1. Механізм впливу поліпшення використання основних виробничих фондів на економію капітальних вкладень.
В умовах ринк. економіки ефективн. в-ва на п-ві не розривно пов’язане з проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких важливе місце належить ОВФ.ОФ на п-ві представлені засобами праці.Вони приймають участь у процесі в-ва протягом тривалого часу(більше 1 року), зберігаючи при цьому свою натур.форму, не входять до складу новоствореної пр-ії, свою вартість передають на готову пр-цію частинами по мірі їх зносу, ств-чи елемент витрат в-ва п-ва. На базі зрост.ОФ більш.економ.потенціал і виробничі можливості п-ва, підвищ.технічний рівень в-ва, що забезпечує збільш. обсягів випуску пр-ції, поліпшення умов праці тощо.Підвищ. ефект. вик-ня ОФ забезпеч. 2 шляхами:
збільш тривалості роботи ОВФ протягом року-екстенсивний шлях;
підвищ. продуктивності ОВФ в одиницю часу – інтенсивн. шлях.
Підвищення ефект. вик-ня ОВФ знаходить свій вираз у збільш. в-ва валової пр-ції, що призводить до росту продуктив. праці і фондовіддачі і зниж. собівартості пр-ції. Підвищення вик-ня ОВФ забезпечує зменш. витрат на експлуатацію обладн. в соб-ті пр-ції(робіт). Зменш. цих виртат проходить за рахунок зменш. амортизації, величина якої є постійною і не залежить від обсягу в-ва пр-ції, тобто чим більші обсяги робіт виконуються ОФ, тим менше питома вага аморт. відрахувань у соб-ті одиниці пр-ції(робіт).Крім того на 1 працюючого припадатиме більший обсяг виробленої пр-ції, тобто зростає продукт. праці працівників, що призводить до зрост. середньої ЗП. Підвищення вик-ня ОВФ зменш. потребу п-ва у капітальних вкладеннях для р-ку матеріально-техн. бази та зменш. витрати від морального зносу. Ефект від поліпшення вик-ня ОВФ реалізується значно швидше, ніж від капіт. вкладень.

2. Механізм впливу технологічної структури основних виробничих фондів на ефективність виробництва.
ОФ на п-ві представлені засобами праці.Вони приймають участь у процесі в-ва протягом тривалого часу(більше 1 року), зберігаючи при цьому свою натур.форму, не входять до складу новоствореної пр-ії, свою вартість передають на готову пр-цію частинами по мірі їх зносу, ств-чи елемент витрат в-ва п-ва.
В залежності від ступеню участі у вир-чих процесах ОВФ поділ. на активну та пасивну частини. Пасивна част. ОВФ безпосередньо не діє на предмети праці, а ств. сприятливі умови для процесу в-ва. Вона дозволяє зберігати активну част. ОВФ, поліпшує вир-чо-побутові умови працівників. До неї відносяться вир-чі будівлі, споруди, госп. та конторський інвентар тощо. Активна част. ОВФ безпосередньо приймає участь у ств. пр-ції(виконання робіт), тобто вони безпосередньо діють на предмети праці.До них віднос. машини та устаткув., інструменти, трансп. засоби, що вик-ся для транспортування засобів та предметів праці.Активна част. вир-чих фондів визнач. вир-чу потужність п-ва і її величина безпосередньо впливає на обсяги в-ва пр-ції або виконаних робіт.Чим вища питома вага активної част. у структурі ОВФ, тим більш ефективніше вони вик-ся, тим більші обсяги робіт вик-ся. Збільш. обсягів робіт, що виконуються ОВФ зменшує питому вагу аморт. відрахувань у соб-ті одиниці пр-ції(робіт).Крім того на 1 працюючого припадатиме більший обсяг виробленої пр-ції, тобто зростає продукт. праці працівників, що призводить до зрост. середньої ЗП.

3. Механізм впливу відтворення основних виробничих фондів на ефективність виробництва.
Відтворення ОФ означ. постійне їх відновлення, яке зумовлене тим, що ОФ у процесі в-ва зношуються та втрачають свої первісні техніко-економ. х-ки. Тому важливішою умовою підвищ. ефективн. в-ва на п-ві є постійне відтв.ОФ, яке здійсн. на базі науково-технічн. процесу
Основні види відтвор.:
Часткове- відшкодув. фіз.. зносу та відновлення первісних техніко-економ. х-ик при проведенні капіт. ремонту ОФ.
Просте- заміна фіз..-зношених ОФ на п-ві новими, але це здійсн. на більш високій технічній основі зп рахунок амортиз. відрахувань.
Розширене- розширення матер.-технічної бази п-ва за рахунок придбання (будівництва) нових ОФ для збільш. обсягу в-ва(здійсн. за рахунок прибутку, позичкових і залучених коштів).
За рахунок оновлення ОФ відбувається збільш. обсягу в-ва пр-ції, що зумовлює зменш. соб-ті одиниці пр-ції(збільш. прибутку) за рахунок зменш. частки амортиз. відрахувань чи інших складових.Також збільш. продуктив. праці, зменш. витрати на одиницю пр-ції, а середнє ЗП збільш.

4. Механізм впливу прискорення оборотності оборотних засобів на господарську діяльність підприємства.
ОЗ залежить від швидкості їх обігу. Чим менше часу вимагається для повного обороту, тим швидше вони можуть вступити в новий кругооборот, тим менші розміри ОЗ необхідно для виконання певного обсягу робіт. Економічне значення оборотності ОЗ полягає в тому, що від неї залежить розмір коштів, необхідних п-ву при даних обсягах в-ва та реалізації продукції.
Підвищення ефективності використання ОЗ забезпечується за рахунок прискорення їх оборотності, що характеризує зменшення тривалості перебування ОЗ на окремих стадіях обороту. Шляхами прискорення оборотності ОЗ на кожній стадії кругообороту є:
1. На стадії придбання предметів праці (засобів в-ва) – удосконалення нормування запасів та матеріально-технічного забезпечення, що дозволить зменшити залишок в-чих запасів за рахунок збільшення числа поставок (щоб не відбувалося нестачі ОЗ або заморожування коштів при нагрормадженні понаднормативних запасів). Виділяють поточний (залежно від періодичності), страховий/резервний (при збої постачання), транспортний, підготовчий / технологічний (підготовка до вимог технології) запаси, сукупність яких формує норматив власних оборотних засобів.
2. Стадія виробництва передбачає небагато можливостей для прискорення оборотності ОЗ через стабільність технології. Основними шляхами є оптимізація обсягів в-ва продукції, скорочення процесу в-ва прод., якщо дозволяє технологія, зменшення обсягу незавершеного в-ва, зниження матеріаломісткості прод. на основі застосування прогресивних технологічних процесів та матеріальна зацікавленість працівників в економному витрачанні матеріальних ресурсів на основі внутрігосподарського розрахунку.
3. При реалізації готової продукції важливим є її прискорення, прискорення розрахунків зі споживачами прод., зменшення дебіторської заборгованості, поліпшення платіжної дисципліни тощо.
Економічний зміст прискорення оборотності ОЗ полягає в тому, що при тих же ОЗ п-во може виконати більші обсяги робіт, або при тих же обсягах робіт п-во може вивільнити з кругообігу частину ОЗ. Прискорення оборотності впливає на господарську діяльність п-ва, даючи можливість збільшити обсяг продукції та знизити її собівартість. Це відбувається за рахунок зменшення витрат на збереження запасів, витрат, пов'язаних зі збутом готової продукції, пов'язаних з незавершеним в-вом. Висока оборотність оборотних фондів означає швидке повернення у грошовій формі витрачених коштів, що дає можливість своєчасно виплачувати з/п, здійснювати оплату постачальникам тощо.
Прискорення оборотності ОЗ відбувається за умов, коли запаси цінностей зростають меншими темпами ніж випуск продукції.
В результаті прискорення оборотності ОЗ відбувається:
Вивільнення оборотних коштів з обороту, що дає можливість п-ву використати їх для збільшення обсягу в-ва продукції при тих же ОЗ. А у випадку, якщо на ринку нема потреби в додатковій продукції – використати їх на інші господарські цілі (депозит).
Зменшення потреби в позичкових засобах (що дозволить зменшити плату за кредит), адже при збільшенні тривалості обігу відчувається потреба у додаткових коштах.
5. Механізм підвищення продуктивності праці.
ПП як ек категорія характеризує ефективність витрат праці, здатність робочої сили виробляти відповідну споживчу вартість або виконувати корисну роботу, характеризується співвідношенням між обсягом виробленої продукції і витратами праці.
Чим більше виготовляється прод в 1роб. часу або чим менше витрачається праці на 1прод, тим вищий рівень ПП.
ПП категорія динамічна, вона залежить від рівня кваліфікації працівників; від досконалості засобів в-ва, які викор; від умов праці; матеріальної зацікавленості працівників; природної обдарованості л-ни фіз. і розум енергією.
Ріст ПП— ЕК категорія, яка характеризує економію витрат праці на виготовлення 1 прод або збільшення обсягу в-ва прод в 1 роб часу.
В результаті росту ПП відбув економія витрат праці (живої), яка повинна відбуватися вищими темпами, ніж збільшення минулої (уречевленої) праці. Ефективне зрост ПП забезпечується тоді, коли збільшується частка уречевленої (автоматизованої) і зменш живої праці. Збільшення частки уречевленої праці призводить до зростання фондоозброєності праці.
Зменшення витрат праці на 1 продукції при тих самих обсягах призводить до зростання виробітку і зменш трудоємності продукції.
Осн шляхи підвищення ПП: 1. Екстенсивний (зменш витрат праці на виготовлення 1 прод при незмінному обсягу в-ва). 2. Інтенсивний (збільшення обсягу в-ва при незмінних витратах праці).
Заходи щодо підвищ ПП: 1. Облаштування роб місця. 2.Підвищ рівня кваліфікації. 3.МТЗ в-ва. 4.Поліпшення викор ОВФ. 5.Підвищ рівня механізації праці. 6. Удоск засобів праці. 7.Матеріальне стимулювання працівників. Умовою ефективності в-ва є зростання ПП більшими темпами, ніж зростає сер ЗП. 8.Поліпшення умов праці. 9.Удосконалення с-ми оплати праці. 10. Удоск технології в-ва.
Можливі такі варіанти росту ПП: 1. Збільш обсяги в-ва, а витрати праці залишаються постійними. 2.Збільш обсяги в-ва прод і збільш витрати праці, проте обсяги в-ва повинні зростати вищими темпами. 3.Обсяги залишаються постійними, а витрати праці зменшуються. 4.Обсяги в-ва зменш і витрати праці зменшуються, проте витрати праці повинні зменш більшими темпами.
Економічне значення росту ПП заключається в тому, що за його рахунок: збільш обсяги в-ва прод; зменш с/в виготовленої продукції за рахунок зменш витрат праці з розрахунку на 1 виготовленої продукції, тобто за рахунок зменшення частки ЗП у с/в 1 продукції (проте це не впливає на сер ЗП працівників).
Соц значення росту ПП заклечається в тому, що ріст ПП забезпечує збільш сер ЗП, що забезпечує підвищення матеріального добробуту працівників.

6. Механізм впливу підвищення продуктивності праці на господарську діяльність підприємства.
ПП як ек категорія характеризує ефективність витрат праці, здатність робочої сили виробляти відповідну споживчу вартість або виконувати корисну роботу, характеризується співвідношенням між обсягом виробленої продукції і витратами праці.
Чим більше виготовляється прод в 1роб. часу або чим менше витрачається праці на 1прод, тим вищий рівень ПП.
ПП категорія динамічна, вона залежить від рівня кваліфікації працівників; від досконалості засобів в-ва, які викор; від умов праці; матеріальної зацікавленості працівників; природної обдарованості л-ни фіз. і розум енергією.
Ріст ПП— ЕК категорія, яка характеризує економію витрат праці на виготовлення 1 прод або збільшення обсягу в-ва прод в 1 роб часу.
В результаті росту ПП відбув економія витрат праці (живої), яка повинна відбуватися вищими темпами, ніж збільшення минулої (уречевленої) праці. Ефективне зрост ПП забезпечується тоді, коли збільшується частка уречевленої (автоматизованої) і зменш живої праці. Збільшення частки уречевленої праці призводить до зростання фондоозброєності праці.
Зменшення витрат праці на 1 продукції при тих самих обсягах призводить до зростання виробітку і зменш трудоємності продукції.
Зменш с/в продукції за рахунок зменшення частки витрат праці у с/в 1 продукції. Збільшується прибуток.
Економічне значення росту ПП заключається в тому, що за його рахунок: збільш обсяги в-ва прод; зменш с/в виготовленої продукції за рахунок зменш витрат праці з розрахунку на 1 виготовленої продукції, тобто за рахунок зменшення частки ЗП у с/в 1 продукції (проте це не впливає на сер ЗП працівників).
Соц значення росту ПП заклечається в тому, що ріст ПП забезпечує збільш сер ЗП, що забезпечує підвищення матеріального добробуту працівників.

7. Механізм впливу збільшення умовно-постійної частини витрат на зменшення умовно-змінної частини витрат.
В залежності від обсягу в-ва продукції на п-ві всі його витрати поділяються на :
1)умовно-постійні, які представляють собою витрати п-ва на виготовлення прод., загальна величина яких не залежить від обсягу виготовленої продукції( амортизаційні відрахування, утримання ОФ, реклама, страхування, витрати на організацію та управління п-вом ). Загальна величина є постійною, а з розрахунку на 1цю виготовленої продукції вони змінюються.;
2)умовно-змінні витрати – це втирати п-ва на виготовлення продукції, величина яких зменшується або збільшується при зміні обсягу в-ва продукції. З розрахунку на 1цю продукції УЗВ залишаються постійними. Для розширення в-ва продукції необхідно збільшити к-ть змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничі потужності, тобто їх величина зростає.
Збільшення УП частини витрат може відбутися за рахунок запровадження НТП. І хоча нове обладнання значно дорожче, збільшуються амортизаційні відрахування, але:
1)збільшується обсяг в-ва продукції;
2)зменшуються витрати праці на 1цю продукції( зниження с/в 1ці прод., експлуатаційних витрат, питомих капітальних вкладень);
3)менші витрати на ел/ен на од.прод.;
4)зменшуються відходи матеріалів і сировини.
Тобто зменшується умовно-змінна частина витрат. Непривабливою властивістю НТП є його вірогідний характер, розрив у часі, тобто потреба у значних одноразових витрат сьогодні, а одержання віддачі – у майбутньому. Економічний ефект НТП – результат використання нововведень, що виражається у прирості кінцевого продукту і нац.доходу.
Госпрозрахунковий ефект НТП заклечається в тому, що він втілюється у прибутку п-ва. Фінансування витрат щодо впровадження нової техніки на п-ві здійснюється за рахунок власних коштів ( прибутку, амортизац.відрах. і с/в ) та кредитів банків.
8. Механізм впливу державного регулювання економіки (собівартості продукції) на ефективність виробництва.
Собівартість продукції представляє собою грошовий вираз витрат підприємства на виготовлення продукції.
На сучасному етапі економічного розвитку держава своїм законодавством здійснює регулювання рівня собівартості продукції на підприємстві:
на ЗП нараховуються відповідні відрахування на соц.захист;
у собівартість включається плата за користування короткотерміновим кредитом;
включаються витрати на страхування майна підприємства та його працівників;
включаються витрати на гарантійний ремонт і обслуговування реалізованих виробів; до собівартості також можуть бути включені інші витрати(напр.штрафні санкції за понаднормативні викиди).
Ефективність значною мірою залежить від рівня собівартості продукції. Чим вищий рівень собівартості продукції, тим менший прибуток підприємства.
На сучасному етапі практично відсутні важелі, які б стимулювали зниження собівартості продукції.
Одержання прибутку основане на підвищенні цін. У зниженні собівартості продукції повинні бути зацікавлені усі структури підприємницької діяльності.
З іншого боку, зменшення витрат виробництва створює умови для зниження ціни на продукцію. Зниження собівартості на підприємстві забезпечує підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення прибутку.
В сучасних умовах господарювання підприємство самостійно визначає рівень собівартості продукції.
Зниження собівартості продукції можна забезпечити за рахунок:
оптимізації обсягу виробництва продукції;
зменшення матеріальних витрат на виготовлення одиниці продукції, але при цьому не порушуючи технологічних вимог(як у натуральному виразі, так і у вартісному);
поліпшення використання ОВФ підприємства(зменшення амортизаційних відрахувань);
якщо зростання ПП відбувається більшими темпами, ніж зростає середня ЗП;
зменшення витрат на реалізацію;
зменшення витрат на загальновиробничі та загальногосподарські витрати;
забезпечення режиму економії ресурсів.
9. Механізм впливу впровадження досягнень НТП на ефективність виробництва.
Науково-технічний прогрес представляє собою процес росту і удосконалення матеріальних елементів в-ва – засобів і предметів праці, удосконалення технології в-ва, організації праці і в-ва на основі освоєння результатів наукових досліджень і розробок з метою задоволення потреб населення. Винаходи представляють собою вирішення технічної задачі, яке відрізняється суттєвою новизною і забезпечує одержання позитивного ефекту – зниження с/в прод, ріст ПП, поліпшення умов праці.
Непривабливою властивістю НТП є його вірогідний характер, розрив у часі, тобто потреба у значних одноразових витрат сьогодні, а одержання віддачі – у майбутньому, через кілька років, але:
1)збільшується обсяг в-ва продукції;
2)зменшуються витрати праці на 1цю продукції( зниження с/в 1ці прод., експлуатаційних витрат, питомих капітальних вкладень);
3)менші витрати на ел/ен на од.прод.;
4)зменшуються відходи матеріалів і сировини.
Економічний ефект НТП – результат використання нововведень, що виражається у прирості кінцевого продукту і нац.доходу.
Госпрозрахунковий ефект НТП заклечається в тому, що він втілюється у прибутку п-ва. В залежності від величини ефекту вирішуються питання про доцільність впровадження нової техніки, визначається термін повернення вкладених коштів та розраховується розмір винагород за впровадження нововведень.
Фінансування витрат щодо впровадження нової техніки на п-ві здійснюється за рахунок власних коштів ( прибутку, амортизац.відрах. і с/в ) та кредитів банків.
10. Механізм формування прибутку підприємства.
Прибуток – кінцевий фін.результат госп.діяльн. Характеризується обсягом (кількістю) коштів, які залишились в п-ва після відшкодування всіх витрат. В госп.діяльн. прибуток визначається як різниця між виторгом і с/в проданої (реалізованої)продукції. Прибуток на п-ві створюється за рахунок:
1)Предмети праці споживаються у процесі в-ва, отримується певна економія за рахунок зменшення частки амортизаційних відрахувань у 1-цю с/в продукції;
2)Відбувається економія матеріальних ресурсів (предметів праці) за рахунок зменшення витрат на виготовлення 1 продукції, якщо дозволяє технологія;
3)кон’юнктури ринку;
4)прискорення оборотності основних засобів;
5)підвищення продуктивності праці (зменшення частки витрат на ЗП в 1-цю с/в продукції).
Зменшення праці дає можливість формувати прибуток. Ріст ПП повинен випереджати ріст сер.ЗП

11.Витрати виробництва як економічна категорія
Предметом вивч.витрат є витрати п-ва. Витр.в-ва, як предмет вивчення мають такі особливості: -динамізм-вони знаходь. в постійному русі;- різноманітність-виявляється в класифікації витрат;- складність виміру, обліку та оцінки;-- складність та протиречивість. Об’єктом вивчення витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності, що потребує визначення пов’язаних х їх в-вом витрат. Викор.заг. та спеціальні методи вивч.витрат. Загальні методи основані на вивченні економ. законів, всі явища розглядаються взаємозвязано. До спец. належ. статистичні методи, конструктивно-розрахункові, монографічні-застосовується при узагальненні досвіду роботи різних під-тв, експериментальний та соціологічний методи. Вивчення витрат базується на таких положеннях:1.Витрати визначають використання ресурсів, відображаючи скільки і яких ресурсів використано при в-ві та реалізації прод-ї.2.Обсяг викор-х ресурсів може бути представлений в натур. та грош. одиницях, але в економічних розрахунках викор. тільки грошовий вираз.3.Визначення витрат завжди співвідносять з конкретними цілями та завданнями.Сукупні витрати живої та уречевленої праці становлять дійсні витрати в-ва.Національний стандарт бух.обліку визначає витрати як зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу.Об’єкт витрат – це продукція, роботи, послуги або вид діяльності, які потребують визначення пов’язаних з їх здійсненням витрат.Вивчення витрат базується на таких положеннях:-витрати визначаються використанням ресурсів, відображаючи скільки і яких ресурсів використано при в-ві та реалізації продукції;-обсяг використаних ресурсів може бути представлений в натуральних та грошових вимірниках;-визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями, задачами, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому вимірі розраховується для певної ф-ції п-ва або виробничого підрозділу п-ва.Особливості витрат:-динамізм – знаходяться в постійному русі;-різноманітність – виявляється в класифікаціях витрат;-складність виміру, обліку та оцінки;-складність та протиречивість.Собівартість продукції – це витрати п-ва на її в-во та реалізацію.Згідно стандарту бух.обліку 1, собівартість – це витрати п-ва, пов’зані з в-вом та придбанням певного активу.До собівартості продукції включаються витрати праці, засобів та предметів праці, які пов’зані з в-вом та реалізацією продукції. Крім того, до собівартості продукції, робіт та послуг включаються втрати від браку, простої, нестачі матеріальних цінностей у в-ві і на складах в межах норм природного убутку.
12. Класифікація витрат за різними ознаками
1.)КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ЗА СТУПЕНЕМ ОДНОРІДНОСТІ Для правильного розуміння ролі та значення витрат в-ва в економіці, необхідно здійснювати їх відповідну класифікацію. Виходячи з їх економічної однорідності витрати в-ва поділ. на:1)економічні елементи(операційні витрати): - матеріальні витрати - оплата праці - відрахування на соцстрах - амортизація ОФ і нематер.активів -інші витрати.Економічні елементи, як одноразові витрати незал. від їх місця виникнення і призначення. Класифікація витрат в-ва за ек.елементами дозволяє: визначити питому вагу уречевленої і живої праці;величину перенесеної вартості на частину продукції. Класиф.витрат в-ва за ек.елем. є єдиною для всіх підприємств. 2)статті витрат-комплексні витрати, до складу яких входять декілька ек.елем. Це групування викор. для обчислення витрат за видами продукції та місцем виникнення витрат і залежить від багатьох факторів: планування витрат, технологічного процесу тощо. Статті витрат під-во визначає самостійно.А)СКЛАД ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ У ПРОМИСЛОВОСТІДля контролю і аналізу за витратами викор. групування витрат за статтями калькуляції.Це групування викор для обчислення витрат за видами продукції та місцем виникнення витрат і залежить від багатьох факторів: планування витрат, технолог. процесу тощо. Перелік статтей калькуляції п-во обирає самостійно.Промислові п-ва можуть викор. такі статті калькуляції:- сировина і матеріали- покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого хар-ру сторонніх п-ств і організацій- паливо і енергія- зворотні відходи- основна з/п- додаткова з/п- відрах на соц страхув- витрати, повязані з підготовкою і освоєнням в-ва- витрати на утримання і експлуатацію- цехові витрати- втрати внаслідок браку- супутня продукція (вираховується)- інші виробничі витрати.б)СКЛАД ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ.За економ. елементами витрати класифікують на;- матеріальні витрати;- витрати на оплату праці;- відрахування на соціальні заходи;- амортизація;- інші витрати.До складу елемента "матеріальні витрати" входить вартість витрачених у виробництві сировини основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива і енергії, будівельних матеріалів, запчастин, тари і тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів.До ”Витрат на оплату праці” входить з/п за окладами, тарифами, премії і заохочення, компенсації, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші.До "Відрахувань на соціальні заходи" входять відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, інші.До "Амортизації" включається сума амортизації основних засобів матеріальних активів та інших матеріальних оборотних активів.До "Інших": витрати операції діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів (витрат на відрядження, послуги зв'язку, матеріальна допомога, плата за розрахунково-касове обслуговування). Групування витрат за економічними елементами використовується для планування і контролю витр. виробництва, виявлення резервів їх зниження.
12/2
2.)Класиф. витрат для калькулювання та оцінки готов п-ції.Фінансовий результат-це різниця між доходами та витратами звітного періоду. Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно із визначенням доходу, для отримання якого вони були здійсненні.Для оцінки запасів витрати поділяються на1.вичерпні (спожиті)- це витрати які принесли дохід в даному періоді, і втратили можливість принести дохід в майбутньому. Відображаються в активі балансу.2.невичерпні (не спожиті)- це витрати, які можуть принести дохід в майбутньому. Відображаються в активі у вигляді балансу.На п-вах виробнич. сфери витрати періоду н-ють витратами д-сті. Важливим у виробнич. сфері є х-р зв’язку з їх об’єктами. Залежно від х-ру цього зв’язку витрати поділ. на прямі і непрямі.Прямі - витрати які можуть бути безпосередньо віднесенні на об’єкт витрат економічно можлив. шляхом.Непрямі - не можуть бути віднес. на об’єкт витрат економ. можлив. шляхом.Віднесення витрат до прямих або не прямих не залеж. від об’єкту витрат. Виробничі витрати залежно від ступенні участі у виробнич. процесі поділ на основні-витрати повяз. з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову п-цію праці виробнич. працівників з використ. виробничого обладнання.Накладні витрати- повяз з організацією управлінням та обслугов. процесом в-ва. Вони поділ. на виробничі накладні і інші накладні витрати.( витрати періоду). Класифікація в-т для прийняття рішень витрати поділ:-релевантні-це витрати, величина яких може бути змінена в наслідок прийняття рішень.- не релевантні- це витрати величина яких не залежить від прийняття рішень.Різницю між витратами, які виникають при прийняті альтернативних рішень н-ють диференційними.
Розглядаючи альтернативні рішення необхідно врахувати не лише реальні (дійсні) але і можливі витрати або втрати.Дійсні витрати- це витрати, які вимагають сплати коштів або витрачання інших активів. Вони відображу. в реєстрах бух обліку по мірі виникнення.Можливі витрати або втрати-це вигода, яка втрачається коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від іншого протилежного значення Ці витрати не відображу. в регістрах бух обліку але приймаються до уваги при використ. обмеж. ресурсів.Маржинальні витрати_ це витрати на в_во додаткової одиниці пр-ції. При виробн. певного обсягу п-ції визнач середні витрати.Змінними н-ють витрати загал. обсяг яких зростає або зменш. пропорційно до зміни обсягу в-ва або д-сті. На практиці змінні витрати з метою їх кращого регул. поділ. на пропорційні, прогресивні, дигресивні.Постійні витрати- це витрати загал. величина яких залиш. незмінною при зміні обсягу д-сті.В багатьох випадках при досягненні певного рівні ді-сті витрати змін. різко або стрибком. В такому випадку вони н-ються напівпостійними або ступінчатими.Обов’язкові витрати поділ на:особливі та загальні для різних підрозділів п-ва. Вони мають відношення до певного підрозділу п-ва.Дискреційні витрати – це в-ти, які виникають протягом визначеного періоду часу в результ. конкурентного, стратегічного рішення прийнятим керівником п-ва.
13.Формування витрат за рівнями управління
Витрати, які виникають на будь-якому рівні управління пов’язані з певним місцем виникнення витрат називаються витратами за рівнями управління. Центр виникнення витрат - це окремі структурні підрозділи в яких можна організувати нормування планування та облік витрат виробництва з метою спостереження контролю та управління витратами виробничих ресурсів оцінки їх використання Витрати виникають в певних керованих менеджером підрозділах і при формуванні цих витрат необхідно порівнювати планові (кошторисні бюджетні витрати) з фактичними. Кожен з підрозділів очолюваний відповідним керівником називається центром відповідальності - це сфера діяльності в межах якої встановлено персональну відповідальність керівника за показники діяльності які він контролює. Центри відповідальності по відношенню до процесу виробництва поділ на:
Основні –забезпечують та організовують контроль за місцем виникнення витрат;
Функціональні – забезпечують контроль над витратами які виник в різних місцях але під керівництвом.
14. Розподіл витрат обслуговуючих та допоміжних підрозділів
На підприємствах розподіл непрямих витрат здійснюється так:
визначаються витрати обслуговуючого підрозділу;
витрати обслуговуючого підрозділу розподіляють між виробничими підрозділами основного виробництва;
витрати основних підрозділів розподіляють між видами продукції.
Визначення собівартості продукції потребує точного обчислення всіх витрат пов’язаних з виробництвом, при цьому непрямі витрати, які виникли у підрозділах основного виробництва можуть бути віднесені на окремі вироби. Витрати допоміжного і обслуговуючого виробництва також включають в собівартість продукції, але їх складно врахувати.
Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів здійснюється за допомогою таких методів:
метод прямого розподілу – витрати обслуговуючих підрозділів прямо включаються до витрат основних підрозділів пропорційно величині наданих послуг, без врахування наданих послуг іншим обслуговуючим підрозділам;
метод послідовного розподілу – витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляються послідовно по відношенню до виробничих підрозділів та до їх обслуговуючих підрозділів.
Витрати 1-го обслуговуючого підрозділу послідовно розподіляються і не включають витрати або послуги інших обслуговуючих підрозділів, навіть якщо це йому вигідно. Розподіл починається з того обслуговуючого підрозділу, якому надано найменше послуг.
метод взаємних послуг – передбачає новий розподіл взаємних послуг між обслуговуючими підрозділами через додавання послуг кожного підрозділу, що отримав послуги та вирахуванням витрат кожного підрозділу, що надає послуги; після цього витрати обслуговуючих підрозділів розподіляються між основними підрозділами прямим розподілом;
метод системи рівнянь – цей метод дещо повторює попередній метод, але для визначення кінцевих витрат обслуговуючих підрозділів розв’язується система рівнянь.

