ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. СИСТЕМА СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Місце статистики банківської діяльності в системі статистичних наук Банківська діяльність — специфічний вид підприємницької діяльності, якою займаються як фізичні та юридичні особи, так і держава. Банківська система у широкому розумінні — це сукупність відносин, які пов'язують між собою діяльність у сфері акумуляції та розподілу тимчасово вільних коштів, руху позичкового капіталу, посередництва у платіжних та розрахункових операціях, що здійснюються через особливий інститут — банк. У вузькому розумінні банківська система — це сукупність установ, які виконують усі перелічені функції. Банки — це кредитно-фінансові установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок акумулювання й залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. У сучасній економіці існує кілька видів банків, кожний з яких виконує специфічні функції, що є підставою для віднесення банку до тієї чи іншої категорії. Щоб зрозуміти значення банків у сучасній економічній системі незалежно від їх конкретного виду, треба проаналізувати операції, які вони здійснюють, і усвідомити їх важливість для функціонування підприємств, організацій, установ, а також для життя громадян. Банки можуть виконувати такі банківські операції: 1) залучення й розміщення грошових вкладів та кредитів; 2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів; 3) ведення рахунків клієнтів; 4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; 5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); 6) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також виконання операцій з ними; 7) видача поручництв, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; 8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та їх інкасація (факторинг); 9) придбання за власні кошти засобів виробництва та передання їх в оренду (лізинг); 10) купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою та валюти, що міститься на рахунках і вкладах; 11) купівля та продаж дорогоцінних металів; 12) довірчі операції; 13) надання консультаційних послуг; 14) проведення операцій з касового виконання Державного бюджету за дорученням Національного банку України та ін. Економічні реформи неможливо здійснювати без ефективної банківської системи, оскільки саме на банки покладено функцію сполучної ланки між суб'єктами господарської діяльності, установами, організаціями, громадянами та державою. Банки — одне з джерел фінансування розширеного відтворення й розвитку. Вони тісно пов'язані з ринком товарів та послуг і є невід'ємним елементом економічної системи. В Україні, як відомо, функціонує дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України (НБУ) та комерційних і спеціалізованих банків. Залежно від місця в банківській системі та призначення банки виконують ряд важливих функцій; відмінності між банками зумовлюють відмінності в наборі функцій, які вони виконують. Особливе місце в банківській системі посідає центральний Національний банк України. Принципи діяльності та функції центральних банків істотно відрізняються від тих, які здійснюють комерційні та спеціалізовані банки. Серед основних функцій центральних банків можна назвати такі: емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу; створення важелів грошової та кредитної політики держави, грошово-кредитне регулювання; акумуляція касових резервів інших комерційних і спеціалізованих банків та кредитних установ; управління золотовалютними запасами країни; надання кредитів державним установам і організаціям та здійснення розрахункових операцій для них; здійснення касового виконання державного бюджету; обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу; здійснення розрахункових та посередницьких операцій між іншими комерційними банками та грошово-кредитними установами; гарантія державного замовлення; розробка та встановлення нормативів діяльності комерційних банків та грошово-кредитних установ; контроль за діяльністю суб'єктів банківської системи держави. Другий рівень банківської системи становлять як універсальні комерційні банки, так і спеціалізовані. У ринковій системі господарювання комерційні універсальні банки виконують ряд важливих загальних функцій: посередництво в