Тема 11. Ек обгр-ня рішень пов’язаних з фін д-тю п-ва
1.Результати фін д-ті п-ва
Функц-ня п-ва супров-ся безперервним кругооборотом коштів, який здійсн-ся у вигл вит-т рес-в і одержання дох-в, їх розподілу і викор-ня. При цьому визнач-ся джерела коштів, напрямки і форми фін-ня, оптимізм-ся ст.-ра кап-лу, провод-ся розрахунки з постачальниками рес-в, покупцями прод-ї, держ органами, з персоналом п-ва і т д. Усі ці грош відносини становлять зміст фін д-ті п-ва.
Фін д-ть – оп-ї, що приводять до зміни розміру і складу власного і позичкового кап-лу п-ва.
Осн завд фін д-ті п-ва:
-вибір оптим форм фін-ня
-вибір ст.-ри кап-лу п-ва і напрямів його викор-ня
-вибір і збаланс-ня за часом надходжень і вит-т платіжним засобом
-підтрим-ня належної ліквідності і своєчасності розрах-в.
Гол зміст фін д-ті п-ва в належному забезп-ня фін-ня.
Відпов до джерел коштів фін-ня поділ-ся на види: вн і зн.
Крім того треба розрізняти фін-ня за рах власних і залучених коштів.
Важливим інструментом упр-ня фінансами п-ва є фін план, осн мета якого узгодження дох-в з вит-ми в план періоді.
Прибуток є осн джерелом фін-ня розвитку п-ва, удоскон-ня його мат-тех бази, забезп-ня всіх форм інв-ня.
Фін-ек стан п-ва х-ся ступенем його прибутк-ті і оборот-ті кап-лу, фін стійкості і динаміки ст.-ри джерел фін-ня, здатності розрах-ся за борговими зобов’язаннями.
Еф-на фін-госп д-ть п-ва має баз-ся на с-мі найважливіших фін-ек пок-в. від правильного вибору цих пок-в зал прийняття госп ріш.
Запорукою виживання п-ва і основою його стабіл стану служить фін стійкість яка відображу стан фінг рес-в п-ва при якому є можл-ть вільно маневрувати коштами, еф-но їх викор-ти, забезпечуючи безперебійний процес в-ва і реал-ї прод-ї.
Інформац забезпечення – це процес безперервного ціле спрям-го підбору відповідних інформац пок-в, необх-х для здійсн-ня еф-х управлінь рішень з усіх аспектів фін д-ті п-ва.
Виділ такі групи пок-в:
-пок-ки що х-ть заг-ек розвиток країни
-пок-ки що х-ть галузеву належність п-ва
-пок-ки що х-ть конюктуру фін ринку
-пок-ки що форм-ся з вн джерел інф-ї п-ва за даними управлінь-го і фін обліку.
Джерела інф-ї:
Баланс Ф№1, Звіт про фін рез Ф№2, Звіт про рух грош коштів Ф№3, Звіт про Влас кап Ф№4, Примітки Ф№5.
Оцінка фін-ек стану п-ва на фіксовану дату здійсн-ся на підставі аналізу с-ми розрах-вих пок-в:
-прибутковість
-ділова активність (оборотність активів, ТМЦ, сер термін оплати дебіт і кредит заборгов)
-фін стійкість (коеф автономії, забезп-ті боргів, фін леверидж)
-платоспром-ть (коеф заг ліквідності, термін лік від-ті, абсол лік від-ті)
2.Сутність фін рішень
Фін ріш – це ріш щодо визнач-ня обсягу і ст.-ри коштів, що інв-ся (власних і позичкових), забезп-ня поточного фін-ня наявних коротко- і довгості активів.
Прикладом чисто фін ріш є:
-вибір схеми ств-ня і обліку фін активів
-вибір форми одерж-ня прибутку і подальшого реінв-ня чи спож-ня
Інвест ріш, як правило, взаємозалежні з фін-ми, але можуть прийм-ся і без останніх.
Фін ріш змінюють оцінку активу і роблять його більш інвест-привабливим.
Активи – будь-яке джерело отрим-ня грош доходу. Грош дохід і накопичення п-ва утв-ть його фінанси.
