6. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО.
Еліта як суб’єкт політики.
Політичне лідерство: теорії, концепції, система добору.
Еліта як суб’єкт політики.
Різні суб'єкти політики справляють на політику неоднаковий вплив. Окремі громадяни і соціальні групи не беруть безпосередньої участі в політичному житті. Цим займається особливий прошарок людей, який називають політичною елітою.
В етимологічному значенні поняття "еліта" (у перекладі з франц. „еllitе” – „краще”, „відбірне”, „вибране”) не має нічого антигуманного чи антидемократичного. Так, нерідко говорять про елітне зерно, елітних коней, спортивну еліту тощо. В людському суспільстві існують природні й соціальні відмінності між людьми, які зумовлюють їх неоднакові здібності до управління і різний вплив на політичні та суспільні процеси.
Отже, політична еліта – це носії політико-управлінських якостей. Це поняття застосовують до людей, які оволоділи певними позитивними якостями, цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві.
Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.
Політичній еліті протистоїть контреліта – опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти і прагне прибрати до своїх рук владу.
Концепції елітизму досить різноманітні. Ще у період розкладу первіснообщинного ладу з'являються погляди, згідно з якими суспільство поділяється на вищих і нижчих, благородних і голоту, аристократію і простий люд. Платон, наприклад, вважав, що державні функції можуть виконувати тільки ті, хто отримав особливе виховання і достатній досвід управління державними справами.
Починаючи з XII ст. термін „еліта” використовувався для визначення товарів вищої якості, а згодом був перенесений на сферу соціального життя для вирізнення груп „кращих” людей - вищої знаті, духовенства, військових.
Еліта – це вищі соціальні групи в системі соціальної ієрархії, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Еліти можуть виділятись як у суспільстві в цілому, так і в окремих його сферах.
В залежності від функцій еліт у суспільстві її поділяють на господарську, духовну, інтелектуальну, військову, політичну. До господарської еліти належать визначні підприємці і менеджери, до духовно-інтелектуальної - провідні вчені, діячі мистецтва і священнослужителі, до військової - вищий командний склад збройних сил, військові науковці, офіцери елітних збройних підрозділів, до політичної - державні і політичні діячі. Загальносуспільною є політична еліта - активна і компетентна меншість населення, яка приймає найважливіші рішення в суспільстві або впливає на їх прийняття і править більшістю.
Необхідність існування еліт у різних концепціях обгрунтовується різноманітними способами. Розглянемо основні аргументи і підходи щодо обгрунтування і функціонування еліт.
Представники біологічного напрямку (О.Амман) обґрунтовують необхідність поділу суспільства на еліту і масу відмінностями генетичного характеру, приналежні до еліти люди володіють цінними і вищими біологічними потенціалами, а відтак і фізичними та розумовими. На цей підхід спирався, зокрема, фашизм.
Представники психологічного елітизму (З.Фрейд, Е.Фромм) стверджували, що і еліта і маса відрізняються певними, лише їм притаманними психологічними якостями. Оскільки більшість людей мають антикультурні і антисуспільні нахили, то неможливо обійтись без примусу, який повинна здійснювати меншість. Панування меншості є необхідною, тому що маси характеризуються недалекоглядністю і заохоченням один одного до розпусних дій, а відтак відчувають бажання підкорятись означеній меншості.
Функціонально-технократичний підхід поданий у працях Дж.Бернхема, А.Фірмата та інших і посилює існування еліти як функції соціальних відносин, що полягає у забезпеченні потреб суспільства в управлінні. В межах цього напрямку зазначається, що через відчуження управління від власності нова еліта формується із представників усіх верств населення, а розвиток НТР спричиняє утвердження інтелектуальної еліти. Оскільки влада в цих умовах визначається лише як доступ до знань і інформації, то це, на думку представників функціонально-технократичного напрямку, свідчить про перехід влади від еліти власників до еліти професіоналів, фахівців виробництва.
