1. Управління природокористуванням та його правові основи.
Управління природокористуванням полягає у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, проведення екологічної експертизи, контролю, інформування і іншої

8. Фінансів природокористування: сутність і джерела фінансу-вання.
Фінанси природокористування розглядаються переважно як сукупність відносин, які пов’язані з рухом природної складової національного багатства, тобто формуванням, розподілом - перерозподілом, використанням цього досить специфічного фонду вартості, речовинним змістом якого є природні блага.
Під фінансуванням розуміють забезпечення необхідними фінансовими ресурсами витрат на розвиток національного господарства, соціально-культурний розвиток, розвиток природоохоронної сфери діяльності та інші суспільні потреби, які здійснюються за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, асигнувань з державного бюджету та інших фінансових джерел. Тобто за таким уявленням фінансування має функцію грошового покриття витрат на економічний, соціальний та екологічний розвиток, який можна розглядати як фінансове забезпечення процесу відтворення, без розподілу за масштабом відтворення – просте або розширене.
В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок:
Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
коштів підприємств, установ та організацій;
позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;
добровільних внесків та інших коштів.
Державний бюджет і місцеві бюджети формуються за рахунок платежів за використання природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення. Платежі за використання природних ресурсів місцевого значення повністю надходять до місцевого бюджету. Платежі за використання природних ресурсів загальнодержавного значення у відсотковому співвідношенні надходять до Державного бюджету України і до місцевих бюджетів.
Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України. Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до місцевих бюджетів, здійснюється відповідними обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) Радами народних депутатів за поданням органів Міністерства екології та природних ресурсів України. Для фінансування заходів з охорони НПС також утворюються державний та місцеві фонди охорони НПС. Місцеві фонди охорони НПС утворюються в межах єдиного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:
а) платежів за забруднення НПС;
б) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони НПС та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону НПС у результаті господарської та іншої діяльності;
в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.
Розподіл платежів, що надходять до місцевих позабюджетних фондів охорони НПС, здійснюється відповідними обласними, міськими Радами народних депутатів за поданням відповідних органів Міністерства екології та природних ресурсів України.
В Україні можуть утворюватись й інші, в тому числі, позабюджетні фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони НПС, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (фонди заповідників, екологічні фонди підприємств тощо).
9. Платежі (збори) за порушення природного середовища.
Однією зі складових фінансового механізму природокорис-тування є система зборів за порушення НПС, яка має такі основні елементи:
- порядок вилучення коштів в економічних суб’єктів;
- ставки платежів, які встановлюють величину збору за одиницю шкідливого впливу на ПС;
- допустимі межі порушення середовища, в межах встановлених лімітів, та з віднесенням платежів на витрати підприємства.
За понадлімітне порушення ПС, платежі стягуються за п’ятикратною ставкою та сплачуються за рахунок прибутку підприємства.
- порядок розподілу зібраних коштів.
В Україні збори стягуються за такі види порушення ПС(рис.4):
- забруднення атмосфери стаціонарними та пересувними дже-релами;
- забруднення водних об’єктів;
- розміщення відходів;
- спричинення збитку рослинам і тваринам.
Порядок сплати зборів за першими трьома видами порушення ПС затверджені Постановою КМ України від 01.03.99 р. № 303.
В подальшому нормативи корегувалися Постановою КМ України № 402 від 28.03.2003 р. та № 626 від 21.07.2005 р. (збільшені у 2,373 рази відносно тих, що діяли у 2004 р.).
Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення НС України затверджена 24.05.93 р. Міністерством НПС України.
Збори розраховуються підприємствами самостійно на підставі отриманих лімітів та затверджених нормативів і сплачуються щоквартально за наростаючими з початку року показниками.
Екологічні платежі розподіляються таким чином:
- 10 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС сільських, селищних, міських бюджетів;
- 25 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС обласних бюджетів;
- 65 % - на окремий рахунок фонду охорони НПС Державного бюджету.
10. Збори за забруднення атмосфери.
Збори за забруднення атмосфери.
Стаціонарні джерела забруднення.
Пас = ?[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Кнас х Кф,
де: Пас – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, грн.;
Млі – річний обсяг викиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного викиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний викид мінус ліміт), т;
Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди (5);
Нбі – норматив збору за викид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.
Для основних, забруднюючих атмосферу речовин, нормативи
Для тих речовин, для яких не встановлені ні класи небезпеки, ні орієнтовно безпечні рівні впливу, норматив установлюється як для І класу небезпеки.
