РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ . Економічна сутність та трактування поняття "ліквідність" Термін "ліквідність" (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів. Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами. З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практику ліквідність прийнята розуміти як "запас"або як "потік". При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів. Ліквідність як "потік"аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів. Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій. Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку. Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутніх попиту і надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього. Таким чином, ліквідність комерційного банку - це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі. Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод по кредиті або інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т.д. У вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої міжнародної банківської термінології, часом мішаються два поняття - ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в наступному призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшому ступені справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку. Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинен мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера. На сьогодні немає єдиної точки зору щодо визначення даного поняття, особливо якщо порівнювати підходи до трактування ліквідності банку серед вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. Узагальнивши вивчену науково-практичну літературу ми виділили наступні трактування поняття «ліквідність», які відображені в табл. 1.1 (див табл. 1.1). Вітчизняні економісти пов’язують поняття ліквідності перш за все з виконанням зобов’язань банком за пасивом, а в міжнародній банківській справі зосереджується увага не на причинах виникнення потреби в грошових коштах, а на постійному доступі до джерел ліквідності. Отже, ліквідність банку ? це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати). Таким чином, ліквідність можна розглядати: 1) як час, необхідний для продажу активу; 2) як суму, отриману від продажу активу. Таблиця 1.1 Розкриття терміну «ліквідність» в літературних джерелах № з/п Джерело Визначення
1 2 3
1 Загородній А.Г. / Фінансово-економічний словник// А.Г. Загородній // К.: Знання. - 2007. — С. 204 [22, с.54] «Ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх зобов’язань. Визначається зрівноваженістю активів і пасивів балансу банку, а також ступенем відповідності термінів розміщення активів і залучення банком пасивів»
2 Лаврушин О.І. Управління діяльністю комерційного банку / О.І. Лаврушин // Юристъ. - 2002. - С. 687 [27, с. 92] «Банк вважається ліквідним, якщо суми грошових коштів, котрі банк має можливість швидко реалізувати з інших джерел, забезпечують своєчасне виконання його зобов’язань за пасивом»
3 Поморина М.А.Фінансове управління в комерційному банку / М.А. Поморина // Кнорус. – 2012. – С. 376 [42, с. 73] «Ліквідність – це спроможність банку виконувати свої поточні фінансові зобов’язання»
4 Герасимович А.М. Аналіз банківської діяльності / А.М. Герасимович// К.: КНЕУ. -2004. — С. 599 [18, с. 67] «Ліквідність банку — це його здатність своєчасно та в повному обсязізадовольняти невідкладні потреби у грошових коштах»
5 Роуз П. Банківський менеджмент / П. Роуз // М.: Дело Лтд. – 1997. – С. 743 [39, с. 59] «Банк вважається ліквідним, якщо він має доступ до коштів, які можуть бути залучені за розумною ціною і саме в той момент, коли вони необхідні».
6 Гронер К. Управління казначейством / К. Гронер // К.: Нац. центр підг. банк. працівників України. - 2000. – С. 140 [4, с. 57] «Ліквідність ? це здатність одержати готівку в будь-який час та з незначними витратами».
7 Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку / О.В. Дзьоблюк // Фінанси України. - 2006. - № 5. - С. 129-137. [19, с. 130] «Ліквідність банку - визначається відповідністю активів і пасивів банківського балансу, згрупованими відповідно за ступенем ліквідності з одного боку, та за строками виконання – з другого».
8 Гуцал І.С. Глобалізація та шляхи розвитку вітчизняної банківської системи / І. С. Гуцал // Світ фінансів. – 2004. – № 1. – С. 90-96. [18, с. 91] «Ліквідність характеризує фінансову стійкість тільки через приплив грошових потоків, тобто стабільну депозитну базу, яка необхіднадля майбутнього прибуткового розміщення».
9 Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз / Л.А. Лахтіонова // КНЕУ. - 2004. — С. 365[34, с. 164] Можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.
Продовження табл. 1.1. 1 2 3
10 Гавришко Н. Взаємозв’язок економічних понять: фінансовий стан підприємства, платоспроможність, фінансова стійкість, ліквідність / Н. Гавришко, С. Ярощук // [Електронний ресурс] Наукові записки. – 2006. – №15. – Режим доступу: http://www.library.tane.edu.ua/images/nauk_ vydannya [16, с. 7] Це абсолютна ліквідність, тобто такий стан ресурсівпідприємства, коли воно володіє на певний момент коштами,достатніми для оплати всіх зобов’язань.
Отже, поняття ліквідності і платоспроможності банку є дуже близькими, але останнє є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність. Разом з тим, обидва поняття мають свої особливості при їх оцінюванні у різних часових періодах: поточному й майбутньому. Ліквідність менш динамічна порівняно з платоспроможністю. Причина в тому, що в міру стабілізації діяльності комерційного банку у нього постійно формується визначена структура активів та джерел коштів, різкі зміни яких порівняно рідкісні. Підводячи підсумок стосовно аналізу різних трактовок щодо визначення поняття "ліквідність банку" можна сказати, що вони не дають однозначного її трактування через розбіжності у розумінні різних авторів даного поняття , а також всіх зобов'язань банківської установи перед вкладниками і клієнтами, виконання яких має забезпечити ліквідність банку, та основних завдань (функцій) оптимальної банківської ліквідності, насамперед, таких як своєчасність, повнота виконання зобов'язань, мінімізація витрат та сприяння збільшенню кількості банківських операцій і одночасно обов'язкова прибутковість банку. Отже, у сучасній економічній літературі і банківській практиці розуміння банківської ліквідності не є однозначним, так як воно має широкий спектр різних підходів і тлумачень цього поняття. Але вважається, що існують дві найбільш поширені точки зору щодо трактування поняття "ліквідність банку". Перше - ліквідність банку визначається як можливість використання деякого активу банку як готівкових коштів або швидкого перетворення його в готівку, а також як здатність активу зберігати при цьому свою номінальну вартість незмінною. Друга - ліквідність банку трактується як якісна характеристика об'єкта економічних відносин, як здатність погашати свої зобов'язання в строк. 1.2. Аналіз та систематизація поглядів науковців щодо забезпечення ліквідності комерційного банку в економічній літературі У зарубіжній та вітчизняній літературі можна знайти значну кількість наукових праць, які присвячені вивченню питань ліквідності комерційних банків. Проте, незважаючи на значні успіхи, певні її аспекти і досі залишаються нез’ясованими і потребують додаткового вивчення. Саме проблеми аналізу ліквідності комерційних банків привернули уваги вітчизняних та зарубіжних науковців з огляду на нестабільність макроекономічної ситуації, недосконалості нормативно-правової бази та негативних наслідків світової фінансової кризи. Існує багато поглядів щодо забезпечення ліквідності комерційних банків, оскільки вона, як найбільш вагомий показник, характеризує ступінь надійності банківських установ (табл. 1.2). Таблиця 1.2 Питання щодо ліквідності комерційного банку, розглянуті в навчально-практичній літературі № з/п
Питання, що розглядаються Підручники, посібники та інша навчально-практична література з фінансів та банківської справи
На сучасному етапі розвитку банківської системи України вітчизняні банки працюють у досить несприятливому для підтримання своєї ліквідності середовищі, в умовах міжбанківської конкуренції, що постійно посилюється. Про це свідчать відсутність стабільної ресурсної бази, обмежена можливість щодо використання банками різних груп активів як вторинних резервів ліквідності, збільшення кількості різних коливань на фінансових грошових ринках. Тому однією з найважливіших проблем функціонування банківської системи залишається проблема підтримання стабільного стану ліквідності комерційних банків. Отже, можемо зробити висновок, що дослідженню питання стосовно ліквідності як економічної категорії дійсно приділяється особлива увага. Узагальнені дані про питання, що розглядались в цій же літературі подані у вигляді таблиці (див табл. 1.3). Таблиця 1.3 Узагальнені дані про питання, що розглядаються в навчально-практичній літературі № з/п Питання, що розглядались Кількість авторів
1 Історичний аспект 6
2 Поняття"ліквідність" 14
3 Роль в економіці 6
4 Методи аналізу 11
5 Інструменти регулювання ліквідності 8
6 Зарубіжний досвід регулювання 6
7 Управління ліквідністю 9
8 Управління ризиком ліквідності 9
Проведений аналіз навчально-практичної літератури з питань ліквідності комерційних банків, які наведені у літературних джерелах, свідчить про відсутність єдиного і однозначного їх визначення. Це зумовлено різноманітністю підходів у дослідженні категорії та складністю явища банківської ліквідності. Деякі вітчизняні та зарубіжні автори дають визначення ліквідності, в якому наголошується на умові мінімізації витрат на виконання своїх зобов’язань. Так, у підручнику під редакцією О.І. Лаврушина ліквідність банку визначається як спроможність своєчасно і без втрат виконувати свої зобов’язання перед вкладниками і кредиторами [28, с. 140]. Найбільш точним можна вважати визначення ліквідності А.Г. Загороднім «Ліквідність – це легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові кошти. Зокрема, Галицька Е., Висоцька Л. пропонують розглядати банківську ліквідність як трирівневу систему категорій, яка включає такі елементи: ліквідність активів та ліквідність пасивів (1 рівень), ліквідність балансу банку та ліквідність банку (2 рівень), ліквідність банківської системи (3 рівень) [16, с. 20]. Більш доцільним є дослідження сутності банківської ліквідності на двох рівнях: мікрорівень (ліквідність банку, складовими елементами якої є ліквідність активів та балансу банку) та макрорівень (ліквідність банківської системи). Розмежування сутності банківської ліквідності на цих двох рівнях є принциповим для процесу управління ліквідністю, яке на мікрорівні здійснюється в кожному окремому банку шляхом саморегулювання з урахуванням чинних нормативних вимог, на макрорівні – через реалізацію регулятивних функцій центрального банку. Виходячи з цього, запропоновано систему факторів впливу на рівень ліквідності банків ( рис. 1.1).
Ліквідність банківської системи
Фактори макросередовища
Фактори мікросередовища
Виробничі фактори(ВВП)
Облікова ставка
Доходи населення
Ставка рефінансування
Рівень безробіття
Ставка на МБК
Індекс ПФТС
Ставка розміщення ОВДП
Швидкість обертання М0
Середня ставка за кредитами
Середня ставка за депозитами
Рис. 1.1. Система факторів впливу на рівень ліквідності Отже, враховуючи багатофакторність явища ліквідності банківської системи, важливого значення набуває підхід до розв’язання проблеми підвищення ефективності регулювання ліквідності. Цей підхід повинен полягати в реалізації заходів, спрямованих на посилення ролі банківського нагляду та економічних нормативів у регулюванні ліквідності на мікрорівні. Погляди стосовно поняття ліквідності та забезпечення ліквідністю комерційних банків також знайшли своє відображення у періодичній літературі, в якій відображені результати досліджень науковців (див. табл. 1.4). Таблиця 1.4 Питання щодо забезпечення ліквідності комерційних банків, що розглянуті в періодичній літературі № з/п Джерело Короткий зміст статті
1 2 3
1 Волкова Н.І. Механізм забезпечення ліквідності комерційних банків в умовах фінансової кризи / Н.І. Волкова // Економіка і організація управління.-2010.- № 1 (7) .- С. 1-3 [8]. У статті розглядаються питання забезпечення ліквідності комерційних банків в умовах кризових фінансово-економічних трансформацій. Розглянуто проблеми недостатньої ліквідності банків та її вплив на платоспроможність банківських установ. Запропоновано шляхи вирішення проблем із адекватним забезпеченням банківської ліквідності.
2 Волкова В.В. Управління ліквідністю як складова фінансової стійкості банку / В.В. Волкова, Н.І. Волкова // Збірник наукових праць. Харків.-2011.- №1 (10) . – С. 6 [9]. Стаття присвячена обгрунтуванню взаємозв'язку фінансової стійкості й ліквідності банку. Розглянуто проблеми пошуку та практичного застосування важелів захисту незбалансованості ліквідності у діяльності вітчизняних банків з метою підвищення фінансової стійкості
3 Довгаль Ю.С. Аналіз інструментів регулювання ліквідності комерційних банків / Ю.С. Довгаль, О.М. Гребінь // Збірник наукових праць. Полтава.-2011.- №10.- С. 9 [21]. У статті досліджено вплив фінансової кризи на ліквідність комерційних банків. Проведена оцінка інструментів регулювання ліквідності комерційних банків та ефективності їх використання.
4 Міщенко В.І. Ліквідність банківської системи: економічна сутність, структура і методологічний підхід до аналізу / В. І Міщенко, А. Сомік // Вісник НБУ.- 2008.- № 11.- С. 6-9 [38]. У статті розглянуто заходи, які необхідно приймати банкам для забезпечення стабільної роботи та підвищення фінансової стійкості в умовах фінансової кризи.
5 Нікітін А.В. Ліквідність та платоспроможність як чинники конкурентоспроможності банку / А.В. Нікітін, Ю.В. Татьяніна // Збірник наукових праць. Харків.-2010.-№ 3(8). – С. 15 [42]. У статті запропоновані конкретні пропозиції щодо визначення ліквідності та платоспроможності як чинників забезпечення стабільної конкурентної позиції банків у кризовий період.
6 Сомик А. Ліквідність банківської системи: зарубіжний досвід управління / А. Сомик, О. Шульга // Вісник НБУ.- 2008.- № 12.- С. 6-11 [55]. У черговій статті із серії публікацій, присвячених ліквідності банківської системи, автори знайомлять із зарубіжною практикою управління ліквідністю банківської системи, узагальнюють особливості та позитивні здобутки у розв’язанні проблеми надлишкової ліквідності банків.
Продовження табл. 1.4 1 2 3
7 Карчева Г.Т. Використання методів непараметричної статистики для оцінки ризиків ліквідності банків // Вісник Національного банку України. – 2007. - №7. – С.31-34 [25]. Перспективним напрямом щодо комплексної оцінки ризику ліквідності та платоспроможності банків є використання методів непараметричної статистики. Методологічною основою запропонованого методу є модель, яка містить поняття динамічного нормативу. В даній роботі ця величина називається динамічний індикатор ліквідності, оскільки вона не несе обов’язкового характеру для контролю забанками.
8 Олійник Д.М. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату / Д.М. Олійник //Вісник НБУ. // 2001. – №8. – С. 28-29 [40]. Визначено суть, мету, підходи й методи управління та регулювання ліквідністю комерційного банку. Запропоновано класифікацію факторів, що впливають на ліквідність. Значну увагу приділено розробці ефективного механізму прогнозування банківської ліквідності. Розглянуто підходи до оптимізації фінансового результату банку шляхом ефективного управління його ліквідністю.
9 Примостка Л.О. Управління активами і пасивами комерційного банку / Л.О.Примостка // Вісник НБУ. – 2001. – № 2. – С. 39–43 [42]. Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов’язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети.
10 Деревянська О. Активно-пасивні операції та управління ліквідністю банківської установи / О. Деревянська // Вісник НБУ. – 2008. – № 11.– с. 44-50 [20]. Проблема забезпечення фінансової стійкості комерційних банків надзвичайно важлива в сучасних умовах глобалізації фінансових ринків, ускладнення банківських продуктів, запровадження вимог нової Базельської угоди, загострення міжбанківської конкуренції, зростання банківських ризиків.
11 Крилова В. Складові процесу управління ліквідністю банку / В. Крилова, Р. Набок // Вісник НБУ. – 2008. – № 6.– С. 24-29 [31]. Питання забезпечення стабільності банківської системи набули останнім часом підвищеної уваги. Одним з ключових напрямів досліджень цієї статті є систематизація процесу управління банківськими ризиками.
12 Довгань Ж. Фінансова стійкість банківських установ у період економічної Кризи / Ж. Довгань // Вісник НБУ.- 2009.- №4.- с.20-26 [22]. Виходячи з актуальності проблеми, метою даної статті є розгляд теоретичних аспектів щодо сутності поняття "фінансова стійкість" узагальнення діючої системи аналізу та оцінки ризиків, а також обгрунтування необхідності удосконалення системи моніторингу стабільності банківського сектору, основою якої є компіляція та поширення індикаторів фінансової стабільності банків відповідно до методології Міжнародного валютного фонду.
Продовження табл. 1.4 1 2 3
13 Пернарівський О. Аналіз та оцінка ризику ліквідності банку / О. Пернарівський // Вісник Національного бан- ку України.– 2006.– №10. – С. 26–29 [44]. У статті розглянуто теоретичні підходи до визначення такої категорії як ризик ліквідності. Досліджено існуючі класифікації ризику ліквідності та запропоновано власну класифікацію ризику ліквідності у загальній системі банківських ризиків. Визначено теоретичні підходи до системи управління ризиком ліквідності.
14 Пернарівський О. Ризик та ліквідність комерційного банку / О. Пернарівський // Вісник Національного бан- ку України.– 2000.– №4. – С. 31–34 [45]. У статті висвітлено теоретичні підходи до побудови фінансового механізму управління ліквідністю банку. Розглянуто суб'єкти, об'єкти та функції фінансового механізму управління ліквідністю банку.
15 Молчанов О. В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків / О. В. Молчанов // Вісник НБУ. – 2006. – № 10. – С. 48–51 [39]. У статті висвітлено теоретичні основи та здійснено аналіз існуючих підходів до управління ліквідністю банку. Визначено переваги та недоліки даних підходів, а також виділено найбільш поширені теорії в рамках зазначених стратегій.
Предметом наукового зацікавлення стали також переваги та недоліки методів управління ліквідністю банку, необхідність її прогнозування з метою підвищення ефективності управління нею, оскільки однією з умов ефективної роботи банку є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, у основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперервно виконувати свої зобов’язання перед клієнтами. Отже, узагальнимо питання щодо досліджень забезпечення ліквідності комерційних банків та методів управління ліквідністю банківської установи, що були розглянуті у періодичній літературі (табл. 1.5). Таблиця 1.5 Питання, які розглядалися в періодичних виданнях з ліквідності № з/п Періодичні видання та автори статей Питання, що розглядалися
Поняття «ліквідність» Інструменти регулювання Методи аналізу Зарубіжний досвід Методи управління
1 Банківська справа (укр.)
