81. Пропонування грошей, грошова база. Роль банківської системи у створенні грошової маси. Грошові мультиплікатори.
Пропонування грошей – це процес формування грошової маси в національній економіці, це кількість грошей, яка є в країні на певний момент часу.
Грошова маса – це сукупність загальноприйнятих засобів платежу в економіці країни. За існування повноцінних грошей грошова маса була рівна запасам золота в країні. З розвитком кредитних відносин і випуском паперових грошей до грошової маси стали відносити не лише паперові гроші, випущені центральним банком, але і різного роду зобов’язання комерційних банків та інших суб’єктів, які скрізь приймаються при розрахунках за товари і послуги, а також суб’єктів які скрізь приймаються при розрахунках за товари і послуги, а також при сплаті податків чи боргів. Ці борги відповідають грошовому агрегату М1.
Грошова база – гроші високої ефективності Мh – це сума готівки, випущеної в обіг поза банками, і депозити комерційних банків, що зберігаються в центральному банку як обов’язкові резерви.
Центральний банк визначає обсяги пропонування грошей високої ефективності та створює грошову базу, яка проте є лише частиною пропонування грошей.
Загальний обсяг пропонування грошей формується взаємодією трьох суб’єктів – центрального банку, комерційних банків та небанківського сектора.
Комерційні банки – це фінансові інститути, які отримали спеціальний дозвіл від влади приймати різні види депозитів і надавати кредити. У процесі своєї діяльності комерційні банки формують пропонування грошей. Важливу роль при цьому відіграють резерви, позики та цінні папери уряду.
Резерви – це сума грошових засобів, що зберігаються на банківських рахунках і не видаються як кредити. Сукупний обсяг резервів комерційних банків складається з суми обов’язкових та надлишкових резервів: .
Обов’язкові резерви – це обов’язковий мінімум коштів, який банки в законодавчому порядку змушені відраховувати від кожного депозиту і зберігати у центральному банку на безпроцентній основі.
Надлишкові резерви – це касові залишки комерційних банків, касова готівка, яку комерційні банки залишають у себе.
Загальна норма резервування визначається як відношення суми резервів до депозитів : . Норма резервування у банківській системі є функцією чотирьох основних змінних: рівня резервних вимог, або норми обов’язкових резервів (rr), ринкової ставки проценту (і), яка представляє альтернативні витрати зберігання резервів, облікової дисконтної ставки (id), ставки процентів за позику в інших банках (if): rd=f(rr, i, id, if). Підвищення ринкової ставки проценту (і) веде до зменшення норми резервування, тому що підвищуються альтернативні витрати позичання, так само діє і підвищення норми обов’язкових резервів (rr).
Якби банків взагалі не було, то всі активи існували б лише у формі готівки і не змінювались в процесі обігу. З появою банків гроші можуть існувати у вигляді готівки і депозитів. Якщо існує 100%-не резервування, то банки не надають позик, а лише зберігають гроші, загальна сума пропонування також не змінюється. Коли ж у банківській системі існує часткове резервування ситуація змінюється.
Коефіцієнт пропорційності – це простий грошовий мультиплікатор. Грошовий мультиплікатор показує, у скільки разів кінцевий приріст грошової маси (грошового пропонування) перевищує початковий приріст грошової бази: або .
Існує кілька видів грошових мультиплікаторів. Якщо центральним банком встановлена норма обов’язкового резервування (rr), то можна визначити мультиплікатор резервів. Сума резервів (RR) буде залежати від величини депозитів (D): , а обсяги депозитів у банківській системі складуть відповідно: . З рівняння випливає, що депозити представляють собою суму обов’язкових резервів, збільшену на деякий коефіцієнт. Цей коефіцієнт-множник і є мультиплікатором резервів: . Комерційні банки не можуть створювати грошей більше, ніж на величину, яку визначає коефіцієнт-мультиплікатор.
Частка готівки, яку населення бажає тримати на руках по відношенню до депозитів, називається коефіцієнтом депонування грошей: .
З врахуванням норми резервування і коефіцієнта депонування (схильності до ліквідності) формула мультиплікатора буде іншою:.
Ця форма мультиплікатора отримала назву грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор залежить від двох змінних – коефіцієнта депонування і норми резервування депозитів, а пропонування грошей – від трьох змінних – грошей високої ефективності, коефіцієнта депонування і норми резервування. Отже, пропонування грошей пропорційне грошовій базі і обернено пропорційне нормі резервування і коефіцієнту депонування. Таким чином, функцію пропонування грошей можна визначити як Мs=M(i, rr, Mh). Пропонування грошей прямо залежить від процентної ставки при заданій грошовій базі та незмінній нормі мінімальних резервних вимог. Якщо екзогенні чинники (rr, Mh) зміняться, функція Ms буде зміщуватись.
82. Грошово-кредитна політика держави, її суть, завдання, види та інструменти. Тактичні цілі монетарної політики.
Сукупність форм і засобів державного впливу на грошовий ринок з метою забезпечення рівноваги на грошовому ринку складає зміст грошово-кредитної або монетарної політики уряду, яка здійснюється центральним банком.
Монетарна політика – це сукупність форм і засобів державного впливу на пропонування грошей з метою забезпечення рівноваги на грошовому ринку, яка сприяла б стабілізації економіки на рівні повної зайнятості за відсутності інфляції.
Теоретичні основи її були закладені кейнсіанськими та монетаристськими (неокласичними) концепціями.
В основі кейнсіанської концепції лежить рівняння сукупного попиту (сукупних видатків): AD=AE=C+I+G+NE, де основною змінною є інвестиційні видатки. Оскільки головною проблемою кейнсіанці вважали подолання спаду і забезпечення повної зайнятості, то, оцінюючи дієвість фіскальних і монетарних заходів держави, вони на перше місце ставили фіскальну політику, тому що під час спаду інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки.
В основу монетаристської концепції покладено рівняння обміну: MV=PQ. На основі емпіричних даних монетаристи приймають, що швидкість обігу грошей (V) в короткостроковому періоді стабільна, тому що чинники, які впливають на неї, змінюються повільно, і ці зміни можна передбачити і врахувати. За цих умов, роль активного елементу відіграє грошова маса (М). Отже, між грошовою масою і номінальним ВВП (PQ) існує пряма залежність. ЇЇ легко передбачити, коли держава буде здійснювати цілеспрямовану зміну грошової маси в обігу.
Стабільний розвиток економіки можна забезпечити тільки за умов стабільного збільшення грошової маси. Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, у відповідності з яким грошова маса повинна збільшуватись щорічно тими ж темпами, що і щорічний темп зростання реального ВВП.
Всі засоби монетарної політики поділяються на прямі та опосередковані. Основою прямого контролю центрального банку за пропонуванням грошей є його монопольне право здійснювати емісію готівки. Основний вид готівкових грошей – банкноти – випускаються в обіг шляхом банківського кредитування. Емісія банкнот здійснюється трьома каналами під певне забезпечення. Таким забезпеченням виступають боргові зобов’язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), боргові зобов’язання уряду та іноземна валюта.