Серед українських науковців, що досліджували проблеми еліт, привертає увагу концепція “національної аристократії” В.Липинського. Вона грунтувалась на положенні, що етнографічна маса людей, як така, автоматично не створює нації. Це робить якась активна група серед цієї етнографічної маси, яка є носієм національної ідеї, а відтак здійснює керівництво всією нацією. Для існування і виконання своїх функцій “національна аристократія” повинна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Тільки за цих умов вона може здійснити та завершити процес структурування та організації нації.
В сучасній політичній науці набули поширення ціннісні та ліберальні концепції еліт.
Ціннісні концепції еліт виходять з положення про наявність природного виокремлення найбільш цінних людських ресурсів, здатних найкраще здійснювати керівництво. Елітарність є виявом закономірного наслідку рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії; концепції плюралізму стверджують, що наявність багатьох еліт одночасно обмежує їх вплив тією чи іншою сферами діяльності і зазнає постійного впливу мас; існування демократичної концепції між елітами; відносність відмінностей між елітою та масою через відкритість еліти.
Ціннісні теорії еліт вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, але прагнуть пристосувати елітарну теорію до реального життя сучасної демократичної держави. Основні положення цих теорій такі:
Еліта — найцінніший елемент суспільства, який володіє високими здібностями і показниками в найважливіших для всього суспільства сферах діяльності. Згідно із 3. Фрейдом, це позначена особливими якостями група, яка діє на людей подібно до магнітної сили.
Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки це найбільш продуктивна й ініціативна частина населення. Маса – це не мотор, а лише колесо історії, провідник у життя рішень, що приймаються елітою.
Формування еліти — результат природного відбору суспільством найбільш цінних представників. Так, у ході історії відбулася зміна аристократії приватними підприємцями, які, в свою чергу, поступаються місцем менеджерам й інтелектуалам.
Ціннісні теорії еліт найбільше відповідають реаліям сучасного демократичного суспільства. Дійсна еліта не панує, а керує масами з їхньої згоди, що виявляється на вільних виборах.
Теорії елітарної демократії виходять з розуміння демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців. Керівний прошарок розглядається не тільки як група, здатна до управління, а й як захисник демократичних цінностей, що стримує прояви масового ірраціоналізму, неконтрольованого тиску, емоційної неврівноваженості та радикалізму.
Проте реальність виявилася дещо іншою. З'ясувалося: якщо представники еліт переважають нижчі прошарки суспільства в сприйнятті ліберально-демократичних цінностей (свобода особи, слова, друку, політичної конкуренції тощо), політичній толерантності, терпимості до чужої думки, в засудженні диктатури, то водночас вони консервативніші в питанні про визнання і реалізацію соціально-економічних прав громадян: на працю, страйк, соціальне забезпечення.
Концепції плюралізму, або численності, еліт ще називають функціональними теоріями еліт. Вони грунтуються на запереченні еліти як єдиної привілейованої, відносно згуртованої групи. На думку прихильників цієї концепції, існує багато еліт, і жодна з них не спроможна домінувати у всіх сферах життя. Кожна з елітних груп – професійних, регіональних, релігійних, демократичних виділяє власну еліту, яка віддзеркалює її інтереси, захищає цінності й водночас активно впливає на її розвиток. З допомогою різних демократичних механізмів (виборів, референдумів, опитів, преси, формування груп тиску) можна тримати еліти під контролем мас. Відмінності між елітою і масою відносні, умовні й розмиті. Головний суб'єкт політичного життя – не еліта, а групи інтересів. Доступ до лідерства відкриває не тільки багатство й високий соціальний статус, а й насамперед особисті здібності, знання, активність.
Антиподом плюралістичного елітизму виступають ліволіберальні теорії еліт. Найбільш повно така теорія викладена в книзі Р. Мілсс "Владарююча еліта" (1959). Автор на прикладі політичної системі США показує, що влада – це піраміда трьох рівнів: нижнього, тобто пасивного, практично безправного населення; середнього, який віддзеркалює групові інтереси; і верхнього, де й приймают