Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
Термін "фонди" походить від латині і дослівно означає "основа". Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні
' Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру спрацювання.
Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
В бухгалтерському обліку використовується термін "основні засоби". Його визначення дається в П(С)БО 7: основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Оборотні фонди — це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (робіт, що виконуються; послуг, що надаються).
Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.
Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне господарство, об'єкти соціально-побутового призначення, будинки відпочинку, дошкільні установи тощо).
Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більше 48%.
На практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.
Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, встановлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку
Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове вираження їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури та розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Існує декілька видів оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість — це історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, і сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних і фондів.
Первісна вартість об'єкта основних фондів складається з таких витрат:
- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядчикам за І виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
- реєстраційні збори, державне мито й аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на 1 об'єкт основних фондів;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
-витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;
- витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Первісна вартість безоплатно отриманих та придбаних в обмін основних фондів дорівнює їхній справедливій вартості.
Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою може бути здійснений обмін цього об'єкта в результаті операції між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їхній переоцінці.
Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за нинішніми цінами. Тобто сума коштів (їхніх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити на придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності, називається відновленою вартістю.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації (зумовленого спрацюванням) називається ліквідаційною вартістю.
Ліквідаційна вартість — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).
Балансова вартість — це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.
Балансова вартість основних фондів при їхньому введенні в експлуатацію тотожна первісній вартості. У міру зношеня основних засобів їхня балансова вартість (залишкова вартість) визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу.
Для визначення суми амортизаційних відрахувань згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:
Б(а) = Б (а - 1) + П(а _ і) - В(а- 1) - А{а -1),
де Б(а) — балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;
Б (а - 1) — балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;
П(а _ і)— сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;
В(а- 1) -_ума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;
А{а -1),— сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.
Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками:
І. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).
1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).
Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції, — дороги, мости, водокачки тощо).
Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і ', передачі енергії та для переміщення речовин — лінії електропередач, трубопроводи).
Машини та обладнання:
-силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);
- робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);
- вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);
- регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);
- лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);
- обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);
- медичне обладнання;
- комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори тощо);
- інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).
1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначенідля переміщення людей і вантажів).
Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).
Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, — робочі столи, верстати, стелажі тощо).
Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).
Робоча і продуктивна худоба.
Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості
окремих примірників книг).
Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращання земель, документація з типового проектування).
2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства.
2.1. Земельні ділянки.
Будинки, споруди та передавальні прист Капітальні витрати на поліпшення земель
Машини та обладнання. Будинки, споруди та передавальні пристрої
Транспортні засоби. Машини та обладнання
Транспортні засоби
Інструменти, прилади та інвентар.
Робоча і продуктивна худоба.
Багаторічні насадження.
Інші основні засоби.
3. Роль у процесі господарської діяльності.
Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).
Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).
4. Сфера використання.
Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).
Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).
5. Форма власності.
Власні.
Орендовані (лізинг).
6 Характер участі у процесі виробництва.
Діючі.
Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.
7. Рівень технічної придатності.
Обладнання, яке можна використовувати у виробництві.
Обладнання, що потребує капітального ремонту.
Відповідно до податкового обліку з метою нарахування амортизації основні фонди класифікують за функціональним призначенням на чотири групи.
До першої групи належать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.
До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
До третьої групи відносять будь-які інші основні фонди, що не входять до груп 1, 2 і 4.
До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, Інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмнезабезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарі в (предметів).
Відповідно до П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за певними групами (рис. 5.2).
Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає. Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший проміжок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вища у складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших складових активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.
Розбіжності виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробітку.
На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будівель, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених у основні фонди нового підприємства.
Структуру промислово-виробничих основних фондів доцільно розглядати й у галузевому розтині. Вона відображає рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.
Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).*
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їхньої загальної вартості.
Вікова структура основних фондів — це співвідношення різних вікових груп основних фондів у їхній загальній вартості
1.2Термін корисного використання основних виробничих фондів як економічна категорія
Термі корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого ОФ використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде вироблено очікуваний обсяг продукції.Тобто термін експлуатації може визначатись як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Термі корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників:
*очікуване використання об’єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;
*передбачу вальний фізичний і моральний знос;
*правові обмеження щодо термінів використання;
Усі ці критерії досить субє’ктивні,отже,оспорити встановленні підприємством терміни експлуатації неможливо.Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається вразі очікуваних економічних вигод від його використання.
Термін корисного використання основних засобів визначається керівництвом підприємства самостійно з урахуванням економічної доцільності.Іншими словами, керівництво підприємства припридбанні основних засобів може самостійно встановити термін їх корисного використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів.Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об’єкта основних засобів на різних підприємствах буде вирізнятись.
Якщо у процесі експлуатації стає зрозуміло, що об’єкт основних засобів може використовуватись довше ( або менше ) встановленого терміну , то згідно з п. 25 П(С)БО 7 термін корисного використання може бути змінено. Це відбуваєть у випадку зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта основних засобів внаслідок , наприклад , проведених капітальних і поточних ремонтів , зміни ринкової кон’юктури . Амортизація об’єкта основних засобів нараховується виходячи з нового терміну корисного використання , починаючи з місяця , наступного за місяцем зміни терміну корисного використання.