платіжних та розрахункових операціях; акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів підприємств і населення та перетворення їх у функціонуючий капітал; посередництво у кредитних операціях; створення кредитних грошей (банкнот і чеків), які замінюють металеві гроші в обігу. Крім того, банки виконують ряд специфічних функцій залежно від їх спеціалізації: емісійні банки — випуск банкнот; комерційні банки — кредитування за рахунок коштів, одержаних у вигляді вкладів клієнтів; інвестиційні банки — довгострокові фінансові вкладення в галузі промисловості, капітало- та наукомістких технологій, транспорту та ін.; іпотечні банки — середньо- та довгострокове кредитування під заставу майна, нерухомості, земельних ділянок; ощадні банки — кредитні та інші операції; основна їх мета — зберігати та захищати вклади клієнтів; пенсійні банки — акумулюють кошти клієнтів і оперують ними для подальшої їх виплати у вигляді пенсії після досягнення клієнтом пенсійного віку; спеціалізовані банки мають обмежену сферу діяльності й займаються лише певними видами кредитування або преферативно кредитують певну галузь (селянську, торговельну та ін.). За всіма ознаками банківська система належить до великих, складних та відкритих систем. З метою ефективного керування цією системою та її регулювання необхідно мати достовірну інформацію про її стан у певний момент часу, співвідношення показників, межі та характер впливу зовнішніх чинників на її структуру та елементи, про тенденції розвитку тих чи інших явищ в її межах. Отже, працівник, який обіймає керівну посаду в банку, аби стати висококваліфікованим спеціалістом у галузі банківської діяльності, повинен вільно володіти прийомами та методами статистичного обліку, аналізу, моделювання та прогнозування. Саме тому статистика банківської діяльності є невід'ємною частиною системи підготовки спеціалістів для банківських установ. Статистика — наука, що вивчає та аналізує кількісну сторону якісних виявів масових процесів та явищ, знаходить закономірності соціально-економічного розвитку, групує та аналізує отримані дані та результати. Отже, з одного боку, статистика — самостійна наука, яка має свій предмет, методологію, інструменти, а з іншого — проміжна ланка в системі інформації та прийняття рішень, державного управління та ін. < Вживаючи поняття "статистика", ми маємо на увазі такі аспекти: по-перше, кількісну інформацію про соціально-економічні явища та процеси; по-друге, систему зведених, синтетичних показників, які характеризують різні співвідношення та тенденції розвитку соціально-економічних процесів; по-третє, статистику як самостійну науку. Теоретико-методичною основою статистичних знань є теорія статистики, яка розробляє основні, найзагальніші принципи, методи, прийоми та правила збирання і дослідження інформації, групування й обробки даних і формулювання висновків. Соціально-економічна статистика — теоретико-прикладна галузь статистики, яка вивчає соціально-економічні явища в їх кількісному вираженні (рис. 1).
Рис. 1. Структура соціально-економічної статистики Статистика банківської діяльності — розділ соціально-економічної статистики, який вивчає масові явища та процеси в системі банківської діяльності. Ця галузь знань тісно пов'язана з маркетингом і допомагає приймати обґрунтовані рішення щодо стратегічних напрямків діяльності банків. Як окрема наука вона вивчає й розробляє статистичні методи обробки фінансових показників, з якими працюють банки, аналізу та прогнозу явищ, що відбуваються у сфері банківської діяльності, а також визначає закономірності функціонування банківських процесів, виявляє вплив окремих чинників на показники банківської діяльності. Предмет статистичного вивчення банківської діяльності — процеси формування капіталу банку, функціонування позичкового капіталу, отримання прибутку від банківських операцій, управління банківськими ризиками, освоєння ринку банківських послуг, а також взаємовідносини з клієнтами, інвесторами, акціонерами. Крім того, статистика банківської діяльності вивчає кількісну сторону масових банківських процесів та явищ, нерозривно пов'язану з їх якісною характеристикою. Від правильного застосування методів статистики в банківській діяльності залежить дуже багато, наприклад: правильно визначена тенденція розвитку ринку банківських послуг дає змогу сформулювати найефективнішу стратегію розвитку банку; реальна оцінка ризику тієї чи іншої банківської операції уможливлює зменшення ризику втрат завдяки застосуванню допоміжних заходів чи підвищенню ціни на найбільш ризикові банківські послуги та ін. Це не гарантує того, що банк не збанкрутує чи не зазнає критичних збитків, проте дає можливість зменшити ризики й оптимізувати кредитний портфель. 