Валютна система - форма організації валютних відносин. Валютні відносини - сукупність економічних відносин, які виникли в процесі розподілу і обміну результатами діяльності національних господарств. Основою валютних відносин є:- товарне виробництво, - міжнародна торгівля, - рух капіталів та послуг. Розрізняють валютні системи: національну, світову,міжнародну (регіональну). Національна валютна система (НВС) - форма організації валютних відносин в окремій країні, за допомогою якої здійснюються міжнародні розрахунки. Елементи національної валютної системи: національна валюта; валютний курс; режим конвертованості валюти; апарат, що здійснює регулювання валютної системи; валютний ринок. Світова валютна система (СВС) - спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин.
Типи світових валютних систем: І. Паризька валютна система створена в 1867 році, як механічна сукупність національних систем. В основі визначення Валютного курсу в даній систем і лежав золотий паритет. Міжнародних норм, що регулюють валютні, відносини не існує. 2. В 1922 році рішенням Генуезької конференції була створена друга світова валютна система. Це система золотодевізного, стандарту, який базувався на англійському фунті стерлінгів. Проіснувала всього 7 років, в 1929 році ця система розпалася на валютні блоки, а пізніше - на валютні зони. 3.В 1944 році була створена Бреттон - Вудська валютна ,система. Основні риси цієї системи: - використання для роз рахунків двох валют: долара США і англійського фунта стерлінгів; - встановлення твердих валютних курсів валют інших країн до провідних валют; - розмін долара на золото проводиться тільки для центральних банків та урядових установ інших країн; - створення МВФ та Світового банку. 4.В 1978 році була створена Ямайська валютна система, яка закріпила демонетизацію золота. Основні риси: - використання для розрахунків поряд з доларом інших валют, СДР, ЕКЮ, євро; - встановлення плаваючих валютних курсів; - скасування золотого паритету. Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн (Європейська валютна система).
Валютний ринок - це офіційний центр, де здійснюється купівля та продаж валюти на підставі попиту і пропозиції. Об"єктом купівлі - продажу є валютні цінності (національні та іноземні). Ціною на валютному ринку виступає валютний курс. Суб"єктами валютного ринку є юридичні і фізичні особи та фінансові посередники: уповноважені банки, фінансово - кредитні установи та валютні біржі. Валюта купується для власних потреб та за дорученням клієнтів. Функції валютного ринку :- здійснення міжнародних розрахунків, - страхування валютних ризиків, - отримання спекулятивного прибутку, - формування валютних резервів Центрального банку країни.
Валютний ринок має структуру, яка включає національні ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Національні ринки обмежуються економічним простором конкретної країни: Міжнародні ринки сформувалися групою країн. Окремі міжнародні ринки об"єднані в світовий ринок.
Види валютних ринків : 1. В залежності від обсягу операцій, що здійснюються на валютному ринку: - оптовий ринок - купівля - продаж валюти здійснюються у безготівковій формі; -роздрібний. - валютні операції здійснюються переважно в готівковій формі. 2. В залежності від видів операцій, що здійснюються на ринку: - ринок конверсійних операцій - купівля-продаж валют здійснюється на еквівалентних засадах шляхом обміну. - ринок депозитно - кредитних операцій – купівля-продаж валют має умовний характер, проявляється у залученні банками депозитів на узгоджені строки та наданні інвалютних позичок 3. В залежності від організацій торгівлі: .- біржовий ринок, - поза6іржовий ринок.
Позичковий процент - це плата за користування кредитом, його ціна. Він є економічною категорією, оскільки з приводу його нарахування та сплати між кредитором і позичальником виникають певні економічні відносини. На позичковий процент впливають наступні фактори: І 3овнішні фактори: -стан кредитного ринку; - характер державного регулювання діяльності комерційних банків; - рівень інфляції; - рівень облікової ставки Національного Банку України. 2. Внутрішні фактори:- оцінка банком ступеня ризику кредиту; - види кредиту; - величина кредиту; кредитоспроможність клієнта; витрати банку; - об’єкт кредитування. Базою для визначення процентних ставок є грошово-кредитна політика держави, а також вплив на рівень ринкової ціни проценту з боку Центрального банку. Види процентних ставок: фіксовані - виплати за ним и незмінні протягом усього періоду користування кредитом; Плаваючі - ставки коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного проценту, попиту і пропозиції на кредитні ресурси.