У короткостроковому періоді центральний банк з метою швидкого реагування на порушення рівноваги на грошовому ринку може застосовувати пряме регулювання процентної ставки та пряме лімітування кредитів. Однак ці заходи спотворюють конкурентні відносини на ринку грошей і непридатні для довгострокового регулювання. Тому більш поширені непрямі методи впливу на пропонування грошей.
Для непрямого регулювання центральний банк використовує три основні інструменти: операції на відкритому ринку, резервні вимоги, облікову ставку (дисконт).
Суть операцій на відкритому ринку в тому, що центральний банк скуповує або продає цінні папери держави. Продаж облігацій називають кредитною рестрикцією, вона веде до зменшення грошової бази. Рестрикційна політика проводиться з метою зниження темпів інфляції та запобігання кризі. Купівля цінних паперів називається кредитною експансією. Експансійна грошова політика застосовується з метою стимулювання ділової активності, збільшення зайнятості, пожвавлення виробництва шляхом збільшення пропонування грошей. Операції на відкритому ринку є найчастіше застосовуваним і найдоцільнішим інструментом регулювання грошового ринку.
Облікова (дисконтна) ставка – це процентна ставка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам, коли в них не вистачає власних ресурсів для виконання своїх зобов’язань. Зниження облікової ставки розширює кредити всієї банківської системи, а підвищення її навпаки, веде до згортання кредитів. Таким способом центральний банк впливає на кредитну активність комерц. банків відповідно до кон'юктурних коливань ек-ки.
Обов’язкові банківські резерви – найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитної політики. Невелике підвищення норми обов’язкових резервів може дуже швидко зменшити можливості надання позик і навіть штовхнути банки до відкликання позик, тобто до вимог негайного їх погашення. Зменшення норми обов’язкових резервів потягне за собою різке зростання пропонування грошей, внаслідок дії мультиплікатора. Цей інструмент застосовується дуже рідко, лише в критичних ситуаціях.
Види монетарної політики:
Жорстка монетарна політика реалізується, коли центральний банк підтримує стабільною грошову масу в обігу.
Гнучка мон.політика реал-ся, коли ЦБ підтримує певний рівень процентної ставки.
Змішана монетарна політика реал-ся, коли ЦБ намагається контролювати одночасно 2 параметри – і обсяг грошей, і процентну ставку.
Стримувальна (обмежувальна) мон.пол. або політика “дорогих грошей” спрямована на переборення інфляції в період буму. Така політика гальмує зростання цін.
Стимулювальна мон.пол. або політика “дешевих грошей” спрямована на переборення безробіття.
Цілі грошово-кредитної політики поділяють на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.
Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку є кінцеві цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін обмінного курсу грошової одиниці.
До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.
Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання. Головною рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок зі стратегічними цілями.
83. Рівновага на ринку грошей та зміни у стані рівноваги. Класичний та кейнсіанський передавальний механізм грошово-кредитної політики та її наслідки. Моделі політики “дорогих” та “дешевих” грошей.
На рис. представлена модель грошового ринку, на вертикальній осі відкладена ставка проценту на облігації, на горизонтальній - реальні грошові залишки М/Р .
За даного рівня ділової активності початкова рівновага досягається у точці перетину кривих попиту і пропонування грошей Е, за рівноважної ставки проценту і*. Це означає, що кількість грошей, яку забезпечує банківська система, точно дорівнює тій кількості готівки, яку хочуть мати господарські суб'єкти. За будь-якого іншого значення ставки проценту рівновага порушується. Роль механізму відновлення рівноваги у короткостроковому періоді відіграє коливання ставки проценту на облігації та їх ціни. Якщо ставка проценту нижча за рівноважну (і1), економічні агенти хотіли володіти більшими реальними грошовими залишками. Обсяг попиту зростає до точки а. Низький процент означає, що ціна облігацій висока. Керуючись спекулятивним мотивом, ринкові агенти продають свої облігації, щоб отримати додаткову ліквідність, і хочуть взяти дешеву позику. Через це попит на гроші зростає але комерційні банки не мають можливості збільшити сумарну величину своїх ресурсів, тому що центральний банк утримує кількість грошей постійною. Кожен банк намагається взяти позику в іншого. Конкуренція між банками за резерви піднімає ставку проценту а надлишкове пропонування облігацій знижує Їх ціну, поступово їх перестають продавати. Ставка проценту наближається до попереднього рівня, через що обсяг попиту на грошові залишки скорочується. Подібні процеси, тільки в зворотному порядку, відбуваються, коли ставка проценту вища за рівноважну (і2). Отже, фінансові ринки винятково швидко реагують на відсутність рівноваги, а взаємний рух облігацій і грошей утримують рівновагу на грошовому ринку.
Зміна рівноваги відбувається під впливом зовнішніх сил, які формуються поза ринком грошей. Найважливішими екзогенними чинниками, які впливають на попит або на пропонування грошей, є: політика центрального банку, циклічні коливання реального ВВП та зміна рівня цін.
Вплив політики центрального банку. Якщо центральний банк збільшить кількість грошей в обігу, крива грошового пропонування М sо зміститься праворуч до М s1. Внаслідок цього у комерційних банків зростуть грошові ресурси. Прагнучи відновити рівновагу своїх балансів, комерційні банки виставлять надлишки своїх коштів на ринках, намагаючись перетворити гроші в активи, що приносять проценти. Ці спроби будуть штовхати ставки проценту вниз. Процес піде у зворотному напрямку, коли центральний банк зменшить кількість грошей в обігу (М s2).
Вплив зміни реальних доходів. Коли ВВП зростає без зміни рівня цін, то реальні доходи зростають, і агенти захочуть мати у своєму розпорядженні дещо більше грошей для оплати угод, яких стане більше і результаті зростання обсягів виробництва. Крива попиту на гроші М0D зміститься праворуч до М1D. Якщо пропонування грошей незмінне, то банківська система зможе задовольнити всі потреби в грошах. Рівновага буде досягнута за значно вищої процентної ставки і1.
Стримувальна (обмежувальна) мон.пол. або політика “дорогих грошей” спрямована на переборення інфляції в період буму. Центральний банк переслідує мету обмежити пропонування грошей. Для цього можуть бути застосовані в комплексі всі основні інструменти, або деякі з них в наступному напрямку: банк продає цінні папери на відкритому ринку; збільшує облікову (дисконтну) ставку, підвищує норму обов’язкових резервів. Всі ці заходи зменшують кредитні ресурси в банківській системі, зменшується величина грошового мультиплікатора, відповідно зменшуються темпи зростання грошової маси в обігу і загальні обсяги пропонування грошей. Така політика гальмує зростання цін.
Стимулювальна мон.пол. або політика “дешевих грошей” спрямована на переборення безробіття. Для її здійснення центральний банк приймає такі заходи: викуповує державні облігації на відкритому ринку; знижує облікову ставку; зменшує норму обов’язкових резервів. Внаслідок цього кількість грошей в обігу збільшується, ринкові процентні ставки спадають, оскільки в банках нагромаджуються кредитні ресурси, які вони намагаються віддати в позику.