1.2. Предмет, мета и завдання економіко-статистичного аналізу банківської діяльності. Роль статистичних досліджень в аналізі, плануванні діяльності банку (або системи банків) та управлінні нею Статистика банківської діяльності тісно пов'язана з такими науковими дисциплінами, як фінанси, банківська справа,'гроші та кредит та ін. Вона є складовою соціально-економічної статистики. Як наукова дисципліна статистика банківської діяльності вивчає статистичні методи дослідження, аналізу та прогнозу явищ, тенденцій і закономірностей, які існують на ринку банківських послуг: процесів утворення прибутку банків, ліквідності та платоспроможності банків, кредитування та пов'язаних з ним ризиків, ефективності банківських інвестицій, формування банківського портфеля, маркетингу банківської діяльності. Предмет банківської статистики — це взаємопов'язані кількісна та якісна сторони масових процесів та явищ банківської діяльності. Кількісна сторона — це сукупність цифрової інформації, наприклад про кількість банків та клієнтів банку, розміри активів, пасивів, прибутку, величина позичкового процента, розмір і термін кредиту та ін. Якісна сторона — це механізм поведінки того чи іншого явища, закономірності й тенденції у вигляді їх вербальної характеристики, наприклад стан банківської системи, рейтинг банку, рівень надійності клієнта банку, ступінь ризику кредитування, стан активів чи пасивів та ін. Банківська статистика як окрема галузь знань виникла внаслідок об'єктивної потреби володіння повним комплексом первинної та вторинної цифрово-вербальної та аналітичної інформації про становище об'єктів, явищ і процесів банківської діяльності для прийняття ефективних оперативних управлінських рішень та розробки стратегічних планів розвитку окремого банку чи банківської системи в цілому. Отже, кінцева мета статистичного аналізу банківської діяльності — Ті інформаційно-аналітичне забезпечення. Перед статистикою банківської діяльності стоять певні завдання, виконання яких забезпечує досягнення кінцевої мети. 1. Завдання, спрямовані на зовнішнє щодо банку або банківської системи середовище: розробка методичних і методологічних засад вивчення й аналізу банківської діяльності; вивчення стану ринку банківських послуг України; контроль за виконанням планово-нормативних директив і настанов НБУ; забезпечення органів державного управління диференційованою інформацією про банківську діяльність; визначення ранжированого ряду банківських установ за показниками стабільності та надійності з метою якнайповнішого інформування існуючих і потенційних клієнтів банків. 2. Завдання, спрямовані на внутрішнє середовище банку або банківської системи в цілому: аналіз процесу надання банківських послуг, виявлення тенденцій відхилень і визначення їх причин; аналіз процесу кредитообороту; оцінювання банківських ризиків; аналіз балансу та стану фінансів банку; різнобічна характеристика результатів діяльності банківської системи, окремих банків та їх відділень, структурних підрозділів банків у цілому та за видами діяльності, спрямованої на залучення і використання тимчасово вільних коштів; аналіз цін на банківські послуги; аналіз інвестиційного портфеля банку; аналіз ефективності банківської діяльності за певний період, тенденції та порівняння з іншими банками; своєчасне виявлення внутрішніх диспропорцій у діяльності окремих банківських установ і розробка моделі заходів щодо їх подолання; виявлення внутрішніх банківських резервів підвищення ефективності діяльності шляхом створення оптимізаційних моделей і порівняння власних показників з аналогічними показниками провідних банків або банків-конкурентів; організація цільових статистичних досліджень. Роль статистичних досліджень в аналізі, плануванні банківської діяльності та управлінні нею важко переоцінити (рис. 2). Використовуючи методичні розробки та вхідний потік інформації, можна виконати статистичне дослідження, обробку та аналіз статистичних даних і на підставі зроблених висновків приймати оперативні управлінські рішення, розробляти стратегію діяльності окремого банку або банківської системи в цілому.