15.Розподіл непрямих виробничих витрат
В більшості галузей матеріальні витрати включаються до собівартості виготовленої продукції прямим шляхом на основі перерахованих документів. В комплексних виробництвах де з одного матеріалу виготовляється декілька видів продукції або одні і ті ж деталі використовується для виробництва різних видів продукції, розподіл фактичних матеріальних витрат здійснюється:
1. Розподіл пропорційно до нормативних витрат на фактичний випуск продукції – фактичні витрати на кожен виріб розраховуються виходячи з відношення кількості або вартості матеріалів, що використовуються для виробництва кількох видів або сортів продукції до витрат по нормах на фактично виготовлену продукцію.
2. Метод коефіцієнтів – за основу беруться коефіцієнти витрат матеріалів на кожен виріб, які затверджені на підприємстві. Норма витрат по одному з виробів приймається за одиницю, а по інших розраховуються коефіцієнти шляхом множення випуску виробів на відповідні коефіцієнти; розраховується умовний випуск по кожному виробу, а при додаванні окремих умовних випусків отримуємо загальний умовний випуск в крефіціентоодиницях. В результаті ділення загальної кількості витрачених матеріалів на умовний випуск визначаємо їх витрату на одну коефіцієнтоодиницю випуску.
Фактичне витрачання матеріалів на кожен виріб розраховується як добуток умовного випуску по кожному виробу на величину витрат ресурсу на одну коефіцієнтоодиницю.
3. Розподіл пропорційно кількості або вазі виготовленої продукції – фактичні витрати використаних матеріалів до фактичного випуску продукції.
Розподіл витрат на допоміжні матеріали
Допоміжні матеріали використовуються на технологічні цілі, можуть включатися до собівартості виробів прямим шляхом, але найчастіше вони розподіляються пропорційно до витрат по нормах, до ваги переробленої продукції, кількості виготовленої продукції, годин обробки ресурсу, витрат основних матеріалів.
Розподіл витрат на паливо та енергію на технологічні цілі
Облік витрат технологічного палива на підігрів та плавку металу, сушку деревини, обпалювання буд. матеріалів ведеться за місцем його споживання. Ці витрати відносяться на собівартість продукції прямопропорційно до нормативних витрат, ваги переробленої сировини, відпрацьованих машино-годин.
Енергія на технологічні цілі, яка використовується для електроплавки, електролізу, зварювання, нагріву, стиснення матеріалів враховується при наявності вимірювальних приладів по агрегатах або безпосередньо за видами продукції.
При відсутності вимірювальних приладів витрати енергії розподіляються між виробами пропорційно до кількості годин роботи обладнання з врахуванням його потужності, нормативних витрат на фактично відпущену продукцію, ваги переробленої сировини.
Розподіл виробничих витрат.
Розподіл проводиться згідно обраної бази по всьому переліку витрат, які входять в дану статтю витрат.
16.Поняття про калькуляції та калькулювання
В найбільш загальному значені калькуляція—це розрахунок в грошовому вимірі результату б-я господарського процесу. У більш вузькому значені калькуляція—це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей.
Метою калькуляції є отримання інформації для:
- управлінської системи про формування собівартості продукції на всіх етапах виробничого циклу;
- для визначення вигідності виробництва;
- контролю за витратами;
- вияву резерву для економії ресурсів;
- визначення результатів госпрозрахунку;
- формуванням витрат за місцем виникнення.
Калькуляція тісно пов’язана з виробничим обліком, що проявляється в узгодженні об’єктів обліку з об’єктами калькулювання номенклатури статей витрат та статей калькуляції.
Основні етапи калькуляційних розрахунків:
1. Групування первинних витрат по калькуляційних статтях витрат та по об’єктах обміну витрат.
2. Визначення собівартості та віднесення на витрати основного виробництва витрати допоміжного та інших виробництв.
3. Розподіл непрямих витрат між окремими об’єктами витрат.
4. Оцінка поворотних відходів.
5. Оцінка незавершеного виробництва.
6. Розподіл витрат між товарною продукцією і незавершеним виробництвом.
7. Розрахунок собівартості кожного об’єкта калькулювання та калькуляційної одиниці.

17.Одиниця та об’єкт калькулювання
В системі калькулювання об’єктом калькуляції є різні носії витрат. Під об’єктом калькулювання розуміють вид продукції певної споживчої вартості.
В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:
Комплекс продуктів або 1 продукту по витратах виробництва в цілому або по окремих процесах переділах, фазах, стадіях, його складових використовують на підприємствах де технологічний процес перетворення вихідної сировини і матеріалів в готові продукти складають в послідовно виконуваних фаз, стадій, переділах.
Виріб, його частина, група однорідних виробів по витратах підприємства в цілому або по витратах окремих цехів дільниць-майстерень на підприємствах де заготовки проходять обробку в цехах організованих за технологічною або предметними ознаками.
Вид робіт, послуг, по окремих структурних підрозділах.
Вид робіт на підприємствах що спеціалізуються окремих видах робіт.
Одиниця калькулювання.
З об’єктом калькулювання тісно пов’язана калькуляційна одиниця, яка є вимірником калькуляційного об’єкта.
Калькуляційна одиниця - відображає кількісну одиницю продукції певної якості та відповідної споживчої вартості.
На практиці використовують такі види калькуляційних одиниць.
натуральна одиниця.
умовно-натуральні.
умовні або приведенні одиниці.
вартісні одиниці.
одиниці робіт.
одиниці часу.
експлуатаційні одиниці.
18. Методи калькулювання
Виділ. такі методи калькулювання:
1) позамовний метод – характерний для індивідуальних дрібносерійних, експериментальних, ремонтних, виробництв. Об’єктом обліку витрат виступають окремі замовлення що відкриваються на 1 виріб або на серію виробів в дрібносерійному виробництві собівартості. У виробництвах крупних одиничних виробах з тривалим технологічним циклом для скорочення калькуляційного періоду визначається собівартість окремих технологічних та монтажних частин виробу відповідно до встановленої комплектації може калькулювання і частковий випуск і комплекти однакових деталей. На ремонтних роботах калькулюють виконані роботи виражається в умовних одиницях ремонтної складності.
2) попередільний – використовується в тих виробництвах, де технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи. Метод переважає у виробництві з вихідною переробкою вихідної сировини в готовий продукт з комплексним використанням сировини, де виробничий процес характерезується наявністю окремих стадій технологічного циклу із самостійною технологією і організацією виробництва. Витрати узагальнюються по переділах, це дає можливість калькулювання собівартість по кожному переділу, яка виступ. в якості напівфабрикатів в наступних переділах
3) нормативний – характерна особливість – зведення обліку витрат по підрозділах, видах або однорідних групах виробів із виділенням витрат по нормах, по змінах норм та по відхиленнях від норм.
4) попроцесний (простий) - використовується в тих виробництвах, де технологічний процес нескладний відсутнє незавершене виробництво або його обсяги незначні, обмежена номенклатура випуску продукції з єдиною одиницею виміру та одиницею калькулювання статті калькуляції в основному однорідні та близькі до елементів витрат. Метод передбачає диференційований облік витрат по кожному технолог процесу по цехах, дільницях.
Метод має 2 варіанти: однопроцесний, багатопроцесний.
5) по виробний - оснований на узагальненні витрат по конкретних видах продукції на вузькоспеціалізованих підприємствах з крупносерійним та масовим типом виробництва.
6) подетальний - є різновидністю по виробного і забезпечує деталізацію собівартості в розрізі окремих деталей , він є необхідним при напівфабрикатному калькулюванні. Має 2 варіанти: подетальнопартійний, подетальноопераційний.

19.Способи калькулювання
Виділяють такі способи:
Спосіб нагромадження або сумування витрат. Полягає в тому що собівартість калькуляції об’єкту та його 1-ці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому по процесах та переділах.
Спосіб розподілу витрат використовується у виробництві коли неможливий облік витрат по кожному калькулюваню об’єкту, а також при організації калькуляції обліку за групами. Зведений облік організації по групі однорідних виробів, а витрати в середині групи розподіляються на окремі об’єкти пропорційно економічнообгрунтовоній базі.
Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати в розрізі калькулювання об’єктів діляться на число одиниць кожного об’єкту в розрізі статей або елементів витрат.
Спосіб виключення витрат застосовують при розмежуванні витрат та визначені собівартості та побічної продукції.

20.Калькулювання повних витрат
21.Калькулювання обмеженої собівартості, стандарт-пост

22. Калькулювання за діяльністю
23. Управління собівартістю за допомогою бюджетування витрат
Для забезпечененя досягнення мети п-ва здійснюється стратегічне планування. Стратегічне планування – це процес визначення дій необхідних для досягнення стратегічної мети. Результатом стратегічного планування є довгостроковий план фірми розрахоьваний на 10-15 років. Деталізація довгострокового плану здійсанюється через бюджетування, яке визначає короткострокові завдання в межах заг стратегії; продуктом бюджетування є бюджет.Бюджет – це план майбутніх операцій виражених у кількісних (грош) вимірниках.Метою бюждетування є: здійснення періодичного планування; забезпечення координації кооперації та комунікації; створення основи для оцінки і контролю викон завдань; мотивація працівників шлюхом орієнтації на досягнення мети організації.Бюджетування здійс у 2 напрямках:підгот функціональних бюдетів, тобто бюджетів підрозділів п-ва;складання бюдетівЗведений бюждет – це сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції підрозділів п-ва. Вкл 2-і групи бюджетів: 1)операційні (сукупність бюджетів витрат і доходів, які забезпечують складання бюдж звіту про прибуток); 2) фінансові (сукупнісчть бюджхетів, що відображають заплановані грошові потоки і фін стан п-ва). Підходи до складання бюджетів:згори вниз; вище керівництво здійснює процес бюджетування з мінімальним залученням менеджерів підрозділів нижчого рівня. Цей підхід дає змогу врахувати стратегічні зміни компанії, зменшити витрати часу і уникнути проблеми з узгодженням окремих бюджетів.знизу вгору; спочатку керівники підрозділів складають бюджети; далі бюджети послідовно узагальнюються і координуються на вищому рівні управління. Перевагою цього методу є мотивація керівників вищої та середньої ланки.поєднання двох попередніх методів; в процесі складання здійснюється обговорення та узагальнення різних бюджетів. Узгодження бюджетів координує і аналізує аналітик.Процес бюджетування охоплює такі стадії:-доведення основних напрямків політики компанії до осіб, які відповідають за підготовку бюджетів;-визначення обмежувальних чинників;-підготовка бюджету продажу;-попереднє складання бюджетів за видами та напрямками;-обговорення бюджетів з вищим керівництвом;-координація і аналіз бюджетів;-затвердження бюджетів.Методи складання бюджетів1.бюджетування через прирощення – це складання бюджетів на підставі фактичних резьтатів досягнутих в попередньому періоді. За такого підходу фактичні показники попереднього періоду корегують з урахуванням цінової та податлкової політики даржави та ін чинників;2,бюджет з нуля - це метод, за якого управлінці щоразу мають обгрунтовувати в-ти ніби д-ть здійсн вперше. Метод вимагає від кожного бюджетного центру детального аналізу д-ті для виявлення та вибору найцвигідніштх напрямків використання ресурсів.20,Складання та взаємоузгоження бюджетівЗавдання бюджету: 1.бюджет продажу є результатом обговорення планів організації продукції, керівниками аналітиками і працівниками персоналу відділу збуту; прогноз продажу – це передбачення мацйбутніх обсягів продажу продукції або послуг;2.бюджет в-ва – це виробнича програма, що визначає заплановані номенклатури та обсяг в-ва продукції в бюджетному періоді. Випливає з бюджету продажу з урахуванням запланованих залишків готової продукції. Обсяг в-ва в натуральних одиницях розраховується: бюджет в-ва = бюджет продажу+прогнозний запас готової продукції на кінець року – запас готової продукції на кінець року 24. Роль калькулювання в управлінні виробництва
25. Механізм формування накладних витрат підприємства
26. Управління витратами
27. Зниження собівартості – важлива умова інтенсифікації виробництва
28. Визначення і порядок розрахунку виробничої потужності підприємства.
ВПП-це максимально можливий обсяг продукції,який може виготовити під-во за 1-цю часу при відповідній струк-рі робіт та повному вик-ні обладнання і вироб. площ.ВПП є величиною змінною.Вона залежить від умов дія-сті під-ва і встановлюється тільки на певний момент часу.Осн. завданням розрахунку ВП є визначення потенційної можливості під-ва виготовляти максимальну кількість продукції, а також виявлення і вик-ня резервів пов’язаних з техн.. прогресом та удосконаленням організації вир-ва, а також заходів, що забезпечують збільшення обсягів вир-ва продукції. ВП розрах. в тих самих одиницях вимірювання в яких обчислюється продукція даного під-ва. Для розрахунку ВП вик-ть наступні дані:
номенклатура і асортимент продукції, що виготовляється на під-ві;
трудоємність кожного виду продукції;
наявність, склад та стан технолог. обладнання і вироб. площ;
продуктивність кожного виду обладнання;
строки введення і вибуття обладнання і вироб. площ;
корисний фонд робочого часу;
заходи по модернізації та автоматизації обладнання, впровадження нових технологій та методів наук. орган-ї праці.
До розрахунку ВП включають:
* все обладнання яке закріплене за провідними вироб. цехами і дільницями, включаючи обладнання яке не діє внаслідок поломків, знаходження в ремонті чи модернізації. При розрахунку ВП враховують також обладнання яке знаход. в стані монтажу чи на складі та призначення для введення в дію в плановому періоді.
В розрахунок ВП не включають:
* обладнання яке знаходиться на випробуванні або є дослідним зразком.
ВПП розрахов. за потужністю провідних цехів, потужність цехів за потужністю провідних дільниць, потужність дільниць за потужністю провідного обладнання. До провідного відносять обладнання на якому виконуються осн. технолог. операції по виготовленню виробів. Відповідно під провідними розуміють цехи і дільниці в яких зосереджена найбільша частина провід. обладнання та які займають найбільшу питому вагу в трудомісткості виготовлення продукції. В окремих випадках до провідного відносять: унікальне обладнання на якому виконуються найбільш складні і відповідальні операції які не можна передати на ін. обладнання. В цих випадках не врахов. питома вага такого обладнання в загал. його кіл-сті.
29. Використання виробничої потужності підприємства: фактори і показники.
Всі фактори які впливають на вик-ня ВПП можна умовно поділити на:
зовнішні:
народногосподарська потреба продукції, що виготовляє під-во ;
матеріально-технічне постачання під-ва;
ступінь забезпечення робочої сили;
комплексне введення в дію нових потужностей;
внутрішні:
структуру наявного обладнання; - організацію обслуговування вир-ва;
орган-ю роботи парку машин; - орган-я планування на вир-ві;
орган-я праці; - система матеріального стимулювання;
стан кооперування у вик-ні ВП між різними під-ми.
До показників вик-ня ВП відносять:
коеф. вик-ня проектної потужності- хар-є рівень вик-ня введених в дію нових потужностей , тобто ступінь досягнення випуску продукції обсягом не нижчим ніж передбачено проектом.Цей показник визнач. як відношення план. (фактичного) обсягу випуску продукції до проектної потужності під-ва;
коеф. вик-ня ВП – хар-є вик-ня діючих ВП, визнач. як відношення планового (фактичного) обсягу вир-ва продукції до середньорічної планової (фактичної) ВПП;
ступінь прогресивності технолог. процесу- хар-ся питомою вагою впровадження нових технологій ;
ступінь прогресивності обладнання- хар-ся рівнем механізації та автоматизації вир-ва;
показники вик-ня обладнання :
екстенсивне вик-ня –визначає вик-ня обладнання в часі; найчастіше характеризується коеф. змінності роботи обл.-ня та залежить від величини внутрішньо змінного та цілозмінного простоювання обл.-ня;
інтенсивне вик-ня- хар-є вик-ня обл.-ня по потужності , найчастіше продуктивністю одиниці обл.-ня в натуральному виразі або обсягом виробленої продукції на одиницю продукції;
інтегральний показник- визнач. як добуток коеф. екстенсивного та інтенсивного вик-ня,також вик-ть показник фондовіддачі;
в цехах де осн робота виконується в ручну, тобто низький рівень механізації робіт.Під час аналізу вик-ня ВПП визнач. ступінь вик-ня різних груп обл.-ня.З цією метою розрах. коеф. завантаження обл.-ня, тобто відношення трудомісткості вир. програми під-ва до пропускної здатності певної групи обл.-ня за план. Період. О – трудомісткість ВПП по певній групі обл.-ня;
Р- пропускна здатність тієї ж групи обл.-ня;
- кіл-сть виробів кожного найменування яке обробляється на даному обл.-ні.
В рез-ті розрах. можна отримати :
- О=Р=1-ідеальний випадок завантаження обл.-ня;
О>Р1- вузьке місце, тобто пропускна здатність обл.-ня є меншою за ВП;
О Р1- широке місце.
Розрізняють наступні шляхи ліквідації вузьких місць:
збільшення коеф. змінності роботи обл.-ня ;
збільшення КФРЧ одиниці обл.-ня;
зменшування простоювання в ремонті ;
зменшення або номенклатури виробів або кіл-сті виробів, які обробляються на певній групі обл.-ня, зменшення трудомісткості обробки одного виробу;
збільшення коеф. виконання норм виробітку.
30. Поняття та складові виробничого процесу.
Основою вир. дія-сті під-ва становить вир. процес.Під яким розуміють сукупність взаємопов’язаних осн., допоміжних і обслуговуючих процесів, в рез-ті яких сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію.
Основну частину вир. процесу становить технол. Процес, який забезпечує вир-во гот. Продукції завдяки послідовній зміні форми або стану вхідної сировини. Вир. процес включає 3 стадії: заготівельну; обробну; складальну. Заготівельна – заб-є отримання різного роду заготовок – відмовків, штамповків.
Обробна – включає механ., хім.., термічну та ін. види обробок заготовок.
Складальна – з деталей і вузлів формуються складальні одиниці , а також готові вироби і здійснюється регулювання випробовування і пакування гот. продукції.
За роллю у вироб. процесі розрізняють:
основні, * допоміжні, *обслуговуючи процеси.
Основні передб. технологічну зміну форми і хіміко-фізичних властивостей виробів, випуск яких передбачений планом під-ва.Склад. з окремих операцій для виконання яких необхідний спеціалізований інструмент, обл.-ня, вир. площ та вироб. персоналу.Під операцією розуміють частину вир. процесу яка здійсн. На одному роб. місці над певним предметом праці 1 робітником.Операція хар-ся незмінністю предмета праці,роб. місця і виконавця.
Допоміжні безпосередньо не впливають на предмети праці, а заб-ть безперебійність виконання основних.З їх допомогою виготовляються засоби необхідні для здійснення осн. вир-ва.До таких процесів належать:
виготовлення і ремонт інструментів;
ремонт обл.-ня;
забезпечення вир-ва парою, електроенергією, водою, повітрям;
ремонт будівель і споруд;
техн.. контроль.
Обслуговуючі призначені для ослуговування осн. і допоміжних процесів – включають здійснення міжцехового і внутрішньо цехового транспортуваня та всі складські операції по зберіганню матеріалів, напівфабрикатів, гот. продукції.
За складністю розрізняють процеси:
простий і складний.
Простий передбачає послідовність простих операцій рез-м яких є гот. виріб.
Складний вир. процес передб. поєднання декількох простих.
Під організацією Вир. Процесу розуміють раціональне поєднання в просторі і в часі осн., допоміжних і обслуговуючих процесів, таким чином, щоб забезпечити випуск гот. виробів в потрібній кіл-сті і номенклатурі та в потрібній строки.
31. Типи організації виробництва та їх характеристика.
Під типом вир-ва розуміють ступінь сталості, завантаження роб. місць однією і тією ж вир. роботою і пов’язані з цим особливості в технології , організації, плануванні і економіці вир-ва. В залежності від ступеня сталості завантаження і масштабів вир-ва розрізн. 3 осн. типи вир-ва: 1 масове 2 сирійне 3 одиничне.
Під масовим розуміють вир-во під час якого безперервно і у великій кіл-сті виготовл. вузька номенклатура виробів.
Сирійним назив. вир-во під час якого періодично виготвл. Обмежена номенклатура виробів , які запускають у вир-во серіями.Під серією розуміють певну кіл-сть технологічно і конструктивно-однорідних виробів які запускаються у вир-во одночасно.Ділиться на 3 підтипи: дрібносирійне;середньосирійне; крупносерійне.
Одиничний тип вир-ва хар-ся широкою номенклатурою продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів.
В цеху на окремих дільницях можуть бути різні типи вир-ва, що призводить до необхідності специфічного вирішення орган-х, планових, техн.., технол. Завдань.
Хар-ка різних типів вир-ва
Ознака
Масове вир-во
сирійне
одиничне

