Зміст
Вступ……………………………………………………………………..………… 6
Розділ 1. Теоретична частина………………………………………………….... 8
1.1. Соціально – економічне значення статистичного вивчення основних фондів і основні напрямки підвищення ефективності їх використання. ………..…8
1.2. Класифікація основних фондів, їх особливості в окремих галузях
народного господарства. Види оцінок основних фондів. Генеральні
інвентаризації і переоцінки основних фондів……………………………………10
1.3. Статистичне вивчення утворення і використання амортизаційних фондів.
Баланси основних фондів…………….……………………………………………12
1.4. Система показників стану, руху і використання основних виробничих
фондів, озброєність праці основними фондами……………………………... …15
1.5. Основні показники статистики виробничого устаткування…………….. …18
Розділ 2. Розрахункова частина…………………….…………………………....22
Завдання 1……………………………………………………………………......22
Завдання 2………………………………………………………………………..26
Завдання 3………………………………………………………………………..27
Завдання 4………………………………………………………………………..28
Завдання 5………………………………………………………………………..32
Завдання 6………………………………………………………………………..35
Завдання 7………………………………………………………………………..36
Висновки……………………………………………………………………………...37
Список використаної літератури ……………………………………………….38
Вступ
Основні і оборотні виробничі фонди - важлива складова частина національного багатства та один з важливих елементів потенціалу країни.
Основні фонди багатократно використовується у виробничому процесі і переносять свою вартість на готовий продукт частинами. Зростання оснащеності підприємств основними виробничими фондами вимагає статистичного вивчення ефективності їх використання.
Оборотні фонди (сировина, матеріали, паливо, енергія тощо) повністю споживання при виробництві продукту в границях кожного виробничого циклу, а їх раціональне використання сприяє підвищенню рівня економічної ефективності підприємств.
У завдання статистики основних і оборотних фондів входить:
визначення обсягу національного багатства;
класифікація та статистична оцінка основних фондів;
вивчення структури основних фондів, тобто характеристика співвідношення окремих їх класифікаційних елементів;
розрахунок показників стану, відтворення та використання основних фондів;
визначення показників економічної ефективності введення в дію об’єктів основних фондів та технологічних процесів;
розрахунок показників використання оборотних виробничих фондів.
За їх призначеннями основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні фонди - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди. Не належать до основних фондів:
1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних фондів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового вир-ва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;
5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів.
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.
Розділ 1. Теоретична частина
1.1. Соціально – економічне значення статистичного вивчення основних фондів і основні напрямки підвищення ефективності їх використання.
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці та предмети праці або ж це засоби виробництва. Виражені у грошовій (вартісній) формі вони утворюють виробничі засоби підприємства. У процесі виробництва здійснюється їх споживання (кругооборот), в результаті чого створюються матеріальні блага. В залежності від характеру їх споживання (кругообігу), тобто перенесення своєї вартості на готову продукцію, у процесі виробництва виробничі засоби поді-ляються на основні й оборотні.
Основні фонди (засоби) на підприємстві представлені засобами праці. Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться. Характер їх споживання (кругообороту) у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше одного року), зберігаючи при цьому свою натуральну (речову) форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва (собівартості) підприємства. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент, багаторічні насадження. До основних фондів відноситься інвентар й інстру-мент вартістю більше 15 неоподаткованих мінімумів доходу громадян або терміном служби більше одного року незалежно від їх вартості. До основних фондів не відносяться спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини па відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощують-ся.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму. Засоби праці становляться основними фондами тільки тоді, коли вступають у виробничий процес. Засоби праці, які знаходяться у стадії встановлення, монтажу представляють собою недіючі основні фонди, адже вони не виконують своєї ролі засобів праці та не служать засобом впливу на предмет праці, а навпаки, самі є предметом праці.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці тощо.
Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів
В умовах ринкової економіки ефективність виробництва на підприємстві нерозривно пов'язана із проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких важливе місце належить основним виробничим фондам. До недавнього часу у відтворенні та використанні основних фондів переважали екстенсивні тенденції
тобто багато уваги приділялось збільшенню обсягу основних виробничих фондів на підприємстві. Це призвело до випередження росту основних виробничих фондів у порівнянні з ростом обсягу виробництва продукції, що призводить до її подорожчання. Крім того, спостерігається низький коефіцієнт вибуття зношених і морально застарілих основних фондів.
