Лекція № 9. Зарубіжна філософія XX ст.
План
1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX столітті
2. Сцієнтистські напрями в зарубіжній філософії XX ст.
3. Напрями антропологічного спрямування.
Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст.
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії - настільки він є насиченим різноманітним змістом.
Досить лише згадати те, що у XX ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (також часто із руйнівними наслідками), вперше вийшло за межі земного простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперування інформацією, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації.
У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни у її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через Інтернет) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.
Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов'язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилася культурна багатоманітність людства.
Якщо резюмувати сказане, то можна стверджувати, що суспільне життя у XX ст. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим.
Все це не могло не позначитись на становищі філософії. З'явилися новий тон філософствування, нові світоглядні ціннісні орієнтири, нові філософські парадигми і напрями. Своїм розвитком філософія XX ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції» коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів.
Особливості філософії ХХ ст.
вийшла далеко за межі академічних аудиторій
постала досить сильно інтегрованою у системі загальної (а не лише спеціальної) освіти
отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, діяльність філософських товариств
постала у своїх основних проявах некласичною відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині, інколи, навіть, буденною мовою
змінилися також її змістові та предметні орієнтації: можна стверджувати, що для філософії XX ст. не існує заборонених тем або зон
їй властива колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами
вона не замикається лише на тому змісті, який виник у ХХ ст., а, навпаки, ніби актуалізує усю попередню філософію
відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалась тенденція мінімалізму філософії, тобто відмовлення від абсолютів
почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та жанрами з інших сфер духовного життя
Поруч із новітніми філософськими винаходами абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують, нібито, історично віджилі напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку "нео-": неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також культивувалися деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неопаламізм) та ін. Цим засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати деякі вічні теми для людського інтелектуального осмислення. Філософія XX ст. відмовилась від абсолютів, зосередивши увагу на доступному для сприйняття та пізнання; вивела на перший план суб'єктивну реальність, фактично усунувши проблему співвідношення об'єкта та суб'єкта; філософські положення та висновки у XX ст. більше спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення найперших ділянок того, що можна назвати людською реальністю. Врешті наприкінці XX ст. стає можливим і таке, наприклад, її розуміння." "Філософія може бути технікою встановлення співмірності між душею та світом, способом засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому розташування у формах, досяжних розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню".
Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст
У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Впливаючи перш за все на виробництво, вона поступово почала втручатися і в усі інші сфери суспільного життя: в медицину, мистецтво, побут, комунікацію. Заперечувати, не помічати цей вплив було просто безглуздо. Навпаки, ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне включитися у цей переможний та всеохоплюючий рух, розглядаючи себе необхідним доповненням до розгортання конкретно-наукових студій. У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з анга. - "скієнс" - наука) або, точніше, сцієнтистських напрямів.
Сціентччні напрями у філософії XX ст.
"логічний позитивізм" або неопозитивізм
"аналітична" та "лінгвістична" філософія
постпозитивізм
Марбурзька школа неокантіанства
радикальна епістемологія
На початку XX ст. більшість таких напрямів в цілому поділяла ще новоєвропейські переконання, підкріплені у XIX ст. міркуваннями О.Конта, у тому, що справжнє знання може бути тільки науковим; відповідно, і філософія справді може бути вартою чогось лише за умови, що вона також стане науковою, тобто органічно ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити як предмет, так і методи філософії.
Вважалося, що предметом філософії повинно бути науковчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розробляти методологію наукового пізнання, а за власними методами філософія не повинна суттєво відрізнятися від інших наук; принаймні, вони повинні бути точними, такими, що можуть бути широко використаними та піддаються перевірці (це переконання на початку XX ст. поділяли Е-Гуссерль, Л.Вітгенштейн, Б.Рассел та ін.).
Отже, перш за все слід чітко відділити науку від всіх інших, недостовірних видів знань. Це завдання у філософії XX ст. намагалися виконати представники так званого "логічного позитивізму" або неопозитивізму.
Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М.Шліка, Л.Вітгенштейна, Б.Рассела та деяких представників Львівсько-варшавської школи (Я.Лукасевич, С.Лесьнєвський, А.Тарський). М.Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність.
Верифікація передбачала таку послідовність дій: виділення провідних положень певної теорії – зведення їх до простих, далі неподільних "атомарних суджень"; виділення у реальності таких само "атомарних фактів" – співставлений "атомарних суджень" із "атомарними фактами" – обґрунтування отриманих результатів.
Верифікація – суть “у двох словах”:
щоби зробити науку точнішою, треба її перевірити шляхом співставлення із фактами
співставленню треба піддавати провідні, а не другорядні положення певної теорії, дотримуючись суворих вимог апарату математичної логіки
Передбачалося, що встановлення відповідності суджень фактам засвідчить істинність відповідних положень, суперечність - хибність, а неможливість співставлення постане основою для оцінки певних положень як безглуздих.
На початку 20-х років був виданий твір Л.Вітгенштейна "Логіко-філософський трактат", який був сприйнятий Б.Расселом в якості концептуально-теоретичної засади для всієї сцієнтистської філософії. В "Трактаті" стверджувалось, що дійсність являє собою не більше, ніж сукупність фактів та подій, які можна фіксувати та передавати за допомогою мовної діяльності.
Якщо ми прагнемо точності знання, то повинні прагнути і точності використання мови. Точна мова - це мова наукової термінології, що відповідає вимогам математичної логіки.
Проте практична спроба здійснити верифікацію хоча б найпростіших наукових теорій закінчилася невдало. Поступово почала викреслюватися думка про те, що наук