Тема : 12 ОЦІНКА ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ
1. Особливості методів оцінки вартості бізнесу
Відповідно до міжнародних стандартів, оцінка вартості бізнесу — це акт чи процес формування умовиводу оцінювача та підрахунку вартості бізнесу, цілісного майнового комплексу або пов’язаних з ним прав.
Мета та характер розрахунків вимагають вирізняти внутрішню та зовнішню оцінку вартості бізнесу. Перша з них реалізує цільові орієнтири менеджменту підприємства (власників) через облік вартості усіх внутрішніх елементів виробничо-комерційної системи підприємства. Зовнішня оцінка передбачає врахування впливу зовнішніх (ринкових) чинників на вартість підприємства, виходячи з доступної широкому загалу господарської інформації.
Кожен з поданих на моделі елементів знаходить своє вираження у конкретних вартісних показниках інтегративного характеру:
1. Вартість машин та обладнання.
2. Вартість земельної ділянки, будівель та споруд на ній.
3. Вартість сировинно-матеріальних запасів.
4. Вартість трудового потенціалу.
5. Вартість нематеріальних складових потенціалу підприємства.
6. Вартісна оцінка якості бізнес-процесів підприємства.
Визначені на схемі основні складові внутрішнього характеру слід доповнити зовнішнім (ринковим) елементом, таким як конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Саме через нього реалізується зв’язок внутрішньої оцінки вартості бізнесу з її зовнішнім еквівалентом.
Формуючи загальний показник вартості бізнесу, необхідно враховувати об’єктивну структуру елементів, що формують виробничо-комерційну систему.
2. Методи витратного підходу до оцінки вартості бізнесу
Витратний підхід до оцінки вартості бізнесу найпростіше реалізується у простому балансовому методі. Використання даного методу передбачає порівняння суми (вартості) майна підприємства (активів) та суми його зобов’язань (пасивів). Алгоритм визначення вартості бізнесу відповідно до даного методу включає такі етапи.
Етап 1. Визначення дати оцінки, збір, систематизація та гармонізація облікової звітності щодо активів підприємства (формування підсумкових вартісних показників через агрегацію первісних облікових даних. Особлива увага звертається на такі статті активу балансу: «Виробничі запаси» , «Готова продукція» , «Дебіторська заборгованість»
Етап 2. Узгодження дати оцінки, збір, систематизація та гармонізація облікової звітності щодо пасивів підприємства (вартісна оцінка зобов’язань відповідно до прийнятих та законодавчо закріплених методів системи обліку).
Етап 3. Визначення вартості бізнесу як суми власного капіталу підприємства, що розраховується як різниця між обліковою вартістю майна підприємства та розміром його зобов’язань.
Метод регулювання балансу розвиває аналогічні витратно-майнові постулати оцінки вартості бізнесу і вважається точнішим. Особливістю даного методу оцінки є використання не облікових величин елементів виробничо-комерційної системи підприємства, а їх скоригованих вартостей.
Етап 1. Визначення реальної вартості основних засобів підприємства коригуванням їхньої балансової вартості залежно від їх відновної вартості на момент оцінки.
Етап 2. Оцінка вартості земельної ділянки у ринкових цінах, сформованих на момент оцінки, враховуючи витрати на її поліпшення та благоустрій.
Етап 3. Визначення реальної вартості виробничих запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, за бухгалтерськими даними та переоцінювання вартості понаднормативних чи влежаних запасів. Оцінка реальної вартості дебіторської заборгованості з урахуванням ймовірності та відсотка її погашення.
Етап 4. Визначення чистого залишку заборгованості підприємства через коригування довгострокової, середньострокової та поточної кредиторської заборгованості на основі переоцінки вартості боргових фінансових пакетів.
Етап 5. Визначення вартості бізнесу через зменшення скоригованої вартості майна підприємства на скориговану суму його зобов’язань.
Метод вартості заміщення передбачає визначення вартості заміщення об’єкта оцінки. За цим під вартістю заміщення слід розуміти мінімальну вартість аналогічного нового підприємства, ідентичного з оцінюваним за функціональними, експлуатаційними чи конструктивними параметрами, але створеного відповідно до сучасних цін та нових якісних вимог.
Метод ліквідаційної вартості використовується за умови ліквідації суб’єкта господарювання чи при фінансуванні проектів реструктуризації чи санації тощо. Він базується на визначенні суми коштів, які можуть бути отримані за умови ліквідації (продажу) підприємства (за роздільним продажем його активів) на конкретну дату. Оцінка бізнесу методом ліквідаційної (упорядкованої) вартості включає такі етапи.
Етап 1. Розроблення календарного графіка ліквідації кожного виду активів підприємства з метою максимізації капітальних прибутків (з вирахуванням усіх зобов’язань підприємства).
Етап 2. Визначення поточної вартості активів, враховуючи витрати на їх ліквідацію. Розрахунок проводиться одночасно з перевіркою балансових показників через інвентаризацію майна на дату оцінки.
Етап 3. Коригування поточної вартості активів, враховуючи обов’язкові платежі та державні збори (податки). Отримана таким чином вартість активів дисконтується на відповідну дату оцінки.
Етап 4. Визначення вартості зобов’язань (боргів) підприємства та її приведення на дату оцінки. Особливу увагу слід звертати на такі балансові статті, як «Відстрочені податкові зобов’язання» (ряд. 460) та «Поточні зобов’язання за розрахунками» (ряд. 540—600).
Етап 5. Вирахування з поточної вартості активів підприємства суми витрат на ліквідацію об’єкта та приведеної вартості його боргів, а потім формування ліквідаційної вартості.
Розрахунок вартості бізнесу методом чистих активів включає кілька етапів.
Етап 1. Оцінка нерухомості підприємства щодо обґрунтованої ринкової вартості. Визначення ринкової вартості
Етап 2. Визначення обґрунтованої ринкової вартості машин та обладнання.
Етап 3. Ідентифікація та оцінка ринкової вартості нематеріальних активів
Етап 4. Визначення ринкової вартості короткострокових і довгострокових вкладень передбачає розрахунок поточної вартості облігацій
Етап 5. Визначення поточної вартості товарно-матеріальних запасів, враховуючи прийняту практику обліку.
Етап 6. Ринкова оцінка дебіторської заборгованості залежно від імовірності її погашення з виділенням безнадійної, перспективної та гарантованої.
Етап 7. Оцінка витрат і доходів майбутніх періодів за умови існування реальної можливості отримання кінцевого позитивного фінансового результату.