Рис. 2. Ролі» статистичних досліджень в аналізі, плануванні діяльності банку та управлінні нею Отже, доходимо висновку, що статистика — невід'ємний елемент кожного етапу прийняття управлінських рішень у банку та запорука їх ефективності. 1.3. Методологічні засади статистичного аналізу роботи банків. Класифікації та групування банківської статистики, що використовуються у взаємозв'язку з класифікаціями та групуваннями економічної статистики. Джерела статистичної інформації про банківську діяльність Методологія статистики та її правильне застосування у статистичних дослідженнях та аналізі — запорука результативності проведених досліджень та ефективності аналітичних висновків. Загальний принцип статистичної методології — вивчення явищ і факторів не як окремих ексцесів, а як цілісної системи, що має безліч суттєвих взаємозв'язків. У статистиці банківської діяльності застосовується метод статистичного спостереження за певними процесами та явищами банківської діяльності. Дослідження здійснюється за попередньо розробленою програмою, і його результати, тобто одержані цифрові дані, занотовуються в повному обсязі. Для подальшої роботи необхідно систематизувати цифрову інформацію за певним принципом. Із цією метою використовуються класифікації та групування. Групування — розподіл загальної сукупності даних за певною кількісною чи якісною ознакою й віднесення того чи іншого показника до певної групи за наявності чи відсутності цієї ознаки. За допомогою групування можна поділити сукупності за окремими ознаками на групи й визначити зміни складу в межах групи, співвідношення кількісних та якісних характеристик різних груп і т. ін. За характером групування поділяються на структурні, типологічні, аналітичні, багатовимірні, або комплексні. Структурні групування використовують для вивчення структурного складу процесу або явища. Як умовний приклад структурного групування можна навести структуру активів банку. Таке групування дає змогу визначити структуру активу балансу банку та співвідношення статей активу в загальній структурі активу балансу. За допомогою цього групування можна визначити, які зі статей активу мають міцні позицію, а які — недостатньо міцні й на цій основі розробляти плани стратегічного та оперативного управління активами. Далі наведено приклад запису активів банку на 1 січня 1999 р. АКТИВ БАНКУ на 01.01.99 Стаття Актив
1. Каса 2. Кореспондентський рахунок в НБУ 3. Кореспондентські рахунки в інших банках 4. Дебітори банку 5. Кредити, видані банком 6. Позички, видані іншим банкам 7. Розрахунки між структурними підрозділами банку 8. Кошти, вкладені у спільну діяльність 9. Цінні папери, акції, придбані банком 10. Основні засоби 11. Валютні кошти (каса) 12. Розрахунки за іншими іноземними операціями 13. Інші активи 14. Вкладені кошти за рахунок прибутку Разом 75698 412298 987563 46911 600356 97452 201002 13456 132481 420321 307622 820125 653121 822986 5591392 7о 1,35 7,37 17,66 0,84 10,74 1,74 3,59 0,24 2,37 7,52 5,50 14,67 11,68 14,72 100,00
Типологічні групування дають змогу віднести те чи інше явище або інститут до певної категорії, наприклад розподілити банки на емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні, пенсійні, спеціалізовані, або за організаційно-правовою формою — на державні, акціонерні, приватні та ін. Аналітичні групування застосовують для вивчення взаємозв'язку або взаємозалежності різних ознак одного явища. Можна навести умовний приклад такого групування — залежність між загальною кількістю років діяльності банків і кількістю діючих банків та кількістю регіональних відділень. Завдяки такому групуванню можна дійти попереднього висновку, що термін функціонування банку і кількість функціонуючих банків даної групи перебувають в оберненій залежності, а та сама кількість років функціонування банку та розгалуженість мережі філій — у прямій. Вивчення цього питання дає можливість встановити закономірності розвитку банківської системи, а шляхом подальшого дослідження виявити фактори, під впливом яких одні банки функціонують багато років, а інші припиняють діяльність невдовзі після відкриття. Наведена далі інформація буде корисною не лише в загальнодержавному масштабі для виявлення та прогнозування тенденцій розвитку банківської діяльності, а й зацікавить керівників банків, що функціонують та створюються. Загальна тривалість діяльності банку, років Кількість банків Процентне відношення кількості банків даноТ групи до загальної кількості банків Середня кількість регіональних відділень одного банку
