31. Поясніть, що таке раціоналізм в теорії пізнання епохи Нового часу. Яка течія була
протилежною раціоналізму? Що таке сенсуалізм у теорії пізнання?
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не приносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво сенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.
СЕНСУАЛІЗМ (від лат. sensus - сприймання, почуття), направлення в теорії пізнання, згідно якому відчуття, сприймання - основа і головна форма вірогідного пізнання. Протистоїть раціоналізму.
Локку першому вдалося довести, що мислення загального грунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знання загального та істина побудовані на досвіді. Сенсуалізм у теорії пізнання Локка тісно пов'язаний з методологічним емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Локком, в комбінуванні емпірично створених суджень.
32.Окресліть і поясніть судження Б.Паскаля про людину та гідне мислення.
Подібно до інших раціоналістів, Паскаль відстоює ідеал дедуктивної теорії, вважаючи, що всезагальні та необхідні наукові істини досягаються за допомогою дедуктивного методу. Проте не розум, а серце є органом інтуїції, підґрунтям для діяльності розуму. Перші начала знання, підкреслює Паскаль, відчуваються, а судження виводяться. Лише людина з витонченим почуттям здатна відчути ці начала і зробити з них правильні висновки. Серце не протистоїть у Паскаля розуму, а допомагає йому. Безпосередньо інтуїтивне знання в свою чергу пройняте розумовою діяльністю, хоч розум тут діє непомітно. Розглядаючи проблему істини, Паскаль підкреслює її відносність. Він не поділяє безмежної оптимістичної віри у всемогутність людського розуму, характерної для філософії Нового часу. Остаточну істину ми можемо знати лише про закінчений предмет, а кожна річ є незакінченою за своєю природою, тому наші знання мають лише відносний, а не абсолютний характер. Все наше знання лише частково істинне, а частково хибне, особливо це стосується нашого знання про саму людину. Паскаль висловлює сумнів щодо наукового прогресу, останній, на його думку, не робить людину щасливішою. Він протестує проти однобічного захоплення природознавством, науковим пізнанням взагалі, оскільки останнє виявило безсилля у вирішенні людських проблем, серед яких найголовніша — про місце людини у безмежному Всесвіті, в безмежному механічному просторі, де без будь-якої мети рухаються маси інертної матерії. Людина в такому Всесвіті втрачає свою співмірність із ним, звідси — тривога, жах і трагізм її існування. На тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Людина — лише очеретина у Всесвіті, яку дуже легко зламати, відзначає Паскаль, але вона очеретина мисляча. Саме в мисленні полягає велич людини, саме мислення і серце підносять її, а не простір і час. За допомогою простору і часу Всесвіт охоплює і поглинає людину, але за допомогою думки людина здатна охопити Всесвіт. Людина створена для того, щоб думати, і почати треба з міркувань про себе. Людина причетна до всього, тому, щоб осягнути себе, вона має пізнати безкінечний Всесвіт. Розум людини і раціоналістична методологія не може їй допомогти вирішити проблеми свого існування, приборкати пристрасті. Єдина надія на Бога, на віру в нього, яка одна спроможна стати підвалиною людської моралі, зробити осмисленим людське буття. Не розум, а людське серце здатне осягнути Бога, відчути його присутність. Розум же людини затьмарений пристрастями, безсилий перед ними. На відміну від Декарта, який ставив моральність у залежність від мислення. Паскаль наголошує на іншому: щоб правильно мислити, треба правильно жити, тобто діяти відповідно до християнської моралі, джерелом якої є не розум, а серце людини. Мислити слід гідно, а отже — мислити на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.
33.Охарактеризуйте суттєві риси теорії пізнання Дж.Локка. Що є для нього
джерелами знання?
Значну увагу Дж.Локк приділив запереченню існування "вроджених ідей". Від народження мозок людини являє собою, за Локком, “Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань: відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке й т.ін.), і рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей". Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення. Найвищою складною ідеєю для Локка постає ідея субстанції, яка постає найбільш широким поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Цікаво відзначити, що шлях утворення складних ідей, за Локком, повинен узгоджуватись із досвідом людської діяльності. Як і Т.Гоббс, Дж. Локк вважає, що загальне знання фіксується у мові, а не існує у вигляді позачуттєвої "мислячої субстанції" (остання не має дослідного підтвердження). Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей. "Первинні" — протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій. Це так звані об'єктивні якості, які притаманні самим речам, вписуються у закони механіки і пояснені через них. Решта якостей, зумовлена відчуттями людини (колір, смак, холод та ін.), є результатом діяльності нашого організму і насправді властивостей речей не передає. Вони "вторинні" і пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому. Тому є певні розбіжності в розумінні "вторинних" якостей кожною людиною. І в такому разі чуттєве знання поза рефлексією є вірогідним, а не достовірним.
В цілому філософію Дж.Локка відносять до емпіризму, проте його знаменита теза “Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях” дає підстави вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подальший розвиток в англійській філософії.
34.У чому полягає суттєва відмінність між сенсуалізмом та раціоналізмом? Поясніть
це із посиланням на філософські ідеї Нового часу.
Сенсуалізм — (від лат. “sensus” — відчуття; позиція, яка ставить усе знання в залежність від чуття та відчуття) - напрям у філософії (теорії пізнання), який визнає відчуття єдиним джерелом знань.
Раціоналізм (лат. ratio - розум) – Загальна орієнтація і стилістика мислення з властивими їй установками на розумність і природну впорядкованість світу, присутність у ньому внутрішньої логіки і гармонії, а також впевненістю в здатності розуму осягнути цей свій і побудувати його на розумних засадах.
Основні відмінності:
Сенсуалізм
Раціоналізм

Тип пізнання
почуттєве пізнання з використанням органів почуттів, при якому у людини виникає відчуття сприйняття матеріальних об'єктів
раціональне пізнання - особлива, універсальна, необхідна логічна система, сукупність особливих правил, визначальна здатність осягати світ.

Специфіка
факт об'єктивного перетворюється в факт свідомості
при раціональному пізнанні ми спираємося на вивчення реальних, конкретних предметів як матеріальних об'єктів, але одночасно йде пізнавальний процес.

Форми
- відчуття (єдине джерело наших знань);
- факт свідомості (пізнання суб'єктивного образу);
- образ (ідеальна форма відображення предмета);
- сприйняття (цілісний образ матеріального предмета);
- уявлення; 
- емоції;
Основна форма - поняття


Головне своє завдання ф-ія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи свою проблематику навколо методології наукового пізнання , в якому вона вбачала головний засіб морального і соц. Оновлен