Кнас – коригуючий коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (до 100 тис. – 1; 100,1 – 250 – 1,2; 250,1 – 500 – 1,35; 500,1 – 1000 – 1,55; понад 1000 – 1,80).
Кф – коригуючий коеф., що враховує народногосподарське значення населеного пункту (села і міста районного значення – 1, обласні центри і міста обласного значення – 1,25, курортні місця – 1,65);
Пересувні джерела забруднення.
Пап = ?Мі х Нбі х Кнас х Кф,
де: Пап – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами, грн.;
Мі – кількість використаного пального і-го виду, т;
Нбі – норматив збору за 1 т використаного і-го пального, грн. (для автомобільного транспорту (дизельне паливо – 11, бензин етиловий – 14, бензин не етиловий – 11, зріджений нафтовий газ – 14, стиснений природний газ – 7); для морського і річного транспорту (дизельне паливо – 14, бензин – 21, мазут – 11); для залізничного транспорту (дизельне паливо – 11 грн. /т).

11. Збори за забруднення водних об’єктів.

Пв = ?[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Крб.,
де: Пв – сума зборів за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, грн.;
Млі – річний обсяг скиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного скиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний скид мінус ліміт), т;
Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди (5);
Нбі – норматив збору за скид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.
Для основних, забруднюючих водні об’єкти речовин, нормативи встановлені КМ України (додаток 2).
Для неосновних, забруднюючих водні об’єкти речовин, нормативи встановлюються в залежності від гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин (у воді рибогосподарських водойм – до 0,001 мг/л – 9796 грн. /т; 0,001-0,090 – 7102; 0,1-1,0 (включно) – 1224; 1-10 – 125; понад – 10 – 25 грн. /т).
Для скидання забруднюючих речовин у озера і ставки нормативи збільшуються у 1,5 рази; у підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод – 10 раз.
Для забруднення територіальних і внутрішніх морських вод України із суден встановлені спеціальні нормативи (додаток 3).
Крб – регіональний (басейновий) коригуючий коефіцієнт (для басейнів Азовського і Чорного морів – 2, Дунаю, Дніпра (від Каховського гідровузла до Чорного моря), Сіверського Донця, Міуса, Кальміуса – 2,2; Дніпра (від кордону до Києва, Західного Бугу, Вісли, Десни – 2,5; Дністра, рік Криму – 2,8; Тиси, Пруту – 3,0).
12. Розміщення відходів.
Прв = ?[(Млі х Нбі) + (Кп х Мпі х Нбі)] х Км х Ко,
де: Млі – обсяг розміщення шкідливих відходів і-го виду в межах ліміту, т;
Мпі – обсяг розміщення понадлімітних шкідливих відходів і-го виду (фактичні обсяги розміщення шкідливих речовин за мінусом лімітів), т;
Нбі – норматив збору за розміщення 1 т відходів і-го виду в межах ліміту, в залежності від класу небезпеки відходів, грн./т. (І – надзвичайно небезпечні відходи – 196, ІІ – високо небезпечні – 7, ІІІ – помірно небезпечні – 2, ІУ – мало небезпечні – 1);
Км – коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (у межах населених пунктів чи на відстані менше 3 км від них – 3; за межами населених пунктів, не менше 3 км – 1);
Ко – коригуючий коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів (спеціально обладнані полігони, що цілком забезпечують охорону атмосфери, води і землі від забруднення – 1; смітники, що не забезпечують повного захисту середовища – 3).
Норматив збору для:
обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 83 грн. /одиницю;
люмінесцентних ламп – 1,5 грн. /одиницю.
13. Завдання шкоди рослинам і тваринам.
За заподіяння шкоди рослинам і тваринам діють такі види зборів:
штрафи за незаконний промисел диких звірів і птахів, не занесених у Червону книгу України – від 5 до 110 мінімумів зарплати (наказ Мін лісгоспу і Мінекобезпеки від 12.03.96 р. № 24/32);
штрафи за незаконний видобуток цінних видів риб, водних тварин і рослин (Постанова КМ України від 28.01.94 р. № 41);
штрафи за збиток, нанесений лісовому господарству, ушкодженням дерев, чагарників, саджанців і ін. (Постанова КМ України від 26.06.96 р. № 676);
штрафи за ушкодження дерев і газонів у населених пунктах (Постанова КМ України від 26.06.96 р. № 676);
штрафи за збиток тваринам і рослинам, занесеним у Червону книгу України (Постанова КМ України від 01.06.93 р. № 399);
Шкода, заподіяна порушенням законодавства про природно-заповідний фонд (Постанова КМ України від 03.04.95 р. № 239).
