1. Філософія і світогляд. Призначення філософії. Аргументуйте своє бачення
Философия - это теоретически разработанное мировоззрение, система самых общих теоретических взглядов на мир, на место человека в нем, уяснения различных форм его отношения к миру. Две главные черты характеризуют философское мировоззрение - его системность, во-первых, и, во-вторых, теоретический, логически обоснованный характер системы философских взглядов.
К этому следует добавить, что в центре философии стоит человек, что, с одной стороны, обусловливает формирование картины мира и исследование его воздействия на человека, а с другой - рассмотрение человека в его отношении к миру, определение его места, его предназначения в мире и обществе. Отношение человека и мира пронизывает всю философию, начиная с вопроса о том, что есть наше знание? Задана ли истина вещами, объектами или она продукт произвола субъекта? Что есть ценность? "Сидит" ли она в вещи, или мы приписываем ей ценность?
Если же идти дальше, то в свою очередь отношение человека к миру троякое - познавательное, практическое, ценностное. Каждое из них решает свой вопрос - что я могу знать?; что я должен делать?; на что я могу надеяться?
Но познание мира было делом не только философии. Особенность философии состоит в том, что она изначально выступала как универсальное теоретическое познание, как познание всеобщего, всеобщих принципов бытия. Именно это отграничивало и отграничивает философию от конкретных наук.
Наряду с этим философия, как уже отмечалось выше, призвана решать вопросы, связанные с познаваемостью мира: не только познаваем ли мир, но и каковы средства проверки истинности наших знаний и т. д.
Без этого сама жизнь человеческая лишается смысла, а человек перестает быть человеком. Определение путей достижения этой цели есть одна из центральных задач философии.
Поэтому содержание философской науки представляло достаточно сложную систему.
3. Поняття світогляду та його структура
Мировоззрение — необходимая составляющая человеческого сознания, познания. Это не просто один из его элементов в ряду многих других, а их сложное взаимодействие. Разнородные «блоки» знаний, убеждений, мыслей, чувств, настроений, стремлений, надежд, соединяясь в мировоззрении, предстают как более или менее целостное понимание людьми мира и самих себя.
Мировоззрение человеческих сообществ, социальных групп, личностей также подвержено историческим переменам. Оно активно улавливает, преломляет большие и малые, явные и скрытые процессы общественных изменений. Говоря о мировоззрении в большом общественно-историческом масштабе, имеют в виду преобладающие на том или ином этапе истории предельно общие убеждения, принципы познания, идеалы и нормы жизнедеятельности, то есть выделяют общие черты интеллектуального, эмоционального, духовного настроя той или иной эпохи. Но в реальной действительности мировоззрение формируется в сознании конкретных людей и используется личностями и социальными группами в качестве определяющих жизнь общих воззрений. А это значит, что, кроме типовых, суммарных черт, мировоззрение каждой эпохи живет, действует во множестве групповых и индивидуальных вариантов.
И все же в многообразии вариантов исторически изменяющихся мировоззрений можно выделить ряд укрупненных градаций, типов.
Мировоззрение — образование интегральное.
В состав мировоззрения входят и играют в нем важную роль обобщенные знания — повседневные, или жизненно-практические, профессиональные, научные. Чем солиднее запас знаний в ту или иную эпоху, у того или иного народа или отдельного человека, тем более серьезную опору может получить соответствующее мировоззрение.
Кроме знаний о мире (включая и мир человека) в мировоззрении осмысливается также весь уклад человеческой жизни, выражаются определенные системы ценностей (представления о добре и зле и другие), выстраиваются «образы» прошлого и «проекты» будущего, получают одобрение (осуждение) те или иные способы жизни, поведения.
Итак, мировоззрение — это совокупность взглядов, оценок, принципов, определяющих самое общее видение, понимание мира, места в нем человека и вместе с тем жизненные позиции, программы поведения, действий людей. В мировоззрении в обобщенном виде представлены познавательная, ценностная и поведенческая подсистемы в их взаимосвязи.
