1. проблеми іноземних інцест в Укр.
На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості „тіньових капіталів”.
Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.
До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення іноземних інвестицій, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.
Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.
Також існують такі проблеми як
зав’язаність економіки на колишні республіки СРСР;
незбалансованість економіки;
нерозвинена інфраструктура;
застаріла банківсько-фінансова система;
низька культура праці;
невідповідність організаційних управлінських форм світовим;
економічна і політична нестабільність,
відсутність ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва.
В той же час пряме іноземне інвестування для нас буде мати тільки позитивні наслідки. За допомогою іноземних інвестицій створюється можливість модернізації виробничої бази, створення нових робочих місць, розвитку важливих галузей економіки тощо. При цьому ми економимо національні бюджетні кошти, які можна спрямувати на будь-які інші не менш важливі сфери економіки, соціального забезпечення.
Таким чином, напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.
2. АВТАРКІЯ
Автаркія є крайнім проявом протекціонізму, тобто — це політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Автаркія призводить до скорочення економічних зв'язків з іншими країнами, відмови від використання переваг міжнародного розподілу праці і формування замкнутої економіки. Політику автаркії важко здійснювати протягом тривалого часу, оскільки відсутність зарубіжної конкуренції призводить до гальмування прогресивних структурних змін в економіці, науково-технічного прогресу, процесів підвищення якості та розширення асортименту продукції. Також, обов'язковою умовою автаркії є наявність на території країни різноманітних ресурсів, особливо палива та сировини, потенційна забезпеченість продовольством, а також підтримка населенням такої державної політики. У світовій практиці частіше зустрічається не повна, а часткова автаркія - політика, спрямована на досягнення незалежності від зовнішніх поставок окремих товарів або послуг. Необхідність досягнення такої незалежності обґрунтовується, як правило, політичними і військовими аргументами. Незважаючи на те, що в чистому вигляді автаркія існувала тільки за натурального господарства в період докапіталістичних формацій, історичний досвід усіх країн показує, що обсяги і жорстокість заходів, регулюючих зовнішньоекономічну діяльність, перебувають у зворотній залежності від рівня і темпів соціально-економічного розвитку країн.
3.Порівняти імпортну квоту та митний тариф
Імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів нетарифних обмежень міжнародної торгівлі.
Імпортна квота характеризує залежність країни від світових ринків, її можна розцінювати як зворотну характеристику національного економічногопотенціалу. За цим показником найбіль залежними від іноземних поставок товарів та послуг є Сінгапур, Гонког, Малайзія, Бельгія, Словатчина, Ірландія. До групи країн з найменшим ступенем залежності входять Бразилія, Японія, Індія, США. У більшості промислового розвитку країн світу ступінь залежності від імпорту коливається в межах 15-20%. Імпортна квота України свідчить про достатньо високий ступінь залежності від світового економічного співтовариства (44-48%). Головна причина залежності – нестача власних енерго носіїв.
Імпортна квота — це засіб, за допомогою якого регулюються кількість товару, що ввозитися в країну. Іншими словами, імпортна квота визначає, яка кількість товару іноземного походження може бути реалізована на внутрішньому (національному) ринку, тоді як митний тариф визначає величину податку, яким обкладається товар, і при цьому його кількість, що завозитися в країну, не обмежується. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, певний товар може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість
Основним інструментом торгівельної політики є митні тарифи й мита. Митний тариф-це звід доставок мита, що застосовується до товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Митний тариф може також бути визначений як конкретна ставка мита, що сплачується в разі ввезення або вивезення товару з митної території країни. В останьому випадку поняття митний тариф і мито співпадають.
Митні тарифи відносяться до непрямих податків і виконують дві основні функції – фіскальну та захисну. Існують різноманітні види митних тарифів. Митні тарифі, що застосовуються в Україні, визначені Законом «Про єдиний митний тариф »
4. Економічні вигоди для емігрантів і іммігрантів
Міжнародна міграція роб сили- переміщення працездатного населення із одних країн в інші зумовлене характером розвитку продуктивних сил і виробничих відносин дією економічних законів.
Позитивні наслідки ммрс для країн-донорів:
1.Знижується рівень безробіття
2. знижується соціальна напруга в країні , експорт робочої сили як чинник зменшення соціальної напруги в країна за надлишку трудових ресурсів.
