Тема 7. Організаційно-технологічні засади інноваційного розвитку Питання теми: 7.1. Зміст технологічної реструктуризації підприємств 7.2. Етапи технологічної реструктуризації 7.1. Зміст технологічної реструктуризації підприємств Характеризуючи українські підприємства як об’єкти інноваційних впливів, зокрема у технологічному аспекті, можна зазначити наступне. По-перше, переважна більшість українських підприємств є диверсифікованими, тобто різні види їхньої продукції технологічно не пов’язані між собою. По-друге, активи таких підприємств формувалися понад 30 років тому і відповідали потребам того часу. Нині випуск товарів на застарілому устаткуванні призводить до зростання накладних витрат, отже, до зниження цінової конкурентоспроможності. Окрім того, комплекси допоміжних та обслуговуючих виробництв характеризуються незадовільним технічним рівнем, тому їхні послуги основному виробництву є неефективними, а саме їх існування спричиняє збільшення непродуктивних витрат. По-третє, практично усі великі підприємства мали у своєму складі об’єкти соціальної інфраструктури, утримання яких, на думку багатьох фахівців, негативно впливає на результати діяльності. Таким чином, техніко-технологічна відсталість багатьох виробництв, відсутність інвестиційних можливостей, високий рівень концентрації виробництва зумовлюють невідповідність технологій, обсягу та структури активів підприємств вимогам зовнішнього середовища і потребам у продукції. Усунути ці чинники можна шляхом технологічної реструктуризації, у ході якої впроваджуються нові технології (поліпшуються існуючі), “відсікаються” зайві активи, покращується їхній загальний стан. За ознакою можливих змін у технологіях усі підприємства можна розподілити на чотири типи. Критеріями класифікації виступають: тривалість здійснення технологічних змін, їх вартість, складність, необхідність у НДДКР, характер інновацій (див. табл. 4.1). Ці критерії визначають ймовірність успіху технологічної реструктуризації. Згідно з ними можна виділити так звані стабільні, рухомі, ринкові, випереджаючі технології. Таблиця 4.1 Характеристика технологічної реструктуризації українських підприємств* Тип технології Трива-лість процесу Вартість НДДКР Особли-вості інновації Можли-вість здійснен-ня
“Стабі-льна” Значна Висока Складні Еволю-ційна Низька
“Рухома” Незначна Низька Не потрібні Револю-ційна Висока
“Ринкова” Середня або незначна Середня Несклад-ні Еволю-ційна Висока або середня
“Виперед-жаюча” Значна або середня Висока Дуже складні або складні Револю-ційна Низька або дуже низька
* Пропонована класифікація не є абсолютною: окреме підприємство може поєднувати риси декількох технологічних типів. Під “стабільними” технологіями мають на увазі ті, відмова від яких спричиняє повну або майже повну зміну профілю діяльності підприємства. Вони є характерними для підприємств металургійної, вугільної, машинобудівної, хімічної промисловості. Технологічні зміни на них є високо затратними, проводяться поступово, в окремих ланках виробничого ланцюга і вимагають значних НДДКР. Усе це зумовлює низькі можливості технологічної реконструкції в перелічених галузях. “Рухомі” технології властиві для підприємств, переважною спеціалізацією яких є надання послуг, а не випуск виробів. Вони використовують у своїй діяльності активи багатофункціонального призначення. Це торговельні, збутові, посередницькі та деякі інші фірми. Технологічні зміни тут є низько затратними, можуть відбуватися швидко, з переходом до іншої сфери діяльності. Їхня успішність залежить, у першу чергу, від можливостей менеджменту. Потреби у НДДКР найчастіше немає, досить техніко-економічного обґрунтування. Технологічна реструктуризація підприємства такого типу нескладна, а ймовірність позитивного результату є високою. “Ринкові” технології відносно легко оновлюються під продукти, відповідні сучасним та майбутнім потребам ринку. Як правило, за цими технологіями працюють підприємства харчової, легкої, целюлозно-паперової промисловості. Конструктивно-технологічні характеристики їх устаткування передбачали можливості подальшого вдосконалення. Технологічні зміни на цих підприємствах є середньо затратними, здебільшого стосуються окремих “вузьких” місць, не вимагають масштабних НДДКР; безпосередній контакт із споживачами та “живими” грішми відкриває певні можливості самофінансування. Можливість реструктуризації підприємств з “ринковими” технологіями висока, коли є джерела самофінансування чи зовнішній інвестор, в іншому разі - середня. Підприємства з “випереджаючими” технологіями здатні до самостійної зміни їх, тобто можуть виступати генераторами науково-технологічного прогресу. Це насамперед підприємства військово-промислового комплексу. Технологічні зміни є середньо- чи довгостроковими, вимагають значних НДДКР і надзвичайно великих витрат. Ймовірність успішної реструктуризації низька передусім через високу її вартість. 