Кількість продукції, що виробляється підприємством, або обсяг виконаних робіт залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, але і від того на скільки вони повно використовуються. Тому поліпшення використання основних виробничих фондів має велике народногосподарське значення. Підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів знаходить свій вираз у збільшенні виробництва валової продукції, в рості продуктивності праці і фондовіддачі, зниженні собівартості продукції. Поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат, які утворюють собівартість продукції (робіт), пов'язана з використанням основних виробничих фондів. Так, у собівартості продукції витрати на експлуатацію обладнання становлять біля 20 %, транспортні витрати - 10... 12 відсотків.
Поліпшення використання основних виробничих фондів забезпечує зменшення витрат на експлуатацію обладнання в собівартості робіт (продукції). Зменшення цих витрат проходить за рахунок зменшення постійної величини (амортизаційних відрахувань) у витратах на експлуатацію обладнання - амортизації, величина якої є постійною і не залежить від обсягу виробництва продукції, тобто чим більші обсяги робіт виконуються основними фондами, тим менша питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції (робіт).
Крім того, від стану використання основних виробничих фондів залежить обсяг виробленої продукції, рівень продуктивності праці, тривалість виконання робіт, які в свою чергу є важливими резервами зниження собівартості продукції, підвищен ня ефективності виробництва тощо.
Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує потребу підприємства у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази та зменшує втрати від морального зносу. Господарська практика свідчить, що ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше ніж від капітальних вкладень.
Таким чином, в умовах ринкових відносин, коли відтворення основних виробничих фондів здійснюється за рахунок власних або позичкових коштів, поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві.
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів (активної частини) забезпечується двома шляхами:
а) збільшення тривалості роботи основних виробничих фондів протягом року - екстенсивний шлях;
б) підвищення продуктивності основних виробничих фондів в одиницю часу - інтенсивний шлях.
Збільшення часу роботи машин і обладнання протягом року досягається за рахунок: збільшення змінності (перехід на дво-трьох змінну роботу); скорочення величини змінних і внутрізмін-них простоїв; скорочення часу перебування машин в ремонті і технічному обслуговуванні; ліквідація сезонності робіт тощо.
Інтенсивність використання виробничих фондів досягається за рахунок: впровадження прогресивних методів організації і технології виробництва; підвищення кваліфікації кадрів; впровадження прогресивних форм організації й оплати праці; удосконалення структури основних виробничих фондів; матеріального стимулювання працівників за досягнення високих показників у використанні основних виробничих фондів/
Первісне формування основних засобів на підприємстві залежить від форми його власності. Державні підприємства і організації одержують основні засоби від держави і обліковують як частину статутного капіталу. Підприємства, що приватизуються, основні засоби викуповують у держави або створюють шляхом акціонування. Заново створювані товариства з повною і обмеженою відповідальністю формують основні засоби за рахунок пайових внесків замовників. Окремі пайовики можуть вносити як пай будівлі, машини, обладнання або право користуватися ними, інші вносять гроші, за рахунок яких купуються основні засоби. Заново створювані акціонерні товариства купують основні засоби, головним чином, за рахунок виручки від реалізації акцій.
1.2. Класифікація основних фондів, їх особливості в окремих галузях народного господарства. Види оцінок основних фондів. Генеральні інвентаризації і переоцінки основних фондів.
Класифікація основних фондів:
земельні ділянки;
капітальні витрати на поліпшення земель;
будівлі, споруди та передавальні пристрої;
машини та обладнання:
а) силові машини та обладнання;
б) вимірювальні та регулюючі прилади лабораторного обладнання;
в) обчислювальна техніка;
г) інші машини та обладнання.
5. транспортні засоби;
6. інструменти, прилади та інвентар;
7. робоча та продуктивна худоба;
8. багаторічні насадження;
9. інші ОФ.
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.
Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основих фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.