Етап 8. Приведення зобов’язань підприємства до поточної вартості.
Етап 9. Визначення вартості власного капіталу (як вартісної оцінки бізнесу) через вирахування з обґрунтованої ринкової вартості активів поточної вартості всіх зобов’язань.
Метод нагромадження активів застосовується з коригуванням статей звітності перед датою оцінки балансу.
3. Методи результатного підходу до оцінки вартості бізнесу
Методи результатного підходу реалізують протилежні постулати, що визначають вартість бізнесу залежно від можливості отримання фінансових чи інших економічних результатів.
Метод прямої капіталізації використовується у процесі експрес-діагностики ринкової вартості бізнесу та передбачає виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації
Розрахунки за методом прямої капіталізації передбачають:
1. Аналіз фінансової звітності
2.Оцінка величини прибутку
3.Визначення адекватної ставки капіталізації, як правило, вирахуванням зі ставки дисконтування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутків (грошового потоку).
3.Визначення попередньої величини вартості бізнесу а також внесення поправок у розрахункову величину залежно від наявності не функціонуючих активів
Метод дисконтування грошового потоку дає змогу оцінити вартість бізнесу з огляду на перспективи його розвитку.
Основні етапи оцінки вартості бізнесу методом дисконтування грошових потоків.
Етап 1. Моніторинг сфери бізнесу, визначення її специфіки та оцінка рівня системного ризику.
Етап 2. Обґрунтування моделі формування грошового потоку бізнесу. Заведено виділяти дві моделі формування грошових потоків: для власного капіталу та для сукупного інвестованого капіталу.
Етап 3. Визначення періоду оцінки. Як правило, за період оцінки бізнесу береться термін, за який стабілізуються грошові потоки, генеровані ним.
Етап 4. Прогнозування внутрішніх та зовнішніх факторів, що визначають грошовий потік: частки ринку підприємства та темпів її зміни; ринкових цін на емітовані акції підприємства та темпи їх зміни; валового виторгу та динаміки; рівень інфляції та її динаміку тощо.
Етап 5. Розрахунок грошових потоків по кожному виду діяльності за кожен рік періоду оцінки.
Етап 6. Визначення ставок дисконту у розрізі видів діяльності, що дасть змогу адекватно врахувати рівень ризику щодо кожного припливу та відпливу капіталу. За умови формування грошового потоку для власного капіталу дисконт встановлюється згідно з моделлю оцінки капітальних активів чи кумулятивної моделі. Під час формування грошового потоку для всього інвестованого капіталу найчастіше використовується модель середньозваженої вартості капіталу.
Етап 7. Визначення грошових потоків у постпрогнозний пе-ріод, що дасть можливість оцінити вартість бізнесу до кінця його життєвого циклу.
Етап 8. Оцінка вартості бізнесу та внесення підсумкових поправок.
Метод оцінки вартості бізнесу на базі опціонів — це модифікація стандартного методу дисконтування грошових потоків, але з урахуванням можливості зміни стратегічних орієнтирів та ухвалення нових управлінських рішень. опціони можуть бути включені до балансу підприємства як у вигляді активів, так і у вигляді пасивів. Опціони на стороні активів забезпечують гнучкість та створюють додаткову вартість бізнесу тільки за умови перевищення їхніх економічних результатів над витратами щодо укладення та виконання. Опціони на стороні пасивів справляють істотний вплив на показник середньозважених витрат на капітал.
метод економічного прибутку
Показник економічного прибутку дає змогу оцінити результати діяльності фірми в окремо взятому році, у той час як вільний (чистий) грошовий потік не дає такої можливості.
Основні етапи оцінки вартості бізнесу відповідно до методу економічного прибутку.
Етап 1. Аналіз результатів минулої діяльності з метою визначення реальної вартості інвестованого капіталу, факторів, що її зумовлюють, визначення системи цільових орієнтирів фірми.
Етап 2. Прогнозування майбутньої діяльності, що передбачає визначення поточного стратегічного положення, розробка ймовірних сценаріїв розвитку, поелементний прогноз усіх сфер діяльності та використання у них усіх видів майна, перевірка достовірності сформованих прогнозів, встановлення періоду оцінки та тривалості життєвого циклу фірми.
Етап 3. Оцінка витрат на капітал включає визначення цільової структури капіталу, визначення вартості акціонерного (власного) та позикового (залученого) капіталу, визначення середньозважених витрат на використання капіталу.
Етап 4. Визначення вартості економічного прибутку за кожен рік періоду оцінки (враховуючи зміни у дисконтних ставках), підбір методики та визначення вартості економічного прибутку поза періодом оцінки.
Етап 5. Визначення вартості бізнесу підсумовуванням приведеної вартості потоку економічного прибутку протягом періоду оцінки та поза його межами.
Метод додаткових прибутків можна вважати модифікацією методу дисконтування грошових потоків. Він визначає вартість бізнесу на основі порівняння середньої дохідності (прибутковості) в окремій галузі та дохідності участі капіталу у конкретному бізнес-проекті. Розрахункова вартість бізнесу дорівнює сумі ринкової приведеної вартості середньорічного капіталу та приведеної вартості капіталізованого за певний період надлишкового доходу від діяльності підприємства.
4.Методи оцінки вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході
Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість бізнесу відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об’єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки — схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково.
Найбільшого поширення в рамках даного підходу набув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фінансово-економічною базою (фактором, який справляє істотний вплив). Найбільшого поширення набули цінові мультиплікатори, які можна підрозділити на інтервальні та одномоментні.
Метод галузевих співвідношень базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношень між вартістю бізнесу та окремими фінансово-економічними параметрами. Він є ніби спрощеним варіантом методу мультиплікаторів, тому що передбачає визначення вартості бізнесу за вже встановленими спеціалізованими коефіцієнтами.
Метод аналогових продаж (ринку капіталу) базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, на основі чого робиться висновок щодо вартості оцінюваного бізнесу. Відповідно до принципу заміщення інвестор інвестує кошти в оцінюваний бізнес у такому ж розмірі, як і в аналогічну компанію, акції котрої вже котируються на ринку.
Процес визначення вартості бізнесу з використанням цього методу передбачає виконання таких етапів.
Етап 1. Збір ринкової інформації, її аналітичне опрацювання та відбір необхідної, допоміжної й довідкової.
Етап 2. Формування переліку схожих (аналогічних) компаній
Етап 3. Фінансово-економічний аналіз компаній зі списку
Етап 4. Розрахунок оціночних коефіцієнтів (мультиплікаторів) і визначення їх нормативного значення на базі результатів попереднього етапу.