Спричинення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення екологічного законодавства (аварійні випадки забруднення довкілля):
водним ресурсам;
атмосферному повітрю;
земельним ресурсам.
14. Збори за використання ПР формуються на основі таких елементів:
- ліцензій на споживання ПР;
- нормативів використання ПР;
- порядку стягнення зборів за використання ПР;
- ставок зборів за використання ПР;
- системи розподілу коштів зібраних за використання ПР між різними рівнями господарювання.
6.1. Плата (збори) за землю.
1. За використання земель сільськогосподарського призначення.
Річна ставка земельного податку встановлюється від вартості 1 га сільськогосподарських угідь
для ріллі, косовиць, і пасовищ – 0,1;
для багаторічних насаджень – 0,03.
2. За використання земель населених пунктів.
Річна ставка земельного податку встановлюється в розмірі 1 % від її грошової оцінки.
Ставки земельного податку для населених пунктів, де не встановлена плата за землю (табл. 1).
Додаткові коефіцієнти для курортних населених пунктів:
Південний берег Криму 3,0;
Південно-Східне узбережжя Криму – 2,5;
Західне узбережжя Криму – 2,2;
Чорноморське узбережжя Миколаївської, Одеської, Херсонської областей – 2,0;
гірські райони і передгір’я Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей – 2,3;
узбережжя Азовського моря – 1,5.
Таблиця 5.1.
Ставки земельного податку, для населених пунктів де не проведена оцінка землі
Розмір населеного пункту, тис. чол.
Середня ставка податку, коп../ м2
Коефіцієнт для міст обласного підпорядкування

20-50
50-100
100-250
250-500
500-1000
1000 і вище
7,5
9,0
10,5
12,0
15,0
21,0
1,2
1,4
1,6
2,0
2,5
3,0

За нецільове та понад відведені норми використання земель збори справляються у 5-кратному розмірі.
3. Плата (збори) за вилучення угідь під непрофільне використання (сільськогосподарських угідь під промисловість, дороги, зв’язок, оборону, оздоровлення, історико-культурні цілі та за землі лісового і водного фондів за межами населених пунктів) справляється в розмірі 5 % від грошової оцінки ріллі по області.
Для залізничного транспорту і військових з’єднань – 0,02 % грошової оцінки ріллі по області.
За тимчасове вилучення земель природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення – 50 % грошової оцінки ріллі по області.
За вилучення лісових угідь – 0,3 % грошової оцінки ріллі по області.
Земельний податок за ділянки водного фонду - 0,3 % грошової оцінки ріллі по області.
6.2. Платежі (збори) за використання надр.
1. Збір за видачу ліцензій юридичним особам встановлений Постановою КМ України від 31.08.95 р. № 709 (Додаток 4). Для фізичних осіб збір за видачу ліцензій зменшується на 50 %, для іноземних юридичних та фізичних осіб – збільшується в 2 рази.
2. Плата за користування надрами справляється за нормативами використання одиниці природного ресурсу (Додаток 5).
Базові нормативи за використання надр для видобутку затверджені Постановою КМ України № 1014 від 12.09.97 р., скореговані Постановою КМ України № 957 від 08.08.01 р. (набрали чинності з 01.01.02 р.).
Згідно Постанови КМ України № 1735 від 06.11.03 р. з 1 січня 04 р. щорічно наростаючим підсумком проводиться індексація нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів, збору за використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за користування надрами, крім затверджених у відсотках до вартості корисних копалин та нормативів плати за видобування вугілля, на індекс інфляції цін промисловості у попередньому праці.
3. Відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету (додаток 6).
4. Плата за використання підземного простору (Постанова КМ України від 08.11.2000 р. № 1682):
- за зберігання природного газу і газо продуктів – 0,05 грн./тис. куб. м;
- за зберігання нафти і нафтопродуктів - 0,05 грн./куб. м;
- за зберігання винопродуктів - 0,14 грн./куб. м;
- за вирощування грибів, овочів, квітів та ін. рослин – 0,08 грн./кв. м.
- за зберігання харчових продуктів, промислових та ін. товарів, матеріалів і речовин - 0,06 грн./кв. м.