5. Структура та функції філософії
філософія - це особлива форма суспільної свідомості, що відношення "людина-світ" розглядає під кутом зору природи і сутності світу, природи і сутності людини, її місця у світі, можливостей пізнання і перетворення світу, загальної структури світу і стани, у якому він знаходиться (спочиває або рухається, розвивається). З цього погляду філософія являє собою особливу форму суспільної свідомості, що, маючи своїм об'єктом відношення "людина-світ", піднімається, з одного боку, до усвідомлення граничних, загальних основ буття людини і світу, а з іншого виробляє передумови, засвоєння яких допомагає людині виробити загальні орієнтири своєї життєдіяльності, піднятися до усвідомлення цілей і сенсу життя.
Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості припускає необхідність розкриття і її соціальних функцій, тієї ролі, яку вона грає в життєдіяльності товариства й особистості. Питання про функції філософії в навчальній і науководослідній літературі освітлюється по-різному. Це пояснюється тим, що різноманітні соціальні суб'єкти по різному осмислюють її значення в їхньому житті, а також тим, що об'єктивно її значення багатогранно, вона виконує велику кількість різноманітних функцій. виділення головних функцій дозволяє потім виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.
До числа основних функцій філософії варто віднести:
методологічну, ідеологічну, гносеологічну, світоглядну, практично-діяльну.
Виділення методологічної функції як вихідної обумовлене тим, що філософія займає особливе місце в процесі усвідомлення буття в структурі суспільної свідомості.. Філософія розглядає не окремі сфери буття людини як такі, а їхній взаємозв'язок через призму розкриття природи і сутності світу, природи , сутності людини і їхнього взаємозв'язку. Під методологією варто розуміти систему вихідних, основних принципів, що визначають засіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер відношення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ця функція припускає, що відношення людини до світу повинно виходити з усвідомлення нею природи і сутності світу і людини, граничних основ буття, усвідомлення людиною свого місця у світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури світу і стану, у якому він знаходиться.
Важливою функцією філософії є ідеологічна.
Можна сказати, що ідеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, вирішуючі питання про сутність людини і про сенс її буття, дає ключ для усвідомлення свого відношення до безпосередніх умов громадського життя, до чинників, що визначають специфіку реального життя.
Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, збагачує людей знанням про світ а з іншого боку - впливає на кожну з форм суспільної свідомості а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності.
Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, збагачуючи людей знаннями і про світ і про людину, про його місце у світі і можливостях його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих принципів, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.
Перевірена практикою достовірність знань розширювала його свободу в оволодінні силами природи. Неухильний ріст знань, практична перевірка їхньої достовірності, значимості для людини створили основу для виникнення наукової свідомості, науки як форми суспільної свідомості.
6. Логіка античного філософствування.
Антична філософія являє собою сукупність філософських вчень, що розвивались в древньогрецькому рабовласницькому суспільстві з кінця VII ст. до н. ери і в древньоримському суспільстві починаючи з ІІ ст. до н. ери і до VI ст. н. ери.
Антична філософія – єдине і своєрідне явище в розвитку філософського пізнання людства. Вона складалась на основі перенесених зі Сходу в грецькі міста зародків астрономічних, математичних та інших знань в результаті зміни уявлень про природу і людину на відміну від міфології. Вже в V ст. до нашої ери філософські космогонічні системи. В VІ ст. і навіть в V ст. до нашої ери філософія і знання про природу не були віддаленні один від одного. Для філософії таке багатоманіття гіпотез означало багатоманітність типів філософського пояснення світу.
Початковою точкою розвитку Античної філософії був філософський матеріалізм. Проте всередині цієї матеріалістичної основи намітились окремі погляди, які привели до виникнення ідеалізму. Елементи розколу на матеріалістичні та ідеалістичні напрямки появились в найбільш ранніх грецьких мислителів. Ці елементи перетворились в другій половині