29. Емпіризм та раціоналізм філософії Нового Часу
Розвиток науки вплинув на формування філософської думки. Оскільки вчення про природу повністю перейшло в компетенцію науки, то в філософії на передньому плані опинилось вчення про пізнання — гносеологія. Від Френсіса Бекона і Рене Декарта — гносеологія почала свій тріумфальний наступ.
В філософському усвідомленні процесу пізнання йшли змагання між емпіриками і раціоналістами. Головне завдання, яке завжди виникало перед філософією, зводилось до необхідності знайти шляхи створення стійкої системи істин, що могла б бути зрозумілою і обов'язковою для пізнання.
Філософії-раціоналісти (Декарт, Спіноза, Лейбніц ...) в своїх пошуках опирались головним чином на математичний підхід, намагаючись осмислити і конкретизувати природу теоретичного знання. Загальнообов'язковий характер положень науки раціоналісти пояснювали однаковістю розуму людини, на їх думку всім надані апріорні знання, у всіх рівні «стартові» умови, з цього виходили у визначенні головних положень логіки, філософії, навіть математики. Саме однаковість, на думку раціоналістів, гарантувала загальнозначущий характер наукового знання.