Перші літописні звістки про наш край, що колись мав назву Пониззя, та про його тодішню столицю - місто Бакоту - належать до XIII століття. І пов'язані ці звістки з діяльністю князя Галицько-волинської землі ДАНИЛА РОМАНОВИЧА (1201 - 1264), який увійшов в історію ще й під іменем ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ. Це був, за одностайною думкою істориків, один з найвидатніших українських князів. А Галицько-Волинський літопис навіть називає Данила Романовича другим Соломоном. Тож цілком логічно, що 1 червня 1992 р. (в умовах уже незалежної України) Кам'янець-Подільський міськвиконком ухвалив одній з новопланівських вулиць надати ім'я Данила Галицького. Давня назва цієї вулиці - Кишинівська - була випадковою, проектною (на генеральному плані нової частини міста, розробленому в середині XIX ст., була ціла низка отаких географічних, без жодної прив'язки до історії міста чи краю, назв вулиць - Петербурзька, Московська, Могилівська). Виправданішою була радянська назва вулиці, дана на честь мужнього письменника Миколи ОСТРОВСЬКОГО (1904 - 1936), автора хрестоматійного роману "Як гартувалася сталь". Щоправда, Миколині дитинство та юність були пов'язані не з південним Кам'янцем-Подільським, а з північними містами майбутньої Хмельницької області - Шепетівкою та Ізяславом.
Важливо зазначити, що в словосполученні "Данило Галицький" ключовим словом є ім'я Данило, друга ж складова - це не прізвище князя (прізвищ у XIII ст. ще не було), а означення місця його ДІЯЛЬНОСТІ. Тому, по-перше, скорочення "Д.Галицький"є некоректним (і допустимим тільки у студентських конспектах), по-друге, в словниках, покажчиках дані про Данила Галицького потрібно розміщувати (і відповідно шукати) на літеру Д. На жаль, укладачі планів міста, замовники на виготовлення вуличних аншлагів не завжди знають про зазначені вище особливості.
Данило належав до знаменитої великокнязівської династії Рюриковичів, був прапраправнуком Володимира Мономаха. Даниловому батькові Роману Мстиславичу вдалося 1199 р. об'єднати волинські й галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу. Данилова мати Анна, як засвідчують генеалогічні дослідження Леоніда МАХНОВЦЯ, була дочкою візантійського імператора Ісаака II Ангела. На жаль, 1205 р. у розквіті сил загинув 53 річний Роман Мстиславич - і Анна залишилася вдовою з двома малолітніми синами на руках: чотирирічним Данилом і дворічним Васильком. Данило мав повне право на управління створеною батьком Галицько-Волинською державою (спочатку, звісно, при регентстві Анни). Але три вічні нещастя - чвари між князями, боярські інтриги, чужоземне втручання - невдовзі розвалили державу, яку так невтомно будував Роман Мстиславич. І сорок років пішло в Данила (та в його вірного сподвижника - брата Василька) на накопичення сил та збирання батьківської вотчини. Тільки 1245 р. Данило остаточно вокняжився у Галичі, відновивши Галицько-Волинське князівство.
Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя Данила були монголо-татари. Уже 1241 р. вони пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як у інших руських князівствах. Усе подальше життя Данила Галицького було присвячене об'єднанню Русі та звільненню її від монголо-татарсько-го ярма. Для цього, зокрема, він уклав союз із володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем. Коли ж монголи вигнали Андрія з Русі, Данило вирішив спертися на папський престол і 1253 р. прийняв від Інокентія IV корону, сподіваючись на обіцяний папою хрестовий похід проти монголів, але, переконавшись у марності цих надій, розірвав стосунки з папою. Данило першим з-поміж давньоруських князів у 1252-1258 рр. неодноразово перемагав монгольського воєначальника Куремсу. Але 1258 р. перед лицем величезного ординського війська на чолі з Бурундаєм Данило вимушено підкоряється та наказує зруйнувати укріплення майже всіх міст Галицько-Волинського князівства...
Галицько-Волинський літопис, який досить детально висвітлює життя та діяльність Данила Галицького, містить декілька епізодів, пов'язаних з нашим краєм і його тодішньою столицею - Бакотою. Перша згадка в літописі про Бакоту датується 1240 роком. А пов'язана вона з противником Данила Романовича - галицьким боярином, поповим онуком Доброславом Суддичем, який тоді "укняжився був і грабував усю землю, а ввійшовши в Бакоту, все Пониззя забрав без княжого повеління".
1241 року Данило Галицький послав у Бакоту свого печатника (тобто, охоронця княжої печаті, або, інакше кажучи, канцлера - начальника княжої канцелярії) Кирила "списати грабунки нечестивих бояр". Кирило швидко заспокоїв край, а також прогнав болохівських князів, що нападали того року на Бакоту, і чернігівського князя Ростислава Михайловича, що прагнув відняти Галич і Бакоту в Данила. "Мудрістю та силою" Кирила Бакоту з Пониззям було втримано за Галицьким князівством. Деякі дослідники вважають, що це був той самий Кирило, який згодом став митрополитом київським (1246-1281 рр.).
Навесні 1242 року, як засвідчує літопис, сам князь Данило, "прагнучи встановити порядок у Галицькій землі, поїхав до Бакоти..." На жаль, крім цієї скупої згадки, жодних інших відомостей про перебування Данила Галицького в Бакоті ми не маємо.
Останній епізод, що стосується Бакоти та князя Данила Галицького, записано в Галицько-Волинському літопису під 1255 роком. Галицький боярин Милій, посадник Данила Романовича в Бакоті, перейшов на бік татар, сам князь "тоді пішов на війну проти Литви, під Новгородок", а оскільки була розкаль (бездоріжжя), то "послав він сина свого Льва на Бакоту". Лев перед собою послав двірського. Напавши зненацька, схопили вони Милія та баскака (повноважного представника золотоординського хана). А далі, як зазначає літопис, "привів Лев Милія до отця свого, і стала знову Бакота королевою, отця його". Порадившись із сином, Данило відпустив Милія, бо ж Лев запевнив батька, що надалі Милій вірно служитиме князеві. Але, на жаль, "коли знову приїхали татари, то Милій учинив обман і оддав Бакоту знову татарам".
Помер князь Данило Галицький 1264 р. у Холмі, де його поховали в кафедральному соборі Богородиці. Окрім Холма (нині це польське місто Хелм), Данило заснував ще й Львів, назвавши це місто на честь свого сина Лева. До речі, коли 2001 р. Україна відзначала 800-річчя з дня народження Данила Галицького, Українська народна партія "Собор" провела просвітницько-спортивну експедицію за маршрутом "Холм - Кам'янець-Подільський", сполучивши тим самим останню столицю Данила Галицького з останньою столицею (1919 -1920 рр.) Української Народної Республіки - Кам'янцем на Поділлі.
На жаль, старовинну Бакоту заради новітнього Дністровського водосховища вже давненько затоплено. Тож називати там щось чиїмось іменем просто неможливо. То нехай хоч у Кам'янці, який перейняв у Бакоти звання столиці Поділля, вулиця Данила Галицького нагадує нам про героїчні та сумні сторінки нашої історії.