Основні фонди (виробничі та невиробничі) функціонуючи на протязі довготривалого часу поступово втрачають свою вартість через моральне і фізичне їх зношення. Оцінка основних фондів в вартісному вираженні може бути різною в залежності від часу і стану фондів. В залежності від часу розрізняють первісну і відновну вартість основних фондів, а від стану – повну вартість (в новому стані) і остаточну (з врахуванням зносу).
Повна первісна вартість – вартість основних фондів в момент їх придбання, тобто сума фактичних затрат, вироблених на будівництво, придбання, перевезення і монтаж до початку вводу їх в експлуатацію. Ця оцінка залишається незмінною на протязі всього терміну їх функціонування до моменту переоцінки, після чого облік ведеться по сучасній відновлюваній вартості. Показники повної початкової вартості основних фондів використовується як для нарахування суми амортизації, так і для їх обліку на балансах підприємства.
Повна відновна вартість – це сума затрат, необхідних для виробництва основних фондів в новому виді в сучасних умовах. Відновна вартість основних фондів встановлюється в результаті їх інвентаризації і переоцінки. Ця вартість може бути більшою або меншою від повної початкової суми в залежності від того як змінюються ціни. Показники відновлювальної вартості основних фондів використовується для аналізу їх відтворення, а також є основною характеристикою основних фондів у системі національних рахунків.
Остаточна (за виключенням зносу) вартість, як первісна, так і відновна, встановлюється шляхом відрахування із повної вартості основних фондів суми зносу, яка вже перенесена на продукцію в процесі виробництва у вигляді амортизації. При цьому окремо обчислюють первісну вартість за відрахуванням зносу і відновну вартість за відрахуванням зносу.
Для забезпечення робіт з капітального ремонту та модернізації або повного відновлення основних фондів поводять амортизаційні відрахування. Сума амортизації враховується у собівартість продукції, так як амортизаційний фонд формується з відрахувань від її реалізації.
Балансова вартість основних фондів – це їх сума врахована на балансі підприємства. Сюди включають суму відновлювальної вартості основних фондів на момент останньої переоцінки та повної початкової вартості, введення в дію основних фондів після цієї переоцінки.
Облік основних фондів за їх відновною вартістю може бути виконаний тільки на основі одночасної інвентаризації і переоцінки.
Підсумки інвентаризації і переоцінки основних фондів мають велике народногосподарське значення. Однакова оцінка основних фондів дозволяє правильно визначити рівень використання основних фондів і рентабельності виробництва, а також служить надійною статистичною базою для уточнення і вдосконалення системи амортизаційних відрахувань.
Переоцінка основних фондів - це доведення залишкової вартості основних засобів до справедливої.
1.3. Статистичне вивчення утворення і використання амортизаційних фондів. Баланси основних фондів.
Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають витрати на: а) придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; б) самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; в) проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Термін корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого ОФ використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде вироблено очікуваний обсяг продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так i кількістю одиниць продукції. Термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників: 1. очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності; 2. передбачуваний фізичний i моральний знос; 3. правові обмеження щодо термінів використання. Усі ці критерії досить суб’єктивні, отже, оспорити встановлені підприємством терміни експлуатації неможливо. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: а) очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; б) фізичний та моральний знос, що передбачається; в) правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори. 1) Метод зменшення залишкової вартості. Суть його в тому, що на початку експлуатації основних виробничих фондів засоби суми нарахованої амортизації значно перевершують амортизаційні суми, нараховані на кінець терміна служби об’єкта. Використовуючи цей метод, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, доти вони ще нові і мають високий виробничий потенціал. З часом, витрати на ремонт збільшаться. Це приведе до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційні відрахування з часом залишається практично незмінною на протязі кілька років. В результаті корисність об’єктів основних засобів залишається однаковою тривалий період часу. Тому цей метод застосовують для тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу внаслідок науково-технічного прогресу – комп’ютери, принтери, ксерокси, та інша електроніка.Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
Стандартом визначено п’ять бухгалтерських методів нарахування амортизації і один – податковий.
1) Прямолінійний метод. Згідно цього методу амортизуючи вартість об’єкта основних засобів рівномірно списується на протязі терміна його використання. Цей метод найбільш характерний для пасивної часті основних фондів: будівлі, споруди, їх структурні компоненти.