1.Вид руху предметів праці
паралельний
Паралельно-послідовний
Послідовний

2.Питома вага ручної праці в заг. трудомісткості виготовлення виробів
Перевага механізованих процесів
Значний рівень механізації праці при невеликій питомій вазі ручної праці
Відносно велика вага ручної праці

3.Спеціалізація роб. місць
За кожним роб місцем закріплені 1 -2 деталооперіції
За роб. місцем закріплені від 3 до 20 деталооперації, які періодично повторюються
За роб. місцями не закріплюються певні деталооперації

4.Номенклатура продукції
постійна
нестйка
Різноманітна неповторна

5. Методи орг-ї вир-ва
потокові
Потокові, партіями, групові
Групові, одиничні

6. Обл.-ня та його розташування
Спеціалізоване, розташоване за входом технол. процесу, автоматизовані лінії
Частина обл.-ня спеціалізоване, розташоване частково, за технол., частково за предметною ознакою
Обл.-ня універсальне, розташоване не за технол. однорідними групами

7. Пристрої і інструменти
Оснащення спеціалізоване
Спеціалізоване оснащення застосовується в значних масштабах
Спец оснащення майже відсутнє

8. Вир-ча стр-ра цехів і дільниць
9. Спеціалізація робітників осн. вир-ва
Потокові і автоматизовані лінії
Сувора на певних операціях
Предметно замкненні дільниці
обмежена
Технол. дільниці
універсальна