- за провадження іншої господарської діяльності - 0,20 грн./кв. м.
6.3. Плата за використання водних ресурсів.
Повна ставка плати (збору) за використання водних ресурсів є сумою двох ставок (Встановлені Водним кодексом у 1995 р., та неодноразово корегувалися):
за використання води як природного ресурсу у системі водопостачання;
за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання.
Нормативи плати за спеціальне використання прісних вод затверджені Постановою КМ України від 08.02.97 р. № 164 (Додаток 7 – із поверхневих водних об’єктів, Додаток 8 – підземних вод).
Нормативи плати (збору):
за використання водних ресурсів для потреб гідроелектроенергетики – 0,7 грн./100 куб. м.;
за використання водних ресурсів:
= вантажним транспортом – 1,25 коп. за 1 тонно-добу експлуатації флоту;
= пасажирським флотом – 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту.
6.4. Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів регулюється таксами (ставками) затвердженими Постановою КМ України від 20.01.97 р. № 44. Такси передбачають плату за кожний пень (зрізане дерево).
При таксації ліси України поділяються на два лісотаксові пояси:
перший – всі ліси, крім тих, які зазначені в п. 2;
другий – ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та гірської частини Львівської області. Тут ставки в середньому на 15 % нижчі ніж для першого поясу.
В залежності від відстані лісосіки до пункту вивозу ліси поділяються на 5 розрядів: 1-й – до 10 км; 2-й - 10,1 – 25 км; 3-й – 25,1- 40 км; 4-й – 40,1 – 60 км; 5-й – 60,1 км і більше.
Зазначені відстані корегуються на – 1,10 (для лісів з рівнинним рельєфом); 1,25 (для лісів з горбистим рельєфом та площі яких понад 50 % зайняті болотами); 1,5 (для лісів з гірським рельєфом).
Такси встановлюються по кожній лісовій породі в залежності від розміру деревини. За розміром деревина поділяється на 3 групи:
велика – відрізки стовбура діаметром від 25 см у верхньому перерізі без кори;
середня – діаметром від 13 см до 24 см;
дрібна від 3 до 12 см.
Для некондиційної, „дров’яної” деревини такси складають 25 % від такс дрібної ділової деревини.
У додатку 9 наведені такси для двох характерних порід: сосни (представник основних порід), самшит (представник неосновних порід).
6.5. Плата (збір) за спеціальне використання об’єктів тваринного світу.
Мисливське господарство (Положення про мисливське господарство затверджене Постановою КМ України від 20.07.1996 р. № 780).
Обов’язковою умовою полювання є наявність ліцензії.
Для дрібних тварин (заєць, птахи) – це спеціальні картки, за якими можна відстрілювати встановлену кількість особин в день (заєць – 1 особина в день – 10 грн.).
Для великих тварин плата стягується у два етапи:
на першому купується ліцензія на відстріл 1 особини (лось – 2,5 неоподаткованих місячних зарплат, олень благородний – 2, олень плямистий – 1,5, лань – 1, козуля – 0,5, кабан – 1,2, ведмідь – 60. Для іноземних громадян вартість ліцензій збільшена у 6-7 разів.
- на другому етапі мисливець повинен заплатити державі за вбитого звіра за діючими на момент полювання цінами зі знижкою 30 %.
Вилов диких тварин (нормативи плати за вилов встановлені у доларах США Постановою КМ України від 25.01.96 р. № 123). У цій Постанові понад 100 найменувань.
Окремі нормативи, дол./ одиницю : їжак – 5, білка – 10, ховрашок – 2, хом’як – 1, яструб – 100, сова – 40, лелека – 60, жайворонок – 5, ластівка – 7, синиця – 10.
Використання риб та інших водних живих ресурсів.
Нормативи затверджені Постановою КМ України від 05.09.96 р. № 1073 в доларах США за 1 тону водних продуктів (всього понад 60 видів не занесених до Червоної книги).
Окремі нормативи, дол./ т :
для внутрішніх водойм: карась – 17,7, лящ – 40,7, окунь – 31,4, щука – 62,4;
для Чорного і Азовського морів: камбала – 66,9, акула – 183,8, кілька – 18,1, осетер – 384,5, оселедець дунайський – 115,3, оселедець керченський – 98,3, скумбрія – 94,0, ставрида – 68,0, хамса – 39,8, судак – 68.6.