1 2 3 4 5 6 7
1.1 Волкова В.В., Волкова Н.І. + + - – +
Продовження табл. 1.5 1 2 3 4 5 6 7
1.2 Довгаль Ю.С., Гребінь О.М. + – + – +
1.3 Нікітін А.В., Татьяніна Ю.В. – + + – +
2 Вісник НБУ (укр.)
2.1 Міщенко В.І. + + + – +
2.2 Огерчук М.О. - – + – +
2.3 Сомик А. + + – – +
2.4 Примостка Л.О + + + - +
2.5 Олійник Д.М. + - - + -
2.6 Молчанов О. В. + - + - +
Аналіз наукових джерел і публікацій показує, що дослідженню банківської ліквідності приділяється велика увага науковців і практиків, таких як І.М. Буденко, В.В. Волкова , Н.І. Волкова, В.І. Міщенка, А.В. Нікітіна, М.О. Огерчука, А.Сомик та багато інших. Однак у наукових працях більшості дослідників висвітлюються світові стандарти та підходи до управління ліквідності банку. Тому наразі бракує праць, в яких би поєднувалися методи аналізу, забезпечення та управління ліквідністю в банку. У практиці світової банківської справи поки не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б достатньо точно визначали потребу комерційних банків у необхідних ліквідних коштах. Керівництво банків постійно приділяє велику увагу питанням ліквідності, проте дотепер немає доступної і повсюдно прийнятної формули для визначення потреб банку в ліквідних коштах [32]. Значна кількість наукових праць, які були розглянуті в періодичній літратурі, були присвячені дослідженню питання щодо механізму забезпечення ліквідності комерційних банків. Дзямулич М.І. зазначає, що банки, відчуваючи потребу в грошах, намагаються залучити їх усіма можливими методами і в той же час не мають ефективних можливостей їх розміщення задля забезпечення своєї ліквідності та фінансової стійкості у майбутньому. Відомо, що механізм забезпечення ліквідності комерційних банків з боку НБУ передбачає дотримання встановлених вимог до ліквідності. Виконання даних нормативів покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, а дослідження динаміки цих нормативів в часі дозволяє оцінити тенденції змін стану банківської ліквідності, що, в свою чергу, є необхідною передумовою формування заходів щодо управління ліквідністю. Відповідно, ліквідність банку повинна не лише забезпечувати його здатність в повному обсязі і своєчасно виконувати власні грошові зобов’язання, але й має бути ефективним інструментом системи фінансового планування, адже як недостатня, так і надлишкова ліквідність провокує негативні впливи на банківські ресурси і знижує ефективність їх використання. Низький рівень ліквідності будь-якого банку відчутно обмежує його платоспроможність, спричиняє втрату довіри клієнтів, та, відповідно, ускладнює можливості по залученню депозитних ресурсів і доступ до зовнішніх джерел фінансування, які необхідні для підтримки ліквідності. Наслідком цього можуть стати дефіцит фінансових ресурсів, зниження рівня прибутковості банку тощо [34]. Деревянська О. звертає увагу на те, що часом виникає ситуація, коли, підвищуючи свою ліквідність, комерційні банки залучають на свої рахунки значні обсяги грошових коштів, але цим самим зменшують свій прибуток, що в кінцевому результаті може призвести до неплатоспроможності банківської установи попри її здатність виконати поточні зобов’язання. Як зазначає Кочетков В.М., це призводить до створення, так званої фінансової піраміди, яка є ліквідною, але неплатоспроможною [29]. При цьому якщо припиняється надходження грошових коштів, то з часом подібна структура стає і неліквідною. Варто зауважити, що шляхи та методи подібного «збереження ліквідності» є вкрай шкідливими для національної економіки і, як це не дивно, для самих банків. Адже в основному підвищення ліквідності, котре спостерігається у даний час досягається значним нагромадженням вільних коштів на банківських рахунках, інвестиціями їх у валютні цінності або високоліквідні цінні папери. Таким чином, ми приходимо до висновку, що забезпечення ліквідності комерційних банків в умовах кризових явищ на фінансових ринках шляхом скорочення обсягу активних операцій хоча й дозволяє банківській системі підвищити свою надійність, проте є не вигідним для розвитку і підтримки стабільності національної економіки. У світовій практиці банківської справи спостерігається стійка тенденція до уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Ця тенденція передусім пов’язана з діяльністю Міжбанківського комітету з банківського нагляду (Базельський комітет з банківського нагляду). Комітет на базі власного досвіду розробляє рекомендації щодо регулювання банківської діяльності, які не мають директивного характеру, але активно використовуються центральними банками більшості країн світу з метою зближення національних та створення уніфікованої системи банківського регулювання та нагляду. Функціонування банківської системи неможливе без наявності нормативно-правової бази, за допомогою якої регулюється банківська діяльність в Україні. Як свідчить практика, нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні наслідки. Для створення стабільної банківської системи і функціонує банківське регулювання. Під банківським регулюванням розуміють розробку та видання уповноваженими органами на підставі законів та нормативно-правових актів, які регламентують види та способи банківської діяльності. (див.табл.1.6) Таблиця 1.6 Нормативно-правові акти, що регулюють ліквідність комерційних банків № з/п Нормативне джерело Стислий зміст
1 Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України від 25 липня 2008 р. № 215 [39] У разі потреби в підтриманні ліквідності банки за своєю ініціативою можуть звертатися до Національного банку відповідно до інструментів, викладених у цьому Положенні.тендер з підтримання ліквідності банків - це форма задоволення попиту на грошові кошти під час рефінансування, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності, через їх відбір за встановленими критеріями;
2 Постанова НБУ “Про ліквідність комерційних банків»(із змінами та доповненнями) від 25.11.1996 р. № 308 [40] Зазначається, що у разі недотримання показника ліквідності Л1 у розмірі, затвердженому цією постановою, та допущення фактів затримки платежів клієнтів до комерційних банків будуть застосовуватись заходи адміністративноекономічного впливу, передбачені статтею 48 Закону України "Пробанки і банківську діяльність"
3 Постанова НБУ від 20.06.2012 № 250 «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»,затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року №368 [41] Під час розрахунку нормативів поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6) необтяжені облігації внутрішньої державної позики, що рефінансуються Національним банком України, та боргові цінні папери, емітовані Національним банком України, уключаються до активів без урахування строку до погашення".
4 Закон України «Про банки та банківську діяльність» із змінами та доповненнями від 18 вересня 2012 р. [21] Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Національний банк України як орган регулювання та нагляду за банківською діяльністю дотримується рекомендацій Базельського комітету з урахуванням національної специфіки розвитку банківської системи та економіки. Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає необхідність дотримання комерційними банками економічних нормативів, що їх встановлює Національний банк України. Положення про регулювання НБУ ліквідності банків України з метою подальшого вдосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком й ефективного їх використання для регулювання ліквідності банків України Правління Національного банку України дає змогу у разі потреби в підтриманні ліквідності банки за своєю ініціативою звертатися до Національного банку відповідно до інструментів, викладених у цьому Положенні. Нормативно-правова база щодо забезпечення ліквідності комерційних банків не є досконалою, тому державним органам необхідно постійно працювати над розробкою нових законів для покращення механізму управління та забезпечення банківською ліквідністю. 1.3. Оцінка ліквідності комерційного банку Аналіз ліквідності банку доцільно проводити одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на межі мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто максимально використовують надані їм можливості із залучення коштів. Це потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинен володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Науковці, серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, виділяють методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності. До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу та аналіз грошових потоків (як різновид – оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку). До методів зовнішньої оцінки ліквідності належать: оцінка зміни характеристики платоспроможності банку та оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку. Оцінка ліквідності банку на основі коефіцієнтів є найбільш доступною і поширеною. Суть цього методу полягає в розрахунку низки коефіцієнтів, що характеризують ліквідність балансу, стабільність зобов’язань банку і потреби банку в додаткових ліквідних коштах. Різні коефіцієнти переважно розраховуються як співвідношення між обсягами активів і відповідних зобов'язань. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності у вигляді економічних нормативів входить до складу обов'язкової звітності банків і використовується регуляторами для контролю за рівнем ліквідності кредитних організацій. Вивчення розрахунку коефіцієнтів ліквідності показало, що часто одні й ті ж показники зустрічаються під різними назвами, їх нормативні значення різняться, а розрахункові формули однакових за змістом показників можуть формуватися за різними методиками. Найчастіше серед коефіцієнтів ліквідності можна зустріти такі: коефіцієнт загальної ліквідності; коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт абсолютної ліквідності. Чумаченко М.Г. та Лахтіонова Л.А. загальний коефіцієнт ліквідності ще називають коефіцієнтом поточної ліквідності, а Є.В. Мних ? коефіцієнтом загальної платоспроможності. Коефіцієнт покриття показує, якою мірою поточні зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Зниження цього показника означає зростаючий ризик неплатоспроможності. Коефіцієнт швидкої ліквідності за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки його обчислюють для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину. За Л.А. Лахтіоновою коефіцієнт швидкої ліквідності ще називають коефіцієнтом проміжної (суворої) ліквідності. Є.В. Мних цей показник називає коефіцієнтом проміжної платоспроможності. Він обчислюється як відношення суми грошових коштів, короткотермінових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості до поточної кредиторської заборгованості. Відповідно до Методичних рекомендацій, коефіцієнт швидкої ліквідності обчислюється як відношення оборотних активів за мінусом запасів і витрат майбутніх періодів до поточних зобов’язань. У різних авторів різняться допустимі значення цього коефіцієнта, що ускладнює проведення аналізу та призводить до отримання суперечливих висновків. У вищезгаданих Методичних рекомендаціях граничне значення коефіцієнта – 0,6–0,8. У Л.А. Лахтіонової теоретичне найнижче значенням коефіцієнта швидкої ліквідності ? 1, найвище – 2. За Є.В. Мнихом допустиме значення цього показника на рівні 0,7–0,8. Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує негайну (термінову) здатність погасити свою заборгованість. Є.В. Мних називає цей показник коефіцієнтом абсолютної платоспроможності й пропонує розраховувати його як відношення суми грошових коштів в національній та іноземній валютах до короткотермінових зобов’язань. За Л.А. Лахтіоновою коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових вкладень) до поточної заборгованості. Цей коефіцієнт є найжорсткішим критерієм платоспроможності й ліквідності, і показує, яку частину короткотермінової заборгованості банк може погасити в поточний момент або найближчим часом. Отже, виділяють три основні групи коефіцієнтів: 1. Коефіцієнти для розрахунку обсягу і структури зобов’язань банку. 2. Коефіцієнти для визначення обсягу і структури ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку. 3. Коефіцієнти, що дають можливість визначити здатність виконання банком своїх зобов’язань за рахунок ліквідних активів. Розглянемо методи оцінки ліквідності банку. Таблиця 1.7 Методи оцінки ліквідності банку Метод Суть методу Застосування
Внутрішні
Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов’язань банку, які відображаються в балансі 1.При управлінні ліквідністю у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити аналіз платіжних потоків 2. При внутрішньому аналізі – органами контролю, рейтинговими агентствами
Аналіз грошових потоків Розрахунок на дату, яка аналізується,всіх вхідних і вихідних грошових потоків 1.При управлінні ліквідністю більшістю банків, здатних організувати в себе моніторинг і оцінку грошових потоків, що проводяться банком 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації
Зовнішні
Оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку Розраховується обсяг ліквідних коштів, які потрібні банку в разі максимального зменшення зобов`язань банку 1.При управлінні ліквідністю середніми банками, які здійснюють велику кількість операцій, за неможливості використання методу аналізу платіжних потоків 2.При зовнішньому аналізі використовуються також активно, як і коефіцієнтний метод
Оцінка зміни характеристики платоспроможності банку Оцінюються сигнали з ринку, які свідчать про погіршення платоспроможності 1.При управлінні ліквідністю як самостійний метод використовується дуже рідко, лише як додатковий індикатор 2.При зовнішньому аналізі використовуються переважно клієнти
Як правило, визначається один (або декілька) основних коефіцієнтів для оцінки ліквідності. Інші слугують додатковими, які допомагають детальніше дослідити той чи інший аспект оцінки ліквідності ( див. табл. 1.8). Таблиця 1.8 Показники ліквідності балансу банку Показник Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника Орієнтовне значення
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності
К мл= К кр + К а Д
Показує можливість банку погашати «живими» грішми з коррахунків і каси зобов’язання за всіма депозитами (Д)
Не менше 20%
2. Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку
К зг = А заг З заг
Характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (Ззаг) всіма активами (Азаг)
Не менше 100%
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів
К вр = А вл А р
Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл) у робочих активах(Ар)
Не менше 20%
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань
К рл = А д З заг
Характеризує забезпечення дохідними активами банку (Ад) його загальних зобов’язань (Ззаг) і сповіщає про часткове погашення зобов’язань банку поверненнями дохідних активів
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності)
К скзд = КР Д Розкриває, наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність)
70-80%
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань
К глз = А вл + А м З заг
Розкриває здатність банку погашати зобов’язання (Ззаг) високоліквідними активами (Авл) та через продаж майна (Ам)
Найбільш поширеним основним коефіцієнтом є коефіцієнт миттєвої ліквідності (Quick, або «лакмусовий папірець»), за яким може здійснюватися факторний аналіз. Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку. Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю. Інший метод оцінки ризику незбалансованої ліквідності, так званий структурний метод, ґрунтується на оцінці структури активів і пасивів. Завданнями цього методу оцінки є: 1) визначення розміру і якості ліквідних активів і частки нестабільних пасивів банку; 2) визначення їх співвідношення і оцінка рівня ризику надлишкової або недостатньої ліквідності; 3) виявлення інших факторів ризику незбалансованої ліквідності шляхом докладнішого вивчення структури активів і пасивів банку. Цей метод застосовується банками для визначення і оцінки факторів ризику для вироблення тактичних управлінських рішень. Для характеристики структурного методу оцінки ризику найбільше значення має, яким чином здійснюється структуризація активів і пасивів банку і наскільки об'єктивну картину ризику вона дає. Застосування структурного методу вимагає коригування обсягу активів на обсяг сформованих резервів та використання статистичних даних про повернення депозитів та погашення кредитів у попередньому періоді для більш точної оцінки рівня ризику. Однак це ускладнює методику визначення рівня ризику ліквідності та посилює вплив суб’єктивного фактору на результати оцінки. Перевагою структурного методу є можливість прийняття рішення з управління поточною, середньостроковою та довгостроковою ліквідністю та ризиків, що пов’язані з нею. Ефективність цього методу вища, ніж нормативного, оскільки при застосуванні останнього аналізується співвідношення окремих статей, а при структурному – вивчаються всі статті балансу. Структурний метод оцінки ризику на відміну від нормативного дозволяє крім нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності розраховувати співвідношення активів і пасивів банку з строком погашення до 7 днів, від 7 до 30 днів, понад 30 днів, неліквідних активів і постійних пасивів, а також будь-яких інших статей балансу банку. Таким чином, дані аналізу структурного методу оцінки ризику незбалансованої ліквідності доповнюють результати коефіцієнтного методу. Структуризація може здійснюватися як на підставі усереднених показників (середньомісячних, середньоквартальних і т.д.), так і на підставі щоденних даних. Перший підхід дозволяє оцінити ефективність стратегії банку по управлінню ризиком незбалансованої ліквідності, другий орієнтований на прийняття рішень у режимі реального часу. Отже, в банківській практиці існує декілька підходів до структуризації балансу комерційного банку. Традиційно активи розподіляються за ступенем зниження їх ліквідності, а пасиви – за ступенем зростання стабільності. При цьому групуються як балансові, так і позабалансові статті активу і пасиву. Порядок розрахунку коефіцієнтів ліквідності банку наведені нижче (табл. 1.9). Таблиця 1.9 Розрахунок коефіцієнтів ліквідності банку з урахуванням ризику втрати активів та можливих змін в обсязі залучених ресурсів Порядок розрахунку коефіцієнта Примітка
1 2
Н2.1 = (Лам - ПВ2 + ЗЛам) : (Овм + ЗОвм), де Лам – обсяг наявних у банку високоліквідних активів; ПВ2 — проблемні вкладення банку до запитання; ЗЛам – зміни в обсязі високоліквідних активів;, Овм – обсяг зобов’язань банку до запитання; ЗОвм — зміни в обсязі зобов’язань банку до запитання Показує, яку частку зобов’язань до запитання (з урахуванням ризику втрати активів і можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) банк в змозі погасити негайно
Н3.1 = (Лат - ПВЗ + ЗЛат) : (Овт + ЗОвт), де Лат – обсяг наявних у банку ліквідних активів; де Лат – обсяг наявних у банку ліквідних активів; ПВЗ – проблемні вкладення банку строком до 30 днів; ЗЛат – зміни в обсязі ліквідних активів; ЗОвт – зміни в обсязі зобов’язань банку до запитання і зі строком виконання до 30 днів Показує, яка частина зобов’язань зі строком виконання до 30 днів (з зі строком виконання до 30 днів (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів)
Продовження табл. 1.9 1 2
Н4.1 = (Крд - ПВ4 + ЗКрд) : (К + ОД + ЗОД), Де Крд – обсяг кредитних вимог банку зі строком погашення більше року; ПВ4 – проблемні вкладення банку строком більше 1 року; ЗКрд – зміна обсягу кредитних вимог банку з строком погашення більше 1 року; ОД - обсягу зобов’язань банку за кредитами, депозитами та борговим інструментам, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1 року; ЗОД – зміна обсягу зобов’язань банку за кредитами, депозитами та борговими інструментами, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1 року Показує, яка частина довгострокових вкладень банку забезпечена довгостроковими ресурсами (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів)
