Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"


Кафедра ТЕБ

ЛЕКЦІЯ 2.1.
з курсу "Цивільний захист"
для студентів всіх спеціальностей
Тема: "Надзвичайні ситуації в Україні та їх вражаючі фактори (не природного характеру"






Львів-2007
Вступ
Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, а також під впливом можливих надзвичайних умов.
Таким чином, надзвичайна ситуація є наслідком надзвичайної події і можливих надзвичайних умов.
Надзвичайна подія — зональна (об'єктова, місцева, регіональна або загальнодержавна) подія техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, яка полягає в різкому відхиленні від норм процесів та явищ, що відбуваються, і має значний негативний вплив на життєдіяльність людини, функціонування економіки, соціальну сферу і природне середовище.
Надзвичайні умови — характерні риси загальної обстановки, що склалася у відповідній зоні (на об'єкті, у регіоні й ін.) у результаті надзвичайної події й інших одночасно діючих посилюючих та стабілізуючих факторів, у тому числі місцевих особливостей.
У відповідності із Законом України «Про Цивільну оборону
України» (1999р.):
Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, які призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України №1098 від 15.07.1998 р. «Про порядок класифікації надзвичайних
ситуацій» визначено:
Стихійне лихо — явище природи, яке викликає катастрофічні наслідки і характеризується раптовим порушенням нормальних умов життя і діяльністю населення, загибеллю людей, руйнуваннями або пошкодженнями будівель і споруд, знищенням матеріальних цінностей.
Аварія — надзвичайна подія техногенного характеру, яка створює на об'єкті чи території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будинків, споруд, устаткування і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди навколишньому середовищу.
Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша І яка призводить до тяжких і трагічних наслідків.
Надзвичайні ситуації в залежності від типів і видів на чайних подій, що лежать у їх основі, класифікуються:
Надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи або їх аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптові руйнування споруд і будинків, аварії на інженерних системах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.
Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні логічні, метеорологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційні захворювання людей, сільськогосподарських тварин, масове ура» сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, 2 стану водяних ресурсів і біосфери.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного напрямку; здійснення чи реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об’єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського су, викрадення (спроба викрадення) або знищення судна, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях, розкрадання з б Надзвичайні ситуації воєнного характеру: пов'язані із застосуванням зброї масового ураження або сучасних звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухових речовин, сильнодіючих от них речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.
Надзвичайні ситуації у своєму розвитку проходять п'ять, умовних етапних фаз:
Перша — нагромадження відхилень від нормального стану! або процесу.
Друга — ініціювання надзвичайної події (аварії чи стихійного лиха).
Третя — процес надзвичайної події, під час якого відбуває ся вплив на людей, об'єкти і природне середовище. Практично ця фаза є наслідком і розвитком другої.
Четверта — дії вторинних вражаючих факторів під впливом можливих надзвичайних умов.
П'ята — ліквідація наслідків надзвичайної ситуації. П'ят фаза може за часом починатися ще до завершення третьої фази поєднуватися з четвертою.
Нині в Україні, у зв'язку зі зростанням числа аварій і катастроф, стихійних лих, обстановка характеризується як дуже складна. Про це свідчать статистичні дані по Україні за останні роки.
Характеристика осередків ураження при аваріях і катастрофах на промислових об’єктах (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні та хімічнонебезпечні об’єкти)
Осередки ураження, які виникають при надзвичайних ситуаціях
Людина повинна, перш за все, сама турбуватися і приймати рішення по захисту від небезпеки, вміти захищати своє життя. Для прийняття рішення щодо заходів захисту необхідно знати фактори ураження даного типу НС і характеристики осередку ураження.
Осередком ураження називається територія, на яку впливають негативні фактори надзвичайної ситуації (стихійного лиха, техногенної аварії та інш.), викликаючи масові ураження людей, пошкодження (руйнування) будівель і споруд, пожежі, зараження місцевості. Осередки ураження бувають прості і складні (комбіновані).
Простим осередком ураження називається осередок, який виникає під дією одного вражаючого фактору.
Складний осередок ураження виникає в результаті дії декількох вражаючих факторів.
Для ліквідації наслідків, викликаних стихійним лихом, аварією чи катастрофою, можуть бути використані як формування загального призначення, так і формування служб цивільної оборони. В окремих випадках, крім названих формувань, можуть використовуватись військові частини. Головне їх завдання - рятування людей і матеріальних цінностей. Характер і порядок дій формувань при цьому залежить від виду стихійного лиха, аварії чи катастрофи, обставин, що склалися, кількості і рівня підготовки задіяних сил, пори року і доби, кліматичних умов тощо. Успіх дії залежить від рівня розвідки і врахування конкретних умов, обставин. У районах стихійного лиха розвідка повинна встановити:
– межі осередку лиха і напрямок його розповсюдження;
– об'єкти і населені пункти, яким загрожує небезпека;
– місце скупчення людей;
– шляхи підходу техніки до місць робіт;
– стан пошкоджених будівель і споруд а також наявність в них уражених людей;
– місця аварій на комунально-енергетичних мережах;
– обсяг рятівних і невідкладних аварійно-рятувальних робіт.