2) Метод зменшення залишкової вартості. Суть його в тому, що на початку експлуатації основних виробничих фондів засоби суми нарахованої амортизації значно перевершують амортизаційні суми, нараховані на кінець терміна служби об’єкта. Використовуючи цей метод, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють більш ефективно, доти вони ще нові і мають високий виробничий потенціал. З часом, витрати на ремонт збільшаться. Це приведе до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційні відрахування з часом залишається практично незмінною на протязі кілька років. В результаті корисність об’єктів основних засобів залишається однаковою тривалий період часу. Тому цей метод застосовують для тих засобів, які схильні до впливу швидкого морального зносу внаслідок науково-технічного прогресу – комп’ютери, принтери, ксерокси, та інша електроніка.Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
3) Метод прискорення зменшення залишкової вартості. При цьому методі ліквідаційна вартість об’єкту не враховується. Цей метод економічно більш виправданий по відношенню до активної частини, наприклад, машини, механізми, верстати та інше виробниче обладнання. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється; 4) Кумулятивний метод. Цей метод називають методом списання вартості по сумі кількості років. Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.
5) Виробничий метод. Цей метод базується на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об’єкта основних засобів, і термін часу нема ніякої ролі в процесі начислення. Найбільш доцільно використовувати цей метод по відношенню до транспортних засобів. За цим методом місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів. 6) Податковий метод. Застосовується тоді коли бухгалтери бажають зменшити обсяг облікової роботи і об’єднати бухгалтерський і податковий способи нарахування амортизації. Іншими словами, коли мова йде тільки про мету начислення амортизації а не облік засобів в цілому. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду . Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набрання чинності цим Законом за такими нормами (у розрахунку на календарний рік): Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.Метод амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.
1.4. Система показників стану, руху і використання основних виробничих фондів, озброєність праці основними фондами.
В процесі функціонування основні фонди зазнають фізичного і морального зносу. Фізичний знос представляє собою поступову втрату засобами праці своєї споживчої вартості в процесі використання чи бездіяльності, в результаті впливу сил природи, а також при надзвичайних обставинах (пожежа, затоплення і т.д.). Моральний знос – це зниження вартості основних фондів в результаті технічного прогресу і появи нових, більш досконалих засобів праці, а також росту виробництва праці в галузях, що їх виробляють.
Беручи участь в процесі матеріального виробництва, основні фонди по мірі їх зносу переносять свою вартість частинами на продукт. При цьому первісна вартість основних виробничих фондів зменшується на суму амортизаційних відрахувань. До кінця терміну служби, в результаті повного зносу основних фондів, їх остаточна вартість дорівнює нулю, або ліквідованій вартості, яка дорівнює вартості лома (металу, цеглини, лісу і т.д.). Для відшкодування зносу основних виробничих фондів проводять амортизаційне відрахування. Сума амортизаційних відрахувань за весь термін служби основних фондів повинна забезпечити відшкодування первісної вартості після вибуття їх в результаті зносу і витрати на капітальний ремонт і модернізацію за весь період їх функціонування. Накопичена сума амортизаційних відрахувань створить амортизаційний фонд, призначений для відновлення основних фондів.
Амортизація нараховується за нормами амортизаційних відрахувань. По всіх галузях народного господарства введені в дію єдині норми амортизації, диференційовані за видами і групами основних фондів. По кожній групі основних фондів встановлена загальна норма амортизації з розділенням її на капітальний ремонт, включаючи затрати на модернізацію машин і обладнання, повне відновлення. Діючі норми амортизації враховують і моральний знос, зменшуючи амортизаційний період в порівнянні з фізично-можливим терміном функціонування.
Річна сума амортизаційних відрахувань визначається виходячи із рівномірного зносу фондів за формулою:
А=
А- річна сума амортизаційних відрахувань;
П- повна первісна (або відновна) вартість основних фондів;
Л- ліквідована вартість основних фондів за ціною лома з відрахуванням витрат на їх демонтаж;
М- затрати на модернізацію за весь амортизаційний період;
К- затрати на капітальний ремонт;
Т- нормативне число років служби даного об’єкту (в роках).
Річна норма амортизаційних відрахувань (Na), як правило, виражається у відсотках і складає:
Na= , або
Na=.
