35.Загальна х-ка морфо-морфологічного рівня мови: специфіка одиниць, категорій, зв’язків.
Граматична система мови складається з двох рівнів — морфологічного і синтаксичного. Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами відрізняє морфологію від лексикології, яка вивчає значення коренів і цілих слів.
Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику речення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «аморфних» мовах її вартість нульова.Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вважають морфему, інші — слово, ще інші — словоформу. Проблематичним є віднесення до основної морфологічної одиниці слова, бо воно — основна одиниця лексико-семантичного рівня, а кожен рівень повинен мати свою одиницю. Тому найбільш прийнятною є думка Г. Глісона, підтримана В. Скалічкою, О. О. Реформатським та багатьма іншими вченими, що основною одиницею морфологічної системи мови є морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого роду.
Морфеми можуть мати як лексичне (корені), так і лексико-граматичне (префікси і суфікси) і чисто граматичне (флексії) значення; по-друге, є група морфем, що трапляються тільки в одному оточенні, наприклад рос. корінь бужен-, який вживається лише в поєднанні з суфіксом -ин- {буженина) чи укр. суфікс -ад'-, що фіксується лише в слові попадя; по-третє, морфеми не завжди є частиною слова (незмінювані іменники, артиклі, прийменники тощо).
Морфема — результат так званого першого лінгвістичного членування (вираз А. Мартіне), тобто членування мовленнєвого ланцюжка на двосторонні одиниці. Друге лінгвістичне членування — це сегментація тексту на склади. У синтетичних мовах морфема і склад не збігаються, а в кореневих — збігаються (для кореневих мов у мовознавстві використовується й специфічний термін силабоморфема, або морфосилабема).
Морфема як мовна одиниця — це абстрактний інваріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіантів—морфів. Скажімо, в словах писати, пишу, письмо і рука, ручка, руці одна морфема виступає в трьох морфах — пис, пиш, пис' ірук,руч,руц
Про абстрактність морфеми свідчить також наявність нульових морфем.
39. Частини мови та їх місце в системі рівнів мови
Одним із найважливіших для морфології є поняття частин мови, які становлять її чітку підсистему.
Частини мови — класи слів, які виділяють на основі спільності логі-ко-семантичних (поняттєвих), морфологічних і синтаксичних властивостей.
Перші класифікації частин мови було розроблено ще в давніх Індії, Греції та Римі.. Найпоширенішими нині є дві класифікації — шкільна і В. В. Виноградова. За шкільною є 10 частин мови, з них 6 самостійних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), 3 службових (прийменник, сполучник та частка) і вигук. В. В. Виноградов до частин мови відносить тільки ті, які можуть бути членами речення. Тому, крім семи частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, прислівників і категорії стану), ще частки мови (власне частки, зв'язки, прийменники та сполучники), модальні слова й вигуки. Його класифікація створена на матеріалі російської мови.
В частинах мови переплелися лексичні (поняттєві), морфологічні і синтаксичні властивості.Нім мовознавець Я. Зюттерлін: те, що йменується в граматиках частинами мови, являє собою три різні самостійні класифікації, а саме: класифікацію за морфологічними властивостями (відмінювані, дієвідмінювані, незмінювані слова); класифікацію за значенням (позначення явищ і відношень, при цьому перші поділяються на позначення предметів і властивостей); класифікацію за синтаксичним вживанням
П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до іменників, слова зі значенням якості, властивості — до прикметників, а зі значенням дії чи стану — до дієслів тощо. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки.
Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно і віднесення слів до певної частини мови. Із трьох ознак традиційно на перше місце ставлять морфологічні. Однак для багатьох мов такий підхід не спрацьовує. Це стосується передусім кореневих (ізолюючих) й аналітичних мов. Тут надається перевага головним чином синтаксичному підходу, тобто враховується здатність слова стояти в певній синтаксичній позиції. Так, зокрема, в китайській мові при віднесенні слів до частин мови враховується тільки синтаксична позиція слова . У тюркських мовах прикметники не відмінюються і, морфологічно не відрізняються від прислівників.У визначенні частин мови для кожної мови потрібно використовувати різні критерії, бо частини мови в кожній мові специфічні.