Фін рес-си п-ва –сукупнгість всіх видів грош коштів, фін активів, які має п-во і які є в його розпорядженні.
Фін рес-си є результатом взаємодії надходжень і вит-т, розподілу грош коштів, їх накопичення і викор-ня.
Джерела фін-ня – існуючі і очікувані джерела отрим-ня фін рес-в, перелік ек суб’єктів, які здатні надати такий ресурс.
Приймаючи фін ріш, необх врах-ти принципи:
-жорсткої централізації фін рес-в
-фін план-ня – визнач перспективу надх-ня грош коштів
-форм-ня фін резервів
-викон-ня фін зобов’язань перед партнерами.
Ці принципи реал-ся в рішенні щодо вибору фін ст.-ї п-ва. Фін ріш діють в області вир відносин, оптимізують фін коштів п-ва з метою максим-ї доходу власників.
Фін ріш покладені в основу самоокупності п-ва і само фін-ня.
Забезпечуючи реал-ю ф-ї розвитку п-ва, фін ріш мають врах-ти такі фактори:
-оподатк-ня
-велич аморт відрах-нь
-поведінка п-ва на ринку банк-х позик і цп.
Прийняття фін. рішень безпосередньо пов’язане з управлінським к-лом, яке являє собою сис-му принципів і механізмів розробки і реалізації упр. рішень, що пов’язано з оптимальним його формування із різних джерел, а також забезпечення ефективного його використання в різних видах господ. дія-ті п-ва.
Одним із ключових завдань упр. кап-лом є фор-ня достатнього обсягу к-лу, який забезпечить необхідні темпи економ. розвитку під-ва.
Ця задача реалізується шляхом визначення заг. потреби в кап-лі для фор-ня необхідних для під-ва активів, фор-ня схем фін-ня оборотних і необоротних активів, розробки заходів щодо залучення різних форм к-лу із можливих джерел.
Головним завданням упр. кап-лу п-ва є оптимізація його стр-ри з урахуванням заданого рішення його доходності і ризику:
Прийн. рішень доходності і ризику дія-ті п-ва
Мінімізація середньозваженої вар-ті к-лу п-ва
Максимізація ринкової вар-ті к-лу.
Цільова стр-ра к-лу – співвідношення власних і запозичених джерел форм-ня к-лу п-ва, яке дозволяє забезпечити досягнення вибраного критерію її оптимізації.
Одним із механізмів реал-ї задачі оптимізації стр-ри к-лу є фін. леверидж.
Отже, ефект фінансового левериджу - це зміна рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових ресурсів в обігу підприємства.

3. Обґрунтування рішень щодо здійснення підф-вом фін. інвестицій в умовах ризику.
Портфель ЦП являє собою розподіл коштів між різними активами у найбільш вигідній і безпечній пропорції, оскільки він склад. з ЦП, що характеризуються сподіваною ефективністю і ступенем ризику. Завдання полягає в тому, щоб розробити механізм обґр-ня портфеля, який би при найбільшій ефек-ті мав найменший ступінь ризику.
Ек.-матем. методи розв’язання задачі оптимізації стр-ри портфеля вперше були запроп. вченим Марковіцем, а інший вчений Тобін узагальнив цю задачу і доказав, що оптим. стр-ра, портфелю ЦП не залежить від схильності інвестицій до ризику.
Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення «портфеля теорії» - це теорія фін.інвестицій в рамках якої за доп. стат. методів здійсн. найбільш вигідний розподіл ризику портфеля ЦП і оцінка прибутку.
Ця теорія має 4 етапи:
1. Оцінка активів в портфелі
2. Прийняття інвест.рішень
3. Оптимізація портфелю
4. Оцінка рез-тів
Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями, а також операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.
Метою портфелю теорії – є мінімізація ризику портфеля, певним чином ступінь ризику портфеля ЦП знижується до певної межі обернено пропорційно к-сті включених в портфель видів ЦП.
Заг. ризик портфелю складається з 2 частин:
- Диверсифікований ризик(не систематичний)тобто ризик, який може бути знижений за рах. диверсифікації.