Крім того, розвідка повинна уточнити: ступінь і обсяг руйнувань; можливість проведення робіт без засобів індивідуального захисту; можливість падіння будівель і споруд, які можуть збільшити розмір аварії або катастрофи. Розвідку повинні виконувати розвідувальні групи і ланки. До їх складу рекомендується включати спеціалістів, які добре знають розміщення об'єкта і специфіку виробництва. Якщо аварія чи катастрофа пов'язана з розповсюдженням сильнодіючих отруйних речовин, то до складу формувань необхідно залучати спеціалістів: хіміків і медичних працівників.
У зв'язку з раптовістю виникнення стихійного лиха, аварії чи катастрофи оповіщення особового складу формувань, їх комплектування виконуються в стислі строки. У районах стихійного лиха і місцях великих аварій рятівні роботи в першу чергу виконують з метою попередження виникнення катастрофічних наслідків, запобігання обставинам, які можуть обумовити загибель людей і матеріальних цінностей.
Рятівні і невідкладні аварійно-відновлювальні роботи у залежності від масштабів лиха і обставин, що склалися, виконуються по-різному.

Радіаційно-небезпечні об’єкти
Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях, а також низька культура виробництва і освіти – все це збільшує ймовірність виникнення техногенних аварій.
Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно-небезпечних виробництвах і об’єктах, особливе місце серед яких займають радіаційно-небезпечні об’єкти (РНО).
Україна належить до держав з надзвичайно розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) за всіма напрямками господарської та наукової діяльності. Нині в державі існує близько 8000 підприємств та організацій, які використовують більше 100000 ДІВ. На сьогодні ці користувачі нагромадили радіоактивних відходів (РАВ):
- АЕС – 70000 м3;
Урановидобувна і переробна промисловість – 65,5 млн.т.;
Медичні, наукові, промислові об’єкти,
«Українське державне об’єднання «Радон» – 5000 м3;
Зона відчуження ЧАЕС – 1,1 млрд. м3
Отже, до типових РНО відносяться: об’єкти, що використовують ядерні енергетичні установки, підприємства з виготовлення, переробки і захоронення джерел іонізуючого випромінювання, ядерного палива, а також наукові, проектні, виробничі, транспортні і медичні організації та установи, які безпосередньо і опосередковано працюють з джерелами іонізуючого випромінювання.
Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища, оскільки небезпека прихована від органів чуття людини, і вимагають дотримання заходів попередження і захисту, щоб не допустити ураження людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність.
Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації РНО, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації.
Радіаційні аварії на РНО можуть бути 2-ох видів:
– коли вихід радіонуклідів у навколишнє середовище відбувається внаслідок аварії або теплового вибуху та руйнування РНО;
– коли аварія відбувається внаслідок вибухової ядерної реакції. Причинами цих викидів можуть бути: дія непереборної сили, халатність персоналу, злочинні наміри.
Наслідки аварій і руйнування об’єктів із ядерними компонентами характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість і розмір зони поширення викиду, розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель у зоні аварії, здійснення захисних заходів та ряду інших чинників.
Найнебезпечнішими зі всіх аварій на РНО, є аварії на АЕС. При аварії на АЕС відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює ураження біосфери. Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС залежить від характеру вибуху (тепловий чи ядерний), типу реактора, ступені його зруйнування, метеоумов і рельєфу місцевості. В ядерних реакторах на теплових нейтронах, як паливо, використовується природний уран-235.
Такі реактори поділяються на: водо-водяні енергетичні реактори (ВВЕР-600, ВВЕР-1000), в яких вода є одночасно і теплоносієм, і сповільнювачем та реактори великої потужності канальні (РБМК-1000, РБМК-1500), в яких графіт використовується як сповільнювач, а вода – теплоносій, циркулює по каналах, які проходять через активну зону.
Для характеристики радіоактивного забруднення застосовують ступінь (щільність) забруднення, який характеризується поверхневою щільністю забруднення радіонуклідами і вимірюється активністю радіонуклідів на одиницю площі (об’єму).
Радіаційна дія на персонал об’єктів і населення в зоні радіоактивного забруднення оцінюється дозою випромінювання – кількістю енергії, яку поглинула одиниця маси опроміненого середовища.
Експозиційна доза визначається тільки для повітря при гамма- і рентгенівському випромінюванні. Поглинута доза визначається для речовин.
Еквівалентна доза дорівнює добутку поглинутої дози на коефіцієнт якості. Для гамма- і рентгенівського випромінювання цей коефіцієнт дорівнює 1.
Ця дозиметрична величина служить для оцінки шкоди, нанесеної здоров’ю людини від дії іонізуючого випромінювання будь-якого складу.
Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю.
Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на РНО за щільністю забруднення радіонуклідами
Таблиця 3
За дозами опромінення зану зараження поділяють на наступні зони: надзвичайно-небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) і зону радіаційної небезпеки (зона М).
Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС з ядерним вибухом
Таблиця 4
При ліквідації наслідків в зоні М та інших зонах повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозометричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарна обробка людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А при виконанні рятувальних і інших робіт переміщення людей потрібно проводити з

EMBED Word.Picture.8


рис.1 Розміри прогнозованих зон забруднення місцевості
використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.