Платежі за використання радіочастотного ресурсу України встановлені Постановою КМ України від 14.02.01 р. № 140, грн./ МГц :
за радіорелейний зв’язок радіослужби – 85;
стільниковий радіозв’язок, діапазон 300-470 МГц (для Києва – 255000, для інших регіонів – 85000 – 170000);
стільниковий радіозв’язок, діапазон 890-960 МГц (для Києва – 1350000, для інших регіонів – 170000-680000);
передача та ретрансляція телезображень, звуку і цифрової інформації, діапазон 250-40 МГЦ (для Києва – 1700, інших регіонів – 680 – 1360);
передача телезображень, діапазон 30-300 МГц, потужністю 1-10 Вт – для всіх регіонів – 170;
- те саме, потужністю від 20,1 кВт і вище – 13600.
Розподіл зборів за використання природних ресурсів між державним та обласними і місцевим бюджетами (табл. 5.2).
Таблиця 5.2
Структура розподілу зібраних екологічних коштів, %
Збори
У держбюджет
В обласні, місцеві бюджети

За землю
За надра
За водуЗа лісові ресурси
За рибні та інші водні живі ресурси
30
40
80
80
100
70
60
20
20
-

15.Екологічна безпека і екологізація виробництва, галузі.
Досить нагальною в нинішніх умовах є проблема забезпечення самостійності регіонів щодо питань проведення земельної реформи, формування та функціонування комунальної власності, у тому числі і стосовно об’єктів екологічної безпеки, механізмів надання трансфертів місцевим бюджетам, залучення інвестицій з використанням комунального майна як застави тощо.
Відповідно основною ланкою стає організація стосунків місцевої влади і природокористувачів регіону на засадах платності всіх ресурсів.
Враховуючи сказане, важливою складовою механізму державного регулювання екологічної безпеки залишається розробка регіональних екологічних програм. Реально можна планувати екологічну політику в регіоні виходячи з пріоритету економіки. Регіональна економічна політика складається з бюджетної і податкової політики; планування, прогнозування і програмування в регіоні; використання природних ресурсів і розпорядження власністю регіону; розміщення продуктивних сил і здійснення структурних перетворень у регіоні; політики розвитку регіональних комплексів (аграрно-промислового, будівельного, транспортного); контрольно-аналітичної діяльності і інформаційного забезпечення
Сучасний напрямок розвитку галузі, відповідно, є екологізація виробництва, формування екологічного виробництва.
Екологізація – це зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання одиниці продукції.
Екологізація є більш широким поняттям ніж природоохоронна діяльність.
Екологічне виробництво – це виробництво, яке випускає екологічно чисту продукцію, не завдає шкоди НПС бо виробничі процеси здійснюються за безвідходними технологічними циклами.
На сьогодні виділяють соціальні, економічні та технологічні передумови екологізації виробничих чинників.
Соціальні передумови виникають тоді, коли соціальні інтереси, культурний рівень і особисті бажання людей сприяють виникненню екологічних потреб (передумови „необхідності”).
Економічні передумови створюються тоді, коли в економічній системі виникають економічні умови та організаційні механізми, що забезпечують для виробника економічну вигідність процесів екологізації (передумови „ефективності”).
Технологічні передумови виникають, коли у виробничій системі накопичуються достатні технічні засоби реалізації екологічний потреб (передумови „здійснюваності”). Економічні і технологічні передумови формують групу передумов „достатності”.
Основні стадії екологічної трансформації виробництва начебто „слід у слід” повторюють чотири стадії формування екологічного попиту і передбачають:
розвиток екологічного обладнання;
екологічно обумовлене удосконалення технологій;
підвищення ефективності складових життєвого циклу виробів і послуг;
виробництво товарів, що обслуговують принципово новий стиль життя.
Відповідно ці стадії екологізації виробництва символічно називають такими етапами:
очисних споруд,
маловідходних технологій;
тотальної ефективності;
екологізації стилю життя.
16. Інфраструктура екологічної безпеки виробництва.
У формуванні інфраструктури екологічного ринку, як свідчить досвід, можна виділити такі рівні: підприємство, корпорація, регіон; держава і міжнародний рівень. Так, рівень підприємства, корпорації включає системи екологічного менеджменту й аудиту, спеціалізовані підрозділи щодо відтворення й охороні НПС, екологічного маркетингу. Регіональний рівень включає спеціалізовані підприємства і служби екологічного контролю в регіоні, недержавні об’єднання підприємців, в тому числі екологічні. Державний адміністративно-ринковий рівень складається з об’єднань і служб для вирішення міжрегіональних і міжгалузевих загальнодержавних екологічних проблем. У свою чергу, міжнародний рівень охоплює адміністративно-ринкові структури для вирішення міжнародних екологічних зобов’язань (наприклад, транскордонні забруднення водних об’єктів, зміни клімату тощо).
