1.Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка як її складова частина.
Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні. Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає у безмежному зростанні. Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Ек. блага поділяють на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі). Ресурси (фактори виробництва) - елементи, що використовуються заради виробництва ек. благ. Спільна властивість ресурсів – рідкісність – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні ресурси: земля, капітал, праця + підприємницькі здібності. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?
Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору суб’єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб”єктів.
2. Предмет, суб’єкт і методологія мікроек-ки.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.
3 Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій економіці.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими екномічними суб”єктами - мікросистеми (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника. Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід. В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.
Існують різноманітні способи координування економічної діяльності суб”єктів мікроекономіки:
традиції та звички;
ринкова взаємодія;
ієрархія.
4. Характеристика основних моделей ринкових структур.
Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та ін.суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежить від типу ринкової структури. Досконала конкуренція – тип ринкової структури, якій властиві такі риси: велика к-ість продавців і покупців, кожен з яких не може самотужки вплинути на ціну; однорідність блага та вподобань; прозорість ринкових відносині доступність інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку. Монополія – ринкова структура, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Монополії бувають: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита та відкрита. Олігополія – структура ринку, яка посідає проміжне місце між монополією та монополіст.конкуренцією. вона характеризується тим, що на ринку діє невелика к-ість підприємств, які мають неоднакову ринкову владу; може мати місце нецінова конкуренція; вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри. Але головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика к-ість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів; ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.
5 Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип спадаючої граничної користності.
Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.
Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.
Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:
де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.
Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність. Гранична корисність МU (Маrginal Utility)-це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається {графік 3.1).Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) —додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.
6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських позицій.
Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в ютілях/utily). Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх задоволення мають суб’єктивну основу.
Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою корисністю. Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.
2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно спожити кожного з благ таким чином, щоб MU ціх благ були рівними.
Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що буде дорівнювати
???
Змішана гранична корисність буде дорівнювати ????
(Рх-ціна блага х)
Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:
???
де MUa, Mub-гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра, Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од. Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:
Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.
Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.
7 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських позицій.
Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого базується вибір споживача.
Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що приносить споживачу однакове задоволення.
Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які може придбати споживач у межах свого доходу.
рис. Крива байдужості
рис. Лінія бюджетного обмеження
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити знаючи рівновагу в точці дотику(D) найвищої кривої байдужості(U2) до даної бюджетної лінії(B). Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ – гранична норма заміщення MRSxy=(-(Y)/(X або
MUx/MUy. Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахил бюджетної лінії Qy/Qx=Px/Py. У точці рівноваги(D), нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy= Px/Py або MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.
Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для кардиналістського і для ординалістського підходів.
8 Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін
Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов”язана з бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+PyQy, де B- доход (бюджет) споживача; Рх,Ру – ціна віповідно товару х та у; Qx,Qy – їх кількості.
Фактори, що впливають на бюбжетну лінію:
зміна доходу споживача;
зміна цін на товари.
При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).
9. Ефекти доходу та заміщення товарів як обґрунтування з-ну попиту.
З-н попиту: зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти: ефект доходу та ефект заміщення. За рахунок ефекту доходу зміни в попиті на здешевлений товар викликані тим, що змінюється реальний дохід споживача. Якщо, наприклад, ціна на товар знизилась, реальний дохід споживача зростає і він змінює обсяг благ залежно від їх різновиду. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зниженні ціни збільшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання зменшується. Ефект заміщення – це та частина приросту величини попиту на здешевлений товар, яка утворюється через заміну цим товаром інших благ, які тепер стали відносно дорожчими. Результати спільного впливу ефекту доходу та ефекту заміни для різних благ подано на рис. 4.6, 4.7 на ст. 33.
10 Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія Енгеля.
Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Лінія “доход – споживання”(крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживаача, що відповідають різним рівням його доходу. На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв”язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.
Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов”язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту.
Ефекти впливу зміни доходу та цін на обсяг попиту споживача:
Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.
Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.
Виражаючи корисність блага в грашових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага наз. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієі кількості.
12.Визначення ефектів доходу та заміщення для різних благ.
Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) – має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання збільшується. Результати спільного впливу ефекту заміни та ефекту доходу для різних благ подано на рис.4.6 і рис.4.7 ст.33.
Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Це показується рухом вздовж кривої байдужості Un.
Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.
13.Зміст поняття “попит”. Індивідуальний та ринковий попит. Закон попиту ті обгрунтування його дії.
Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його біжання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:
QD=f(P),
де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару.
Попит окремого споживача наз. індивідуальним попитом.
Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит, при умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні.
Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.
Матем.дослідження моделі попиту здійсн-ся за функц-ою залежністю, ща враховує вплив чинників (ціни товарів-замінників, доповнюючих товарів, дохід споживачів, їх уподобання та очікування, зовнішні умови спож-ня), але найчастіше – цінової детермінанти (QD=f(P)). Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).
Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D1–> D2). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).

14.Аналіз змін у попиті й у величині (обсязі) попиту. Чинники попиту.
Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.
Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).
Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D1–> D2). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).
Умови, в яких форм-ся попит, хар-ть середовище, в якому здійснюють свій вибір споживачі. Основними чинниками (детермінантами) попиту, окрім ціни даного товару (QD=f(P)), вважаються:
Ціни товарів-замінників (ст.40);
Ціни доповнюючих товарів (ст.40);
Дохід споживачів (І);
Уподобання споживачів (М);
Очікування споживачів щодо змін на ринку (О);
Природні (зовнішні) умови споживання (Z).
Зазначені чинники (ст.41), що їх називають неціновими детермінантами попиту, визначають умови, в яких форм-ся попит.
№15 Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.
Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб”єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому
де ЕDP – цінова еластичність попиту; (Q – зміна обсягу попиту; (Р – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, ЕDP(1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, ЕDP(1. Попит одинично-еластичний, коли ЕDP(1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни). Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP(0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP((), тоді ми маємо досконало еластичний попит. Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки.
Формула центральної точки цінової ел-ті
Фактори цінової еластичності :
Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)
Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)
Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)
Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)
16.Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної еластичності попиту.
За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягів покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає. Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямі, що і ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.
17.Еластичність попиту за доходом.
Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI характеризує міру реакції обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. EI показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу споживача на 1%. Коефіцієнт еластичноcті попиту за доходом EI обчислюється за формулою: EI=((Q*I)/((I*Q). Якщо EI>0, товар вважається “неповноцінним”. Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності (0<EI<1) та предмети розкоші (EI>1).
18.Перехресна еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери використання.
Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (X) на зміну ціни іншого товару (Y). EXY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар X за зміни ціни товару Y на 1%. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) обчислюється за формулою: EXY=((QY*PY)/((PX*QX). Для незалежних товарів EXY=0, для замінників, EXY>0, для взаємодоповнюючих товарів EXY<0.
19. Мікроекономічна модель підприємства. Поняття виробничих факторів.
Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції на ринку товарів і послуг.
Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без обробки.
Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході в підприємство – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати: товари або послуги в грошовому вимірі.
В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення ресурсів, виділяють тир періоди. 1) Миттєвий – період виробництва протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2) Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3) Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва.
В мікроекономіці виходять з того припущення, що підприємство виробляє лише один продукт. Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення задля єдиної мети - максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти ?, для кого призназначаються результати виробництва?.
Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто воно незалежно ропводить свою виробничу політику.