Крім загальної норми амортизаційних відрахувань можуть бути визначені окремо:
Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів:
Na=;
Норма амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт (включаючи амортизацію) основних фондів:
Na=.
На протязі року змінюються показники об’єму і структури основних фондів. Для характеристики зміни наявності і руху основних фондів (як правило, за рік) складають баланси основних фондів, що відображають процес їх відтворення.
На основі даних про балансову вартість основних фондів будують їх баланси за рік, де по окремих видах відображають:
1) наявність основних фондів на початок року;
2) надходження у звітному році – всього та у тому числі:
а) введено в дію нових основних фондів;
б) інші надходження.
3) вибуло у звітному році - всього, та у тому числі:
а) ліквідовано основних фондів;
б) інше вибуття;
4) наявність основних фондів на кінець року.
Якщо до балансу основних фондів за балансовою вартістю у частині вибулих фондів додати графу “Сума зносу основних фондів”, то за цими даними можна побудувати “Баланс основних фондів по вартості за вирахуванням зносу”. У цьому “Балансі” основні фонди станом на початок року відображують за відповідальністю вартості без врахування зносу (за даними переоцінки); введені в дію нові основні фонди – за їх повною початковою вартістю ; вартість куплених та проданих основних фондів – за їх ринковою ціною; одержані або переданні іншим підприємствам основні фонди – за їх залишковою вартістю; ліквідовані або списані основні фонди – за їх ліквідаційною вартістю.
Баланс основних виробничих фондів підприємства за повної вартості показує об’єм основних фондів на початок року, збільшення і зменшення їх на протязі року і об’єм на кінець року. Основні фонди можуть збільшуватися в результаті введення в дію знову придбаних основних фондів і безплатного отримання від інших підприємств. Зменшення основних фондів може бути через вибуття їх за старістю і зносу, а також передачі іншим підприємствам.
На основі абсолютних величин, що знаходяться в балансі основних фондів, можуть бути розраховані показники, які відображають стан основних фондів. Дані балансів основних фондів ( по балансовій вартості та по вартості за вирахуванням зносу) використовують для розрахунку показників, які характеризують стан та відтворення основних фондів. До них належать коефіцієнти зносу та придатності основних фондів, а також коефіцієнти введення, оновлення та вибуття основних фондів.
Коефіцієнт оновлення показує, яка питома вага знову введених за досліджуваний період основних фондів в об’ємі всіх основних фондів на кінець періоду. Коефіцієнт оновлення обчислюється як відношення вартості знову введених основних фондів за звітний період до повної первісної вартості основних фондів на кінець періоду.
Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних фондів вибула в звітному періоді, і відображається як відношення вартості вибулих за звітний період із-за старості і зносу основних фондів до повної первісної вартості на початок звітного періоду.
Важливими характеристиками стану основних фондів являються показники їх зносу і придатності. Коефіцієнти зносу і придатності можна оприділити як на початок, так і на кінець року. Відношення суми зносу основних фондів до їх повної вартості представляє собою коефіцієнт зносу.
Коефіцієнт придатності показує незношену частину основних фондів і встановлюється як відношення остаточної вартості до повної вартості основних фондів або як різниця між 100% і коефіцієнтом зносу. Цей коефіцієнт, так само як і коефіцієнт зносу, можна встановити на початок і на кінець року.
Важливими показниками використання основних фондів являються фондовіддача і фондомісткість.
Показник фондовіддачі характеризує об’єм випуску продукції в розрахунку на 1 грн. основних фондів. Досягнутий рівень фондовіддачі знаходять як відношення об’єму продукції, створеної на даному підприємстві за звітний період, до середньорічної вартості основних виробничих фондів за той же період.
Для характеристики основних виробничих фондів використовується і фондомісткість – показник, обернений фондовіддачі. Фондомісткість відображає рівень затрат основних виробничих фондів на 1 грн. продукції і знаходиться як відношення середньорічної вартості виробничих фондів до об’єму продукції, виробленої на даному підприємстві за звітний період.
Ефективність суспільного виробництва в значній мірі залежить від озброєності праці основними виробничими фондами. Фондоозброєність праці встановлюють як відношення середньорічної повної первісної вартості основних виробничих фондів до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Ріст фондоозброєності праці являється одним із найважливіших факторів підвищення продуктивності праці.