Відповідно до класифікації екологічних робіт і послуг підприємства та організації, що входять до екологічної інфраструктури, за функціональною орієнтацією і характером організації робіт розподіляються в основному на такі типи:
- дослідження (оцінка) стану природно-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища (збір і обробка інформації, розробка екологічних обмежень і регламентувань щодо природокорис-тування, аналіз і прогноз діяльності природокористувачів, здійснення екологічного моніторингу, аудиту та ін.).
- надання екологічних послуг суб’єктам господарської діяльності (екологічна інвентаризація, екологічний аудит, розробка проектів ГДВ і ГДС для підприємств, еколого-консалтингові послуги, екологічне страхування, впровадження екологічних стандартів, екологічне навчання та ін.);
- здійснення рекультивації і відтворення природних об’єктів (рекультивація земель, лісовідтворення, очищення водних басейнів; утилізація, переробка і захоронення відходів, благоустрій та озеленення територій тощо);
- виробництво природоохоронних, ресурсозберігаючих техніки і технології, природозберігаючої та екологічно чистої продукції;
- забезпечення функціонування самої екологічної інфраструк-тури (екологічний менеджмент) з інформаційними послугами, ремонт і обслуговування природоохоронної техніки та обладнання, підготовка і перенавчання кадрів, залучення і фінансовий менеджмент екологічних інвестицій, грантів та ін.
В умовах дефіциту бюджетних і інвестиційних ресурсів на екологічні цілі, реалізацію екологічної політики та екологічних програм, завдання державних органів управління на всіх його ієрархічних рівнях полягає у створенні гнучких механізміввзаємодії адміністративних і ринкових структур. Насамперед це мають бути цільові державні програми розвитку екологічних ринків і екологічного підприємництва.
17.Практичні процедури управління екологізацією економіки
Найбільшого поширення в практиці природокористування набули такі процедури екологічного управління:
оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС);
екологічний аудит;
екологічна оцінка життєвого циклу виробів;
міжнародні стандарти екологічного менеджменту і аудиту;
місцеві ініціативи і забезпечення сталого розвитку („Місцева агента – 21”).
ОВНС - у широкому розумінні ця процедура припускає оцінку можливих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на навколишнє середовище. Як стандартна процедура ОВНС стала застосовуватися (практично одночасно в багатьох країнах) як екологічна ревізія (експертиза) великих господарських проектів. За звичай ОВНС включає кілька стадій:
виявлення необхідності і ступеня деталізації ОВНС;
попередня оцінка впливу, визначення найбільш важливихтипів впливу для їх оцінки; дослідження впливу проекту на НПС;
складання висновку про вплив на НПС;
рецензування фахівцями отриманих результатів, формування висновків про можливість реалізації чи не реалізації проекту, виявлення альтернатив розвитку (змін) проекту чи його повної заміни;
моніторинг впливу і післяпроектний аналіз/аудит (ревізіяпісляпроектної діяльності).
Екологічний аудит – це процес екологічної перевірки, який має систематично проводитись і документуватись; він полягає в отриманні й оцінці об’єктивної інформації з метою визначення відповідальності критеріям аудиту конкретних екологічних заходів, умов, систем управління чи інформації про них з подальшою передачею результатів цього процесу замовнику. Екологічний аудит часто включає такі види аналізу:
аудит (перевірка) дотримання екологічного законодавства, нормативів і правил (у тому числі встановлених самою компанією), аналіз екологічної діяльності компанії;
аудит системи управління природокористуванням;
перевірка сертифікації компаній;
перевірка сумлінності дотримання компанією екологічних зобов’язань, особливо при придбанні чи злитті компаній;
перевірка заяви чи звіту компанії про екологічну діяльність.
Екологічний аналіз життєвого циклу продукції - це аналітичний метод оцінки ефектів впливу на навколишнє середовище протягом усього часу існування даної продукції (виробу): з моменту її створення до знищення. При цьому як основні етапи життєвого циклу продукції звичайно називають:
наукові дослідження і розробки;
конструкторська підготовка;
технологічна підготовка;
виробництво вихідних матеріалів і енергоресурсів;
транспортування і зберігання природних ресурсів;
виготовлення продукції, її пакетування;
транспортування, зберігання і продаж продукції;
використання продукції споживачем;
утилізація (ліквідація) відходів продукції після її використання.