20. Виробнича функція: поняття і параметри Сукупний, середній та граничний продукт.
Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.
Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:
Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.
Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).
Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X
Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = (ТР/(X, де (ТР – приріст виробництва, (X – приріст змінного фактору.
21. Віддача (продуктивність) змінного фактору виробництва: поняття, закономірності зміни, обгрунтування управлінських рішень щодо розширення та згортання виробництва.
Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP). Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = (ТР/(X, де (ТР – приріст виробництва, (X – приріст змінного фактору. Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва. Розглянемо випадок діяльності підприємства в короткостроковому періоді (підприємство змінює лише один фактор виробництва). Типова виробнича функція вигляжає таким чином: Змінюваними показниками тут є ТР, АР, МР. ТР збільшується і досягає свого максимума в точці А. Середній продукт досягає найбільшого значення в точці В, а потім зменшується. Граничний продук зростає до точки С а потім теж спадає. МР може навіть набувати від’ємеі значення, тобто залученння нових одиниць ресурсу веде до зменшення сукупного продукту. Таким чином виявляє свою дію закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно цього закону продуктивність залученні кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде меншою за віддачу попередньої одиниці ресурсу. Най ефективніше використання ресурсу досягається в точці перетину АР і МР, тому що в цій точці средній продукт максимальний. Виділяють чотири стадії виробництва: 1) поки АР, ТР, МР збільшується треба обов’зково збільшувати залучення змінногоо фактору виробництва. 2) Починає знижуватись МР, але інші показники ще зростають. Необхідно збільшувати обсяги виробництва. 3) Обсяг продукції аксимальний, ТР все ще зростає, але АР вже знижується. 4) Слід припинити залучення ресурсу, тому що МР<0.
22. Характеристика виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванти та їх можливі конфігурації.
Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва. Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва. Наприклад норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -(L/(K На малюнку 2 показано карту ізоквант для факторів з ідеальною взаємозамінністю, на малюнку 3 – карта ізоквант факторів виробництва з фіксованою пропорцією їх використання.
23.ТЕХНІЧНЕ ЗАМІЩЕННЯ ФАКТОРІВ ВИР-ВА:ДОПУСТИМІ МЕЖІ,НОРМА ЗАМІЩЕННЯ.
Гранична норма технологічного заміщення працею капітала (MRTSLK) визначається величиною капіталу,що може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи збільшення чи зменшення виробництва. Цей показник подібний до граничної норми заміщення,що використовується при аналізі поведінки споживачів. MRTSLK= -(зміна К/зміна L).Випукла форма ізоквант показує, що гранична норма технологічного заміщення працею капіталу зменшується по мірі руху по ізокванті. Це означає,що кожна година праці може заміщувати все менше і меншу кількість годин роботи машин, коли капітал витісняється працею, а виробництво залишається на тому ж самому рівні.Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення в тому, що фактори доповнюють один одного.Взаємодоповнення факторів вир-ва - одна з основних передтеч теорії виробництва. Можливості взаємозаміщення факторів вир-ва знаходяться в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні, до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання.
24. Ефект від збільшення масштабу виробництва та цого відображення в характері виробничої функції та функції витрат.
Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний, постійний та зростаючий ефекти від масштабу виробництва.Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витра в довгостроковому періоді. Коли LAC зменшуються, це свідчить про зростаючий ефект масштабу, якщо збільшується то спадний ефект масштабу. Коли LAC=const, спостерігається постійний ефект масштабу.
25 Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати.
Важливими параметрами підприємства як мікроекономічної моделі є витрати. Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні виьтрати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства. Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ?ТС/?Q.
26. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства.
В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.
27.ТИПОВИЙ ХАРАКТЕР ЗМІНИ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА У КОРОТК.ПЕРІОДІ.
Витрати вир-ва –це вартість усіх видів факторів вир-ва,що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.Змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу вир-ва.Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу.Крива середніх пост. витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу вир-ва загальна сума пост.витрат залишається незмінною.Криві середніх звінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U- подібну форму.Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора вир-ва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва пояснюють як закон неухильного збільшення граничних витрат.Крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємтсва. За даної технології та організації вор-ва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.
28.ПРИНЦИП НЕУХИЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ ГРАНИЧНИХ ВИТРАТ.
Граничні витрати- це додаткові витрати, пов’язані з вир-вом додаткової одиниці продукту найдешевшим способом. Знвчення граничних витрат – різниця між сусідніми значеннями загальних витрат. Загальні витрати повинні зростати завдяки тому, що не можна отримати приросту продукції без певних додатних граничних витрат.Більше того,висхідна крива MC означає,що загальні витрати TC зростуть прискореними темпами, а з цього у свою чергу виходить, що ця крива має бути увігнутою, якщо дивитися на неї згори, і за своїм виглядом вона протилежна до кривої загальнлї корисності, що визначається знижуваною , а не підвищуваною тенденцією граничної корисності. Економіка досягає максимальної віддачі від наявних у недостатній кількості рксурсів лише у тому випадку, якщо ціни на товари = граничним витратам іншого фактора (MC=P), тоді і лише тоді ця галузь вироблятиме своє Q при мінімальних загальних витратах.
29. Ізокоста: поняття, графічна побудова, зміна положення під впливом варіацій цін виробничих вакторів та бюджету.
Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. У випадку, що зображений на малюнку відбувалася зміна ціни на робочу силу (L). При збільшенні ціни на робочу силу графік зсунувся вліво, оскільки в межах данного бюджету ми вимушені наймати меньше робочої сили. При зменшенні ціни графік зсунувся вліво, бо тепер при тому ж бюджеті ми можемо найняти більше робочої сили.
30.ОБГРУНТУВАННЯ РІВНОВАГИ ВИРОБНИКА НА ОСНОВІ СПІЛЬНОГО АНАЛІЗУ ВИР.ФУНКЦІЇ ТА ВИТРАТ
На форму кривих витрат фірми впливають ціни таких ресурсів, як праця та капітал. Однак крива витрат фірми також залежить від виробничої функції.Це можна побачити у випадку , коли технічний прогрес дозволить підприємству виробляти попередній обсяг випуску з меншими витратами факторів:витрати зменшуються, а крива витрат зміщується вниз.Маючи інформацію про вартість факторів вир-ва і типові виробничої функції, можна зобразити криву витрат. Припустимо підприємство збирається виробляти деякий обсяг продукції.Виробнича функція (а також ціни факторів виробництва) допоможуть вибрати найліпшу комбінацію факторів, що вимагатимуть найменших витрат.Аби виробити даний обсяг продукції з мінімальними витратами, підприємство має знайти таку комбінацію факторів, в якій би граничний продукт у розрахунку на грошову олиницю ,витрачений на купівлю ресурсів, був би однаковий для усіх ресурсів.
31.Типовий хар-тер зміни витрат вир-ва у довгостроковому періоді.