32. Структура виробничого циклу.
Виробничий цикл – проміжок часу від моменту запуску сировини у виробництво до моменту повного виготовлення виробу та здавання його на склад готової продукції. Тривалість виробничого циклу визначається в одиницях календарного часу і складається з наступних елементів: 1) часу виготовлення деталей;2) часу складання деталей у вузли, вузлів у групи, груп у виріб;3) регулювання виробу;4) часу випробування і контролю продукції;5)часу комплектування і упаковки. Незалежно від технологічного процесу виробничий цикл складається з часу обробки, часу пролежування і часу на природні процеси. Час обробки складається з операційного циклу (основні технологічні операції, підготовчо-заключні операції) та нетехнологічних операцій(транспортні операції, технологічний контроль). Час пролежування включає міжопераційне пролежування (перерви, які обумовлені технологією виробництва та час на комплектування і упаковку) та міжзмінне (перерви між робочими змінами, неробочі зміни). Природні процеси – частина виробничого циклу коли процес праці зупиняється, а процес виробництва продовжується.
Для характеристики виробничого циклу визначають структуру виробничого циклу, тобто співвідношення затрат робочого часу на окремі види операцій та перерви в процесі виробництва.
Тривалість виробничого циклу залежить від наступних факторів:
1)трудомісткість виготовлення виробу;
2)розмір партії деталей;
3)тривалість нетехнологічних операцій;
4)тривалість перерв з усіх причин;
5) прийнятий вид руху предметів праці.
Перерви у виробничому циклі можна умовно поділити на 2 групи:
1)перерви пов’язані з режимом роботи підприємства(вихідні і святкові дні, неробочі зміни, обідні перерви);
2)перерви пов’язані з незадовільною організацією роботи(простої обладнання, несвоєчасна поставка матеріалів).
33. Види руху предметів праці у виробництві.
Розрізняють 3 види руху предметів праці:
послідовний; - паралельний; - паралельно-послідовний.
При послідовному русі предметів праці кожна наступна операція починається лише після завершення обробки всієї партії деталей на попередній операції. Перевагою руху є відсутність простоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей. Недоліком є значна тривалість вир. циклу.Послідовний рух вик-ся гол. чином в одиничному і дрібносерійному типах вир-ва.
При паралельному русі предметів праці, окремі деталі передаються на наступну операцію зразу ж після обробки на попередню операції незалежно від усієї партії. При цьому русі тривалість циклу визн. За формулою
Перевагою даного виду є найкоротша тривалість циклу .недоліком є простоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей.Цей вид руху вик-ся в масовому вир-ві.
При паралельно-послідовному русі предметів праці наступні операції починаються раніше ніж завершується обробка всієї партії на попередній операції.
Перевагами даного виду руху є відносно коротка тривалість вир. циклу та відсутність прстоювання обл.-ня в межах обробки партії деталей. Недоліком є удосконалення оперативного управління вир-м.Вик-ся у сирійному вир-ві.
Для розрахунку тривалості вир. циклу при різних видах руху партії деталей спочатку необхідно визначити так звані довгі та короткі операції. Під довгим розуміють операції які розташовані між 2-ма більш короткими, а короткими розуміють операції які розташовані між 2-ма більш довгими. Щоб визначити хар-р кожної операції на початку і вкінці вир. циклу умовно виставляють нульові операції, далі цикл розбивають на трійки операцій і визначають хар-р кожної серед. Операції.
34. Не потоковий метод організації виробництва.
В залежності від особливостей вир. процесів та типу вир-ва вик-ть різні методи орг-ї вир-ва. Метод орг-ї вир-ва- це спосіб здійснення вир. прцесу, гол. ознаками якого є
- взаємозв’язок між послідовністю виконання операцій технол. процесу та розміщення обл.-ня
- ступінь безперервності вир-го процесу.
Розрізняють 2 методи орг-ї вир-ва:
не потоковий
потоковий.
Під не потоковим методом орг-ї вир-ва розуміють орг-ю виготовлення продукції в одиничних екземплярах або невеликими партіями, які не повторюються. Не потоковий метод вик-ся в основному, в одиничному та дрібносерійному вир-ві. Цей метод є хар-м для експериментального, ремонтно-механічного вир-в, вир-в по виготовленню дослідних зразків.Непотокове вир-во хар-ся такими ознаками:
обладнання розташоване за групами верстатів незалежно від технол. послідовності операцій;
на роб. місцях обробляються різні за конструкцією та технологією виготовлення предмети праці;
виготовлення продукції здійснються, як правило, на універсальному обл.-ні з вик-м універсальних пристосувань ; при цьому для не потокового вир-ва характерна наявність значних припусків на обробку;
деталі переміщуються з одного роб. місця на наступне складними маршрутами. Найчастіше після кожної операції деталь надходить на проміжний склад або проходить техн. контроль і лише після цього надходить на наступне роб. місце. Це призводить до утворення довготривалих перерв в обробці деталей;
розробка детальної технології не проводиться . Натомість, на кожний виріб розробляються укрупненні нормативи, в яких визначаються основні цехи – виконавці, порядок операцій, групи обл.-ня, осн. інструментарій;
для виконання робіт залучають універсальні бригади робітників. На багатьох дільницях застосовують багатоверстатне обслуговування та суміщення професій;
не потокове вир-во хар-ся відносно довготривалим виробничим циклом та значним обсяком незавершеного вир-ва.
35. Потоковий метод організації виробництва.
Найбільш прогресивним методом орг-ї вир-ва є потоковий метод.При впровадженні якого предмет праці переміщується під час обробки за встановленим маршрутом у відповідності із заданим темпом.Потоковий метод є осн. методом орг-ї крупно- та середньосирійного вир-ва. В одиничному вир-ві потоковий метод вик-ся під час виготовлення уніфікованих деталей та вузлів.Потокове вир-во хар-ся такими ознаками:
розподіл технолог. процесу на окремі операції та закріплення їх за конкретними роб. місцями;
чітко визначена тривалість операцій;
розміщення роб. місць лише за порядком технол. процесу виготовлення виробу;
оснащення роб. місць спеціалізованим обл.-м та інструментом;
одночасність виконання операцій на всіх або більшості роб. місць;
вик-ня спеціальних транспортних засобів, які призначені для переміщення виробів від одного роб. місця до іншого та для регулювання заданого ритму вир-ва.
При потоковому методі орг-ї вир-ва найбільш повно виконуються основні принципи раціональної орг-ї вир. процесу, а саме: спеціалізація роб. місць, пропорційність, ритмічність, паралельність та безперервність вир-ва. Прти потоковій орг-ї вир-ва потрібно обов’язково витримувати синхронність процесів вир-ва. Під синхронізацією вир-ва розуміють забезпечення рівності чи кратності тривалості операцій такту потокової лінії та співпадання завершення однієї операції із початком іншої – суміжної з нею. Основною ланкою потокового вир-ва є потокова лінія під якою розуміють сукупність роб. місць, розміщених відповідно до послідовності технол. прцесу та призначених для виконання окремих закріплених за ними операцій. Потокові лінії класифікуються за різними ознаками:
за кіл-стю найменувань виробів в обробці:
-однопредметні (масове вир-во)
-багатопредметні (сирійне вир-во);
* за ступенем безперервності вир-ва:
- безперервно-потокові -перевно-потокові;
*за масштабом охоплення вир-ва:
-потокові лінії -предметно-замкнені дільниці
-цехові лінії -міжцехові лінії
- наскрізні лінії;
* за видом транспортних засобів:
-конвеєрні
-неконвеєрні.
Потоковий метод орг-ї вир-ва сприяє підвищенню продуктивності праці, забезпеченню якості продукції, скороченню тривалості вир. циклу та зменшенню обсягу незавершеного вир-ва. Вищою формою орг-ї потокових ліній є автоматизовані потокові лінії, які хар-ся поєднанням в єдиний синхронізований комплекс технолог. , допоміжних та транспортних процесів, що здійснюються без безпосередньої участі робітників.
36. Нормування витрат та запасів інструментів на підприємстві.
До інструменту відносять:
-різальні засоби- різці, свердла, зубила, шліфувальні круги
- вимірювальні засоби- мікрометри, штангенциркулі
-слюсарно-складальні засоби- ключі, викрутки, молотки
-ін. засоби.
До технолог. оснащення відносять:
-штампи
-пресформи
-форми для виливання
-різноманітні пристосування.
Заг. потреба під-ва в інструментах та оснащення склад.: з витратного і обігового фондів.На під-х різних галузей вик-ть різні методи нормування витрат та оснащення. Вибір методу нормування залежить від виду вир-ва, серійності вир-ва, експлуатац. Особливостей певного виду обл.-ня. Витратним фондом назив. кіл-сть інструменту, який повністю споживається під час вир-ва продукції згідно вир. програми під-ва.Розрізн. норму оснащення роб. місця та норму витрат інструменту. Під нормою оснащення роб. місця розуміють кіл-сть інструментів, які повинні одночасно знаходитись на роб. місці протягом планового періоду. Піл нормою витрат інструменту розуміють кіл-сть інструментів які необхідні для обробки 1-ї деталі або виконання певного обсягу робіт.На під-х такі норми встановл. для кожного типу і розміру інструмента. Найчастіше на під-х норма витрат інструменту встановл. в :
масоваму та крупно-сирійному вир-ві в розрахунку на 1000виробів
дрібносерійному та одиничному вир-х в розрахунку на 1000 верстато/годин.
Таким чином витрати інструменту на плановий період визнач. як добуток норми витрат інструменту на одиницю робіт планового обсягу вир-ва продукції в натуральному виразі та кіл-сті інструменту що одночасно вик-ся при обробці 1-ї деталі.
Крім визначення річних витрат інструменту та оснащення на під-ві розрахов. також величина обігового фонду інструменту та оснащення , тобто їх мінім. кіл-сті яка необхідна під-ву для забезпечення безперебійності вир-ва. Обіговий фонд включає:
експлуатаційний фонд на роб. місцях;
і та о в ремонті;
і та о в складських запасах.
В масовому і сирійному вир-х всі елементи обігового фонду нормуються за допомогою розрах. формул. В одиничному і дрібносерійному вир-ві вик-ть укрупнені нормативи.
Регулювання запасів і та о здійсн. за даної системою максимум-мінімум. Сутність даної системи полягає у визначенні максимального запасу, страхового запасу, величини запасу, що співпадає точці замовлення. Під запасом мінімальним розуміють величину запасу яка = добутку денної потреби в І та кіл-сті днів виготовлення наступної партії І. Запас максимуму = сумі кіл-сті І в черговій партії надходження та запасу мінімуму. Точка замовлення має випереджати момент витрачання всього запасу на час достатній для виготовлення або придбання чергової партії І.
час повного спрацювання поточного запасу
час необхідний для виготовлення або придбання чергової партії І.
Запас на централ. Складі по кожному виду І повинен бути не меншим за мінімальний та не більшим за максимальний. Така робота за системою мінімум-максимум забезпечує підтримку запасів в межах нормативів які необхідні для безперебійної дія-сті вир. підрозділів.
37. Організація ремонтних робіт на підприємстві.
Організація ремонтних робіт на підприємстві здійснюється по технологічному обладнанню(службами гол. механіка), по енергетичному обладнанню (службами гол. енергетика) та по будівлях та спорудах(відділом капітального будівництва).
Проведення ремонту технологічного обладнання здійснюється відповідно до Положення про систему планово-попереджувальних ремонтів. Системою планово-попереджувальних ремонтів називають сукупність технічних і організаційних заходів по догляду, нагляду і ремонту обладнання, які проводяться за заздалегідь складеним планом з метою попереднього зношення, раптових виходів обладнання зі строю і підтримання його у дієздатному стані. Система включає:1) догляд за обладнанням;2)міжремонтне технічне обслуговування;3)огляди, перевірки на точність, заміна мастил;4) періодичні планові роботи.
Технічне обслуговування – комплекс заходів по підтримці дієздатності обладнання та забезпечення його технічних параметрів під час експлуатації. Ремонт – комплекс операцій по відновленню технічних характеристик обладнання та забезпечення його подальшої експлуатації. Розрізняють: малий ремонт (заміна швидкозношувальних деталей), середній (передб. часткове розбирання агрегату, заміну або ремонт окремих вузлів і подальше збирання, регулювання та випробування), капітальний (передб. повне розбирання агрегату, заміну або ремонт складних одиниць з наступним збиранням, регулюванням та випробуванням).
Основною технічною документацією, яка використовується є: альбоми креслень на змінні деталі, вузли, механізми;проекти модернізації обладнання;дефектні відомості;інструкція по експл. До основних нормативів системи планово-попереджувальних робіт відносять тривалість і структуру ремонтного циклу. Тривалість ремонтного циклу – період часу між встановленням обладнання і 1-им капітальним ремонтом, або між 2-ма черговими капітальними ремонтами. Структура – перелік і послідовність виконання ремонтних робіт в період між встановленням обладнання і 1-им капітальним ремонтом або між 2-ма черговими ремонтами.
38. Склад, завдання і особливості енергетичного господарства.
Сучасні під-ва є гол. споживачами палива, електроенергії, пари, газу, стиснутого повітря та ін. видів енергії. ЕГ під-ва це сукупність підрозділів які забезпеч. під-во необхідними видами енергії та здійсн. комплекс заходів по економії всіх видів паливно-енергетич. ресурсів. Розріз. види енергії:
технологічну
рушійну
опалювальну
освітлювальну
санітарно-вентиляційну
слабострумні види зв’язку.
ЕГ забезпечує вир. процес різними видами енергії за рахунок різних енергоносіїв, таким чином до енергоцехів під-ва відносять
-теплосилове гос-во- включає котельні, компресорні станції, парові та повітряні мережі , водопостачання, каналізацію,нафтогос-во;
-газове гос-во- включає газогенератори, станції, газові мережі, кисневі станції, холодильні установки, промислову вентиляцію;
-електросилове гос-во- включає електромережі, електропідстанції, акумуляторне гос-во
- пічне гос-во
-слабострумний зв'язок
- електроремонтне гос-во.
Так як ЕГ включає всі процеси по вир-ву, розподілу, перетворенню і вик-ню всіх видів енергії, то до осн. завдань відносять:
1.безперебійне забезпечення вир-ва всіма видами енергії у необхідній кіл-сті
2. комплексна механізація і автоматизація вир. процесів
3. раціон. вик-ня енергоресурсів
4. зниження витрат на енергопостачання під-ва
5.покращення вик-ня електрообл-ня.
ЕГ як вир. система має свої особливості:
- спів падання в часі та за об’ємами вир-ва і споживання енергії без утворення запасів і незаверш. вир-ва.Це обумовлюється тим що по-перше неможливе вир-во енергії на склад, і по-друге режим вир-ва енергії в кожний момент залежить від режиму її споживання
-нерівномірність споживання енергії в часі – обумовлюється кіл-стю роб. змін розподілом енергомістких процесів в часі та орг-єю вир-ва на поч.. і вкінці зміни
-взаємозамінність окремих аналітичних установок видів енергоресурсів та технолог. прцесів при вир-ві енергії.
39. Організація перевезень.
Таблиця вантажообороту та діаграми вантажопотоків дозволяє встановлювати ступінь стабільної величини та напрями вантажопотоків і на цій основі організув. перевезення. При стабільних вантажопотоках перевезення здійснюються у відповідності з графіком, тобто за встановленими маршрутами та розкладом. При змінних вантажопотоках перевезення здійсн. за змінно-добовими планами та окремим завданням. На під-ві застосов. 2 системи орг-х перевезень:
- децентралізована передб. закріплення за окремими вир. цехами окремих трансп. засобів, які обслугов. лише ці вир. вир. цехи
-централізована передб. обслуговування вир. підрозділів трансп. цехам і призначена для переміщення вантажів між цехами, між складами під-ва і для обслуговування зовн. вантажообороту. Регулярне переміщення вантажів з одних пунктів в інші дає можливість вик-ти маятникову та кільцеву схему маршрута. Маятникова схема полягає у взаємно-транспор. зв’язку декількох пунктів між якими переміщ. Постійно закріплені за ними вантажі. Розріз. такі схеми: одностороння, двостороння, променева.
Кільцева схема вик-ся в транспор. обслуговуванні ряду пунктів між якими існують стабільні вантажопотоки.
При виборі схеми маршрутів необхідне забебезпечення:
-найкоротший шлях руху трансп. засобів
-максим. коеф. вик-ня пробігу автомобіля
-раціональне вик-ня вантажопідйом. трансп. засобів.
40. Організація та ефективність функціонування складського господарства.
Орг-я СГ полягає у виборі та обґрунтуванні видів, розміщення структ. складів, розміщення та облаштування складс. приміщень, а також встановл. режиму роботи складів. Кіл-сть та види складів визнач. з врахуванням вир. потужності, спеціалізації під-ва, номенклатури продукції, видів і об’ємів матер. запасів а також розміщ. по тер-ї під-ва виробн. підрозділів. При обґрунтуванні розміщ. складів враховують можливість скорочення обсягів перевезення вантажів та раціон.- орг-х маршрутів для переміщення рухомого складу. Порядок роботи складів визн. періодичністю, об’ємами та особливостями отримання, зберігання і видачі матеріал. цінностей. Осн. показники ефек-сті фуцкц-ня СГ :
вантажооборот складу – хар-ть кіл-сть продукції яка надійшла від постачальника та відправлена споживачам за певний період часу;
вантажопереробка- хар-ть заг. об’єм вантажно-розвантажувальних робіт, який викон. на складі за певний період часу
- коеф. переробки вантажів – визнач. відношення об’ємів вантажопереробки до вантожообороту за одиницю і той же період часу і хар-сть ступінь екон.- вантажн. – складс. робіт
-товарооборот складу – являє собою грош. вираз вартості перорбл. складом або реаліз. ним вантажів за певний період часу
- коеф. вик-ня площі складу- визнач. як відношення корисної площі складу до загал.
-коеф. вик-ня об’єму складу- відношення корисного об’єму до загал.
-рівень механіз.- складських робіт – характериз. питомою вагою робіт виконання механізованим способом
-собівартість переробки однієї тонни вантажу визнач. як відношення заг. експлуатац. витрат по складу за рік до маси вантажів перероблених складом за той же період.
41. Організація технічного контролю якості продукції.
Якість продукції згідно ДЕСТ – це сукупність технічних, економічних, експлуатаційних, соціальних та інших властивостей продукції, які обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби у відповідності з її призначенням. Для характеристики якості продукції використовуються наступні групи показників:
1.Узагальнюючі показники, які характеризують загальний рівень якості продукції вцілому(об’єм та питома вага, ґатунок продукції, економічний ефект та додаткові витрати, пов’язані з покращенням якості).
2.Комплексні показники, х-ть декілька властивостей виробів, включаючи витрати пов’язані з розробкою, виробництвом та експлуатацією (напр.відношення строку служби виробу до його собівартості або ціни).
3. Одиничні, які х-ть одну з властивостей виробу. До них відносять: призначення, надійність, довговічність, гарантійність, ергонометричність (зручність та безпечність експлуатації виробу), естетичність, економічність.
Під технічним контролем розуміють перевірку дотримання вимог до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення та всіх виробничих умов, що забезпечують потрібну якість. Головним завдання технічного контролю є забезпечення випуску високоякісної та комплектної продукції у відповідності до стандартів та технічних умов. Технічний контроль якості продукції проводиться на підприємстві централізовано відділом технічного контролю (ВТК). Начальник ВТК підпорядковується безпосередньо директору. Працівники ВТК підпорядковуються лише його начальнику. До завдань технічного контролю належать: контроль якості матеріалів, що надходять на підприємство;контроль стану обладнання та технологічного оснащення;спостереження за якістю продукції;контроль за дотриманням технологічних процесів на всіх стадіях виробництва;запобігання випуску продукції яка не відповідає нормам ; попередження, виявлення та облік браку;встановлення причин браку; розробка заходів по усуненню браку.
Види контролю: а)за охопленням стадій технологічного процесу (попередній, проміжний, кінцевий);б)за можливістю використання продукції(руйнуючий, неруйнуючий);в)за місцем виконання контрольних операцій(стаціонарний, рухомий);г)за ступенем охоплення об’єктів технічним контролем(суцільний, вибірковий, поточний);д)за організаційною формою виявлення відхилень (поточний, статистичний, інспекційний).
Економічний ефект від проведення технічного контролю – відвернутий збиток.
42. Система створення та освоєння нової продукції.
Об’єктивним законом розвитку суспільства є НТП, тобто процес безперервного удосконалення засобів та предметів праці. При цьому на процес створ. нов. продукції впливає велика кіл-сть факторів і умов що призводить до необхідності підходу до процесу створ. нов.. продукції. Повний комплекс створ. нов.. продукції чи впровадження нов.. технології включає наступні стадії:
1.НДР
2.дослідно-конструкторські роботи
3.кострукторська підготовка вир-ва
4.технолог. підготовка вир-ва
5.орг-на підготовка вир-ва
6.освоєння нов.. продукції.
Перші 2 стадії охоплюють роботи які за своїм змістом не відносяться до сфери вир-ва- це є проведення фундаментальних та пошукових НДР як правило такі роботи виконуються в галузевих НДІ або в констр. Бюро і становлять перший етап системи створення і освоєння нов.. продукції.
Наступні 4 стадії разом утворення 2 етап системи створ. нов.. продукції і являють собою техн.. підготовку вир-ва яка найчастіше виконується відділами гол. конструктора і гол. технолога під-ва. Техн.. підготовка вир-ва являє собою сукупність конструкторських, технолог. і орг-х процесів, які взаємопов’язані і виконуються на під-ві що планує виготовляти нов.. вид продукції. Змістом техн.. підготовки вир-ва є:
-проектування і вдосконалення конструкції виробів, тобто визначення об’єкту вир-ва його схеми розмірів матеріалів з яких можна виготовляти заг.-техн. вимоги до виробу
-проектування і вдосконалення технолог. процесів, тобто визначення методів обробки матеріалів, послідовності монтажу, регулювання порядку випробування та техн.. контролю, технології складання вузлів
-забезпечення вир-ва нов.. виробу обл.-м площами матеріалами, кваліфікованими кадрами.43. Визначення і порядок розрахунку виробничої програми підприємства.
Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту в кількості, якості, строках і вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт. Виробнича програма розраховується з метою: забезпечення високих та стійких темпів росту виробництва продукції; максимального використання виробничих потужностей підприємства; раціонального використання матеріалів і палива; забезпечення росту продуктивності праці; оновлення номенклатури та асортименту продукції; розвитку спеціалізації підприємства та окремих виробничих підрозділів.
44. Економічна модель підприємства як відкритої системи.
В екон теорії існує кілька концепцій п-ва, які описують його виникнення, д-ть і ліквідацію. Серед цих концепцій виділ 4 основних: 1)неокласичну; 2)інституціональну; 3)еволюційну; 4)підприємницьку.В неокласичній теорії п-во розглядається як цілісний об’єкт, який залучає ресурси у в-во і перетворює їх у прод-ю. Поведінка п-ва визначається обсягом і стр-рою ресурсів, що залучаються та прод-єю, що виробляється. Неокласична модель п-ва як носія осн виробничої функції є базовою у світовій екон науці.В інституціональній теорії п-во розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів.В еволюційній теорії п-во розгул-ся як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. В процесі функціонування п-ва та його взаємодії з ін суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції, виробляються процедури прийняття рішень, формуються певні правила реагування на зміни зовн та внутр серед-ща.Підприємницька модель розглядає п-во як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів.Кожна з наведених концепцій розглядає п-во лише під одним ракурсом. У практичній д-ті п-во розгл-ся як цілісний екон суб’єкт, який поєднує у часі та просторі різні соц-екон процеси та отримує ефект шляхом ефективного використання усіх залучених ресурсів.Сучасне п-во є складною, відкритою, виробн-господарською і соц системою, яка має певні характерні особливості: 1)п-во складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, служб, дільниць), д-ть яких впливає на кінц результат в-ва; 2)п-во активно взаємодіє із зовн оточенням, з якого надходять необхідні для вир-чої д-ті фактори в-ва та в якому реалізуються і використовуються результати в-ва; між п-вом і заг зовн середовищем знаходиться т.з. проміжне середовище, яке представлене споживачами продукції (робіт, послуг), постачальниками матер-техн ресурсів, ін партнерами, банками, страх компаніями, конкурентами та ін установами, організаціями; 3)п-во здійснює д-ть, спрямовану на задоволення потреб суспільства; 4)п-во має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам, а саме: здійснює певні процеси протягом ЖЦ продукції, реагує на зміни зовн оточення і самостійно забезпечує свій розвиток.У практиці господар-ня кожне п-во здійснює багато конкретних видів д-ті, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями д-ті: 1)вивчення ринку товарів; 2)інноваційна д-ть; 3)виробнича д-ть; 4)комерційна д-ть; 5)після продажний сервіс (обслуговування).З виробничо-техн погляду п-во являє собою техніко-технолог комплекс системно-робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам прод-ї, що випускається.Організаційно п-во є вир-чою одиницею економіки країни з певною внутр структурою, зовн оточенням, закономірностями функціонування та розвитку.Із соціальної точки зору п-во є виокремленою ланкою промисловості і визн-ся певною господарського, фін-вою і екон самостійністю. Екон система п-ва охоплює екон відносини п-ва з державою, держ бюджетом, організаціями ринк інфраструктури.З інформаційної точки зору п-во є складною динамічною системою, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформац зв’язків.В еколог аспекті п-во є виробничо-еколог системою, яка взаємодіє із зовн оточенням шляхом матер-техн обміну.З точки зору адміністративно-правового статусу п-во є юрид особою з установленими державою в законод порядку правами і обов’язками.
45. Економічний механізм як складова загального господарського механізму підприємства.
Господарюючими субєктами можуть бути як окремі особи так і цілі підприє-ва.Основне,щоб вони мали достатню самостійність.Господ-чі суб’єкти у своїй діяльності спираються на матеріальні фактори виробн-ва: засоби вироб-ва,обсяг і структура продукції та ін.Суб’єкти господар-ня вступають в економічні відносини які можуть бути прямими і непрямими,виробничими і невиробничими,юридично оформленні і неоформленні.Центральним у системі господ-го механізмує економічний механізм,який діє через економічні інтереси і складається з комплексу економічних способів, методів,важелів,нормативів,показників за допомогою яких реалізуються об’єктивні економ-ні закони.Економ-ний механізм підпри-ва має складну структуру,але основними його складовими є:*механізм формування і використання ресурсів;*мех-зм управління затратами;*мех-зм управління фінансами;*мотиваційний механізм;*механізм взаємодії з ринком. Економіч.механізм підпри-ва має забезпечувати зовнішні зв’язки і створювати умови для отримання доходу.З іншого боку економ-ий механізм підпри-ва повинен бути спрямований на розвиток виробничих відносин в середині підпр-ва.Функціонування підпри-ва забезпечується через його ВЕМ.Основні складові ВЕМ:1.Організаційно-технічна система підпри-ва,тобто формування вертикальних і горизонтальних зв’язків;2.Система планування роботи підрозділів;3.Система матеріаль-ї відповаідальності підроз-ів;4.Мотиваційний механзм функціонування;5.Система контролю і оцінки діял-сті підроз-ів. Принципи ВЕМ:А) Принцип цільової сумісності та зосередженості-створення такої системи управ. У якій всі ланки формують єдиний механізм направлений на вирішення загал. завдання.Б)Принцип безпереривності та надійності-створення таких організаційно господарських і техно-их умов за яких забезпечується безпереривність заданого режиму виробничого процесу.В)Принц. планомірності та динамізму-система повинна бути направлена на вирішення не лише поточних але й довгострокових завдань роз-ку підприємництва.Г)Демократичний принцип розподілу управлін-я-підготовка управлін-го рішення і відповідність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган який краще за ін. проінформований про стан справ на підпри-ві,найбільш заінтересований у реалізації прийнятого рішення та може нести матеріальну,адміністр-у та юрид-ну відповідальність за якість прийнятого рішення і його реалізацію.Д)Принцип науковості та обгрунтованості методів управління,означає що методи,форми та засоби управл-ня мають бути науково обгрунтовані та перевірені на практиці.46. Внутрішні ціни та методи їх формування.
Внутрішні ціни – є цінами умовними, вони потрібні для більш точного обліку, обміну продукцією та послугами між окремими підрозділами. Внутрішні ціни обслуговують обіг в середині під-ва і ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. Їх ще назив. трансфертними цінами.Трансфертною ціною є умовна розрахункова ціна на про-цію, роботи та послуги одного підрозділу під-ва, що передаються ін. підрозділу. Використання внутрішніх цін можливе на великих під-вах з достатньо самостійними підрозділами, які мають статус Центрів прибутку або Центрів інвестицій. Трансфертна ціна виступає ціною проміжної продукції, яка передається підрозділами і може не включ. ціни на куповану сировину і напівфабрикати. Можна вважати, що трансфертні ціни враховують додані ви-ти ви-ва підрозділу (вартість обробітку). Додані ви-ти ви-ва підрозділу це всі поточні ви-ти ви-ва у підрозділі для якого встановлюється внутрішня розрахункова ціна на вироби за мінусом вартості купованих матеріалів та ресурсів, що поступили у даний підрозділ з ін. підрозділів під-ва по внутрішніх поставках.Якщо про-ція підрозділу повністю спожив. в середині під-ва, то величина трансфертної ціни є переважно обліковою, яка не вплив. на фінансовий стан під-ва вцілому. Якщо підрозділи виходять зі своєю про-цією на зовні. покупців, то трансфертна ціна перестає бути умовним показником і отримує реальне економ.значення, така ціна відображ. не лише відносини підрозділів під-ва між собою, а й відносини між під-вом і зовніш.споживачами.Методи формування внутрішніх цін.Внутрішні ціни можуть встановл. одним з наступних способів:1)за ринковою вар-тю2)за повною собів.+прибуток3)за змінними ви-ми+прибуток (певний % від ЗВ)4)за домовленістю сторін5)на рівні, що сприяє оптимізації фін.потоків вцілому, мінімізації податкових і митних платежів та розподілу прибутку між підрозділамиПерші 5 методів встановлення внут.цін найбільш актуальні для Центрів прибутку та інвестицій. Метод обліку за повною або скориг.собів.викор.для обліку ви-т, обміну про-єю між більш або менш дрібними підрозділами в середині кожного під-ва. В умовах жорсткої ринкової конкуренції успіху можуть досягти під-ва які мають найнижчі ви-ти на всіх етапах просування товару до споживача. Внутрішня цінова політика під-ва базується на принципі мінімізації ви-т. Дотримання цього принципу забезпеч.реалізац.наступних заходів:А) нормування ви-т на ви-во та реалізацію про-ції, тобто по всьому технологічному ланцюжку з виходом на оптимальний вихід ви-т в межах базових цінБ) встановлення трансфертних цін на рівні ринкових при наявності нижчих їх показників на проміжну, основну про-цію і можливості придбання її на стороніВ) впровадження механізму розрахунку ринкових цін, який створює зацікавленість Центрів відповідальності у зменшенні ви-тГ)включення планового приб. у трансфертні ціни лише у тих розмірах, які відповідають цілям Центрів відповідальностіД) своєчасний перегляд трансфертних цін при зміні зовніш. умов, а саме при зміні ринкових цін на сировину, матеріали, комплектуючі, готову про-цію.
47. Планування як функція менеджменту. Поняття про внутрішнє планування.
Планування являється однією з важливих функцій менеджменту і по суті це процес визначення завдань на майбутнє, а також умов і засобів їх досягнення.План-ня діяльності підприєм-ва має 2 аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект планув-ня стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро і макро середовищі. В цьому випадку підприємство розглядається як єдине ціле і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку та напрямки розвитку. Внутрішнє план-ня органічно поєднане із зовнішнім,але значною мірою є формалізованим. Оскільки підрозділи підпр-ва технологічно пов’язані між собою і утворюють єдину виробничу систему, то внутр.план-ня відбув-ся на основі цих зв’язків.Внутр. план-ня повино бути гнучким та придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників і умов діяль-ті підпр-ва вцілому. Зміни, які виник. в діяль-ті підпр-ва повинні бути збалансованими по всій системі взаємозв’язків між підрозділами.зміст внутр-х планів залежить від вибраної схеми внутр-го екон-го управління і передусім від ступення економ-ї самостійності підрозділів.Для підрозділів центрів прибутку характерна розробка наступних внутр-х планів: план маркетингу, виробництва, кадрів та оплати праці, організаційно-технічного розвитку, фінансовий.Для підрозділів центрів витрат слід розробляти такі плани: виробництва, кадрів і оплати праці, організаційно-технічного розвитку, витрат.для підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат план вироб-ва і план витрат харак-ть мету і ефективність їх діяльності і контролюють з боку апарату управління.плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підроз-в суттєвого значення немають, оскільки кадрова, постачальна,науково-технічна та інвестиційна політика для них жорстко централізована і має перспективну спрямованість.для дільниць чи бригад як правило спеціальні плани не розробл-ся, а в ролі плану виступає виробнича програма окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цих підрозділів. Підрозділи,що можуть самостійно діяти на ринку, що мають більш розгорнуту структуру планів розробляють власну маркетингову стратегію, що може впливати на розподіл фін-х ресурсів. Підрозділи, які мають вихід на зовнішній ринок розробл-ть систему планів. Система внутр-го план-ня на підпр-ві умовно поділ-ся на 2 види: техніко-економічне(є комплексним і охоплює всі сфери діял-ті підпр-в), оперативно-календарне(стосується лише виготовлення продук-ї і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозд. підприємств аж до робочих місць з урахув-м послідовності вироб-ва продук-ї та тривал. циклів обробки і складання.)
48. Виробнича програма підрозділів основного виробництва.
Виробнича програма підрозділів основоного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і вир. потужністю цих підрозділів. Порядок розробки вир. програми підрозділів підприємства залежить від призначення їх продукції та економічного статусу, також має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішні коопераційні потреби, чи на ринок за межі під-ва. План вир-ва продукції охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальними обсягами у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на план. період складається з переліку найменувань продукції яку слід виготовити та її обсяг у натурал. виразі. Завдання виробничим підрозділам доводяться у плановооблікових одиницях або номенклатурних позиціях. Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями у відповідності з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення всіх деталей і рівномірне вир-во. Виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для цього необхідна організація планування і обліку виготовлення продукції на рівні бригади. Планово-обліковими одиницями на рівні бригади є бригадокомплекти.Бригадо-комплект-це набір заготовок, деталей, вузлів, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою. Крім планування випуску продукції у натурал. виразі визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція.Вк-випуск кінцевої продукції підрозділів у грошовому виразі;n-кіл-сть найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;Ni-випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі.Ці-ціна і-го виробу. У підрозділах з тривалим виробничим циклом виробленої продукції її обсяг за певний період виражається показником „Валова продукція”:
-зміна залишків незавершеного вир-ва за розрахунковий період.Універсальним заг. вимірником обсягу продукції є ціна. Ціна досить часто застосовується для визначення обсягу продукції підрозділів під-ва. На практиці досить широко обсяг продукції чи виконані роботи вимірюються у нормованому часі на її виготовлення (в нормогодинах). Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у підрозділах технологічної спеціалізації, а також на вир. дільницях і в бригадах. Основна перевага цього вимірника в його простоті і доступності.
49. Планування випуску продукції. Кінцева продукція.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями у відповідності з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення всіх деталей і рівномірне вир-во. Виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для цього необхідна організація планування і обліку виготовлення продукції на рівні бригади. Планово-обліковими одиницями на рівні бригади є бригадокомплекти.Бригадо-комплект-це набір заготовок, деталей, вузлів, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою. Крім планування випуску продукції у натурал. виразі визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція.Вк-випуск кінцевої продукції підрозділів у грошовому виразі;n-кіл-сть найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;Ni-випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі.Ці-ціна і-го виробу. У підрозділах з тривалим виробничим циклом виробленої продукції її обсяг за певний період виражається показником „Валова продукція”:
-зміна залишків незавершеного вир-ва за розрахунковий період.Універсальним заг. вимірником обсягу продукції є ціна. Ціна досить часто застосовується для визначення обсягу продукції підрозділів під-ва. На практиці досить широко обсяг продукції чи виконані роботи вимірюються у нормованому часі на її виготовлення (в нормогодинах). Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у підрозділах технологічної спеціалізації, а також на вир. дільницях і в бригадах. Основна перевага цього вимірника в його простоті і доступності.
50. Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю і необхідними трудовими ресурсами.
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур: 1. Аналізується портфель замовлень. 2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник. 3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності. 4.планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді. 5.Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. 6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кожному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.
Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей.
Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розраховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.
Точніші розрахунки чисельності необхідно робити окремо за певними категоріями персоналу робітників-відрядників на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасовиків — з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових строків навчання. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідну на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами.51. Витрати підрозділу та порядок їх формування. Кошториси.
Будь яка діяльність потребує затрат ресурсів. Затрати ресурсів під – ва у грошовому виразі для досягнення певної мети його ви – ти.Витрати бувають :Інвестиційні і поточні; Поточні витрати вважаються циклічними або безперервними. Вона повторюються з кожним циклом виготовлення продукції або потрібні постійно для управління і підтримки виробничої системи в стані готовності.Планування витрат за місцем здійснення для контролю за їх формами та для організації відповідальності за досягнутий рівень через порівняно фактичні і планові їх величини.Планування витрат за їх видами, тобто однорічними економічними елементами показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості вивчен. Резерви їх знищення.Планування витрат за їх носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції.При планування витрат підрозділів важливе значення має розділ на прямі та не прямі, а також на змінні та постійні витрати. Склад витрат, що планується підрозділами залежить від специфіки йог діяльності і місця у структурі під – ва. Для розподілу рівня цеху, склад витрат обмежиться цеховими прямими і не прямими витратами.Виробничим дільницям і бригадам планується, як правило, окремі елементи витрат, що залежить від їхньої роботи.Плани витрат у складі показників кошторису і плануючих калькуляцій виробів розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрати ресурсів.Формування внутрішніх витрат здійснюється 2 методами: напівфабрикат ний і без напівфабрикат ний. За напівфабрикатного методу до складу витрат підрозділів входять вартість напівфабрикатів і продукції виготовленої іншими підрозділами під – ва. Такий порядок є обов’язковим якщо між підрозділами існують реальні чи умовні ринкові відносини.У вітчизняній промисловості більш поширеним є без напівфабрикатний метод формування внутрішніх витрат. За цим методом вартість напівфабрикатів власного виробництва не включається до собівартості продукції виробничих підрозділів. Вартість продукції і послуг допоміжних, обслуговуючих підрозділів завжди включається до собівартості продукції основних підрозділів, для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Між основними підрозділами пропорцій по обсягу наданих ним послуг планування витрат , як і їх фактичне формування здійснюється " знизу – вверх" починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Здійснюється цей процес складанням аг. Кошторису під – ва. І визначеня собівартості продукції .Формування кошторисів підрозділів.Кошторис охоплює усі витрати підрозділу на виробництво продукції на плановий період незалежно від ступенів її готовності. Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції як регулююча, контролююча, стимулююча.Організуюча функція кошторису полягає в тому що працівник маючи встановлену планову величину витрат намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних за рівнем витрат. Це здійснюється в порівнянні з фактичних витрат з плановими. Виявлені відхилення аналізуються і це є основою для реалізації стимулюючої функцію.Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення у їх зниженні. Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділів відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно кошторис може формуватися за статтями елементами витрат. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих або загальновиробничих витрат, а також з калькуляціями на окремі вироби підрозділів.Побудова кошторису за елементами витрат показує їх ресурсну стр – ру і дає змогу чіткіше ув’язати вибір підр. Вцілому з витратами його структурних одиниць.
52. Планування собівартості продукції в однопродуктовому виробництві.
При планув. собів.слід розрізняти: собів.окремих виробів (калькуляції);собів.заг.обсягу кінцевої про-ції.Планув.собів.окремих виробів займає особливе місце у си-мі планув.обчислень. калькуляції потрібні для обгрунтув. Ціни виробів, визначення їх рентабельності, оцінки екном ефективності, технічних і організаційних рішень, потреб внутрішнього аналізу і аудиту. Існують різні методи обчислення ви-т на окремі вироби, їх застосування залежить від цілого ряду обставин і перш за все від широти номенклатури виготовленої про-ції.Планув собів окремих виробів по-рвзному здійснюються в однопродук і багатопродуктив ви-вах. За умов одно продуктивності ви-ва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі ви-ти розгляд як прямі.Одно продуктивне ви-во має 2 різновиди:-днорідний весь продукт, однієї споживчої експлуатаційної якості і складності виготовлення-продукт має різні варіанти якості, властивості, що потребують різних втрат часу і ресурсів.У першому випадку калькулюв здійснюється методом прямої дії ви-т на обсяг про-ції в натур виразі. У другому випадку коли продукт має різні рівні якості чи властив., калькулюв здійснюється за коеф еквівалентності. Особл цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коеф., який свідчить про його відносну відмінність за ви-ми від базового варіанту продукту, який =1. ін. коеф обчисл за даними досліду найчастіше порівнянням трудомісткості, виготовлення тривалості виробничого циклу.Одно продуктове ви-во має обмежену сферу застосув., більш пошир є багато продуктове ви-во, коли одночасно або в одному періоді виготовл різні вироби. Собів окремих виробів в цьому випадку обчисл за статтями калькуляції .Основна проблема калькулювання в багатопродук ви-ві полягає в розподілі непрямих ви-т до яких належать загально виробничі ви-ти.. загальновироб ви-ти включ ви-ти на утримання і експлуатацію машин і устаткув., і ви-ти на організац і управлінням ви-вом. Якщо прийнята перше база розподілу, то загально виробничі ви-ти розподіл на її основі у заг сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіл окремо ви-ти на утрим і експлуат машин та устаткув і ви-ти на організац і управл ви-вомюІснує декілька методик розподіл загвироб ви-т:1)найбільш простим і пошир на практиці є метод розподілу загвиробничих ви-т пропорційно основній ЗРП виробничих робітників. Загвиробничі ви-ти на один виріб:Соз=Сов*(Рв/100)Соз – загвиробничі ви-ти на один виріб ;Сов – основна ЗРП виробничих виробничих робітників на 1 вирібРв – віднош загвиробничих ви-т до основної ЗРП,%Переваги цього методу в простоті, але він має недоліки передусім стосовно ви-т на утрим і експлуат машин і устаткув:-Ви-ти на кожний виріб обчисл як середні по підрозділу незалежно від того наякому обладнанні він обробляється2) за 2-гою методикою загвиробничі ви-ти розподіл пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх ви-т на одну маш-год їх роботи.Зазначену методику доцільно використовувати в тому випадку коли трудо- і машиномісткість різних видів про-ції суттєво не відрізняються між собою.найточнішим і найобгрунтов. є метод обчислення витрат на утримання і експлуатацію витрат машин і устаткування на 1 виріб залежно від часу його обробки і с-сті 1 машиногод роботи конкретного устаткування. Відмівність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому.
53. Планування собівартості продукції в багатопродуктовому виробництві. Розподіл непрямих витрат.
При пл-ні Сб слід розрізняти: 1. Сб окремих виробів (калькуляції); 2. Сб заг.обсягу кінцевої прод-ї.
Пл-ня сб. окремих виробів по-різному зд-ся в однопродук і багатопродуктив в-вах. Одно продуктове в-во має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове в-во, - коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Сб окремих виробів в цьому випадку обчислюють за статтями калькуляції.
Основна проблема калькулювання в багатопродук в-ві полягає в розподілі непрямих в-т, до яких належать загальновиробничі в-ти, які включ в-ти на утримання і експлуатацію машин і устаткув., і в-ти на організац і управління в-вом. Згідно з існуючою с-мою бух обліку, ці в-ти об’єднані на першому рах., тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов в-ва.
Якщо прийнята перша база розподілу, то загальновиробничі в-ти розпад-ся на її основі у заг сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розпад-ти окремо в-ти на утрим і експлуат машин та устаткув і в-ти на організац і управл в-вом.
Існує к-ка методик розподіл загвироб в-т:
1)найбільш простим і пошир на практиці є метод розподілу загвиробничих в-т пропорційно основній ЗП виробничих робітників. Загвиробничі в-ти на один виріб:
Соз=Сов*(Рв/100)
Соз – загвиробничі в-ти на 1 виріб ;
Сов – основна ЗП виробничих робітників на 1 виріб
Рв – віднош загвиробничих в-т до основної ЗП,%.
54. Оцінка виробничої діяльності підрозділів.
Ви-во п-ції контролюється і оцінюється за такими по-ми:1). Загал обсяг пр-ції;2) якість пр-ції:3) ритмічність ви-ва;4) виконання плану ви-ва з номенклатуриЗагал обсяг ви-ва пр-ції визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідно до його факт рівня плановому.Узагальнююча кількісна оцінка якості пр-ції підрозділу можлива лише в тому разі, кеоли вироби мають допустиму градацію якості , тобто діляться за сортами, категоріями, класами… В цьому випадку якість усієї випущеної продукції може бути виражена середньою сортністю, часткою пр-ції 1 або вищою категорією. На практиці для загальної оцінки якості пр-ції використ по-ки:-% бездефектного випуску пр-ції;--% браку;--% здачі пр-ції з першого подання.В загальноприйнятому розумінні ритмічним вважають таке ви-во у якому в рівні проміжки часу виготовляється однакова кількість пр-ції. З практичної точки зору таке розуміння ритмічності прийняте лише в масовому та великосирійному виробництвах де є регулярна повторюваність виготовлення пр-ції. В інших типах ви-ва особливо з тривалим виробничим циклом ритмічність означає рівномірну роботу підрозділів згідно із встановленим планом-графіком.Виконання плану ви-ва з номенклатури пр-ції обчисл наступним чином. На плановий обсяг про-ції ділиться факт його виличина але без врахування перерахування плану за окремими номенклатурними позиціями.
55. Оцінка ефективності роботи підрозділів за показником витрат.
Ефективність роботи підрозділів п-ва оцінюється за показником прибутку або витрат. В більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат а не центрами прибутку тому ефективність їх діяльності визнач за рівнем вират на певний обсяг в-ва. Економія витр у місцях їх формування веде до зменш собів пр-ї і збільшення приб п-ва як голов кінцевої мети цієї д-сті. З точки зору оцінки д-сті підрозділу його витрати можуть вираж як абсол так і відн показниками.Відн показн витрат – це витр на одиницю п-ї або на одиницю виміру обсягу п-ї.Показн у вигл собів одиниці пр-ї об’єктивно показує динаміку ви-т, спів їх факт і планової величини , на нього не вплив структ зрушення у номенк пр-ї. Осн недолік цього показн – це обмеж-ть однопрод- м вир-вом.Показник витрат на одиницю виміру обсягу пр-ї досить просто обч на усіх рівнях упр-ня але він має у деякій мірі штучну побудову, значно реаг на зміну стр-р пр-ї тому на практиці рідко застос.Універс-м і найб пошир для оцінки роботи підроз-лу є абсол показник витрат у формі кошторису.Він дає змогу порівняти факт витрати з плановими, виявити відхилення за окремими видами вит-т і в подальшому зяс причини цих відх-нь.Осн проблема, яка при цьому виник поляг в необхідносі перерах планові ви-ти на факт обсяг в-ва для забезп порівнянності факт і план суми витрат. Такі перерахунки непотр лише в тому вип., коли факт обся в-ва пр-ї точно співпадає з плановим.
56. Поняття матеріальної відповідальності та її форми.
У процесі вироб., інвест., іннов. Та фін. д-ті п-во бере на себе певні зобов’язання. Такі зобов’язання обумовлені чинним законодавством, різними нормативними актами, госп. договорами тощо. Отже, п-во повинно нести відповідальність за належне виконання зобов’язань. Оскільки основним видом д-ті підприємства є виробнича д-ть, то і його відповідальність стосується передусім цієї сфери. П-во несе відповідальність за виконання своїх зобов’язань щодо поставок продукції та її якості перед споживачами і державою.
Є 2 групи споживачів продукції: підприємства і населення.
На підприємствах здійснюється виробниче споживання. Куплені товари стають факторами в-ва, тому дуже важливоюїх своєчасна поставка і належна якість. При поруш. цих параметрів підприємства – споживачі заснають певних збитків, чим порушується еквівалентність товарно-грошових відносин між партнерами. Захист екон. інтересів потерпілої сторони здійсн. через правовий механізм матеріальної відповідальності.
Підприємства, які виробляють предмети народного споживання віповідають перед населенням за якість пр-ї у віповідності до ЗУ „Про захист прав споживачів”. Цей закон передбачає матер. відповідальність за виготовлення і продаж неякісних виробів у таких формах як їх обмін, повернення грошей. Компенсації втрат і т.д.
Всі підприємства відповідають перед державою за дотримання вимог чинного зак-ва стосовно вироб. д-ті. Насамперед, стосується дотримання відповідальності параметрів якості пр-ї вимогам чинних стандартів і сертифікатів по питаннях цінової політики, нормах антимонопольних державних актів тощо.
Відносини між підприємствами баз. На договірній основі. Ця форма зв’язків з певною модифікацією поширюється і на підрозділи, що мають досить високий рівень оперативної самостійності (центри прибутку). Підрозділи д-ть яких обмежена внутрішніми відносинами (відповідають за виконання план. Завдань з виготовлення пр-ї та її внутрішньовиробничих поставок.
Матеріальна відповідальність п-в та їх підрозділів-суб’єктів ринку за виконання своїх зобов’язань договірних передконтрагентами здійснюється у формах штрафних санкцій і відшкодування збитків. Штраф. Санкції- попередньо встановлені виплати за певні порушення. Їх особливість полягає в тому, що вони фіксовані і кількісно прямо не пов’язані з величиною збитків потерпілої сторони. У договорахштрафи можуть бути встановлені на певну сумуза факт порушення. Інколи штрафи встановлюються залежно від обсягу і терміну невиконання зобов’язань. Н-д, на 1-цю непоставленої пр-ї і термін (запізнення 4 днях.). Штрафним санкціям властива карально-профілактична ф-ія, ніж компенсаційна. Тому для компенс. Ек. Збитків і підтримання еквівалентних відносин важливезнач. Має така форма матер. від-сті, як відшкодування збитків, спричинених порушенням госп. договорів і невиконанням інших взятих на себе зобов’язань. Згідно з положенням госп. зак-ва до збитків належ.
додаткові в-ти потепілої сторони внасл. Порушень з боку контрагента. Н-д, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів може призвести до додаткових в-т через простої; н-д, поставка кількісної сировини; поруш. нормального ритму в-ва веде до неналежного виконання обов’язків перед споживачами пр-ї,
втрата або пошкодження майна виникає внаслідок неналежного зберігання, пакування продукції тощо; неодержаний прибуток або втрачена вигода (мається на увазі, який прибуток одержала б потепіла сторона за умови належного виконання конртагентами своїх зобов’язань)
57. Стимулююча функція оплати праці. Погодинна і відрядна оплата праці.
Оплата праці виконує 2 функції: -відтворювальну-стимулюючу.Стимулююча сила з/п обумовлена ступенем залежності її величини від результатів праці в конкретних умовах д-ті.Досить часто на практиці платять не за результати праці ,а за к-сть праці певної складності вважаючи, що між ними є певний звязок.Існує 2 форми оплати праці:-відрядна-погодинна.При відрядній оплати праці величина заробітку визначається відрядною розцінкою за одиницю продукції чи роботи і кількістю останньої. Таким чином ця форма з/п стимулює кількісний результат праці: чим вища продуктивність праці - тим вищий заробіток. Прицьоиу затрати з/п на одиницю прод залиш незмінними на рівні відрядної розцінки.Основні переваги відрядної з/п полягають у тому, що вона забезпечує прямий звязок між оплатою праці та її кількісним результатом і за належних умов ця форма оплати праці видається справедливою.Водночас відрядна з/п має певні недоліки:-можливе послаблення уваги до якості організації з боку виконавців тех-х операцій з метою спрямування усіх зусиль на кількісний аспект роботи.-можливе порушення оптимальних режимів технол процесів, їх надмірна інтенсифікація, недотримання регламенту обслуговування машин,Відрядну опл праці доцільно застосовувати у таких випадках:-можливе чітке кількісне вимірювання результатів праці та їх залежності від одного до декількох працівників.-коли працівники мають можливість збільшити виробіток чи обсяг виконуваної роботи-коли існує точний облік роботи кожного виконавця-коли є потреба на певній ділянці стимулювати підвищення продуктивності праці або збільш обсягу продукції.-коли на належному рівні організовано нормування праці.Погодинна опл праці передбачає залежність заробітку від встановленої тарифної ставки за од часу роботи і трив часу роботи в розрахунковому періоді.Тарифна ставка визначається складністю виконуваної роботи вимогами до ділових якостей працівника і вона стимулює підвищ квал-ї і дисципліни.За умови зрост ПП , ролзмір з/п на од продукції знижується і навпаки.Основним недоліком погодинної опл праці є ризик підвищення с-ті продукції внаслідок низької ПП.Тому при погод опл праці повинні бути створені належні умови для підтримання нормальної інтенсивності роботи.Застосування погод опл праці доцільне у наступних випадках:-кількісний результат процесу визнач машиною або системою машин і працівник не може безпосередньо впливати на його величину.-коли результат праці не можна вимірювати кількісно відповідно не має можливості встановити норми виробітку і розцінки.-коли якість результатів праці, а отже і якість самої праці є визначальним чинником.-коли кількісний результат праці особливого значення не має.-коли робота є небезпечною для працівника.-завантаження роботою не регулярне і носить ймовірнисний хар-р.Зазначені умови найбільш властиві наступним видам д-ті:-робота на комплексно-механізованих та автоматизованих процесах і потокових лініях.- обслуг устаткування- виготовлення оригінальних чи унікальних виробів і у сферах управління.У вироб.підр-х у яких необхідно збільшити випуск пр-ї без погіршення її якості преміювання здійснюється за кількісними показниками, а якісні є умовою нарахування премії.На дільницях і бригадах де немає змоги збільшити обсяг пр-ї, або це непотрібно, премії встановлюються за якісні пок-ки а умовою виплати премії є виконання завдання по к-ті.До кількісних пок-ів преміювання належать:- пок-ки обсягу пр-ї робіт чи послуг встановленої номенклатури і асортименту.До якісних пок-ів:- пок-ки якості продукції і комплексні пок-ки якості пр-ї.До по-ів якості продукції відносять:- рівень в-т або економія результатів- рівень викор. устаткування.- дотримання трудової дисципліни. Зазначені пок-ки повинні мати прямий або опосередкований кількісний вимір
58. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму.
В сучасних умовах великі компанії мають тенденцію до організації своєї структури за видами діяьності. Окремі структурні підрозділи об’єднані навколо певного виду продукції, робіт чи послуг назив бізнес-одиницями.
Бізнес-одиниці ще назив “центрами відповідальності” і в залежності від критеріїв оцінки, їх поділяють на:
центри витрат;
центри доходів;
центри прибутку;
центри інвестицій.
Центром витрат є підрозділ, що відповідає лише за витрати. Основним принципом роботи підрозділів центрів витрат є можливість вимірювання витрат, необхідних для вир-ва одиниці продукції.
Центрами доходу є підрозділи, які відповідають переважно за обсяг реалізації продукції, а за витрати – в обмеженому обсязі.
Підрозділи, що є центрами прибутку виготовляють кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішнього призначення, яку передають іншим пірозділам. Центром прибутку може бути окреме п-во у складі об’єднання, може бути великий підрозділ, який виготовляє і продає продукцію.
Центри інвестицій – це підрозділи, що відповідають за капіталовкладення, доходи і затрати. Метою функціонування центру інвестицій є не лише отримання мах прибутку, але й досягнення мах рентабельності вкладеного капіталу.
Основними перевагами функ-ня підприємства на основі центрів відповідальності є:
здатність гнучко реагувати на потреби ринку;
забезпечення оптимального рівня децентралізації процесу прийняття рішень;
організацію і виконання ф-цій закріплено за конкретною службою і дублювання виключається;
відповід-ть за організацію і виконання функцій персоніфіковано.
Поділ підприємства на центри відповідальності приносить найбільший ефект при дивізіональній структурі управління, при якій підрозділи підприємства користуються широкою самостійністю в прийнятті управлінських рішень.
Орган-я функ-ня підприємства на базі центрів відповідальності прив’язує економічно мале п-во до його організ. структури.
Важливим аспектом функ-ня економічного механізму підприємства є побудова взаєморозрахунків між центрами відповідальності. Основним у цій схемі є принцип обміну продукцією та послугами між центрами, що здійснюється за допомогою внутрішніх цін.
59. Засадні поняття маркетингу (нестаток, потреба, цінності, запити, попит, товар, вартість, ринок ...).
До найважливіших понять теорії і практики маркетингу відносять:
- нестаток – почуття, яке відчуває людина, коли їй чогось не вистачає;
- потреба – нестаток, який набув конкретної форми відповідно до культурних і психологічних особли-востей людини; - цінності – зага-льні переконання того, що добре, що погано або що є несуттєвим у житті; - запити – потреби, які набрали специфічної конкретної форми відповідно до системи цінностей людини; - попит – побажання споживача з ураху-ванням його реальної купівельної спроможності або це фінансово забезпечена потреба; - товар – продукція, виготовлена на продаж або все те, що може задовільнити потребу споживача; - вартість – комплексне поняття, яке включає споживчу корисність і вартість споживання, грошовим виразом вартості товару є ціна; - ринок – сукупність відносин власності між покупцями і продавцями товарів (послуг) і механізм забезпечення цього процесу
60. Головні принципи і тактичні завдання маркетингу.
До головних принципів госп-ня в умовах ринку відносять: 1) дослід-ження ринку - 40% підпр-в викор. М; 2) сегментування ринку – поділ ринку за певними ознаками; 3) гнучке реагування вир-ва і збуту на вимоги попиту; 4) інновації – систематичне оновлення товару і технології його виготовлення;
5) спрямованість на споживача;
6) активна ринкова політика –пошук нових ринків товарів, наступальні стротегії розвитку п-ва;
7) наявність інфраструктури і фахівців; 8) висока вартість.
До тактичних завдань М відносять: 1) виявлення існуючих і потенційних бажань споживачів; 2) оцінка реального і потенційного попиту; 3) створення нових товарів; 4) координація вироб., збутової і фін. політики п-ва; 5) орг-я збуту товарів і послуг; 6) управ-ня ціновою політикою; 7) план-ня комплексу маркетингових комунікацій; 8) контроль і ревізія М
61. Основні принципи, завдання і види маркетингових досліджень.
Принципи маркет.досліджень:
1) системність-логічнічть, послідовність, періодичність; 2) комплексність – урах-ня всіх елементів марк-гу; 3) цілеспрямованість – орієнтація на актуальні проблеми ринку; 4) об’єктивність; 5) надійність; 6) результативність; 7) відповідність засадам добросовісної конкуренції.
Осн. завдання марк. дослід-нь:
1) дослід-ня і аналіз ринків; 2) визначення величини і динаміки попиту; 3) розрахунок ємності ринку; 4) визначення конкур. можливостей п-ва; 5) визначення конкурентоспром. продукції; 6) розробка програми М; 7) оцінка ефективності М.
Види маркет. дослід-нь:
1) кабінетні – опитування, спостере-ження, експеримент; 2) польові – методи ек. аналізу і цілеспрямовані спостереження, опитування;
3) пілотний – поєднання маркет. елементів з дослідженням маркет. процесів; 4) панельний – регулярне спілкування з визначеною групою споживачів; 5) фокус групи – спілкування з 6-10 особами, які мають подібні х-ки за віком, фахом тощо.
62. Життєвий цикл товару та особливості маркетингу на різних його етапах.
прибуток, збут
збут
прибуток
час Т
1 етап – розробка товару – прибутку нема, попит від’ємний, конкуренція відсутня або незначна; 2 етап – впровадження – рівень продажу низький, прибуток незначний, попит нульовий або від’ємний, покупці-новатори, конкуренція незначна, ціни диференційовані; 3 етап – зростання – рівень продажу і прибутку зростають, конкуренція зростаюча, зростають маркет. витрати на підтримку товару; 4 етап
- зрілість – рівень продажу поступово повільно знижується, як і прибуток, виручка висока, ринок масовий, конкур-я максимальна, ціни стабільні; 5 етап – спад – рівень продажу падає, прибуток зменшується, клієнтами є аутсайдери, конкур-я знижується, впровадж. політика низьких цін, здійсн. Пошук інших ринків збуту або товар знімають з ринку
63. Конкурентоспроможність товарів, її оцінка та шляхи підвищення.
Конкурентоспроможність – сукупність якісних і вартісних х-к товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби споживача; визначається відношенням корис-ного ефекту Р до сумарних витрат на придбання товару і його викор-ня С. К = сума Р/сума С
Інтегральний показник конкуренто-спром. товару визнач.
Кі = Ітп * Іеп / Ісц >= 1
Ітп – груповий показник за тех. параметрами; Іеп – за ек. парамет-рами; Ісц – груповий показник споживчої ціни.
Шляхи підвищення конкуренто-спроможності: 1) відповідність споживчих х-к запитам споживачів; 2) цінові фактори; 3) зниження експлуатаційних витрат; 4) дизайн; 5) упакування; 6) сервіс.
64. Товарний знак, штрихове кодування та маркування товарів.
Для ідентифікації товарів на ринку використовують товарні марки (знаки), штрихове кодування і маркування. Товарна марка – зареєстроване в установленому порядку означення, яке розміщене на товарі або його упаковці. Це знак, який є символом промислової власності. Вони класиф-ся на: фірмове ім’я; фірмовий знак; торгівельний знак;торгівельний образ. В Укр. товарні марки – знаки реєструються в Держкомпатенті Укр. Як символи товарних марок – знаків викор.малюнки, символи, імена, міфологічні образи, історичні і географічні назви.
Штрихпункт – комбінація штрихів і проміжків, які є кодом товару. В Укр. викор.13-розрядна європейська система кодування. Перші 2-3 цифри – це код країни, яка є виробником або продавцем; наступні 4-5 цифр – код підпр-ва-виробника; ще 5 цифр – код товару, який включаєйого найменування, властивості, розмір, масу, колір; остання цифра – контрольна. Маркування товарів – додаткові позначки і символи, які ідентифікують товар і його використання.
65. Планування нових товарів та позиціювання їх на ринку.
Процес план-ня нової продукції включає 8 етапів:
1) генерація ідеї нового товару; 2) добір і сепарація ідей; 3) розробка концепції нового товару; 4) перевірка концепції; 5) ек. аналіз концепції; 6) розробка нового товару; 7) пробний маркетинг; 8) серійне виробництво і комерційна реалізація.
Позиціонування – визначення місця нового товару на ринку серед інших аналогічних товарів-конкурентів, які вже знаходяться там.
Позиціонування може проводитись за такими ознаками: певними х-ми; специфічними потребами; порівняння з товарами конкурентів; іміджем підпр-ва; демонстраціями товарів на виставках; проведення брифінгів і пресконференцій; презентація нових товарів; проведення дня відкритих дверей на підпр-ві.
66. Цінові стратегії та їх характеристика.
В умовах ринку викор. Близько 20 різноманітних цінових стратегій. При розробці цінової політики підпр-ва найчастіше викор. наступні цінові стратегії:
1) стратегія високих цін – на піонерні, нові, престижні товари; 2) стратегія низьких цін – для розширення ринків збуту або продажу патентно незахищених товарів; 3) стратегія дискримінаційних цін – викор. по відношенню до дуже зацікавлених споживачів; 4) стратегія гнучких цін; 5) стратегія кон’юнктурних цін – викор. залежно від ситуації на ринку; 6) стратегія престижних цін – розрахована на окремих споживачів; 7) стратегія незаокруглених цін – викор. як психологічний прийом на споживача; 8) стратегія стабільних цін; 9) стратегія цінового лідера – ціни встановлюються залежно від цін провідних конкурентів. Цінова політика підпр-ва передбачає викор-ня декількох цінових стратегій залежно від ситуації, яка складається на ринку.
67. Маркетингова політика комунікацій, її сутність та зміст.
Маркетингова політика комунікації – комплекс заходів, які викорис-товує підпр-во для інформ-ня, переконання і нагадування спож-ивачам про свої товари чи посл-уги.Така політика реалізується підпр-м за доп. таких осн. елементів: 1) джерело інформації – п-во чи фірма, яка пропонує свої товари чи послуги і надає відповідну інформацію про них;
2) кодування – перетворення інформа-ції на зручну для споживачів комунікаційну форму; 3) звертання – набір символів, слів, зображення, чисел та момент їх передавання цільовому ринку; 4) канал комуні-кації – засоби і носії поширення інформації;
5) декодування – розшифрову-
вання звернень до споживачів словом, малюнком, фотокарткою, їх комбінацією;
6) отримувач – спожи-вач, якому надається інформація.
Загальна програма маркетингової комунікації п-ва назив. кмплексом просування, який включає: 1) рекламу – довільна інформація про якості товарів і послуг, яка надається через ЗМІ; 2) персональ-ний продаж – індивідуальне усне пред’явлення товару чи послуги конкретному споживачу; 3) пропа-ганда – орг-я громадської думки, яка сприяє успішному функціону-ванню п-ва; 4) стимулювання продажу; 5) прямий маркетинг – надання важливої комерц. інформа-ції про товари чи послуги з метою здійснення продажу.
68. Маркетингові канали розподілу, їх типи та характеристики.
Маркетингові канали розподілу – сукупність фірм і фізичних осіб, які приймають на себе абодопомагають передавати будь-кому іншому право власності на товар на шляху його руху від виробника до споживача.
Осн. х-ми каналів розподілу є їх довжина, ширина, типи суб’єктів ринку, які в них працюють. Довжина каналу – кількість наявних проміжних рівнів (посередників). В Укр. діє 4-рівневасистема каналів розподілу: 1) канал 0-го рівня -Виробник-Споживач; 2) канал 1-го рівня збуту – В-П-во роздрібної торгівлі (ПРТ) -С; 3) канал 2-го рівня збуту – В-Дрібно оптовий посередник(ДОП)-ПРТ-С; 4) канал 3-го рівня збуту – В-крупно оптовий посередник-ДОП-ПРТ-С.
Ширина каналу – кількість посередників одного типу кожному рівні каналу. Типами суб’єктів каналу розподілу можуть бути товаровиробники, посередники різних типів (контактні орг-ї), орг-ї сприяння. Канали розподілу мають певну щільність, яка поділяються на 3 типи: 1) інтенсивна – товари розміщені для продажу скрізь, де це можливо; 2) селективна – товари розміщені лише в деяких торгових точках міста; 3) ексклюзивна – товари розміщені для продажу лише в обмеженій кількості підпр-в міста.
69. Класифікація прийомів і методів економічного аналізу.
Основними прийомами економічного аналізу є діалектичний прийом (метод), - сукупність способів обчислення спрямований на дослідження г/д і фін-ї д-ті п-ва, виявлення резервів покращення цієї д-ті та ступеню впливу часткових факторів на результуючі показники. Розрізняють найбільш часто вживані загальні методи економічного аналізу: 1.вивчення внутр і зовн показників, які х-ть д-ть п-ва; 2. розчленування та деталізація показників; 3. порівняння; 4. розрахунок впливу факторів, на результуючий показник; 5. узагальнюючий результат економічного аналізу.
В аналітичних розрахунках використовують 4 види кінцевих моделей факторних с-м: 1. аддитивна модель, 2. мультиплікативна модель, 3. кратні моделі, 4. змішанні. (Т2.п.2.).
До традиційних прийомів і методів економ аналізу належать: порівняння, середні величини, абсолютні та відносні величини, прийом групування, балансовий прийом, прийом виділення ведучих ланок та вузьких місць. Метод порівняння – це найважливіші прийоми ЕА за допомогою якого розкриваються широкі можливості для всебічного вивчення економічних явищ, їх х-ки, дослідження причин і наслідків, встановлених законом зміни показників, виявлення факторів на розрахунок резервів.
Порівняння показників в динаміці дозволяє оцінити їх кількісну і якісну зміну. Найб. поширеними є такі форми порівняння: 1. порівняння звітних показників в динаміці за попередній період, що дозволяє виявити напруження виробничих завдань; 2. порівняння звітних показників з плановими, що необхідно для виявлення ступеня виконуваного плану; 3. порівняння звітних показників роботи одних структурних підрозділів з іншими аналогічними показниками для оцінки і впровадження нових методів господарювання.
Метод середніх величин використовується для узагальнення масових екон-х явищ, що відб-ся на п-ві. В ЕА викор-ся такі види середніх величин: середня арифметична проста, сер. арифм. Зважена, сер. хронологічна, сер. гармонійна. М. відносних величин: коефіцієнти, індекси, відсотки.
70. Прийоми елімінування та сфера їх застосування.
Якщо на показник, що аналізується, зд-ся вплив к-х факторів, потрібно встановити роздільний вплив кожного з них. Для цього застосовують спеціальний метод – елімінування. Суть цього методу полягає у тому, що, абстрагуючись від взаємовпливу факторів, послідовно розглядається вплив кожного фактора на результативний показник за незмінності інших факторів. У практиці економічного аналізу застосовують кілька способів елімінування.
ЛАНЦЮГОВІ ПІДСТАНОВКИ. З метою визначення факторів будують таблицю, в якій зверху перелічують всі необхідні фактори, починаючи з кількісних і завершуючи якісними. Потім вводиться добуток факторів, або результативний показник, і графа для розрахунку величини впливу факторів. В перший рядок таблиці записують планові, чи базові, показники. Для розрахунку впливу першого фактора проводять зміну його величини з планової на фактичну, а інші дані залишають незмінними. Різниця між одержаним розрахунковим показником і плановим становить величину першого фактора. Для розрахунку другого фактора його величину у другій підстановці також змінюють на фактичну величину, а величину впливу фактора, що аналізується, визначають як різницю між першим, другим і розрахунковим показником. Така процедура заміщення вихідних пл-х показників на фактичну величину зд-ся доти, доки в останньому рядку не будуть усі фактичні значення факторів, що вивчаються, а їхня величина впливу не буде визначена як відповідна різниця розрахункових добутків факторів.
Отже, за умови дії 4 факторів зд-ся 4 підстановки, величина кожного фактора визначається як різниця між новим розрахунковим показником і попереднім.
СПОСІБ АБСОЛЮТНИХ РІЗНИЦЬ. Розрахунки, які проводяться в таблиці ланцюгових підстановок, можуть бути спрощенні, якщо в кожній підстановці змінити абсолютне значення фактора, що розраховується відхиленням його фактичної величини від базової(планової).
СПОСІБ ВІДНОСНИХ РІЗНИЦЬ. Цей спосіб ґрунтується на обчисленні різниць у відсотках. Величина впливу кожного фактора визначається множенням різниці в суміжних індексах на плановий обсяг узагальнюючого показника. Розрахунок можна вести табличним або безтабличним способом.
Хоча всі розглянуті способи елімінування відрізняються методикою розрахунків, проте вони дають однакові наслідки, оскільки грунтуються на одному й тому самому п-пі. У практиці ЕА найчастіше використовують спосіб абсолютних різниць, найменш трудомісткий і надійний.
Що стосується підрахунків резервів, то до к-ті резервів можна включити від’ємні діючі фактори. Крім того, б-я розрахунок трьох факторів можна спростити до пошуку 2 факторів, один з яких завжди буде кількісний, а другий – якісний.
71. Прийом абсолютних різниць в економічному аналізі.
1.1. На результуючий показник впливають 2 фактори. Методика розрахунку:
1). Визначаються результуючий показник і фактори які на нього впливають: Z-результуючий показник; x,y – факторні показники.
2). Досліджується залежність між результуючими показниками і факторами які на нього впливають: Z=x,y – мультиплікативна модель зв’язку.
3). Виявляються кількісні і якісні фактори, що впливають на Z. Х – кількісний фактор,У- якісний фактор.
4). Обчислюється абсолютне відхилення між звітним і базовим значенням Z і факторів які на нього впливають:

5). Розрахунковий розмір впливу кількісного фактора на зміну результуючого показника, шляхом добутку абсолютних різниць по цьому фактору на базове значення якісного показника

6).обчислюється розмір впливу якісного фактору на зміну результуючого показника, як добуток абсолютної різниці по цьому фактору на звітне значення кількісного фактору

7). Виконується переврка правельності розрахунку: сума впливу 2 факторі вповинна= абсолютній різниці між звітним і базовим значенням результуючого показника

1.2. На результуючий показник впливає більше 2 факторів:
Послідовність розрахунку:
1). Визначається результуючий показник і фактори які на нього впливають: Z – результуючий показник; x,y,k,l – фактори показники.
2). Досліджується залежність між результуючим показником і частковим фактором Z=x*y*k*L
3). Обчислюються абсолютні відхилення між звітним і базовим значенням Z і частковими факторами.
4). Розраховується розмір впливу 1 фактора на зміну результуючого показника, як добуток абсолютної різниці по цьому фактору на базове значення нище розташованих показників

5). Визначається розмір впливу 2 фактора на зміну результуючого показника, як добуток абсолютної різниці по цьому фактору на звітне значення вище розташованого показника і базове значення, нижче розташованих показників.

6). Розраховується розмір впливу 3 фактора

7). Розраховується розмір впливу останнього фактора, як добуток абсолютної різниці по цьому факторі, на звітне значення вище розташованих показників

8). Перевірка правильності розраховується: сума впливу всіх часткових факторів повинна = тій самій абсолютній різниці між звітним і базовим значенням результуючого показника