Багатовимірні, або комплексні, групування застосовують тоді, коли дослідження має кілька різних завдань або завдання вивчити певне явище з різних боків. Прикладом багатовимірного групування є розподіл клієнтів банку за обсягами їх діяльності та задоволенням кількістю та якістю банківських послуг. Якщо в результаті аналізу такого групування виявиться, що найбільші клієнти банку найменше задоволені кількістю та якістю банківських послуг, то це означає, що банку потрібно розширити асортимент послуг та підвищити їх якість, аби не втратити клієнтів. Класифікація — досить стабільне групування, затверджене положеннями, директивами чи законодавчо. Прикладом класифікації є розподіл банківської системи України на дворівневу. "Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та 2-1576 ![в==РДТУ І " }\ БІБЛІОТЕКА | комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України та інших комерційних банків різних видів і форм власності", — закріплено в Законі України "Про банки та банківську діяльність" [2]. Класифікації необхідні для статистичного спостереження за об'єктами у великих масштабах — у межах виду діяльності, країни, регіону, галузі. Для забезпечення ефективного статистичного дослідження недостатньо лише користуватися добре розробленим методологічним апаратом, який, по суті, є вторинною ланкою обробки та аналізу інформації. Первинна ж ланка — це сама інформація (цифрова та вербальна); від її повноти та якості прямо залежать обґрунтованість і правильність остаточних висновків статистичного дослідження й аналізу. Під час здійснення статистичних досліджень у банку користуються багатьма джерелами й видами інформації. Основними інформаційними джерелами статистичного дослідження банківської діяльності є такі: дані офіційної статистики (звіти та публікації державних органів статистики про розвиток економіки в цілому та її секторів і галузей); дані відомчої статистики — як правило, органу управління (у банківській статистиці це звіти та інформація НБУ, Української міжва-лютної біржі — УМДБ та ін.); дані спеціалізованих недержавних статистичних організацій (центрів громадських досліджень, центру статистичних досліджень TACIS та ін.); дані відділів статистики та інформаційного забезпечення — структурних підрозділів окремих банків; дані цільових досліджень, проведених як вибіркові, разові. Статистична інформація, що надходить, неоднорідна, тому за різними критеріями розрізняють такі її види: стосовно банківської установи — ¦ внутрішня (для користування в межах банку); ¦ зовнішня (для загального користування); за стадією утворення, ступенем узагальненості та відношенням до джерела — ¦ первинна — безпосередньо кількісні параметри банківської діяльності (кількість банків різного типу та форм власності, розмір прибутків, обсяг діяльності, кредитооборот та ін.); ¦ вторинна, що вже пройшла хоча б один етап обробки; характеризується високим рівнем узагальненості, комплексністю, тематичною згрупованістю, наочністю та доступністю; за стадією обробки та аналізу — ¦ вхідна; ¦ проміжна; ¦ результативна; за полем дослідження — ¦ про рух касової готівки; ¦ про рух коштів на рахунках; ¦ про рух дебіторської заборгованості; ¦ про кредитооборот; ¦ про операції з цінними паперами; ¦ про валютні операції; ¦ про статутний фонд; ¦ про рух коштів на вкладах громадян; ¦ про облікову ставку НБУ; ¦ про котирування валют на УМВБ; ¦ про податкові та інші зобов'язання банку; ¦ про структуру клієнтів та ін.; за стадією призначення — ¦ планово-прогнозна; ¦ оперативно-облікова; ¦ аналітична; за повнотою даних — - ¦ недостатня; ¦ достатня; ¦ надмірна; за глибиною характеристики окремого явища — ¦ репрезентативна, яка достатньо повно, точно та всебічно характеризує певне явище або процес; ¦ нерепрезентативна, що не дає змоги дійти висновків про характер