На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає хар-тер ефекту від зростання масштабів вир-ва.Розширюючи вир-во для виготовлення більшої кількості продукції ,вир-ки залучають все більшу кількість необхідних ресурсів , підприємство змінює масштаб вир-ва. При цьому можливий різний ефект від масштабу вир-ва.Якщо обсяги вир-ва збільшуються відчутніше, ніж обсяги вик-ня ресурсів,то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу вир-ва. Хоча навіть при зростаючому ефекті фірмі слід збільшуватиобсяги вир-ва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані.(точкаA на мал.8.3 ст.79)
Якщо приріст обсягу вир-ва відповідає приросту витратам факторів вир-ва,то ефект масштабу є сталим.Якщо ж зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами ,ніж збільшення витрат факторів вир-ва, то спостерігається ефект спадної віддачі.Варіанти кривих середніх витрат під-ва у довгостроковому періоді наведено на мал.на ст.78
У деяких випадках у під-ва виникають витрати ,які воно не здатне відшкодувати,якщо ,наприклад припинить свою діяльність і вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, на які не потрібно звертати уваги в подальшому екон. аналізі під-ва.
32. Поняття нормальний прибуток, чистий кономічний прибуток. Вплив зміни їх кількісних значень на ділову активність підприємства.
Мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший напрямок діяльності, більш продуктивний.
Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємця Економічний прибуток визначають як різницю між сукупним виторгом підприємства і всіх витрат підприємства, включаючи сюди і внутрішні витрати, а значить і нормальний прибуток. Отже економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні витрати. Економічний прибуток не входить в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий понад нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності.
33.Рівновага виробника.
Вир-во продукції пов’язано з певнимивитратами , зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат.Тому виробник , зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартості та взаємозамінності ресурсів , намагається досягти стану рівноваги ,тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для вир-ва певного обсягу продукції ,за якою величина витрат буде мінімальною.Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови ,що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, які використовує виробник: MPl = …= MPn .
Pl Pn
Графічно точку рівноваги вир-ка можна знайти за допомогою ізокости- лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу вир-ва (ізокванти) відображає рівновагу вир-ка.У точці дотику кут нахилу ізокости та ізокванти той самий, тобто виконується рівність: MPL =MPL
PL PL
Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип: для мінімізації вартості за даного рівня вир-ва підприємству треба вик-ти таку комбінацію ресурсів, за якою співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. (мал.на ст.65(7.6))
34. Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі.
Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість , часто неефективність великих виробничик комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей. Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва.
35. Обгрунтування розширення виробничої діяльності підприємства в тривалому періоді. Графічна побудова лінії експансії.
Рівновага виробника в довготривалому періоді ілюструється точкою дотику на ізоквантно-ізокостній діаграмі. Але подібні точки можна знайти для будь-яких обсягів випуску. Вони у своїй нескінченності утворюють безперервну лінію, яку називають лінія експансії або лінія розширення діяльності підприємства в довготривалому періоді. Поведінку підприємства в будь-якому періоді диктує динаміка витрат. А на динаміку витрат в довготривалому періоді найбільше впливає масштаб виробництва. Як відомо вирізняють сталу, зростаючу та спадну віддачу від зміни масштабів виробництва. Графічно це виявляється на діаграмі довгострокових витрат підприємства: Отже ми бачимо, що до точки А довгострокові середні витрати мають тенденцію до зниження. Тобто підприємство на цьому етапі зацікавлено збільшувати виробництво, щоб отримати максимального ефекту. В точці А середні витрати досягають свого мінімуму, отже потенційні можливості економії на масштабах вже вичерпані. На ділянці після точки А середні витрати починають зростати, ми вже маємо справу з від’ємною віддачею від масштабів виробництва. На цьому етапі підприємству слід відмовитись від залучення додаткових ресурсів з метою збільшення обсягів виробництва.
36.Поняття “пропозиція”. Індивідуальна ринкова пропозиція. З-н пропозиції та обгрунтування його дії.
Пропозиція- це к-ть товару , яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов.Обсяг пропозиції –це к-ть товару , яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу за певних умов.На пропозицію впливають цінові та нецінові фактори. Отже залежність пропозиції від факторів , що впливають на неї , виражає ф-ція пропозиції
Qsx=f(Px,Py,Pz,К,П.....),де Qsx-обсяг пропозиції товару X, Px-ціна товару X, Py-ціни альтернативних товарів , Pz- ціни на ресурси, К- технологія, що використовується при виробництві товару, П- податки і т.д.Якщо вважати вплив нецінових факторів незмінними, встановимо залежність пропозиції від ціни: Qsx=f(Px)- з-н пропозиції. З-н пропозиції визначає , що чим вища ціна товару , за ін. незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару .Причини зростання пропозиції: зростає межа вир-чих можливостей, альтернативна вартість і т.д.
Графік пропозиції – крива з додатнім тангенсом кута нахилу(ст.86(9.1))
Зміна ціни (від P1до P2) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції.
№37 Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції.
Пропозиція S (Supply) – це одсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.
На пропозицію, як і на попит, впливають цінові і нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї виражає функція пропозиції Qsx=f(Px,Py,Pz,K,П,З,С,О,…), де Qsx- обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Px- ціна товару Х; Py – ціни альтернативних(які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Pz- ціни на ресурси; K- технологія виробництва; П- податки і дотації; З- стабільність законодавства та визначенність правового поля; С- специфічні фактори (погода, зміна моди, психологічна мотивація тощо); О- очікування щодо майбутніх економічних умов;…- інші можливі фактори (структура ринку тощо).
Зміна ціни пропозиції (від Р1 до Р2)(див рис.1) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч – у протилежному випадку (рис.2).
Еластичність пропозиції – характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності ропопзиції від ціни Еs
вказує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:
Фактори, що впливають на ел-ть: 1.мобільність товаровитобника, гнучкість і рівень завантаження виробничих потужностей підприємства; 2.характер застосовуваної технології; 3.можливості мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел накопичення; 4.фактор часу для зміни обсягу пропозиції.
№38 Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага.
Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.
Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).
Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.
Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.
Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців.
39. Реакція ринку на одночасні одно- та різнонаправлені зміни попиту і пропозиції.
Зміни попиту і пропозиції безперечно впливають на ціну рівноваги. Нескладний графічний аналіз дає змогу виявити цей вплив.
Здебільшого попит і пропозиція змінюються одночасно. Їх сумарний вплив передбачити дуже важко. Проте розглядаючи кожен з факторів окремо ми можемо оцінити і проаналізувати їх взаємодію.
На малюнку, зображено випадок коли спочатку рівновага на ринку встановилася в точці Е1. Після цього відбувається дві події. Припустимо, що ціни на сировину зросли, це в свою чергу призводить до зменшення пропозиції, лінія пропозиції зсувається ліворуч. Одночасно збільшується попит на товар через більшу заможність споживачів. Це викликає зсув лінії попиту праворуч. Отже відбувся рух попиту і пропозиції в протилежних напрямках. В результаті це призвело до встановлення нової рівноваги в точці Е2. Безперечно нова рівноважна ціна вище за попередню. Більш спірним в данному випадку є питання зміни обсягу рівноваги. Відповідь буде залежити від того, який фактор виявиться домінуючим. В нашому випадку домінуючим фактором виявився зростаючий попит. Отже рівноважний обсяг збільшився.
Картина 2: збільшився як попит так і пропозиція (однонаправлена зміна).
Отже за тією ж схемою відбувся зсув ліній попиту і пропозиції праворуч. Рівновага перейшла з точки Е1 в точку Е2. В данному випадку безперечно відбудеться збільшення рівноважного обсягу. Зміна ціни залежить від того, який фактор виявиться домінуючим, чи то збільшення попиту або збільшення пропозиції. В нашому другому прикладі таким фактором виявився зростаючий попит, отже рівноважна ціна зростає.
