Якщо скористатися поширеною термінологією, то прогрес нашої цивілізації можна розділити на три хвилі: аграрну, промислову та інформаційну. Розвинені держави сучасного світу, згідно з поширеним уявленням, в другій половині цього сторіччя увійшли в інформаційну фазу. Кожній із цих хвиль або фаз властиві специфічні засоби ведення війни. Для аграрного суспільства характерні ополчення землевласників - такі були армії грецьких міст-держав або Риму в його республіканський період. Промислові держави мають постійні професійні армії. Сьогодні ми поговоримо про війну третього типу - інформаційну.
... Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Інтернет - це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп'ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.
Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.
Мета інформаційної війни - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.
Наведемо декілька прикладів інформаційної зброї:
Комп'ютерні віруси - це спеціально розроблені програми, єдина мета яких полягає в руйнуванні інформаційних сховищ супротивника. Як правило, вони маскуються всередині цілком легітимної комп'ютерної програми, але якщо її запустити, то вірус починає розмножуватися і створювати власні подібності всередині комп'ютера, призводячи до часткової або повної втрати даних.
"Троянський кінь" - це окрема програма, що замаскувалася під щось корисне, але в дійсності має на меті знищення інформації, здійснюване при її запуску. Різновидом вірусу або троянського коня може бути так звана "логічна бомба".
"Чорний хід" - це "таємна перепустка" в комп'ютер супротивника, яка вбудована в програму під час її виробництва і дозволяє проникнути в найбільш зашифровану комп'ютерну мережу. Таку ж лазівку можна влаштувати і в електронному механізмі комп'ютера - вона називається "чиппінг". В обох випадках треба мати на увазі той факт, що комп'ютери та програмне забезпечення виробляються здебільшого в західних країнах, де їх можна відповідним образом оснастити.
Ці та інші численні засоби дають можливість одній зі сторін завдавати супротивнику інформаційні удари. Наприклад, можна порушити його комунікації навіть за допомогою Інтернету, паралізувати телефонну мережу, цілком заплутати фінанси, збити з пантелику спостерігаючі та керуючі супутники. Між іншим, безкровність інформаційної зброї надто відносна: якщо вивести з ладу диспетчерський комп'ютер в аеропорті, то жертв буде достатньо багато.
Перевага розвинених країн, і в першу чергу США, полягає в тому, що вони краще володіють технологіями інформаційної війни. Але у них є величезний недолік, який може звести нанівець всі привілеї: будучи найбільш розвиненими інформаційними державами, вони є найбільш вразливими для комп'ютерної атаки. Парадоксально, але чим більш відсталою і технічно неоснащеною є держава, тим більш вона захищена від інформаційного враження. В той же час будь-який диктатор може зі своїх кишенькових грошей придбати достатньо досконале обладнання, що дозволить йому заподіяти серйозні збитки найбільш передовій військовій державі.
Деякі військові теоретики давно стверджують, що класична концепція Клаузевіца більше не працює. Сучасна зброя дозволяє невеликим групам людей вести порівняно успішні військові дії проти цілих держав. Ізраїльський фахівець Мартін Ван Кривелд на підставі аналізу в'єтнамської та афганської воєн доходить висновку, що в найближчому майбутньому відбудеться своєрідна "приватизація" війни, вона фактично перестане бути державною монополією. Ван Кривелд провіщує настання епохи своєрідного високотехнологічного феодалізму. Чеченська війна стала додатковим доказом, продемонструвавши, що сторона конфлікту, теоретично невимірно слабкіша, може диктувати принаймні вибір території та зброї, а в такому випадку успіх переважаючих сил далеко не гарантований. Що ж стосується інформаційної війни, якій Ван Кривелд не приділив достатньої уваги, то вона робить його висновки ще більш переконливими.
Інтернет, як відомо, був створений Міністерством оборони США, зокрема як засіб зв'язку, мінімально вразливий в умовах війни. Але окрім цих корисних можливостей він може також виявитися головним полем бою інформаційної війни, причому таким, де переваги будуть не обов'язково на стороні інформаційно розвинених держав.
Загальновідомо, що кожний рік хакери, тобто комп'ютерні ентузіасти, вживають тисячі спроб зламати комп'ютерну мережу Пентагона та інших державних установ. Багато цих атак виявляються успішними, хоча досі серйозних збитків заподіяно не було. Атакуюча сторона - це в основному підлітки, що йдуть на зламування задля статусу у своєму колі та з метою пропаганди своїх туманно-анархістських поглядів. Але теоретично недалека та година, коли комп'ютерні знання і злий умисел об'єднаються в одній людині. Терорист майбутнього, скоріше всього, буде озброєний не бомбою, а комп'ютером. Апаратури вартістю в кілька тисяч доларів в принципі достатньо для завдання збитків на сотні мільйонів доларів.
Небезпека, звичайно ж, не обмежується матеріальними збитками, якими б великими вони не були. Уявіть собі величезне сучасне місто, в якому маленька група зловмисників, яка знаходиться в невідомій точці земної кулі, виводить з ладу мережу енергопостачання. При всій теоретичній безкровності інформаційної зброї людські жертви можуть виявитися незліченними.
В цьому разі збройним силам і дипломатам доведеться мати справу з головоломкою. Чи можна вважати подібні дії актом війни? І якщо так, то з чиєї сторони мала місце агресія? Кому завдавати удар у відповідь і якими засобами? Навіть якщо вдасться встановити, з території якої держави здійснена диверсія, то чи можна покладати вину на цю державу?
Той факт, що невелика купка людей, володіючи обмеженими засобами, може в короткий термін поставити на коліна наддержаву, змушує по-іншому поглянути на рожеві картинки майбутнього, що нам досі малюють у присвячених Інтернету книжках з футурології.
Багато хто вважає війну з Іраком останньою з традиційних воєнних кампаній, основаних на концентрації військ і техніки. Армія Садама Хусейна була в ту пору однієї з найбільш численних, добре навчених і технічно споряджених. Її миттєва поразка раз і назавжди продемонструвала марність традиційних військових дій проти "зоряних воїнів" США з їхньою науково-фантастичною технікою. І якщо хтось зробив з цього належні висновки, то може виявитися, що всю військову науку, починаючи з Клаузевіца, час відправити до архіву і починати все спочатку.