та розміри їхніх володінь було обмежено через небезпеку порушення стабільності в державі.Відсутність внутрішнього ринку зумовлювала й відсутність товарного виробництва в маєтках власників.Міста Сходу суттєво відрізнялися від європейських. Своїм існуванням вони завдячували правителям і торгівлі. Більшість міст були резиденціями правителів, релігійними центрами або лежали на перехрестях торговельних шляхів. У європейців склалось уявлення про казкові багатства міст Сходу. Обслуговування двору правителя, великого чиновника і т. д. потребувало значної кількості слуг, ремісників, торгівців. Усі вони, зазвичай, селилися навколо його палацу. Ремісники, котрі обслуговували правителя, виготовляли речі, якими прості люди майже не користувалися: прикраси, дорогий посуд, тканини, зброю тощо. За свою працю ремісники отримували продукти харчування, зібрані з селян у вигляді податків, або гроші. У містах знаходилися також будинки, склади, магазини купців. їхні товари купували або вельможі, або іноземні купці. Саме завдяки зосередженню в містах виробництва і продажу престижних товарів у європейців склалося враження про багатства Сходу. У містах речі, що були в ужитку селян, не вироблялися — їх виготовляли ремісники в сільських громадах.Квітучість такого міста залежала від правителя, який у ньому мешкав. Коли правитель змінював своє місце проживання, місто занепадало, а іноді взагалі припиняло існування.Як і в Європі, суспільства Сходу поділялися на стани, але ця станова структура була строкатою і заплутаною. Так, соціальні групи розрізнялися залежно від входження до певної ланки у структурі влади, форми діяльності, способу отримання засобів до існування (рільники, ремісники, адміністратори-чиновники, жерці, воїни). Такі соціальні групи були замкнутими і спадковими. Але це не означало, що людина не могла змінити свого роду занять і посісти інший суспільний щабель. Суспільство поділялося також за юридичним статусом на повноправних, неповноправних та безправних (рабів).На два згадані суспільні поділи накладався ще один — система майнової нерівності. Кожна з перелічених вище соціальних верств (станів) мала своїх багатих і бідних. Багатство було притаманне лише повноправним. До рільників належали як селяни, так і великі землевласники; до ремісників — як дрібні сільські ремісники, так і власники майстерень і мануфактур; до чиновників — як дрібні збирачі податків, так і наближені до імператора чиновники, і т. д.Отже, традиційні соціальні верстви, юридичний статус, майновий стан не збігались і являли собою складну, заплутану соціальну структуру. Найбільш, привілейованими на Сході були стани, причетні до державного управління, причому кількість і якість привілеїв зростала з наближенням до особи верховного правителя.Релігія на Сході відігравала величезну роль. Вона санкціонувала та освячувала політичну владу, сприяла обожнюванню правителя, робила суспільство єдиним цілим, сприяла формуванню національних рис характеру; захищала консервативні традиції, зміцнювала державний механізм і соціальну структуру. Але різні релігійні системи робили це по-різному.Так, у Китаї релігія енергійно освячувала політичну владу, що сприяло збереженню останньої протягом кількох тисячоліть. В Індії, навпаки, релігія була байдужою до держави, що зумовлювало нетривкість політичної влади і часту зміну держав, а от щодо структури суспільства зона була активною та зберегла її до наших днів. Для країн ісламського світу релігія стала об'єднуючим чинником формування ісламської цивілізації.
Особливості східного рабстваІсторія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади.Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї. 525 року до н. е. Єгипет завоювали перси.До району східного рабства належало також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні протиповеневі греблі та інші іригаційні споруди.У Ш тис. до н. е. рабів у Шумері було небагато, їхній статус — патріархальне рабство, тобто вони мали право заводити сім'ї і навіть викупити себе з неволі. У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.). Як і в Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні канали. Як свідчить його кодекс, у той час існувало рабство, що трималося на війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції виробляли вільні селянські общини. Вже в IV тис. до н. е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Тільки в II—І тис. до н. е. спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Ганзької долини.Особливості східного рабства можна узагальнити так.1. Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя — сільське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку грунту, особливо в системі царського і храмового господарства.2. Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.3. Використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.4. Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.