40.Сутність і взаємозв’язок показників середньої граничної виручки з ціною продукції за умов досконалої конкуренції.
За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний лише пристосовуватись до ринкової ціни і виступає як <price-taker>, тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає ,що обсяг товарів,який споживачі мають намір та взмозі купити у даного продавця ,може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар (мал.на ст.96(10.3))
Коли крива попиту окремої фірми – горизонтальна лінія, фірма може продати додаткову одиницю продукції не знижуючи ціну. В результаті загальна виручка зростає на суму, яка дорівнює ціні. Водночас середня сума виручки , яку одержує фірма , також дорівнює ціні. Отже крива попиту D для окремої фірми на ринку з конкуренцією являє собою і крива середньої виручки , і криву граничної виручки.
AR=MR=P=D(мал.10.4 ст.96)
41. Стратегія поведінки підприємства за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку.
В КП фірма не може змінити кількість обладнання яке вона використовує і може максимізувати свої прибутки (або мінімізувати збитки) тільки змінюючи Q шляхом зміни застосовуваних змінних ресурсів (робочої сили, матеріалів і т.д.).
Основні характеристики чистої конкуренції: 1. Дуже велика кількість фірм, незалежних одна від одної; 2. Стандартизована продукція; 3. Вільний вхід і вихід з ринку; 4. “Price taker”. В конкурентному середовищі Q однієї фірми настільки малий, що вона не може відчутно впливати на рівень Р, що встановлюється на основі сукупного попиту та пропозиції. => Р для окремої фірми є незмінною в КП. => ED=( => PE=D=AR=MR
За таких умов для фірми існує три питання: 1. Чи варто виробляти продукцію? 2. Якщо так, то який Q вибрати? 3. Які прибутки чи збитки при цьому будуть?
В КП частина витрат фірми є незмінними (постійними), тобто такими, що не залежать від Q і їх фірма буде нести навіть при закритті (FC) => Фірма повинна виробляти в КП, коли виробництво або приносить економічний прибуток, або зменшує збитки, які фірма несе через наявність FC.
Для фірми за таких умов існує 3 можливі стратегії поведінки: 1. максимізації прибутку; 2. мінімізація збитків; 3. закриття фірми (фірма просто не випускає продукцію бо в КП у фірми нема достатньо часу, щоб вийти з бізнесу; ця стратегія є підвипадком 2).
Для визначення оптимального Q та вибору стратегії поведінки існує два підходи: 1) порівняння TR та TC; 2) порівняння MR і MC
Економічний прибуток або збитки фірми можна визначити за формулою П = TR – TC (1) (якщо різниця додатна – то прибуток якщо від’ємна – то збитки)
Порівняння TR та TC
TR є прямою бо незмінна P. Форма TC відповідає закону спадної віддачі. Оптимальний об’єм виробництва досягається при Q2, оскільки в цій точці максимальна різниця TR і TC (стратегія максимізації прибутку). Коли Q Є (0;Q1) U (Q3;(), то виробництво є збитковим. Точки a і b є точками критичного об’єму виробництва.
Порівняння MR і MC
Знайдемо першу похідну від формули (1):. Будь-яка функція досягає свого максимального значення тоді, коли її перша похідна дорівнює 0, тобто, а значить 0 = MR - MC => MR = MC. Тобто фірма буде максимізувати свій прибуток (мінімізувати свої збитки) тоді, коли граничні витрати на виробництво одиниці продукції дорівнюють граничному доходу від її виробництва.
42. Стратегія поведінки конкурентної фірми за певних витрат виробництва та варіаціях ринкових цін на її продукцію.
Кожна фірма прагне максимізувати свій П. Оскільки П = TR – TC, то 0 = MR – MC => MR = MC. Правило підприємця: фірма отримує максимальний П при випуску такого Q, за якого MC = MR. Це правило справедливе для будь-якого ринку, а для ринку з чистою конкуренцією воно набуває наступного вигляду MC = MR = AR = P = D.
Ціна на ринку може змінюватися і у зв’язку з цим може виникнути кілька ситуацій, в яких опиниться фірма, і залежно від цього фірма повинна вибрати ту чи іншу стратегію розвитку. Ці випадки проілюстровані на мал.
Якщо на ринку встановиться ціна на рівні P5, то виробник має вибрати Q = Q5, бо саме при цьому об’ємі MR = MC. Цей об’єм дасть TRQ5=S0P5eQ5, TCQ5=S0hfQ5, а прибуток становитиме П=TR-TC=ShP5ef.
ef=величина середнього прибутку.
При ціні P1 фірма вибирає стратегію закриття (фірма не випускає продукцію), тому, що в даному випадку фірма буде нести найменші збитки. Якщо вона не припинить випуск, то їй прийдеться компенсувати і постійні і частину змінних витрат з іншого джерела ніж отримана виручка, а після закриття потрібно буде відшкодовувати тільки постійні витрати. При ціні P2 фірма може як закритись, так і продовжити випуск (вибір стратегії залежить від перспективи розвитку у майбутньому), в цьому випадку фірма доходом від виробництва компенсує усі змінні витрати. При ціні P3 фірма досягає рівноваги у точці с, фірма вибирає стратегію мінімізації збитків: суть в тому, що з доходу можна погасити всі змінні витрати і частину постійних (прийнятна тільки у короткостроковому періоді). При ціні P4 фірма досягає точки беззбитковості, коли вона не отримує економічного прибутку, але й не несе збитків. І нарешті при ціні P5 фірма досягає рівноваги в точці e і при цьому отримує економічний прибуток.
Отже, за умов досконалої конкуренції індивідуальна пропозиція виробника характеризується лінією граничних витрат, що знаходиться вище мінімуму AVC (відрізок bced).
43. Рівновага фірми, галузі, ринку в тривалому періоді за умов досконалої конкуренції.
ДП дозволяє фірмам вносити зміни, які вони не можуть здійснити в КП. В КП в галузі існує певна кількість фірм, кожна з яких має незмінну кількість обладнання. Фірми можуть закриватися, у тому сенсі, що вони виробляють 0 одиниць продукції в КП, але у них нема достатньо часу щоб ліквідувати свої активи і вийти з бізнесу. І навпаки, в ДП фірми, що знаходяться в галузі, мають достатньо часу для того, щоб розширити чи зменшити свої виробничі потужності, і що є більш важливим, кількість фірм може або з>, або з< по мірі того, як нові фірми входять на ринок чи вже існуючі покидають його. Спрощено можна сказати, що фірми які мають збитки покидають ринок.
У ДП довгострокова рівновага встановлюється на рівні, коли P = мінімуму ATC середньостатистичної фірми або P = SATCmin = LATCmin = LMC . Це означає, що у ДП підприємець ніколи не має Пек. Нульовий Пек свідчить про найкращий з усіх можливих методів використання всіх р-сів (внутрішніх і зовнішніх). Доведення цього твердження проілюстровано на мал.
Нехай на ринку рівновага встановиться при ціні P1, причому на ринку буде продаватися Q1 продукції, а кожна фірма буде випускати qоп. Сприятливе зміщення у попиті з D1 до D2 підніме ціну на ринку до P2, у зв’язку з чим збільшиться MR фірми і завдяки цьому фірми будуть отримувати економічний прибуток. Прибутки спонукають нові фірми до входження на ринок, що збільшить пропозицію з S1 до S2 і знизить ціну до того рівня коли вона знов буде становити P1, а економічний прибуток фірм не стане рівним 0. Нова рівновага встановиться при ціні P1 і об’ємі Q2.