Як політика “дорогих грошей”, так і політика “дешевих грошей” впливають на стан економіки через ряд опосередковуваних ланок, зміна яких формує так званий механізм грошово-кредитної політики. Теоретики по різному пояснюють систему причинно-наслідкових зв’язків грошовою масою і номінальним ВВП.
Кейнсіанці, виходячи з того, що основне завдання монетарної політики – переборення рецесії і безробіття, вважали, що передавальний механізм є таким: інструменти кредитно-грошової політики впливають на банківські ресурси, змінюється грошова маса, яка тисне на банківську ставку процента, падіння ставки сприяє підвищенню попиту на інвестиції як складову сукупного попиту, а зростання інвестицій збільшує фізичний обсяг та номінальний ВВП і зайнятість. Схематично кейнсіанську позицію можна зобразити наступним рядом:
.
Монетаристи представляли передавальний механізм значно простішим. Вони вважали, що зміна грошової маси безпосередньо впливає на сукупний попит і номінальний ВВП. Маніпулювання грошовою масою не впливає на ставку проценту, а призводить до зростання темпів інфляції. Монетаристський передавальний механізм виглядає так:

B – купівля облігацій центральним банком;
rr – зниження норми обов’язкових резервів;
dr – зниження облікової ставки;
R – зростання ресурсів комерційних банків;
M – зростання грошової маси;
i - зниження ринкової ставки проценту;
I – зростання інвестиційного попиту;
Y – зростання реального ВВП;
PQ – зростання номінального ВВП;
AD – зростання сукупного попиту.
84. Сутність інфляції, її вимірювання, види та наслідки. Зв'язок інфляції та безробіття. Антиінфляційна політика.
Інфляція – це процес тривалого і стійкого підвищення загального рівня цін, яка проявляється у довгостроковому зниженні купівельної спроможності грошей.
Проблема вимірювання інфляції полягає у тому, що ціни мають тенденцію зростати дуже нерівномірно. Ступінь розвитку інфляції важко виміряти. На практиці для вимірювання інфляції застосовують два показника – рівень і темп інфляції.
Рівень інфляції показує як змінились ціни в економіці, визначається за допомогою індексу цін як різниця між значеннями цінового індексу (або дефлятора ВВП) та 100%:
Темп інфляції показує, як змінилась сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась) і визначається за формулою:
Дефляція – означає зниження загального рівня цін. Дефляція – уповільнення темпів інфляції.
Існує чимало класифікаторів інфляції, які угруповують її різновиди за різними ознаками.
1.За темпами розрізняють:
Помірну – вимірюється однозначним числом за рік (повзуча); галопуючу – вимірюється двозначним числом до 200% за рік; гіперінфляцію – від 200% і вище.
За можливістю пристосування економіки:
Інертну інфляцію (очікувану, збалансовану) – з постійним темпом, який можна передбачити. Вона може тривати довго і не завдає шкоди, оскільки не змінює відносні ціни. Всі доходи і ціни зростають однаковим темпом, економіка адаптується до цієї інфляції.
Несподівану інфляцію (непередбачену, незбалансовану) – яка супроводжується різким зростаням цін, руйнує грошовий обіг і система опдаткуваня; доходи не вдається скоригувати, споживачі не можуть зорієнтуватись в цінах і в стані економіки.
3.За джерелами походження:
Інфляцію попиту – виникає за умов наближення до повної зайнятості, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропонування і попит, зростають;
Інфляцію витрат – виникає через зростання витрат виробництва у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, викликає скорочення сукупного пропонування.
Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює інфляційну спіраль.
4. за формами прояву:
Відкрита інфляція – це процес знецінення грошей, що проявляється через стійку і тривалу тенденцію до зростання загального рівня ціні відстежується за показником рівня інфляції.
Прихована інфляція – процес знецінення грошей, який не супроводжується підвищенням загального рівня цін і має інші форми прояву – виникнення дефіциту, тіньового сектора екноміки.
Наслідки інфляції: зміна відносних цін і нераціональне розміщення ресурсів; спотворення викликані інфляційним податком; ефект «стоптаних черевичків», зміна міри вартості грошей; добровільний перерозподіл багаства. Всі зміни від інфляції не завжди піддаються прямому виміру. Якщо темпи інфляції не більше 10 %, то думки вчених про вплив інфляції роходяться. Більшість вважають, що вона негативно впливає на стан виробництва і зайнятості. Гіперінфляція може підірвати фінансову систему, руйнує виробництво.
Крива Філліпса (PC S на рис. 13.1) стала тим відкриттям, яке розбило кейнсіанський ідеал досягнення повної зайнятості без інфляції як мети економічної політики. Стабільність цін і безробіття виявилися несумісними: зменшення безробіття досягається тільки за рахунок прискорення інфляції, а зменшення інфляції передбачає зростання числа безробітних.
Неокейнсіанці використали інструментарій Філліпса в обгрунтуванні своїх рекомендацій для економічної політики. Вони запевняли, що хоча підкачування сукупного попиту за рахунок урядових видатків призводить до зростання дефіциту бюджету, отже прискорює інфляцію, підстав для занепокоєння немає. Інфляція буде регулюватися державою, а регульована інфляція може бути навіть і корисною, оскільки виступає додатковим генератором сукупного попиту. Таким чином за виваженого державного регулювання можна збалансувати помірну інфляцію з незначним рівнем безробіття.
Проте у 70 роках. Коли постійним явищем і головною макроекономічною проблемою багатьох країн стала стагфляція, виявилося, що «крива Філліпса» не відображає реальних економічних процесів. Безробіття та інфляція явно не перебували в оберненій залежності. Неокейнсіанці не змогли дати задовільного пояснення причин стагфляції.
Новий погляд на на криву Філліпса грунтувався на її розмежуванні у коротко- і довгостроковому періодах і був обгрунтований монетаристами М.Фрідменом та Е.Фелпсом, а згодом Р. Лукас довів вертикальну траєкторію останньої (PC L на рис. 13.1).
Монетаристи визнали обернену короткострокову залежність між рівнем безробіття і лише темпом «неочікуваної» інфляції, яка є результатом помилкової економічної політики. Монетаристське трактування «кривої Філліпса» передусім враховувало інфляційні очікування: короткострокові «криві Філліпса» відповідають різним інфляційним очікуванням економічних суб’єктів.
М. Фрідмен вважає, що у короткостроковому періоді підтримувати низький рівень безробіття і задовольняти зростаючі вимоги робітників можна ціною випереджаючої інфляції. Проте тривалий час таке становище зберігатись не може. У довгостроковій перспективі і підприємці, і наймані робітники починають враховувати новий рівень інфляції у своїх рішеннях. У результаті економіка повертається до природного рівня бузробіття, але вже за більш високого рівня інфляції. Щоразу, як тільки уряд намагатиметься підвищити рівень зайнятості, рівень безробіття виявиться нижчим від природного, очікувана інфляція буде накладатися не реальні темпи росту цін, у результаті чого інфляція різко посилиться.
Антиінфляційна політика спрямована на зниження темпів зростання цін. Заходи державного антиінфляційного регулювання включають антиінфляційну стратегію – цілі і засоби довгострокового характеру, спрямовані на подолання причин інфляції, і антиінфляційну тактику – короткострокові заходи, покликані зняти інфляційну напругу в економіці без ліквідації причин інфляції.