Етап 5. Визначення розрахункової вартості бізнесу, зважування проміжних результатів і внесення остаточних коригувань (поправок) у розрахункову вартість бізнесу.
Тема 10.3.Методологія оцінки нематеріальних активів (НА) підприємства
За своєю суттю об’єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної основи, а тільки інколи можуть бути матеріалізовані в конкретних результатах. Тому їх вартість не можна визначити традиційними показниками, які використовують для оцінювання матеріальних складових підприємницького потенціалу під-ва.
За методологічну підставу оцінки НА доцільно брати базові принципи ціноутворення:
принцип комплексного обліку трьох груп факторів: витрат, корисності для споживача, впливу конкуренції;
принцип обліку тільки релевантних витрат;
принцип обліку факторів, що визначають сприйнятливість покупця до ціни інтелектуальної власності;
принцип використання адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майнового комплексу підприємства.
Дохідний підхід - базується на встановленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техн. - екон. та ін.) властивостями об’єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання.
Витратний підхід - заснований на міркуваннях про те, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією ж корисністю. Він реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості.
Ринковий підхід - передбачає порівняння об’єкта оцінювання з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найпоширенішим указаний підхід став у методі порівняльних продаж. Його суть полягає в прямому порівнянні об’єкта оцінювання з аналогічним за корисністю, якістю та призначенням нематеріальним активом, що вже купувався/продавався за інформацією минулих ринкових угод.
Тема 12.4. Методи оцінки вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході.
Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість бізнесу відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об’єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки — схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково.
Найбільшого поширення в рамках даного підходу набув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв’язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фін.- екон. базою (фактором, який справляє істотний вплив). Найбільшого поширення набули цінові мультиплікатори, які можна підрозділити на інтервальні та одномоментні.
Метод галузевих співвідношень базується на використанні емпірично визначених і рекомендованих співвідношень між вартістю бізнесу та окремими фін.-екон. параметрами. Він є ніби спрощеним варіантом методу мультиплікаторів, тому що передбачає визначення вартості бізнесу за вже встановленими спеціалізованими коефіцієнтами.
Метод аналогових продаж (ринку капіталу) - базується на використанні інформації щодо ринкової вартості пакетів акцій схожих компаній, на основі чого робиться висновок щодо вартості оцінюваного бізнесу. Відповідно до принципу заміщення інвестор інвестує кошти в оцінюваний бізнес у такому ж розмірі, як і в аналогічну компанію, акції котрої вже котируються на ринку.
Різновидом методу аналогових продаж є також метод угод чи продаж, який орієнтується на використанні комерційної інформації щодо купівлі-продажу схожих цілісних майнових комплексів у найближчому минулому.
У світовій практиці здійснюються розрахунки репутації фірми, що виступає ніби інтегрованою хар-кою вартості бізнесу.
Існує кілька методів розрахунку вартості репутації: німецький, швейцарський, англосаксонський, дисконтний, метод Грефа.
Дисконтний метод визначення вартості репутації - діє на підставі вищого облікового процента (ставки). Основними показниками в цьому випадку є офіційний обліковий процент або облікова ставка банку і комерційна облікова ставка або зміна ставки протягом певного часу.
Тема 1.1. Сутністно-змістова еволюція терміну потенціал (Загальнонаукова сутність терміну “потенціал”, еволюція його використання в економічних дослідженнях).
В даний час слово “потенціал” застосовують для позначення засобів, запасів і джерел, що маються в наявності і можуть бути використанні для досягнення визначеної мети, рішення якої-небудь задачі, а також можливостей окремої особи, суспільства, держави в якій-небудь області (був запропонований у 1983 році академіком Архангельським). В вітчизняній економічній літературі “потенціал” в широкому розумінні бачиться як можливості, наявні сили, запаси, засоби які можуть бути використанні або рівень потужності в будь-якому відношенні, сукупність засобів необхідних для чого-небудь. В іноземній літературі під цим терміном також розуміють “ступінь потужності (скриті можливості) у якому-небудь відношенні. Таким чином термін “потенціал” означає наявність у кого-небудь скритих можливостей, що ще не проявилися або хисту до діяльності у відповідних сферах. Еволюція терміну “потенціал”. У працях професорів Вейца і Воблого 1924 року знайшли обгрунтування ідеї щодо потенціалу виробничих сил, як потенційної можливості країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення. Пізніше у 1954 році академік Струмілін ввів поняття “економічний потенціал” під яким розумів сукупну виробничу силу праці всіх працездатних членів суспільства. У 1967 році академік Немчимов досліджував “потенціал розширеного виробництва” який характеризує ресурсні можливості національної економіки у здійсненні економічного росту. У 1973 році Анчишкін визначає виробничий потенціал, а у 1981 академік Балкін висунув нову трактовку терміну потенціал – як узагальнена збірна характеристика ресурсів прив’язаних до місця і часу. У розвитку сучасного уявлення про потенціал можливо виділити 3 напрямки: 1. (Білов, Черніков) – стверджують, що потенціал це сукупність необхідних для функціонування і розвитку системи різних видів ресурсів. 2. (Іванов, Андреєв) – потенціал це система матеріальних і трудових факторів, що забезпечує досягнення мети виробництва. 3. Потенціал – це здатність комплексу ресурсів економічної системи вирішувати, поставлені перед нею задачі.
1.2.Класифікація видових проявів потенціалу.
За рівнем абстрагованості: 1) потенціал людства, 2) природній потенціал; 3) економічний потенціал; 4) соціокультурний потенціал; 5) психо-фізіологічний потенціал. Залежно від рівня абстрагованості оцінки: 1) потенціал світового господарства; 2) потенціал національної економіки; 3) галузевий потенціал; 4) регіональний потенціал; 5) територіальний потенціал; 6) потенціал добровільних об’єднань; 7) потенціал підприємства; 8) потенціал структурних підрозділів; 9) потенціал виробничих дільниць; 10) потенціал робочого місця. За галузевою ознакою: промисловий; науковий; с/г … потенціал. За елементним складом: 1) потенціал основних виробничих фондів; 2) потенціал оборотних фондів; 3) потенціал землі; 4) інформаційний, інноваційний, інвестиційний; 5) кадровий та технологічний потенціал. За спектром врахованих можливостей: 1) внутрішньосистемний; 2) зовнішній (ринковий) потенціал. За функціональною сферою виникнення: виробничий; маркетинговий; інфраструктурний; науково-технічний. З огляду на спрямованість діяльності підприємства: експортний чи імпортний потенціал. Залежно від міри реалізації потенціалу: 1) фактичний (досягнутий); 2) перспективний (вектор розвитку).