При негативній зміні попиту на ринку з D1 до D3 порушить первісну рівновагу на ринку і викличе збитки у фірм. Збитки змусять деякі фірми покинути ринок, що зменшить пропозицію з S1 до S3 і це збільшить ціну до такого рівня, поки всі збитки не зникнуть. Рівновага встановиться при P3 і об’ємі Q3.
В усіх випадках після встановлення рівноваги на ринку для фірми оптимальною буде кількість qоп, а кількість продукції, що пропонується на ринку буде змінюватись завдяки вступу та виходу фірм з ринку.
З вищесказаного можна зробити висновок, що досконала конкуренція є найбільш ефективною моделлю ринку бо:
При досконалій конкуренції підприємці прагнуть максимізувати свій R за рахунок зменшення C, а не за рахунок P, що дає для сус-ва найкраще використання обмежених ресурсів.
Встановлення рівноважної ціни дозволяє урівноважити надлишки виробника і споживача.
44. Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:
дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);
однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є однаковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових послуг та особистих зв'язків між постачальниками та покупцями), інакше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;
прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;
відсутність вхідних і вихідних бар 'єрів до ринку.
Совершенная конкуренция совершенна в том смысле, что при такой организации рынка каждое предприятие сможет продать по данной рыночной цене столько продукции, сколько оно пожелает, а на уровень рыночной цены не сможет повлиять ни отдельный продавец, ни отдельный покупатель. Встановлення ціни більшої за рівноважну призводить до появи надлишку товару, а ціни нижчої за рівноважну— до дефіциту. Будь-який відхід від ціни рівноваги приводить у дію ринковий механізм, який, за інших незмінних умов, повертає ринок у рівноважний стан. За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний лише пристосуватися до ринкової ціни і виступає як «price-taker», тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. Це означає, що обсяг товарів, який споживачі мають намір та в змозі придбати у даного продавця, може бути як завгодно великим або малим за певного рівня ціни на товар. При цьому середній виторг підприємства AR, його граничний виторг MR дорівнюють ціні продукту, а лінія середнього та граничного виторгів збігається з кривою попиту. Загальний виторг TR збільшується зі збільшенням випуску продукції За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг виробництва. Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної рівності MR = МС = Р. За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого прибутку може використовувати два порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних витрат, за другим — зіставляються граничні величини виторгу та витрат.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ:
Конкурентне підприємство — підприємство, яке продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.
Максимізація прибутку — максимізація різниці між валовим виторгом і валовими витратами (TR - ТС). Основні методи максимізації прибутку: метод сукупного аналізу — зіставлення сукупних величин; метод граничного аналізу — зіставлення граничних величин.
Рівноважна ціна — ціна, що врівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Рівноважна кількість товару — кількість товару, що реалізується на ринку за рівноважною ціною.
Ринкова рівновага — ситуація, коли наміри покупців і продавців на ринку повністю збігаються, тому за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту.
45. Поняття і види монополії. Характеристика бар’єрів до вступу конкурентів у монополізовану галузь.
Монополія – це така ринкова модель, в якій існує один продавець товару, що не має близьких замінників і підприємець має повну (абсолютну) владу над P внаслідок жорстких вхідних бар’єрів в дану галузь.
Характерні риси монополії: 1. Єдиний продавець (чистий монополіст являє собою всю галузь); 2. Нема близьких замінників (покупець повинен або купляти продукт монополіста, або відмовлятися від нього); 3. “Price maker”. Монополіст повністю контролює ціну і “диктує” її; 4. Наявність бар’єрів для входу на ринок.
Види бар’єрів: 1. Затратні, пов’язані з економією на масштабах. В деяких галузях (автомобільна, алюмінієва, сталеплавильна...) ефективне мало затратне виробництво може бути досягнуте тільки при великих Q бо ефект росту масштабу вир-ва дуже суттєвий. Нові фірми не можуть зразу ж досягнути такої ефективності вир-ва їм дуже важко конкурувати із монополістом. 2. Природні. В деяких галузях ефект економії на масштабах дуже суттєвий і до того ж конкуренція неможлива, утруднена або взагалі неприйнятна. Приклад: підприємства громадського користування (водо-, газопостачання, залізничний транспорт, телекомунікації...). Проведення додаткових ліній електропередач, газо- чи водопроводів було б для суспільства марнотратством р-сів. Переважно ці галузі повністю або частково контролюються державою. 3. Легальні: патенти та ліцензії. Перші призначені для захисту авторських прав винахідника, другі для контролю за важливими галузями чи природними монополіями. 4 Власність на найважливішу сир-ну. Фірмі, в руках якої зосереджені осн джерела сир-ни необхідної для її ж вир-ва, дуже легко не допустити на ринок готової продукції конкурентів. 5. Нечесна конкуренція. Заниження P для усунення конкурентів, тиск на банки та постачальників.
Види монополій: 1) чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна – з бар’єрами 2 виду; 3) проста - в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною; 4) дискримінаційна – різні P на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C 5) відкрита - одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів. 6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.
Чисті монополії – надзвичайна рідкість.
46. Ринково-продуктова стратегія підприємства-монополіста (визначення ціни і обсягу виробництва). Деякі варіанти стану фірми-монополіста в короткому періоді.
Крива попиту монополіста або його крива продажу – це крива галузевого попиту. Можна навіть сказати, що для монополіста не існує поняття пропозиції. Крива попиту для монополіста не є абсолютно еластичною як для конкурентної фірми, а є спадною. Наслідки:
Ціна перевищує MR. Фірма може з>ти об’єм продажу тільки завдяки встановлення нижчої P на весь Q, а не тільки на додаткову одиницю. => MR стає < ніж P (AR) для кожного рівня випуску крім першого.
Той, хто диктує ціну. Оскільки P нерозривно пов’язана з Q, то монополіст неодмінно визначатиме і P, вирішуючи який Q виробляти.
Цінова еластичність. При русі по кривій попиту з верхньої точки до точки |ED|=1 MR є позитивним і TR зростає (в т. |ED|=1 є max), а потім TR починає зменшуватись, а MR стає від’ємним. Монополіст завжди буде уникати нееластичного відрізку кривої попиту, тому що на цьому відрізку збільшення Q приводить до зменшення TR.
Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, користується таким же правилом, що й конкурентна фірма: він буде виробляти кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечить більший приріст TR ніж приріст TC, тобто поки MC=MR. Така ситуація можлива тільки при кількості Qопт і відповідній ціні Pопт. П монополіста = SKPоптFB. FB – середній прибуток.
Наслідки: 1. Він встановлює не найвищу з можливих цін, а оптимальну; 2. Він максимізує сукупний П, а не П на одиницю прод-ції; 3. В КП може працювати зі збитками (коли AVC<P<ATC). В ДП попит більш еластичний => не має збитків; у закритій монополії отримує Пек; у відкритій – Пек=0.
Здійснивши ряд перетворень над формулою MR=MC можна отримати формулу P=MC/(1-1/|ED|). Це є приблизне правило ціноутворення монополіста. Величина 1/|ED| назив-ся монополістичною силою.