Антиінфляційна політика може проводитись у формі «шокової терапії». При «шоковій терапії» здійснюється жорстка монетарна політика, паралельно застосовуються такі заходи як лібералізація господарської діяльності, збалансування державного бюджету, підвищення податків, скорочення урядових видатків. Ці зміни є надзвичайно болісними для економіки, а ціною приборкання інфляції, як правило, стає спад виробництва і зростання безробіття.До переваг цієї політики, за умови високого ступеня довіри економічних суб’єктів до уряду, відносять різке зниження не лише інфляції, але і інфляційних очікувань, що створює передумови для подальшого стійкого безінфляційного розвитку.
Вибір і ефективність того чи іншого шляху подолання інфляції значною мірою визначається конкретними умовами країни і можливостями її економіки.
Інфляційна спіраль- поєднання інфляції попиту і інф. витрат.Згідно кейнсіанського підходу між інфляцією і безробіттям існує обернений зв'язок (крива Філліпса). Стабільність цін і без робіт виявилися несумісними:зменшення без робіт досягається тільки за рахунок прискорен інфляції,а зменшен інфляції передбачає зростан числа безробітних. Отже, сподіван на одночасні досягнен стійких цін і повної зайнятості поступилися місцем вибору між стабільністю цін і повної зайнятості, умови «компромісу» визначилися нахилом кривої.85. Сутність моделі «сукупний попит – сукупне пропонування». Визначення рівня сукупного попиту на товарному ринку, його складові частини, чинники, що впливають на обсяг сукупного попиту.
У моделі AD-AS досліджується зв’язок між двома змінними: обсягом товарів і послуг (реальним ВВП) та загальним рівнем цін. Вона нагадує мікроекономічну модель попиту і пропонування для окремого ринку блага, алн має багато відмінностей. Модель враховує взаємодію багатьох ринківв екноміці в цілому, дозволяє проаналізувати процеси встановлення загального рівня цін і рівноважного сукупного обсягу виробництва, а також порівняти поведінку економічної системи у коротко- і довгостроковому періодах.
Сукупний попит - це сума запланованих видатків всіх макроекономічних суб'єктів на придбання кінцевої продукції. У відкритій економіці представляє сукупну кількість вітчизняних товарів і послуг, на які пред'являють попит як вітчизняні, так і зарубіжні покупці: AD = C +І+ G + NE .
Як і індивідуальний попит на конкретну продукцію, сукупний попит узагальнює множину співвідношень цін і кількостей товарів, причому криіві попиту обох типів відображають існування оберненої залежності між ціновими і кількісними змінними, тобто крива сукупного попиту також має спадний характер. Проте від'ємний нахил кривої попиту на окремий товар і кривої сукупного попиту пояснюються різними ефектами, які виникають при коливанні ціни.
Для побудови кривої сукупного попиту, по-перше, береться до уваги зміна рівня цін - це означає, що всі ціни в короткому періоді або підвищуються або знижуються, що вловлюється індексом споживчих цін або дефлятором ВВП. Коли змінюється середній рівень цін, то ефекту заміни не існує. По-друге, при підвищенні рівня цін підвищуються також і номінальні доходи всіх суб'єктів, тому що ціни зростають не тільки на ринках готової продукції, але і на ринках ресурсів.
Щоб пояснити від'ємний нахил кривої сукупного попиту, потрібно окремо проаналізувати, як впливає зміна рівня цін на кожну складову сукупного попиту. Вплив зміни середнього рівня цін на реальний споживчий попит. її зниженням рівня цін на всі товари і послуги домогосподарства на залишки ірошей, якими вони володіють, зможуть купити більше, це означає, що купівельна спроможність грошових залишків зростає, відповідно зростає багатст-110 домогрсподарств, і навпаки - з підвищенням середнього рівня цін. Отже, обсяг реального споживчого попиту є обернено залежним від зміни середнього рівня цін. Крива споживчого попиту, як складової AD, буде похилою (надною. Цей зв'язок отримав назву ефекту багатства або ефекту реальних грошових залишків.
Вплив зміни середнього рівня цін на інвестиційний попит. Обсяг інвестиційного попиту є обернено залежним від ставки банківського проценту а ставки, як правило, зростають зі зростанням рівня цін, тому що заощадження домогосподарств зменшуються і виникає дефіцит кредитних коштів у банках. Завищені ставки проценту стримують попит фірм на кредити, роблять невигідним зберігання запасів готової продукції і сировини. Отже, на підвищення процентних ставок, викликане зростанням середнього рівня цін, .ірми реагують зменшенням запасів готової продукції і сировини та абсолютним зменшенням реального обсягу планових інвестицій. І навпаки, за умови зниження середнього рівня цін. Коливання в інвестиційному попиті, спричинені зміною рівня цін, називають ефектом процентної ставки.
Вплив зміни середнього рівня цін на державні закупки. На урядовівидатки зміна рівня цін впливає неоднозначно. Деякі замовлення держава визначає у реальних величинах і якщо ціни на ці товари зростуть, то з бюджетувиділять більшу суму грошей для закупки замовленої продукції. Але ряд рішень приймаються в грошовому виразі, наприклад, кошти на реконструкцію автошляхів Якщо ціна будівельних матеріалів підвищиться, то за затверджену суму можна буде купити менший обсяг, ніж планували. Отже, підвищення рівня цін веде до скорочення реального державного попиту, принаймні у короткостроковому періоді. ;
Вплив зміни середнього рівня цін на чистий експорт. Зміна цін в олній країні може ніяк не впливати на ціни в іншій. Але якщо в одній країні ціни на товарних ринках зростають, а в іншій не зміняться, то за незмінного обмінного курсу валют товари в країні, де ціни зросли, стануть вщносно дорожчими, іноземці скорочують їх купівлю, і навпаки, населення переключиться на імпортні товари, які стануть відносно дешевшими, NL може стати від'ємним. Зниження рівня цін всередині країни-експортера викликає збільшення чистого експорту. Як правило, зміна середнього рівня цін вимагає зміни валютного курсу. Якщо рівень цін знизиться, процентні ставки також впадуть, - в результаті активи переміщуються за кордон, збільшується пропонування національної валюти, вона знецінюється, реальний обмінний курс національної валюти знижується. Девальвація валюти викликає збільшення експорту і меншення імпорту, відповідно NE збільшується. Отже, обсяг чистого експорту обернено пов'язаний зі зміною рівня цін. Ці наслідки, викликані зміною внутрішніх цін, називають ефектом імпортних закупівель, або ефектом обмінного курсу.
Аналіз реакції кожного компоненту сукупного попиту підводить до висновку, що всі вони змінюють обсяг попиту обернено до зміни рівня цін завдяки трьом ефектам: ефекту реальних грошових залишків, ефекту щ нтної ставки і ефекту обмінного курсу. Одночасною дією цих ефектів і пояснюється від'ємний нахил кривої сукупного попиту.
Так само, як і на ринок конкретних товарів, на національний ринок можуть впливати зовнішні сили, так звані екзогенні змінні, не пов'язані зі зміною рівня ринкових цін - нецінові чинники. Дія нецінових чинників змінює сам попит, тобто співвідношення між ціною і обсягом за кожного рівня ціни, що графічно відповідає зміщенню кривої AD.