- Недиверсифікований ризик (систематичний) – ризик, який не можна змінити шляхом перетворення стр-ри портфелю.
В «теорії портфелю» розроблена модель ув’язки системат. ризику і доходності ЦП (Модель Мока). В рамках цієї моделі систем. ризик вимір коеф. ?.
Стр-ра портфеля – співвідношення часток різних видів інвестицій у ЦП.
Вар-ть портфеля – вар-сть усіх складових його паперів.
Найбільшим ризик-портфелем є портфель акцій, тому що акції не належать до ЦП з фікс. доходом за винятком привілейованих.
Заг. правило інвестора щодо диверсифікації: намагатися розподіляти вкл. між такими видами активів, які показали за минулі роки:
різну щільність зв’язку (кореляцію) із заг. інвест. цінами
протилежну фазу коливання норми прибутку між собою в середині портфеля.
Портфелі мін. ризику форм-ся шляхом вимоги мініміз. ризику за умови обмеження на прибутковість.
Портфелі максим. еф-ті форм-ся шляхом вимоги максиміз. прибутковості за умови обмеження на ризик.

Тема 12. Основи ризик-менеджменту
Необхідність упр-ня ризиками господ. дія-ті.
Сутність ризик-менеджменту полягає в дослідженні всіх можливих ризиків з якими стикається під-во, оцін-ні їх імовірності, ступеня впливу, а також у виборі методів упр-ня ризиками.
Ризик-менеджмент – це аналіз, прогноз-ня і план-ня дія-ті суб’єктів господ-ня з метою уникнення негативних наслідків.
методи і дії, що знижують ризик несприятливих рез-тів називаються сис-мою упр-ня ризиком, або ризик-менеджментом (РМ).
В господ. практиці недостатньо вміти лише оцінювати ризик, потрібно ще грамотно ними управляти.
Стр-гія РМ – це мистецтво упр-ня ризиком у непевній господ. ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.
Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негат. наслідків цих рішень на різних стадіях функ-ня під-ва.
Упр-ня ризиками – це сукупність методів, прийомів і заходів, які дозволяють повною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо їхнього зниження.
Ризик-менеджмент включає:
стр-гію упр-ня – це спосіб викор. засобів для досягнення поставленої мети за допом. визначеного набору правил і обмежень для прийняття рішень
тактика упр-ня – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. завданням тактики упр-ня є вибір оптим. рішення і найбільш прийнятних в конкр. господ. ситуації методів і прийомів упр-ня.
Сис-ма упр-ня ризиками - це особливий вид дія-ті, спрям. на пом’якшення впливу ризиків на кінцеві рез-ти дія-ті під-ва.
Сис-ма упр-ня ризиками скл. з 2 підсистем:
об’єкт упр-ня (це безпосередньо ризик, або ризик. вкладення кап-лу, або екон. взаємовідносини між суб’єктами підпр. дія-ті)
суб’єкт упр-ня – це спец. група людей, що здійснює цілеспрям. функ-ня об’єкта упр-ня, викор. різні прийоми і способи управл. впливу.
Осн. ф-ії об’єктів упр-ня в РМ:
дозвіл ризику
ризиковане вкладення кап-лу
робота зі зниження величини ризику
страх-ня ризиків
екон. відносини між підприємцями
Осн. ф-ії суб’єкта упр-ня в РМ:
прогн-ня – це здатність передбачати певну подію
організація – це обєднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення кап-лу на основі певних правил і процедур.
регул-ня – являє собою певний механізм впливу на об’єкт упр-ня для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації невизначеності і ризику
координація – це дії, що дозволяють погодити роботу всієї сис-ми упр-ня ризиком, апарату упр-ня і фахівців
стимул-ня – спонукання фахівців до зацікавленості в рез-ті своєї роботи
контроль – збір інформації про ступінь виконання наміченої програми з упр-ня ризиком, прибутковості ризикованих вкладень в кап-л, співвідн. прибутку і ризику
Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям варто дотримуватися осн. принципів упр-ня ризиками:
не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний кап-л
не можна ризикувати великим заради малого
необх. думати про наслідки ризику
Реал-я 1 принципу означає, що перш ніж прийняти ріш-ня в умовах ризику підп-ць повинен:
а) визначити максим. можливий обсяг збитку у випадку настання ризик. події
б) порівняти його з обсягом вкладеного кап-лу і власних фін. рес-в, щоб визн. чи не призведуть ці збитки до банкр-ва під-ва.
