Гносеологія Дж. Лока
Англійський філософ Дж.Локк (1632-1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу.
Дж. Локк розробив вчення про досвідне походження ідей. Існує досвід зовнішній і внутрішній. На противагу раціоналізму Локк наполягає на тому, що всі ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває власним досвідом (напротивагу існуючій в його час теорії вроджених ідей, що посилаються на факт загальної згоди людей щодо окремих понять, принципів, самоочевидних істин, а також на ідею Бога). На досвіді грунтується все наше знання, від нього воно врешті-решт походить, що свідчить про емпіризм його поглядів. На думку Локка, досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цього життя, у момент народження людини, її душа є порожньою (нагадує чистий аркуш паперу або чисту дошку-tabula rasa), вільною від будь-яких ідей або принципів, і лише поступово-досвід заповнює це «порожнє місце». (Проте посилання на історію психічного розвитку дитини обертається проти самого Локка, оскільки, як свідчить досвід психології, ніякої порожньої душі не існує). 
Істотною вадою локківської теорії пізнання справедливо вважається так звана гносеологічна робінзонада, коли суб'єкт пізнавальної діяльності береться поза суспільними формами його буття, незалежно від вироблених людством форм духовної культури. Але у таких поглядах виявляється і загальне для філософії Нового часу прагнення ствердити самодостатність і суверенність людської особи, незалежність її розуму від зовнішніх чинників, ідеологічних догм або наукових авторитетів. Як і Декарт, Локк виступає проти авторитаризму у науці, він бачить гарантію наукової достовірності у досягненні її власним розумом. Локк обстоює суверенність людського розуму рішучіше, ніж це робить Декарт. Відкидаючи існування вроджених ідей, він заперечує залежність людини від будь-яких над-індивідуальних інстанцій (духовна субстанція, бог) і стверджує, що істина може бути досягнута лише зусиллями людини у її взаємодії з речами. «Ми,— зазначає Локк,— імовірно, досягли б далеко більших успіхів у відкритті розумового та умоглядного знання, якби шукали його біля джерела, у дослідженні самих речей, і якби для знаходження його послуговувалися більше власними, ніж чужими думками»
Відомо, що різниця між матеріалізмом та ідеалізмом у гносеології полягає передусім у певному розв'язанні питання про джерело знання. Згідно з матеріалістичною філософією цим джерелом є незалежні від свідомості матеріальні речі. Саме такий погляд послідовно проводить Дж. Локк. Обговорюючи це питання, він недвозначно вказує на відмінність між ідеями, що виникають через відчуття, та їхніми об'єктами—якостями речей. «Ідеї в розумі, якості в речах»,— пише він. Ці якості є зовнішніми причинами ідей. Однак, визначившись у цьому питанні, Локк указує на іншу проблему, а саме на проблему відповідності ідей їх об'єктам. На думку Локка, деякі ідеї відповідають якостям речей, що спричинили їх, подібні до них, адекватно відтворюють їхню об'єктивну природу. Такі якості та відповідні їм ідеї Локк називає первинними. Інші ж ідеї не подібні до своїх об'єктів, а ті якості, що відтворюються цими відчуттями, існують лише завдяки нашій уяві. Це так звані вторинні якості.Первинні якості належать самим речам, вони невіддільні від них й існують у них саме так, як сприймаються нами. Це—реальні якості: щільність, протяжність, фігура, рух (спокій), число. Вторинні якості власне речам не належать, а виникають лише у процесі їх чуттєвого сприймання. Це такі якості, як колір, смак, тепло, звук. Вони не існують незалежно від суб'єкта і тому вважаються уявними. Отже, чуттєві образи мають цілком об'єктивні причини. Ними є первинні якості, бо вони властиві самим речам, але в разі, коли їх безпосередньо не сприймають наші органи відчуття, скажімо, через їхні малі розміри, вони діють як сили. Відчуття кислого, наприклад, є сумарний ефект дії на орган смаку гострих граней кристаликів кислоти, кожна з яких не сприймається окремо від інших. Тому чуттєвий образ не відтворює ці причини адекватно. «В самих тілах,— пояснює свою думку Локк,— немає нічого подібного до цих ідей. У тілах... є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. І те, що в ідеї являє себе як солодке, блакитне або тепле, в самих тілах... є тільки певний об'єм, форма і рух непомітних часток».