Темпи росту фондоозброєності праці промисловості постійно прискорюються. За десятиріччя фондоозброєність промислово-виробничого персоналу майже подвоїлась. Особливо швидкими темпами збільшувалась фондоозброєність праці в машинобудуванні і металообробці, хімічній і нафтохімічній, паливній галузях промисловості.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці. При простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворені – залежить не лише від нормального строку експлуатації, але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів. Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види. Співвідношення між окремим групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь заборгованості, ліквідності та активності підприємства. Прибуток (доход) і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу – підсумкового синтетичного документу про наявність використання коштів на певну дату (кінець кварталу, року).
1.5. Основні показники статистики виробничого устаткування.
Особливе місце серед основних виробничих фондів займають:
Силові машини і обладнання;
Робочі машини і обладнання.
Першу групу знарядь праці прийнято називати енергетичним обладнанням. Під виробництвом обладнання розуміють засоби праці (машини, станки, апарати і т.д.) для безпосереднього впливу на предмети праці при виробництві продукції. Виробниче обладнання за складом дуже різнорідне, до нього слід віднести робочі машини, передавальні механізми, транспортні засоби, контрольно-вимірювальні прилади та інші види обладнання виробничого призначення. Групування виробничого обладнання визначається характером його участі в процесі виробництва. Основну частину виробничого обладнання складають робочі машини.
За призначенням виробниче обладнання підрозділяють на обладнання загального призначення, яке може бути використане в різних галузях господарства, і спеціалізоване, тобто призначене для визначення галузей (будівництва, зв’язку, сільського господарства). Так, у будівництві при вивченні виробничого обладнання окремо враховують екскаватори, бульдозери, скрепери, моторні катки, лісопильні рами і т.д.
При статистичному вивченні обладнання розрізняють його експлуатаційний та технічний стан. Облік чисельного обладнання роблять за його експлуатаційним станом і розрізняють наявне, встановлене і фактично працююче обладнання.
Наявним обладнання являється все зазначене на балансі підприємства обладнання незалежно від того, де воно знаходиться (в цехах чи на складі) і в якому вигляді (зібране чи ні). Встановлене обладнання – це обладнання, зроблене в експлуатацію чи те, що знаходиться в пусковому періоді. Воно включає в себе як обладнання, призначене до роботи, так і те, що знаходиться в резерві, ремонті, реконструкції.
До діючого відносять все фактично працююче (в звітному періоді) обладнання незалежно від часу його використання.
При вивченні технічного стану обладнання його підрозділяють на групи:
нове комплектне обладнання (яке не було в експлуатації), технічно придатне обладнання;
обладнання, яке потребує модернізації, не придатне, яке підлягає списанню обладнання.
Статистика веде облік обладнання і за потужністю. Під потужністю обладнання розуміють здатність одиниці обладнання виробляти визначену кількість енергії або продукції за одиницю часу (тобто потенційну продуктивність обладнання). Найбільш часто потужність енергетичного обладнання вимірюють в кіловатах чи кінних силах (1 кВт = 1,36 к.с.; 1 к.с. = 0,736 кВт).
Важливу роль в статистиці відводиться вивченню використання обладнання. Ефективне використання обладнання дозволяє збільшити об’єм виробництва продукції, тобто досягти таких самих результатів, що і при новому будівництві чи розширенні і реконструкції діючих підприємств. Нарівні з цим найкраще використання обладнання являється важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення фондовіддачі і т.д.
Аналіз ефективності використання обладнання здійснюють за рядом показників. Основними із них являються показники використання численності різних парків обладнання; показник змінності роботи обладнання, а також показник використання обладнання в часі, за потужністю і за об’ємом виконаних робіт.
Показник використання численності наявного (чи установленого) обладнання визначають як відношення численності фактично працюючого обладнання в звітному періоді до загального числа наявного (чи установленого) обладнання.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання показує, скільки змін в середньому працювала кожна одиниця обладнання на протязі доби, і визначається як відношення числа машинозмін, відпрацьованих у всі зміни, до загального числа установленого обладнання.