1.3.Загальна характеристика потенціалу підприємства: поняття, характерні риси, модель.
Підприємницький потенціал – це сукупність ресурсів (трудових, технічних, фінансових), навичок і можливостей керівників, спеціалістів та інших категорій персоналу, щодо виробу товарів (послуг) отримання максимального доходу і забезпечення і функціонування розвитку підприємства. Потенціал підприємства – це складна, динамічна, поліструктурна система, що характеризується чотирма основними рисами: 1) потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері економічної діяльності; 2) можливості будь якого підприємства в більшій ступені залежить від наявності ресурсів і резервів не залучених у виробництво; 3) потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, а ще й навичками різних категорій персоналу; 4) рівень і результати реалізації потенціалу підприємства визначається формою підприємства і адекватною до неї організаційною структурою підприємства.
Модель потенціалу підприємства включає: 1) ресурсні можливості; 2) можливості і здібності кадрів підприємства; 3) інноваційні, інвестиційні, інформаційні можливості, що формують фінансові можливості які разом з інвестиційними можливостями трансформуються в четверту складову моделі потенціалу підприємства, що має назву потенціал відтворення.
Тема 2.3. Змістова характеристика суб’єктивних складових в структурі потенціалу підприємства.
ССПП: 1) науково технічний потенціал; 2) управлінський потенціал; 3) потенціал організаційної структури управління; 4) маркетинговий потенціал.
Науково-технічний потенціал – узагальнююча хар-ка рівня наукового забезпечення вир-ва, а саме науки, техніки, технології, інженерної справи, вир. досвіду, можливостей і ресурсів, наук.-тех. кадрів які є у розпорядженні підприємства для вирішення наук.-тех. проблем. Управлінський потенціал –навички та здібності керівників усіх рівнів упр-ня, щодо формування, організації, створення належних умов для функ-я і розвитку соц.-ек. сист. під-ва. Потенціал ОСУ - загальнокорпоративний, управлінський (формальний чи неформальний) механізм функціонування підприємства який включає в себе рівень організацій функц. елементів системи та характер взаємозв’язків між ними. Маркетинговий потенціал – max можливість під-ва щодо систематичного і планомірного спрямування всіх його функцій (визначення обсягу, попиту, організації виробництва, продажу, післяпродажний сервіс) на задоволення потреб споживачів і використання потенціалу ринків збуту. Маркетинговий потенціал включає логістичний потенціал.
Логістичний потенціал – max продуктивність, а саме функціональна спроможність системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють всі види діяльності, щодо переміщення в просторі та руху в часі персоналу, матеріалів, готових виробів, енергії та інформаційних потоків.
Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Інфраструктурний потенціал –збалансований з вимогами вир-ва можливості цехів, господарств які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів під-ва та задовольняють соц. потреби його персоналу. Інформаційний потенціал – єдність орг.-тех. та інфо можливостей, що забезпечують підготовку і прийняття упр. рішень і впливають на характер і специфіку вир-ва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інфо ресурсів.
Інформаційно-обчислюваний потенціал (є головною складовою інформаційного потенціалу) - комплекс тех, програмно-математичних, орг.-ек. заходів і спеціальних кадрів призначених для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємств у різних галузях людської діяльності.
Тема 2. 2. Змістова характеристика об’єктивних складових в структурі потенціалу підприємства.
Інноваційний потенціал - сукупні можливості під-ва щодо генерації сприйняття та впровадження нових радикальних і модифікаційних ідей для його системного, технічного, орг. та упр. оновлення.
Виробничий потенціал – наявні і приховані можливості під-ва щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску max можливого обсягу продукції (послуг). Виробничий потенціал підприємства включає: потенціал землі і природньо-кліматичні умови, потенціал основних фондів, потенціал оборотних фондів, потенціал нематеріальних активів, потенціал технологічного переліку. Потенціал землі і природньо-кліматичні умови –можливості під-ва щодо використання сукупних природних багатств в господарській діяльності.
Потенціал основних фондів – це наявні і скриті можливості основних фондів, що формулюють техніко-технологічний базис виробничої потужності під-ва. Потенціал оборотних фондів – це частина виробничого капіталу під-ва у вигляді певної сукупності предметів праці, що перебувають в виробничих запасах, НЗВ, напівфабрикатах власного використання, витрати майбутніх періодів.
Потенціал нематеріальних активів –сукупність можливостей під-ва використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у госп. процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб.
Потенціал технологічного потенціалу – це здатність робітників виробляти різні продукти (послуги).
Фінансовий потенціал – це обсяг власних, позичкових та залучених фінансових ресурсів під-ва, що знаходиться у його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат. І
Інвестиційний потенціал – являє собою наявні приховані можливості підприємства щодо простого і розширеного відтворення і є головною складовою фінансового потенціалу підприємства.
Потенціал відтворення – сукупність матеріальних, технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які знаходяться у розпорядженні під-ва, можуть бути вигідно залучені та використанні для простого і розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.
Тема 3.1. Формування потенціалу підприємства: сутністна характеристика, постулати та загальнотеоретична модель здійснення.
Формування потенціалу п-ва – процес створення потенціалу п-ва, надання йому певної структури, організації і форми шляхом залучення ресурсів для досягнення цілей п-ва.
Загальні підходи щодо формування потенціалу п-ва: Потенціал п-ва не можливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, тому як це динамічне угрупування; При формуванні потенціалу п-ва діє закон синергії його елементів; Потенціал п-ва у більш вищих фомах свогопрояву може самостійно трансформуватися з появою нових складовихелементів; Елементи потенціалу п-ва повинні ф-ти одночасно і в сукупності, так як закономірності розвитку можливостей п-ва не можуть бути розкриті окремо, а тільки в поєднанні їх, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами; Всі елементи потенціалу об'єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком п-ва, тобто з одного боку підлягають фізичному та моральному старінню, а з іншого вони чутливі до досягнень науковатехнічного прогресу. Складові елементи потенціалу п-ва повинні бути адекватними хар-м продукції і послуг, що виробляються на п-ві.
Модель формування потенціалу підприємства:
- серед великої кількості інформації яка перемішається між суб’єктами господарювання підприємець формулює власну бізнес-ідею.