Сфера застосування методу абсолютних різниць – мультиплікативні моделі факторних с-м.
72. Метод ланцюгових підстановок в економічному аналізі.
Послідовність розрахунку:
1). Визначається результуючий показник та група факторів, які на нього впливають
2). Шляхом послідовної заміни базового значення факторного показника на звітне значення обчислюється розмір впливу кожного із часткових факторів на зміну результуючого показника
3).Приймається до уваги, що перший розрахунок впливу факторів завжди – базовий.
4). Абсолютна величина розміру впливу часткового фактору на результуючий показник обчислюється як абсолютна різниця між кожним наступним розрахунком і попереднім
5). За результатами зд-ся перевірка: сума впливу всіх факторів повинна = абсолютної різниці між звітним і базисним значенням результуючого показника.
Для використання пропонується спрощений табличний варіант методу ланцюгових підстановок. Обмежень в кількості факторів немає.
Q=R*Пв* N*T*ППгод. (Т.2.п.1.3.).
Сума всіх відхилень має = різниці між Q у базовому і звітному періодах. Зберігається таж сума (не> 5%) відхилення.
Сфера застосування даного методу – мультиплікативні, краті та змішані моделі факторних систем.
73. Метод відносних різниць в економічному аналізі.
Послідовність розрахунку: 1. визн-ся розрах-ва формула впливу часткових факторів на результуючий показник: Q=r*N*T* ПП год. 2. обчислюється приріст обсягу випуску прод-ї у зв. році порівняно з базисним: дQ=Q1-Q0. 3. обчислюється %-ве значення впливу кожного фактора на зміну результуючого показника. Для цього: а). від %-го значення 1-го фактора „-” 100%; б). зміна кожного наступного фактора визн-ся як різниця між %-м значенням цього фактора і попереднього; в). сума %-го впливу всіх часткових факторів =зміні результуючого показника у %. 4. обчислюємо кількісне значення впливу часткових факторів на зміну результуючого показника. 5. перевірка: сума впливу всіх факторів на результуючий показник = абсолютній різниці між зв. і базисним значенням результуючого показника. Усі показники з „-” є резервами збільшення обсягу випуску прод-ї. Область застосування м. відносних різниць – всі моделі факторних с-м для яких необхідно розрахувати розмір впливу часткових факторів.
74. Класифікація видів економічного аналізу.
В залежності від різних напрямків класифікації ЕА под-ся на види: 1. за ступенем охоплення: 1.1. комплексний аналіз, за допомогою нього зд-ся всебічна і системна оц-ка результатів д-ті п-ва. 1.2. вибірковий ЕА. 1.3. тематичний. 2. за об’єктами дослідження: *регіональний, * галузевий, * п-во, * виробничі. 3. за часом дослідження: 1. перспективний – зд-ся з метою вибору найб. еф-го варіанту функціонування п-ва на перспективу. 2. оперативний – зд-ся безпосередньо в ході виникнення явищ і процесів або після завершення подій. 3. ретроспективний – зд-ся за результатами квартальної, піврічної, або річної бухгалтерії, статист. фін-ї звітності. 4. за суб’єктами аналізу: аналіз, який зд-ся зовнішньо-економ. службами; ан., який зд-ся вн-ми службами п-ва; ан., зд. громадськими організаціями. 5. за основною метою зд-ня аналізу: виявлення резервів покращення роботи п-ва; розробка заходів по впровадженню виявлених резервів; зміна тенденції розвитку п-ва; діагностика банкрутства п-ва; виявлення ступня ліквідності та платоспроможності п-ва; інші цілі. 6. за ступенем повторюваності: систематичний, епізодичний. 7. за часом проведення: позмінний, подекадний, поквартальний, річний. 8. в зал-ті від напрямку дослідження: * загально ЕА – зд-ся за даними господ. І фін. звітності з метою оц-ки виробничої д-ті п-ва, напрямку перспективног розвитку, виявлення шляхів покращення фін. стійкості, та еф-не використання труд., мат-техн. і фін. ресурсів. * техніко-економ. аналіз – зд-ся сумісно екон. та техн-ми службами п-ва, базується на даних оперативної, квартальної та річної звітності. Використ. з метою глибокого дослідження виробничо-господ-ї та екон. д-ті в цілому. * соц-но –еон. – зд-є дослідження показників соц-го стану п-ва, порівнює критерії соц-го розвитку на даному п-ві з середніми по регіонах. Розробляє напрямки покращення соц-го стану п-ва та впливу на економічні показники д-ті п-ва. * функціонально-вартісний полягає у визначенні класиф-х ознак і вартості функцій п-ва та їх взаємозв’язок з основними результатами д-ті, статистичною і бух. звітністю. 9. за ступенем озброєності: автоматизований, механізований.
75. Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, руху та плинності кадрів.
Для аналізу трудових ресурсів необхідна наступна технологічна база:
-штатні розписи спеціалістів і службовців; - розрахунок потреби в основних виробничих робітниках; - табельний облік руху робочого часу; - зведення матеріально первинного обліку (табелі, робочі наряди, відомості і особові рахунки);-матеріальні разові обстеження опитування і документування управлінського обліку.
ЕА забезпечення п-ва труд.р. зд-ся в послідовності: І. Досліджується динаміка осн. аналітичних показників, яка х-є рівень забезпеченості п-ва труд.р. (середньоспискова чисельність персоналу). Для оц-ки динаміки середньосписк. чисельності персоналу п-ва зд-ть такі розрахунки: середньоспискова чис. персоналу, його абсолютне відхилення (ланц., базисне), темп росту (ланц., баз.), темп приросту (ланц., баз.), середньорічний темп приросту. ІІ. Виконується структурно-динамічний аналіз чисельності персоналу. Дослідж. структурного персоналу п-ва зд-ся залежно від обраного напрямку кваліфікації: 1). За категорією персоналу, 2). За видами в-ва. Осн. показники, які х-ть ротацію персоналу п-ва: 1. коеф. обороту по прийому: Коб.пр.= Rпр./Rсп. (к-ть прац. прийн. На п-во / середньоспискова чис. персоналу). 2. коеф. обороту по звільненню Коб.зв.= Rзв./Rсп. Одним із найважл. етапом аналізу забезпеченості п-ва робочою силою є оц-ка ступеню закріплення персоналу за п-вом, яка зд-ся за допомогою коеф. плинності кадрів: Кпл.=Rв.б.+ Rпр.+Rс.к./R. (вл. Бажання, пор. труд. Диск., за скороченням). Осн. етапом аналізу плинності роб. сили є визн-ня факторів, які можуть впливати на ступінь закріплення робочої сили за п-вом. Фактори: 1. розмір ЗРП,2. своєчасність виплати ЗРП, 3. умови праці, 4. умови проф.-го зростання, 5. психологічний фактор, 6. соціально-побутові фактори.
76. Аналіз використання робочого часу. Абсолютні та відносні показники використання робочого часу.
Дослідження ступеню використання роб. часу на п-ві зд-ся в 2 етапи: 1. визн-ся абсолютні показники, які х-ть ступінь використання роб часу, 2. дослідж. відносні показники, які дозволяють визначити еф-ть використання роб. часу. Для отримання об’єктивних аналітичних показників розрах-ся баланс роб. часу для кожного із досліджуваних періодів. Баланс роб. часу, показники: 1. календарний фонд часу, вих. і святкові дні, неявки, всього (чергові відпустки, відп. по хворобі, по навчанню, дозволені законом, з дозволу амін., прогули, простої), число явок на роботу. Всі показники роб. часу можуть вимірюватися в днях, люд-днях, люд-год. 1. Людино-день – х-є працю 1-ї людини протягом 1-го дня. Загальна к-ть відпрацьованих людино-днів: Nл.дн.= R*N, (число явок, к-ть працівників). 2. Люд-год – праця 1-ї людини протягом 1-ї год: Nл.год.= N*R*T. До абсолютних показників використання роб часу є-ть: 1. календ. фонд часу, 2. табельний, 3. максимально –можливий, 4. корисний, 5 число явок на роботу (відпрацьований ФЧ). Відносні показники використання роб. часу: 1. коеф. використання календарного ФЧ: Ккфч=N/КФЧ. 2. коеф. використання табельного ФЧ: Ктфч = N/ТФЧ. 3. коеф. використання мак-но можливого ФЧ: Кммфч= N/ММФЧ. 4. коеф. використання корисного ФЧ: Кор.фч= N/Кор.ФЧ. 5. коеф. використання внутрізмінного часу: Кв.ч.= Т1/Т0.
Аналіз використання роб. часу завершується визначенням резервів збільшення обсягу випуску прод-ї за умови: * ліквідації прогулів, простоїв і неявок з дозволу амін., * покращення використання внутрізмінного часу, * збільшення сер. к-ті відпрацьованих днів при зменшенні цілозмінних втрат часу. 77. Аналіз продуктивності праці та факторів, що впливають на її зміну.
В ЕА використовують показники ПП: 1. середньорічна ПП 1-го працюючого: ПП=Q/R; 2. сер.р. ПП 1-го робітника: ПП= Q/r; 3. сер. денна ПП 1-го робітника: ПП= Q/(R*N); 4. сер. год. ПП 1-го робітника: ПП= Q/r*N*T. Між показниками ПП існує взаємозв’язок: ПП=Пв*ППр= Пв*N*ППд. =Пв* N*Т*Пгод. ППр.= N*ППд =Т*ППгод.*N. ППд= Т*ППгод. ПП= Пв*N*Т*Пгод. – узаг. формула, яку використовують для обчислення впливу факторів на зміну ПП із застосуванням б-я відомих методів елімінування.
Визначаються причини і фактори, що пов’язані з роботою п-ва, які відповідно впливають на зміну ПП. До факторів, які можуть змінити ПП на п-ві є-ть: 1. кількісні фактори (екстенсивні): *зміна структури персоналу: дПП(Пв) =(Пв1-Пв0)*N0* Т0*П0; *зміна цілодобових втрат часу: дПП(N)= (N1-N0) *Пв1*Т0*П0; *зміна внутрішніх втрат робочого часу: дПП(Т)= Пв1*N1* (Т1-Т0)*П0; *зміна середньогод. виробітку 1-го робітника: дПП(П)= Пв1*N1*Т1 *(П1-П0). 2. якісні фактори (інтенсивні): *рівень механізації в-ва; *рівень організації управлінняв в-вом; *рівень наукової організації праці; *рівень спеціалізації та кооперування в-ва; *дотримання виробничої та технологічної дисципліни; *рівень стимулювання праці; *психологічні фактори; *соціально-побутові. За рах-к цих факторів визн-ся збільшення ПП та обчислюються резерви збільшення обсягу випуску прод-ї з врахуванням таких умов: 1. покращення забезпеченості п-ва робочою силою; 2. поліпшення фактично-закріпленої робочої сили за п-вом; 3. краще використання роб. сили; 4. збільшення еф-ті роб. сили.
78. Аналіз оплати праці.
ЗРП – це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір ЗРП залежить від складності умов виконуваних робіт, проф.-ділових якостей працівника, результату його праці та заг-ї г/д п-ва. Дж-ло коштів на оплату праці для комерц. п-ств є їх дохід, а для установ і організацій – фінансуються з бюджетних коштів, які виділяються із спец. заг. фонду бюджету, а також за рах-к частини доходів одержаних внаслідок г/д.
Основою організації оплати праці на п-ві є тарифна с-ма, яка включає в себе тарифні ставки, сітки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліф. х-ки. Послідовність аналізу оплати праці: І. Виконується структурно-динамічний аналіз ФОП; ІІ. Для оц-ки структури ФОП можуть бути використані такі напрямки кваліфікації: ФОП робітників, спеціалістів, учнів, МОП, працівників. За видами в-цтв: ФОП працівників допоміжного, основного, обслуговуючого, підсобного в-ва. За видами виплат: основної ЗП, допоміжної ЗП. За аналітичними озн.: годинної оплати праці, денної, річної. Фонд годинної оплати праці – сума коштів нарахованих у зв. п. за фактично відпрацьовані години. Фонд денної оплати праці – включає факт. виплати за відпрацьовані люд-год. Фонд річної оплати праці – включає всі суми ЗРП нарахованої працівникам за зв.п. ІІІ. Досліджується співвідношення між темпом росту ПП і сер. ЗП, для цього розрах. коеф. випередження: Кв.=Тпп/Тзп. ІV. Досліджується динаміка показника сер. ЗП: * визн-ся сер.річна ЗП працівника: ЗРП(R) = ФОП(R)/R. *середньорічна ЗП 1-го роб-ка: ЗРП(r) =ФОП(r)/r; *сер.деннаЗП роб.: ЗРП= ФОП(r)/r*N. (N-к-ть днів відпрацьованих в році). *сер.год. ЗРП роб.: ЗРП=ФОП(r)/r*N*T. (Т-тривалість роб. дня). V. Визн-ся (динаміка) факторний аналіз ЗРП. VIдослідж-ся показники, які х-ть фе-ть оплати праці: Еопл.пр. =Q/ФОП. Зарплатоємність: ЗПє= ФОП/Q. 79. Аналіз стану, забезпеченості та руху основних засобів підприємства.
При аналізі основних фондів на сам перед необхідно визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості пр-ції або обсягів в-ва в натуральному виражені Останній показник повинен мати більш високі темпи зростання порівняно з основними фондами.
Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділяти на активні і пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно визначити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки основних фондів у вигляді робочих і силових машин – нагальна мета кожного п-ва.
Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу 1 активу бухгалтерського балансу, розраховують коеф. зносу основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коеф вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового стану устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на п-вах країни, відсутністю коштів для фінансування цих проблем. Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їх фізичний знос. Проте не слід забувати й про моральне старіння фондів, яке на багато погіршує становище.
Послідовність аналізу забезпечення ОЗ наступна:
1). Визначення середньорічної вартості ОЗ для кожної групи окремо;
2). Здійснюється структурно динамічний аналіз ОЗ в залежності від напряму класифікації.
3). Досліджується рух ОЗ за допомогою таких коеф:
-коеф надходження (Озн/ОЗ кін.року);
-коеф вибуття (ОЗ вибут /ОЗ поч року);
4).Виконується оцінка показників, які х-зують фондоозброєність п-ва:
-фондоозброєність в-ва (ОЗ/Q);
-фондоозброєність праці (ОЗ/R):
-механоозброєність ви-ва (Озактивн.част /Q);
-механоозброєність праці (ОЗакт/R);
-енергоозброєність ви-ва і праці.
5). Визначаються резерви покращення фондоозброєності п-ва за допомогою методів елімінування.
80. Аналіз ефективності використання основних засобів.
основний узагальнюючий показник, який х-є ступінь використання ОЗ наз-ся фондовіддача: Фд.= Q/ОЗ. А фондовіддача активної частини: Фва. =Q/ОЗа. Послідовність аналізу фондовіддачі: 1. зд-ся аналіз фондовіддачі всіх ОЗ і ф.д. акт. ч. оз окремо. 2. досл-ся причини пов’язані з роботою п-ва, які вплинули на фв. 3. виконується аналіз взаємозв’язків між фв та ПП. Фв. = ПП/Фозбр. праці. Основною умовою збільшення Фв є перевищення темпів росту ПП над темпами росту фондоозбр. праці. 4. виконується факторний аналіз ПП= Фв*Фозб. 5. досл-ся фактори, які впривають на зміну Фв. Ці фактори є 2-х груп: екстенсивні, інтенсивні. Екстенсивні: *обсяги в-ва, *структура оз, *внутрішні втрати роб. часу, *зміни роботи машин і обл. Інтенсивні: *рівень механізації та автоматизації, *зміна цін на прод-ю, *індексація оз, *покращення викор-ня машин і мех.. по потужності, *дотримання виробничої та технолог. дисципліни, *рівень управління в-вом, *наукова організація праці. Факторний аналіз ФВ можна здійснити за ф-лою: Фв= Пв акт. *Фв. акт.ч. 6. виконуються розрахунки впливу з покращенням ступеню забезпеченості п-ва оз та збільшення еф-го викор-ня оз на обсяги в-ва прод-ї. Визн-ся резерви збільшення обсягів в-ва за рахунок усіх перелічених факторів.
81. Аналіз матеріальних ресурсів. Послідовність та фактори впливу.
Аналіз мат. р. – дослідження ступеню забезпеченості і використання виробничих запасів до яких є-ть: матеріали, паливо, запасні частини, МШП, насіння, корми. Результатом аналізу мат. р. є: правильна організація складського господарства, наявність інструкцій з обліку матеріалів, розробка вл-ї номенклатури матеріалів, розробка норм запасу та норм в-т матеріалів. Аналіз забезпеченості п-ва мат. р. починається з перевірки наявності на п-ві плану забезпечення мат-ми ресурсами, визн-ня потреби в матеріалах, термінів і дж-л їх утримання. В процесі аналізу зд-ся перевірка розрахунків потреби в матеріалах та визн-ся Пв зовн. і вн-х дж-л отримання мат-х р. Оц-ка забезпеченості п-ва мат.р. проводиться за основними видами матеріалів і в напрямках вивчення забезпеченості по к-ті., якості матеріалів, термінам поставок, виявленням причин відхилень та дослідженням втрат робочого часу пов’язаних із несвоєчасним забезпеченням роб-х місць матеріалами. Осн. етапом аналізу забезпечення п-ва мат.р. є дослідження впливу факторів на заг-ну вартість витрачених матеріалів. Фактори, які чинять вплив на відхилення в заг-й вартості витрачених матеріалів: 1. фактор „норми”, 2. ф. „цін”, 3. ф. „заміни”. Одним критерієм, який х-є ступінь використання мат.р. на п-ві є матеріалоємність прод-ї, робіт, послуг. Розрізняють: загальну Мє – відношення вартості мат.р. до обсягу виробленої прод-ї; питома Мє – відношення вартості мат.р. на в-во 1-ці прод-ї до ціни 1-ці прод-ї. В ході аналізу Мє слід дотримуватись послідовності: 1. обчислюють показники заг-ї та питомої Мє і зд-ть аналіз динаміки цих показників за досліджуваний період. Витин-ть причини, які пов’язані з д-тю п-ва, які вплинули на зміну Мє прод-ї; 2. виконують факторний аналіз Мє. На зміну Мє прод-ї можуть впливати такі фактори: *зміна норм в-т матеріалів, *зміна цін матеріалів, *зміна цін на прод-ю, *зміна структури і асортименту випуску прод-ї, *дотримання термінів постачання матеріалів, *дотримання норм в-т і запасів матеріалів, *рівень організації служби МТЗ, *рівень безвідходності в-ва, *ступінь дотримання виробничої, технологічної дисципліни, *зниження втрат роб.часу у зв’язку з перебоями в постачанні матеріалів. 3. на основі зд-неного факторного аналізу обчислюються резерви зниження Мє прод-ї; 4. зд-ся факторний аналіз впливу часткових факторів на обсяги в-ва, на основі зд-неного аналізу визн-ть резерви збільшення обсягів в-ва за умови покращення забезпеченості п-ва мат.р. та еф-ті їх використання. 5. розробляються заходи по впровадженню визначених резервів у в-во. Обов’язковим етапом аналізу мат.р. є дослідження запасу матеріалів на п-ві, який може складатися з: т-ног, підготовчого, поточного, сезонного, резервного запасів. Завершують аналіз розробкою заходів щодо дотримання норм в-т і норм запасу матеріалів.82. Аналіз собівартості виробництва та напрями її зниження.
Важливим показником Сб є собівартість окремих видів пр-ції. Для аналізу використовують планові і фактичні калькуляції собівартості пр-ці. Обєктом калькулювання можуть бути продукція чиробои. Проье головний обєкт калькулювання – це готові вироьи, які поставляються за межі п-ва. Враховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання собівартості лише найбільш важливих видів про-ції.
Під час аналізу встановлююь ступінь виконання плану за со-стю окремих видів пр-ції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції. Якщо п-во тривалий час випускає певний вид пр-ції, обовязково треба вивчити динаміку показників її со-сті за цей період. Вважається, що с-сть пр-ції має тенденцію до постійного зниження. Проте існують і пртилежні напрямки її зміни. Так підвищення якості пр-ції в деяких виробництвах поєднується їз зростанням її с-сті. Причому її зростання, починаючи з визначеної межі, може мати нестримний х-р. В інших випадках період сталого зниження витрат в-ва поступово переходить в кінці у повільне їх зростання, коли погіршуються умови роботи.
Аналіз с-сті окремих видів п-ції слід завершувати пошуком резервів їх зниження. Поточні резерви с-сті включають усі види непродуктивних витат, а також виявлені під час аналізу перевитрат ресурсів і надмірні виплати грошових коштів.
Перспективні резерви зниження с-сті пр-ції,як правило, передбачають проведення значних організаійних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів в-ва. Добре відомо, що за інших однакових обставин збільшеня обсягів в-ва призводить до зниження с-сті пр-ції через відностно сталі витрати на управління в-вом. Цей шлях зниження со-сті хоч і дуже простий, проте має певні згасаючі можливості отримання позитивного ефекту.
Одним їз варіантів розглянутого вище впливу обсягу в-ва на с-сть є природне збільшення кількості виробів нової продукції у міру застосування технологій її виробництва і відповідного її вдосконалення.
Важливим фактором здешевлення ви-ва основної пр-ції може стати виготовлення побічної з відходів основого ви-ва. Фактором подорожчання ви-ва є погіршення умов видобутку палива і сировини і поступове погіршення чкості пр-ції видобувних галузей промисловості
84. Види проектів.
1). За метою зд-ня на рівні п-ва: *проекти обслуговування в-ва (найпростіші проекти); *проекти спрямованні на зниження Сб; *розвиток існуючих товарів чи ринків; *створення нових товарів чи ринків; *безпечні або безприбуткові проекти; *інші проекти.
2). За тривалістю: *короткострокові (до 3 р.); *середньострокові (до 5 р.); * довгострокові ((5 р.). *
3). За складністю: монопроекти; мегапроекти; мультипроекти – проекти розвитку регіонів або галузей економіки.
4.) За масштабністю проекти поділяються залежно від співвідношення власних і запозичених коштів: малі; середні; великі.
5). За взаємозалежністю: залежні; незалежні; взаємовиключні.
6). За ризикованістю: ризикові; неризикові; авантюрні.
7) За сферою д-сті: промислові; проекти розвитку і наукових досліджень ( нове програмне забезпечення і наукові технології); організаційні; економічні – повязані з економічними перетвореннями в державі (зміна податків, с-ми нарахування пенсій); соціальні ( ох. здоровя, НС, розвиток культури); інші види.85. Зовнішнє та внутрішнє середовище проекту.
Зд-ня проекту безпосередньо повязане з потребами ринку. Проте на його реалізацію впливають і інші чинники, які обєднують у так зване зовнішнє середовище. Ці чинники утворюються в середовищі функціонування проекту, впливають на його реалізацію та не піддаються впливу. Ці чинники діляться на такі групи:
політичні фактори – політична стабільність, підтримка проекту державними установами, рівень злочинності , міждержавні стосунки;
економічні – рівень оподаткування, інфляція, страхові гарантії, стабільність нац валюти;
суспільні – умови і рівень життя, рівень освіти, соц гарантії і пільги, розвиненість с-ми, ох. здоровя, свобода слова, пересування;
правові – стабільність законодавства, право власності, дотримання прав людини;
науково-технічні – рівень розвиту звязку, т-ту та енергетики, рівень інформаційних і промислових технологій;
культурні – рівень освідченості, релігійність, культурні традиції.
природні – клімат, ресурси, вимоги до захисту НС.
Аналіз ЗС зд-ся з метою визначення сприятливих можливостей і загроз проекту. В ході аналізу фактори розглядають в розрізі макроекономічних і галузевих факторів. При розгляді макроекономічних факторів встановлюють: - розмір галузі; - визначають основні сили, що конкурують в галузі; - оцінюють ступінь конкуренції.
Предметом галузевого аналізу є такі фактори: споживачі, постачальники, конкуренти, технології, перешкоди для входження в галузь. В рамках ЗС вивчають можливості п-ва, яке зд-є проекти.
ВС – фактори, що визначаються самим проектом, формуються в результаті розподілу прав і обовязків між учасниками проекту. Фактори ВС: професіоналізм, взаємини учасників, стиль керівництва, рівень комунікації між учасниками. ВС складають учасники проекту: ініціатор, замовник, інвестор, виконавець (проектна команда).
До складу проектної команди рекомендовано включати фахівців з таких сфер знань: Економіка галузі, технологія в-ва, проектування, менеджмент галузі, управління труд.р., фінансовий облік і аудит, маркетинг, екологія, інші вузькі спеціалізації. При роботі проектної команди важливе значення має документування ходу робіт, розробка форм документації, та відповідальності за її заповнення зд-ся ще до початку реалізації проекту.
86. Життєвий цикл проекту.
ЖЦ – період часу від виникнення ідеї проекту до завершення його реалізації. Протягом ЖТЦ відбувається такий рух коштів: вкладення коштів, початок функціонування, швидке зростання, стабільне функціонування, занепад або друге народження проекту.
Протягом ЖТЦ виконується управлінські функції, як загальні так і специфічні: вибір проекту, пл-ня, організація, контроль, оцінка результатів, завершення проекту. Оцінка результатів яка відрізняється від контролю тим, що: контроль зд-ся постійно, а оцінка лише після виконання певного обсягу робіт; контроль зд-ся керівником проекту, а оцінка, для забезпечення її обєктивності стороннім спостерігачем; контроль сфокусований на деталях, а оцінка – на загальному збагаченні проекту.
Поділ ЖТЦ на складові зд-ся з 2 –х точок зору: - з банку який фінансує проект, - виконавця проекту.
З точки зору банку проект поділяється на такі стадії: - ідентифікація проекту; - розробка проекту, - оцінка проекту (розроблену документацію оцінюють зацікавлені особи),- прийняття проекту, - зд-ня проекту, - оцінка проекту.
З точки зору виконавців проекту виділяють 3 форми: передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза, експлуатаційна.
87. Концепція беззбитковості в проектному аналізі.
В проектному аналізі прибутковість проекту на відміну від бух підходу передбачає, що обсяг продажу про-ції проекту, не лише покриває всі в-ти на в-во пр-ції, а й забезпечує нормальний П (середній на ринку рівень рентабельності). Точка беззбитковості – це обсяг продажу пр-ції проекту, яки не лише покриває всі в-ти на в-во прод-ї, але й забезпечує нормальний П. Для визначення Тб існує 3 підходи:
1) Метод рівнянь (аналітичний спсіб) П=О реаліз – В-ти, якщо обсяг продажу =х, П=Цод. – (ЗВ*Х+ПВ). Х=ПВ+ П/Цод.-ЗВ. 2) метод маржинального доходу: Мд.=Ц-Зод. Х=ПВ+П/Мд. 3) графічний м.
Аналіз беззбитковості досить простий і наочний м., але його використання обмежене певними припущеннями: 1. ПВ – не залежать від обсягу в-ва. змінюються стрибкоподібно при змінах обсягу. 2. вісі в-ти можна прозподілити на пост. і зм. (точний поділ є неможливим, або вимагає надзвичайної контрольної с-ми, тому поділ зд-ть необмежено). 3. змінні в-ти на 1-цю прод-ї залишаються пост. (величина ЗВ залежить від обсягу в-ва, через так званий поріг продуктивності). 4. обсяг в-ва = обсягу продажу або зміни в запасах прод-ї – незначні. (немає гарантій, що все що буде вироблене буде продане). 5. структура в-ва прод-ї – не змінюється (якщо очікуються зміни в структурі в-ва, то це призведе до змін в розподілі ПВ). 6. ціна реалізації , ціна на матеріали – не змінюється (б-я зміни на ринку вимагають перерахунку т. беззбитковості). 7. на в-ти впливає лише об’єм в-ва (в-ти залежать від ін. вн-х та зовн. чинників).
88. Чиста теперішня назва проекту, як показник його ефективності.
При обгрунтуванні еф-ті проекту дотримуються таких припущень: 1. з кожним проектом пов'язаний грошовий потік; 2. розрахунок зд-ть по роках; 3. вв-ся що надходження і виплата коштів відбувається в кінці року; 4. всі дані по проектам не є однозначно визначеними; 5. рівень ризику по проекту відповідає середньоринковому; 6. існує досконалий ринок капіталу ( ніхто на ринку не має переважного впливу на ціни, сума позик не впливає на вартість капіталу); 7. більшість проектів мають ординарні грошові потоки, тобто спочатку зд-ся інвестиції, а потім надходить П.
Основним показником еф-ті проектів являється чиста теперішня вартість (ЧТВ):
або , де В – чисті дисконтова ні вигоди, В- сумарні дисконтова ні вигоди, С - сумарні дисконтова ні затрати. Економічний зміст: ЧТВ порівнює сумарну сьогоднішню вартість всіх доходів по проекту і сумарну сьогоднішню вартість всіх затрат. Якщо ЧТВ > 0 то проект є еф-м, Якщо ЧТВ =0 то в більшості випадках проект приймається, якщо ЧТВ<0, то проект відхиляють бо він не еф-й. На рівні п-ва чисельних розраховується як грошовий потік відповідного року. Переваги ЧТВ: - враховують вартість грошей в часі, - враховують ризик проекту через % ставку, - може визначатися для декількох проектів одночасно;
Недоліки ЧТВ: - ЧТВ це абсолютна величина, яка не показує рівень прибутковості проекту, - залежність від обраної відсоткової ставки.
89. Внутрішня норма рентабельності проекту, як показник його ефективності.
ВНР –дорівнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні. вНР – це така %-на ставка при якій ЧТВ=0. Щоб знайти ВНР необхідно розв’язати рівняння: . (Т.9.п.2)
Універсального способу розвитку такого рівняння не існує. ВНР шукають підбором: шукають таку % ставку і1, щоб відповідно ЧТВ було >0, та таку % ставку і2, щоб ЧТВ <0, потім використовується формула наближення: , - м. апроксимації. Економ. зміст: ВНР показує який мак-й процент може бути сплачений за користування кредитом. Якщо ВНР> ніж альтернативна % ставка (вартість капіталу, рентабельність іншого проеку), то проект є еф-м. Для окремого проекту виконується залежність, якщо ЧТВ >0, то ВНР >іа і т.д.
Переваги ВНР: х-є відносну еф-ть проекту. Недоліком ВНР: не може бути визначена для групи проектів, для не ординарних проектів ВНР може мати декілька значень.
90. Оцінка ризиків у проектному аналізі.
Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення: - ступення доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження; - можливих шляхів зниження ризиків.
Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань: виявлення ризиків проекту, оцінка ризиків проекту, виявлення чинників що впливають на ризик, пошуків шляхів скорочення ризиків, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту.
При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. У реальній ситуації такого практично не бкває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неаби як відхиляються від очікуваних.
Проектні ризики зумовленні особливостями його життєвого циклу. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експортних оцінок ризиків у різних фазах проекту.При аналізі ризику у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-екрнрмічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, виконувані роьоти та рівень гарантії по інвестиціях та кредитах. В інвестиційній фазі оцінюють структуру управліня проектом, перебіг реалізації проекту і якість виконання проектних робіт. В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впдивають на реалізацію проекту ( затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, втручаня держави тощо).
Ідея кількісного підходу до оцінки ризику грунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на 2 види. Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розглядаються як наближене значення ймовірності подій. Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується субєктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція субєктивної ймовірності не на статистичній частоті появи подій, а на степені впевненості експерта в тому, що задана подія відбувається.
Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей аналіз може бути проведений різними методами – від неформальної інтуїтивної оцінки проекту до складних розрахункових методів та використання статистичного аналізу й математичних моделей.
Практично всі розрахункові зачення грошових потоків, на яких заснований проектний аналіз, є очікуваними значеннями випадкових величин з певним законами розподілу. Ці розподіли можуть мати більшу чи меншу варіацію, що є відображенням більшої чи меншої невизначеності, тобто ступеня власного ризику проекту.
91. Аналіз чутливості проекту.
Аналіз чутливості – це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як зміниться значення ЧТВ проекту при заданій змінні вхідної змінної за інших рівних умов.
Аналіз власного ризику проекту передбачає розрахунок впливу внутрішніх факторів проекту на ЧТВ. Такий аналіз н-ся - аналіз чутливості, в рамках якого визначається наступне: 1.) Чутливість проекту до фактора – це процес зміни ЧТВ при певній % зміні фактора; 2.) Діапазон впливу фактора на проект – це % зміни ЧТВ при зміні фактора, від мінімально можливих до максимально можливого. 3.) Коефіцієнт переключення – це % зміни фактора, при якому ЧТВ стане рівною 0. Аналіз чутливості зд-ся за алгоритмом: 1. встановлюється методика обрахунку ЧТВ; 2. визначається базове значення ЧТВ; 3. встановлюються фактори впливу яких буде вивчатись, та задається % ставка зміни; 4. змінюється знчення 1-го з факторів. 5. вивчається нове значення ЧТВ; 6. визначаються % зміни ЧТВ; (кроки 4,5,6, повторюються для кожного з факторів); 7. встановлюється рейтинг для кожного з факторів.
Результати аналізу чутливості можуть бути представлені графічно. Існує 2 види діаграм: 1. лінійна, яка відображає залежність відносної зміни ЧТВ (%зміни ЧТВ)від відносної зміни факторів. Чим більший кутовий коеф тим впливовіший фактор. (Т.1.п.3.). 2. Хрестоподібна діаграма відображає і позитивні і негативні ЧТВ а за допомогою рамки визначаються допустимі значення змін факторів і змін ЧТВ.
Аналіз чутливості має основний недолік, вивчає вплив лише одного фактора. В реальному житті рідко змінюється лише один фактор а всі інші залишаються незмінними, тому більш досконалим є метод сценаріїв, в якому розглядаються від 3 до сценаріїв розвитку пректу. Алгоритм розрахунку той же, що і в аналізі чутливості, але змінюють не окремі фактори а кілька відповідно до сценарію.
Ще більш досконалим є метод Монте –Карло. Він базується на великій к-ті розрахунків, що зд-ся автоматизовано. Існуючі програми дозволяють проводити від 10 до 20 тис. розрахунків ЧТВ та отримувати в результати законом розподілу ЧТВ. Отже, аналіз чутливості є невідємною складовою практичного аналізу, яка дозволяє управляти еф-тю проекту.
92. Фактори підвищення ризикованості проектів.
Фактори підвищення ризикованості: 1. довготривалість проекту. В звязку з тим, що аналіз ризику зд-ся на передінвестиційній базі, а поект триває досить довго, можливим є: 1). Деякі ризики можуть бути не враховані на етапі ідентифікації проекту або виникнути несподівано; 2). Оцінка ризиків може бути неточною через зміни в самому проекті; 3).Оцінка ризиків вимагає коригування в звязку з появою нової інформації. ЄБРР має деякі рекомендації, як зменшувати дані факти ризику: - необхідний постійний моніторинг умов реалізації проекту; - збір ін-ції потрібно зд-ти з найбільш значних ризиків; - необхідно регулярно інформувати керівника проекту про зміни та додаткову ін-цію. 2. велика к-ть учасників проекту. Наявність в проекті багатьох зацікавлених осіб як основних так і супроводжуючих призводить до таких наслідків: - кожний учасник проекту по своєму оцінює той чи інший ризик; - розподіл ризиків між учасниками проектів визначається торгами;. – кожен учасник проекту приймається іншими як своєрідне джерело ризику. ЄБРР має такі рекомендації: - розподіл ризику між учасниками повинен бути зд-ний ще до початку фінансування проекту; - всі учасники повинні використовувати однакові методи для оцінки ризиків; - при розподілі методів не можна перевантажувати когось з учасників; - підбір учасників проекту повинен здійснювати за рекомендаціями. 3. комбінований х-р д-ті. Для того щоб зменшити ризики при виконанні зовсім різних робіт необхідно залучати відповідних спеціалістів для їх виконання, та експертів для їх оцінки. 4. інтернаціональний х-р д-ті проектів. Цей х-р проекту проявляється у тому що вони розробляються в одній країні, фінансуються іншою, реалізуються іншою. При цьому слід враховувати міжнародний поділ праці. Особливого значення в таких умовах набуває аналіз політичних ризиків.
93. Використання точки Фішера при ранжуванні проектів.
Як правило не виникає проблем у вибору показника ефективності при порівнянні деяких проектів виникають проблеми. Існують ситуації коли ЧТВ та ВНР не узгоджуються між собою ЧТВ проекту А> ЧТВ проекту Б, ВНРа ‹ ВНРб ситуація не узгоджується. Така ситуація виникає якщо: проекти значно відрізняються величиною грошових потоків; проеки відрізняються схемою надходження коштів; проекти відрізняються тривалістю. При виборі кращого проекту визначають точку Фішера(це %ставка при якій ЧТВа=ЧТВб ). Якщо реальна %ставка більша точки Фішера то неузгодженості не буде і треба більші інвестиції, якщо реальна %ставка менша точки Фішера то необхідно обґрунтувати ефективність додаткового вкладення коштів. Якщо є можливість вкласти додаткові кошти з ефективність більше т. Фішера то обирається дешевший проект. Якщо немає можливості вкласти кошти більш ефективно ніж т. Фішера то обирають дорожчий проект. Для обрахунку т. Фішера створюють новий проект із різниці грошових потоків А і Б і шукають його ВНР. Поряд з ЧТВ розраховують чисту майбутню вартість вона показує різницю між дисконтова ними вигодами і дисконтова ними витратами. У випадку коли для проекту може існувати декілька значень норми рентабельності розраховують модифіковану норму рентабельності – це % ставка яка прирівнює приведену вартість затрат та майб вартість доходу. Часто використав індекс прибутковості, який показує яка величина дисконтова них вигід припадає на 1грн інвестицій. Термін окупності показує період за який вигоди проекту перевисять інвестиції. Існують такі групи критеріїв і їх х-тика: 1) зовнішні та екологічні критерії(правове забезпечення проекту, реакція грошової думки на здійснення проекту, наявність шкідливих продуктів та процесів, вплив проекту на рівень зайнятості); 2) критерій реципієнта що здійснює проект(показники диверсифікації, дані про потенціал росту, досягнуті результати д-ті та їх тенденції, дані про фін спроможність, стратегія у галузі, наявність досвіду роботи у зовн ринку); 3) науково-технічні критерії(перспективи науково-технічних рішень що використовуються, патентна чистота виробів. Перспективність використання одержаних результатів у майб, міра впливу на ті проекти що являють собою держ інтерес); 4) фінансові критерії(очікувана норма ЧТВ, значення норми дохідності, відповідність проекта критеріям інвестицій, строк окупності і сальдо реальних грошових потоків, стабільність надходжень доходів від проекту, можливість використання податкових пільг, необхідність залучення позикового капіталу, ризик пов'язаний із здійсненням проекту); 5) виробничий критерій(доступність сировини, матеріалів, необхідних устаткувань, наявність в-чого персоналу, можливість використання відходів в-ва, потреба у додаткових в-чих потужностях).
94. Вибір ставки дисконтування при обґрунтуванні проектів.
Найбільшу проблему при обрахунку еф-ті проектів є вибір % ставки, яка буде використана в розрахунку норми дисконту. Існує багато підходів до її обгрунтування.
1.) Використання в якості норми дисконту середньозваженої норми капіталу. Переваги: можна точно обрахувати; середньозважена вартість капіталу свідчить про конкретну рентабельність вкладення коштів. Недоліки: середньозважена вартість капіталу більше стосується п-ва що реалізує проект, а не самого проекту; може змінитись; містить в собі ризик по кредитам не повязані з проектом.
Метод краще використовувати для нетривалих проектів, які реалізуються на вже існуючому в-ві. Ставка дисконту приймає однакову для всього життєвого циклу проекту. Метод не використовується при створенні нових компаній. 2.)Процент по позичковому капіталі – це поточна еф-на % ставка по довготерміновим позикам, які можуть використовуватися в даний період. Недоліки: рівень % ставки обумовлюється конкретним контрактом і е завжди є обєктивним; такий дисконт не покриває ризику інвестора. Метод використовується так як і попередній. 3.) Ставка по безпечним вкладенням. Безпечними вкладеннями в розвинених країнах вв-ся ц.п. уряду. Недоліки: В Укр. немає безпечних вкладень; Забезпечує досить низьку прибутковість. Метод використовується для держави і безпечних проектів. 4.)Комбінування ставок. Щоб уникнути недоліків середньозваженої вартості капіталу можна не враховувати ризик фінансування. Для цього різні грошові потоки дисконтуються за різними % ставками: інвестиції за % по кредиту; операційні в-ти за рентабельною д-тю по проекту; прибутки за середньоринковою доходністю по галузі. Переваги: враховується специфіка по проекту. Недоліки: не враховуються конкретні джерела ризику; зміна дисконтної ставки життєвого циклу значно ускладнює розрахунки. Метод може використовуватися при розширеній д-ті п-ва. Даний метод має багато модифікацій. 5.) Метод оцінки капітальних активів – базується на тому, що в загальному ставка дисконтування включає безризикову та ризикову частину. де: - середньоринковий галузевий П; В – коеф що враховує доходність даної галузі при існуючій коньюнктурі ринку. Визначається на основі біржових статей спостереження. Даний метод є найбільш поширений. Недоліки: складність визначення коеф В; неможливість використання для інноваційних проектів. 6.) Альтернативна вартість грошей – це ВНР гранично прийнятого або гранично неприйнятого проекту.
95. Аспекти проектного аналізу.
96. Роль та особливості широкомасштабних проектів радикально нових технологій.
Широкомасштабні проекти радикально-нових технологій – весь комплекс багатостадійних науково-дослідних, дослідно-конструкторських та реалізаційних робіт, які виконуються за єдиною програмою, єдиним колективом з метою винайдення нетрадиційних або невідомих раніше шляхів вирішення широкомасштабних проблем. Особливості проектів: 1. багатоцільовий х-р задач, що ставляться перед проектом; 2. часто існує унікальність базисних суспільних потреб, які не можуть бути вирішені існуючими на сьогодні способами; 3. принципово-нові можливості задоволення тих суспільних потреб, які раніше навіть не усвідомлювались; 4. концентрація в-ва, і пов’язані з цим переваги і недоліки; 5. неможливість проведення експериментів для оц-ки еф-ті проектів; 6. низька та спадаюча по роках надійність прогнозованих результатів; 7. потреба в значному фінансуванні; 8. залежність проекту від ЗС; 9. мала гнучкість проекту; 10. довготривала фаза розробки проекту та наявність перехідного періоду при введенні проекту в експлуатацію; 11. значна роль та масштабність соц-х наслідків; 12. залежність екон-х показників проекту від технологічної частини, яка часто ідеалізується при створенні проекту. 97. Використання грошових потоків у проектному аналізі.
Дослідженя еф-ті проекту базується на порівнянні вигід і в-т. Дана концепція реалізується використанням у фінансовому аналізі грошового потоку, а не П. Це робить розрахунок еф-ті більш достовірним і створює сприятливі умови управління проектом. Для розуміння суті грошового потоку розглянемо його з позиції фінансового менеджменту. Грошовий потік п-ва являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, які генеруються його г/д. Висока роль еф-го управління грошовими потоками п-ва у його успішному функціонуванні визначається наступними основними положеннями: 1. Грошові потоки зд-ть обслуговування г/д п-ва практично в усіх її аспектах. Грошовий потік можна сприймати як с-му фінансового кругообігу господарського механізму п-ва. Еф-но організовані грошові потоки п-ва є найважливішим симптомом його фінансового здоровя передумовою досягнення високих кінцевих результатів його г/д в цілому; 2. Еф-не управління грошовими потоками забезпечує фінансову рівновагу п-ва в процесі його стратегічного розвитку; 3. Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності зд-ня операційного процесу п-ва. Б-я збій у здійсненні платежів негативно впливає на формування виробничих запасів сировини і матеріалів, рівень ПП, реалізації готової продукції тощо. У той же час ефективно організовані грошові потоки п-ва, підвищуючи ритмічність здійсненя операційного процесу, забезпечують ріст еф-ті в-ва і реалізації її поро-ції. 4. Еф-не управління грошовими потоками дозволяє скоротити потребу п-ва у позиковому капіталі. Активно керуючи грошовими потоками можна забезпечити більш раціональне і ощадливе використання власних фінансових ресурсів, формрваних їз внутрішніх джерел, знизити залежність темпів розвитку п-ва від кредитів. 5. Управління грошовим потоком є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення оборотності капіталу п-ва. Цьому сприяє скорочення тривалості виробничого і фінансового ціклів, що досягається в процесі результативного управління грошовими потоками. 6. Еф-не управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності п-ва. Навіть у п-в, що успішно зд-ть г/д і мають достатню суму прибутку, неплатоспроможність може виникати як наслідок незбалансованості різних видів грошових потоків у часі. Синхронізація надходження і виплат коштів, що досягається в процесі управління грошовими потоками п-ва, дозволяє усунути цей фактор виникнення його неплатоспроможності. 7. Активні форми дозволяють п-ву отримувати додатковий П, що генерується безпосередньо його грошовими активами. Мова йде в першу чергу про еф-не його використання тимчасово вивільнення залишків коштів у складі оборотніх активів, та інвестиційних ресурсів, що накопичуються у здійснені проектів.
98. Оцінка цінності проекту.
Цінність проекту полягає у зростання суспільного або приватного добробуту. З цієї точки зору все, що зменшує суспільний або приватний добробут, це в-ти проекту, всі що збільшує це вигоди проекту.
Вигоди пов’язанні не тільки з П, вони включають також: неявні надходження (грошовий потік), та ті переваги, які не завжди можна оцінити в грошовій формі. За вимогами ЄБРР у проектну документацію обовязково включають розділ де описують прямі і поточні затрати, вигоди, що не можуть бути оцінені в грошовій формі. Важливе значення при визначенні цінності проекту мають правильний вибір бази для порівняння.
Існують певні відмінності в оцінці цінності проекту у фін. та екон. аналізі. У фін. аналізі: (на рівні п-ва) цінність проекту (= вигоди – в-ти) ототожнюють з грошовим потоком. В ЕА – цінність проекту – зміна суспільного добробуту, яка не = зміні нац-го багатства. На рівні держави необхідно враховувати трансфертні платежі, - статті фін. звітності, які відображають зміну власника вигід проекту і не є змінами в суспільному добробуті (податки, субсидії, дотації). У фін. аналізі важливе поняття – „альтернативна вартість” – вартість не отриманої вигоди.
99. Процес стратегічного планування.
Починаючи із 60-х років п-ва стають все більш залежними від попиту споживачів, виникає потреба розробляти реальні і надійні плани майбутнього розвитку п-ва з урахуванням ситуації, що складається на п-ві та його зовн. оточенні. стратегічне планування характерна тим що воно розробляє стратегічні відповіді на дії конкурентів і спрямовані на зменшення впливу загроз зовнішнього середовища. Стратегічне планування – це адаптивний процес за допомогою якого здійснюється розроблення та корегування системи порівняно формалізованих планів на основі безперервного контролю та оцінювання змін які відбуваються як в середині так і зовні п-ва. Стратегічне планування посідає центральне місце у системі стратегічного управління. При стратегічному плануванні відсутні передбачення про те що майбутнє повинно бути кращим минулого і не вважається що майбутнє можна передбачити шляхом екстраполяції. 1етап. Спочатку виконується аналіз перспектив п-ва і завданням якого є виясненя тих тенденцій, небезпек, а також окремих надзвичайних ситуацій, які здатні змінити складні тенденції. 2етапом є аналіз позицій у конкурентній боротьбі. Його завданням є визначення того наскільки можна підняти результат д-ті п-ва покращивши конкурентну стратегію у тих видах д-ті яким воно займається. 3етап. Вибір стратегії. На цьому етапі порівнюється перспективи різних видів д-ті п-ва встановлюються пріоритети і розподіляються ресурси між різними видами д-ті. Загальний рівень результату на який може розраховувати п-во користуючись аналізом своїх конкурентних можливостей зображається лінією існуючого потенціалу. П-ва можуть задовольнитися даною лінією як орієнтиром на майбутнє. У цьому випадку аналіз границі закінчується і п-во приступають до формулювання цілей. Однак для більшості п-в лінія існуючого потенціалу є неприйнятною для п-ва через такі причини: набір видів д-ті, яким займається п-во є стратегічно уразливими; лінія перспектив виявляє невідповідність між довго і короткотерміновою стратегією4 упраління претендує на досягнення темпів росту які є набагато вищими за лінію існуючого потенціалу. 4етап. Аналіз шляхів диверсифікації. Його завданням є: оцінка недоліків набору видів д-ті і визначення нових видів до яких п-ву необхідно перейти. Аналізуючи нові напрямки, п-во виходить на загальні цілі та завдання. 5етап. Є формування короткострокових і стратегічних цілей. Короткострокові цілі орієнтують д-ть п-ва у його повсякденній роботі а стратегічні закладають основи майбутньої рентабельності.(ТУТ МАЄ БУТИ ГРАФІК)
100. Процес формування стратегій.
Формулювання стратегій – це процес, у ході якого керівники встановлюють місію, формулюють цілі, створюють стратегії та стратегічний набір, а також визначають усі складові (компоненти) процесу стратегічного управління під-вом. Загальний процес формулювання стратегій складається з 4-х етапів: Оцінка і аналіз існуючої стратегії. Коригування існуючої стратегії або формулювання нової. Прогнозування потенційно можливих господарських ризиків. Обґрунтування і вибір стратегічних альтернатив. Оцінка і аналіз існуючої стратегії. Діагностика (оцінювання стратегій під-ва) проводиться, як правило, в кінці року і передбачає аналітичну оцінку його внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку та досягнутого рівня їх використання. Дієздатність стратегії повинна визначатися за допомогою певних критеріїв, таких як:-На скільки стратегія під-ва характеризується цілісністю, за яких умов кожна з її складових може працювати на загальну стратегію.-На скільки стратегія адаптується до навколишнього зовнішнього ринкового середовища з точки зору його швидких змін.-На скільки цілі під-ва збалансовані із МТР.-На скільки стратегія під-ва враховує можливість комерційного ризику і які заходи по його нейтралізації вона пропонує.-На скільки стратегія відображає діловий горизонт планування і терміни реалізації.-На скільки стратегія опирається на дії лінійних та функціональних структур, їхні орієнтири та цінності.Аналіз існуючої стратегії може засвідчити, що під-во: а) перебуває у більш-менш повній відповідності із сучасною виробничою, інноваційною, фінансово-комерційною політикою під-ва (відповідає вимогам ринку); б) відповідає сучасним вимогам ринку лише частково; в) потребує докорінної зміни своєї діяльності.Коригування існуючої стратегії або формулювання нової. Якщо у ході аналізу під-во зупиняється на варіантах б або в, то під-во переходить до 2-го етапу. Необхідність в переході може виникнути і тоді, коли виникають нові цілі під-ва або ж виявляється, що досягти їх в межах існуючої стратегії стане неможливим. Кожне під-во реагуючи на різні можливості та загрози і маючи різні сильні та слабкі сторони здійснює власний стратегічний вибір по відношенню до змін, що відбуваються. Таким чином, в залежності від того, на якій стадії ЖЦ перебуває під-во на час формулювання стратегії, його керівництво обирає певний тип корпоративної стратегії.Прогнозування потенційно можливих господарських ризиків. Процес прогнозування передбачає такі етапи:-визначення максимально можливих критичних допущень; розрахунки величини ризику кожного виду;-виявлення можливостей виникнення кожної із несподіванок;-пропонування системи захисних (нейтралізуючих) дій за умови виникнення критичних ситуацій.-Обґрунтування і вибір стратегічних альтернатив. На основі результатів ситуаційного аналізу здійснюється конкретний вибір стратегічних альтернатив під-ва. Можливі варіанти вибору таких стратегічних альтернатив подаються у вигляді таблиці. Користуючись цією таблицею, можна точніше узгоджувати стратегію під-ва із його можливостями, а також особливостями виробництва, реалізації та сегментації споживчого ринку.
101. Стратегічна сегментація.
Розроблення корпоративної стратегії підприємства починається не тільки з питань у якій галузі працювати, але і з обгрунтування шляхів зростання диверсифікації, а також вибору ринків сировини та збуту продукції. В першій половині 20-го сторіччя більшість підприємств випускали різнорідну продукцію і виходили з нею на численні ринки, однак, у другій половині 20-го сторіччя почалося насичення попиту: зростала конкуренція і підприємствам потрібно було визначитися у якій галузі працювати далі. Для цього потрібно було максимально враховувати особливості споживачів, що зумовило розподіл ринку на певні сегменти. У стратегічному управління ці сегменти прийнято називати стратегічними зонами господарювання (стратегічні сфери бізнесу). Стратегічна зона господарювання – це елемент оточення на яке підприємство має або хоче мати вихід. Стратегічна сегментація передбачає вибір стратегічних зон господарювання, які найбільш відповідають можливостям підприємства і особливостям розвитку ринку, тобто аналіз майбутньої стратегії починається із визначення відповідних СЗГ. Результатом цього аналізу є оцінка перспективи, яка відкривається у цій галузі з точки зору зростання, норми прибутку, стабільності і технології. Ця інформація потрібна для того, щоб вирішити як підприємство збирається конкурувати з іншими підприємствами у відповідній галузі. У нинішній час зростає тенденція до децентралізації великих підприємств (об’єднань), які охоплюють різноманітні форми діяльності та сфери бізнесу. З цією метою у таких підприємствах створюють самостійні господарські підрозділи (стратегічний господарський центр), які мають безпосередні стосунки із групами споживачів, є частиною підприємства, самостійно визначають свою стратегію і реалізують її, незалежно відповідаючи при цьому за результати своє діяльності. Стратегічний господарський центр – це самостійна господарська одиниця (відділ, підрозділ, завод або інший центр прибутку), для якої може бути налагоджений облік доходів, витрат та капіталовкладень, яка відповідає за розроблення стратегічних позицій підприємства на певному сегменті ринку. Оцінюванням перспективи з точки зору зовнішнього середовища займається стратегічний бізнес центр (СБЦ). СБЦ – це організаційна одиниця підприємства, яка відповідає за розроблення стратегічний позицій підприємства в одній або декількох СЗГ. СБЦ на підприємстві може бути представлений у вигляді штабу чи відділу, чи служби стратегічного планування.102. Зовнішнє середовище підприємства його складові та властивості.
Будь-яке підприємство перебуває і функціонує у середовищі. Аналіз середовища є початковим єтапом формулювання стратегії підприємства оскільки забезпечує відповідну базу для визначення місії і цілей його функціонування. Це передбачає дослідження і вивчення його головних складових: 1. зовнішнього 2. внутрішнього. В ринкових умовах головною метою функціонування п-ва є максимальне задоволення потреб ринку, забезпечення сталого прибутку, і як наслідок ріст добробуту його власників та працівників. Для досягнення цієї мети п-во повинно швидко адаптуватись до постійно змінного середовища, оскільки і п-во, і зовнішне середовище взаємно впливають один на одне. Зовнішне середовище п-ва – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість п-ва і на які воно не може впливати взагалі, але чинить незначний вплив. Зовнішне середовище будь-якого п-ва поділяється на: 1. загальне 2. Операційне. Загальне зовнішне середовище (макро середовище) – формують фактори не прямої дії, які впливають на п-во не безпосередньо, а через певні механізми та відносини. До них відносять: 1. економічні фактори – це фактори, які повязані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії (встановлення тарифів і податків). 2. Політичні – це фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять своє відображення у д-сті та прийняті рішень місцевими органами влади та Уряду. 3. Екологічні – це фактори, які повязані із станом природнього середовища і впливають на організацію виробництва. 4. Соціально – демографічні – це фактори, які впливають на рівень та тривалість життя людей а також формують їх цілісну орієнтацію (рівень доходу населення). 5. Культурні традиції складені в країні – це фактор, який впливає на попит тих чи інших товарів та послуг. 6. Рівень освіти населення – чинить різностороній вплив. Операційне зовнішне середовище (мікро середовище) – формують фактори прямої дії, які безпосередньо впливають на д-сть п-в і залежить від цієї д-сті. П-во, як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношення забезпеченості сировиною, матеріалами, енергію, трудовими ресурсами, а також від споживачів, виготовлених товарів чи послуг. Крім перерахованих елементів операційне середовище включає: - конкурентів, які випускають аналогічну продукцію чи товари замінники; - фінансові установи, які визначають кредитно- фінансову ситуацію; - державні закони, які регламентують д-сть п-ва; - джерела трудових ресурсів, їх склад чи якість. Окрім того виділяють технологічний фактор – який повязаний з розвитком техніки, обладнання, процесів обробки і виготовлення продукції. Цей фактор є одночасно і внутрішньою складовою п-ва і фактором загального внутрішнього середовища. Зовнішне середовище має такі властивості: 1. взаємозвязок усіх факторів зовнішнього середовища – зміна одного з показників може призвезти до зміни іншого. 2. складність зовнішнього середовища – це значна к-сть факторів, різноманітність їх звязків і наслідків впливу. 3. динамічність і рухомість зовнішнього середовища – це різна швидкість змін факорів середовища. 4. невизначеність зовнішнього середовища – це обмеженість інформації непевність у її достовірності. 5. багатогранність зовнішнього середовища – це зображення великої к-сті подій та аспектів. 103. Модель М.Портера (основні чинники конкуренції).
Головним призначенням формування стратегій є встановлення взаємозвязку п-ва та його зовнішнього світу. Зовнішне середовище є досить широкім, проте ключовий аспект зовнішнього середовища – це галузь в якій п-во веде свою д-сть. Фактори за межами галузі мають як правило відносне значення, оскільки решта зовн факторів впливає на п-во однаково, а відмінність проявляється у тому, що п-во по різному пристосовується до цього впливу. Галузь – це сукупність п-в, які випускають однорідну продукцію, використовують однотипну сировину та матеріали, характеризуються спільністю виробничо – господарською д-стю(технологічних процесів, складу обладнання, кваліфікації кадрів). Галузь відрізняється економічними характеристиками. Оскільки в Україні триває процес встановлення ринкового середовища природньо, що конкуренція є невідємним атрибутом такого середовища. Вона підпорядковує та спрямовує зусилля п-ва діяти за законами ринку. Може бути сильною чи слабкою, орієнтуватися на ціну, якість, сервіс. Крім того умови конкуренції постійно змінюються. Конкуренція – це боротьба, суперництво між учасниками ринкової економіки за найбільш вигідні умови виробництва та збуту продукції. Згідно Портера стан конкуренції в галузі залежить від 5 головних чинників, які з одного боку загрожують існування п-ва, а з іншого формулюють можливості для його подальшого розвитку. Сукупний вплив усіх чиників впливає на потенціал граничного прибутку в галузі. Де показник прибутковості вимірюється у показниках довгострокової віддачі від інвестиційного капіталу.
104. Вплив існуючих конкурентів на діяльність підприємства.
Між п-вами які пропонують однотипну продукцію найбільший вплив чинить конкуренція в середині галузі. Суперництво між п-вами виникає тому що з одного боку п-во може відчувати тиск з боку інших п-в, а з іншого п-во має можливість поліпшити своє становище. Суперництво набуває форми боротьби будь-якими засобами, використовуються такі види заходів, як: Цінова та рекламна конкуренція, введення нових товарів, максимальний рівень сервісу, гарантії, конкурентні ініціативи одного п-ва мають помітний вплив на інші тому можуть викликати протидію або опір цім ініціативам. Це означає, що п-ва взаємозалежним. Така система дії або протидії може поліпшити становище п-ва ініціатора, а може і навпаки. Деякі форми конкуренції особлива цінова не відзначаються стабільностю і цілком можуть погіршити становище в усій галузі с погляду прибутковості. Цінові знижки автоматично повторюються конкурентами, а це зменшує виручку усіх п-в. З іншого боку рекламні баталії можуть збільшити попит, або підвищити рівень товарної диференціації в галузі на користь п-ва. Кокуренція та її інтенсивність є результатами к-кох структурних факторів, які взаємодіють одне з одним. 1. Числені, або зрівноважені конкуренти – коли на ринку діє багато п-в ймовірність індивідуальної поведінки є високою і деякі п-ва звикаються із думкою, що їхєня тактика може бути не поміченою. П-ва можуть бути схильними до взаємної сутички і володіти ресурсами достатньої для тривалої та енергійної боротьби. З іншого боку якщо у галузі домінує одне або більше п-в то лідери можуть диктувати правила поведінки на ринку. 2. Повільне зростання у галузі – збільшення попиту на галузевий продукт перетворюється на конкуренцію за здобуття частки ринку для тих п-в які прагнуть розширення. 3. Великі фіксовані витрати або витрати на зберігання – великі фіксовані витрати створюють значний тиск на всі п-ва, що часто призводить до стрімкого падіння ціни за наявності надлишкової потужності. Коли зберігати готову продукцію є складно і дорого то п-ва можуть маскувати ціни щоб забезпечити збут. 4. Відсутня або не достатня диференціація – у цьому випадку товари різних п-в є дуже подібними, тому вибір покупця значною мірою залежить від ціни та сервісу, що змушує знижувати ціну і конкурувати у сфері послуг. 5. Відмінності між конкурентами – конкуренти відрізняються своїми стратегіями, походженням, особливостями. Вони мають різні цілі та стратегії щодо того як конкурувати і можуть зіткнутись на ринку. Вибір стратегії яка є оптимальною для одного п-ва може зашкодити іншому. 6. Високі стратегічні ставки – суперництво у галузі набуває більшої гостроти, якщо деякі п-ва з метою досягнення успіху ставлять на карту дуже багато. У таких ситуаціях цілі цих п-в можуть бути не лише й відмінними, але й дестабілізувати становище оскільки вони означають готовність пожертвувати прибутковістю для продовження своєї корпоративної стратегії, або щоб створити собі престиж викликати довіру.
105. Загроза входу нових конкурентів на діяльність підприємства.
До потенційних конкурентів можуть бути віднесені: 1. Диверсифіковане п-во, яке працює в суміжних галузях. 2. Споживачі продукції виробничо-технічного призначення, які можуть частково чи повністю налагодити переробку чи виробництво такоїж продукції (зворотня інтеграція). 3. Постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, які здатні налагодити переробку та складання на своїх п-вах кінцевої продукції (прогресивна інтеграція). 4. Невеликі п-ва, які можуть отримати підтримку держави, або великих п-в, бути поглиненими ціми великими п-вами і за короткий час розвинутись до статусу небезпечного конкуренту. Нові п-ва, які входять в галузь як правило приносять нові потужності, прагнуть здобуту частку ринку і досить часто значні ресурси для конкурентної боротьби. Це призводить до того, що можуть падати ціни, зростати витрати п-в тих, які вже освоєлися у галузі внаслідок чого може суттево знижуватись їх прибутковість. Загроза входу у галузь залежить від 2 факторів: 1. Існуючих вхідних барєрів на шляху проникнення на ринок. 2. Очікуваної реакції п-в, які діють на ринку на прихід нових конкурентів. Вхідні барєри створються такими способами: 1. Економія за рахунок масштабів – вона означає зменшення витрат на 1 продукції за рахунок збільшення абсолютного обсягу продукції за певний час. Така економія перешкоджає входженню, змушує новачка збільшити обсяги виробництва. 2. Товарна диференціація – означає, що вже існуючі п-ва користуються ідентифікацією марки та прихільністю покупців завдякі первірки часом, проведеній рекламній кампанії. Диференціаія створює вхідний барєр змушуючи новачків витрачати нові кошти на завоювання авторитету у покупців за рахунок пропонування більш низьких цін, високої якості. 3. Вимоги інвестування – необхідно вкладати значні кошти щоб успішно конкурувати створити вхідний барєр. 4. перехідні витрати – цей вхідний барєр створються наявністю перехідних витрат, тобто разових витрат п-ва від виробництва одного товару до іншого. У перехідні витрати включають: вартість перепідготовки персоналу та нового обладнання; втрати часу і коштів на первірку нового постачальника; створення нового дизайну сервісу; можливі втрати на розрив звязків між споживачами і постачальниками. 5. Доступ до каналів розподілу. Цей вхідний барєр може створитися потребою п-ва новачка, забезпечити збут своєї продукції. Нове п-во повинне переконати осіб, що займаються збутом прийняти його товар, при цьому пропонуючи цінові знижки, спільну рекламу, що в результаті зменшує прибуток. 6. Відносні перевитрати не залежно від масштабу, існуючи п-ва можуть економити на витратах не залежно від економії на масштабах. Найважчу роль тут відіграють такі чинники: 1. запатентована технологія або таємниця виробництва. 2. Сприятливий доступ до джерел сировини, старі п-ва можуть захопити кращі джерела сировини раніше і за більш сприятливими цінами. 3. Сприятливе розташування – старі п-ва могли знайти більш сприятливі місця розташування до того, як ринкові ціни піднялися вгору. 4. Урядові субсидії – ці субсидії Уряду можуть надавати існуючим п-вам стійку перевагу. 7. Ефективність досвіду в деякіх галузях п-ва існує чітка тенденція, зменшення витрат на одиницю продукції по мірі зростання досвіду п-ва. Витрати зменшуються завдякі удосконаленню методів роботи, підвищені кваліфікації роботодавців, удосконалені і більш ефективному викоритсані обладнання. Якщо вищеназвані барєри є досить високими то п-во новачок може очікувати рішучої відповіді від вкорінених п-в, тому ймовірність входу в нову галузь є не великою.
106. Вплив споживачів на діяльність підприємства.
В основі функціонування п-в в ринковій економіці лежить ідея задоволення потреб споживачів, які відіграють подвійну роль у стані кожного п-ва та галузі. З одного боку вони визначають необхідність існування галузі, а з іншого задоють конкурентні показники для п-в такі як: рівень цін; якість продукції. При цьому спостерігається різна спрямованість цих показників. Рівень цін з точки зору споживача повинен знижуватись, а якість підвищуватись. Необхідність задоволення цих потреб призводить до зіткнення інтересів і можливостей окремих п-в у галузі у їхній боротьбі за споживача, яка призводить до втрати прибутковості. Сила споживачів, як фактора конкуренції зростає у таких випадках: 1. Споживачі є сконцентрованими або купують значні обсяги товару порівняно із обсягом збуту. Якщо велика частка збуту купується споживачем то це посилюєважливість результату його бізнесу і посилює його вплив на галузь. 2. Товар, який споживач купує на ринку є значною часткою його витрат чи закупок. У цьому випадку покупець схильний збільшити обсяг необхідних ресурсів, щоб придбати товар за сприятливою ціною і робити покупки вибірково. Якщо товар на ринку становить незначну частку витрат покупця то той за звичай не так чутливо реагує на зростання ціни. 3. Товар куплений споживачем на ринку є стандартним або ж недеференційованим. Покупці які впевнені що можуть знайти альтернативних постачальників можуть заставити конкурувати п-ва виробників. 4. Група споживачів отримує низькі прибутки. Низькі прибутки створюють потужні стимули до зменшення прибутковості, проте покупці з високими прибутками не дуже чуттево реагують на ціну відповідно можуть створювати своїм постачальникам більш сприятливі умови. 5. Споживачі створюють реальну загрозу зворотньої інтеграції. Якщо покупці частково інтегровані або ж створюють реальну загрозу зворотньої інтеграції вони як правило вимагають торгівельних знижок. 6. Галузевий продукт не має особливого впливу на якість товарів чи послуг споживачів. Коли якість товарів покупців зазнає істотного впливу галузевого продукту то покупці не такі чутливі до ціни. 7. Споживач володіє повною інформацією. Повна інформація про попит виробничі та ринкові ціни і навіть витрати постачальника, якою володіє покупець звичайно дає йому більши переваги ніж відсутність такої інформації.
107. Внутрішнє середовище підприємства, його внутрішні змінні та функціональні елементи.
Досвід показує, що за наявності сприятливих зовнішніх умов господарювання деяких п-в зазнає невадач. Це спричин-ся недоліками та прорахунками у дія-ті самих підприємств стосовно їх внутр.середовища. Внутрішнє середовищє під-в- сукуп-ть факторів, які формують його довгострокову приб-ть і требуваність під беспосереднім конролем керівн.під-ва та його персоналу. Воно визнач-ся змінними, т.т. ситуаційними факторами в середені під-в, які беспосередньо впливають на виробництво і реалізацію товарів та послуг. Гол.внутрішніми змінами будь-якого під-ва є цілі, завдання, технологія, структура та люди. Цілі – конкр.стан певних хар-к пі-ва, досягнення яких є для нього бажаним і на досячгнені яких спрямована вся його діяльність. Кожне під-во, служба чи підрозділ мають свої цілі в залежності від характеру діяльності під-ва Орг.структура – форма сис-ми управління яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість всіх елементів. Завдання – види робіт, які необхідно виконати певним чином, у визначений термін. Це робота з предметами та зособами праці, інформацією та людьми. Технологія – засіб перетворення вихідних елементів(матеріали, сировина) у кінцеві вироби. В україні виділяють: індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові, масово-поточні технології.Люди – найважл.ситуац.фактор підва, роль якого визначається здібностями, обдарованістю,потребами,знаннями, поведінкою, ставленням до праці тощо. Внутр-змінні під-ва повязаны між собою і утворюють системну модель