Іншим показником використання обладнання в часі являється коефіцієнт екстенсивного навантаження. Він обчислюється як відношення фактичного часу роботи обладнання до календарного (в окремих випадках визначають не тільки до календарного, але і до режимного, планового)
Кекс.наван.= ,
Кекс.наван – коефіцієнт екстенсивного навантаження;
tфакт – час фактичної роботи обладнання;
tкален – календарний фонд часу роботи обладнання.
Коефіцієнт екстенсивного навантаження показує, яка частина максимально можливого часу роботи обладнання була фактично використана.
Календарний фонд часу – це максимально можливий час роботи обладнання (за місяць 30 днів, або 720 годин, за рік – 365 днів, або 8760 годин).
Режимний фонд залежить від установленого режиму роботи підприємства (одна, дві чи три зміни), він менше календарного фонду на число святкових і вихідних днів.
Плановий фонд часу менший режимного на час, призначений для планово-попереджувального ремонту і резерву.
Фактично відпрацьований час менший планового на час, затрачений на простій. Фактично відпрацьований час складається із машинного часу і часу, необхідного на допоміжні і підготовчо-підсумкові операції.
Машинний час складається із корисного часу, затраченого на виготовлення бракованої продукції.
Строгій статистичний облік фактичного використання корисного машинного часу дозволяє виявити невикористані ресурси і підвищити ефективність роботи обладнання.
Показником використання обладнання і потужності являється коефіцієнт інтенсивного навантаження, який визначається як відношення середньої, фактичної потужності роботи обладнання до його максимально можливої (потенційної) потужності:
Кінтен.наван.=,
Мсер.факт – середня фактична потужність роботи обладнання в звітний
період;
Мmaxможл – максимально можлива потужність даного виду обладнання.
Зведену характеристику використання потужності і часу роботи обладнання дає коефіцієнт інтегрального навантаження. Він може бути отриманий шляхом зіставлення фактично виконаного об’єму робіт з максимально можливим:
Кінтен.наван=,
Qфакт – кількість фактично виробленої продукції за час роботи обладнання;
Qmax можл – максимально можливий об’єм виробництва продукції на даному
Обладнанні.
Коефіцієнт інтегрального навантаження може бути визначений і як виробництво коефіцієнтів інтенсивного і екстенсивного навантаження обладнання.
Висновок
У курсовій роботі перш за все в теоретичної частині я висвітлив соціально – економічне значення даної теми курсової роботи, тобто статистичного вивчення ОВ, основні напрямки підвищення ефективності їх використання. Також я розглянув такі питання, як класифікація ОФ, їх особливості в окремих галузях народного господарства; використання амортизаційних фондів; систему показників руху, стану і використання ОВФ та основні показники статистики виробничого устаткування.
Практична частина складається із семи завдань. Ці завдання стосуються плодоконсервних заводів. У курсовій роботі я навчився виконувати просте та комбіноване групування, а також визначати воду, медіану, середнє лінійне відхилення, розмах варіації, дисперсію, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, темпи росту і приросту (абсолютні та відносні).
Загалом у цій курсовій роботі стисло обґрунтовується актуальність вибраної теми для статистичного вивчення, проаналізована методологія розрахунку різних статистичних показників з досліджуваної теми. Виконано також 7 взаємопов’язаних завдань, які я розраховував згідно вихідних даних за методиками, засвоєними на лекційних та практичних заняттях.


Список використаної літератури
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 12 червня 1997 р. № 283/97 ВР.
Вашків П.Г. Статистика підприємства: Навч. Посібник. – К.: Слобожанщина. 1999р. – 600с.
Гордійчук А. С., Стахів О. А. Економіка підприємства. - Навчальний посібник.- Рівне, РДТУ, 1999.
Статистика: Підручник/А.В. Головач та ін.; За ред. А.В. Головача та ін. – К.: Вища шк., 1993. – 623 с.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби” від 27.04.2000 р. №92.
Статистика: Підручник/за ред. Герасимка С.С. – 2-ге видання. – К.: Вища шк. – 1998 р.
Экономическая статистика: метод. Разработка/В.С. Федоренко 2-ге издание стереотип. – К.: МАУП, 1999. – 88 с.
.