Найголовнішими неціновими чинниками сукупного попиту висі
> очікування споживачів та інвесторів - коли у суспільстві поширюється песимістичний настрій щодо майбутнього стану економіки чи сімейних
доходів сукупний попит скорочується за будь-якого рівня цін, крива AD міститься ліворуч. І навпаки - оптимістичні очікування вдалої кон'юктури у майбутньому змістять криву AD праворуч;
зміни в економічній політиці - зростання державних закупок ти соціальних трансфертів за інших незмінних умов призведе до зміщення кривої AD праворуч, а підвищення податкового навантаження на споживачів чи підприємців зрушить криву ліворуч. Заходи уряду в сфері монетарної політики спрямовані на збільшення чи зменшення грошової маси в економіці, як правило, позначаються на змінах у попиті і дають відповідне зміщення кривої AD.
зміни у світовій економіці - впливають на сукупний попит через експортну складову. Коли в іноземній країні, яка є основним партнером даної країни у зовнішній торгівлі, період піднесення, доходи її населення збільшаться, воно стане купувати більше товарів, у тому числі і закордонних. Для країни експортера це означає збільшення попиту на експортовані товари, відповідно зросте величина чистого експорту, крива AD зміститься праворуч;
серед інших чинників, котрі зміщують криву AD, можна відзначити демографічний фактор, ступінь заборгованості населення, ступінь дифґ ренціації доходів тощо.
86. Визначення рівня сукупного пропонування за класичним та кейнсіанським підходом, чинники, що впливають на сукупне пропонування.
Сукупне пропонування - це сумарний реальний обсяг випуску продукції в економіці, вибраний фірмами і домогосподарствами в умовах існуючої структури цін і заробітної плати.
Сфера пропонування поєднує ринки товарів і ринки факторів виробництва. Вибираючи оптимальний обсяг виробництва з метою максимізації прибутку, фірми орієнтуються на ціни не лише готової продукції, але й на ціни ресурсів. Для спрощення у моделі AD — AS припускають, що виробляється лише один вид кінцевої продукції і лише двома факторами - працею і капіталом. Для короткострокового періоду враховують зміну цін тільки на готову продукцію, а для довгострокового - і реакцію ринку ресурсів.
Крива сукупного пропонування описує зв'язок між обсягами пропонування реального ВВП і рівнем цін. Форма кривої тривалий час була предметом суперечок між представниками класичного та кейнсіанського напрямків у макроекономіці.
Загальноприйнято визначати обсяги сукупного пропонування за допомогою виробничої функції. За умови, що капітал фіксується на рівні обсягу інвестицій попереднього періоду за даної технології, зміна обсягів випуску є результатом коливання затрат праці. Функція виробництва матиме вигляд: Y = Y(K0, L), - обсяг випуску продукції буде визначатись продуктивністю праці і кількістю зайнятих у виробництві найманих робітників (рис. 14.1.а).
У відповідності з правилом оптимального використання ресурсів фірми пред'являють попит на працю до межі, коли гранична продуктивність останнього з найнятих робітників стане рівною його реальній зарплаті (w/Р), тобто виконується рівність: MPL — w/P. Оскільки гранична продуктивність спадна, то крива попиту на працю має від'ємний нахил і є спадною функцією від реальної зарплати. Пропонування праці є зростаючою функцією від реальної зарплати, оскільки рівень зарплати визначає величину споживання для найманих робітників. Розходження у поглядах стосується стану рівноваги на
ринку праці.
Класичний підхід ґрунтується на припущенні, що за будь-якого рівня цін номінальна зарплата є абсолютно гнучкою. З кожною зміною ціни на продукцію номінальна зарплата змінюється пропорційно, тобто вона коливається таким чином, що реальна зарплата (w/P) залишається незмінною. Рівновага на ринку праці встановлюється за такого рівня реальної зарплати, який забезпечує повну зайнятість трудових ресурсів. Рис. 14.1.6) ілюструє початкову рівновагу ринку праці на обсязі повної зайнятості Lf0, рівноважний рівень реальної зарплати складає (w/P)0. Цей стан рівноваги на ринку праці забезпечує обсяг сукупного випуску Y на рівні потенційного ВВП.
Побудова кривої AS ґрунтується на інформації про те, як обсяг виробництва реагує на підвищення рівня цін. Оскільки рівноважна реальна зарплата забезпечує повну зайнятість, номінальна коливається одночасно і пропорційно до рівня цін на готову продукцію, що забезпечує постійний рівень реальної зарплати за будь-якого рівня цін, зайнятість робочої сили залишається незмінною. Очевидно, що і рівень випуску залишається незмінним, якщо тільки не змінились обсяги попиту і пропонування праці - таким є фундаментальний класичного підходу. Звідси робиться висновок, що за будь-якого рівня цін на товарних ринках обсяг сукупного пропонування представляє одну й ту саму величину. Отже, крива пропонування представляє собою вертикальну лінію, розташовану на рівні випуску за повної зайнятості, тобто коли економіка перебуває на межі виробничих можливосте (рис. 14.1.в).
З перебігом часу сукупне пропонування може змінитись під дією екзогенних чинників, які сприяють розширенню економічного потенціалу. Впровадження нових технологій, підвищення продуктивності праці, зростання маси капіталу в нових сферах, розробки нових родовищ природних ресурсів зміщують праворуч спочатку криву попиту на працю (рік 14.1.б), що призводить до зміщення вгору виробничої функції, рівноважний обсяг збільшується до Yf1 (рис. 14.1.а) - це новий обсяг потенційного ВВП за повної зайнятості. Відповідно крива AS зміщується праворуч до ASf1 (рис. 14.1 .в). Якщо робітники погодяться найматись за попереднього рівня зарплати (w/P)0, то попит на робочу силу зросте до Lf2 (рис. 14.1.6), відповідно обсяги виробництва збільшаться до Yf2 (рис. 14.1.а), а крива сукупного пропонування переміститься ще далі праворуч і займе положення ASf2 (рис. 14.1.в).

Інший механізм зміщення кривої AS пов'язаний зі станом ринку праці. Теоретично класичний підхід виходить з того, що в економіці завжди існує безробіття.
Кейнсіанський підхід до характеристики сукупного пропонування відрізняється тим, що увага акцентується на феномені жорсткості номінальних величин, в першу чергу - негнучкості номінальної зарплати, а рівень реальної зарплати, за умови фіксованої номінальної зарплати, змінюється обернено пропорційно до зміни рівня цін.
В основному кейнсіанському варіанті в міру зростання цін на готову продукцію(Р) реальна зарплата (w/Р) пропорційно падає, тому фірми збільшують найм робітників і розширюють виробництво товарів до потенційного рівня. Припустимо, що встановилася повна зайнятість за рівноважної зарплати (w /Р) *, а реальний ВВП досягнув свого потенційного рівня Y, (рис. 14.3.а). Тут виявляється, що сукупного попиту не вистачає, щоб реалізувати надлишки товарів, фірми починають знижувати ціни.