Реал-я 2 принципу вимагає, щоб підп.-ць знаючи макс. можливу величину збитку визначив би до чого вона може привести, яка імов-ть ризику, щоб на основі цієї інф-ї прийняти грамотне ріш-ня.
Реал-я 3 принципу припускає, що необх. порів-ти очікув. рез-т з можливими втратами, яких зазнає підп.-ць у випадку настання ризик. події. тільки у випадку прийнятного для підп.-ця співв. віддачі і можл. втрат слід приймати ріш-ня про реал-ю ризик. проекту.
Процес упр-ня ризиком можна представити у вигляді таких етапів:
визн-ня мети
розпізн-ня ризику
оцінки ризику
вибір методів керування ризиком:
контроль за ризиком
фін-ня ризику
застос. обраного методу
оцінка рез-в
Процес упр-ня підпр. ризиком можна описати такими послідовними діями:
аналіз ризику
а) виявлення ризику, що передб-ся
б) оцінка ризику
2) вибір методів упр-ня ризиком (вплив на ризик)
а) зниження
б) збереження
в) передача
3) реал-я обраних методів (прийоми зниження ступеня ризику)
а) уникнення
б) зниження
в) прийняття
г) запобігання
4) контроль (оцінка рез-в)
2. Осн. напрями і методи впливу на ступінь ризику госп-ня.
Упр-ня ризиками в заг.сис-мі РМ направлене на захист дія-ті під-ва негативної дії ризиків і сприяє вирішенню осн. задачі під-ва: в залежності від ситуації вибрати з скількох варіантів вибрати оптимальний.
Форм-ня сис-ми упр-ня ризиками під-ва базується на виборі і встан-ні прийнятного ризику, який відповідає певному балансу між очікуваною вигодою і загрозою втрат.
Концепція прийнятного ризику орієнтує під-ва на ріш-ня, які обґрунтовані аналізом ризику і супров-ся комплексом заходів щодо зниження чи нейтралізації наслідків прояву факторів ризику.
Розр. активне і пасивне упр-ня ризиками, яке форм-ся на основі відношення до ризику.
Активне упр-ня передбачає в першу чергу,постійне проведення заходів з обліку і контролю ризику, ств-ня динамічної сис-ми РМ з викор. суч. наук. технологій оцінки й упр-ня ризиками.
Пасивне упр-ня здій-ся в рамках існуючої організаційної сис-ми під-ва, реал-ії процесів план-ня, проект-ня технол. ліній, заб-ня мат.-техн. та ін.. видами рес-в, екон. та фін. аналізу.
Осн. метою оцінки і обгр-ня ризику є заб-ня його мінім. шкоди для господ. дія-ті.
Осн. завданням РМ є: на основі отримання інф-ії розробити комплекс заходів щодо зниження екон. ризику.
Існує 4 осн. правила, яких потрібно дотрим-ся при виборі тієї чи іншої стр-гії упр-ня ризиком в конкретній ситуації:
передавайте ризик 3-й стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки в наслідок несприятливих умов значні, а ймов-ть їх настання невелика
уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприя. подій значні, а ймов-ть – велика
контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприят. подій не значна, а ймов-ть – велика
ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприят. подій незначні, а ймов-ть – невелика.
Розр. такі види дія-ті щодо мініміз. ризику:
попередження ризику
прийняття ступеню ризику
розподіл ризику
зовн. стр-ня ризику
встановлення лімітів
диверсифікація
ств-ня резервів і запасів
отримання додат. інф-ї
Для вибору способу мініміз. ризику можна скористатися такою класиф-ю:
ризики, які можуть мініміз. за допом. страх-ня
ризики, які мініміз. без залучення страх. компаній.
Розр. 2 групи способів рег-ня ризиків:
І. зменш-ня ризиків (полягає у викор-ні інстр-в, що дозволяють усунути або пом’якшити негат. прояви ризиків). До них належать: страх-ня, резервування, лімітування.