При класифікації активів і пасивів банку враховуються строки, які залишилися до погашення відповідних зобов'язань. Для обліку і аналізу співвідношення вкладень і зобов'язань різних строків банки складають календарі платежів. Визначення співвідношення активів і пасивів банку відповідних строків дозволяє виявити наявність ризику недостатньої або надлишкової ліквідності і визначити рівень ризику. Якщо обсяг активів перевищує обсяг відповідних за строком пасивів, то банк наражається на ризик надлишкової ліквідності, навпаки – на ризик недостатньої ліквідності. Матричний метод аналізу ліквідності [18] полягає у побудові матриці фондування, де активи і пасиви подані за строками погашення. Це дає можливість відстежувати невідповідність між активами і пасивами за певними строками погашення (розрив), що дозволяє виявляти дисбаланс і вчасно його нівелювати. Перевагою такого підходу є комплексність бачення – всі активи і пасиви згруповані в одній таблиці. Недоліком матричного методу є відсутність інформації про обсяги закритих позицій. Це, відповідно, передбачає, що причиною зміни чистого процентного доходу є виключно відкриті позиції ліквідності (однак це вірно лише за умови, коли спред залишається постійним). Використання цього методу дозволяє простежити взаємозв’язок між ризиком ліквідності і процентним ризиком (обидва аналізуються за допомогою розривів). Розриви показують ступінь невідповідності обсягів активів і пасивів за строками погашення. Якщо розрив дорівнює нулю, це свідчить про закриту позицію ліквідності. У випадку наявності позитивного розриву, існує ризик переоцінки активів. При цьому ризик ліквідності відсутній, оскільки активів повертається більше, ніж повертається пасивів. У разі від’ємного розриву, виникає ризик ліквідності і ризик переоцінки пасивів. Матричний метод не дає інформації про те, які пасиви фінансують ті чи інші активи, тому неможливо здійснити аналіз ефективності роботи окремих підрозділів банку. 1.4. Сучасний стан та проблеми забезпечення ліквідності комерційних банків в Україні Оптимальний рівень банківської ліквідності є передумовою ефективного виконання своїх функцій як окремим банком, так і банківської системи в цілому: він зумовлює її надійність, фінансову стійкість та конкурентоспроможність. Водночас недостатня або надлишкова ліквідність справляє негативний вплив, який має різноманітний вплив на мікро- та макрорівнях. Проблеми з ліквідністю можуть перерости в кризу ліквідності, банкрутство та припинення діяльності банку з усіма негативними наслідками як для вкладників, акціонерів так і для клієнтів. Проблема забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи в цілому та кожного її суб’єкта не є суто вітчизняною проблемою. Особливо актуальною вона стала в останні два десятиліття. За даними досліджень Міжнародного валютного фонду (МВФ), у період з 1980 р. більше двох третин країн - членів МВФ зіткнулися з економічними труднощами, пов’язаними з проблемами у банківському секторі. Наприкінці 2011 р. у банківській системі України загострилася проблема ліквідності, що виявилося у скороченні залишків на кореспондентських рахунках банків, зниженні загального обсягу депозитів за листопад на 2,1%, підвищенні відсоткових ставок за депозитами на короткострокові періоди, особливо в гривні. Показники ліквідності депозитних корпорацій у системі індикаторів фінансової стійкості повернулися на рівень кризового 2008 р. З метою забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку операції Національного банку України в листопаді переважно спрямовувалися на підтримання банківської ліквідності. Обсяг операцій Національного банку України з рефінансування банків протягом листопада 2011 р. становив 7,6 млрд грн (з початку року – 17,8 млрд грн). Таким чином, проблема підтримки ліквідності комерційних банків в умовах другої хвилі кризи є актуальною, адже недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установі фінансових труднощів. Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо недостатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний. З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Серед них є і нормативи ліквідності, виконання яких покликане забезпечити достатню ліквідність комерційних банків, допомагає проаналізувати здатність комерційного банку виконувати свої зобов’язання, а в динаміці - ще й оцінити тенденції змін ліквідності банку, знання яких є необхідною передумовою реалізації якісного механізму управління ліквідністю, особливо в умовах кризових явищ, а отже, й доброго фінансового стану банку, стабільності всієї банківської системи. Інші обов’язкові нормативи - ризику, капіталу, валютних позицій - безпосередньо не пов’язані з ліквідністю, але допомагають банку бути ліквідним, застерігаючи від надто ризикованих операцій, погіршення фінансового стану. Контроль за дотриманням обов’язкових економічних нормативів комерційних банків НБУ здійснює щоденно та щомісячно. Це дає змогу обмежити ризиковані активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні, допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів (нормативів), яких банки зобов’язані дотримуватися. На підтримання ліквідності комерційних банків спрямоване також обов’язкове резервування залучених коштів, за допомогою якого створюється мінімально необхідний запас ліквідності. Обмеженням є те, що кошти обов’язкових резервів можуть бути витрачені практично тільки на повернення депозитів, а не на кредитування чи інші витрати, хоча існує можливість маневрування в невеликих межах. Для забезпечення стабільної роботи та підвищення фінансової стійкості банківської системи необхідно вживати заходи з посилення моніторингу за фінансовим станом банків, брати активну участь у рекапіталізації деяких банків, стимулювати їх до покращення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур. Відновлення процесів кредитування сприяло б регулярній підтримці ліквідності банків через механізм рефінансування, що дозволило б їм покривати неочікувані тимчасові розриви ліквідності та вчасно виконувати свої зобов’язання з обслуговування рахунків клієнтів. Слід розуміти, що головними резервами для відновлення активної діяльності комерційних банків є повернення в банківську систему коштів, які були вилучені (насамперед населенням) у період кризових явищ. Вважаємо, що для цього потрібно насамперед удосконалювати систему гарантування вкладів, розширити функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Сьогодні уряд і НБУ вживають заходи із запровадження нормативів капіталу та ліквідності в банківській системі. Крім того, у межах программ МВФ будуть профінансовані ті банки, які, згідно з оцінками, найбільше потребують такого фінансування. Фінансово-кредитна система України розвивається у складних умовах. При цьому зростає роль міжнародної конкуренції в умовах перерозподілу капіталу, постійно зростає роль диспропорцій в різних галузях економіки країни. Забезпечення ліквідності комерційних банків в умовах кризових явищ на фінансових ринках шляхом скорочення обсягу активних операцій хоча й дозволяє банківській системі підвищити свою надійність, проте є невигідним для розвитку і підтримки стабільності національної економіки. Висновки до розділу 1 Дослідивши теоретичні основи ліквідності комерційного банку, можна зробити наступні висновки: Розглянувши поняття "ліквідність" ми визначили, що у буквальному значенні слова, цей термін означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Поняття ліквідності комерційного банку означає його здатність своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових та фінансових зобов’язань. Таким чином, банк буде вважатись ліквідним в тому разі, якщо суми його наявних коштів та інших ліквідних активів будуть достатніми для виконання таких зобов’язань. На сьогодні не має єдиної точки зору щодо визначення даного поняття, оскільки кожен автор тракує його по різному, але вважається, що існують дві найбільш поширені точки зору. Перша визначає ліквідність банку як можливість використання деякого активу банку як готівкових коштів або швидкого перетворення його в готівку, а також як здатність активу зберігати при цьому свою номінальну вартість незмінною. Друга трактує ліквідність банку як якісну характеристику об'єкту економічних відносин, як здатність погашати свої зобов'язання в строк. Провівши аналіз навчально-практичної літератури з питань ліквідності комерційних банків, можна зробити висновок, що у багатьох наукових працях ліквідність комерційних банків визначається як найбільш вагомий показник, оскільки він характеризує ступінь надійності банківських установ. Саме дослідженню питання банківської ліквідності як економічної категорії приділяється особлива увага, так як на сучасному етапі розвитку банківської системи, банки працюють у досить несприятливому середовищі для підтримання своєї ліквідності. Наразі бракує праць, які б поєднували методи аналізу, забезпечення та управління ліквідністю в банку, оскільки більшість дослідників цього питання висвітлюють світові стандарти та підходи саме до управління ліквідністю в банку. Недосконалість нормативно-правової бази щодо забезпечення та управління ліквідністю в комерційних банках негативно впливає на розвиток банківської системи вцілому, тому державні органи повинні постійно працювати над розробкою нових законів щодо покращення механізму управління та забезпечення банківської ліквідності. Дослідивши методи оцінки ліквідності комерційного банку, ми дійшли висновку, що оцінка ліквідності на основі коефіцієнтів є найбільш поширеною. Саме цей метод допомагає розрахувати низку коефіцієнтів які характеризують ліквідність балансу, стабільність зобов’язань банку і потребу банку в дадоткових ліквідних коштах. За допомогою розрахунків цих коефіцієнтів, які у вигляді економічних нормативів входять до складу обов’язкової звітності банків контролюється рівень ліквідності кредитних організацій. Вивчення розрахунку коефіцієнтів ліквідності показало, що часто одні і ті ж самі показники зустрічаються під різними назвами, їх нормативні значення також різняться, а розрахункові формули однакових показників можуть формуватись за різними методиками. Розглянувши сучасний стан та проблеми забезпечення ліквідності комерційних банків в Україні, можемо відзначити, що забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи не є суто вітчизняною проблемою. Саме в останні два десятиліття більше двох третин країн зіткнулись з економічними труднощами у банківському секторі. В Україні ця проблема загострилась з причини скорочення залишків на кореспондентських рахунках банків, збільшення відтоку депозитів населення, підвищення відсоткових ставок. Тому, проблема підтримки ліквідності комерційних банків є актуальною, адже недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установі фінансових труднощів. Передусім, необхідно посилити контроль за банківською діяльністю з боку держави, зокрема — НБУ, провести рекапіталізацію. Національним комерційним банкам, у свою чергу, потрібно переймати досвід діяльності у зарубіжних, адже в сучасних умовах банківський менеджмент України є недосконалим.
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ В ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 2.1. Організаційно-економічна характеристика ПАТ КБ "ПриватБанк" Банківська система є невід'ємною складовою сучасної економічної системи. Перебуваючи в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством і населенням. Банки - це ознака не окремо взятого економічного регіону або країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних меж, це планетарне явище, що володіє значною фінансовою потужністю, великими обсягами грошових капіталів. За останні декілька років банківська систем України зіткнулася зі світовою фінансовою кризою, яка нажаль призупинила розвиток банків та підірвала довіру до банківської системи вцілому. Банківські кризи, як і кризи будь-яких підприємств, - це нормальне явище ринкової економіки, в якій виживають найсильніші. Банк, який не відповідає вимогам зовнішнього середовища, повинен або адаптуватися і використовувати свої сильні сторони, або зникнути. Нормальна банківська діяльність можлива тільки там, де існує довіра громадян до своєї держави та її фінансової системи. А на сьогодніший день довіра громадян до банківської системи підірвана. Подальшу долю кожного банку визначають саме громадяни, що вже являються клієнтами банку чи можуть ними стати. Небезпечною для банків є ситуація яку можно було спостерігати в жовтні 2008 року, коли масові панічні дії населення ледь не знищили банківську систему України, яка, доречі, протягом попередніх років показувала значні темпи зростання. Тому сьогодні питання відновлення довіри до банківської системи є вкрай актуальним і потребує активних дій щодо його вирішення. Зменшення обсягу депозитів, яке спостерігається з 2008 р., стало першим сигналом погіршення ліквідності як окремих банків, так і банківської системи загалом. Національний банк України був змушений вжити додаткових заходів (одним з яких було введення заборони на дострокове повернення строкових депозитів), це уповільнело процесс відпливу коштів. Збитки банків виникли внаслідок зниження процентних доходів, значних відрахувань в резерви, погіршення якості кредитних портфелів, значних адміністративних витрат. Банківська система України протягом 2005-2010 рр. зазнала значних змін, що виражались у пришвидшеному рості активів, капіталу, кредитів і депозитів в докризовий період, а також їх швидкому спаді під час порушення фінансової стійкості. За цей час відбулись значні структурні зміни - частка іноземного капіталу зросла з 9,6 до 35,8 %. Підвищення ефективності діяльності банків є необхідною передумовою подальшого розвитку банківської системи України, а пошук шляхів її стабілізації зумовлює необхідність створення дієздатних програм та проектів у сфері банківництва. Серед 10 найбільших банків за обсягом активів 7 належить іноземним власникам, тобто іноземні банки відіграють суттєву роль на банківському ринку України, це зумовлює посилення боротьби за клієнта та необхідність докладання додаткових зусиль із залучення клієнтів. У табл. 2.1 наведено ТОП-10 найнадійниших банків України у 2012 році ( див.табл. 2.1). Рейтинг ТОП-10 найнадійніших банків України складається на базі офіційної статистики українських банків, яка представлена Національним Банком України 2012 року. При складанні рейтингу банку враховується його здатність без затримки повернути депозити, якщо у банка з`являються проблеми з погашенням кредитів і при рості заборгованості клієнтів, а також рівень підтримки акціонерів. Також, велику роль при складанні такого рейтингу відіграють відгуки клієнтів про банк, з яким доводилось працювати. Основним критерієм при такому оцінюванні є якість обслуговуваня клієнтів та загальне уявлення про банк. Слід зауважити, що такі банки завжди можуть розраховувати на підтримку з боку держави та інших банків, оскільки рівень їх надійності є гарантом їх успіху. Таблиця 2.1 ТОП-10 надійних банків України № з/п Назва банку Активи (млн. грн) Балансовий капітал (млн.грн.) Зобов`язання (млн. грн)
1 ПриватБанк 164 562.83 17 754.36 146 808.47
2 ОщадБанк 86 532.19 17 873.82 68 658.37
3 УкрексімБанк 78 674.43 17 745.99 60 928.44
4 Райфайзен Банк Аваль 47 433.68 6 329.65 41 104.03
5 ПромінвестБанк 41 823.70 5 044.70 36 779.00
6 УкрсоцБанк 40 356.48 6 501.86 33 854.62
7 ВТБ 34 488.61 3 790.02 30 698.60
8 ДельтаБанк 31 612.36 2 939.75 28 672.60
9 ПУМБ 31 591.57 4 144.19 27 447.38
10 Укрсиббанк 29 085.23 2 620.66 26 464.56
ПАТ КБ «ПриватБанк» є одним з перших приватних комерційних банків, створених в Україні. Рішення про створення ПАТ КБ "ПриватБанк" було прийнято на засіданні її засновників від 07 лютого 1992 року. 19 березня 1992 банк уже пройшов державну реєстрацію. На самому початку у ПАТ КБ "ПриватБанк" був тільки один офіс і кілька комп'ютерів. ПАТ КБ "ПриватБанк" був першим в Україні, хто представив пластикові карти і банкомати. ПАТ КБ "ПриватБанк" також був першою фінансовою організацією в Україні, що отримала міжнародний рейтинг. У 1996 році він став повноправним членом Visa International - платіжної системи і почав великомасштабну емісію пластикових карток. У 1997 році ПАТ КБ "ПриватБанк" став першим українським банком, що отримав рейтинг Thomson BankWatch (міжнародне рейтингове агентство) і став повноправним членом платіжної системи Europay . У 1998 році банк отримав свій рейтинг Fitch IBCA (міжнародне рейтингове агентство). У листопаді 1998 року банк виграв тендер і був обраний в якості обслуговуючого банку, уповноважених на виконання в Україні виплат швейцарського Фонду пам'яті жертв Голокосту. У 1999 році ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрив свою філію на Кіпрі. Відділення в Нікосії стало першим українським філіалом банку встановленим ??за кордоном. У 2000 році банк увійшов до групи банків, уповноважених виплачувати компенсації для українських громадян, які постраждали від нацистського переслідування в роки Другої світової війни. У 2000 році форма власності банку змінилася - 6 липня ПАТ КБ "ПриватБанк" прийняв рішення про реорганізацію банку з товариства з обмеженою відповідальністю в закрите акціонерне товариство. У зв'язку з цим, 4 вересня 2000 року був зареєстрований перший Статут Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк". Значною подією в українській банківській системі був запуск у 2001 році "Приват24" проекту, що дав можливість клієнтам керувати своїми рахунками онлайн в режимі реального часу, виконувати регулярні платежі, переказ коштів і т.д. У лютому 2002 року ПАТ КБ "ПриватБанк" випускає мільйонну пластикову карту. У 2003 році ПАТ КБ "ПриватБанк" був визнаний кращим банком за якістю обслуговування клієнтів системою Western Union. У тому ж році банк отримав STP Excellence Award від Deutsche Bank, що підтвердив професіоналізм ПАТ КБ "ПриватБанк" в міжнародних розрахунках. ПАТ КБ "ПриватБанк" став першим українським банком, що розмістив єврооблігації на суму 100 млн. доларів США на європейському ринку. Крім того, банк є першим в Україні, що отримав "B" - рейтинг агенства Standard & Poor's. Міжнародне рейтингове агентство Fitch присвоїло остаточний довгостроковий "B" рейтинг єврооблігацій банку. За рішенням акціонерів на засіданні 30 квітня 2009 року діяльність банку була приведена у відповідність із Законом України "Про акціонерні товариства": відповідні зміни були внесені до Статуту Банку асоціації, і акціонерні компанії тип був змінений з закритого для громадський. Крім того, назва банку було змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк". Ці зміни вступили в силу 21 липня 2009 року (Ліцензія Національного банку України № 22 від 29 липня 2009 року). У 2010 році ПАТ КБ "ПриватБанк" збільшив чистий прибуток на 30% - до 1,370 млрд грн у порівнянні з 2009 року. Активи банку за вказаний період виросли на 32% і на 1 січня 2011 року складали 113 437 млн грн.. Статутний фонд ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 1 січня 2010 року становить 7 810 млн. грн, власний капітал — 10 млрд. І саме ці дані свідчать про початок вихіду банку із кризи. ПАТ КБ "ПриватБанк" є універсальним банком – він надає повний спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг з обслуговування корпоративних та індивідуальних клієнтів. На підставі ліцензії Національного банку України №22 від 29.07.09р., банк здійснює наступні операції: - приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; - відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; - розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик. Згідно письмового Дозволу Національного банку України (№ 22-3 від 21.09.09р. року та додатку до нього), банк також має право на: - здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; - здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; - перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; - операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку, з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках, з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; - довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; - депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; - операції з валютними цінностями; - емісія власних цінних паперів; - організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; - здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг). Крім перелічених операцій, Банк має право здійснювати ще й такі операції та угоди: - надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; - придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); - лізинг; - послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; - випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; - випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; - надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Банк здійснює оціночну діяльність за такими напрямками оцінки: 1. Оцінка об'єктів у матеріальній формі: - оцінка об'єктів нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок; - оцінка машин, обладнання та окремих видів транспортних засобів; - оцінка автотранспортних засобів; - оцінка літальних апаратів; - оцінка судноплавних засобів. 2. Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів,майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі оцінка прав на об'єкти інтелектуальної власності: - оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів,майнових прав та нематеріальних активів (крім оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності); - оцінка прав на об'єкти інтелектуальної власності. 3. Оцінка земельних ділянок. Банк має право здійснювати також іншу діяльність, яка незаборонена законодавством України відповідно до наданих дозволів (ліцензій) уповноважених органів згідно із законодавством України (якщо здійснення такої діяльності потребує отримання дозволу), а саме, але не виключно: - реалізація пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет; - виконання функцій страхового посередника; - діяльність інформаційного агентства з метою надання інформаційних послуг; - збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та поширення інформації; - професійна діяльність на ринку цінних паперів; - самостійне ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів. Організаційна структура банку визначається: — структурою органів управління банком; — структурою функціонування підрозділів і служб банку. До складу системи Приватбанку входять: – Головний офіс (ГО), розташований у м. Дніпропетровську; – Регіональні підрозділи (РП), розташовані у всіх регіонах України, а також за її межами; – Дочірні банки – Москоприватбанк (м. Москва, Росія), банк "Паритате" (м. Рига, Латвія) Головний офіс є вищим (ведучим) підрозділом системи ПАТ КБ "ПриватБанк", що має повну господарсько-економічну й адміністративну самостійність і діє на підставі Уставу банку. Керування Головним офісом і системою ПАТ КБ "ПриватБанк" у цілому здійснюється Правлінням банку, який очолює Голова Правління банку. Правління банку є постійно діючим виконавчим органом загальних Зборів учасників і Ради банку. Для підготовки й обговорення стратегічних і важливих тактичних рішень безпосередньо під керівництвом Голови Правління функціонують 6 колегіальних органів: – Правління банку; – Стратегічний комітет; – Комітет з керування активами й пасивами; – Кредитний комітет; – Комітет з інформаційних технологій; – Бюджетний комітет. Організаційна структура управління РП (Регіональний підрозділ) представляє собою впорядковану сукупність ГРУ (Головне регіональне управління), РУ (Регіональне управління), ОРУ (Обласне регіональне управління), філій, відділень і представництв. ГРУ – самостійно господарюючий орган керування, що діє відповідно до "Положення про ГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк", який затверджений Головою Правління банку, якому делеговане право адміністративно-господарського й фінансово-економічного керування всіма підрозділами банку, розташованими на різній адміністративній території (області). Філія – адміністративно й економічно відособлений регіональний підрозділ із чисельністю персоналу понад 100 чоловік. Відділення являє собою адміністративно відособлену частину РУ або філії, що не публікує балансу й виконує обмежену кількість операцій, дозволених ГО й НБУ. Всі відділення Приватбанку діляться на 5 груп – "А", "Б", "В", "Г", "Ф" залежно від чисельності персоналу й спектра надаваних послуг. Представництво банку – територіально відособлений структурний підрозділ банку, що не має права здійснювати банківську діяльність. Відділення складається з наступних відділів і секторів: 1. Кредитний відділ – здійснює кредитування юридичних і фізичних осіб на підставі розроблених головним офісом ПАТ КБ "ПриватБанк"нормативно-методичних матеріалів; 2. Бухгалтерія – підрозділяється на три сектори: операційний сектор, виконує функції по обслуговуванню безготівкових розрахунків клієнтів банку; сектор міжфіліальних оборотів (МФО) – по обслуговуванню кореспондентських рахунків безготівкового обігу через систему SWIFT банкових філій, внутрішньобанківська бухгалтерія – по обслуговуванню не зв'язаних із клієнтами операцій. 3. Каса відділення – обслуговує готівковий обіг і складається з трьох кас: денна каса – обслуговування юридичних осіб по прийому готівки і видачі готівки на виробничі цілі. Час роботи каси з 8–00 до 14–00 годин; вечірня каса – приймає грошову готівку від юридичних осіб після 15–00 годин; каса перерахування – здійснює перерахування готівки, формує грошові пачки і здає їх у грошове сховище. 4. Відділ пасивних операцій – здійснює залучення депозитів суб'єктів господарювання і прийом внесків у населення. 5. Відділ валютних операцій у Павлоградській філії займається діяльністю, пов'язаною з обслуговуванням валютних рахунків юридичних осіб. Відділення на території району має 5 обмінних пунктів для обслуговування фізичних осіб. 6. В організаційну структуру відділення входять 4 сектора, серед яких – сектор по цінним паперам, сектор аналізу і господарської діяльності, сектор автоматизації і зв'язку, сектор маркетингу. Адміністративно-господарський відділ займається придбанням, підтримкою і продажем банківських будинків, споруд та обладнання. Спільно з відділом ЕОМ здійснює розробку та впровадження ЕОМ, оснащення банківських установ ЕОМ та організаційною технікою, веде архів. Юридичний відділ розробляє нормативні документи та контролює правильність укладання банківських угод, складає договори, різного роду акти й інші ділові папери, позовні заяви, протести, веде справи банку в судових та адміністративних установах. Ревізійний відділ. Служба внутрішнього банківського аудиту здійснює перевірку роботи банку і його філій відповідно до чинних нормативів обліку, інструкцій та інших нормативних документів. Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує комп'ютерні системи банку, здійснює виконання електронних розрахунків і платежів, займається розробкою програмного забезпечення для відділів та управлінь банку, розробляє програми перспективного та поточного оснащення банку електронно-обчислювальною і оргтехнікою, спільно з адміністративним відділом реалізує ці програми. Згідно з рейтингом World's Best Banks 2012, що складається щороку американським фінансовим журналом Global Finance, ПАТ КБ "ПриватБанк" вже 10 рік поспіль був визнаний найкращим українським банком і увійшов до числа кращих банків світу. Такий успіх та признання в першу чергу залежать від здатності банку самостійно оцінювати і прогнозувати свій фінансовий стан, а також розробляти конструктивні рішення щодо його стабільності та зміцнення. Аналіз фінансового стану банку – це комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів його фінансово-господарської діяльності, з метою визначення ступеня ефективності використання його ресурсів, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів та підвищення результативності діяльності. Для отримання більш ґрунтовної оцінки фінансового стану банку рекомендовано проаналізувати не тільки баланс та матеріали звітності самого банку, а й провести дослідження кон’юнктури ринку, оцінити конкурентів, здійснити аналіз фінансового стану позичальників та ін. Крім того, можливості фінансового аналізу ширші, коли вони базуються на побудові різного виду економіко-статистичних та математичних моделей зв’язку, а також узагальнюючих характеристик структури та динаміки. Для оцінки фінансового стану банку, нам необхідно визначити показники його фінансової стійкості, ділової активності та ліквідності. Для оцінки та прогнозування фінансового стану ПАТ КБ "ПриватБанк" на основі даних балансу розрахуємо показники, що впливають на його фінансову стійкість (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Алгоритм показників, що характеризують фінансову стійкість банку № Найменування показника Алгоритм розрахунку за балансом Економічний зміст показника визначає
1 2 3 4
1 Коефіцієнт надійності
К н = К З к Співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (Зк). Рівень залежності банку від залучених коштів
2 Коефіцієнт фінансового важеля
К зф = З к К Співвідношення зобов’язань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку
3 Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів — достатність капіталу
К ук = К А заг Розкриває достатність сформованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків
4 Коефіцієнт захищеності власного капіталу
К зк = А к К Співвідношення капіталізованих активів (Ак) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно)
Продовження табл. 2.2 1 2 3 4
5 Коефіцієнт захищеності дохідних активів
К зда = К? НА д ? З б А д Де НАд - недохідні активи; Ад – дохідні активи; Зб - збитки Сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом
На вихідних даних балансу складемо таблицю з розрахунками показників фінансової стійкості (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Вихідні дані та розрахунок основних коефіцієнтів фінансової стійкості банку №
Назва показників
Умовні позначення
Роки Темп змін, %
2009р. 2010р. 2011р.
Вихідні дані, тис. грн
1 2 3 4 5 6 7
1 Власний капітал К 10 270 719 11 879 968 16 746 799 163,05
Згідно проведених розрахунків можемо зробити висновок, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів за мінімально допустимого значення не менше 5,0 %) станом на 01.01.2009 р. становив 14,0 %, а станом на 01.01.2010 р. зріс до 21,0 %, станом на 01.01.2011 р. коефіцієнт знову дещо знизився – 13,0%. Таким чином, банк має високу забезпеченість власним капіталом і, отже, високу надійність, тобто він досяг того рівня, за якого не залежить від стихій у залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, дешевших, які можна розміщати в кредити господарюючим суб’єктам та в інвестиції. Дані тієї ж таблиці показують, що коефіцієнт фінансового важеля при максимально допустимому співвідношенні 1 : 20 становив на 01.01.2009 р. 7 : 37, а на 01.01.2010 р. — 8 : 55. А на 01.01.2011 р. – 7:66 Це свідчить також і про те, що банк підвищив активність щодо залучення вільних коштів на грошовому ринку, навіть за високого забезпечення власними, можливо, це пов`язано з великим спектром послуг, які банк надає та ступенем довіри для вкладників Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів має знезначну тенденцію до зміни , відповідно 2009р. – 12% , 2010р. – 10%, 2011р. – 11%, за оптимального значення не менше 10 % і підтверджує вище встановлену тенденцію його високої ролі. Розраховані дані свідчать і про незначний зріст захищеності власного капіталу зростаючим вкладенням його також у свої власні капіталізовані активи — основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується зростанням відповідного коефіцієнта з 0,13 до 0,15 та незначне його зменшення до 0,12. Захист дохідних активів власним капіталом знаходиться у більш менш стабільному положенні, хоча і в 2010 році коефіцієнт різко підскочив з 0,06 до 0,11. Так, на початку 2012 р. ситуація знову стабілізувалась. Банк знову вчасно стабілізував ситуацію, можливо, за рахунок впливу на 2 фактори - зростання капіталу і скорочення недохідних активів. Отже, банк за рік поліпшив менеджмент пасивів і активів, підвищивши забезпеченість власними коштами і скоротивши обсяг недохідних активів. Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то за оптимального співвідношенні 12,0—15,0 разів він на початок 2009 р. становив 11,02, а на початок 2010 р. - в же 12,80, на початок 2011 року показник знизився до межі 10,69 Це свідчить, насамперед, про наявність тенденцій зниження використання «потужностей» із залучення їх з акціонерного капіталу. Отже, крім коефіцієнта мультиплікатора капіталу, всі основні показники взяті нами для аналізу фінансової стійкості банку, мають тенденцію до поліпшення (коефіцієнт надійності, участі власного капіталу у формуванні активів, захищеності власного капіталу, захищеності ним дохідних активів) або стабілізації чи незначної зміни (коефіцієнт "фінансового важеля"). Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку достатньо забезпечена його капіталом і останній може захищати банк від імовірних ризикованих втрат сьогодні і в близькому майбутньому. Ще одним важливим показником для фінансового стану банку є показник ділової активності банку. Ділова активність банку характеризується його спроможністю залучати кошти й ефективністю та раціональністю їх використання. Ділова активність банку може бути визначена як за допомогою аналізу окремих показників, так і через оцінювання відповідних співвідношень між окремими статтями активів, пасивів та кількісним узгодженням змін в активах та пасивах. Показники ділової активності дають змогу інтерпретувати стан і використання банком економічного потенціалу, тобто наявних і прихованих можливостей, і вагомість взятих на себе ризиків господарювання. Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Різке підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфелі, за більшістю показників свідчить про ескалацію ділової активності банку і розширення власного місця на фінансовому ринку. Побудуємо таблицю, в якій проведемо розрахунок показників ділової активності комерційного банку (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Показники ділової активності ПАТ КБ "Приватбанк" №
Показник
2009
2010
2011 Відхилення 2011 р. до 2009 р.
Абсолютне Відносне
1 2 3 4 5 6 7
1 Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів
0,69
0,78
0,83
0,14
20,29
2 Коефіцієнт активності залучення строкових коштів
4 Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи
1,39
1,26
1,07
-0,32
-23,02
5 Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель
3,67
2,86
2,51
-1,16
-31,61
Отже, з даних табл. 2.4 можна зробити наступні висновки: У цілому рівень ділової активності щодо залучення ресурсів зі сторони характеризує коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів, який, як свідчать дані табиці 2.5, має тенденцію до підвищення: на початок 2009 р. він становив 0,69, а 2010р. — 0,78., в 2011 – 0,83. Рівень даних показників не загрозливий і може бути вищим (оптимальне значення 0,70). Установлена тенденція підтверджується і низьким рівнем показників (коефіцієнтів) активності залучення: міжбанківських кредитів на вказані дати відповідно 0,09 і 0,12 та 0,1 .З іншого боку, банк, з огляду на сьогоднішні можливості кредитопозичальників, має вдосталь кредитних ресурсів, сформованих за рахунок власних коштів. Рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку, були достатньо високими або зростали. Так, коефіцієнти використання залучених коштів у доходні активи становили 1,39 ;1,26;1,07 а в кредитний портфель — 3,67;2,86;2,51 відповідно Рівень коефіцієнтів залучення строкових депозитів характеризує також діяльність банку щодо розвитку депозитної клієнтської бази. Даний банк майже не залучає міжбанківських кредитів, але зростаюча динаміка коефіцієнтів залучення строкових депозитів з 0,27 - 0,36 – 0,4 може свідчити про можливість розробляти технології щодо залучення ризикованих ресурсів порівняно з власними, якими банк достатньо забезпечений в аналізований період. Підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний портфель, за більшістю показників свідчить про ескалацію ділової активності комерційного банку і розширення власного місця на фінансовому ринку. Проводячи послідовну політику зміцнення стабільності банку і вдосконалення якості обслуговування ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає одним із пріоритетних напрямків своєї роботи розвиток комплексу сучасних послуг для індивідуального клієнта. На сьогодні банк пропонує громадянам України понад 150 видів послуг, серед яких поточні, вкладні операції, карткові продукти, різноманітні програми споживчого кредитування, здійснювані в партнерстві з провідними вітчизняними торговими, ріелторськими компаніями й автовиробниками. Банк є уповноваженим Урядом України банком з виплати пенсій і соціальної допомоги громадян, виплати компенсації жертвам нацистських репресій, активно впроваджує програми обслуговування для окремих найменш захищених категорій клієнтів, зокрема, пенсіонерів. Сьогодні рахунки в ПАТ КБ «ПриватБанк» мають близько 2,2 млн українських громадян, свої пенсії в банку отримують понад 250 тисяч пенсіонерів, що свідчить про високий рівень довіри до банку з боку населення. Регіональна мережа ПАТ КБ "ПриватБанк", що включає в себе понад 800 філій і відділень на всій території України, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Широке коло зарубіжних партнерів ПАТ КБ "ПриватБанк" не лише демонструє його визнання як повноправного учасника світової банківської системи, але й, найголовніше, дозволяє задовольняти потреби клієнтів банку, пов`язані з їхньою міжнародною діяльністю. Банк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співробітничаючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. Інноваційна політика банку орієнтована на впровадження на українському ринку принципово нових, передових банківських послуг, котрі надають клієнтам нові можливості управління своїми фінансами. Банк має намір активно і послідовно використовувати накопичений досвід, розуміння специфіки українського бізнесу, знання передових фінансових технологій для обслуговування і всебічної підтримки реального сектора економіки, супроводження фінансових операцій українських компаній закордоном.Мета банку - забезпечити кожному клієнту комплекс сучасних, якісних, технологічних банківських продуктів і послуг на рівні світових стандартів, зробити ПАТ КБ "ПриватБанк" провідним фінансовим інститутом не лише в Україні, а й в СНД. Ріст банку - не самоціль. Сьогодні на перший план виходить такі аспекти роботи, як максимальне розширення спектру і підвищення якості пропонованих послуг, розвиток нових форм бізнесу на основі сучасних електронних технологій, досягнення твердих лідерських позицій у всіх секторах фінансового ринку, форсування інвестиційної діяльності банку і стратегічне партнерство з найбільшими суб'єктами національної економіки. 2.2. Аналіз ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку. Практика управління ліквідністю свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем. Отже, підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням у діяльності кожного банку. З метою вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту, а інструментарій аналізу ліквідності банку досить різноманітний ( див. рис. 2.1). На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку: трансформації активів (управління ліквідністю через активи) запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви); збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви). Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.