Зниження цін на товари за фіксованої номінальної зарплати підвищує рівень реальної зарплати вище рівноважного (w/i')i,відповідно зростають реальні витрати виробництва. В умовах низьких цін фірми скорочують попит на робочу ,силу до і,(рис.14.3.б), скорочується також рівень виробництва до Y1(рис. 14.3.а).

Рис. 14.3. Крива сукупного пропонування: основний кейнсіанський випадок
Це означає, що крива сукупного пропонування реагує на зміну рівня товарних цін: підвищення цін спричиняє зростання обсягів виробництва, а їх падіння скорочує випуск. Таким чином, крива сукупного пропонування має позитивний нахил, є висхідною. (рис. 14.3.в).
У той же час виникає безробіття, породжене самим ринковим механізмом, яке носить вимушений характер - це циклічне безробіття (Ц-L,), яке вимикається спадом виробництва за умови низьких цін на товари і послуги.
Особливий випадок кейнсіанської моделі описує ситуацію, яка виникає в період депресії, коли виробництво перебуває на найнижчому рівні, а продуктивність праці незмінна: MPL = const = а. У цьому випадку фірми не будуть пред'являти ніякого попиту на робочу силу, якщо реальна зарплата буде вища за граничну продуктивність (w/P) > а , але коли реальна зарплата стане нижчою за граничну продуктивність (w/Р)<а, попит фірм на робочу силу стає необмеженим. Якщо номінальна зарплата є фіксованою, то ціна визначається: (w!P)=a, звідки P = {w/a). Тоді крива сукупного попиту представляє собою горизонтальну лінію на рівні ціпи. Це означає, що коли ціни зафіксовані, фірми можуть запропонувати будь-який обсяг продукції, орієнтуючись лише на величину сукупного попиту.
Аналіз різних підходів приводить до висновку, що крива сукупного пропонування має три відрізки: кейнсіанський горизонтальний (І), кейнсіанський висхідний (ІІ), і класичний вертикальний (ІІІ) (рис. 14.4 Крива сукупного пропонування)
Перші два відрізки відносяться до короткострокового періоду, пояснюють стан депресії і процес пожвавлення в ході економічного циклю, а вертикальний відрізок відображає довгостроковий період, коли економіка знаходиться на межі виробничих можливостей і зміни рівня цін не впливає на реальний обсяг виробництва.
87. Рівновага на товарних ринках в моделі “сукупний попит-сукупне пропонування” та зміни у стані рівноваги. Ефективність фіскальної та монетарної політики в моделі “ADAS”
Суміщення кривих AD і AS в одній системі координат дає повну модель загальної рівноваги на товарних ринках у відкритій економічній системі, Точка рівноваги на перетині кривих AD і AS не означає досягнення економічною системою оптимальних і навіть бажаних обсягів національного виробництва. Вона лише фіксує реальний стан економіки у певній фазі економічного циклу. Роль ціни як механізму, котрий утримує систему у рівноважному стані, змінюється в залежності від того, в якій фазі економічного циклу настає рівновага.
Короткострокова рівновага. Активну роль ціна відіграє лише на проміжному (основному кейнсіанському) відрізку AS (рис 14.6). Рівновага настає у фазі пожвавлення (точка Е). Коли на масове оновлення основного капіталу за нерівномірного зростання окремих галузей фірми реагують підвищенням цін до P1, обсяг попиту може скоротитися до Y1 (точка А). Загострення конкуренції між виробниками, за класичним варіантом, може змусити фірми знизити ціни. Економіка повертається до початкової рівноваги. Зниження рівня цін (до Р2 ) нижче рівноважних знову розбалансовує ринок (т. В). Дефіцит продукції загострює конкуренцію між покупцями. Користуючись цим, фірми підвищують рівень цін. Рівновага відновлюється на початковому рівні знову.
На горизонтальному відрізку AS
(крайньому кейнсіанському) ціни не
Відіграють ніякої ролі у відновленнірівноваги. Роль механізму регулювання виконують товарні запаси фірм (рис.14.7.а). Спостерігаючи за зміною величини запасів, фірми розширюють або скорочують випуск продукції.
На вертикальному відрізку AS (рис. 14.7.6), зміна ціни не викликає зміни реальних обсягів виробництва. Вона пристосовує пропонування чини сукупного попиту через зміну номінальної величини ВВП.
У масштабах національної економіки також існує багато зовнішніх економічних сил, які змінюють початкову рівновагу. Зміна рівноваги проявляється як циклічні коливання економічної системи.

Коли держава проводить стимулювальну фіскальну політику, вона впливає на сукупний попит і зміщує криву AD праворуч. Аналогічний ефект з деякими відмінами виникає також від збільшення грошової маси і від девальвації національної валюти. Наслідки експансії попиту залежать від того, на якому відрізку кривої AS відбувається зміна рівноваги (рис. 14.8). У кейнсіанських випадках експансіоністська політика уряду здатна впливати на прискорення розвитку економіки.

Рис. 14.8. Експансія попиту у кейнсіанському і класичному випадках
а) б) в)
В сучасний період держава, намагаючись пом'якшити циклічні коливання, за допомогою фіскальної та монетарної політики може ініціювати скорочення сукупного попиту у надії перебороти інфляцію. Але у разі лівостороннього змішення кривої AD зміна рівноваги набуває особливостей. Реагуючи на зростання сукупного попиту, ціни можуть зростати, але вони втратили властивість знижуватись за умови зниження попиту. Це явище назвали ефектом храповика (рис. 14.9) за аналогією з технічним механізмом, який рухає колесо вперед, але не дозволяє йому рухатись назад. Причиною такого одностороннього руху цін тільки вгору є панування монополій в усіх сферах економіки. Сукупний попит скорочується від ADX до AD0. Але ціни не знижуються, тому рівновага встановлюється в точці С з меншим обсягом виробництва Y2, але з такими ж високими цінами, які були у стані рівноваги В.
Довгострокова рівновага. Для характеристики довгострокової рівноваги розглянемо модель (рис. 14.11), яка показує зв 'язок короткострокової та довгострокової кривих пропонування. В аналізі довгострокової реакції економічної системи на зміну рівноваги відміни у поглядах неокласиків і неокейнсіанців стосуються не лише форми кривої сукупного пропонування, але й кривої сукупного попиту.
Класичний погляд на встановлення довгострокової рівноваги. У точці А система знаходиться одночасно і в коротко-, і у довгостроковій рівновазі. Тут перетинаються три кривих: спадна крива AD0, висхідна короткострокова крива AS0 та вертикальна довгострокова крива ASf. Точка перетину кривих AD0 і AS0 відображає ситуацію, коли фірми працюють за даного рівня цін на свою продукцію ( Р =1,0) та очікуваного стабільного на деякий час рівня цін на ринку ресурсів. Цей перетин вказує на параметри короткострокової рівноваги економічної системи.
Одночасно у точці А перетинаються також довгострокова крива AS, та крива AD0 . У цьому стані обсяг виробництва відповідає природному рівню. Система перебуває у довгостроковій рівновазі.
