ТЕМА 5. ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ
Сутність та особливості функції організування.
Види організаційних структур управління. Побудова організацій.
Вступ: Наявність в організації найсучасніших техніки і технологій, висококваліфікованого персоналу, вільних обігових коштів є необхідними, але не достатніми умовами забезпечення стійких конкурентоспроможних позицій на ринку. Без належного організування діяльності в організації виникатимуть проблеми неефективного використання ресурсного потенціалу на наявних можливостей.
Сутність та особливості функції організування
Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплю повноваження, завдання та обов’язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.
Організування – вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.
Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:
поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);
встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу і координації завдань.
Повноваження, відповідальність і делегування. Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваженні, відповідальності й делегуванні.
Повноваження – обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.
Повноваження делегуються відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.
Відповідальність – покладений на посадову особу обов’язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.
Відповідальність має подвійну властивість. З одного боку, посадова особа, приймаючи повноваження, одночасно бере на себе в повному обсязі і відповідальність. З іншого, за керівником, який делегує повноваження, цілком зберігається відповідальність. Такий подвійний характер відповідальності забезпечує якісну реалізацію повноважень. Насамперед, відповідальним є менеджер, який делегує повноваження. Наприклад, начальник дільниці делегує бригадиру повноваження управління процесом складання телевізорів. Але відповідати за результат буде передусім сам менеджер. Навіть в організаціях, у яких широкий обсяг делегування є неминучим, найбільша відповідальність – за посадою менеджера найвищого рівня управління. Великий обсяг відповідальності зумовлює високі оклади.
Делегування повноважень є основним процесом, завдяки якому керівництво встановлює формальні відносини в організації.
Делегування – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.
Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.
Повноваження визначаються політикою, процедурами, правилами тощо і розширюються з підвищенням рівня управління. Вони залежать також від традицій, моралі, культури, звичаїв, особливостей структури організації тощо. Однак повноваження не є тотожними з владою, оскільки вони – це право, яке делегується, а влада – це можливість впливати, реальна здатність діяти і змінювати ситуацію.
За характером делегування розрізняють лінійні і функціональні повноваження. Лінійні повноваження передають безпосередньо від вищої посадової особи до підлеглої і далі до інших підлеглих. Вони передбачають узаконену владу. Делегування лінійних повноважень формує ієрархію рівнів управління, процес створення якої називається скалярним. Завершена ієрархія є скалярним ланцюгом, тобто ланцюгом команд. Прикладом може бути ієрархія звань військових, ступенів і звань науковців, рангів (категорій) державних службовців тощо.
Графічна модель, подана на рис. 5.1, показує процес делегування лінійних повноважень. Наприклад, повноваження можуть передаватися від рівня А до рівня Д шляхами А –– Б2 –– В3 –– Г3 ––Д2, А –– Б3 –– В4 ––Д9 та ін.

Функціональні (штабні) повноваження делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією. Наприклад, начальник планового відділу підприємства делегує функціональні повноваження в галузі планування начальнику планового бюро цеху, хоча останній перебуває в лінійному підпорядкуванні начальника цеху.
Зважаючи на різноманітні особливості функціональних повноважень, виділяють кілька їх видів:
узаконені – функціональний керівник діє в межах законодавчих норм, статутних документів, наказів тощо, виконуючи їх без жодних узгоджень;
рекомендаційні – спрямовані на вироблення конкретних рекомендацій;
обов’язкові з’ясування – функціональний керівник з’ясовує свої рішення з лінійними керівниками різного рівня;
паралельні – рішення функціонального керівника діють незалежно і одночасно з рішенням лінійних керівників.
Основним завданням організування є створення організаційної структури управління, яка є особливою на кожному підприємстві. Цей процес реалізуються за допомогою органіграм.
Органіграма - схематичне зображення структури управління, зв’язків між підрозділами, службами та органами управління.
За відповідністю реаліям органіграми бувають фактичними (дійсними), раціональними (після ліквідації непотрібних зв’язків) і бажаними (до яких слід прямувати). Вони необхідні для упорядкування взаємозв’язків на підприємстві; посилення відповідальності; виявлення і подолання перевантаження працівників; дублювання функцій; усунення конфліктів; раціоналізації структури управління тощо.
В органіграмах виділяють такі зв’язки:
- лінійні (зображуються безперервною лінією);
- функціональні (зображуються перервною лінією);
- зв’язки, пов’язані з передачею спеціалізованих повноважень (зображуються прямою лінією у формі „тире-крапка”).
Види організаційних структур управління. Побудова організацій
Побудова організації здійснюється шляхом організаційного проектування. Його основою є стратегічний план, спрямований на реалізацію місії, цілей організації. Організаційне проектування здійснюється зверху вниз і охоплює такі етапи:
визначення вертикальних рівнів управління;
горизонтальний поділ організації, тобто закріплення видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами;
встановлення зв’язків між різними підрозділами;
визначення повноважень і відповідальності посад;
визначення посадових обов’язків, закріплення їх за конкретними посадовими особами ( за допомогою формування посадових інструкцій).
У результаті організаційного проектування формуються організаційні структури управління певних видів.
Організаційна структура управління – упорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв’язки й забезпечують керівництво організацією.
Організаційна структура управління й структура організації (підприємства) не одне й те ж. Структура організації відображає розміщення організації (підприємства) на площині.
До організаційної структури управління належать:
ланки управління на кожному його рівні;
розміщення, зв’язки та підпорядкованість ланок;
права, обов’язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкретних функцій менеджменту;
чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;
ступінь централізації та децентралізації функцій менеджменту.
В ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну організаційну структуру управління. Необхідність перероблення інформації, встановлення зв’язків, забезпечення виробничо-господарської діяльності зумовили появу функціональних служб (штабів) у системі управління, які формують функціональну організаційну структуру управління. Саме сукупність лінійних і функціональних органів утворює організаційну структуру управління (рис. 5.2).

Отже, існує дві основні структури управління – лінійна і функціональна, а все інше різноманіття існуючих структур є результатом комбінації цих двох основних типів.
Лінійна організаційна структура управління
Складається із взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, де кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру, а всі зв’язки з вищими рівнями управління відбуваються через нього (рис. 5.3). Переваги цієї структури полягають у простоті, чіткості, зрозумілості взаємовідносин ланок і працівників управління. Але оскільки вона вимагає високої компетентності керівництва з усіх питань, то може використовуватись тільки у відносно простій системі організації, де постійними є умови, завдання і функції менеджменту.

Функціональна організаційна структура управління
Передбачає чітку ієрархію органів, які забезпечують виконання кожної конкретної функції управління на всіх рівнях (рис. 5.4). Керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконують відповідні спеціаліс