Зазначимо , що проблема визначення терміну корисного використання
основних засобів не нова і полягає не стільки в чисто технічному способі його визначення , скільки в науковій ( економічній ) обґрунтованості . Чим коротший термін корисного використання , тим вища норма амортизації – необхідно швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції . що призволить до її збільшення , Чим триваліше термін , тим нижче норма амортизації ,більший період відшкодування зносу і , отже менше можливостей для своєчасного використання новітніх технічних досягнень . А це , звичайно , збільшує масштаби знецінення основних засобів .
Підбиваючи підсумок визначення терміну корисної експлуатації основних засобів , зауважимо , що фізично можливий термін їх служби не може бути основою для визначення норм амортизації . Він повинен визначатися виходячи з економічно доцільного терміну служби , який може бути менше фізично можливого . При цьому розрив між фізично можливим та економічно доцільним періодами функціонування техніки , що інтенсивно морально застаріває ( комп’ютери та інша електроніка ) , буде найбільшим.
1.3 Механізм впливу терміну корисного використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва підприємства
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів ,тобто від періоду їх функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення . При цьому як скорочення , так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці .
Скорочення строків експлуатації машин ( устаткування ) , з одного боку , уможливлює прискорення їхнього оновлення , тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці , підвищення технічного рівня підприємства , зростання продуктивності праці , зниження ремонтно-експлуатаційних витрат , а з іншого-призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум , потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для їхнього відтворення , але спричиняє зниження сукупної продуктивності знарядь праці , значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію .
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними ю тобто такими , що забезпечують найменші затрати суспільної праці протягом усього періоду функціонування .Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту . Проте результати спеціальних досліджень свідчать , що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори-щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати . Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації- через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використання графічного способу.
Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення[^Щ.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів. Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів. Норма амортизації — це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів
Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обгрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс.
Термін використання (експлуатації) об'єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних фондів.
Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.
Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.
Відомі такі основні методи амортизації: прямолінійний, метод прискореної амортизації, кумулятивний метод (метод суми чисел), виробничий метод.
Підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною з трьох груп основних фондів, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду.
Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.
Терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.
Найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб.
Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:
технічного переозброєння діючого підприємства;
реконструкції виробництва;
розширення виробничих потужностей підприємства;
нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.
1.4 Механізм впливу морального зносу на термін корисного використання основних воробничих фондів підприємства
Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів господарювання основні фонди зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.
Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням основних фондів, а й їхньою бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики — знижується продуктивність збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.
Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів — це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології.
Для суб'єктів господарювання дедалі більшого значення набуває врахування техніко-економічного старіння. Поява нових, досконаліших видів І машин та устаткування з підвищеною продуктивністю, кращими умовами І обслуговування та експлуатації зумовлює неефективність подальшого використання старих засобів праці, оскільки на них виробляється дорожча і гіршої якості продукція, а тому застарілі засоби праці доцільно заміняти І новими ще до закінчення їхнього фізичного строку служби.
Моральний знос – це знос основних засобів унаслідок створення нових , більш прогресивних і економічно ефективних машин і устаткування . Поява досконаліши видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів ще до їх фізичного зносу .
Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того , що собівартість підвищується , а якість знижуєть порівняно із продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні .
Моральний знос-втрата засобами праці частини вартості без відповідного фізичного зносу , що відбувається внаслідок технічного прогресу , Старі машини й технологія вже не забезпечують рівня суспільно необхідної праці при виробництві певної продукції , знижується їх споживна вартість, а відповідно до неї-величина відновної вартості
Розрізняють два види морального зносу . Перший коли із зростанням продуктивності праці машини одного і того самого виду відтворюються дешевше. А тому відбувається знецінювання ,тобто втрата вартості існуючих машин. У цьому разі старі машини ще використовуються , хоча відбувається переоцінка основних фондів. Другий вид морального зносу зумовлений появою нових машин,які працюють на базі комп’ютерної техніки, забезпечують значну економію живої і уречевленої праці, енергетичних і сировинних ресурсів. У такому разі стара машина вже не використовується,при цьому виді морального зносу втрати значно більші ніж при першому.
Техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об'єктів. Технічний догляд і обслуговування основних засобів є складовою частиною технологічного процесу і передбачає виконання робіт на працюючих об'єктах із підтриманням їх у робочому стані, для забезпечення процесу господарської діяльності. Поточний ремонт виконується при необхідності усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання поза технологічним процесом із використанням запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів. Капітальний ремонт потребує великих одночасних витрат для відновлення нормального фізичного стану об'єкта шляхом заміни конструктивних елементів основних засобів. Модернізація основних засобів передбачає удосконалення діючого устаткування з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищенню техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. Будівництво здійснюється на нових площах із метою створення нової виробничої потужності.
До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, із метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.
До розширення діючих підприємств належить також будівництво філій та виробництв, що входить до їхнього складу, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.
До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням Його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу і здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їхньої праці та охорони навколишнього середовища.
До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації та за міни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим, а також щодо удосконалення загальнозаводського господарств та допоміжних служб.
Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.
Затрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонті, основних засобів формують безпосередньо собівартість виготовлено продукції (наданих послуг, виконаних робіт)
Можна зробити висновок, що моральний знос зменшує термін корисного використання.