Якщо з будь-яких причин сукупний попит у короткостроковому періоді зростає з AD0 до ADX, то фірми відразу ж помітять незаплановане скорочення товарних запасів, продукція буде розкуповуватись швидше, ніж виробляється. Вони почнуть виробляти більше, піднімаючи ціни. Підставою для такої поведінки є очікування фірм, що ринок ресурсів не відразу прореагує на зростання цін на товарних ринках.

Довгострокові угоди з постачальниками сировини та робочої сили пригальмують ЗМІ ну цін на ресурси, а тим часом фірми зможуть максимізувати свої прибутки частково за рахунок розширення виробництва, а частково - за рахунок підвищення цін. Обсяг попиту буде рухами і вздовж короткострокової кривої AS0 до точки В, де встановлюється короткострокова рівновага, а попит і пропонування будуть збалансовані за вищого рівня цін. Ця рівновага протримається до того часу, доки не почне реагувати ринок ресурсів. У короткостроковому періоді товарні ціни піднялись вище початкових, а зарплата і ціни на сировину залишились на початковому рівні. Поступово ціни на ресурси починають коригуватись і піднімаються на такий рівень, який співвідноситься з новим рівнем товарних цін. Коли ціни на ресурси стануть підвищуватись, підприємці почнуть скорочувати обсяги виробництва, очікуючи, що на наступний рік ціни на ресурси досягнуть такого ж рівня, як і товарні ціни. Крива AS0 почне рухатись ліворуч. Якщо сукупний попит не зміниться, то фірми компенсують підвищені ціни на ресурси і новим підвищенням цін на свої товари. Нова короткострокова крива пропонування займе положення ASl. Рівновага встановиться у точці В', вона також буде короткостроковою.
Рівень цін на товарних ринках знову перевищить ціни на ресурси, які через деякий час також будуть коригуватись у бік підвищення. В міру того, як поступово ціни на ресурси будуть повзти вгору, короткострокова крива AS зміщуватиметься ліворуч до нових короткострокових рівноваг, які будуть встановлюватись на все вищому рівні товарних цін.
Вся економічна система буде зміщуватись вгору доти, доки короткострокова крива сукупного пропонування не займе положення AS2. У точці С всі три криві знову перетнуться. Тут встановиться, знову одночасно, коротко- і довгострокова рівновага. У точці С ціни на готову продукцію і ціни на ресурси зупиняться на однаковому рівні і будуть відповідати одна одній. Довгострокова рівновага встановлюється на природному рівні виробництва, але за значно вищих цін. Вона буде утримуватись до того часу, доки якісь зовнішні сили - зміна політики уряду або міжнародних відносин - не змінить сукупного v попиту. Рух економічної системи з початкової точки рівноваги за експансії сукупного попиту показано дуговою стрілкою від точки А до точки С. Отже, єдиним результатом зростання сукупного попиту в довгостроковому періоді буде досягнення нового, вищого за початковий, рівня цін. Реальний же обсяг виробництва і рівень безробіття повертається до природного рівня.
88. Модель загальної макроекономічної рівноваги у закритій економіці “ISLM”. Короткострокова рівновага економічної системи та зміни у стані рівноваги.
Модель IS'- LM відображає взаємозв'язки на ринках товарів і грошей у національній економіці у короткостроковому періоді і виявляє чинники, що визначають рівень доходу. Вона грунтується на припущеннях постійного рівня цін (всі змінні вимірюються в реальних одиницях), фіксованого рівня очікуваного використовуваного доходу, урядових видатків і податків та закритої економіки. Складовими моделі є криві IS („інвестиції-заощадження") та LM („ліквідність - гроші"). Процентна ставка, яка тепер виступає як ендогенна змінна, впливає як на інвестиції, так і на попит на гроші, тому пов'язує обидві частини моделі IS - LM . Взаємодія ринків товарів та грошей визначає рівноважний рівень доходу в економіці
Спільна рівновага товарного і грошового ринків досягається у точці пері тину кривих IS і LM (рис. 15.4). Точка спільної рівноваги визначає piвноважні доход Y* і процентну ставку r* , які забезпечують рівновагу як товарного, так і грошового ринків при заданих значеннях екзогенних змінних моделі. Це означає, що в економічній системі фактичні видатки дорівнюють плановим, заплановані інвестиції рівні запланованим заощадженням, а необхідна кількість грошей рівна їх фактичному пропонуванню.
Рис. 15.4 представляє спрощену модель рівноваги. Насправді внаслідок особливостей спекулятивного попиту на гроші траєкторія кривої LM подібна до кривої AS із трьох відрізків: вона стає горизонтальною за низьких процентних ставок і вертикальною за високих процентних ставок. Коли LM стає все більш еластичною, то однакові збільшення грошових залишків будуть викликати все менші зниження r і все менші прирости Y. За цих обставин зрушення кривої IS, яке відображає зрушення функції інвестиційного попиту (і протилежне зрушення кривої заощаджень) переміщує криву IS на однакову величину. Це помірно змінить Y і суттєво - r, якщо крива LM нееластична; якщо ж LM еластична, то, навпаки, суттєво зміниться Yi, незначно - r . Для випадку зрушення IS праворуч це означає, що зменшення схильності до заощадження збільшує доход завдяки зростанню попиту на товари і послуги, що у подальшому викликає зростання споживання та інвестицій через механізм мультиплікатора. Тепер для здійснення угод потрібна більша кількість грошей, операційний, а також і спекулятивний попит на гроші змінюються. Міра підвищення процентної ставки задля врівноваження більшого попиту на гроші з незмінним їх пропонуванням, залежить від еластичності кривої LM .
Зміна умов рівноваги відбувається під впливом зміни умов рівноваги на товарному і грошовому ринках. Зміна умов не ринку товарів відбувається внаслідок змін обсягів автономних видатків будь-якого макроекономічного суб’єкта . Графічно відображається як зрушення кривої IS праворуч у випадку їх зростання і ліворуч — v випадку їх скорочення. Процес пристосування до нової спільної рівноваги пов'язаний з механізмом процентної ставки та ефектом витіснення: зростання автономних видатків (найчастіше - урядових) і відповідне зростання доходу викликає збільшення попиту на гроші. За незмінного грошового пропонування на грошовому ринку виникає дефіцит, внаслідок якого процентні ставки зростуть, що змусить фірми переглянути свої інвестиційні плани у бік скорочення. В результаті грошовий ринок знижує дію мультиплікативного ефекту приросту автономних видатків. Якщо крива IS перетинає криву LM на її еластичному (горизонтальному або кейнсіанському) відрізку, то вплив мультиплікативного ефекту максимальний. Якщо крива IS перетинає криву LM на її нееластичному (вертикальному або класичному) відрізку, то вплив мультиплікативного ефекту цілком поглинається грошовим ринком (ефект повного витіснення). Зміна умов рівноваги на грошовому ринку відбувається внаслідок змін у попиті на гроші та їх пропонуванні. Процес пристосування до нової спільної рівноваги також пов'язаний з механізмом процентної ставки. Наприклад, збільшення грошового пропонування зрушує криву LM праворуч, відповідне зниження процентної ставки викликає зростання інвестиційного попиту і мультиплікативний приріст доходу. Параметри рівноваги змінюються.