ІІ. оптимізація ризиків - передб-ся оперативне коригування рез-тів підпр. дія-ті в бажаному для суб’єкта ризику напрямку (диверсифікація, інстр-ти біржового регул-ня – хеджування, або спекулювання ризиків).
Прийоми зниження ступеня ризику:
уникнення ризику
прийняття ризику
запобігання ризику
зниження ризику – це скорочення ймов-ті обсягу втрат.
Найбільш розповсюдженими прийомами ризику є:
профілактика господ. ризиків – це група заходів, які покликані забезп. зниження ймов-ті виникнення ризиків.
ств-ня запасів і резервів - з метою уникнення ризику призупинення дія-ті під-ва внаслідок нестачі матеріалів та ін. рес-в.
Матер. запаси можна поділити на 3 види:
страховий запас готової прод-ї на складі
страх. виробн. запас
динамічний страх. запас
Виділ. 2 види резервів:
заг. резерв грош. коштів, який покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом фактору ризику
спец. резерв, який скл. з надбавок на покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями
диверсифікація – являє собою одночасний розвиток багатьох напрямків дія-ті, видів вир-ва, розширення к-сті об’єктів інвестування, асортименту виробів та інше.
В найбільш повному вигляді принцип диверсиф-ї реал-ся в «теорії портфеля».
Диверсифікація – це процес розподілу кап-лу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.
Осн. напрямки диверсиф-ї ризиків:
дивер-я різних видів дія-ті
диверсиф-я постач-в товарів
диверсиф-я портфеля ЦП
диверсиф-я асорт-ту прод-ї
диверсиф-я депозит. портфеля
лімітування – це встан-ня ліміту, тобто граничних сум затрат, продажів, кредиту тощо.
Ризик лімітується шляхом встан-ня відповідних екон. та фін. нормативів:
максим. обсяг комерц. опер-ї по закупівлі товарів, що укладається з 1 конрагентом
максим. розмір споживчого кредиту наданого 1-му покупцю
максим. розмір сукупних запасів товарів на під-ві
мінім. розмір оборотних активів у високоліквідній формі
гран. розмір викор. позикових коштів в обороті
максим. розмір депозит. внеску, який розміщується в 1-му комерц. банку
самострахування – означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страх. компанії.
Осн. завдання самостр-ня – оперативне подолання тимчасових труднощів у фін.-комерц. дія-ті.
Самостахування – це група заходів для внутр. страх-ня ризиків, яка покликана забезп. нейтралізацію негат. фін. наслідків ризиків у процесі розвитку під-ва.
страх-ня ризику – вираж. у тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ризику до нуля.
Страх-ня вар-тю підпр. ризику є сума збитків від підпр. дія-ті, які страхувальник поніс би при настанні страх. випадку.
В процесі страх-ня осн. увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів, який визн-ся такими факторами:
а) розмір страх. суми, що відшкодовується
б) заг. період страх-ня
в) страх. тарифи
хеджування. Здійснення опер-й дозволяє уникати цінового та інфляц. ризиків при здійсненні під-м угод на товарних чи фондових біржах.
Принцип опер-ї менджування полягає в тому, що купуючи товар з постачанням у найб. періоді під-во одночасно здійсн. продаж ф’ючерних контрактів на аналог. к-сть товарів. Якщо під-во понесе фін. збитки ч/з зміну ринк. цін як покупець ринк. товару, то воно одержить виграш у тих же розмірах як продавець ф’ючерних контрактів на нього.
придбання додатк. інф-ї про вибір і рез-ти.
Інф-я відіграє важливу роль у РМ. Під-во часто приймає рішення, коли рез-ти вкладення кап-лу не відомі і засновані на неповній інф-ї.
Наявність інф-ї робить точнішим прогноз і дозволяє знизити ризик. Це робить інф-ю товаром.
Вар-ть повної інф-ї розрах. як різниця між очікуваною вар-тю якого –небудь вкладення кап-лу, якщо є повна інф-я і очікуваною вар-тю, якщо інф-я неповна.