Поняття про радіаційну обстановку та вихідні дані для її оцінки
Радіоактивні продукти, що визначають радіаційну обстановку в районі радіаційної аварії створюють суттєвий вплив на дію формувань, режими проживання і роботи населення та на проведення аврійно-рятувальних робіт.
Отже, під радіаційною обстановкою розуміють сукупність наслідків радіоактивного забруднення місцевості, приземного шару атмосфери, які негативно впливають на виробничу діяльність ОГД, дії державно-управлінських структур, сил (формувань) ЦО при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт і життєдіяльність населення.
Оцінка радіаційної обстановки включає:
Визначення масштабів і характеру (ступеня) радіоактивного забруднення місцевості і приземного шару атмосфери, тобто виявлення радіаційної обстановки;
Аналіз впливу радіоактивного забруднення на виробничу діяльність ОГД, дії сил (формувань) ЦО в осередках ураження і життєдіяльність населення;
Вибір оптимальних (доцільних) варіантів дій особового складу формувань, виробничої діяльності ОГД і життєдіяльності населення в умовах радіоактивного забруднення.
Висновки з оцінки радіаційної обстановки дозволяють завчасно вжити заходи, спрямовані на захист людей від радіаційного ураження, включно до евакуації (відселення) населення з районів можливого небезпечного радіоактивного забруднення.
Такими заходами можуть бути:
– оповіщення населення про можливу загрозу радіоактивного забруднення місцевості;
– перевід об‘єктів господарства на режим роботи в умовах радіоактивного забруднення;
– підготовка протирадіаційних укрить (сховищ) до розміщення в них людей;
– розгортання пунктів видачі засобів індивідуального захисту;
– захист продуктів харчування, води, фуражу, вододжерел від можливого радіоактивного забруднення;
– герметизація житлових і службових приміщень та інші заходи.
В залежності від характеру і обсягу вихідної інформації оцінка радіаційної обстановки проводиться або розрахунковим методом (прогнозування можливої радіаційної обстановки), або на основі результатів фактичних вимірювань на забрудненій місцевості (за даними радіаційної розвідки).
Оцінка радіаційної обстановки здійснюється на топографічних картах (схемах) з нанесенням прогнозованих зон радіоактивного забруднення.
Для прогнозування можливої РО необхідно мати наступні вихідні дані:
-координати точок вимірювання рівнів радіації;
-астрономічний час вимірювання t (год.);
-фактичні значення виміряних рівнів радіації Pt (Р/год.);
-час початку опромінювання Тпоч (год.);
-довготривалість опромінення Тр (год.);
-допустима доза опромінювання Тдоп (Р);
-коефіцієнт послаблення радіації Кпосл.
Прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті
Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами.
До ХНО відносяться:
підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують СДОР;
підприємства по переробці нафтопродуктів;
- підприємства інших галузей промисловості, які використовують СДОР;
- підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;
- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах розміщення СДОР;
- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;
- склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезактивації, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.
В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення. 321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з І до першого ступеня відносяться 154 АТО, до другого 47 АТО, до третього — 108 АТО.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.
За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на групи:
- речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);
- речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);
- речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);
- речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетра- етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);
- речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил,
гідрозин та ін.);
- метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.). Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність,
що характеризується смертельною, вражаючою і граничною концентрацією.
За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп.
Таблиця
До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.
До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).
Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.
Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсичних для людей і тварин сполук використовують поняття токсодози.
Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.
Території, які потрапили під вплив СДОР у результат на ХНО, поділяють на зони:
Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження.
Зона уражаючих токсодоз (небезпечного зараження) -на зовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатні потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.
Дискомфортна (гранична] зона — зона, на зовнішні] якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.
Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:
-фізико-хімічними властивостями СДОР;
-кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;
-метеорологічними умовами;
-оперативністю оповіщення і вживання заходів;
-підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;
-характеристиками об'єктів зараження (для місцеве наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря; для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності від ура; СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів, характеристикою матеріалів, які підпали під зараження, у тому пористістю, наявністю і складом лакофарбових покриттів).
Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами і тонкодисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися десятків хвилин до декількох діб.
Тривалість зараження місцевості, техніки й інших мате] них засобів СДОР у грубодисперсному аерозольному, краплинному; порідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.
Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдиханні зараженого повітря (інгаляційне), контакту із зараженими поверхнями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт орально) у результаті вживання заражених продуктів харчування.
Методика прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті призначена для довгострокового (оперативного) і аварійного прогнозування масштабів зараження місцевості і приземного шару атмосфери небезпечними хімічними речовинами (НХР) при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах (ХНО) і транспорті, а також для визначення ступеня хімічної небезпеки ХНО і адміністративно-територіальних одиниць.
Довгострокове (оперативне) прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів роботи та інших (довідкових) матеріалів. Прогнозування наслідків аварій ХНО і транспорті здійснюється розрахунковим методом з нанесенням прогнозованих зон хімічного зараження на топографічну карту відповідного масштабу.
Аварійне прогнозування здійснюється під час виникнення аварії за даними розвідки для визначення можливих наслідків аварії і порядку дій в зоні можливого зараження.
Методика застосовується тільки для НХР, які зберігаються у газоноподібному або рідкому стані і які в момент викиду (впливу) переходять або/і вторинну хмару НХР.