Міжнародні стандарти екологічного менеджменту й аудиту - це регламентовані міжнародною організацією із стандартизації (ІSO) порядок і зміст робіт і документів у сфері екологічного управління й аудиту.
Зокрема стандарт регламентує:
види робіт з екологічного управління;
види і зміст необхідних документів;
права й обов’язки окремих виконавців;
оцінку ступеня впливу на природне середовище підприємства чи його постачальників;
екологічні цілі і завдання підприємства;
аналіз стадій, процесів і видів діяльності, що можуть викликати екодеструкцію;
розробку програми дій з екологічного удосконалення і відповідальних за окремі видр; робіт;
детальні рекомендації з перевірки (аудиту) функціонування системи;
системи реєстрації подій;
графік внутрішніх і зовнішніх перевірок.
Система екологічних стандартів ІSО 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації шкідливих речовин, ін.), не на технічні характеристики чи технологічні рішення (наприклад, використовувати чи не використовувати певні технології), а на принцип постійного вдосконалення. Зокрема, згідно з цими стандартами, існує вимога використовувати «найкращу доступну технологію». Стандарти ІSО 14000 згруповані за трьома напрямками:
регламентація загальних принципів;
формування інструментарію;
управління екологічною якістю продукції.
Офіційно стандарти ІSО 14000 є добровільними. Вони не підміняють законодавчих вимог і служать своєрідним посібником фірмам щодо самозобов’язань у сфері природокористування.
Місцеві ініціативи щодо забезпечення сталого розвитку Суть таких починань - у реалізації рішень Ріо-конференції 1992 року, яка прийняла «Порядок денний на 21 століття» (Аgеnda-21). Основна ідея, що пролунала на конференції, - це те, що стійкого стану природних систем планети можна досягнути тільки на основі індивідуального підходу до врахування місцевих особливостей у розвитку соціально-економічних систем. Саме тому на конференції пролунало гасло «думати глобально - діяти локально!» Однак індивідуальність територіального управління не означає відсутності загальних принципів у методах керування. Однією з таких загальних рис є перехід органами місцевого самоврядування від планів і програм соціально-економічного розвитку (доповнених програмами охорони природи) до єдиних планів/програм, що передбачають сталий соціально-економічно-екологічний розвиток. Таким чином, природокористування з другорядної сфери перетворюється на базовий компонент формування планів територіального розвитку.
18. Комплексні послуги з екологічної модернізації підприємств
Найбільш ефективним шляхом досягнення еколого-економічного ефекту без значних капітальних затрат в умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів є некапіталомістка екологічна модернізація підприємств різних форм власності. Ця ситуація характерна для України в умовах реформування економіки. При цьому досягаються такі цілі:
екологізація функцій системи загального управління підприємством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу, маркетингу;
оновлення виробничих процесів (технологічних систем) з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва і збільшення економічного ефекту;
модернізація очисних споруд з економічним ефектом;
екологічне оздоровлення промділянки і прилеглої території;
підвищення екологічної свідомості і кваліфікації персоналу.
Екологічний менеджмент – сукупність принципів, форм, методів, прийомів, та засобів управління виробництвом та виробничим персоналом з метою досягнення високої еколого-економічної ефективності.
Екологічний консалтингу – надання консультацій товаровиробникам, продавцям, покупцям з питань природоохоронної діяльності чи природокористування підприємств, фірм, організацій.
Фінансовий інжирінг – розроблення нових фінансових інструментів та операційних схем, придатних для здійснення фінансово-кредитних операцій.
Екологічний маркетинг — це комплексна діяльність певної сукупності організаційних структур, спрямована на визначення, прогнозування і формування споживчих потреб, на просування природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення від виробника до споживача в сфері природокористування і зменшення забруднення НПС.