Інструментарій аналізу ліквідності банку
Методи аналізу потреби в ліквідних коштах
Аналітичне забезпечення стратегій управління ліквідністю
Метод структурування фондів
Стратегія трансформації активів
Диференціація джерел фінансування
Аналіз оборотності та осідання коштів
Стратегія запозичення
Аналіз відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів
Стратегія збалансованого управління
Метод показників ліквідності
Аналіз дотримання нормативів НБУ
Обгрунтування внутішніх лімітів
Аналіз вхідних грошових потоків
Статистичний
Метод грошових потоків
Аналіз розвитку ліквідності
Динамічний
Аналіз вихідних грошових потоків
Аналіз впливу чинників Трендові; Циклічні Структурні Сезонні Випадкові
Рис. 2.1. Методи та прийоми аналізу ліквідності банку За стратегії запозичення потреби банку в ліквідних коштах задовольняються переважно за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає. Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб. Винятково важлива роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов’язкових нормативів ліквідності. Показники ліквідності встановлюються з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні і обов’язкові для виконання. Дотримання нормативів ліквідності є необхідною умовою нормальної діяльності банку, проте не повинно трактуватися як безспірне свідчення ефективного управління ліквідністю. Установлення мінімальних вимог не може вирішити широкого кола питань, пов’язаних з банківською ліквідністю. З метою оцінки ефективності процесу управління банківською ліквідністю застосовуються дві основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи — непрацюючі та низькодохідні. Метою аналізу банківської ліквідності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості. Завдання аналізу ліквідності банку: визначення фактичної ліквідності; оцінювання відповідності фактичних значень нормативів ліквідності вимогам, які встановлено НБУ; виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог; аналіз стабільності ресурсної бази банку; прогнозування потреби банку в ліквідних коштах; порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів; аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів; інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій (як правило, оптимістичний, найбільш імовірний та песимістичний). Основними джерелами аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс банку. Використовуючи дані щоденного балансу, НБУ контролює виконання обов’язкових нормативів ліквідності кожним банком окремо. Оскільки на показники ліквідності банку впливають різноманітні чинники, зокрема такі, як якість активів, структура пасивів, достатність капіталу, фінансовий стан позичальників, то в процесі аналізу, крім балансу, можуть використовуватися й інші доступні інформаційні джерела, які поділяють на: внутрішні; зовнішні: інформація, одержана безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку; офіційні повідомлення: рейтинги, статистичні дані, повідомлення засобів масової інформації, інформація про операції банку на відкритих ринках, біржах, у позабіржових системах. Під внутрішніми інформаційними джерелами розуміють внутрішньобанківську інформацію, яка закрита для сторонніх осіб. Внутрішньобанківська інформація: звітність про депозитну діяльність банку, звітність про стан кредитного портфеля банку, звітність про портфель цінних паперів, звітність про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити, минула інформація про повернення кредитів позичальниками, дані про рух коштів за рахунками клієнтів. Зовнішні джерела інформації поділяються на первинні та вторинні. Первинними інформаційними потоками є: офіційні повідомлення та інформація, одержана від клієнтів: фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків. Відмітною рисою вторинних джерел інформації є її загальносуспільна доступність. Зовнішні джерела інформації мають велике значення в процесі прогнозування ліквідності. Крім того, інформація, одержана на ринку, є досить оперативною, оскільки ринок реагує на певні зміни ще до того, як ці зміни знайдуть відображення в офіційних матеріалах (фінансовій звітності позичальника, рішеннях суду, офіційних звітах тощо). Об’єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу банк може за допомогою комплексного аналізу всіх інформаційних джерел. Аналіз ліквідності комерційного банку складається з 5 етапів: Оцінка фінансового стану банку з точки зору його ліквідності. (Цей етап є підготовчим. На цьому етапі здійснюється визначення ліквідності банку на момент проведення аналізу, і якщо цей аналіз не має суттєвих проблем в сфері ліквідності та платоспроможності, то проводити аналіз є сенс. ) Аналіз факторів, що впливають на ліквідність. (Якщо мають місце негативні тенденції в сфері ліквідності, необхідно визначити основні фактори, які їх викликали, проаналізувати їх і розробити рекомендації для зміни політики банку з метою попередження негативних наслідків) Аналіз активів та пасивів банку. (Він дає змогу охарактеризувати і визначити взаємозв`язок між ресурсами і виявити наявний або можливий дисбаланс в активно-пасивній політиці банку. ) Розрахунок і аналіз коефіцієнтів ліквідності. (Дані, які отримуються наслідок цього аналізу використовуються як для розроблення корострокових рекомендацій відносно підтримки ліквідності так і для розробки глобальної стратегії діяльності банку) Розробка рекомендацій для подальшого управління ліквідністю. (Це заключний етап проведення аналізу. Тому що найбільш вагомим етапом є підведення підсумків по всім вищевказаним крокам, підготовка матеріалів про позитивні та негативні тенденції у розвитку та діяльності банку, структурі і збалансованості активів та пасивів банку) Проаналізувавши аналіз фінансового стану банку за остані 3 періоди, можемо зробити висновок, що суттєвих проблем ПАТ КБ «ПриватБанк» не має, тому можемо проводити аналіз ліквідності банку. Ліквідність є однією з ключових складових у діяльності банку, оскільки стан ліквідності банку відображає його здатність задовольняти передбачені та непередбачені потреби у фінансуванні. Будь-яке реальне чи уявне зниження рівня ліквідності може негативно вплинути на довіру суспільства до банку та призвести до значного відпливу депозитів та вкладів. Відобразимо алгоритм розрахунку нормативних показників ліквідності у табл. 2.5 (див. табл. 2.5). Таблиця 2.5 Розрахунок нормативних показників ліквідності №з/п Найменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника
1
Норматив миттєвої ліквідності
Н4= К кр + К а П р ×100% Розраховується як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та касі до поточних рахунків
2
Норматив загальної ліквідності
Н5= А З ×100% Розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку
3 Норматив короткострокової ліквідності
Н6= Л а(до 1 року) К з(до 1 року) Визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобовязань
Отже, коефіцієнт миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Оскільки показник вище граничного мінімуму, можна зробити висновок,що банк дійсно вчасно виконує свої грошові зобов’язання за рахунок високоліквідних активів. Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно). Цей норматив визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання. Норма показника – не менше 30%. Згідно розрахунків, банк підтримує показник на належному рівні. Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань.До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних балансів (за формою № ІД-КБ "Баланс комерційного банку"). В табл. 2.6 показані результати виконання нормативів ліквідності в ПАТ КБ "ПриватБанк" за 3 останні роки (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Виконання нормативів ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" Дата Норматив миттєвої ліквідності Норматив загальної ліквідності Норматив короткострокової ліквідності
01.01.2009 29,1 41 53,97
01.01.2010 27,6 35,8 34,66
01.01.2011 24,3 34,1 25,74
Розглянувши дані з табл. 2.5 щодо виконання нормативів банку, можна сказати наступне: протягом останніх 3 років показники ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" були у нормі, а отже його фінансовий стан був стабільним. Це також свідчить про те, банк своєчасно і повністю виконував свої зобов’язання, задовольнивши вимоги вкладників та попит позичальників. Кожен показник окремо не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний. З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний Банк України і встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Контроль за дотриманням обов’язкових економічних нормативів комерційних банків здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Він дає змогу обмежити ризиковані активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні, допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів (нормативів), яких банки зобов’язані дотримуватися. Провівши аналіз фінансового стану банку за останні 3 періоди з точки зору його ліквідності, ми виявили, що суттєвих проблем з платоспроможністю у банка як таких немає, тому можна проводити аналіз ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк". У табл. 2.7 та 2.8 відображений стан активів та пасивів банку за останні 3 періоди, а також їх структурні зміни ( див. табл. 2.7, 2.8 ). Таблиця 2.7 Аналіз активів балансу ПАТ КБ "ПриватБанк" Показники 2009 р.,грн. 2010 р., грн. 2011 р., грн. Темп росту, % Темп приросту %
1 2 3 4 5 6
Готівкові кошти в касі 2 855 330 668.16 3 459 552 818.62 5 047 768 922.80 176,8 76,8
Кошти в НБУ 754 340 485.32 1 675 770 262.31 2 297 893 029.46 304,6 204,6
Кошти на коррахунках "Ностро" 1 214 318 458.69 1 540 640 221.33 4 556 132 068.09 375,2 275,2
Підводячи підсумок можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямкам розвитку банку, але розвиток активів у подальшому вимагає їх корегування в напрямку підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфелю і уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів. Аналіз пасивів наведено у табл. 2.8 (табл. 2.8). Таблиця 2.8 Аналіз пасивів балансу ПАТ КБ "ПриватБанк" Показники 2009 р.,грн. 2010 р.,грн. 2011 р., грн. Темп росту % Темп приросту %
1 2 3 4 5 6
Кошти на коррахунках "Лоро" 412 796 938.32 427 638 224.87 997 347 902.98 241,6 141,6
5 Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (ряд. 10 : ряд. 3)
2,57
2
1,76
-0,81
-31,47
Виходячи із даних табл. 2.9 стосовно коефіцієнтного аналізу ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк"можна стверджувати, що у банку є проблеми із браком високоліквідних активів. Коефіцієнт високоліквідних активів майже вдвічі менший за орієнтовне значення – 2,03% в 2009 р., та 2,11% в 2011 році. Таке погіршення показника зумовлене зниженням грошових коштів на рахунках банку в результаті відтоку депозитів та кризи банківської системи України. Можна стверджувати, що брак грошових коштів в ліквідній формі задовольнявся в основному за рахунок кредитів рефінансування Національного банку України. Отже, це зниження – сигнал про необхідність активізації управлінських заходів, спрямованих на усунення ризикового фактора. Стосовно коефіцієнта загальної ліквідності, то досліджуваний банк мав достатню кількість активів для погашення всіх своїх зобов’язань. Реальне значення цього показника перевищувало орієнтовне на 10 %, що є достатнім для забезпечення умов для нормального функціонування банківської установи. Але, треба зазначити, що протягом 2011 року показник знизився на 0,02 процентних пункти в результаті зниження обсягу власного капіталу та зростання зобов’язань на відповідну суму. Незначне перевищення позик наданих банком над отриманими депозитами є позитивним моментом для ліквідності банку ПАТ КБ "ПриватБанк". Але треба відзначити зниження в 2009 році цього коефіцієнта майже на 9 процентних пунктів. Це означає, що ризик ліквідного погашення основного обсягу зобов’язань перед клієнтами банку має спадаючу тенденцію. Отже, видані кредити не повністю забезпечені переважаючим обсягом залучених депозитів і банкові може загрожувати незбалансована ліквідність при подальшому спрямуванні такої політики управління. Цінні папери Уряду, як ми знаємо, можуть бути, поряд із високоліквідними коштами, додатковим джерелом ліквідності для банку. Банківська установа може їх реалізувати в будь-який момент час із незначними втратами в ціні, тому в разі нестачі ліквідності для розрахунку за поточними зобов’язаннями їх продаж є необхідним кроком. Низьке значення коефіцієнта ліквідних цінних паперів, біля 0,1 % є негативним фактором для ліквідності банку. Але, треба відзначити, що при сучасних умовах, коли уряд незавжди в строк погашає свої облігації, велика їх частка в портфелі цінних паперів буде стверджувати про невдалу інвестиційну політику банку. Тому низька частка таких цінних паперів в активах банку ПАТ КБ "ПриватБанк"не сприяє погіршенню його ліквідності. Але для покращення ліквідної позиції банку в подальшому необхідно збільшити питому вагу таких паперів, як резерву ліквідності. Коефіцієнт структурного співвідношення вкладів, який визначається як відношення депозитів до запитання до строкових депозитів, характеризує рівень стабільності ресурсів банку. Тобто тенденція до зростання цього показника є негативним явищем. Отже, стабільність ресурсної бази банку щорічно знижується – збільшується частка нестабільних депозитів до запитання, які можуть бути вилучені із банку в будь-який час. Що і довела ситуація із масовим відтоком депозитів з банківської системи наприкінці 2009 року. Така ситуація погіршує ліквідність банку та змушує його тримати значну частину своїх активів в високоліквідній формі. Подальше зростання цього показника наражає банк на ризик незбалансованої ліквідності та, як наслідок, до виникнення неплатоспроможності за поточними зобов’язаннями. 2.3. Управління ліквідністю на ПАТ КБ "ПриватБанк" Одним із найбільш важливих завдань управління ПАТ КБ "ПриватБанк"є забезпечення відповідного рівня ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має доступ до коштів, що можуть бути залучені за розумною ціною й саме в той момент, коли вони необхідні. Це означає, що банк або має у своєму розпорядженні необхідну суму ліквідних коштів, або може швидко їх одержати за допомогою позик або продажу активів. Недостатній рівень ліквідності часто є першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації він зазвичай починає втрачати депозити, що зменшує його наявні кошти та змушує позбуватися найбільш ліквідних цінних паперів. Інші банки неохоче надають банку, що знаходиться на межі банкрутства, позики без додаткової застави або пропонують їх за більш високою процентною ставкою, що ще більше скорочує доходи банку, який зазнає фінансових труднощів. Потреби банку в ліквідних коштах можуть бути розглянуті з погляду попиту та пропозиції. Для більшості банків найбільший попит на ліквідні кошти виникає з двох причин: через зняття клієнтами грошей зі своїх рахунків; у зв’язку з надходженням заявок на одержання кредитів від клієнтів, які банк вирішує прийняти (це або заявки на одержання нових кредитів, або поновлення договорів про позики, термін дії яких закінчується, або надання коштів по існуючих кредитних лініях). Ще однією причиною виникнення попиту на ліквідні кошти є погашення заборгованості з позик банку, які він міг одержати від інших банків або центрального банку. Сплата податків, операційні витрати та виплата грошових дивідендів власникам акцій банку також збільшує попит на кошти, які швидко реалізовуються. Для задоволення попиту на ліквідні кошти банк залучає деякі з потенційних джерел пропозиції. Як правило, найважливішими надходженнями є надходження внесків від клієнтів, кошти на нових рахунках і надходження на вже існуючі рахунки. Ще одним важливим джерелом пропозиції ліквідних коштів є погашення клієнтами взятих позик, що надає додаткові можливості для задоволення нових потреб у ліквідних коштах подібно продажу активів банку, зокрема, добре реалізованих цінних паперів з портфеля інвестицій. Ліквідні кошти також надходять у вигляді доходів від надання недепозитних послуг (консультування, операційне обслуговування тощо). Банк позичає великі суми короткострокових депозитів і резервів у громадян, підприємств та інших кредитних установ, потім пускає їх в обіг і надає довгострокові кредити своїм клієнтам. Оскільки більшість банків мають деяку невідповідність між строками погашення по своїх активах і строками погашення по основних зобов’язаннях, що призводить до надзвичайно високої частки зобов’язань, що вимагає негайного виконання, таких, як вклади до запитання, поточні рахунки та позики грошового ринку. Банк завжди може задовольнити невідкладний попит на кошти, який може бути досить значним в окремі періоди часу. Іншим джерелом потенційних проблем ліквідності є чутливість банку до змін процентних ставок. Коли відбувається зростання процентних ставок, деякі вкладники вилучають свої кошти в пошуках більш високих прибутків в інших місцях. Багато клієнтів, які взяли позики, можуть призупинити подачу заявок на нові кредити або прискорити використання кредитних ліній, що ще мають низькі процентні ставки. Таким чином, зміна процентних ставок відображається на попиті клієнтів і на депозити, і на кредити, що впливає на рівень ліквідності банку. Більш того, зміна процентних ставок впливає на ринкову вартість активів, продаж яких може знадобитися банку для одержання додаткових ліквідних коштів, і безпосередньо впливає на вартість позик на грошовому ринку. Незалежно від цих факторів задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банку найвищим пріоритетом. Невдачі в цій сфері можуть серйозно підірвати довіру до нього клієнтів. Політика ліквідності має справу з рішенням дилеми «ліквідність – рентабельність». Тому перед ПАТ КБ "ПриватБанк" постає завдання максимізації прибутковості своїх операцій за наявності даного обмеження, причому є чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не може зі впевненістю передбачити, коли та у якому масштабі виникне проблема ліквідності. А коли вона виникне, можна тільки вжити заходів на основі заздалегідь створених резервів, особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій. Практика виробила низку методів управління ліквідністю. Вони засновані на управлінні активами, пасивами або і тими, й іншими одночасно. У порівнянні з іншими, кожен із методів управління ліквідністю має як переваги, так і недоліки (див. рис. 2.2). При побудові схеми управління ліквідністю доцільно враховувати такі її особливості: - існування різних підходів до визначення ліквідності, що призводить до виникнення значної кількості методів (способів) її оцінки; - наявність тісного взаємозв’язку між ліквідністю та дохідністю. Економічна доцільність застосування того або іншого методу управління ліквідністю зумовлена характеристиками банківського портфеля, особливостями банківських операцій та середовищем, у якому функціонує банк. Так, коли останній використовує різні джерела залучення коштів, завдання управління ліквідністю ускладнюється. Тоді може бути доцільним застосування методу конверсії фондів, що припускає як управління активами, так і управління пасивами. Коли ж ресурсна база банку досить однорідна, а можливості використання операцій на грошовому ринку обмежені, доцільним може виявитися простіший метод фондового пулу.