В цій методиці розглядається варіант аварійного прогнозування при аварії на ХНО.
Для аварійного прогнозування використовуються такі дані:
– загальна кількість НХР в ємності (трубопроводі) на момент аварії;
– характер розливу НХР на підстильній поверхні (“вільно” або “у піддон”);
– висота обвалування (піддону);
– реальні метеорологічні умови: температура повітря (оС), швидкість (м/с) і напрямок вітру у приземному шарі атмосфери, ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП).
Приймається, що при вільному розливі підстильною поверхнею висота шару (h) НХР не вище 0,05 м.
При розливі, у піддон висота шару розлитої НХР має бути h=Н-0,2 м, де Н – висота обвалування ємності з НХР.
Прогнозування здійснюється на термін не більше 4 годин, після чого прогноз має бути уточнений.
Основні терміни і визначення.
Зона хімічного зараження НХР (ЗГЗ) – територія, яка включає осередок хімічного зараження, де фактично розлита НХР і ділянки місцевості, над якими утворилася хмара НХР.
При прогнозуванні масштабів зараження НХР визначаються розміри зон можливого і прогнозованого хімічного зараження.
Зона можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) – територія, у межах якої внаслідок зміни напрямку вітру може переміщатися хмара НХР з вражаючими концентраціями.
Прогнозована зона хімічного зараження (ПЗХЗ) – розрахункова зона в межах ЗМХЗ, параметри якої приблизно визначаються за формулою еліпса.
Хімічно небезпечна адміністративно-територіальна одиниця (ХАТО) - адміністративно-територіальна одиниця до якої зараховуються області, райони а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють в ЗМХЗ при аваріях на ХНО.
Небезпечна хімічна речовина (НХР) – хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і завдати шкоди довкіллю.
Хімічно небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу НХР.
Аварія з НХР – це подія техногенного характеру, що сталася на ХНО внаслідок виробничих, конструктивних, технологічних чи експлуатаційних причин або від випадкових зовнішніх впливів, що призвела до пошкодження технологічного обладнання, пристроїв, споруд, транспортних засобів з впливом (викидом) НХР в атмосферу і реально загрожує життю, здоров’ю людей.
Хмара НХР – суміш парів і дрібних крапель НХР з повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для здоров’я людей і навколишнього середовища (вражаючих концентраціях).
Розрізняють первинну і вторинну хмару зараженого повітря.
Первинна хмара НХР – це пароподібна частина НХР, яка знаходиться в ємності над поверхнею зрідженої речовини і яка виходить в атмосферу безпосередньо при руйнуванні ємності.
Вторинна хмара НХР – це хмара НХР, яка виникає протягом певного часу внаслідок випару речовини з підстильної поверхні.
Зображення на топографічних картах ПЗХЗ у вигляді еліпса відповідає її розмірам на фіксований момент часу N.
На топографічних картах ЗМХЗ зображається у вигляді сектора, форма і розміри якого залежать від швидкості та напрямку вітру.
Характеристика осередку хімічного ураження
Масштаб, тривалість та небезпека — основні характеристики хімічного ураження. Масштаб хімічного ураження характеризує просторові межі виявлених наслідків застосування хімічної зброї (див. рис. 11). Визначається він зоною — площею, в межах якої існує небезпека ураження незахищеного населення і включає район застосування хімічної зброї та зону поширення отруйних речовин.
Тривалість дії хімічного ураження — елемент, що характеризує межі виявлених вражаючих факторів отруйних речовин; зумовлюється тривалістю ОР на різних поверхнях і зберігає свої вражуючі дії на незахищене населення.

Рис. 11. Зона хімічного ураження
П — глибина поширення первинної хмари; Гг — глибина поширення вторинної хмари; Ra — радіус аварії; <pl - (р2 — кути сектора.
Тривалість дії OP на місцевості залежить від типу ОР, швидкості вітру, температури, вологості, структури ґрунту та наявності на ньому рослинності.
Небезпека хімічного ураження — елемент ураження, що характеризується масштабом негативних наслідків нанесеного збитку в результаті застосування хімічної зброї.
Пожежна безпека
Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах
За останні 10 років особливо великі масштаби такого виду надзвичайних ситуацій набули у вугільній промисловості, які супроводжувалися численними людськими втратами і матеріальними збитками.
Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння.
До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопродуктової промисловості й ін.
Пожежа — неконтрольований процес горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи і витоки отруйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище; крім того, великих збитків приміщенням і предметам, яких не торкнувся вогонь, може завдати застосовувана для гасіння пожежі вода.
За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.
Окрема — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окремими пожежами можливе без засобів захисту від теплового впливу.
Суцільна пожежа — одночасне інтенсивне горіння переважної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пересування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі неможливе без засобів захисту від теплового випромінювання.
Масова пожежа — сукупність окремих і суцільних пожеж, вогняний шторм — особлива форма суцільної пожежі, що поширюється, характерними ознаками якої є: наявність висхідного потоку продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого повітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год, у напрямку до межі вогняного шторму.
Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестійкості об'єктів та їх складових частин, а також від пожежне безпеки технологічних процесів виробництва в місці її виникне
Вогнестійкість будинку — здатність чинити опір впливу високих температур при збереженні своїх експлуатаційних властивостей. Вогнестійкість будинків залежить від меж вогнестійкості і основних конструктивних частин.
Межа вогнестійкості конструкції— це час у годинах, протягом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі ( то не згоряє, не тріскається, не деформується або поки температура на протилежній загорянню стороні не стане понад 140 °С), залежить від поперечного перерізу, товщини захисного шару, займистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бува неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати м нічні властивості при впливі високих температур.
За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють 5 груп:
І і II група — неспалимі (будівлі І групи мають підвищену вогнестійкість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині будинку він охоплюється вогнем не раніше, ніж через 3-4 г
III – група — неспалимі будинки зі спалимими перекриття! перебірками; охоплюються вогнем через 2-3 год.;
IV – група — дерев'яні, оштукатурені будинки; охоплюються вогнем через 1,5 год.;
V – група — дерев'яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем через 0,5 год.
Особливу небезпеку з погляду можливих втрат і збитків становлять вибухи.
Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утворення сильно нагрітого газу (плазми) з дуже високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Вибух у твердому середовищі супроводжується його руйнуванням і дробленням, у повітряному чи водяному — викликає утворення повітряної чи гідравлічної ударних хвиль, які і впливають на розміщені в них об'єкти. Основними вражаючими факторами вибуху є:
повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових перетвореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуарів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;
осколкові поля, створювані уламками різного роду предметів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо.
При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забиття, контузії, комбіновані ураження.
Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.
До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопродуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.
Згідно із СНІП 11-90-81, у залежності від характеристики використовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кількості, виробничі будівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.
Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включає виробництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння в повітрі 10% (об'ємних) і менше, рідини з температурою спалаху парів 28 °С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, який перевищує 5% об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.
Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти з наявністю зріджених газів.
Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10% до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ 65 г/м3 і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С, вироби с наявністю аміаку тощо.
Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов’язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м3; речовин, них тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з о, твердих горючих речовин і матеріалів. До даної категорії відносяться виробництва по обробці деревини, торфу, вугілля і гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.
Категорія «Г» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, яка супроводжується виділенням променистого полум'я, твердих, рідких і газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи ті обробки металу, газогенераторні станції, котельні.
Категорія «Д» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки хол обробки металів і т.п.
Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря.
Пожежа - це стихійне розповсюдження вогню знищуючої дії, який вийшов з-під контролю людей і призводить до матеріальної шкоди, а іноді і до загибелі людей..
Заходи, які виключають можливість пожежі або вибуху, а у випадку їх виникнення запобігають впливу на людей небезпечних і шкідливих факторів та забезпечують захист матеріальних цінностей, називають пожежною безпекою.
Виникають пожежі при порушенні правил і заходів пожежної безпеки, в результаті розряду блискавки, самозагоряння, використання ядерної зброї, замикання електромережі і ін.
Бувають пожежі лісові, побутові і виробничі. Лісові пожежі особливо небезпечні під час засухи, тобто тоді, коли створюються сприятливі для горіння умови. Особливо небезпечні підземні торф'яні пожежі, які виникають як продовження лісових пожеж. Вони можуть стати стихійним лихом, при якому вогонь знищує величезні матеріальні цінності і можуть страждати люди.
Загальні відомості про пожежі
Кількість пожеж із причин виникнення
Статистика пожеж. За офіційними підрахунками найбільше пожеж у нашій державі виникає в житловому секторі. Вони складають 79 відсотків від загальної кількості. Другу позицію сумнозвісного рейтингу “посідають” пожежі, які виникли в результаті необережного поводження з електронагрівальними приладами. Трохи менше пожеж виникає через несправність пічного опалення в помешканнях , а також через пустощі дітей.
Протягом останніх 5 років в Україні сталося понад 230 тис. пожеж, на яких загинуло 10804 особи. Щодоби в Україні виникає в середньому 144 пожежі, у вогні знищується 31 будівля та 4 одиниці автотранспортної техніки. Щоденні збитки становлять 65 тис. гривень (без врахування втрат на гасіння та відновлення пошкодженого). Щодоби у вогні гинуть 6 та отримують травми 4 особи, з вогню, щорічно, пожежники рятують біля 3,5 тис. чоловік.
Для боротьби з підземними пожежами в початковий період їх розвитку, а також надання допомоги гірникам для безпечного їх виходу з аварійного місця на всіх вугільних шахтах створені гірничо-рятувальні станції. Вони виконують оперативну роботу по гасінню пожежі і рятуванню людей.
Для захисту лісових і торф'яних масивів від пожеж лісогосподарськими організаціями розробляються наукові прогнози пожежної обстановки на весняно-літній і осінній періоди. Дані прогнозу систематично уточнюються, доповнюються і є основою для завчасного проведення захисних заходів.
Поряд з прогнозуванням пожежної обстановки ведеться постійне безперервне пожежне спостереження.
Гасіння лісових пожеж здійснюється в такій послідовності: зупинка, локалізація, догашування і післянагляд. Основні способи гасіння лісових пожеж:
засипання ґрунтом краю пожежі;
спорудження загороджувальних і мінералізованих смуг і канав;
гасіння пожежі водою і розчинами хімікатів;
пуск зустрічного вогню.