89. Взаємодія фіскальної та монетарної політики в моделі “ISLM” та їх порівняльна ефективність. Модель “ISLM” як теорія сукупного попиту.
Модель IS — LM є зручним інструментом для аналізу впливу короткострокових змін макроекономічної політики на рівноважний рівень доходу в економіці. Модель IS — LM використовується для ілюстрації впливу екзогенних змінних моделі (державних видатків, податків, грошового пропонування, різного роду шоків тощо) на її ендогенні змінні, насамперед ставку проценту і доход, та для оцінки ефективності тієї чи іншої політики.
Стимулювальна фіскальна політика (рис. 15.5) зміщує криву IS праворуч - вгору вздовж кривої LM і призводить до підвищення процентної ставки та рівня доходу. Але внаслідок підвищення процентної ставки відбувається витіснення приватних інвестицій, яке знижує дієвість фіскальної політики.
У моделі IS — LM мультиплікативне розширення доходу виявляється меншим, ніж у кейнсіанській моделі „видатки - випуск". Протилежним чином на економіку впливає стримувальна фіскальна політика. У цьому випадку відбувається зсув кривої IS ліворуч - вниз, що знижує процентну ставку та рівень доходу. Зниження процентної ставки стимулює планові інвестиції, що певною мірою компенсує негативний вилив стримувальної фіскальної політики на доход.
Відносна ефективність стимулювальної фіскальної політики залежить від розміру ефекту витіснення. Якщо ефект витіснення інвестицій менший за ефект зростання доходу, то за інших рівних умов, фіскальна політика ефективна (рис. 15.5.а). Стимулювальна бюджетно-податкова політика відносно неефективна, якщо ефект витіснення інвестицій перевищує ефект зростання доходу (рис. 15.5.б).
Механізм впливу стимулювальної монетарної політики ґрунтується на тому, що зростання грошового пропонування за незмінного рівня цін збільшує реальні грошові залишки (МІР) . За даного рівня доходу зростання реальних запасів грошових коштів веде до падіння процентної ставки, тому крива LM зрушується праворуч - вниз вздовж кривої IS (рис. 15.6).
Стримувальна монетарна політика у короткостроковому періоді призводить до зменшення реального обсягу виробництва. В умовах скорочення грошового пропонування пропозиції грошей відбувається зсув кривої LM ліворуч - вгору, що підвищує ставку проценту і далі викликає скорочення планових інвестицій, відповідно зменшуючи рівноважний рівень доходу.
Стимулювальна монетарна політика є ефективною, якщо інвестиції високо чутливі до процентної ставки, а попит на гроші мало чутливий до неї (рис. 15.6.а). Стимулювальна монетарна політика є відносно неефективною (рис. 15.6.6), коли інвестиції мало чутливі до процентної ставки, а попит на гроші - високо чутливий.
З умов спільної рівноваги виводиться базове поняття кейнсіанської теорії - ефективний попит, який представляє собою величину сукупного попиту, що відповідає спільній рівновазі. Тому моделі. IS — LM вважають теоретичним поясненням кривої сукупного попиту AD за умови зняття припущення про незмінний рівень цін.
90. Модель загальної макроекономічної рівноваги у відкритій економіці Мандела-Флемінга.
Модель Мандела-Флемінга є модифікацією моделі ISLM для відкритої економіки. Припущення моделі: мала відкрита економіка; незмінний рівень цін; короткостроковий період; абсолютна мобільність капіталу; номінальні і реальні змінні збігаються; внутрішня процентна ставка дорівнює світовій (r=r* ) . Модель описується системою рівнянь:
рівняння для IS: Y=C(Y-T)+I(r*)+G+NE (e), де e – обмінний курс валюти
рівняння для LM: M/P=L(r*,Y);
r=r*
Графічна інтерпретація моделі Манделла-Флемінга має дві версії:
- у системі координат „процентна ставка - доход" (r — Y) ;
- у системі координат „валютний курс - доход" (e — Y).
У системі координат „процентна ставка - доход" (r — Y) криві IS та LM типові спадна і висхідна, перетин визначає рівноважні рівні процентної ставки і доходу. Якщо r>r* - відбувається приплив іноземного капіталу (NFI), що призводить до підвищення курсу валюти, скорочення чистого експорту і зміщення кривої IS ліворуч до досягнення r=r*. Від процентної ставки залежить лише положення кривої IS, крива LM не зміщується.
У системі координат „валютний курс - доход" (е — Y) крива LM є вертикальною, оскільки не залежить від валютного курсу; IS спадна, оскільки при підвищенні валютного курсу чистий експорт NE та сукупні видатки АЕ скорочуються, і навпаки. Точка перетину кривих визначає рівноважний рівень обмінного курсу та доходу, за яких товарний і грошовий ринки зрівноважені.

Модель Мандела-Флемінга дозволяє аналізувати наслідки фіскальної і монетарної політики у відкритій економіці за різних систем валютних курсів, різного ступеня мобільності капіталу, впливу зовнішньоторговельної політики та ін.
Стимулювальна фіскальна політика за гнучкого валютного курсу , як і в моделі ISLM, зміщує криву IS праворуч і не впливає на LM, яка залежить від r* і не залежить від е. Змінюється (зростає) лише обмінний курс, рівень доходу не змінюється (рис. 15.7). Логіка змін є наступною: стимулювальна фіскальна політика зрештою зумовлює r>r* і приплив іноземного капіталу, підвищення е і скорочення чистого експорту. Що нівелює стимулювальний вплив фіскальної політики на AD.



Стимулювальна фіскальна політика за фіксованого валютного курсу дає зміщення кривої IS праворуч, обмінний курс повинен зрости. Щоб утримати його на рівні фіксованого, держава змушена збільшити грошове пропонування, наслідком стане відповідне зміщення LM праворуч до рівня фіксованого курсу. В результаті валютний курс не змінюється, а обсяг доходу зросте внаслідок того, що підвищення процентної ставки компенсується впливом грошової експансії.




Стимулювальна монетарна політика за гнучкого валютного курсу - грошова експансія зміщує праворуч LM і не впливає на IS. Обмінний курс знижується, доход зростає (рис. 15.9). Наслідки монетарної політики у відкритій і закритій економіках однакові, але їх зумовлюють різні причини:
у закритій економіці:
у відкритій економіці:

Стимулювальна монетарна політика за фіксованого валютного курсу - грошова експансія зміщує праворуч криву LM , що повинно викликати зниження обмінного курсу. Для його утримання держава повинна зменшити грошове пропонування, курс валюти підвищиться (рис. 15.10). Це означає, що в умовах фіксованого курсу стимулювальна монетарна політика неможлива.
Стимулювальна зовнішньоторговельна політика за плаваючого валютного курсу: стимулювання експорту і обмеження
імпорту () зміщує IS праворуч і повинно дати: . Але скорочення імпорту спричинить підвищення курсу валюти країни і обсяг чистого експорту скоротиться, що зменшить сукупний попит, і відповідно обсяги виробництва і доходу. Стимулювальна політика виявляється неефективною.
Таким чином, вибір методів впливу держави на економіку у відкритій економічній системі залежить від режиму регулювання курсу національної валюти.