Рис. 2.2. Схема управління ліквідністю банку Для забезпечення потреб в ліквідних коштах ПАТ КБ "ПриватБанк" використовує метод управління ліквідністю через управління активами та іноді метод оцінки балансу. У чистому вигляді управління активами вимагає накопичення ліквідних коштів у вигляді ліквідних активів – головним чином коштів і цінних паперів, що швидко реалізовуються. Коли виникає потреба в ліквідних коштах, вибіркові активи продаються доти, поки не буде задоволено попит на наявні кошти. Цю стратегію управління ліквідністю часто називають трансформацією активів, оскільки ліквідні кошти надходять за рахунок перетворення негрошових активів у наявні кошти. Іноді банк у якості джерела ліквідних коштів дедалі частіше використовує позики на грошовому ринку. Це стратегія позикової ліквідності, яка часто називається управлінням купівельною ліквідністю або управлінням пасивами, в чистому вигляді передбачає позику коштів, які швидко реалізовуються, в кількості, достатній для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні кошти. Однак до позик вдаються тільки тоді, коли виникає така необхідність, щоб уникнути накопичення занадто великого обсягу незадіяних ліквідних коштів в активах. Якщо попит на ліквідні кошти перевищує його очікуваний рівень, банк підніматиме пропоновану їм ставку, поки не одержить необхідну суму коштів, які швидко реалізовуються. Позика ліквідних коштів є найбільш ризиковим способом вирішення банком проблем ліквідності (але він дає більш високий очікуваний прибуток) внаслідок змінності процентних ставок грошового ринку та доступності кредиту. Суть методу оцінки ліквідності балансу полягає в тому, що всі банківські кошти, отримані з різних джерел, розглядаються як єдиний пул коштів, наявних у банку. Завдання полягає в тому, щоб створити первинні та вторинні резерви для забезпечення ліквідності. Первинні резерви складаються з абсолютно ліквідних активів – каси та залишків на кореспондентських рахунках. До складу вторинних резервів входять високоліквідні активи, які можна швидко реалізувати і які мають більшу оборотність. Вони можуть формуватися з банківських акцептів, векселів і певним чином із облігацій першокласних емітентів. В умовах, коли займання довгої валютної позиції забезпечує прибуток протягом достатньо тривалих періодів часу, додаткові резерви високоліквідних видів іноземної валюти можуть розглядатися як вторинні резерви. Резерви коштів потрібні для щоденних операцій банку, але їх певний надлишок забезпечує першу межу захисту на випадок виникнення проблеми ліквідності. Первинні резерви належать до неприбуткових активів, вторинні резерви ж забезпечують певний дохід банку. Коли банк використовує принципово різні джерела залучення коштів, завдання управління ліквідністю ускладнюється. Тоді може стати обґрунтованим метод конверсії фондів. Його суть полягає в тому, що кошти, мобілізовані з різних джерел, використовуються по-різному. Інакше кажучи, кошти координуються за джерелами і напрямками використання. Наприклад, кошти на рахунках за вимогою відрізняються більш високими резервними вимогами та швидким обігом. При застосуванні методу конверсії фондів необхідно: розподілити всі кошти за джерелами формування, залежно від обігу по рахунках і від резервних вимог; розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів. Таким чином, дилемма "ризик – прибутки" вирішується окремо для кожного джерела коштів, звідси інша назва цього методу – метод мінібанку. Метод управління резервною позицією є методом із великими перевагами та великими недоліками. Його зміст полягає в наступному: визначаємо резервну позицію, тобто не формуємо заздалегідь вторинні резерви, а лише прогнозуємо кількість фондів, яку ми можемо купити на грошовому ринку й тим самим профінансувати можливий відтік коштів. У першу чергу, мова йде про залучення коштів на міжбанківському ринку та запозичення у ЦБ. Переваги методу очевидні: скорочується частка низькоприбуткових та неприбуткових активів; у випадку вилучення депозитів валюта балансу банку не зменшується або зменшується меншою мірою, оскільки вторинні резерви не ліквідуються, а навпаки, банк залучає додаткові кошти. Але при використанні даного методу ризик ліквідності витісняється іншими видами ризику: ризиком зміни процентних ставок; ризиком доступності фондів (який визначається, у першу чергу, ємністю міжбанківського ринку). Метод управління кредитною позицією полягає у визначенні особливої кредитної позиції – обсягу коштів, які банк одержить у короткостроковому періоді, якщо відновлюватиме короткострокові кредити. При цьому підході до управління ліквідністю також присутній фактор ризику доступності фондів і, як і в попередньому варіанті, його актуальність зростатиме в міру розвитку грошового ринку. Ключове слово при використанні методу активного управління портфелем – сек’юритизація. Термін "сек’юритизація" походить від англ. securіtіes – "цінні папери" – і означає переведення банківських активів у цінні папери. При сек’юритизації активів розміщення кредитних ресурсів здійснюється не тільки за допомогою укладання кредитного договору, але й шляхом використання векселів (при короткостроковому кредитуванні) та облігацій (при довгостроковому кредитуванні). Близький до сек’юритизації альтернативний шлях – застосування права перевідступу, наприклад, перевідступу кредиту. Таким чином, сек’юритизація у широкому сенсі слова означає не тільки переведення кредитів у цінні папери, але й будь-яке переведення кредитів у таку форму, коли їх можна реалізувати третім особам на ринку. Завданням управління ризиком зміни процентних ставок є мінімізація негативного впливу на рентабельність банку коливань ринкових процентних ставок. Відмінна риса розглянутого виду ризику полягає в тому, що його вплив може виявитися для банку як негативним, так і позитивним. Тому управління ризиком зміни процентних ставок може дати й позитивний ефект. Ключовий метод вимірювання схильності ризику зміни процентних ставок пов’язаний із застосуванням методики, яка називається аналізом розриву. Відправним пунктом аналізу розриву є визначення горизонту планування ризику зміни процентних ставок у перспективі одного кварталу або одного місяця. Горизонтом планування визначатиметься оцінка розриву. При цьому виникає дилема: чим більш тривалий період ми обираємо, тим більшу частину активів і пасивів ми аналізуємо на схильність ризику зміни процентних ставок. Однак при збільшенні планового горизонту точність аналізу зменшується, оскільки виключаються менші коливання. Тому необхідно знайти «золоту середину» – оптимальний горизонт планування для даного банку або підрозділу. Можна розроблювати кілька варіантів аналізу на різні строки. Визначення активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок Наступний крок процесу аналізу розриву полягає в поділі активів і пасивів банку на дві широкі категорії: активи/пасиви, чутливі до зміни процентних ставок (відповідно АЧЗПС і ПЧЗПС), і активи/пасиви, нечутливі до зміни процентних ставок. До перших належать ті активи і пасиви, на прибутковість яких безпосередньо впливає зміна процентних ставок протягом аналізованого періоду. Активи і пасиви, чутливі до зміни процентних ставок, включають ті з них, які будуть переоцінені протягом аналізованого періоду. Прикладом ПЧЗПС є: внески (депозити), з яких спливає строк договору; внески зі змінною процентною ставкою; МБК, які буде повернено в аналізований період; кредити зі змінною процентною ставкою; амортизація основної суми кредитів, строк договору по яких не минає протягом аналізованого періоду; цінні папери, що погашаються. Інакше кажучи, до активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок, належать всі активи і пасиви зі змінною процентною ставкою, а також ті з них, які будуть погашені протягом аналізованого періоду. Довгострокові кредити і депозити потрапляють до числа активів, чутливих до зміни процентних ставок, лише при наближенні строку їх погашення до горизонту планування ризику зміни процентних ставок. Третій етап аналізу розриву полягає безпосередньо в його кількісному визначенні шляхом вирахування з активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок. Отримана різниця називається розривом або гепом (від англійського слова gap – «розрив»). РОЗРИВ = АЧЗПС – ПЧЗПС, (2.1) де АЧЗПС і ПЧЗПС – відповідно активи/пасиви, чутливі до зміни процентних ставок за аналізований період часу. Якщо обсяг активів, чутливих до зміни процентної ставки, більший, ніж обсяг пасивів, то має місце позитивний розрив. Протилежна ситуація означає негативний розрив. Після того, як визначено розрив, можна приступати до контролю ризику зміни процентних ставок у рамках банківського портфеля. Так звана наступальна або агресивна стратегія управління ризиком зміни процентних ставок включає два етапи: 1) прогноз тенденції зміни процентних ставок; 2) зміна структури активів і пасивів з метою отримання вигоди від прогнозованої зміни процентних ставок. Якщо прогнозується зростання процентних ставок, банк одержить додаткову вигоду за наявності позитивного розриву. Якщо передбачається падіння загального рівня процентних ставок, для одержання додаткової вигоди банк повинен мати негативний розрив. Оборонна стратегія управління розривом спрямована на ослаблення впливу рухів у ринкових процентних ставках на зміну прибутку банку. За даної стратегії не потрібно вгадувати майбутні процентні ставки. Тому її доцільно застосовувати в тих випадках, коли тенденцію зміни процентних ставок важко передбачити або процентні ставки зазнають хаотичних коливань. Вона також доцільна в тому випадку, коли керівництво банку не впевнене у своєму аналітичному відділі або у фірмі-контрагенті, які надають відповідну аналітичну інформацію. Обираючи оборонну стратегію, ПАТ КБ "ПриватБанк" прагне збалансувати обсяги активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок, у рамках усього планового горизонту. Якщо банк досягне подібного стану, то при збільшенні процентних ставок збільшаться процентні доходи; у тій же пропорції зростуть і процентні витрати. У результаті процентна маржа й чистий процентний дохід не зміняться. Термін «оборонна стратегія» не означає пасивний підхід до управління банківськими фінансами. Вона вимагає досить високої активності з управління як структурою активів, так і джерелами коштів банку. Ситуація точної збалансованості активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок, сама по собі може виникати лише як тимчасове явище. Більше того, на співвідношення між АЧЗПС та ПЧЗПС об’єктивно впливають особливості діяльності конкретного банку та структура банківських операцій, характерна для даного фінансового ринку на даний момент часу. Так, протягом більшої частини попереднього періоду розвитку вітчизняної банківської системи для банків була притаманна ситуація позитивного розриву. В умовах, коли вкрай складно залучати строкові вклади та депозити, а найважливішим джерелом коштів є залишки на розрахункових (поточних) рахунках, домогтися балансу між АЧЗПС та ПЧЗПС проблематично. Банки традиційно використовують процес ціноутворення на свої продукти та послуги з метою управління розривом. Наприклад, якщо у банку є надмірний позитивний розрив протягом певного періоду часу, можна стимулювати клієнтів банку вкладати гроші у внески зі змінною процентною ставкою, встановлюючи по них більш вигідні відсотки, в порівнянні з можливостями вкладення коштів на той самий період часу під фіксований відсоток. Аналогічний підхід може застосовуватися й у кредитній політиці. Він реалізується через: видачу кредитів з плаваючою процентною ставкою; подовження строків кредитування; зміну графіка погашення кредитів. В умовах розвиненого і стабільного ринку це зумовлене, в першу чергу, впливом конкуренції та перевагами клієнтів у плані характеристик банківських продуктів, які цілком можуть не співпадати з перевагами банку щодо контролю свого ризику. Ті ж фактори присутні й у перехідній економіці, але свободу маневру для банків, що діють в умовах становлення ринкових відносин і глибокої економічної кризи, значно обмежує вузькість реального платоспроможного попиту на низку їхніх послуг, а також неприйнятність низки операцій внаслідок загальноекономічних факторів. Як приклад можна навести довгострокове кредитування. Можливості його здійснення обмежуються, з одного боку, відсутністю ефективних інвестиційних проектів, що, у свою чергу, зумовлене глибокою кризою реального сектору. З іншого боку, ступінь маневру банків у напрямку довгострокових вкладень обмежується ростом складової політичного ризику в загальному ризику при подовженні строків вкладання коштів. Висновки до розділу 2 Провівши аналіз ліквідності та розглянувши методи управління ліквідністю, які використовує на практиці ПАТ КБ "ПриватБанк", можна зробити наступні висновки: На сьогодні ПАТ КБ "ПриватБанк" є одним з перших приватних комерційних банків, створених в Україні. Регіональна мережа банку, що включає в себе понад 800 філій і відділень на всій території України, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Проаналізувавши фінансовий стан банку за останні 3 періоди слід відмітити, що він є дійсно стабільним, за рахунок того, що постійно контролює свій фінансовий стан та приймає конструктивні рішення щодо його зміцнення. Також банк підтримує кореспондентські відносини з найбільшими іноземними банками, ефективно співробітничаючи з ними на різних сегментах фінансового ринку. Моніторинг ліквідності в ПАТ КБ "ПриватБанк" та розробка і вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього її рівня є неодмінною умовою у самозбереженні та виживанні банку. Аналіз ліквідності комерційного банку допомагає розробляти короткострокові рекомендації відносно підтримки ліквідності та глобальної стратегії діяльності банку.Кінцевим результатом такого аналізу є підведення підсумків по вім результатам, підготовка матеріалів про позитивні та негативні тенденції у розвитку та діяльності банку. Провівши аналіз ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" за останні 3 періоди можна сказати наступне: протягом останніх трьох років показники ліквідності банку були у нормі, отже фінансовий стан банку був стабільним. Багато науковців вважає, що при підтримання рівня ліквідності при мінімальних значеннях показників, банк приносить більше прибутку. Отже, підтримання належного рівня ліквідності забезпечує фінансову надійність банківській установі. Аналіз активів банку свідчить про те, що їх динаміка склад і структура відповідає основним напрямкам і принципам розвитку банку, але радимо коригувати їх в напрямку підвищення питомої ваги інвестиційно-кредитного портфелю та уповільнення темпів приросту основних засобів. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності показав, що банк не має суттєвих проблем у підтриманні своєї ліквідності, хоча значно знизився рівень високоліквідних активів, яке було спричинене масовим відтоком депозитів та кризи банківської системи України. Одним із найбільш важливих завдань управління ПАТ КБ "ПриватБанк" є забезпечення відповідного рівня ліквідності. В своїй діяльності банк використовує метод управління ліквідністю через управління активами та іноді метод оцінки балансу. Коли виникає потреба в ліквідних коштах, банк продає вибіркові активи доти, поки не буде задоволено попит на наявні кошти. Цю стратегію управління ліквідністю ще часто називають трансформацією активів, оскільки ліквідні кошти надходять за рахунок перетворення негрошових активів у наявні кошти. РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 3.1. Зарубіжний досвід управління ліквідністю комерційного банку Управління ризиком ліквідності є передумовою довіри до банківської системи країни. Проблема ліквідності виходить за рамки одного банку, так як дефіцит ліквідності в одній банківській установі може відобразитись на всій системі в цілому, тому практично в усіх країнах світу питанню управління ліквідністю приділяється велика увага, як з боку окремого комерційного банку так і центрального банку країни. Необхідність вивчення досвіду управління ризиком ліквідності як розвинутих, так і постсоціалістичних країн набуває особливої актуальності в наш час. У більшості країн світу не існує однакових показників оцінки ліквідності банку. Набір показників і методів управління ліквідністю варіюють від банку до банку. Управління активами і пасивами банку в іноземних країнах спирається на використання однієї з чотирьох теорій управління ліквідністю: теорії комерційних позичок, теорії переміщення, теорії очікуваного доходу, теорії управління пасивами. У закордонній практиці за ознакою ліквідності (швидкості перетворення активів у кошти) всі активи поділяються на: первинні резерви, вторинні резерви, позички, інші цінні папери. До первинних резервів належить касова готівка і кошти на кореспондентському рахунку в Центральному банку. До вторинних резервів належать високоліквідні цінні папери, призначені для продажу. Даний вид активу доповнює первинний резерв ліквідних засобів у випадку недостачі останнього. Ліквідність позичок, інших цінних паперів, інвестиційних вкладень (будинків і споруд) більш низька. Для управління ліквідністю закордонна практика виробила певні вимоги до структури активів. Оптимальним для забезпечення стабільності, ліквідності і платоспроможності банку вважаються наступні норми окремих видів активів: Сполучені Штати Америки: - первинні резерви (стосовно депозитів) - не менш ніж 5-10 %; - первинні і вторинні резерви (стосовно депозитів) - не менш ніж 10-15% ; позички (стосовно активів) - не більше 65%. Японія: - ліквідні активи (первинні і вторинні резерви) стосовно депозитів -30%. Франція: ліквідні активи (активи з терміном погашення в найближчі 30 днів) стосовно зобов’язань до запитання і терміном погашення в найближчі 30 днів – 100 %; [44, с.272] співвідношення суми активів, розміщених строком на 3 місяці, і суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших ресурсів, залучених на 3 місяці не менше 60 %. [13, с.23] У процесі управління ліквідністю на основі дотримання визначеного співвідношення в активах і пасивах закордоном використовується метод закріплення окремих статей пасивів в залежності від їх строковості за визначеними статтями активів, виходячи з їх ліквідності. В деяких розвинутих країнах світу, управління ризиком ліквідності базується на визначенні дефіциту або надлишку ліквідності. Для цього сукупна сума активів окремого періоду порівнюється із сумою пасивів відповідного періоду, дефіцит (надлишок) ліквідності визначається по періодам і наростаючим підсумком. Наступним кроком аналізу є зіставлення суми дефіциту із граничним рівнем, який визначає банк. Враховуючи те, що одним із основних методів управління ліквідністю комерційного банку є метод коефіцієнтів, який крім самих банків в регуляторних цілях використовують і багато центральних банків країн світу у формі встановлення обов’язкових економічних нормативів, особливої уваги заслуговує саме зарубіжний досвід управління ліквідністю за допомогою коефіцієнтів. Кількість показників ліквідності неоднакова в різних країнах світу. Так для обов’язкового виконання Національний банк України розробив тринадцять нормативів, з яких три - ліквідності, а в Росії Центробанк запровадив чотирнадцять нормативів, з яких чотири - нормативи ліквідності. Вибір показників виміру ліквідності обумовлюється насамперед вимогами наглядового органу до оцінки ліквідності. Використовуючи інструкції, а також деякі літературні джерела, розроблено спробу упорядкувати систему показників ліквідності окремих країн світу, що представлена у табл 3.1 (табл. 3.1). Слід зазначити, що Центральний банк Франції не нав’язує однаковий коефіцієнт усім установам; у кожному конкретному випадку банк може вважати обчислений коефіцієнт задовільним чи ні і, у разі потреби, вплинути на установу відповідним чином. [5, с.412] В деяких країнах банківські установи для власних потреб, поряд з нормативними показниками ліквідності, розраховують інші показники ліквідності балансу банку. Це співвідношення суми активів до суми зобов’язань зі строком розміщення активів і погашення зобов’язань до одного місяця та до шести місяців (табл. 3.1). Таблиця 3.1 Економічні нормативи ліквідності комерційних банків розвинутих країн світу Країна
Назва показника
Розрахунок Нормативне значення, %
1 2 3 4
Франція
Норматив ліквідності Співвідношення суми активів, розміщених строком на 3 місяці, і суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших ресурсів, залучених на 3 місяці
> 60
Норматив довгострокової ліквідності Співвідношення суми активів, розміщених строком понад 4 роки до довгострокових ресурсів строком понад 4 років.