3.грошові перекази емігрантів є важливим джерелом валютних надходжень(25%ВВП від надходжень від заробітчан)
4.Емігранти переносять у свою країну знання і досвід, повернення досвідчених кваліфікованих робітників пісял роботи з-за кордону сприяє розвитку національної економіки
Позитивін наслідки ммрс для країн-реципієнтів:
економія держави-імпортера на внесках у людський капітал
2.Зростає ВВП країн-імпортерів за рахунок вартості товарів і послуг створених емігрантами
3. Економія на зарплаті
4. Еміграція позитивно впливає на демографічну ситуацію приймаючих країн
5. економія на витратах на освіту та підвищення кваліфікації-країни-імпортери мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами.
6.Економія на витратах вир-ва—фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів так і за рахунок того що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень зарплати, одним з наслідків чого є підвищення конкурентоспроможності продукції приймаючої країни.
7.Економія на урядових видатках у частині соціальних програм---мігранти не забезпечуються пенсіями, не враховуються у соціальних програмах.
8.Додатковий попит іноземниих робітників є додітковим стимулятором вир-ва і зайнятості в країні перебування.
9. мігрнати як амортизатоор під час спаду---можуть бути звільнеі в першу чергу
10. омолодження стурктури трудових ресурсів країн імміграції за рахунок робітників-емігрантів, покращення демографічної ситуації країн з процесом старіння нації.
11.Для промислових багатьох розвинених країн іноземна робоча сила означає забезпечення функціонування ряду галузей
12.Промислові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.
13.приймаюча країна виграє за рахунок податків розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів, висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків.
5.Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі
Нетарифні методирегулювання зовнішньої політики поділяються на кількісні, приховані та фінансові методи, кожен з яких має відповідні інструменти впливу. Основним нетарифним методом є кількісні торгівельні обмеження, які встановлюються за допомогою квотування, ліцензування та «добровільного » обмеження експорту.
Квотування- обмеження обєму продукціїяку дозволяється завозити в країну або вивозити з країни(експортна квота) за певний період часу.Лiцензування це реглювания зовнiшньої торгiвлi шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або iмпорт визначеної кiлькості товару за певний період часу і заборони нелiцензованої торгiвлi. ,,Добровільне” експортне обмеження -- це кiлькiсне обмеження експорту, що грунтується на зобовязаннi одного з торговелькнх партнерiв обмежити або принаймнi не розширювати обсягу експорту .Слово ,.добровільнi” подане в лапках не випадково, тому що такi обмеження є вимушеними. прийнятими пiд тиском певних обставин. Країна змушена прийняти на себе зобовязання обмеження експорту. шоб уникнути бiльш жорстких заходiв — встановлення мита чи квоти. За своєю природою добровільнi експортнi обмеження є квотою, але вона встанолюється не країною-iмпортером, а країною-експортером.
До нетарифних методiв належать також методи прихованого протекцiонізму, за допомогою яких країни односторонньому порядку можуть обмежувати експорт або iмпорт: технiчнi бар’єри — вимоги додержання нацiональних стандартiв, отримання сертифiкатiв якостi продукцiї, її безпеки, вимоги щодо упаковки та маркiрування товарiв, додержання санiтарно-гiгiєнiчних норм тощо, тобто країна-імпортер висуває свої певні вимоги до певних характеристик товарів, що завозяться.
Внутрiшні податки та збори, якi поширюються i на iноземнi товари --податок на додану вартiсть, акцизний податок., податок з продажу, збори за митне оформлення та iншi.
державна політика закупок продукцiї нацiональних виробникiв i дискримiнацiї продукцiї iноземних виробникiв;
вимога вмiсту нацiональних компонентів — законоданчо встановлена часта кiнцевого iмпортного продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками або вимога виготовлення кiнцевого продукту нацiональними виробниками з iноземних компонентiв, що дозволяс обмежити iмпорт i забезпечити пiдтримку нацiонального виробництва та зайнятостi.