Характеристика внутр.середовища під-ва.
Функціональні елементи
Визначальні чинники

1.Виробництво
2. Фінанси
3.Маркетинг
4.Персонал
5.Орг.управління
Вир.потужність, розмір та стан обладнання, рівень диверсифікації в-ва, доступність джерел сировини, переваги розташування підприємства, економічна безпека виробничих процесів.
Оборотні кршти, обсяг капіталовкладень, активи під-в. Чистий прибуток, рентабельність, доступність кредитів.
Асортимент продукції, обсяг, якість, стратегії ціноутворення, частка ринку, стан сис-ми збуту.
Квалів.і досвід працівників, кадрова політика, плинність кадрів, оцінка результату праці та стимулювання, джерела кадрів.
Орг.структура, комунікаційні процеси, розподіл прав та обовязків, ієрархія підлеглості.

108. Місія підприємства та її вибір.
Стратегія як відомо є засобом досягнення місії п-ва і тісно пов'язана з її цілями, тому початковим етапом формування стратегії п-ва може бути визначення місії п-ва (корпоративної місії або концепції бізнесу). Проаналізувавши зовнішнє і внутрішнє середовище п-ва, п-во повинно визначати основні орієнтири своєї діяльності у вигляді місії. Місія – це чітко виражена причина існування п-ва або основний вид його діяльності. Вона розкриває статус п-ва, принципи його роботи, наміри керівництва, визначає найбільш важливі характеристики п-ва. Правильно сформульована місія повинна як мінімум висвітлювати такі основні елементи:1.призначеня п-ва з точки зору його основної діяльності (товарів, послуг) в умовах конкретного сегменту ринку, тобто дати опис продуктів абр послуг, які пропонує п-во і характеристику ринку. Визначення, окреслення основного споживаа та користувача п-ва. 2. Основні напрямки розвитку, орієнтири, цілі (виражені в термінах таких як стабілізація, виживання, зростання тощо), а також образ якого намагається досягти п-во.3. переваги, які виділяють п-ва від п-в-конкурентів, які вказують на нові праці і оригінальні шляхи задоволення потреб споживачів. Значення місії полягає в тому, що вона є базисом для всіх планових рішень на п-ві, допомагає об'єднати зусилля персоналу в обраному напрямку та об'єднує його дії. Процес вибору місії складається з етапів:1.осмислюють результати аналізу середовища;2.розробка відповідної місії;3.цілі п-ва. Іноді визначення місії та цілей п-ва передує аналізу середовища оскільки саме існування п-ва передбачає, що у нього є певні цілі і причини появи. Вибір місії п-ва повинен бути комплексним тобто її потрібно визначати з урахуванням багатьох різноманітних чинників головними з яких є:1.рівень конкуренції на ринку;2.наявність споживачів та значення їх потреб нині і в майбутньому3.можливості п-ва щодо виробників тих чи інших ринку товарів;4.реальні можливості фін.коштів;5.наявність ресурсів, які п-ва може використовуватися для досягнення своїх цілей;6.компетентність, досвід та управління здібності керівництва;7.стабільність та гнучкість чинного законодавства. Вибрана місія повинна включати в себе як інтереси самого п-ва, так і інтереси споживачів їх очікування та цінності. При чому це стосується не лише теперішнього часу, але і розрахувати перспективу. Місія не повинна залежати від поточного етапу-ва, форм і методів його роботи оскільки спрямований на майбутнє і як правило на тривалий час. Тому у місії на відмінну від її цілей не показ як головна мета отримання прибутку чи досягнення інших економічних показників.