> 60
Продовження табл. 3.1 1 2 3 4
Німеччина
Норматив короткострокової ліквідності Співвідношення суми короткострокових та середньострокових вкладень до 4 років і суми залучених ресурсів до 4 років та ощадних депозитів
100
Норматив довгострокової ліквідності Співвідношення суми активів і суми зобов’язань зі строком розміщення активів і погашення зобов’язань понад 4 роки
100
Велика Британія
Норматив ліквідності Співвідношення готівки, залишків на коррахунках HOCTPО, суми наданих депозитів до повернення і зі строком розміщення на день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів і загальної суми зобов’язань.
> 12,5
Японія
Норматив ліквідності Співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в Центральному банку та в касі, державних цінних паперів і загальної суми залучених депозитів
> 30
Цікавим є досвід оцінювання ліквідності комерційними банками США. Центральний банк США не зобов’язує комерційні банки дотримуватися законодавчо встановлених нормативів ліквідності. Розробка та підтримання системи показників ліквідності є завданням керівництва самих банківських установ. Нині в американській практиці не передбачено строгих формул оцінки ліквідності різноманітних банків. При проведенні аналізу ліквідності підходи змінюються залежно від ринку, на якому працює банк; типу або виду комерційного банку; змісту і набору банківських послуг.[19, с.173] Згідно з досвідом, накопиченим банками США, запроваджено таку систему показників: обсяг первинних резервів (каса + кореспондентський рахунок в центральному банку ) / Обсяг залучених депозитів; обсяг первинних + вторинних резервів (державні цінні папери) / Обсяг залучених депозитів; рівень першого показника для забезпечення ліквідності банку має бути не меншим 5-10 %; рівень другого - не меншим 15-25 %; обсяг наданих кредитів / Обсяг залучених депозитів; При цьому встановлена залежність: чим більший цей показник за одиницю тим ліквідність банку нижча. обсяг наданих кредитів / Загальний обсяг активів; Цей показник відображає диверсифікацію активів. Він вважається оптимальним у межах 60-70 % для підтримання ліквідності та прибутковості банку. На ліквідність впливає також структура депозитів, тобто розподіл депозитів на "стійкі" та "летючі". До "стійких" депозитів можна віднести депозити постійних клієнтів банку, як строкові, так і до запитання. обсяг залучених "стійких" депозитів / Загальний обсяг залучених депозитів; Необхідно підкреслити, що чим більша частка "стійких" депозитів у загальному обсязі залучених депозитів (не менше 75 %), тим ліквідність банку вища. Наявність у банку "стійких" депозитів зменшує потребу в ліквідних активах та сприяє отриманню значного прибутку. Велике значення для підтримання ліквідності має розвиток міжбанківського ринку кредитів. обсяг залучених позик, отриманих в інших банках в тому числі кредитів отриманих в центральному банку / Загальний обсяг залучених ресурсів. При цьому аналізують частоту, умови і причини запозичення, обсяг сплачених відсотків. Постійне користування коштами, запозиченими з міжбанківського ринку для погашення зобов’язань банку, свідчить про його ліквідну нестабільність. Особливої уваги заслуговує досвід управління ризиком ліквідності в Російській Федерації. У російській практиці найбільш розповсюдженим методом управління ліквідністю є коефіцієнтний. Метод заснований на аналізі й оцінці набору показників ліквідності, у число яких входять як директивно встановлені Банком Росії, так і додаткові нормативи, що відбивають специфічні фактори ризику ліквідності конкретного банку. Таблиця 3.2 Економічні нормативи ліквідності Російської Федерації Назва показника Розрахунок Нормативне значення, %
Норматив миттєвої ліквідності (Н2) Співвідношення суми високоліквідних активів і суми зобов’язань за рахунками до повернення > 15
Норматив поточної ліквідності (Н3) Співвідношення суми ліквідних активів і суми зобов’язань за рахунками до повернення на строк до 30 днів > 50
Норматив довгострокової ліквідності (Н4) Співвідношення загальної суми довгострокових активів, враховуючи надані гарантії, строком розміщення більше одного року і суми капіталу та зобов’язань банку за депозитними рахунками, отриманими кредитами та іншими борговими зобов’язаннями строком погашення більше одного року < 120
Норматив загальної ліквідності (Н5) Співвідношення суми ліквідних активів і загальної суми активів за вирахуванням обов’язкових резервів > 20
У липні 2004 р. Банк Росії своїм листом "О рекомендациях по анализу ликвидности кредитних организаций" № 139-т звернув увагу своїх територіальних установ і кредитних організацій на першочергове значення ефективного управління ліквідністю. У Листі містяться рекомендації з організації ефективного управління і контролю за ліквідністю в кредитних організаціях і по оцінці впливу ліквідності на фінансовий стан кредитних організацій [40, с.92]. У рекомендаціях відзначається, що умовою ефективного управління ліквідністю є наявність в кредитній організації офіційно затвердженого (схваленого) і при необхідності переглядається керівним органом кредитної організації документа про політику в сфері управління і контролю за станом ліквідності. Передбачається, що такий документ повинний містити: формалізований опис процедур визначення раціональної потреби кредитної організації в ліквідних коштах; порядок проведення аналізу стану миттєвої, поточної і довгострокової ліквідності, причин невиконання обов’язкових нормативів і визначення заходів для доведення показників як мінімум до нормативних значень; процедури прийняття рішень при виникненні конфлікту інтересів між ліквідністю і прибутковістю кредитної організації, що виникає в тому числі через низьку прибутковість ліквідних активів або високої вартості ресурсів; порядок складання короткострокового прогнозу ліквідності; порядок проведення аналізу стану ліквідності з використанням сценаріїв негативного для кредитної організації розвитку подій, пов’язаних зі станом ринку, положенням боржників, кредиторів, іншими обставинами, що впливають на стан ліквідності кредитної організації, і план заходів для підтримки ліквідності в зазначених умовах; процедури відновлення ліквідності кредитної організації, у тому числі процедури прийняття рішень по мобілізації ліквідних активів, залучення додаткових ресурсів на випадок виникнення дефіциту ліквідності. У рекомендаціях зазначено, що найбільш кращим методом аналізу ризику ліквідності є метод розривів у термінах погашення вимог і зобов’язань. Відповідно до цього методу сума кожної окремої статті агрегованого балансового звіту групується в залежності від термінів, що залишилися до погашення активів і зобов’язань. При цьому використовуються наступні характеристики терміновості активів і зобов’язань: прострочені, до запитання, 1 день, від 2 до 7 днів, від 8 до 30 днів, від 31 до 90 днів, від 91 до 180 днів, від 181 дня до 1 року, від 1 року до 3 років, понад 3 років. Вищевикладені рекомендації Банку Росії, щодо наявності та змісту внутрішнього нормативного документу стосовно управління та контролю за ліквідністю банківської установи ідентичні і для України. Так, кожен вітчизняний комерційний банк має певний нормативний документ, що регламентує роботу по забезпеченню установи ліквідними активами та управління ризиком ліквідності. Що ж стосується використання методу розривів між строками погашення активів та пасивів (ГЕП-аналіз) для управління ліквідністю комерційного банку, то треба зазначити, що саме цей метод є найголовнішим в системі методів аналізу ліквідності в практиці українських банків. Необхідно зазначити, що показники ліквідності різних країн світу різняться не тільки кількістю та назвою, а й методологією обчислення. Різні нормативні показники ліквідності та їх граничні значення обумовлені особливостями економічного розвитку відповідних країн, їх фінансових ринків і банківських систем. Як видно з таблиць, в країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою кількість економічних нормативів ліквідності обмежена, вона становить один-два показники. Ураховуючи вищевикладене та порівнявши обов’язкові економічні нормативи ліквідності України та Росії можна зробити висновок, що серед усіх показників ліквідності ідентичним, як за методологією розрахунку, так і в розмірі граничного значення, є лише один норматив-норматив миттєвої ліквідності. Саме він вважається одним із найважливіших показників в системі економічних нормативів ліквідності, який характеризує ступінь захищеності банку від ризику одночасної вимоги клієнтами своїх коштів. Норматив поточної ліквідності має практично однакову методику розрахунку але різниться розміром-в Росії (50 %), що не намного більше ніж в Україні (40%). Враховуючи це можна рекомендувати підвищити норматив поточної ліквідності для забезпечення більшої фінансової стійкості комерційних банків України в умовах економічної та політичної нестабільності, яка спостерігається останніми роками. Інші економічні нормативи Російської Федерації не мають аналогів серед вітчизняних за методологією розрахунку. Узагальнюючи досвід зарубіжних країн щодо управління ліквідністю комерційних банків за допомогою методу коефіцієнтів доцільно запропонувати таку систему показників ліквідності: з трьох нормативів ліквідності банків України, на наш погляд, слід залишити без змін лише один показник - миттєвої ліквідності; показник поточної ліквідності, мінімальне значення якого необхідно підвищити до 50 %; показник довгострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань більше одного року; Рекомендоване значення цього показника має коливатися в межах 55-60%. показник ліквідності, що визначається як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в Центральному банку та в касі, державних цінних паперів (високоліквідні активи) і загальної суми залучених депозитів. Значення цього показника має бути не меншим за 30 %. Серед запропонованих показників перші три слід віднести до нормативних, а останній - комерційні банки можуть використовувати для внутрішнього аналізу. Такі зміни потрібні в першу чергу для того, щоб конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку як для контролю з боку НБУ, так і для прийняття управлінських рішень в банківських установах. Розглядаючи питання прогресивного досвіду управління ліквідністю в різних країнах світу неможливо не звернути уваги на управління ліквідностю на міжнародному рівні. Головним методологічним центром щодо ефективного управління ризиками банківської діяльності на міжнародному рівні є Базельський комітет з питань банківського нагляду. Результатом діяльності комітету у м. Базелі є документ "Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи". Базель I заклав основи для аналізу не тільки кількісних, але і якісних характеристик капіталу й активів банку. Розширивши коло розглянутих ризиків і включивши в методику розрахунку достатності капіталу характеристики управління, Базель II у кількісному форматі виразив якісний взаємозв’язок таких ключових напрямків аналізу ефективності діяльності банку як прибуток, ліквідність, ризики і якість управління. Сьогодні Базель II є методологією, що використовує капітал для створення інтегрального показника якості роботи банку. До врахованого в Базелі I ринковому ризику Базель II додав методики оцінки кредитного й операційного ризиків і створив передумови для досліджень по обліку й оцінці всього діапазону ризиків, яким піддана банківська діяльність, у тому числі і тих ризиках, що раніше не оцінювалися кількісно (репутаційний, стратегічний, правовий ризик, ризик документації, ризик ліквідності і т.д.). При цьому в Базелі II врахований інтегральний характер ризиків і запропонована концепція спільного управління всіма прийнятими банком ризиками для запобігання ситуацій, коли зменшення одного з видів прийнятих ризиків сприяє не зниженню, а збільшенню загального профілю ризику банку за рахунок виникнення чи зростанню інших ризиків. У Базелі II ліквідність оцінюється як умова, що має вирішальне значення для продовження існування банку. При здійсненні контролю ліквідності варто враховувати безпосередній взаємний вплив ліквідності і капіталу. Як ліквідність банку і ліквідність ринків, на яких він працює, впливають на достатність капіталу, так і капітал у стресових ситуаціях може мати помітний вплив на підтримання ліквідності. При цьому оцінка управління ризиком ліквідності планується з урахуванням його агрегованого характеру у відношенні тих напрямків діяльності, де негативні варіанти розвитку подій впливають на фінансові потоки банку. Управління ліквідністю в принципі полягає в нейтралізації двох складових: системного і невизначеного факторів. Системний фактор, що сприяє виникненню ризику ліквідності, пов’язаний зі структурою активів і пасивів, а також з вадами в управлінні потоками платежів банку. Невизначений фактор полягає в можливій реалізації кожного з ризиків, що приймає банк у процесі своєї діяльності. Реалізації неповернення кредитів (кредитний ризик), коливання курсів (ринковий і процентний ризики), збої в потоках платежів і операційні помилки (операційний ризик), відтік клієнтів (репутаційний ризик), збитки при реалізації правового ризику та інші ризики небезпечні для банку рівно настільки, наскільки вони розбалансують параметри ліквідності банку. Після реалізації ризику по якому-небудь з напрямків діяльності банку з наступним впливом на ліквідність події надалі можуть розвиватися або як загасаючий процес, або як розбалансований, що поширюється всередину і вшир процес, коли виникнення проблем з ліквідністю викликає прояв інших ризиків, що, у свою чергу, негативно впливають на ліквідність. Чи піде банк у стресовій ситуації по шляху до банкрутства чи по шляху компенсації ризиків багато в чому залежить від того, чи розглядає він Базель II як формальність або як план в управлінні банком. Також необхідно виділити основні принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, які розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду. Ці принципи відповідно до напрямків організації управління ліквідністю комерційного банку поділені на вісім груп, до яких належать: I. Розробка структури управління ліквідністю кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю. Ця стратегія повинна застосовуватись по всій організації; банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю. Правління також повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контроля ризику ліквідності. Правління повинно бути регулярно інформовано про ситуацію із ліквідністю у банку, та негайно, якщо є будь-які матеріальні зміни у поточній, або очікуваній ліквідності банку; кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності. Ця структура повинна включати постійне залучення членів вищого керівництва. Вище керівництво повинно забезпечити те, що ліквідність ефективно управляється, та що встановлені відповідні положення та процедури для контролю та обмеження ризику ліквідності. Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди; банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності. Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам. II. Вимірювання та моніторинг чистих потреб у фінансуванні кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні; банк повинен аналізувати ліквідність застосовуючи різноманітні сценарії "а що коли"; банк має часто переглядати свої припущення, що застосовувались при управлінні ліквідністю для того, щоб з’ясувати, чи залишаються вони ще вірними. III. Управління доступом до ринку кожен банк має періодично переглядати свої зусилля щодо встановлення та підтримки відношень з володарями зобов’язань, щодо підтримки диверсифікації зобов’язань та зусиль щодо забезпечення своєї спроможності продавати активи. IV. Антикризове планування банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію владнання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях. V. Управління ліквідністю іноземної валюти кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює. На додаток до вимірювання своїх загальних потреб ліквідності іноземної валюти та прийнятної відкритої валютної позиції, банк також повинен провести окремий аналіз своєї стратегії для кожної валюти окремо; базуючись на результатах аналізу проведеного відповідно до Принципу 10, банк повинен, якщо це прийнятне, встановити та регулярно переглядати граничні значення розміру невідповідності своїх грошових потоків (відкритої валютної позиції) за певний період для всіх іноземних валют разом, та для кожної значної окремої валюти з якими він працює. VI. Внутрішній контроль управління ризиком ліквідності кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності. Фундаментальний компонент внутрішньої системи контролю включає регулярні незалежні перевірки та оцінки ефективності системи та, якщо необхідно, забезпечення відповідних виправлень або поліпшень до процесу здійснення внутрішнього контролю. Результати таких перевірок мають надаватися наглядовим органам. VII. Роль публічного розкриття інформації для покрашення ліквідності кожен банк, для того щоб керувати тим, як сприймається громадськістю організація та її ефективність, повинен мати механізм для забезпечення відповідного рівня розкриття інформації про банк. VIII. Роль працівників банківського нагляду працівники банківського нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, політики, процедур та принципів, що відносяться до управління ліквідністю. Вони повинні вимагати, щоб банк мав ефективну систему для вимірювання, моніторингу та контрою ризику ліквідності. Працівники банківського нагляду повинні отримувати від кожного банку достатню та своєчасну інформацію для оцінки рівня ризику ліквідності та мають забезпечити, щоб банк мав відповідні плани виходу з кризи при зниженні ліквідності. Отже, Базельський комітет з банківського нагляду розглядає оцінку ризиків не як результат застосування математичних моделей, а як безперервний процес. Процес, у якому постійне моделювання й уточнення параметрів використовуваних моделей дозволяє проводити регулярне уточнення лімітів і параметрів антикризових сценаріїв і в який реалізуються обов’язки і відповідальність усіх ланок управління. Це те, що банки повинні розвивати у своєму співтоваристві. Вищезазначені принципи ефективного управління ліквідністю комерційного банку охоплюють всі складові процесу управління ліквідністю, починаючи від організаційної структури менеджменту, розробки програми антикризового реагування і основних вимог до неї та закінчуючи внутрішнім контролем та зовнішнім наглядом за ефективністю прийнятих рішень щодо управління ризиком ліквідності. Так само як і при управлінні іншими типами ризику, ефективне управління ризиком ліквідності включає встановлення банківської стратегії, забезпечення ефективного нагляду з боку правління та вищого керівництва, встановлення ефективного процесу вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності. Формальність та складність процесу управління ліквідністю має відповідати загальному рівню ризику, що несе банк. Тобто для ефективного управління ліквідністю комерційні банки повинні використовувати рекомендації Базельського комітету в частині максимального балансування строків погашення активів і пасивів, а також постійного контролю за іншими ризиками, що притаманні банківській діяльності, які в свою чергу можуть призвести до втрати банком своєї ліквідності. 3.2. Шляхи підвищення ліквідності комерційних банків Стабільний розвиток та подальше функціонування банківської системи України перебувають у тісному зв’язку з нарощуванням ресурсної бази. Від того, наскільки банки приділяють увагу формуванню фінансових ресурсів, залежить їх платоспроможність та ліквідність. Одним із елементів ефективного функціонування банків та їх фінансової стійкості є їх стабільність і достатність ресурсної бази. Політика комерційних банків щодо зміцнення ресурсної бази пов’язана із вирішенням таких завдань, як формування джерел фінансових ресурсів із мінімальною вартістю, ефективним їх використанням та управлінням цими ресурсами під час проведення активних операцій. Ліквідність банківської системи є тим стрижнем, який забезпечує своєчасність, повноту і безперервність виконання усіх грошових зобов’язань банківської системи та достатність коштів щодо потреб розвитку вітчизняної економіки. Підвищення ефективності управлінням ліквідністю банківської системи є одним із пріоритетних завдань центральних банків кожної країни. По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання усередині банку. По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків. З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів. У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами. Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком економічних нормативів. По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент. У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д. Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід. Виходячи зі спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера. По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями. При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти: управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів. терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву. Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно: контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах; аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12 міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політика; аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість: попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку. краще вивчати кредитоспроможність позичальників; обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів; видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування; підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення; вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами; застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку. змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банків і т.п. Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п. У управлінні пасивами банку можна порекомендувати: застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність. розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами. стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого. Проаналізувати депозитну базу банку: звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання; визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз. враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу розходжень у розмірах внесків. привести у відповідність врахування кредитних ресурсів; оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних установ. скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів за їх термінами. У цілому ж, для розпізнавання ризиків небалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першій і других розділах показників, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних банком можуть розглядатися укладені і що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про планову потребу в кредиті, щоденні відомості оборотів залишків по балансових рахунках, щоденні відомісті по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п. На основі бази даних банком щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності і ліквідності і проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з врахуванням норм платоспроможності і ліквідності. Це дозволяє взаємопов"язати вирішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, щодо пошуку джерел додаткових прибутків і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності і платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різноманітні зміни рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку і своєчасно прийняти необхідні заходи для його стабілізації. У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів. Друга рекомендація полягає в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів. Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет. Сьогодні управлінню ліквідними коштами в загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні з пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів. Банк повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим ліквідними коштами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів. Суть четвертої рекомендації складається в наступному: потреби банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків. Отже, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій. Висновки до розділу 3 Дослідивши зарубіжний досвід управління ліквідністю, можна зробити наступний висновок: Оскільки одним з основних методів управління ліквідністю комерційного банку є метод коефіцієнтів, багато центральних банків світу також використовують цей метод у формі встановлення обов’язкових економічних нормативів. Кількість таких показників ліквідності у різних країнах різна. У багатьох країнах для власних потреб розраховують показники ліквідності балансу банку, що дає змогу більш точно розробити та прийняти конструктивні рішення для управління своєю ліквідністю. Слід відзначити, що нормативи різних країн відрізняються не тільки кількістю та назвою, а й методологією обчислення і їх граничні значення залежать від економічного розвитку країни. Також необхідно виділяти основні принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, які розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду. Ці принципи ефективного управління ліквідністю комерційного банку охоплюють всі складові процесу управління ліквідністю, починаючи від організаційної структури менеджменту, розробки програми антикризового реагування і основних вимог до неї та закінчуючи внутрішнім контролем та зовнішнім наглядом за ефективністю прийнятих рішень. Для підвищення ліквідності комерційним банкам необхідно приділяти особливу увагу формуванню своїх фінансових ресурсів, оскільки саме ліквідність забезпечує своєчасність, повноту та безперервність виконання усіх своїх грошових зобов’язань. Також банку необхідно визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу, тобто банк повинен сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань. Суттєвий вплив на рівень ліквідності банку має його політика в області активних та пасивних операцій, тому комерційні установи повинні слідкувати за управлінням таких операцій. РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ В ПАТ КБ "ПриватБанк" 4.1. Теоретичні основи охорони праці Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Ефективним методом організації охорони праці на підприємстві є системний підхід, тобто об’єднання розрізнених заходів з охорони праці в єдину систему цілеспрямованих дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом шляхом створення і забезпечення функціонування системи управління охороною праці. В Україні законодавче забезпечення з охорони праці представлено системою нормативних актів, які регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Законодавча база складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є: Конституція України; Кодекс законів про працю України; Закон України "Про охорону праці". Згідно з Законом України «Про охорону праці» служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці. Закон дає визначення понять "роботодавець" і "працівник". Роботодавець – це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник – це особа, яка працює на підприємстві, за укладеним трудовим договором (контрактом). Згідно із Законом, працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У законі також визначені обов’язки роботодавця зі створення належних умов праці: створити відповідні служби та призначити посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці; розробити за участю сторін колективний договір та реалізувати комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів; забезпечити виконання необхідних профілактичних заходів; впроваджувати прогресивні технології, досягнення науки і техніки; забезпечити належне утримання будівель і споруд; забезпечити усунення причин, що призводять до нещасних випадків; організувати проведення аудиту охорони праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання, атестації робочих місць; розробити і затвердити положення, інструкції з охорони праці, які діють у межах підприємства; здійснювати контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами і т. д.; організувати пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Правовий захист від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також і профілактичні заходи щодо охорони здоров’я чітко відображені у трудовому законодавстві України, в Законі "Про державне страхування в системі стандартів безпеки праці". Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Так, в Конституції чітко визначено, що: "людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55) ". Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності. Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ "Охорона праці" Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як "Трудовий договір" (глава ІІІ), "Робочий час" (глава ХІV), "Час відпочинку (глава V), "Праця жінок" (глава VІІ), "Праця молоді" (глава XІІI), "Професійні спілки" (глава XVI), "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю" (глава XVІІI). Законом України "Про колективні договори і угоди" (ст. 7) передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці. Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками і працівниками. Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов’язань з охорони праці, слід також наголосити на тому, що ці зобов’язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам країни. Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Закон "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. 4.2. Особливості охорони праці в ПАТ КБ "ПриватБанк" Забезпечення умов праці згідно вимог законодавства та цілей організації можливе лише при координованості дій спеціалістів служб управління персоналом та працівників. При укладанні трудового договору чи контракту з ПАТ КБ "ПриватБанк" громадянин має бути інформованим роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Для контролю та вирішення питань охорони праці в банківській установі утворено службу охорони праці згідно вимог чинного законодавства. З метою постійної перевірки знань охорони праці працівники постійно проходять інструктажі, навчання або перенавчання з цих питань. У ПАТ КБ"ПриватБанк" створена система пожежної безпеки для подолання та попередження пожеж. Відділення обладнані необхідним протипожежним обладнанням згідно вимог і правил пожежної безпеки. За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, охорони праці винні можуть притягатись до сплати штрафу. Державними міжгалузевими та галузевими нормативними актами про охорону праці є правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Для покращання умов праці необхідно підвищити рівень безпеки технологій, механізмів, машин, приміщень та інших об’єктів, покращити санітарно-гігієнічні показники (зниження рівнів вібрацій, шумів, покращанням освітлення, мікроклімату тощо), покращити рівень психофізіологічних показників (зниження підвищених фізичних та нервово-психічних навантажень, в тому числі рутинної праці), покращити естетичні показники (благоустрій приміщень та території підприємства тощо). До роботи з комп’ютерною та лічильною технікою допускаються особи ознайомлені зі вступним первинним інструктажем з питань охорони праці, інструкцією по експлуатації застосовуваної машини, знають основні конструкції машини. Освітленість робочого місця оператора ЕОМ повинна відповідати нормам ВБН 8.2.2. 000.32106 – 1 – 95. Дисплей комп’ютера повинен бути обладнаний захисним екраном. Приміщення комп’ютерного залу повинно відповідати вимогам санітарних норм для обчислювальних центрів. Воно повинно бути сухим з неструмопровідною підлогою. Стіни приміщення повинні обшиватися звукопоглинаючою плиткою. Батареї центрального опалення одягаються в дерев’яні решітки огородження. Відстань від стін до машини повинна бути не менше 0,5 м. Ширина проходів між машинами повинна становити 1 м. Розміщення машин повинно давати можливість їх технічного обслуговування. Кожна машина повинна мати окреме живлення через стабілізатор, опір заземлення повинен становити не більше 4 Ом. Приміщення обладнується засобами пожежогасіння, не менше 2 вогнегасників: ОУ – 2, ОУ – 3, ОПУ – 2 тощо. 2. Перед початком роботи: Переконатись у готовності обладнання до роботи. Перевірити справність та цілісність кабеля живлення, вилки, розетки, ізоляції електропроводки. Прибрати з машини всі випадкові металеві предмети (скрепки, кнопки). При ураженні струмом треба діяти негайно. У разі виникнення пожежі необхідно: - використати всі наявні засоби пожежогасіння крім води і вогнегасника ОХП – 10; - при необхідності викликати пожежну команду за тел. 01. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях: При виникненні ситуації, яка може привести до аварії необхідно відключити комп’ютер від електромережі і повідомити про це особу, яка відповідає про технічний стан комп’ютера. Самому ліквідувати несправності забороняється. Вимоги безпеки при роботі з пультами ЕОМ: а) при роботі з ЕОМ необхідно пам’ятати, що в них є напруга на електропроменевій трубці; б) у зв’язку з цим необхідно суворо дотримуватись таких вимог техніки безпеки: - не вмикати, не вимикати роз’єм кабелів при поданій напрузі живлення; - не залишати комп’ютери під живленням без нагляду. в) перед вмиканням ЕОМ у мережу необхідно переконатись: - у наявності заземлення приладів; - у справності шнура живлення, шнура зв’язку клавіатури з блоком живлення; - увімкнути живлення. Перевірити наявність засобів пожежогасіння і захисту від ураження електричним струмом та випромінювання. Ввімкнути загальний вимикач, подати живлення до машини і під’єднанні її до електромережі не торкатися до кабеля живлення, а брати шнур за вилку. 3. Під час роботи: Дотримуватись інструкції по експлуатації використовуваної машини. Слідкувати за надійністю роботи техніки, не допускати їх перевантаження, не закривати вентиляційних отворів машин з метою запобігання перегрівання робочих деталей і пристроїв машин. При тривалій роботі враховуючи одноманітний та малорухливий стиль даної роботи, оператору слід робити п’ятихвилинні перерви через кожні 2 години роботи. Забороняється: - торкатися до частин і блоків машин, котрі рухаються, або знаходяться під напругою; - працювати на несправній або відкритій (без захисного корпусу) машині; - проводити чистку машини, якщо вона ввімкнена у мережу; - піддавати дії ударів, вібрації, попадання прямого світла, рідин на вказану техніку; - розбирати техніку. У разі виявлення несправності, слід негайно вимкнути машину і повідомити начальника, не залишати техніку ввімкненою без нагляду. 4. По закінченні роботи: - вимкнути всі блоки комп’ютерної та лічильної техніки, що мають окреме живлення. При цьому забороняється висмикувати штепсельну вилку з розетки за шнур. - вимкнути загальний вимикач. Під час роботи за комп’ютером мають місце такі небезпечні та шкідливі фактори: - підвищений рівень електричного кола; - підвищений рівень електричного випромінювання; - підвищений рівень статичної електрики; - підвищений рівень іонізації повітря. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ Дослідивши теоретичні та практичні основи забезпечення ліквідності, можна зробити наступні висновки: 1. Розглянувши поняття "ліквідність" ми визначили, що цей термін означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Ліквідність комерційного банку – це його здатність вчасно повертати свої боргові зобов’язання. Отже, банк буде ліквідним в тому разі, якщо суми його наявних коштів та інших ліквідних активів будуть достатніми для виконання таких зобов’язань. На сьогодні не має єдиної точки зору щодо визначення даного поняття, оскільки кожен автор тракує його по різному, але вважається, що існують дві найбільш поширені точки зору. Перша визначає ліквідність банку як можливість використання деякого активу банку як готівкових коштів або швидкого перетворення його в готівку, а також як здатність активу зберігати при цьому свою номінальну вартість незмінною. Друга трактує ліквідність банку як якісну характеристику об'єкту економічних відносин, як здатність погашати свої зобов'язання в строк. 2. Провівши аналіз навчально-практичної літератури з питань ліквідності комерційних банків, можна зробити висновок, що у багатьох наукових працях ліквідність комерційних банків визначається як найбільш вагомий показник, оскільки він характеризує ступінь надійності банківських установ. Наразі бракує праць, які б поєднували методи аналізу, забезпечення та управління ліквідністю в банку, оскільки більшість дослідників цього питання висвітлюють світові стандарти та підходи саме до управління ліквідністю в банку. Недосконалість нормативно-правової бази щодо забезпечення та управління ліквідністю в комерційних банках негативно впливає на розвиток банківської системи вцілому, тому державні органи повинні постійно працювати над розробкою нових законів щодо покращення механізму управління та забезпечення банківської ліквідності. 3. Дослідивши методи оцінки ліквідності комерційного банку, ми дійшли висновку, що оцінка ліквідності на основі коефіцієнтів є найбільш доступною. За допомогою цього методу можна визначити стабільність зобов’язань банку і потребу банку в дадоткових ліквідних коштах. За допомогою розрахунків цих коефіцієнтів, контролюється рівень ліквідності кредитних організацій. Тому, радимо банкам постійно контролювати нормативні значення цих показників. 4. Розглянувши сучасний стан та проблеми забезпечення ліквідності комерційних банків в Україні, можемо відзначити, що забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи не є суто вітчизняною проблемою. Саме в останні два десятиліття більше двох третин країн зіткнулись з економічними труднощами у банківському секторі. В Україні ця проблема загострилась з причини скорочення залишків на кореспондентських рахунках банків, збільшення відтоку депозитів населення, підвищення відсоткових ставок. Передусім, необхідно посилити контроль за банківською діяльністю з боку держави, зокрема — НБУ, провести рекапіталізацію. Національним комерційним банкам, у свою чергу, потрібно переймати досвід діяльності у зарубіжних, адже в сучасних умовах банківський менеджмент України є недосконалим. 5. ПАТ КБ "ПриватБанк" є одним з перших приватних комерційних банків, створених в Україні. ПАТ КБ "ПриватБанк" є універсальним банком, оскільки він надає повний спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг з обслуговування корпоративних та індивідуальних клієнтів. Для дослідження ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" був проведений аналіз його фінансового стану за останні 3 роки, тобто, були розраховані показники його фінансової стійкості, ділової активності та ліквідності. При цьому, було виявлено, що суттєвих проблем банк не має, за рахунок того, що постійно контролює свій фінансовий стан, своєчасно розробляє та приймає рішення для його зміцнення та має значну власну клієнтську базу. 6. Аналіз ліквідності комерційного банку допомагає розробляти короткострокові рекомендації відносно підтримки ліквідності та глобальної стратегії діяльності банку.Кінцевим результатом такого аналізу є підведення підсумків по вім результатам, підготовка матеріалів про позитивні та негативні тенденції у розвитку та діяльності банку. Провівши аналіз ліквідності ПАТ КБ "ПриватБанк" за останні 3 періоди можна сказати наступне: протягом останніх трьох років показники ліквідності банку були у нормі, отже фінансовий стан банку був стабільним. Отже, підтримання належного рівня ліквідності забезпечує фінансову надійність банківській установі. Аналіз активів банку свідчить про те, що їх динаміка склад і структура відповідає основним напрямкам і принципам розвитку банку, але радимо коригувати їх в напрямку підвищення питомої ваги інвестиційно-кредитного портфелю та уповільнення темпів приросту основних засобів. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності показав, що банк не має суттєвих проблем у підтриманні своєї ліквідності, хоча значно знизився рівень високоліквідних активів. Тому, радимо банку залучати депозити, для збільшення високоліквідних активів. 7. Одним з найбільш важливих завдань управління ПАТ КБ "ПриватБанк" є забезпечення відповідного рівня ліквідності. Для того, щоб забезпечити потребу у ліквідних коштах банк використовує метод управління ліквідністю через управління активами та іноді метод оцінки балансу. Для того, щобзадовільнити потребу у ліквідних коштах банк починає продавати вибіркові активи доти, поки не буде задоволено попит на наявні кошти. Таким чином, ліквідні кошти надходять до банку за рахунок перетворення негрошових активів у наявні кошти. 8. Оскільки одним з основних методів управління ліквідністю в комерційному банку є метод коефіцієнтів, багато центральних банків світу також використовують цей метод у формі встановлення обов’язкових економічних нормативів. Кількість таких показників ліквідності у різних країнах різна. У багатьох країнах для власних потреб розраховують показники ліквідності балансу банку, що дає змогу більш точно розробити та прийняти конструктивні рішення для управління своєю ліквідністю. Слід відзначити, що нормативи різних країн відрізняються не тільки кількістю та назвою, а й методологією обчислення і їх граничні значення залежать від економічного розвитку країни. Також необхідно виділяти основні принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, які розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду. Ці принципи ефективного управління ліквідністю комерційного банку охоплюють всі складові процесу управління ліквідністю, починаючи від організаційної структури менеджменту, розробки програми антикризового реагування і основних вимог до неї та закінчуючи внутрішнім контролем та зовнішнім наглядом за ефективністю прийнятих рішень. 9. Для підвищення ліквідності комерційним банкам необхідно приділяти особливу увагу формуванню своїх фінансових ресурсів, оскільки саме ліквідність забезпечує своєчасність, повноту та безперервність виконання усіх своїх грошових зобов’язань. Також банку необхідно визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу, тобто банк повинен сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань. Суттєвий вплив на рівень ліквідності банку має його політика в області активних та пасивних операцій, тому комерційні установи повинні слідкувати за управлінням таких операцій. 10. Збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності - основне завдань охорони праці в різних сферах діяльності. Для виконання даного завдання ПАТ КБ "ПриватБанк" необхідно знизити підвищені фізичні навантаження, раціонально організовувати робочі міста, підтримувати благоустрій приміщень і територій.