- відповідно до цієї бізнес-ідеї підприємець проводить цільове планування потенціалу підприємства, що включає: маркетинговий потенціал; технічний; фінансовий; техніко-технологічний; трудовий; потенціал немат. Активів; інноваційний.
Тема 3.2. Синергічність елементів потенціалу підприємства та процес оптимізації його структури.
Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (під-ва, організації) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.
Синергія може мати двояку користь:
Пряма користь – збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання ПП, має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії. Операційна синергія – це економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового потенціалів.
Управлінська синергія – це економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.
Фінансова синергія – це економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу під-ва. Опосередкована корисність – це підвищення вартості ПП або зміна мультиплікатора ціна\прибуток.
Оптимізації структури ПП. Алгоритм оптимізації:
1 етап. Формування системи цілей під-ва.
2 етап. Визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів. Узгодження стратегічних ресурсів з цілями під-ва.
3 етап. Вибір варіантів наборів страт. ресурсів, оцінка альтернативних комбінацій, Виноситься стратегічний висновок щодо кінцевого набору страт-х ресурсів.
4 етап. Виникає, коли існує на під-ві обмежена кількість тих чи інших ресурсів. Проведення пошуку ресурсів-замінників, або раціональний розподіл обмежених ресурсів.
5 етап. Завершальний. Оцінка отриманого результату. Дослідження процесів формування потенціалу сучасних під-в будуть концентрувати увагу на ресурсному та галузевому аспектах.
Тема 5.1. Конкурентноспроможність потенціалу підприємства та її рівні.
КПП - це комплексна порівняльна хар-ка, що відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей під-ва, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношення до сукупності аналогічних показників під-в конкурентів.
Особливості визначення КПП:
1є набутою рисою діяльності під-ва і виникає в процесі порівняння
2.це відносне поняття.
3. визначається продуктивністю використання залучених до процесу вир-ва ресурсів.
4. рівень залежить від рівня конкурентоспроможності його складових елементів.
Головним показником конкурентоспроможності під-ва є конкурентоспроможність продукції під-ва.
В залежності від глобалізації цілей:
1.світове лідерство. 2.світовий стандарт.
3.національне лідерство. 4.національний стандарт.
5.галузеве лідерство. 6.галузевий стандарт.
7. Граничний (пороговий) рівень.
В залежності від фокусування на функції упр-ння (4 рівня):
1. характерно розглядати організацію апарата управління як внутрішньо-нейтральну.
2. Під-ва намагаються зробити виробничий елемент ПП зовнішньо –нейтральним (стандарти лідера)
3. Під-ва намагаються не дотримуватися стандартів лідера, а розробляють своє бачення конкурентної боротьби
4. Досягаеться , якщо успіх у конкурентній боротьбі стає функцією управління, а не вир-ва
За напрямками формування інфо бази
Еспертні методи, критеріальні методи
За способом відображення кінцевих результатів
Графічні, математичні, логістичні
За можливістю розробки упр. рішень
Одномоментні, стратегічні
За способом оцінки
Індикаторні ,матричні
Тема 6.1. Оцінка потенціалу підприємства: поняття, головні цілі та сфери застосування.
Оцінка – це результат визначення і аналізу якісних , кіль-х характеристик об’єкту , а також процесу управління ним. При оцінці ПП повинно враховувати такі аспекти:
об’єктні складові ПП ( кількісна оцінка);
суб’єктні складові (якісна оцінка).
ПП необхідно оцінювати з 2-х позицій. Для об’єктних складових ПП краще використовувати кількісну оцінку. Якісна оцінка включає експертні методи, що дають можливість оцінити суб’єктні складові – якісні. Для оцінки ПП необхідна система показників , при чому в основу конструювання такої системи повинна бути покладена структурна модель , що враховує не тільки фактичну динаміку, але й теоретичні передумови.
Механізм процесу ОПП В рамках заг системи управлінні розробляються інструменти процесу оцінки : критерії , одиниці , або ж шкала вимірювання , показник , система показників. Оцінка вартості ПП – це упорядкований , цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкту з урахуванням потенційного і реального доходу , який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку. Оцінку бізнеса проводять у цілях: збіл ефективності поточного управління під-ом або фірмою; визначення вартості цінних паперів у випадку куплі –продажу акцій під-ва на фондовому ринку; визначення вартості під-ва у випадку куплі- продажу цілком; при реструктуризації під-ва; при розробці розвитку; при визнач-ні кредитоспроможності під-ва і вартості залогу при кредитуванні; страхування в процесі якого виникає необ-ть визнач –я вартості активів; при оподаткуванні; при прийнятті обгрунтованих управ рішень для того щоб виправити помилки у фін звітності , що були викликанні інфляційними процесами.
Тема 6.2.Поняття вартості та її модифікації.
Вартість – це втілена й уречевлена в товарі суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності, що пов’язані з суспільним поділом праці та обміном товарами і послугами. Існують така модифікація вартості:
1) Вартість в обміні – це ціна яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку, вона визначається на основі рівності між реальними економічними фактами , тому ї називають об’єктивною вартістю.
До вартості в обміні включають такі види: ринкова, ліквідаційна, заставна, орендна вартість;
2) Вартість в користуванні - це міра цінності власності для окремого користувача що є складовою частиною діючого під-ва без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу. До вартості в користуванні належать: інвестиційна, балансова, податкова вартості, вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість, утилізаційна вартість, страхова вартість.
Різновиди вартості в обміні та її змістова характеристика.
Вартість в обміні – це ціна яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку, вона визначається на основі рівності між реальними економічними фактами , тому ї називають об’єктивною вартістю.
Ринкова вартість – це найвища грошова сума за яку передається майно в результаті комерційної угоди між добровільними покупцем та продавцем на дійсну дату оцінки.
Ліквідаційна вартість – це грошова сума, що реально може бути отримана від продажу власності , що оцінюється в термін дуже короткий для проведення адекватного маркетингу.
Заставна вартість – це оцінка по ринковій вартості майна як засобу збільшення гарантії забезпечення зобов’язань при неналежному виконанні умов договору та ліквідації можливих від цього несприятливих майнових наслідків.
Орендна вартість – розрахункова величина вартості об’єкта оцінки що вик-ся для визначення нормативу орендної плати.
Різновиди вартості в користуванні та її змістова характеристика.
Вартість в користуванні - це міра цінності власності для окремого користувача що є складовою частиною діючого під-ва без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу.
Інвестиційна вартість – об’єкта нерухомості визначають в конкретних умовах з урахуванням мети та результативності інвестування.