Найбiльш поширеними фiнансовими методами торгiвельної політики є субсидіювання, кредитвування та демпiнг
Субсидiя — це державна грошова виплата, спрямована на пiдтримку нацiональних виробникiв i побiчну дискримiнацiю iмпорту. Субсидiт надаються виробникам товарiв, якi конкурують з iмпортом на внутрiшньому ринку країни, цi субсидiї називаються iмпортними або внутрішніми субсидiями. Субсидiї, якi надаються виробникам експортних товарiв з метою заохочення їх виробництва й просування на зовнiшнiй ринок, називаються експортними субсидіями. Субсидування експорту ‚ може здійснюватись також у формi експортного кредитування Кредити експортерам надають державнi банки за нижчою від ринкової ставкою проценту.Державні кредити також можуть надаваться іноземним імпортерам при умовi, що вони будуть купувати товар тiльки у виробників країни, яка надала цей кредит.
Екстремальним випадком субсидування експорту є демпінг --- просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цiн нижче нормального рівня цiн, що iснують країні експору або країнi імпорту.
Також існує ткий нетарифний метод як Ембарго—заборона державою ввезення товарів з певної країни або вивозу товарів у цю країну.
7.Знечення вивозу капіталу для країн-донорів .
Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик СБ, МВФ та інших, де домінують головні розвинені країни, передусім США. Головна мета експорту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу з розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розвитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення позицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розвиваються та переходять до ринку через СБ, МВФ та ін.Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціо-нальною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-тех-нічна допомога.Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують пов-ного контролю над ним.Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгостро-кових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді промислового чи торгового прибутку, відсотка, дивіденду - залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприєм-ницький капітал) приносить його власнику доход переважно у ви-гляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капі-тал) - у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вка-зуються кредитором. Це досить розповсюджене явище у світовому кредитуванні, в тому числі й при наданні позичок Україні, напри-клад СБ, країнами ЄС, США, Японією та іншими країнами.У країн-донорів (як правило, промислово розвинених) превалюють політичні і стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже у всіх випадках має місце економічне обгрунтування грантів, позик, технічної допомоги. Типовим прикладом, зокрема, є “прив’язка” іноземної допомоги до експорту країни-донора.
9. ПРИЧИНИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Міжнародна міграція капіталу зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. З одного боку розвиток машинного виробництва, що викликало необхідність у великих капіталовкладеннях, з іншого – капітал завжди шукає сфер більш вигідного застосування.
В основі міжнародної міграції інвестицій лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств.
Основні причини міжнародного руху капіталу: 1) відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використання; 2) інтернаціоналізація виробництва; 3) захист грошей від інфляції; 4) технологічне лідерство, що сприяє поширенню найповніших технологій; 5) різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, ЗП, тощо; 6) попит на капітал, який не зберігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держави; 7) зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств; 8) бажання обійти тарифні та нетарифні бар’єри, які є у звичайному комерційному експорті; 9) необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.
Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни – експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність
10. Діяльність СОТ Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 152 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.
За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.
Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.
Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною у відповідності з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися винятково в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.
Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:
підвищення життєвого рівня;
забезпечення повної зайнятості;
постійне зростання доходів і ефективного попиту;
розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;
оптимальне використання світових ресурсів у відповідності з цілями сталого розвитку;
захист і збереження навколишнього середовища;
забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.
11.Значення вивозу підприємницького капіталу для країн-імпортерів.
Підприємницький капітал – закордонні інвестиції ,які спрямованні на створення закордоном філій дочірних компаній та змішаних підприємств..Підприємницький капітал вивозиться у формі портфельних і прямих інвестицій
Портфельні інвестиції- капіталовкладення в іноземні цінні папери ,з метою отримання прибутку ,але без права реального контролю над обєктами ін-ня.
Неможливість володіти контрольним пакетом акцій досить часто обумовлюється особливостями законодавства країн-імпортерів капіталу. Так, чинне законодавство багатьох країн, що розвиваються, встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння акціями місцевих підприємств в цілому в країні або в окремих галузях. Тому іноземні інвестори, замість власних підприємств створюють лише змішані компанії за участю місцевого приватного або державного капіталу.
Мета портфельних інвестицій –отримання високих прибутків.
Прямі іноземні інвестиції- це реальні довгострокові закордонні вкладення капіталу в результаті, яких експортером організовується,або здійснюється вир-во на території країни,яка приймає капітал.
