Самая детальная информация гост перчатки хозяйственные на нашем сайте.

4.Витяги з Конституції України:
Стаття 10. “Державною мовою в Україні є українська мова”.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування”. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом “Про мови в Українській РСР”.
“Українська мова є одним із вирішальний чинників національної самобутності українського народу.
Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної – обов’язок усіх громадян та організацій”.
Ст.5: Право громадян користуватися будь-якою мовою.
Ст.6: Обов’язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій (… в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків). Незнання мови не є підставою для відмови у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи і органу й організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків.
Ст.10: Мова актів органів державної влади та управління (приймаються українською мовою).
Ст.11: Мова роботи, діловодства і документації. Поряд з українською – у певних місцевостях – інша мова.
Ст.15: Мова з’їздів, конференцій, інших форумів.
Ст.18: Мова судочинства (здійснюється українською мовою).
Ст.19: Мова провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Ст.20: Мова нотаріального діловодства.
Ст.21: Мова арбітражного діловодства.
Ст.22: Мова прокурорського нагляду.
Ст.23: Мова юридичної допомоги.
Ст.24: Конституція гарантує рівні конституційні права і свободи, рівність перед законом всіх громадян. “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання за мовними або іншими ознаками”.
Ст.53 говорить: “Кожен має право на освіту”. ”Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”.
Ст. 103 розділу У “Президент України” виголошує: “Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою”.
Ст. 148: “Суддею Конституційного Суду України може бути …(хто)… володіє державною мовою”.
Отже, володіння державною мовою “в межах, необхідних для виконання покладених на громадянина службових обов’язків”, стає необхідною умовою перебування громадян України на державній службі. Це змушує кожного, хто дбає про свій професійний рівень та бажає успішно виконувати службові обов’язки, піклуватися про рівень власної мовної підготовки та старанно вивчати курс “Сучасної української ділової мови”.
5.Що таке мова?
Мова – явище соціальне. Одна з її основних функцій – комунікативна – тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним, адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування (де? і як?), змісту і мети (що? і для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову: його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей, що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова, яку використовує особа, адже “стиль – це людина”. Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.
Отже, кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слов і мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення, звичка, традиції. Так виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання), функцій, які покладено на мову.
Окрім літературної, існують діалекти, говори, говірки, які пов’язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану, людина може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.
В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон: професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.
Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним, дієвим, ефективним, красномовним.
Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній постійно формуються функціональні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства, що у свою чергу, пов’язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.
Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які вона виконує в суспільстві.
Одиниці представлення під час знайомства: а) в ділових стосунках використовують такі компоненти: посада, професія, звання, ім’я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов’язків; б) ділові стосунки дещо “пом”якшують” вимоги етикету навіть у таких випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою. Звичайно, жінка не може нав’язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають, якщо йдеться про суто ділову зустріч.
Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо.
Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.
Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч, хай Бог милує тощо.
Згода і незгода: так, я не заперечую; ви має рацію, авжеж.
Заперечення, відмова: шкодую, але ми мусимо; ні, це не так; я не згодний; не можу; не хочу тощо.
Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка, не відмовте, благаю та інші.
Подяка: спасибі, дякую, дуже вдячний, вік не забуду.
Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.
Комплімент: може стосуватися зовнішності, схвалення вчинків, виконаної роботи.
В ділових стосунках належить дуже обережно ставитися до мовних засобів, які використовуються при спілкуванні.
Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати мети ділових контактів: вплив моди, недоцільні структури мовного етикету, надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду співрозмовника, невміле використання мовноетичних шаблонів, надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.
Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати вже життя, збагачуючи власні можливості у цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України, для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.
Література:
1. Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України (схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року №7 км/8)
2. Закон України “Про міліцію” – К., 1998.
3. Малахов В. Етика: Курс лекцій. Навчальний посібник. – К., 2004.
4. Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел. – К., 1991.
5. Основы этических знаний. – СПб: Изд-во «Лань», 1998