Балансова вартість – це вартість майна що зазначена в балансі.
Податкова вартість – це вартість що розраховується з врахуванням нормативів нац податкового законодавства. Вартість заміщення – це сукупність витрат в поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога який має еквівалентну з оцінюваним об’єктом корисність.
Вартість відтворення – це сукупність витрат на створення точно таких же нових , точної копії об’єкта оцінки. Страхова вартість базується на вартості заміщення або відтворення об’єкта оцінки в цілому чи окремих його елем-в схильних до зруйнування.
Тема 6.3. Принципи оцінки ринкової вартості потенціалу підприємства та її взаємозв’язок.
Принципи . що баз-ся на уявленнях користувача .
П-п корисності : будь-яке під-во має вартість , якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економ-го функц-ня протягом даного періоду часу.
П-п заміщення: max ринкова вартість під-ва визначається найменшою вартістю іншого під-ва з еквівалентною користю
П-п очікування: що вартість під-ва що оцінюється визначається розміром чистого доходу, що очікується покупцем від володіння ним з урахуванням можливого чистого доходу від перепродажу.
Принципи, пов’язані з землею. будинками, спорудами
П-п залишкової продуктивності: земля має вартість або деяку цінність тільки тоді , коли є залишок чистого доходу після компенсації усіх інших факторів вир-ва
П-п вкладення : додаткові вкладення капіталу у будь- яку складову ПП ефективні лише тоді , коли вони збіл його ринкову вартість . величина вкладу визначається як різниця між зміненею вартістю і витратами які визвали цю зміну.
П-п віддачі : по мірі збільшення ресурсів до основних складових ПП , чистий прибуток має тенденцію до зростання , але до певної межі. Після того як темпи дохідності починають уповільнюватися , то приріст результативності не стає меншим за приріст витрат на додат ресурси.
П-п збалансованості ( пропорційності ) : всі елементи ПП повинні мати збалансовану: внутрішню і загальну структуру. Постійна підтримка необ-ї пропорційності між розвитком складових ПП забезпечує мах прибутковість під-ва та найбільшу його вартість
Оптимального розміру: вимоги даного принципу відносяться до кожного фактора виробництва які разом дають можливість створити економічно обгрунтований розмір та отримати від нього мах прибуток у відповідності ринковою коньюктурою у даному районі .
П-п розподілу майн прав : розподіл та види прав власності за ознакою поділу: фізичний поділ; строкове володіння; права користувача; майнові права; права кредитору вступати у володіння; за видами прав: права на користування поверхневою ділянкою землі та надрами; різні види оренди , договірне володіння , майбутні майнові права; обмежене право на користування майном , ліцензії; сумісна оренда , партнерство , корпорація , контракт з погодженими умовами продажу; закладні , застави , участь у капіталі. Сутність принципу економічного поділу полягає в тому , що майнові права слід поділяти так , щоб збільшує загальну вартість об’єкту власності .
Принципи , що пов’язані з ринковим середовищем. залежності : вартість формується під впливом множини факторів серед яких особливу роль відіграє його місцезнаходження
відповідність: За інших однакових умов ПП яке найвищою мірою відповідає містобудівним екологічним , ринковим та іншим стандартним нормам і загальноприйнятим тенденціям користування має найбільша вартість
попит і пропозиція: ПП буде формуватися під впливом попиту та пропозиції на ринку.
конкуренція : ціни на об’єкти оцінювання складаються під впливом постійного суперництва між суб’єктами ринку . що прагнуть отримати мах прибуток . Це вирівнює дохідність інвестицій на різних сегментах ринку і дає можливість об’єктивно визначити ринкову вартість підприємства. змінювання: при оцінці вартості ПП та його складових процес урахування можливих змін в їх функціонуванні в наслідок трансформації екон , соц умов , а також впливу регіональних і локальних факторів
Принципи найкращого і найбільш ефективного використання – це синтезуючий принцип оцінки вартості ПП. Він інтегрує загальний вплив всіх раніше названих принципів і означає, що із можливих варіантів використання ПП вибирається той при якому найповніше реалізуються функціональні можливості складових ПП і забезпечується максимальний дохід.
19. Потенціал землі та земельна рента.
Вартість землі має відповідати грошовій сумі, яка будучи покладеною до банку дасть у вигляді відсотків прибуток такого розміру як і рентний дохід , який щорічно одержується з даної земельної ділянки.
Ціна землі – це капіталізований рентний дохід. Цінність міських ділянок складається з показників диференційованої та абсолютно ренти.
Диференційована рента – відображає конкретну цінність земельної ділянки.
Види: рента за рахунок доступності ділянок; рента за рахунок освоєності територій, рента за рахунок ефективності збільшення капіталовкладень.
Абсолютна рента – характеризує ефективність цільового використання зем. ділянки. На абсолютну ренту не впливають властивості зем. ділянки.
Монопольна рента – утворюється на всіх ділянках незалежно від їх місця розташування, оскільки різні види діяльності можуть висувати найрізноманітніші умови для свого розміщення, а пропозиція вільних ділянок внаслідок обмеженої місцевості, площі не відповідають попиту на них.
Тема2.4. Графоаналітична модель потенціалу підприємства.
потенціалу підприємства принципи побудови:
1. Графічна модель ПП, що призначена для проведення діагностики можливостей підприємства має форму сфери.
2. Подібна форма представляє усі напрямки діяльності підприємства тим самим розкриває діалектику його потенціалу.
3. У цілях аналізу необхідно спрощувати форму сфери до форми кола у загальному вигляді, чи до форми іншої фігури в залежності від вибору кількості напрямів діагностики потенціальних можливостей підприємства.
4. Формування графічної моделі ПП за методом квадрат-потенціалу, передбачає виокремлення чотирьох інтегрованих напрямків. 1) виробництво, розподіл та збут продукції; 2) організаційна структура та менеджмент; 3) маркетинг; 4) фінанси.
5. Якщо в результаті діагностики потенціалу підприємства буде побудовано рівносторонній квадрат то ми отримуємо ідеалістичний стан потенціалу підприємства. В практиці господарювання потенціал підприємства має відокремлену структуру.
6. Потенціал підприємства може бути прокласифікований за розміром як великий, середній та малий.
Великий ПП мають підприємства довжина векторів, що утворюють квадрат знаходиться в межах від 70 до 100 у. о.. Середній від 30 до 70 у. о.. Малий до 30 у. о.
Тема 5.3. Індикаторний метод оцінки конкурентноспроможності
потенціалу підприємства і його оцінки.