Країни-імпортери в результаті прямих зарубіжних інвестицій одержують більш високі прибутки і мають можливість впливати на внутрішню та зовнішню політику країн-імпортерів капіталу.
Мета- контроль над іноземною фірмою.
Значення вивозу підприємницького капіталу для країни-імпортера :
отримання високих прибутків
контроль над іноземною фірмою.
В умовах загострення конкурентної боротьби за світові ринки товарів і послуг ,іноземні інвестиції є способом проникнення на закордонні ринкі і зміцнення позицій країн-інвесторів
Прагнення досягнути ринкової влади
12.Позитивні наслідки м.р.с.
М.р.с – це переміщення придатного населення із одних країн в ін., зумовлене хар-ом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин дією економічних законів. До позитивних наслідків м.р.с., для «країни-донора» можна віднести:
1)зниження рівня безробіття;
2) знижується соціальна напруга;
3) грошові перекази емігрантів є важливим джерелом валютних надходжень;
4) емігранти приносять після повернення, в країну , певні знання та досвід;
До позитивних наслідків м.р.с.,
для «країни-репіцієнта» можна віднести
1) економія держави-імпортера на людському капіталі;
2) зростає ВВП країн-імпортерів за рахунок вартості товарів і послуг емігрантів;
3) покращується демографічна ситуація тих країн, які приймають емігрантів;
4) значна економія на заробітній платі емігрантів;
Негативні наслідки м.р.с.
М.р.с – це переміщення придатного населення із одних країн в ін., зумовлене хар-ом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин дією економічних законів.
До негативних наслідків м.р.с., для «країни-донора» можна віднести:
1) втрата країни –експортера кваліфікованої робочої сили;
2) втрата інтелектуального потенціалу, а також посилення диспропорції науково-технічного; розвитку окремих країн
3) зниження ВВП та національного доходу «країни донора»;
4) виїжджає робоча сила у розквіті сил,
а повертається з проблемами здоров’я та в похилому віці;
5) моральні втрати емігрантів та членів їх сімей;
До негативних наслідків м.р.с., для «країни-репіцієнта» можна віднести;
1) виникає конкуренція на ринках праці та житла країни-експортера; ;
2) емігранти надають перeвагу, проживанню етнічними анклавами, оскільки почувають себе в безпеці і впевненіше;
3)збільшення злочинності, а також маргінальних груп;
4) конфлікти між місцевим населенням та емігрантами;
На сьогоднішній день близько 7 млн. українців знаходиться за кордоном. Крім того, в 2001 році Україна підписала «Конвенцію прав захисту іммігрантів».
13.Сп. Реструктуриз зовн боргу:
1.Списання боргу-застосов у випадки коли позичальники мають критич або близькі до них рівні кред ризиків. Осн.показн:віднош зовн боргу до ВВП40-50%; віднош зовн боргу до річного обсягу експорту275%;віднош витр на обслугов зовн боргу і його погашення до річн обсягу і експорту30%; віднош витр на обслугов зовн боргу до річн. Обсягу експорту 20%.
2.Викуп боргу – здійсн безпосередньо позичальником. Викуп здій-ться, коли країна-позич має достатньо золото-валютн. резерви платіжного балансу. Борг продається з %, але % як правило знижений.
3.Секюритизація боргу – обмін старих борг зобовяз на облігації нижчої цінової еквівалентності, які емітуються пози-ком спеціально для цієї схеми. % по новим зобовяз має бути нижчий ніж до реструктуриз.
4.Своп борг – обмін боргу на акції корпорат сектору або ін. ліквідні активи.
Зміст теоретичної частини
1. Охарактеризувати проблеми іноземних інвестицій в Україну
2. Автаркія наслідки
3. Порівняти імпортну квоту і митний тариф
4. Економічні вигоди для емігрантів і іммігрантів
5. Нетарифні методи регулювання зовн торгівлі
6. Аналіз сміта і рікардо
7. Значення вивозу капіталу для країн донорів
8. Протекціонізм аргументи за і проти
9. Сучасний міжнародний рух капіталу
10. Діяльність СОТ
11. Значення вивозу підприємницького капіталу для країн імпортерів
12. Міграція робочої сили негативні наслідки
13. Способи реструктуризації зовн боргу
.