Прихильники: Монополія в деяких галузях зменшує витрати сус-ва; можливий позитивний ефект масштабу; можливість подальшого технічного удосконалення товару.
Противники: М виробляє Q < ніж за конкуренції, а Q >; АТC > ніж при конкуренції; можлива Х- неефективність (фірма вибирає не найефективнішу технологію); М може витрачати багато коштів для підтримання монопольного становища.
47 В умовах чистої монополії галузь складається з одного підприємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кривою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахилу. Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («price-taker») є «шукачем ціни» (ргісе-maker), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу. Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС. Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію щодо еластичності попиту е[), а також дані, що характеризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчислити ціну продукції Р за формулою Р=МС/(1+1/Еd)
Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обмеження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, монополізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приводить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.
48. Цінова дискримінація: поняття, умови, види.
Цінова дискримінація – це процес встановлення різних цін на ті ж самі товари не обумовлене різницею витрат вир-ва.
Умови (фактори), що забезпечують можливість ЦД:
1.Продавець має бути монополістом або, принаймні, мати можливість контролювати виробництво і ціноутворення.
2.Можливість продавця виділити різні групи покупців, в яких покупці мають різну готовність і можливість платити за продукт. Це виділення здебільшого базується на різній еластичності попиту.
3.Відсутність бажання та можливості споживачів перепродувати дані товари.
В багатьох країнах існує заборона ЦД.
Види ЦД:
просторова – територіальна диференціація покупців (цінові пояси та зони; ціни офшорних зон; сільські та міські ціни та тарифи
часова – за часом придбання товарів (денні та нічні ціни; сезонні ціни)
товарна (вещественная):
мета придбання (тарифи на виробниче або споживче використання енергії)
обсяг придбання (оптові та роздрібні ціни)
якість товарів (надбавки та знижки за якість, сортність)
торговельна марка (ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих фірм)
персональна:
за рівнем доходів покупців (магазини для бідних та багатих)
статус покупця (знижки для постійних клієнтів; для першого покупця; для співробітників)
соціальний статус покупця (ціни для дітей, студентів, пенсіонерів).
Наслідки ЦД:
Політика ЦД базується на тому, що в ході призначення різних цін на той самий товар можна подолати рівномірно спадний характер кривої попиту.
Завдяки ЦД споживачі мають можливість одержати товар за меншими цінами (якась їх категорія), а виробники збільшити загальну виручку, а значить дохід. Завдяки ЦД можна зменшити втрати сус-ва і втрати монополіста.
49 Монополия -тип строения рынка, при котором существует один и только один продавец определенного товара. Будучи единственным поставщиком, предприятие-монополист (его также часто называют монополией) сталкивается с совокупным спросом всех потенциальных покупателей товара в пределах данного (национального или местного) рынка, и в этом смысле оно тождественно отрасли. Это предопределяет отличия поведения монополиста от поведения предприятия, функционирующего в условиях совершенной конкуренции. Кривая спроса на продукцию монополиста, как и кривая рыночного спроса на продукцию совершенно конкурентной отрасли, имеет отрицательный наклон. Поэтому всякое увеличение (уменьшение) объема продукции, продаваемой монополистом, сопряжено со снижением (повышением) ее цены, тогда как совершенно конкурентное предприятие может продать любой объем продукции по существующей (и не зависящей от его поведения) рыночной цене. Если совершенно конкурентное предприятие, будучи ценополучателем, может максимизировать прибыль, лишь варьируя объем производства, то монополист может достигнуть этой цели, варьируя либо объем производства, либо уровень цены. Разумеется, он не может изменять объем выпуска и цену независимо, поскольку их соотношение однозначно определено его функцией спроса и инвариантно выбору независимой переменной. Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обмеження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, монополізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приводить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.
50. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції. Визначення оптимального обсягу виробництва та цінова політика підприємства у короткостроковому періоді.
Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.
Осн хар-тки:
Досить велика кількість учасників ринку => обмежений контроль над ринковою ціною. Неможливість таємної змови. Кожна фірма формує свою політику не враховуючи реакції конкурентів.
Диференціація продукту: а) за якістю (кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний Софт); б) за формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину, гарантійне обслуговування, наявність кредиту); в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько, вищі P]“Продукти” і універмаг); г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)
Нецінова конкуренція
Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів, пов’язаних з необхідністю отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурента, необхідністю реклами.
МК зустрічається дуже часто .
Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами замінниками, не є повністю еластичною бо товари не ідентичні, а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції). Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим < диференційованість, тим > еластичність.
В короткостроковому періоді фірма вибирає стратегію максимізації прибутку або мінімізації збитків. В кожному з цих двох випадків оптимальний об’єм вир-ва Qопт буде досягатися при MR=MC. При АТС1 фірма вибирає стратегію максимізації прибутку (П=SBPмкEA). При АТС2 фірма вибирає стратегію мінімізації збитків (З=SCPмкED).
51.Нецінова конкуренція на ринку монополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція – тип ринку, на чкому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару.
Неціноваї конкуренція здійснюється за допомогою реклами та диференцації продукту. Фірми створюють вступні бар’єри використовуючи саме рекламу та диференціацію продукції. Результатом рекламної діяльності підприємств є те, що покупці знають про існуючі марки товарів та віддають свою прихільність певним відомим торгівельним маркам.
Товар кожного підприємства є недосконалим заміником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Взагалі, диференціація продукту – це надання продукту специфічних властивостей, що відрізняють його від аналогічних і перетворюють на недосконалий замінник. Дифер-ія може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті.
52. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК).
Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.
Осн хар-тки: 1. Досить велика к-сть учасників ринку 2. Диференціація продукту 3. Нецінова конкуренція 4. Легкий вступ в галузь.
В КП фірма, що діє за умов МК може отримувати Пек або зазнавати збитків. Проте у ДП існує тенденція до отримання Пнорм прибутку або, іншими словами, до беззбитковості.
У випадку отримання П в КП можна очікувати, що економічні вигоди притягнуть (приваблять) нових конкурентів, оскільки вступ в галузі є достатньо вільним. Коли нові фірми увійдуть в галузь, то крива D, з яким працювала типова фірма, опуститься (зміститься вліво) і стане більш еластичною у зв’язку з тим, що кожна фірма тепер володіє меншою долею сукупного D і існує більше виробників товарів-замінників. Як наслідок зникнуть Пек. В цьому випадку крива попиту буде дотичною до кривої АТС. Об’єму Qмк є об’ємом при якому фірма досягає рівноваги і будь-яке відхилення від цього об’єму викличе АТС, що будуть перевищувати P, а значить приведуть до збитковості фірми. По мірі того, як зникають економічні прибутки, зникає стимул для вступу на ринок інших фірм.
При наявності збитків в КП можна очікувати масовий вихід фірм з галузі у ДП. Цей процес викличе зміни протилежні до вище описаних і рівновага встановиться знов у точці дотику АТС і D.
Не можна говорити про те, що в ДП фірма гарантовано не буде отримувати Пек. Існування тенденції до беззбитковості фірм в ДП є найкращим формулюванням, бо існує багато інших факторів, що не допускають категоричності. Так, деякі фірми можуть виробляти продукти, близький аналог яким дуже важко створити, інші можуть мати певні патенти, треті – володіти важливими р-сами (бензозаправна на перехресті у центрі міста). Такі переваги можуть забезпечити цим фірмам отримання Пек навіть у ДП. Також у зв’язку з диференціацією на основі розміщення чи доступності збитки та П нижче нормального можуть зберігатися і в ДП.