Відповідно до визначених цілей надаються послуги у складі:
комплексної експрес-оцінки (екоекспрес-аудит), екологічногоменеджменту підприємства, промділянки з прилеглою територією(5 км по периметру), відходів, очисних споруд, бухгалтерської звітності (екологічні витрати);
поглибленого екоаудиту життєвого циклу продукції за рекоменаціями екоекспрес-аудиту;
° екологічного інжинірингу обґрунтування програми екологічної модернізації виробництва з економічним ефектом (некапіталомісткість і самоокупність заходів);
екологічного маркетингу щодо забезпечення некапіталомісткоїекомодернізації;
екологічного лізингу для вирішення інвестиційних проблем екомодернізації;
підвищення екологічної кваліфікації персоналу для забезпечення реалізації програми екологічної модернізації;
управлінського (менеджерського) консалтингу супроводження реалізації програми екологічної модернізації виробництва.
Процес екологічної модернізації ґрунтується на системно-екологічному підході.
1. Управління природокористуванням та його правові основи.
2. Органи управління та контролю за природокористуванням.
3. Система екологічних стандартів і нормативів.
4.Еколого-економічні показники: оцінка і ставки
5.Економічний інструментарій: роль у системі товарно-грошових відносин.
6.Еколого-економічні інструменти: принципи формування і механізми дії.
7.Форми еколого-економічних інструментів.
8. Фінансів природокористування: сутність і джерела фінансу-вання.
9. Платежі (збори) за порушення природного середовища.
10. Збори за забруднення атмосфери.
11. Збори за забруднення водних об’єктів.
12. Збори за розміщення відходів.
13. Збори за завдання шкоди рослинам та тваринам.
14. Збори за використання природних ресурсів.
15.Екологічна безпека і екологізація виробництва, галузі.
16. Інфраструктура екологічної безпеки виробництва.
17.Практичні процедури управління екологізацією економіки.
18. Комплексні послуги з екологічної модернізації підприємств
19. Плата за землю
20. Збори за використання надр.
21. Плата за спец використання лісових ресурсів.
22. Плата за використання водних ресурсів.
23. Плата за використання біологічних та радіочастотних ресурсів.
19. Плата за землю
Види плати за використ земель:
1. плата за землю сг признач, а річна ставка зем податку для даного типу встанов залежно від вартості 1 га сг угідь.
2. за використ земель населених пунктів, річна ставка зем податку встанов в розмірі 1% від її грош оцінки.
3. плата за вилучення угідь під профільне використання: ставка у розмірі від 5% від грош оцінки ріллі по області.
4. за тимчасове вилучення земель: культ призначення в розмірі від 5-10% грош оцінки області, вилучення лісових угідь 0,5% області.
20. Збори за використання надр.
Об’єктом обчисл за геолог-розвід роботами є обсяг видобувних КК та обсяг у надрах КК. Обсяг КК визначається як сума обсягу видобувних КК та фактичного їх обсягу у надрах під час видобування, за винятком передбаченим протоколом на розробку родовища КК.
Надру користувачі самостійно обчисл збір за кожний зв період, виходячи з обсягів видобуття КК нормативів збору з урах індексів інфляції та коефіцієнтів. При видобування більш як 1го виду КК за геолог-розвідні роботи обчисл за кожний вид окремо.
Якщо надра видобувались більше 1го виду КК, то супутньо залягаючі на 1му родовищі збір за викон геолог-розвід робіт обчисл за осн видами КК у повному обсязі, а за супутньозалягаючі КК із застос до нього коеф 0,2.
Сума плати за користав надрами для видобув КК визнач користувачами самостійно і обчисл щокварталу накопич підсумком з поч. року. У разі видобування КК понад ліміт за видобуті понад квоти КК плата обчисл у подвійному розмірі.
21. Плата за спец використання лісових ресурсів.
Плата за використ лісових ресурсів регул таксами(плата за кожний пень). Розмір такси залежить від:
лісотаксового поясу
за відстаню до фонду виводу лісу
залежно від породи дерева та розміру деревини
залежно від рельефу місцевості
22. Плата за використання водних ресурсів.
Повна ставка за використ водних ресурсів є сумою 2х ставок:
за використання води як природного ресурсу у системі водопостач
за забір води й очищенні і розподіл між водокористувачами у системі водопостач
23. Плата за використання біологічних та радіочастотних ресурсів.
Зарах до держбюджету Укр. Розмір щомісячного збору за користування радіоч ресурсів.
Сума збору за користав РР Укр. Визнач платниками самостійно виходячи з розміру ставок та ширини смуги радіочастот, визначеної у ліцензії на пересування РР Укр. Або дозволі на експлуатацію по кожному регіону окремо.
Термін дії користування встанов на 5 років. Плата здійсн протягом 20 календарних днів протягом звітного періоду.