Етапи становлення банківської системи України. 1.етап. 1991-1992 рр. - становлення та розбудова банківської системи через створення законодавчої бази, перереєстрацію та реорганізацію банків. 2 етап. 1992-1993 – поява банків «другої хвилі». Спостерігається масове утворення дрібних малопотужних банків через їх акціонування та приватизацію. Впроваджуються нові банківські технології. 3 етап. 1994-1998 рр. - стагнація та криза банківської системи, обумовлена кризовими явищами в економіці, гіперінфляцією, розбалансованістю державного бюджету, відпливом капіталу за кордон. Особливість третього етапу - зміна складу акціонерів та власників банку. 4 етап. З 1999 року - етап стабілізації банківської системи. На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, визначився напрям менеджменту, розподілено клієнтів та ринок пасивів. Функції сучасної банківської системи: 1. Трансформаційна - полягає у трансформуванні ресурсів грошового ринку за строками, розмірами, ризиками, тощо через механізми рефінансування. 2. Емісійна - управління пропозицією грошей через оперативну зміну грошової маси. 3.Стабілізаційна полягає у створенні механізму регламентації та нагляду за діяльністю банків.
3абезпечення сталості банківської системи досягається через: - нарощування капіталу та зниження ризиковості банківських операцій; -- поліпшення якості активів; -- формування резервів за активними операціями в повному обсязі; впровадження новітніх технологій; -- впровадження нових видів послуг; застосування стратегічного планування.
Національний Банк України - це державний банк України, який разом зі своїми філіями функціонує на першому рівні банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України підзвітній Президенту та Верховній Раді, що означає: 1.Призначення і звільнення Голови НБУ Верховною Радою за поданням Президента. 2. Призначення та звільнення складу Ради НБУ. 3. Надання Президенту та Верховній Раді двічі на рік інформації про стан грошово - кредитного ринку в країні. Втручання органів законодавчої та виконавчої влади в діяльності НБУ не допускається. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів, а також коштів державних фондів, але одержання прибутку не є метою діяльності НБУ. Основні джерела формування ресурсів НБУ: статутний фонд та інші фонди банку; залишки коштів на рахунках державної скарбниці та інших урядових структур; залишки коштів на рахунках банків; кошти в обігу та міжбанківських розрахунках; інші пасиви. Основні напрямки розміщення коштів: золотовалютні резерви; - інвестування в цінні папери; - видача кредитів; - касова готівка; - кошти на рахунках в інших банках.
Організаційна структура комерційного банку залежить від структури управління банком та структури функціональних служб. Вищим органом управління недержавного банку є збори учасників (акціонерів). Збори вирішують питання : - затвердження планів діяльності банку та звітів про їх
виконання; - внесення змін до статуту банку; - затвердження річних результатів роботи, розподіл прибутку; - прийняття рішення про додаткову емісію акцій; - затвердження висновків ревізійної комісії, зовнішнього аудиту; - прийняття рішення про припинення діяльності банку. Виконавчим органом управління банку є правління або рада ,директорів. Правління банку вирішує всі питання поточної дійсності банку, які не належать до компетенції зборів учасників. Роботою правління керує голова правління, який обирається згідно зі статутом банку. Контроль за фінансово - господарською діяльністю банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується зборами учасників. Ревізійна комісія здійснює контроль за дотриманням банком законодавчих актів, розглядає звіти аудиторів, складає висновок за річними звітами. З метою контролю за діяльністю правління та ревізійної комісії в банку створюють спостережну раду, яка захищає інтереси акціонерів. Спостережна рада виконує функції : - призначення та звільнення голови та членів правління банку; - контроль за діяльністю виконавчого органу; - установлення порядку проведення ревізій та перевірок, визначення зовнішнього аудитора; - прийняття рішення щодо створення та ліквідації філій банку; - затвердження умов оплати праці членів правління банку; - підготовка пропозицій щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників. Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи , кожен з яких виконує певні операції. Як правило, в банку створюються наступні управління : депозитних операцій, кредитних операцій, розрахунково - касового обслуговування, валютне, управління інвестиціями, управління філіями та ін. Крім. того всі банки в обов"язковому порядку створюють підрозділ з питань аналізу і управління ризиками та постійно діючі комітети: кредитний, тарифний та комітет з питань управління активами і пасивами.