Нелегко погасити торф’яні підземні пожежі, особливо коли горить шар торфу великої товщини. Торф може горіти у всіх напрямках, незалежно від напрямку і сили вітру, а під ґрунтом він горить і під час помірного дощу і снігопаду. Головним способом гасіння підземної торф’яної пожежі є обкопування території, на якій загорівся торф, загороджувальними канавами. Обкопування починається зі сторони об'єктів і населених пунктів, які можуть загорятися від запаленого торфу. Для гасіння підземних торф’яних пожеж використовується також вода у вигляді потужних струменів.
Пожежі і вибухи призводять до значних матеріальних втрат, часто викликають тяжкі травми, а іноді навіть смерть людей. Тому в усіх розвинутих країнах існує система державних заходів боротьби з вогнем, яка здійснюється на стадії проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд. При розробці генеральних планів промислових підприємств поряд із забезпеченням найбільш сприятливих умов для виробничого процесу на підприємстві, раціонального використання земельних ділянок і найбільшої ефективності капіталовкладень необхідно:
витримати безпечні відстані від промислових підприємств до житлових і громадських будівель;
витримати розриви між будівлями і спорудами, які передбачені протипожежними нормами;
об'єднати в окремі комплекси (зони) споріднені за функціональним призначенням або ознакою пожежної небезпеки виробничі будівлі і споруди;
розташувати будівлі з урахуванням рельєфу місцевості і напрямку вітрів;
забезпечити територію підприємства дорогами і необхідною кількістю в’їздів.
Розробляючи генеральні плани населених пунктів, поряд із створенням сприятливих умов для праці і побуту людей, необхідно передбачити:
забезпечення санітарних і протипожежних розривів від промислових підприємств і великих складів;
дотримання мінімально допустимих відстаней між житловими і громадськими будівлями;
забезпечення проїздів і під'їздів для пожежних автомобілів до будівель і споруд, до водосховищ та гідрантів;
розміщення депо, виходячи з умов своєчасного прибуття пожежних частин для гасіння пожеж до всіх будівель і споруд.
За пожежною небезпекою об'єкти, згідно з характером технологічного процесу, поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г і Д.
Об'єкти категорії А: нафтопереробні заводи, хімічні виробництва, цехи фабрик штучного волокна, склади бензину, цехи обробки і використання металевого натрію та ін.
Об'єкти категорії Б: цехи виготовлення і транспортування вугільного пилу та муки із дерева, розмелювальні відділення млинів, цехи обробки синтетичного каучуку, виготовлення пудри із цукру, склади кіноплівок та ін.
Пожежі і вибухи на виробництвах категорій А і Б можливі при середніх і навіть слабких руйнуваннях.
До об'єктів категорії В належать: лісопильні, деревообробні, столярні, лісотарні цехи, відкриті склади масла, масляні господарства електростанцій, цехи текстильного виробництва і ін.
Об'єкти категорії Г: металургійні виробництва, цехи гарячої обробки металу, котельні.
Об'єкти категорії Д: виробництва холодної обробки металів та інші, пов'язані із зберіганням та переробкою матеріалів, які не згоряють.
На об'єктах категорій В, Г і Д виникнення окремих пожеж буде залежати від ступеня вогнестійкості приміщень, утворення суцільних пожеж - від щільності забудови.
За вогнестійкістю будівлі і споруди діляться на 5 ступенів: 1 - основні елементи виконані з матеріалів, що не згоряють, а несучі конструкції володіють підвищеним опором до дії вогню; 2 - основні елементи виконані із матеріалів, що не згоряють; 3 - з кам'яними стінами і дерев'яними заштукатуреними перекриттями і перемичками; 4 - заштукатурені дерев'яні будівлі; 5 - дерев'яні не заштукатурені будівлі. Найбільш небезпечними є будівлі і споруди, виконані із матеріалів, що згоряють (3, 4 і 5 ступенів вогнестійкості). Приблизний час розвитку пожежі до повного охоплення вогнем: для будівель і споруд 1, 2 ступенів - не більше 2-х годин; будівель і споруд 3 ступеня - не більше 1,5 години; для будівель і споруд 4 і 5 ступенів - не більше 1 години.
“Будівельні норми і правила” забороняють в межах міста будувати підприємства, які виділяють виробничі шкідливі відходи і є вибухонебезпечними. Відстані від промислових підприємств і громадських будівель визначаються санітарними нормами в залежності від виду шкідливих речовин, що виділяються.
Базисні склади розміщують за межами міст. Великі склади нафтопродуктів розміщують на берегах річок нижче за течією, щоб у випадку аварії або пожежі нафтопродукти не могли потрапити у річку в межах міста.
Відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення безпеки підприємств, установ покладено на керівників або уповноважених ними осіб. Згідно з цим законом вони зобов'язані:
1. Розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.
2. Відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням.
3. Організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки.
4. Утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням.
5. Проводити службові розслідування випадків пожеж.
Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Загальні умови пожежної безпеки:
Кожний працівник повинен знати місце розташування первинних засобів пожежегасіння і вміти ними користуватися, працівники повинні знати правила поведінки при пожежі, шляхи евакуації.
Легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати у спеціально відведених місцях, у межах їх потреби відповідно до норм.
Мастильні матеріали, легкозаймисті та горючі рідини повинні зберігатись окремо від інших матеріалів і речовин, у спеціальних ємностях.
Забороняється розкидати пожежонебезпечні матеріали. Після використання їх треба винести з приміщення у спеціально відведене місце. Не захаращувати ними підвальні або горищні приміщення.
У разі виникнення пожежі працівники повинні негайно повідомити про це пожежну охорону телефоном 01. Керівництву розпочати ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
Розглянемо споруди і пристосування, які не дають можливості вогню перекидатися на інші об'єкти (будинки, дерева тощо). До таких споруд відносяться протипожежні перешкоди. Вони призначені для обмеження поширення пожежі. Це протипожежні стіни, перекриття, екрани, зони і протипожежні розриви. Протипожежні стіни і перекриття обладнуються пристроями і пристосуваннями для надання їм димо- і газонепроникності.
До місцевих перешкод відносяться:
пристосування, які обмежують розливання рідин;
діафрагми для обмеження поширення продуктів горіння пустотами конструкцій, перекриття і покриття, різноманітні шибери, заслінки в повітряних каналах вентиляційних систем і пневмотранспорту, що призначений для транспортування горючих речовин;
дахові зони, стіни або перегородки, які призначені для обмеження поширення горіння в площині покриття, або в об'ємі дахових приміщень.
Ефективність протипожежних перешкод досягається тим, що вони не загоряються, досить вогнестійкі і забезпечують герметичність для обмеження поширення продуктів горіння при пожежах.
Практика показала, що продукти горіння при пожежах становлять небезпеку для життя і здоров'я людей вже в початковій стадії розвитку пожеж. Тому, при проектуванні будівель, їх будівництві і експлуатації приймаються заходи, які не дають можливості задимлення при пожежах евакуаційних шляхів (сходів, коридорів, фойє та ін.), поверхів і окремих приміщень і забезпечують виведення продуктів горіння. Технічне розв'язання протидимного захисту евакуаційних шляхів повинно гарантувати їх захист від задимлення протягом часу, достатнього для безпечної евакуації людей за межі приміщення.
Процес руху людей, через те, що їм загрожує небезпека, інстинктивно починається одночасно в одному напрямку - в сторону виходів. Це призводить до того, що проходи швидко заповнюються людьми при значній густоті потоків. Із збільшенням густоти потоків швидкість руху зменшується. Це створює певний ритм процесу руху. Найбільш поширеними шляхами евакуації є проходи, коридори, фойє і східці. Шляхи сполучення, які зв'язані з механічним приводом (ліфти, ескалатори), не відносяться до шляхів евакуації, оскільки кожний механічний привід зв'язаний з джерелом енергії, яке при пожежі може вийти з ладу.
Запасними виходами називають такі, що не використовуються при нормальному русі, але можуть бути використані у випадку необхідності при вимушеній евакуації. Процес евакуації має свої правила і етапи. Завжди і за будь-яких умов із приміщення, яке загорілося, в першу чергу повинні бути евакуйовані діти, літні люди і жінки, тому що вони найбільш чутливі до тих шкідливих явищ, які виникають при пожежі. Процес евакуації із будівель ділиться на три етапи. Перший етап - це рух людей від найбільш віддаленої точки приміщення до евакуаційного виходу. Другий етап евакуації - рух людей від евакуаційних виходів із приміщень до виходів на вулицю. Інколи у виробничих і жилих одноповерхових будівлях вихід з приміщень співпадає з виходом на вулицю. У цьому випадку другий етап евакуації виключається. Третій етап - рух людей від виходу із будівель і розсіювання їх у міському потоці або на заводській території. Виходити з приміщень, підвальних і цокольних поверхів допускається через загальні східцеві площадки при умові відсутності на шляху евакуації матеріалів, які загоряються.
Коридори і проходи, призначені для евакуації, повинні мати по можливості меншу довжину і мінімальну кількість поворотів.
Розглянемо способи і засоби гасіння пожеж, які визначаються в кожному окремому випадку в залежності від стадії розвитку пожеж і масштабів загоряння. Будь-яку пожежу легше ліквідувати в початковій стадії.
Успіх швидкої локалізації і ліквідації залежить від наявних вогнегасних засобів, уміння ними користуватися, а також від засобів пожежного зв'язку і сигналізації для виклику пожежної допомоги.
Розглянемо властивості деяких вогнегасних засобів:
вода має найбільшу теплоємкість і придатна для гасіння більшості горючих речовин;
вогнегасна піна - це суміш газу з рідиною, її застосовують для гасіння речовин, які швидко загоряються;
хімічна піна утворюється при взаємодії карбонату або бікарбонату з кислотою в присутності піноутворювача. При розтіканні хімічної піни утворюється шар товщиною 7-10 см - стійкий, малоруйнівний від дії полум'я. Вона не взаємодіє з нафтопродуктами, не пропускає пари рідини;
повітряно-механічна піна - механічна суміш повітря, води і поверхнево-активної рідини, яка знижує поверхневий натяг води (піноутворююча). Вогнегасна дія повітряно-механічної рідини полягає в ізоляції і охолодженні горючих речовин;
інертні гази ( СО і N ) і водяна пара швидко зміщуються з горючими випарами і газами, зменшуючи концентрацію кисню і допомагаючи припиненню горіння більшості горючих речовин;
тверді вогнегасні речовини застосовують для ліквідації невеликих осередків загоряння речовин, які не піддаються гасінню водою або іншими засобами.