даного явища чи процесу з високим ступенем об'єктивності; за колом осіб, яким доступна інформація, — ¦ комерційна таємниця; ¦ конфіденційна; ф для широкого кола. Під час проведення статистичних досліджень і аналізу банківської діяльності до інформації висувається ряд вимог: 1) висока якість; 2) високий ступінь вірогідності, тобто мінімум припустимих помилок різних типів на умовну одиницю статистичної інформації; 3) повнота — достатній обсяг одержаної інформації (за широтою та глибиною) порівняно з необхідною; 4) точність — ступінь відповідності цифрових даних реальним параметрам досліджуваного об'єкта; 5) актуальність — вчасність і доречність. Для того щоб виконувались усі ці вимоги, потрібно: правильно добрати джерело та обсяг необхідної інформації; добрати адекватний метод дослідження поставлених завдань і наявних ресурсів для його проведення; забезпечити репрезентативність вибіркових даних; правильно поширити результати вибіркових досліджень на висновки про генеральну сукупність. 1.4. Система показників статистики банківської діяльності, їх види, функції та методи аналізу Система показників банківської діяльності — їх сукупність у взаємозв'язку та взаємозумовленості, яка використовується для характеристики певного явища чи процесу банківської діяльності. Здатність будувати систему показників — найважливіша умова визначення механізму перебігу певного процесу, його закономірностей і тенденцій. Збирання та групування цифрової інформації — підготовчий етап. Після його завершення розраховують зведені узагальнені показники: абсолютні, середні, відносні. Абсолютні величини описують розмір, обсяг явища чи процесу; отримують їх у результаті статистичного спостереження. Відносні величини — частка від ділення двох абсолютних величин, яка показує їх співвідношення. Середні величини — середні арифметичні, середні геометричні, середні хронологічні, мода, медіана — показують середню тенденцію змінення показників. Для розв'язання завдань, що стоять перед статистикою банківської діяльності, використовують ряд показників. За призначенням та характеристиками їх поділяють на групи. 1. Показники, які характеризують ринок банківських послуг у цілому: попиту та пропозиції на ринку банківських послуг; пропорційності ринку банківських послуг; місткості ринку банківських послуг; рівня монополізації та конкуренції на ринку банківських послуг; кон'юнктури ринку банківських послуг; рейтингу банків; банківського портфеля; динаміки облікової ставки та процентної ставки за кредит; кредитообороту; структури кредитообороту та ін. 2. Показники, які характеризують функціонування банківської установи: структури балансу банку; ліквідності балансу банку; прибутковості; ризику банківської діяльності (у тому числі кредитного); платоспроможності банку; кредитоспроможності клієнтів банку; обороту капіталу; рентабельності; структури та динаміки інвестиційного портфеля; структури та динаміки статутного фонду. 3. Показники, що характеризують інвестиційний портфель банку: структура, динаміка та напрямки інвестицій; ефективність інвестицій. 4. Показники ефективності банківської діяльності: використання власних та залучених коштів; інвестицій; маркетингової діяльності; використання коротко- та довгострокових кредитів; розміру та динаміки прибутку; якості банківських послуг; рентабельності в цілому та окремих видів активів. 5. Показники інфраструктури банківської діяльності: розгалуженості банківської мережі; зовнішніх зв'язків банку; матеріально-технічного оснащення банківських установ; використання передових комп'ютерних технологій під час обслуговування клієнтів банку, використання локальних і глобальних ком'пютерних мереж; обсягу та асортименту банківських послуг. Сукупність груп вказаних показників утворює систему показників статистики банківської діяльності. За допомогою цієї системи показників, їх порівняння, вивчення динаміки і співвідношень аналізують роботу банківської установи чи банківської системи в цілому. Кожний з показників використовують з певною метою. Деякі з них мають більше значення для державного статистичного обліку, ніж для діяльності самого банку. Такі показники подаються у формах звітності, обов'язкових для подання до статистичних органів. Багато показників належить до так званої категорії показників