53.Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.
Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене.Олігопольна структура ринку посідає проміжне становище між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:
на ринку діє невелика кількість підприємств;
окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;
підприємства мають неоднакову ринкову владу;
вступ до галузі ускладнен через різні бар’єри;
може мати місце нецінова конкуренція.
Головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінїї своєї економічної поведінки повинен врахувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути не однозначною. Не існує загальної теорії олігополії; моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагненнядо максимізації прибутку. Найбільш поширені моделі олігополії зазвичай розглядаються на прикладі дуополістичної структуриринку. Дуополія – це структура ринку, за якої пропозиція представлена двома постачальниками.
54. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.
Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.
Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка, розпливчата) 2. однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка, автомобілі) товар. 3. Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть); патенти та ліцензії. 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.
На даний момент не існує єдиної теорії олігополії. Це пов’язано з багатогранністю олігополії і невизначеністю поведінки фірм. Дуже часто поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою наступних теорій:
1. Ламана крива D. Застосовується до олігополії, що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує 3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. => ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила А через підняття цін. Вищеописані варіанти дії конкурентів пояснюють те, що за даної ситуації крива попиту окремої фірми буде мати ламаний характер (мал.). Причому найвигіднішим для фірми буде не змінювати ціну, залишаючи її на рівні Pопт бо будь-яка зміна приведе до збитків і крім того крива MR є теж ламаною і в цій точці вона дозволяє змінювати затрати в межах від MC1 до MC2 і це не викличе змін в P чи Q і не порушить MR=MC. Ця модель не пояснює як саме встановилась рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.
2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті, будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q і P, що найкраще задовольняють їх потреби (Це ті величини, що встановляться при MC=MR). Поширені при виробництві однорідних товарів.
3. Лідерство в цінах. Підходить о галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Дуже часто використовується в таких галузях як вир-во автомобілів, тютюну, міді, цементну, бензину, свинцю, сірки, вугілля-антрациту, сталі... Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.
4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.
55. Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку. Причини і механізми “цінових війн”.
Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.
Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку 2. однорідний або диференційований 3. Високі бар’єри входження в галузь 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.
Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш ймовірною.
Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар, а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки, а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії.
Основні характеристики цінової війни:
Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками)
У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P
На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0
Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.
Тривала цінова війна вигідна для покупця.
56. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності, ефективність.
Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.
Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (QК), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).
Умови успішності картелю:
Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.
Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.
Перешкоди для створення картелю:
Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.
Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.
Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=PК оптимальним є qопт, а вона змушена випускати тільки q
Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.
Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.
Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.
Ефективність картелю:
Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC. За картелю QК при PК і ATC в т. 1, а за конкуренції QЕ при PЕ і ATC в точці 2 (ATCmin).
57.Похідний попит і принцип оплати факторів.
Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства.
Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту.
Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.
59.Еластичність попиту на ринку ресурсів. Ефект доходу та ефект заміщення.
Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіціента еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:
-цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластічнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);
-технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);
-еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);
-час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковому еластичніший).
До ефекту (доходу) випуску та ефекту заміщення веде зміна ціни ресурсу. Ефект випуску полягає в тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменьшує його, якщо ціна ресурсу збільшується.
60Праця як фактор виробництва. Формування ціни праці у різних ринкових ситуаціях.
Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:
-суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
-винагорода (заробітня плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей буть-якої країни;
-проблеми зайнятості, безробіття, рівня зароб. плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, держ. політики.
Заробітня плата – ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Цей термін вживається в розумінні “ставка заробітної плати”, тобто оплата праці за конкретний проміжок часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів та послуг; рівень податків є незмінним.
За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару, тобто всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною.
Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня.
Двостороння монополія (монополія - монопсонія) виникає на ринку праці за умов, коли між профспілкою (об’єднення працівників, що має повноваження на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів) і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яка правиться профспілкою, і ціною, що заявляється монопсонією. При цьому перша з них завжди вище другої.
61.Капітал, як фактор виробництва.
Капітал – ресурс тривалого користування, створений з метою виробництва додаткових товарів та послуг. Сутнісна риса кап.блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва і продуктом. Підприємства пред”являють попит не просто на якісь мат.капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грош.капіталу. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.
Грош.засоби акумулюються шляхом заощаджень або утримання від поточного споживання. Домашна госп-ва спрямовують гроші на кап.длага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін.активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фін.активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень хар-зує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.
62.Інвестування. Визначення поточної (дисконтованої) вартості активу довгострокового і безстрокового (довічного) володіння.
Кап.блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош.од.доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється:
PV = N / i,
де і – ринкова проц.ставка, %.
Поточ.вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формлою
(16.2) ст.157
Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується так:
(16.3) ст.157
У цьому випадку і є ставкою дисконту.
Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме.
Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.
Дисконтування – приведення ек.показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.
63.Рівновага на ринку капітальних благ у коротко- і довгостроковому періодах.
В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається тоді, коли конкуренція середпідприємств збиває дохід на інвестиції до рівня ринкової ставки процента.
Граф.аналіз доходу на капітал у найпротсішому випадку (всі реальні кап.блага однакові, ек-ка знах.у стаціонарному стані) можна проілюструвати:
Рис.16.1 та 16.2 ст.158.
Попит на капітал є похідним і виводиться з гранич.продуктивності кап-лу. Крива попиту D на рис.16.1 має низхідний хар-р. Інвестиції у попередньому періоді створили деяку величину кап-лу, показану вертикальною лінією пропозиції S. У точці Е, де перетинаються лінії попиту і пропозиції, величина капіталу відповідає потребам підпр-в.
Однак рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді, тому що за такої високої (10%) проц.ставки домашні госп-ва продовжуватимуть заощаджувати. На рис.16.2 – як проц.ставки визначаються у довгостроковому періоді. Нагром.кап-лу продовжується, тому лінія пропозиції є не вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається тоді, коли величина фін.активів, якою люди хочуть володіти у довгостр.періоді, відповідає величині кап-лу, яку підпр-ва хочуть мати за даної проц.ставки.
64.Земля як фактор виробництва. Економічна та земельна рента.
Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у с\г або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі. Земля, як і кап-л, є фактором вир-ва довгострокового використання. ЇЇ особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є стабільною. На рис.16.3 ст.158 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно нееластична.
Абс.нееластичність пропозиції землі означяє, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов”язані з ціною власності на зем.ділянку, яку слід відрізняти від земельної (абсолютної) ренти (плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена). Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої зем.ренти, тобто шляхом капіталізації зем.ренти (16.1 ст.157). Лінія попиту на землю D має низхідний хар-р внаслідок дії закону спадної родючості землі.
Рівновага в т.Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі рЕ.
Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абс.рента цілком залежать від зміни попиту.
Ек.рента – плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.
65.Часткова і загальна рівновага ринкової економічної системи.
Часткова рівновага – рівновага, що встановилася на окремому ринку.
Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця с-ма теж прагне рівноваги, але значно більшзагального хар-ру. Заг.рівновага – рівновага, що виникла в рез-ті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків. Можна вважати, ща стан заг.ринк.рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов”язаних ринках факторів і продукції (рис.17.1 ст.168).
Ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв”язку – зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.