7.2. Етапи технологічної реструктуризації Технологічна реструктуризація являє собою складову частину комплексної реструктуризації підприємства, яка проходить у три етапи. На першому – підготовчому етапі оцінюються внутрішні можливості підприємства, параметри виконання виробничої програми (енергомісткість, вартість сировини і матеріалів, тривалість процесів, їхня структура, технічний рівень активів, стан і склад устаткування, використання та відтворення активів, технічна оснащеність праці тощо). Мета аналізу полягає у визначенні реальної конкурентоспроможності техніко-технологічної бази підприємства. На другому – проектному етапі здійснюється оцінка технологічних процесів, необхідних для досягнення запланованих обсягів і номенклатури продукції, розраховується виробнича потужність, визначаються “вузькі місця” та заходи для їх усунення, підраховуються витрати на поліпшення характеристик активів завдяки ремонту і модернізації, з’ясовуються їх достатність або надмірність, витрати на придбання чи створення активів, витрати на експлуатацію та утримання, обсяги необхідних інвестицій та способи їх залучення тощо; оцінюються розміри і строки повернення вкладеного в активи капіталу, проводиться вибір оптимального складу активів з огляду на виробничу необхідність та економічну доцільність. Мета проектного етапу – визначити технологічні потреби, встановити параметри активів, оптимальні для задоволення майбутніх потреб у продукції (послугах) підприємства. Третій етап – впроваджувальний, на якому здійснюється технологічна реструктуризація у трьох формах: 1) впровадження нових технологій чи окремих технологічних процесів замість застарілих; 2) поліпшення загального стану активів (ремонт, модернізація, реконструкція, нове будівництво, придбання); 3) скорочення частки застарілих технологій шляхом ліквідації зайвих активів. Виходячи з цього функції управління технологічною реструктуризацією є такими: планування і оперативне управління впровадженням організаційно-технічних заходів з оптимізації технологій і структури активів, економічне обгрунтувння цих заходів; планування і оперативне управління ремонтом, модернізацією, реконструкцією, новим будівництвом активів; планування і оперативне управління реалізацією зайвого майна або підвищення ефективності його використання. Окремо слід наголосити на змісті функцій планування та оперативного управління окремими формами реалізації впроваджувального етапу. Ключовими діями є організування фінансового та комерційного забезпечення, що включають залучення інвестицій, укладання угод на придбання нових активів і технологій. Зупинимося докладніше на функції управління реалізацією зайвого майна, бо через низькі фінансові можливості підприємств і високу вартість інновацій вона дає змогу, по-перше, оптимізувати структуру активів, вивівши з господарського обороту зайве майно шляхом продажу чи передання в оренду; по-друге, задовольнити вимоги кредиторів (у разі продажу); по-третє, одержати дохід від тимчасової передачі певних прав на активи, з можливістю їх подальшого використання (у деяких випадках – реалізація нематеріальних активів); по-четверте, забезпечити зобов’язання з грошових кредитів за допомогою застави активів; по-п’яте, одержати майновий кредит (при використанні зворотного лізингу) і т. ін. Підсумовуючи, слід сказати, що розпорядження зайвим майном дозволяє поліпшити структуру балансу, оскільки вдалі операції з активами позитивно впливають на фінансовий стан підприємства. Перешкодами на шляху досягнення названих цілей виступають нерозвиненість ринкових інститутів, відсутність достатнього попиту, значне спрацювання основних засобів. Альтернативний спосіб розпорядження активами (підвищення ефективності їх використання) – передача їх у тимчасове користування (оренда, лізинг, довірче управління) або в заставу. За існуючих умов успіх комплексної реструктуризації може забезпечити така її складова, як перебудова організації діяльності підприємства (організаційна реструктуризація), пов’язана з інноваціями в логістиці, з виробництвом, продажем продукції та післяпродажним сервісом. Проте ефективність реструктуризації організаційної діяльності нетривала, бо не усунені в кардинальний спосіб технологічні недоліки все одно виявлять себе у зниженні конкурентоспроможності підприємства. Без здійснення інновацій у технологіях і активах комплексна реструктуризація позитивного результату не принесе.