Лексико-семантичні (поняттєві) ознаки враховуються завжди як додаткові, бо до однієї частини мови нерідко потрапляють слова з неоднорідним лексичним значенням (див. людина, вовк, ліс, олівець, кмітливість, краса, читання, біг, п'ятірка, десятка, сотня). Наведені тут слова, що належать до однієї частини мови — іменника, позначають предмети (особу, тварину, неістоту), абстрактну і конкретну якість, дію, кількість. Віднесення цих різних за характером лексичної семантики слів до однієї частини мови стало можливим тому, що тут лексичні значення предмета, якості, ознаки, дії, кількості перетворилися на граматичне значення предметності. Так, слово біг> наприклад, означає рух,який не творений якимсь предметом, а як щось, що існує саме собою
Не всі частини мови виділяють за одним принципом. Якщо, скажімо, іменник, прикметник, дієслово, прислівник виокремлюють за морфологічними і, відповідно, синтаксичними ознаками, то займенники і числівники — за логіко-семантичною (поняттєвою) ознакою. До класу займенників і числівників належать різнорідні за морфологічними і синтаксичними ознаками лексичні одиниці (пор. я, ти, хто, що, хтось, ніхто і мій, такий, наш, цей, той, якийсь тощо; п'ять, десять, багато, мало, двоє, десятеро, дві третіх і перший, десятий тощо). Невипадково в лінгвістичних працях виділяють займенники-іменники, займенники-прикметники, займенники-числівники, займенники-прислівники, числівники-іменники та числівники-прикметники. Категорія стану як особлива частина мови виділяється власне на синтаксичній основі: слова категорії стану відрізняються від омонімічних іменників, прикметників та прислівників тим, що виступають у ролі присудків (через що їх називають предикативами), поєднуються з іменником чи займенником у формі давального відмінка і мають синтаксичну категорію часу (пор. Великий жаль бере його за серце і Йому було (є, буде) жаль за сестрою; Рада та весела жінка поверталась додому і Вона рада (була, є, буде) хлопцеві, як рідній дитині; Співали весело і Весело йому було (є, буде) на душі). Наведені приклади засвідчують «розмитий» характер меж між частинами мови, чим і пояснюється наявна в різних авторів розбіжність у віднесенні тих чи інших класів слів до певних частин мови (дієприкметник, дієприслівник, порядкові числівники, присвійні займенники тощо).
У системі частин мови найчіткіше оформлені іменники і дієслова. ядро і периферія є в кожній частині мови. Зокрема, до периферії належать слова з неповним набором словоформ.
Склад частин мови в різних мовах неоднаковий. для слов'янських мов протиставлення дієслова і прикметника не існує в китайській, корейській і японській мовах, в них це одна част. мови — предикат. Звичайним для цих мов є 3 част. мови — імені, предикатива і прислівника. В індіанській мові йума наявні тільки дві частини мови — ім'я і дієслово
42. Заг. х-ка лексико-семантичного рівня мови: одиниці, категорії, системна організація
Одиниця – слово(лексема)
Л-С Категорії – граматично релевантні групи слів в межах певної частини мови яким властиві такі риси:1)спільна семантична ознака(збірність,речовинність,зворотність)2)необовязковість формального показника(збірні іменники мають суфікс –ство,-ат,тощо,тоді як дієслова такого не мають – бути,сидіти,і.т.д)3)взаємодія з грамат.категоріями – зворотність дієслів вимагає категорію стану,перехідність-неперехідність – категорію активу-пасиву,істота-неістота – категорії відмінка і роду,тощо.Категорії – синоніми – слова подібні за значенням.,антоніми,конверсиви – пари слів що виражають зворотні відношення(давати-брати,вручати-приймати),гіпоніми – сукупність семантично однорідних одиниць одного класу(напр. фрукти,це яблуко,груша і.т.д).
Сист.орг-я.О.Потебня розглядав теорію слова як в плані форми так і в плані змісту,вивчаючи семантичні відношення між словами,закони і правила внутр. Зміну групах семантично-повязаних слів.Ро. мов-ць М.Покровський:”слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх семантично повязаних партнерів(синионіми,антоніми,т.д)”Напр.рос крепкий означало сильний фізично,а його антонім – слабкий,та з часом набуло значення сильний за концентрацією,насичений(крепкий чай),так само слабий чай.укр південь озн-ло полудень,12 год дня,антонім північ – 12 ночі,та з часом,півд. І півн част світу.Рос.батюшка і матушка озн-ли пестливу форми мати ,батька,потіт озн піп,дружина попа.Ці факти свідчать що лексика – не нагромадження слів,а система.Про це свідчать і такі факти:1)тлумачення слова ін. словами(мо-во – наука про мову;учитися – вивчати щось2)опис семантики слів з доп обмеженого числа елементів йти,бігти – переміщатися,земля,ноги;летіти – переміщатися,повітря;тощоВ.Порціг висунув ідею про лексико-семантичні поля(йти – ноги,бачити – очі,чути – вуха цілувати – губи,тощо)Термін лексико-семантична система введена В.Виноградовим.