Однак, незважаючи на існування об'єктивних причин, за своїм змістом ідеї вторинних якостей є суб'єктивними. Вони перестають бути образами об'єктивних речей, і в цьому полягає загроза відриву чуттєвих образів від матеріального світу. Цю ваду локківської гносеології мистецьки ви користав пізніше Дж. Берклі, автор суб'єктивно-ідеалістичної версії сенсуалізму. Втім, з іншого боку, не витримує критики також інтерпретація ідей первинних якостей як повністю об'єктивних, оскільки будь-який чуттєвий образ органічно поєднує у собі об'єктивне і суб'єктивне, відображає об'єктивні якості речей, але водночас має у собі й відбиток суб'єктивності. Спіноза в інтерпретації чуттєвих образів стояв ближче до істини.Вчення Дж. Локка про рефлексію свідчить, що його гносеологічна позиція не зводиться до вульгарного сенсуалізму, який усе розмаїття людських знань редукує до зовнішніх відчуттів. Внутрішній досвід виникає у Локка лише на грунті зовнішнього. «Ідеї рефлексії,— вказує він,— виникають пізніше». Рефлексія вторинна щодо відчуттів. Таким чином, джерела знань за Локком: 1) відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, солодке і т.і.); 2) рефлексія – діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі “складних ідей”.
Дж. Локк—також один із засновників емпіричної психології, з характерним для неї методом самоспостереження (інтроспекції) . У розділі його «Досліду», в якому розглядаються ідеї рефлексії, Локк, власне, і викладає своє психологічне вчення. Привертає увагу в цьому вченні аналіз пізнавальних здатностей людини. Найпершою такою здатністю людського розуму Локк уважає сприймання. Сприймання — перша для усіх наших розумових здатностей дія, той шлях, яким усі знання входять у наш розум. Але це суто пасивна здатність, і розум тут ще не діє. Більш розвиненою формою сприймання є споглядання, себто здатність розуму затримувати, зберігати на деякий час ідеї у полі свого зору. Інший спосіб такого зберігання є пам'ять, тобто здатність відновлювати в розумі ідеї, що зникли зі сприймання. Пригадування, як і споглядання,—це вже активні дії розуму. Важливу роль у цих діях відіграє увага.Формою людського мислення є здатність розрізнення, її різновидами Локк уважає дотепність і здатність судження. Мислення Дж. Локк намагається уявити як розвиненішу і складнішу форму сприймання. Найважливішими формами активної діяльності розуму у Локка є поєднання, порівняння, абстрагування й узагальнення.
Намагаючись пояснити походження усіх знань, у тому числі загальних і абстрактних понять, із найпростіших, елементарних актів чуттєвого сприймання. Локк ділить усі ідеї на прості й складні. Прості ідеї—це вихідний матеріал пізнавальної діяльності, це — початкові елементи досвіду, своєрідні атоми, на які розкладаються усі наші знання. За власною волею людина як суб'єкт пізнавальної діяльності може поєднувати, порівнювати, так або інакше оперувати простими ідеями, створювати з них похідні або складні, але вона не спроможна ані створити, ані зруйнувати спричинені зовнішніми об'єктами прості ідеї. Отже, активність людського розуму суттєво обмежена. У цьому положенні відображається матеріалізм Дж. Локка, який стверджує залежність людини та її свідомості від зовнішніх, матеріальних причин. У своїх взаєминах із світом людина й активна, й пасивна. У пізнанні вона активна у творенні складних ідей, але пасивна у сприйманні простих. Найгрунтовнішим видом розумової діяльності, таким, що лежить в основі інших, є складання або поєднання простих ідей. Ця синтетична операція, як зазначалося, пов'язана з поняттям субстанції, аналізові якого Локк приділяє досить багато уваги. І це не випадково, адже поняття субстанції було одним із центральних метафізичних понять у філософії XVII ст. Дж. Локк розрізняв емпіричні субстанції (окремі речі) і загальну субстанцію. Щодо існування перших у нього немає жодного сумніву, а поняття загальної субстанції, навколо якого якраз і будуються метафізичні системи, викликає у Локка досить скептичне ставлення. Існування такої субстанції проблематичне, а її ідея — темна і неясна. Вона, на думку Дж. Локка, є винаходом самого розуму, його припущенням й існує швидше в нашій уяві, ніж у реальній дійсності.
Від безпосереднього об'єднання простих ідей, що веде до створення емпіричних субстанцій і модусів, відрізняється другий спосіб утворення складних ідей через їх співстав-лення і порівняння. Так виникають ідеї відношень. Серед них ідеї причинності, тотожності, відмінності та ін. До цього типу ідей належать і загальні ідеї. Концепція узагальнення Дж. Локка посідає важливе місце в його теорії пізнання. Значення цієї концепції виходить далеко за межі власне локківської філософії, а його пояснення механізму утворення загальних понять набуло широкої популярності серед логіків.