В основі методу лежить оцінка 4-х групових показників або індикаторів к/с.
В першу групу входять показники, які характеризують еф. Упр-ня вир. процесом, економічність виробничих затрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організацію праці на підприємтсві (витрати виробництва на од. продукції, фондовіддача, рентабельність товару, продуктивність праці). В другу групу – еф. упр-ня оборотними коштами, незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства роплачуватися по своїм боргам і можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому (коефіцієнт автономії, коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт оборотності оборотних засобів). В третю групу включають показники, які дають уявлення про ефективність управління збутом і просіванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання (рентабельність продаж, коефіцієнт затовареності готовою продукцією, коефіцієнт завантаження виробничих потужностей, коефіцієнт ефективності реклами і стимулювання збуту).
В четверту групу – показники к/с товару ( якість товару і його ціна). Через те, що кожен з цих показників має різні ступені важливості для розрахунку к/с підприємства (Кп/п), експертним шляхом були розроблені коефіцієнти вагомості критеріїв.
Розрахунок критеріїв і коефіцієнтів визначається по формулах середньозваженої арифметичної.
Кп/п = 0,15Еп + 0,29Фп +0,23Ес + 0,33Кт,
де Еп– значення критерія ефективної виробничої діяльності підприємства; Фп – значення критерія фінансового положення критерія підприємства; Ес – значення критерія ефективності організації, збуту і просування товару на ринку; Кт – значення критерію к/с товару. В загальному вигляді, алгоритм розрахунку коефіцієнту Кп/п передбачає 3 етапи: 1.розрахунок одиничних показників Кп/п і перевід показників у відносні величини (бали).
Для преводу показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками ( середньогалузевими, показниками будь-якого конкуруючого підприємства або лідера в галузі, показниками оцінюваного підприємства за минулі періоди). Використовується 15-ти балова шкала. При цьому 5-ма балами оцінюється показник, який має значення гірше, ніж базовий; 10 балів – на рівні базового; 15 балів – краще ніж базовий. 2.Розрахунок критеріів Кп/п по представленим вище формулам; 3.розрахунок коефіцієнта Кп/п. Дана оцінка Кп/п всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко і об”єктивно отримувати картину положення підприємства на галузевому ринку, використання в ході оцінки порівняння показників за різні проміжки часу, дають можливість застосовувати цей метод як варіант оперативного контролю окремих служб.
Тема 7.1. Методологія оцінки потенціалу підприємства.
Методологія оцінки потенціалу підприємств включає ряд методів які можна згрупувати в три методологічні підходи: Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів , що виникають в результаті використання вартості і можливого подальшого продажу. Чим більший дохід що приносить об’єкт оцінки , тим більша величина його ринкової вартості.
Витратний підхід – базується на принципах заміщення найкращого і найефективнішого використання , збалансування . Чим менше витрати , тим більше вартість.
Порівняльний підхід – ефективний у випадку існування активного ринку об’єкта власності , що можуть бути співставленні використовується така інформація : фізичні характеристики; час продажу; місце знаходження; умови продажу; фінансування. Для того, щоб звести до мінімуму розбіжності в об’єктах що співставляються необхідно використати поправки.
Тема 7.2. Методи витратного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Підхід, що базується на вирахуванні витрат на освоєння та забудову. Він витікає з принципу внеску землі в загальну вартість цілісного об’єкта. Використовується при оцінці земельних ділянок, що освоєні, або освоєння яких передбачається відповідно до найкращого та найбільш ефективного їх використання.
У рамках даного підходу, вартість землі визначається як залишок між ціною продажу, що очікується та капіталізованим чистим доходом від їх використання та всіма витратами на земельні поліпшення. Методи оцінки вартості земельної ділянки: метод нормативної ціни землі; метод порівняльних продажів; метод співвідношення; метод капіталізації земельної ренти; метод інвестиційного залишку.
Тема 7.4.Методи доходного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Дохідний підхід застосовується за умови найкращого та найбільш ефективного використання з урахуванням існуючих зобов’язань та обмежень щодо використання земельної ділянки. В основі дохідного підходу лежить принцип доданої дохідності що не пов’язана з земельними поліпшеннями.
Виокремлюють такі методи доходного підходу:
Метод капіталізації: вартість земельної ділянки визначається як капіталізований чистий дохід від земельної ділянки. Вартість земельної ділянки = рентний (чистий) дохід/Ставка капіталізації (V=Д/R). Існує кілька способів визначення ставки капіталізації. Самий простий метод – це додавання основних ставок, що входять до структури ставки капіталізації: 1) в першу чергу, це без ризикова процентна ставка; 2) процент на ризик, який пов’язаний з інвестиційними вкладеннями в країну; 3) процент на інвестиційний менеджмент; 4) процент на низьку ліквідність. Метод капіталізації підходить для ситуації, в яких очікується, що підприємство протягом тривалого часу буде отримувати приблизно однакові величини прибутку або темп його росту буде постійний. Перевага: простота застосування для підприємств, що швидко зростають. Недоліки: основним недоліком методу є те, що його використання зобов’язує нас визначати точно величину чистого доходу в прогнозованому періоді, а також можна помилитись у визначенні ставки капіталізації.
Метод дисконтованих грошових потоків: базується на прогнозуванні цих потоків від власного використання потенціалу підприємства, що відповідає ставці доходу, яка потрібна інвесторам. Визначення вартості бізнесу методом дисконтування грошового потоку базується на передбаченні про те, що потенційний інвестор не сплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточна вартість майбутніх доходів від даного бізнесу. Перевагою методу є гнучкість розрахунків грошового потоку, його можна щорічно коригувати. Недолік – визначення норми дисконту є багатофакторним.
Тема 7.3. Методи порівняльного підходу до оцінки землі: різновиди та механізм застосування.