Очевидно, що при аналізі заг.рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв”язку з цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум 4 етапи:
1)первинна зміна на даному ринку;
2)зміни на ринках товарів-субститутів;
3)зміни на ринках товарів-комплементів;
4)ефект зворотнього зв”язку.
Поняття “заг.ринк.рівновага” тісно пов”язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне – жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті “ефективність”, запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) – такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).
66.Рівновага в економіці обміну.
Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, гранич.нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою. Існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли гранич.норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.
Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і Пшляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничюнормам заміщення товару А товаром В: (17.1 ст.169)
Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови еф-ті: (17.2 ст.169).
При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення грани.нора заміщення хар-зує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додатк.одиниці товару А.
67.Рівновага у виробничій сфері.
Аналогічні підходи, як і при обміні, але тут вивчаються, відповідно, гранич.норми техніч.зам-ня. Для дослідж.еф-ті як обміну, так і вир-ва може бути застосована діаграма Еджворта (модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) ябо між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів). При побудові діаграми відбувається накладання двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в рез-ті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис.17.2 ст.169 за доп.діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для вир-ва двох товарів А і В.
Лише ті комбінації факторів вир-ва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти еф-го розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою еф.розподілу виробн.факторів є рівність гранич.норм техніч.зам-ня: 17.3 ст.170.
Таких варіантів може бути безліч. Якщо об”єднати певну кіль-ть точок, кожна з яких відповідає тхнічно еф-ним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів (крива контрактів (виробничих контрактів) – чисельність можливих ефективних варіантів розподілу двох ек.благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами), для яких виконуються умови: ст.172). Еф-ть вир-ва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару, буз зменшення вир-ва іншого.
Крива виробничих можливостей – лінія, що показує усі максимально можливі комбінації виробництва двох товарів за фіксованого використання ресурсів та даного рівня розвитку технології (рис.17.3 ст.170). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відпоівідає точці на кривій виробн.можливостей. При русі вздовж цієї кривої Змінюються пропорції заг.вир-ва, і ці зміни дає зиогу аналізувати гранич.норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кільксті товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю: (17.4 ст.170)
Вир-во тоді буде нф-ним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає макс.рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну заг.точку – точку дотику (рис.17.4 ст.170).
68.Проблеми оптимальності та загальна економічна рівновага.
Сукупна (зведена) ефективність ек.системи – поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.Отже, для еф-го функ-ня ек-ки в цілому розм-ня ресурсів між вир-вом різних товарів має бути таким, щоб структура цього вир-ва за еф-го використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій вир-во може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються еф-ні ціни: (17.5 ст.171).
Звідси (17.6 ст.171).
Останнє рівняння дає змогу визначити умову еф-го розміщення ресурсів в ек-ці: (17.7 ст.171).
При виконанні цієї умови конкурентна ек-ка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення еф-го функ-ня ек-ки: наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація – “причини неспроможності ринку”, та наведені нижче:
Наявність зовн.факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у вир-ві чи сп-ні) має побічний вплив на інші види діяль-ті, але цей вплив не відображається безпосередньо в ринк.цінах.
Існування громадських благ. Неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.
Позаринкова діяльність суб”єктів ринку та неринкові механізми рег-ня. Відносини між суб”єктами госп-ня можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політ.с-ма, законодавча база тощо).
Наявність причин обмеженої спроможності ринкового регулювання (сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності). За цих умов заг.рівновага досягається на новому рівні – на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не иожуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму еф-ті в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати ек-ку в цілому.
69.Інституціональна природа сучасної фірми. Загальні специфічні, інтерспецифічні ресурси фірми. Трансакційні витрати.
Еф-ть дії ринк.механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. Завжди існує с-ма інституцій – формальних та неформальних норм і правил поведінки, що дають змогу ек.агентам координувати свої дії; обмеження, встановлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.
Інституціональне середовище функ-ня ек.сіб”єктів багато в чому визначається правами власності – встановлені законом правила, що регулюють відношення людей при використанні ними ек.благ. Еф-ть цих норм прямо залежить від панівної в сусп-ві форми власності, а також від стукртури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.
В рамках неоінституціональної теорії фірма – це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв”язаних між собою контрактними зобов”язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів (з метою мінімізації трансакційних витрат).
Трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, пов”язані з передачею прав власності. П”ять основних форм:
1)витрати, пов”язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;
2)витрати, пов”язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;
3)витрати, пов”язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;
4)витрати, пов”язані із захистом прав власності;
5)витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов”язань.
В основу фірми як ек.організації покладено с-му контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:
а)заг.ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;
б)специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;
в)інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об”єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.
Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об”єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.
70.позаринкові ефекти. Їх регулювання.
На зміст інституціональної с-ми суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага). Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.
Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного ек.агента принесла вигоду іншим (наприклад, освітянська діяльність).
Оцінюючи зовнішній ефект, визнічають різницю між сусп.витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):
MSC = MPC + MEC,
де MSC – гранич.сусп.витрати; MPC – гранич.індивідуальні витрати; MEC – гранич.зовнішні витрати.
На рис.18.1 та 18.2 ст.183 показані види зовнішних ефектів (MSB, MPB – відповідно гранич.сусп.та гранич.індивідуальні вигоди). За наявності негативного зовнішнього ефекту ек.благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту – у меншому обсязі.
Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовн.еф-том ябо збільшити вир-во, що має позитивний зовн.еф-т, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.
В арсеналі ек.політики є різна засоби щодо усунення небажаних зовн.еф-тів. З цією метою вдаються до:
а)встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;
б)колективного або держ.володіння благами, яким властиві зовн.еф-ти;
в)заборони або встановлення обмежень на види забруднюучих та шкідливих речовин;
г)запровадження корегуючих податків і субсидій.
Мета використання зазаначених інституцій (за винятком держ.володіння цими блігіми) полягає у включенні додаткових сусп.витрат (вигоди) благ із зовн.еф-ми до індивідуальних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовн.еф-тів.
Мех-м держ.рег-ня приходить на допомогу ринку і при розв”язанні проблем громадських благ, тобто благ, спож-ня яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них (нац.оборона, держава, протипожежні заходи тощо). Громадські блага – блага, що, по-перше, не можуть бути надані одній особі за умови, що їх неможливо передавати у розпорядження всім іншим особам, і що, по-друге, після того, як були надані певній особі, можуть бути переданя всім іншим без додаткових витрат. Основною властивістю гр.благ є можливість використання цих благ усіма особами без урахування наявності та розмірів індивідуальної оплати. Гр.благам притаманна невибірковість, неконкурентність у спож-ні. Доступність гр.блага практично не зменшується або не зникає зовсім для всіх членів сусп-ва після того, як окремий споживач використав це благо. Неконкурентність гр.блага означає й те, що гранич.вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою.
Гр.блага вирізняються також невинятковістю – пропонуються всім без винітку членам сусп-ва. Готовність сусп-ва платити за гр.благо – це сума індивідуальних бажань платити за нього, бо кожен має можливість спожити сумарну кількість виробленого товару. Крива попиту – вертикальне підсумовування кривих індивідуального попиту. Еф-ним буде той обсяг вир-ва гр.блага, який відповідає точці перетину кривої сукупного попиту та кривої гранич.витрат.