23.Розкрийте особливості філософії епохи Відродження, назвіть її представників.Назвіть основні філософські течії європейського Відродження і дайте їх коротку характеристику.
Філософи й мислителі Відродження почали підкреслювати реальну цінність природи і земного життя людини. Вони виходили з того, що світ і природа являють собою єдине, до того ж - розумне творіння Бога, і тому було б безглуздо відвертатися від них. Навпаки, пізнання світу дає змогу людині прилучитися до вищої мудрості, закладеної у творіння. Найвище творіння Бога — людина. Людиною завершується процес творіння, тому вона здатна осягти його і творити, наслідуючи Творця, навіть змагатися з Богом у творчому генії. Звідси випливає титанізм Відродження — піднесення людини до рівня Бога в деяких її можливостях і діях.
Представники: Данте Аліг'єрі , Франческо Петрарка , Калюччо Салютаті , Поджо Браччоліні , Джаноццо Манетті , М.Кузанський , Марсіліо Фічіно , Піко делла Мірандола , Леонардо да Вінчі , Микола Коперник, Джіроламо Кардано, Андреа Везалія, Міґель Сервет, Андреа Чезальпіно, Еразм Роттердамський, Томас Мор , ІГєр де ля Рамус , Ніколо Макіавеллі , ІҐєр-Анджело Мандзоллі, Мішеля Монтеня, Бернардіно Телезіо , Джордано Бруно, Галілео Галілея .
Провідні течії ренесансного філософствування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія
Три періоди :
• гуманістичний (антропоцентричний) період: середина XIV — середина XV ст.;
• платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: середина XV — перша третина XVI ст.;
• натурфілософський період: друга половина XVI — поч. XVII ст.
Гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей, на піднесення гідності людини, на прирівняння її у чомусь до Бога. З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.
Названі мотиви звучали також і у творах представників ренесансного платонізму. Тільки тут вони знаходили повніше і стрункіше філософське обґрунтування. Треба також відзначити, що канонізованому Середньовіччям Арістотелеві мислителі Відродження протиставляли Платона — у працях й інтерпретаціях неоплатоніків. Філософія Платона була різнобарвніша, афористичніша, літературно жвавіша (діалоги) й художніша. Отже, більше прийнятний для епохи був платонізм.
Нарешті, ще один напрям ренесансної філософії — натурфілософія, тобто філософування, спрямоване на розуміння сутності природи і Всесвіту. Цей напрям, як уже відзначено, був для Відродження закономірним: якщо цінність природи стає визнаною, тоді вона стає об'єктом пізнання та осмислення.