Порівняльний підхід вик-ся за умов розвиненого і активного ринку землі , коли достовірна інформація щодо продажу об’єктів оцінки є достатньою та доступною. Він виходить з принципу заміщення, тобто раціональний покупець не заплатить за земельну ділянку більше ніж йому коштуватиме подібна ділянка з подібними властивостями. Вартість об’єкта оцінки визначається на рівні цін продажу об’єктів аналогічних, тому що оцінюється з урахуванням відмінностей у правовому стан , умовах і даті продажу, місцерозташування, фізичних характеристик земельних ділянок, використанні прилеглих ділянок та існуючих вимог до забудови та використання ділянок. Використання коефіцієнтів поправки , коли корисні властивості ділянки значно перевищують об’єкт оцінки або ці властивості занижені, тоді використовується метод прямого розрахунку. До ознак , що впливають на вартість земельної ділянки (етапи): правове відношення до земельної ділянки; умови продажу( вільний продаж, вимушений продаж, продаж при позбавлені власника майнових прав); дата продажу ( різниця в часі між різноманітними операціями з продажу , що відображає зміну ринкових умов , тобто рівень інфляції, активність ринку, взаємодія між попитом і пропозицією, сезонність); місце розташування, якість грунту; фізична характеристики ( розмір); використанні прилеглої території; існуючі вимоги до забудови і використання земельної ділянки. Для кожної однорідної групи ділянок на підставі низки фактичних продажів виз-ся середня ( типова ) вартість одиниці порівняння.
Алгоритм порівняльного методу оцінки, що базується на зіставлені продажів передбачено: виявлення фактичного продажу ділянок на відповідному ринках чи його сегментах; перевірку інформації про характер угоди; вибір одиниці порівняння; внесення поправок з урахуванням відмінностей між ділянкою , що оцінюється т та що з нею порівнюється; визначення ціни продажу кожної земельної ділянки, що порівнюється за умови, якщо вона мала такі самі параметри.
Тема 12.3.Методи результативного (доходного) підходу до оцінки вартості бізнесу.
Ринкова оцінка бізнесу в багато чому залежить від того, які його перспективи. При оцінці з позиції доходного підходу головну роль відіграє дохід як основний фактор, визначаючий величину вартості об’єкту. Чим більше дохід, яки приносить об’єкт оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших однакових умов. Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів, які виникнуть в результаті використання власності і можливого подальшого її продажу. Методи доходного підходу: 1) метод капіталізації прибутку. Метод капіталізації прибутку є одним з варіантів доходного підходу до оцінки бізнесу діючого підприємства. Цей метод використовується в тих випадках, коли можна досить чітко спрогнозувати майбутні чисті доходи підприємства та грошові потоки, якщо темпи зростання їх будуть помірними і передбачуваними, коли очікується, що підприємство протягом тривалого часу буде отримувати приблизно однакові величини прибутку, або темпи його росту будуть постійними. Показник чистого прибутку використовується у випадку, якщо в активах підприємства переважають швидко зношувані засоби. Якщо на підприємстві багато основних засобів – використовують грошовий потік, необхідна ще ставка капіталізації. Ставка капіталізації залежить від стабільності доходу підприємства. Якщо збільшення прибутку є стабільним, то беруть більш низьку ставку капіталізації, що приводить до збільшення ринкової ціни; 2) Метод дисконтованих грошових потоків: базується на прогнозуванні цих потоків від власного використання потенціалу підприємства, що відповідає ставці доходу, яка потрібна інвесторам. Визначення вартості бізнесу методом дисконтування грошового потоку базується на передбаченні про те, що потенційний інвестор не сплатить за даний бізнес суму, більшу, ніж поточна вартість майбутніх доходів від даного бізнесу. Даний метод оцінки вважається найбільш прийнятним з точки зору інвестиційних мотивів, оскільки інвестор купує не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дозволяє йому окупити вкладені засоби і отримати прибуток.
Тема 12.4. Методи оцінки вартості бізнесу, що базуються на порівняльному підході.
Порівняльний підхід до оцінки бізнесу передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані при наявності достатньо сформованого фінансового ринку. Іншими словами, найбільш ймовірною величиною вартості підприємства, що оцінюється, може бути реальна ціна продажу аналогічної фірми, зафіксована ринком. Основною перевагою порівняльного підходу є те, що оцінщик орієнтується на фактичні ціни купівлі – продажу аналогічних під-в. Ціна визначається ринком. Ще однією перевагою є реальне відображення попиту і пропозиції на даний об’єкт інвестування. Недолік : порівняльний аналіз можливий при наявності доступної фінансової інформації не тільки по підприємству, що оцінюється, але і по числу схожих фірм, відібраних оцінщиком у якості аналогів. Таким чином, можливість використання порівняльного аналізу залежить від наявності активного фінансового ринку, ринку об’єктів власності, що можуть бут співставленні, відкритості ринка чи доступності фінансової інформації. Процес оцінки підприємства аналоговим методом включає такі етапи: 1) збір необхідної інформації; 2) співставлення переліку аналогічних підприємств; 3) фінансовий аналіз; 4) розрахунок оціночних мультиплікаторів; 5) вибір величини мультиплікатора; 6) визначення підсумкової величини вартості; 7) внесення підсумкових корегувань. Методи порівняльного підходу: 1) метод ринку капіталу – метод компанії-аналога. Базується на ринкових цінах акцій аналогічних компаній; 2) метод угод або метод продаж – заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій аналогічних компаній; 3) метод галузевих коефіцієнтів або метод галузевих співставлень – дає можливість розрахувати орієнтовну вартість бізнесу по формулам, виведеним на основі галузевої статистики (не має достатнього розповсюдження). (SPECIAL FOR VALENTINA) Суть порівняльного методу (метод компанії-аналога) при визначенні вартості підприємства полягає ось у чому. Вибирається підприємство, аналогічне тому, що оцінюється, яке було нещодавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству-аналогу. Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник компанії, що оцінюється, отримуємо її вартість.
Тема 12.2.Методи витратного підходу до оцінки вартості бізнесу.
Оцінка вартості бізнесу має бухгалтерський характер. В її основі лежить вартість активів. Витратний підхід використовується для оцінки об’єктів спеціального призначення, а також нового будівництва для визначення варіанту найкращого і найбільш ефективного використання землі, а також у цілях страхування. Затратний підхід базується на таких принципах: 1) заміщення; 2) найкраще і найефективніше використання; 3) збалансування економічної величини і економічного розподілу. Методи витратного підходу: 1) метод чистих (скорегованих) активів – ринкова вартість потенціалу визначається як різниця між сумами вартостей всіх активів підприємства і його зобов’язаннями. Бухгалтерські активи +/– результат переоцінки = скориговані активи. Чисті скориговані активи = скориговані активи – скоригована кредитна заборгованість; 2) метод ліквідаційної вартості – різниця між сумарною вартістю усіх активів підприємства і затратами на його ліквідацію; 3) вартість, що генерує результати (частина активів, що не приносить результатів – невиробничі активи). дійсна вартість = вартість активів – невиробничі активи ( що не беруть участь в основному виробництві ) + активи, що приносять результати (оренда, лізинг).