До автоматичних засобів гасіння відносяться спринклерні і дренчерні установки. Спринклерні установки можуть бути трьох видів: водяні, водоповітряні і повітряні. Практика застосування спринклерних установок свідчить, що вони забезпечують гасіння понад 90% пожеж. Для підвищення ефективності дії інколи доцільно подати воду відразу по всій площі приміщення. У цьому випадку застосовують дренчерні установки групової дії. До числа засобів гасіння пожеж в початковій стадії відносяться: внутрішні пожежні крани, вогнегасники, кошми, пісок.
Пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких речовин і матеріалів. Вогнегасним засобом в цих вогнегасниках є хімічна і повітряно-механічна піна.
Газові вогнегасники призначені для гасіння невеликих осередків горіння речовин, матеріалів і електроустановок за виключенням речовин, горіння яких проходить без доступу кисню повітря.
Спеціальні вогнегасники призначені для гасіння невеликих загорянь речовин і матеріалів у тих випадках, коли застосування пінних або вуглекислотних вогнегасників неефективне або може обумовлювати небажані наслідки (вибух, наступний розвиток пожежі). Порошковий вогнегасник призначений для гасіння невеликих осередків загорянь лужних металів, органічних сполук кремнію та ін. Вуглекисло-брометилові вогнегасники призначені для гасіння невеликих осередків горіння волокнистих і інших твердих матеріалів, а також електроустановок.
Кошма - це грубе шерстяне азбестове полотнище. Кошми застосовують для гасіння загорянь з малою площею горіння.
Пісок застосовують там, де можливе розливання невеликої кількості палива і рідин, які легко загоряються.
Рятування людей - головне завдання рятувальних робіт на пожежах. Із зон можливого розповсюдження пожежі проводиться евакуація людей і матеріальних цінностей. Рятуючи потерпілих із будинку, який загорівся, необхідно дотримуватись таких правил:
розшук людей здійснюється, з метою безпечності, парами (один розшукує, а другий страхує його з допомогою мотузки, знаходячись в менш небезпечному місці);
в умовах сильного задимлення для захисту від чадного газу необхідно дихати через зволожену тканину, рятівникам слід працювати в протигазах, з використанням спеціального патрона;
двері в задимлених приміщеннях відкривати обережно, тому що швидкий прилив повітря викличе спалах полум'я;
через сильно задимлені приміщення краще рухатись плазом або пригнувшись;
відшукуючи потерпілих, покличте їх: пам'ятайте, що маленькі діти від страху часто ховаються під ліжко, шафу та в інші місця;
при евакуації потерпілого із будинку, що горить, необхідно вкрити його будь-яким покривалом;
якщо на вас загорівся одяг, не старайтесь бігти - це ще більше роздмухує полум'я. Краще лягти на землю і, перекочуючись, постаратися збити його;
побачивши людину, на якій загорівся одяг, накиньте на неї пальто, плащ або якесь покривало і щільно притисніть, цим ви обмежите доступ повітря і швидше припините горіння; при наявності в потерпілого опіків накладіть пов'язки і відправте його до медпункту.
При пожежах людина може отримати небезпечні тілесні пошкодження. Вогонь зумовлює опік окремих відкритих ділянок шкіри. Опіки бувають різних ступенів: І ступінь опіку - це почервоніння і біль шкіри; II ступінь - утворення пухирів, наповнених біологічною рідиною; III ступінь - омертвіння шкіри і підшкірного покрову.
При опіках понад 20-25% поверхні тіла гине більше половини потерпілих. Чим раніше надано медичну допомогу людині, що одержала опіки, тим менші будуть ускладнення. При наданні допомоги перш за все потрібно погасити одяг, що горить. Частину тіла, що обпалена, звільнити від одягу, обрізавши його навколо, залишаючи на місці ті частини, що прилипли до опіку. Забороняється розрізувати пухирі, доторкатися до опіку руками, змазувати уражені місця жиром, маззю та іншими речовинами. На обпечену поверхню накладають стерильну пов'язку. Можуть бути використані контурні проти опікові пов'язки, які заздалегідь заготовляють для обличчя, грудей, спини, живота, стегон у відповідності з контурами границь цих областей тіла, стерилізують і промочують спеціальною рідиною.
При великих опіках, що займають більшу поверхню, потерпілого краще загорнути в чисте простирадло, провести всі заходи запобігання шоку і терміново транспортувати в медичний заклад.
Перша медична допомога при опіку очей полягає в тому, що потерпілому необхідно покласти стерильну пов'язку на очі і створити спокій.
При наданні першої медичної допомоги потерпілим від запалювальних речовин необхідно в першу чергу перервати горіння цих речовин. На місце опіку накладають змочену у воді пов'язку або занурюють обпечені ділянки у воду.
Дотримання вищевказаних порад, правил, вказівок дасть можливість зберегти життя і здоров'я людини і забезпечити охорону і безпеку її життєдіяльності.