управління, за допомогою яких здійснюють оперативний аналіз господарсько-фінансової діяльності банку та приймають управлінські рішення. Це показники ефективності, стану фінансів банку, руху дебіторської та кредиторської заборгованості та ін. Показники, за допомогою яких планують банківську діяльність, характеризуються тим, що виявляють закономірності й тенденції банківської діяльності та фактори, що на неї впливають. Це показники функціонування товарного ринку, попиту та пропозиції на банківські послуги, стану та кон'юнктури ринку банківських послуг, кредитообо-роту, інвестиційної діяльності, функціонування грошового та валютного ринків. Існує ряд методів, за допомогою яких можна аналізувати показники банківської діяльності. Насамперед це статистичне спостереження і групування, сутність яких вже було розкрито раніше. Результатом їх застосування є сукупність у певний спосіб організованих статистичних даних, що дає змогу визначити певні співвідношення і тенденції, проте глибших висновків на підставі лише цих досліджень дійти неможливо. Тому для подальшого аналізу статистичних показників використовують складні економіко-статистичні методи. Систему показників, які мають умовно замкнене коло взаємозалежності, аналізують за допомогою балансового методу. Викори- стовують його тоді, коли вихідний показник за період змінюється на певну величину і результат має визначену структуру. Зміну показників у часі досліджують шляхом побудови на основі емпіричних даних і аналізу статистичних рядів динаміки, за допомогою яких можна виявити закономірності розвитку певного процесу в часі, визначити відхилення показників від загальної тенденції, їх причини, сезонні та інші коливання. Індексний метод дає змогу визначити зміну певного показника, виміряного у статиці, і визначити ступінь впливу певних факторів на його змінення. За допомогою цього методу можна визначити зміну споживчих цін, обсягу кредитообороту у фактичних та фіксованих цінах і т. ін. У статистиці в цілому, як і у статистиці банківської діяльності, широко використовують економіко-математичні методи: кореляційно-регресійний аналіз; лінійне програмування; теорію ігор; дисперсійний аналіз; метод експертних оцінок та ін. Будь-яке дослідження виконують для того, щоб отримати певні результати. Результатом статистичного дослідження є висновки, сформульовані на основі економіко-статистичних розрахунків. Оформлюють висновки у вигляді або статистичних таблиць, якщо потрібно узагальнити та вивчити статистичну інформацію, або службової записки, коли дослідження здійснювалось з метою прийняття обґрунтованого управлінського рішення. Висновки економіко-статистичних розрахунків додаються також як обґрунтування й підтвердження при складанні бізнес-планів (у разі створення нового банку чи бажання отримати кредит під певний вид діяльності), фінансових планів (для обґрунтування інвестиційної, кредитної, податкової та іншої політики), планів провадження окремих економічних заходів (наприклад, відкриття нових філій банку або надання нових видів послуг, зміни структури персоналу банку чи впровадження нової банківської технології) та формування прогнозів. Отже, статистичні дослідження мають велике значення в банківській діяльності. Статистика в банку використовує понятійний апарат, принципи й методи загальної теорії статистики, галузевих статистик та інших наук. Разом з тим існує ряд відмінностей і специфічних особливостей банківської діяльності порівняно з усіма іншими видами підприємницької діяльності, і тому можна стверджувати, що існує окрема галузь знань — статистика банківської діяльності, яка має специфічний предмет дослідження — банківську діяльність та пов'я зані з нею процеси. Розраховані статистичні показники банківської діяльності використовують у кількох напрямках: при поглибленому аналізі окремого явища, процесу; при плануванні банківської діяльності; при оперативному управлінні діяльністю банку, прийнятті рішень і т. ін.; у разі інформування широкого кола громадськості про стан окремого банку та банківської системи, перспективи кредитного, грошового, інвестиційного та інших процесів. Тому від професійності виконання статистичних розрахунків і аналізу значною мірою залежить ефективність подальшого функціонування суб'єкта банківської діяльності.
